З початку повномасштабного вторгнення через російські вибухові пристрої постраждали понад 1 тис. мирних жителів, з яких 297 – загинули. Серед них – багато дітей. Окупанти облаштовують мінні пастки у населених пунктах, маскують боєприпаси дитячими іграшками та коробками з цукерками. Найбільше страждають території Донецької та Харківської областей. Після збору достатньої кількості доказів СБУ передасть їх до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Служба безпеки закликає бути обережними: якщо виявили вибухонебезпечний предмет – не чіпайте його, запам’ятайте місце знахідки та повідомте за номером 112 чи 101

Джерело: Зеленський під час виступу в МКС, який транслював національний телемарафон

Пряма мова: “Шановний народе Нідерландів, ми дуже раді бути сьогодні тут, у вашій сильній країні, на землі свободи і справедливості, основних цінностей…

Безумовно ми всі хочемо бачити тут іншого Володимира. В Гаазі. Того, який заслуговує бути засудженим за злочинні дії. Це має бути здійснено тут, у столиці міжнародного права. Я певен, це станеться, коли ми переможемо. А ми переможемо”.

Деталі: У своїй промові глава держави також наголосив, що Україна не може допустити гібридного імунітету (для воєнних злочинців) чи гібридного миру, пов’язаного з призупиненням воєнних дій на фронті.

“Лише надійний мир, справжній мир, справжня свобода, справжня справедливість. Це саме те, що нам потрібно зараз”, ­– зазначив Зеленський.

Предісторія:

3 травня у пресслужбі Кремля заявили, що українські безпілотники “намагалися завдати удару” по кремлівській резиденції президента РФ Путіна. Атаку Кремль назвав “спланованою терористичною акцією” і “замахом на президента Росії”.
Заступник секретаря Радбезу Росії Дмитро Медведєв закликав до “фізичного усунення” президента України Володимира Зеленського та його оточення.
Речник президента Зеленського Сергій Никифоров заявив, що Україна не має інформації про так звані нічні атаки на Кремль. За його словами, те, що відбулося у Москві, вочевидь – нагнітання ситуації перед 9 травня.
Президент Володимир Зеленський наголосив, що Україна воює на своїй території, і захищається від агресора – Росії. “Ми не атакуємо ані Путіна, ані Москву, ми боремося на своїй території, захищаємо свої села і міста”, – сказав глава держави.

Як повідомляє “Європейська правда”, про це він сказав на спільному брифінгу з прем’єрами Нідерландів та Бельгії у Гаазі.

Зеленський зауважив, що Україна хотіла би почути від партнерів на саміті у Вільнюсі “щось більше, ніж про “відкриті двері” Альянсу”.

“Ми реалісти, ми розуміємо, що не вступимо в НАТО, поки війна триває. Та вже під час війни ми хочемо почути чіткий сигнал про те, що ми будемо у НАТО після війни”, – зауважив він.

Прем’єр Нідерландів Марк Рютте, коментуючи запитання про Україну і НАТО, нагадав фразу генсека Альянсу про те, що Україна “належить до євроатлантичної родини” і “одного дня буде в НАТО”.

“Щодо Нідерландів – ми підтримуємо амбіції України щодо членства в НАТО. Ми зараз працюємо над тим, щоби на саміті у Вільнюсі ми зробили крок вперед і не повернулися до формулювань, які були на Бухарестському саміті (2008 року. – ЄП), чи ще якихось. Щоб це був явний крок. Що саме це буде – буде обговорюватися у наступні 4-6 тижнів”, – додав Рютте.

Напередодні у Гельсінкі Зеленський висловив позицію, що Україна повинна стати 33-м членом НАТО після того, як до Альянсу приєднається Швеція.

Нагадаємо, глава МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що Україна очікує від вільнюського саміту своєрідного “графіка вступу в НАТО”, та навів свої аргументи, чому членство України вигідне і Києву, і самому Альянсу.

За інформацією німецького агентства DPA, деякі ключові члени НАТО, зокрема Німеччина і США, поки не хочуть конкретних рішень у питанні членства України в Альянсі.

