Голлі – донька відомого голлівудського актора, володаря “Оскара” Джека Паланса, і, як з’ясувалося, українця, вихідця із Тернопільщини, зокрема, з села Іване-Золоте. Нині жінці 67 років, їй випала нагода відвідати разом із чоловіком Україну, тож вона хоче скористатися нагодою та розшукати далеких родичів.
Її батько Джек Паланс походив із української родини шахтаря, що приїхала на заробітки до штату Пенсильванія. Перш, ніж стати зіркою голлівудських вестернів й отримати «Оскара» за кращу роль другого плану у 1992 році – він спробував себе в найнеймовірніших професіях – боксера, двірника, пілота. В історії кіно він запам’ятався ролями грубуватих ковбоїв, друзям простотою й запальним гумором, а от для Голлі – все це лише узагальнення. Бо її Джек Паланс був «неймовірним – складним і дуже простим водночас».
Я була татовою донькою і я його обожнювала, – пригадує Голлі. – Саме тому мені дуже важко виокремити якийсь один спогад про нього. Коли я вийшла заміж й народила дітей, мій чоловік, як кінорежисер часто мусив їздити на локації. Тоді батько приїжджав й залишався з нами. В той час татові було десь 70. Він був найкращим дідусем в усьому світі.
Ще батько готував неперевершені голубці. Часом він влаштовував змагання з братом і сестрою на кращі голубці. Вони завжди сперечалися чи класти в них квашену капусту або гриби. Мій тато клав і те, й інше. Саме він навчив мене робити голубці. Але навіть краще за мене їх робить моя сестра Брук. В цьому вона просто фантастична.
Я вперше відвідаю Україну у вересні цього року. Батько був дуже гордим українцем і завжди підкреслював, що походить із України. Тому це для мене буде особлива поїздка.
Зараз слухаю україномовні курси, коли веду машину і кажу сама собі: «Тато, а чому ти не навчив нас української, коли ми були малими і це було так легко зробити?». Зараз це набагато важче… До речі можливість поїхати в Україну була дуже несподіваною. У вересні у Львові відбудеться конгрес ПЕН-клубу (некомерційна організація, що об’єднує письменників із усього світу – авт.). Там мій чоловік буде представляти США. Коли я довідалася, що конгрес ПЕН-клубу буде у Львові, я вигукнула: «Чудесно! Я їду з тобою!».
Ця подія здалася мені гарною нагодою, відвідати село Іване-Золоте на Тернопільщині, звідки походив мій дід. Я знаю, що там у мене є кузина – Ліда. Сподіваюся її зустріти. Мені 67 і я думаю, що вона має бути також віку.
Рішення відвідати Україну я прийняла після того, як я побачила документальний фільм «Переломний момент». Це неймовірно сильний фільм. Після його перегляду мені стало зрозуміло: наскільки ми американці ігноруємо всю ту ситуацію, що нині є в Україні. Я хочу вірити всім моїм серцем, що світ буде стежити за тим, що відбувається на східному кордоні України.
