За результатами ми склали список найпопулярніших відповідей.

Ми спілкувалися із представниками США, Великобританії, Франції, Данії, Японії, Пакистану, Канади та Маврикію.

ХАРАКТЕР
Особливості характеру українців, серед яких передусім, щирість і гостинність, назвали майже усі, з ким спілкувалися кореспонденти.

“Щирість. Якщо ви бували в інших країнах, то бачили, що там люди дуже люб’язні, але я не вірю, що це щиро. Як на мене, часто це просто маска. В Україні це не так, тут одразу ж зрозуміло, як людина ставиться до тебе, що їй подобається, що – ні”, – вважає фотограф Ґабріель Карраско із Маямі.

“Мені багато що подобається і вражає в українцях. Але на горі мого списку – тепло і щира гостинність, те, наскільки легко я можу спілкуватися із ними на глибокому, душевному рівні. Година за чаєм і доброю розмовою – кращі ліки для серця і душі. Це те, що є унікальною рисою українців, і те, що я цінувала впродовж життя в Україні”, – зізнається Ранда, яка після 21 року перебування в Україні повернулася на батьківщину, до США.

Водночас Ранді не подобається грубість чоловіків до жінок у публічних місцях.

“У метро чи автобусі чоловіки часто відштовхували мене, просто, щоб пройти і зайняти місце. Дуже рідко чоловіки поступалися місцем жінці, якого б віку вона не була, і якими б важкими не були її сумки. Як правило, вони просто закривали очі або розгортали газету, і удавали, що не бачать”.

Схожі враження і у Йоганеса Вамберга із Данії: “Дратує найбільше відсутність взаємоповаги, відсутність взаємоввічливості. Це стосується як старших людей, так і молоді. Оце намагання бути першим, не поважаючи інших…”.

“Люди, яких я зустрічав в Україні, усі були високоосвічені і з гарними манерами”, – каже креативний директор рекламного агентства Хідео із Японії.

“Мені здається, українці дуже гостинні і єдині як нація. Мають гордість і патріотизм – це неймовірно бачити, як багато національних кольорів скрізь: прапори у таксі, на будівлях, браслети і навіть огорожі на вулицях”, – каже фотограф із Великобританії Пітер Фозергілл.

“Мене вражає підприємницький дух людей. Вони мають амбіції, мають бізнес-проекти. Хоч я і розумію, що це також і питання виживання людей, які беруться за власну кар’єру через невизначеність в економіці країни”, – зазначає журналіст із Канади Франсіс Плурд.

“Прагнення до свободи і приватної власності. Навіть в комуністичні часи багато українців зберігали ці почуття”, – відзначає французький журналіст Ален Гіймноль.

ЖІНКИ
“Із позитивного – українські дівчата. Авжеж, це одна з причин того, що я тут!”, – зізнається Ґабріель Карраско зі США.

“Українські жінки найрозумніші, добре організовані і хороші господині”, – робить підсумок приватний підприємець Шоаіб Кхан із Пакистану.

“Дуже красиві і сердечні жінки”, – каже телеоператор із Японії Тошіюкі.

ДОРОГИ ТА АВТО
“На вулицях лише нові іноземні машини. Як таке може бути?” – запитує японець Хідео, креативний директор рекламного агентства.

“Величезна кількість дорогих машин. Ви можете побачити тут Porsche, Range Rover, нові моделі Mercedes. Особливо у центрі столиці, у годину пік. Одне гарне авто за іншим! І їх величезна кількість! І це в країні, де криза і війна”, – дивується фотограф із Майямі Ґабріель Карраско.

“Дороги і маленькі жовті автобуси! Вау! Це просто хаос якийсь. Агресивні водії намагаються втиснутися у смугу. А ці жовті автобуси! Як вони тільки не перекидаються у годину пік, переповнені людьми!?”, – каже фотограф із Великобританії Пітер Фозергілл.

“Ніякої взаємоповаги. Це особливо помітно, як паркують автомобілі: паркуючись на переходах, закривають прохід пішоходам, у тому числі із дитячими візками”, – обурюється журналіст і правозахисник Йоганес Вамберг із Данії.

ЇЖА
“Якість їжі – для мене це був величезний сюрприз. Коли я вперше приїхав до Києва, була упередженість стосовно харчів. Але згодом я зрозумів, що традиційні домашні страви дуже гарні. Моя наречена Ірина – чудовий кулінар, деякі її традиційні українські страви дивовижні”, – зізнається британський фотограф Пітер Фозергілл.

“Українська кухня дуже сподобалося. Кухарі у вас – високого рівня. Навіть не зрозуміло, чому досі українські страви не мають мішленівських зірок”, – вважає Хідео, креативний директор рекламного агентства із Японії.

Але пролунали не лише компліменти.

“Алкоголь – це кисень для українців, так виглядає, що вони не могли б вижити без алкоголю”, – вважає пакистанець, приватний підприємець Шоаіб Кхан.

“Виявляється п’ють не щодня. Проте, коли пригощають, то від душі”, – ділиться враженнями телеоператор із Японії Тошіюкі.

ПРИРОДА І МИНУЛЕ
“Українська природа дуже красива”, – каже пакистанець, приватний підприємець Шоаіб Кхан.

“Я вражений природою Карпат. Це щось надзвичайне. Її необхідно берегти від шахраїв, великих і малих, державних і приватних”, – вважає Орест Дель Соль, який переїхав із Франції на Закарпаття.

Однак, професіонали помічають не лише красу.

Ця країна не рухається… Не рухається взагалі нікуди! Це як стоп-кадр
“У Києві кожного дня відкриваєш щось нове чи несподіване. Це і нові пентхаузи у багатоповерхівках, стиль яких межує із кітчем. І будинки радянської доби, які руйнуються самі або ж їх зносять. Це і прекрасні фасади, приховані за всюдисущою рекламою. Загалом, міський пейзаж дедалі більше свідчить про кризу, що триває, яка глибоко вкорінена у хитросплетіння політичного, соціального й історичного ландшафту країни”, – відзначає архітектор із Маврикію Лаура Лім Сам.

“Найбільше вражає поєднання двох різних способів життя. Це старий світогляд, радянський підхід до всього, дуже грубий, я би сказав, примітивний. І в той самий час, молодше покоління – яке їздить до Європи, США, бачить світ і нове сучасне життя, мислить по-сучасному. І я здивований, як це працює в одній країні. Можливо, це одна з причин того, що ця країна не рухається… Не рухається взагалі нікуди! Це як стоп-кадр. Вікно відчинене, але неможливо вибратися, тому що ніби тягне старе “тіло”, старий тип мислення. Це те, що шокує мене найбільше”, – констатує фотограф Ґабріель Карраско із Маямі.

“Мене завжди вражало те, як Україна, наближаючись до катастрофи, в останню хвилину уникала її. Так було кілька разів в історії. І знову під час останньої революції”, – каже французький журналіст Ален Гіймноль.