Чи вдасться диктаторові таким чином уникнути від відповідальності, розповів колишній співробітник КДБ СРСР та Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Жирнов, пише FREEДОМ.

“Західні країни мають, безумовно, екземпляр ДНК Путіна, бо тоді, коли він почав їздити світом, у нього ще не було такої параної. Це загальне правило про всяк випадок, коли є якийсь державний візит, десь він поїв, десь він поспав, залишаються якісь його волоски, якісь сліди, відбитки пальців тощо”, – зазначив Жирнов.

На його думку, західні країни мають “повну біологічну картину” Путіна, тому легко зможуть відрізнити справжнього диктатора від двійника.

“Вони можуть завжди порівняти справжнього Путіна з несправжнім. У цьому сенсі йому не вдасться, наприклад, послати до Гааги (Міжнародний кримінальний суд, який видав ордер на арешт президента РФ, – ред.) якогось двійника”, – підсумував колишній російський розвідник.

Непокоїла думка – а як так сталося, що ми не тільки зупинили “другу армію світу”, але й почали досить шустро давати їм тягла? Тобто, в чому саме полягали прорахунки противника?

На мій погляд, основних лише два, решта – другорядні.

1. Найголовніший і найкритичніший прорахунок ворога.

Вони абсолютно неправильно оцінили суспільно-політичну ситуацію в країні, абсолютно неправильно, докорінно. Вони так довго створювали образ “злих бандерівців-нацистів, які тримають у заручниках всю Україну”, що самі у це повірили.

Ні, справді, реально повірили, бо тільки цим можна пояснити їхні намагання з перших днів прорватися до Києва в урядовий квартал. Кожен українець знає – якщо взяти у полон всю нашу владу, на чолі з президентом, це радикально нічого не змінить.

Народ не складе зброю, не припинить спротив, народ скаже: “Забирайте їх, ми собі нову владу зараз швиденько оберемо, це не є проблема”.

Тобто, українська ментальність не була врахована абсолютно. Бо так сталося, що під час затишшя ми сваримося один з одним (ну традиція в нас така), але при зовнішній загрозі негайно припиняємо сварки та дуже швидко мобілізуємося.

2. Недооцінка Європи.

Розрахунок був на те, що бабуля Європа, яка дуже любить своє спокійне ситне життя, не буде втручатися у цю війну. Але чомусь не врахували вплив Великобританії та США, який є значним і який, врешті-решт, призвів до того, що Україні почав допомагати весь цивілізований світ. І давайте визнаємо чесно – без цієї допомоги ми б ніяк не вистояли, це факт.

Отже, що я можу сказати Вові Бункерному: Чувак, ти маєш показово стратити всіх своїх аналітиків, бо такі прорахунки – це рівень студентів 1 курсу. Ну і цей… Готуйся до Гааги.

Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карім Хан заявив, що необхідно перевірити нову інформацію щодо скоєння воєнних злочинів на території України.

Про це Хан сказав на спільному з генпрокуроркою України Іриною Венедіктовою брифінгу 14 квітня в Києві, повідомляє “Інтерфакс-Україна”.

“Ми бачимо, що ці злочини є реальними, вони не є фейком”, – наголосив прокурор МКС.

“Ми бачимо, що ситуація не покращується. Ми отримуємо інформацію про скоєння нових злочинів. Наше завдання – перевірити достовірність цих заяв і з професійного погляду оцінити, чи вони відповідають стандартам прийнятності (розгляду МКС – ред.)”, – розповів Хан.

Водночас він не взявся прогнозувати, яким буде розгляд в МКС.

“42 країни подали заяви до МКС… нашим завданням є отримання та збереження всіх можливих доказів, які можна зібрати… Не гадатиму, що буде надалі. Докази говоритимуть самі про себе”, – сказав прокурор.

Нагадаємо, 13 квітня Хан особисто прибув до Бучі в Київській області та заявив, що Україна є місцем воєнних злочинів.

Голова МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що держава передасть до міжнародного кримінального суду в Гаазі дані про російські атаки на дитячий садок і дитячий будинок у Ворзелі Київської області.

Про це міністр написав у Мережі 25 лютого.

“Сьогоднішні атаки РФ на дитячий садок і дитячий будинок є воєнними злочинами та порушенням Римського статуту. Разом з Офісом генерального прокурора збираємо ці та інші матеріали, які невідкладно передамо до Гааги. Відповідальність неминуча”, – йдеться у повідомленні Кулеби.

Як зазначається, родичі звинувачують Росію у перешкоджанні встановленню правди щодо катастрофи МН17.

Близько 15 родичів встановили перед будівлею посольства РФ у Гаазі меморіальну лавку з текстом “Чекаємо на встановлення відповідальних та повну ясність”. Зокрема, родичі вказують на низку перешкод, які здійснює Росія слідству щодо МН17: блокування трибуналу ООН, приховування свідків, відмову надати правдиву інформацію та представлення інформації, яка є демонстративно неправдивою.

Як повідомлялося, 17 липня 2014 року у небі над селом Грабове Донецької області був збитий літак Boeing-777 “Малайзійських авіаліній”, що виконував рейс Амстердам – Куала-Лумпур. Унаслідок цієї трагедії загинули 298 людей, найбільше жертв – громадяни Нідерландів.

У вересні минулого року Міжнародна спільна слідча група оголосила перші результати розслідування катастрофи Boeing МН17, підтвердивши, що ракетний комплекс “Бук”, з якого був збитий літак Малайзійських авіаліній МН17, був доставлений з Росії і після запуску ракети з окупованої території вивезений назад у РФ.

Два роки тому Україна, Нідерланди, Австралія, Бельгія та Малайзія звернулися до Ради безпеки ООН з проханням створити міжнародний кримінальний трибунал для притягнення до відповідальності винних у збитті пасажирського літака рейсу МН17. Однак на засіданні Радбезу ООН Росія наклала вето на відповідну резолюцію.

Минулого тижня уряд Нідерландів оголосив, що країнами, котрі входять до Міжнародної спільної слідчої групи (Австралія, Бельгія, Малайзія, Україна та Нідерланди) було прийнято рішення, що судовий процес проходитиме у Нідерландах за нідерландським законодавством.

Кримінальне розслідування збиття Boeing МН17 триває.

Та міжнародне право – річ складна, тому за ці чотири дні прозвучало також чимало запитань і до МЗС, і загалом щодо процесу в Гаазі.
– Чому Україна не оскаржує агресію РФ і анексію Криму? Чому йдеться лише про “тероризм” та “расову дискримінацію”? Це запитання лунає чи не найчастіше, часом навіть констатується як “зрада”, мовляв, Київ свідомо не обрав вигіднішу стратегію.
– То кого ми визнаємо терористами – саму Росію чи ДНР/ЛНР? І чи не “купиться” суд на фейки з Москви, де терористами називають українських військових?
– Які підсумки слухань цього тижня? Хто лишився переможцем – Україна чи Росія?
– Чого, зрештою, хоче Київ? На що ми розраховуємо?
– Якщо ми виграємо, як змусити Росію виконати рішення суду?
“Європейська правда” висвітлювала “гаазький тиждень”, можливо, найактивніше серед українських ЗМІ. Ми публікували промову агента України та одного із захисників, аналізували документи з фейками, представлені російською стороною, надали слово урядові, переклали позовні вимоги України, а також подавали для своїх читачів чимало новин з Гааги.
А тепер ми спробуємо відповісти також на питання, що лунали від читачів.

Агресор без агресії
Навіть за найкращого для Києва сценарію Суд ООН у нинішньому процесі “Україна проти РФ” не визнає Росію державою-агресором.
Це можна впевнено стверджувати вже зараз, адже український уряд прямо підкреслює – він не вимагає такого визнання.
“Ми не просимо і не проситимемо Суд визначити законність російської агресії або підтвердити український суверенітет в Криму, незважаючи на театральність “референдуму” (проведеного в березні 2014 року)”, – заявив, зокрема, професор Коу, представляючи українську позицію (див. публікацію “Як Україна протистояла РФ у Гаазі: ключова доповідь Києва в Суді ООН”).
Такий підхід вже викликав запитання і навіть звинувачення читачів та глядачів.
Та не поспішайте говорити про “зраду”.
Суд ООН – не те місце, де варто вимагати всього і одразу. Відсутність такої вимоги є швидше сильною, аніж слабкою стороною українського позову.
Річ у тім, що можливості Міжнародного Суду ООН не є необмеженими, він лише може встановити, чи порушувала країна-член ООН певні міжнародні конвенції, ратифіковані і Україною, і Росією. Більше того, у низці випадків Росія мала би надати згоду на те, щоби Суд ООН взявся за український позов (і очевидно, що в наперед програшних справах Москва такої згоди не дасть).
Нині в Гаазі Україна доводить, що РФ порушила дві конвенції: про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Обидві ратифіковані Росією, і щодо обох Суд ООН може ухвалювати рішення, не питаючи згоди Кремля.
Погодьтеся, це важливо.
Але доводити агресію за цими конвенціями Україна не могла: цей термін там просто не згадується.
Варто додати: в соцмережах лунає також протилежна думка, мовляв, питання агресії в принципі не розглядається в Суді ООН. Це також неправильно. Хоча окремої конвенції щодо цього немає, та формально Україна все ж могла поскаржитися в Гаагу на порушення Кремлем п.2.4 Статуту ООН. Однак тут випливає низка проблем, тож профільні юристи сходяться на думці, що шлях обраний правильно.
А згодом можна буде повернутися і до визнання агресії.

Не всі “Л/ДНР” – терористи,
не всі терористи – “Л/ДНР”
Отже, з агресією розібралися, переходимо до тероризму. Тут – ще одна “зрада”, хоча ми знову не погодимося зі скептиками.
Але якщо ви очікуєте, що гаазький суд визнає “ДНР” або “ЛНР” терористичними організаціями, то маємо розчарувати: це питання не стоїть на порядку денному. Суд ООН взагалі не є тим органом, який компетентний присвоювати будь-кому статус терориста, і в українському позові немає такої вимоги.
Ще одна цитата професора Коу, тепер – з його виступу 6 березня: “Я не кажу, що всі ті, хто воюють на Сході, є терористами”. Схожу тезу повторювали й інші юристи, що представляли Україну.
Це дійсно так, саме на цьому ґрунтується український позов.
Київ визнає: тих бойовиків, хто обстрілює ВСУ, але не причетний до атак на цивільних, не можна вважати терористами.
Це суперечить міжнародним визначенням даного терміну.
Та повернемося до задачі процесу. В Гаазі Україна не намагається визначити, хто є терористом, а хто – не дуже. Задача – показати, що Росія свідомо надавала озброєння, боєприпаси та іншу допомогу тим, хто вчиняв атаки на цивільних, і визнати на цій підставі, що Російська держава причетна до фінансування тероризму. (Крим – окрема історія з іншими звинуваченнями, до них перейдемо пізніше).
Задача, якщо відверто, непроста.

За фейки не карають
Перший день російських виступів у Гаазі українські читачі сприйняли швидше як день сміху.
В мережі поширювали жарти і “фотожаби” за мотивами російських виступів – зокрема, про “поклади зброї в шахтах Донбаса”.

У виступах росіян, а також у супровідних документах не бракувало також відвертих фейків та перекручувань, частину з яких ми виклали в окремій статті.
Та юридична реальність інша.
“В позиції РФ не все так смішно, як здається”, – зауважив у дописі після виступу РФ юрист Андрій Гук. Лінія захисту росіян не грунтується на захисті неправдивих свідчень, це – лише епізод у їхній стратегії.
І її не варто недооцінювати.
РФ навіть не намагається довести свою невинуватість, вона обрала іншу тактику.
У своїх виступах протягом двох днів російські адвокати підводили юридичну базу під твердження про те, що Україні мають відмовити у задоволенні позову за формальними ознаками. Юристи РФ вдалися навіть до вкрай небезпечного для себе маневру – по суті, вони не виключили, що ЗРК “Бук”, який збив малайзійський Boeing, справді прибув з території РФ, але взялися довести Суду ООН, що бойовики мали намір збити не цивільний авіалайнер, а військовий.
А війна – то, звичайно, штука погана, але вона не має відношення до тероризму і не може бути покарана відповідно до тих конвенцій, на які посилається Україна.
Росія доводить, що Суд взагалі не має братися за розгляд українських скарг, бо Київ не виконав процедуру, не намагався домовитися з Москвою мирно, не вичерпав усі шляхи вирішення конфлікту. Або – не довів умисел РФ чи відповідність своїх звинувачень усім вимогам.
Один із найцинічніших прикладів стосується “кримського” блоку позову. В одному з елементів, щодо заборони діяльності Меджлісу, РФ наголошує, що Україна мала попросити РФ скасувати цю заборону у спеціальному форматі, на Комітеті Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Київ порушував це питання у дипломатичних нотах, офіційних заявах і зверненнях, але, на думку РФ, перш за все має бути дотриманий формат.
Щоправда, з’ясувалося, що засідання згаданого Комітету, де Україна мала передати таке звернення, не відбувалося… бо його проведення ігнорувала Росія!
І так – за кожним пунктом.
Однак ця юридична казуїстика може стати підставою для відхилення вимог України, якщо Київ не доведе в Гаазі, що зробив усе від нього залежне для виконання вимог Конвенції.
Загалом юридичні доводи Росії можна розбити на три групи:
Не заперечуємо, що вчинок поганий, але й не підтверджуємо, бо це – не питання для даного суду.
Україна вчиняє так само, тому які до нас претензії?
Може, це й погано, але у вас немає доказів.
Приклади першого підходу ми вже навели.
Другий пункт – це повідомлення про українських “карателів”, і довести їхню фейковість не завжди реально. Також РФ використовує це у кримському блоці – приміром, наводить приклади про те, що і за Януковича (тобто до анексії) кримські татари відчували утиски в Криму.
Третє, мабуть, не потребує детальних прикладів. Документальні докази злочинів РФ насправді здобути непросто, особливо враховуючи те, що події відбуваються в Криму та ОРДЛО.
Отже, підсумовуючи: так, Україна зробила чимало для того, щоби спростувати в Гаазі російську брехню, але для перемоги цього точно недостатньо. Наразі жодна зі сторін не може бути впевненою, що виграє цю справу.
Все вирішить непублічна робота, яка зараз лише починається – надання Суду ООН доказів, пояснень та обґрунтувань.

Виграш буває різним
Варто уточнити, чого саме ми чекаємо від Гааги.
Детально про позовні вимоги України можна почитати у нашій статті “Переклад позовних вимог та претензій України до РФ у Міжнародному Суді ООН”.
Але наразі мета не в тому, щоби виграти позов. Спершу Україна має домогтися, щоби Суд запровадив так звані “тимчасові заходи”, тобто наклав на РФ обмеження на період, доки не буде ухвалене рішення по суті (їхній перелік також є за лінком, наведеним вище).
Саме питанню тимчасових заходів були присвячені минулі чотири дні.
У цих обмеженнях не було б нічого небезпечного для Росії – але це в разі, якби вона і справді не була причетна до діяльності бойовиків на Донбасі та утиску прав неросійськомовних у Криму. І на цьому наголосив професор Коу у виступі на захист України:
“Україна лише вимагає від Росії виконувати свої зобов’язання, тобто не дискримінувати на основі раси та національності… Україна просить наказати Росії припинити потік зброї та допомоги через свій кордон для груп, які вдаються до терористичних атак проти цивільних, та припинити кампанії культурного винищення.
Дозвольте мені повторити: якщо Росія не вчиняє цих незаконних дій, вона не відчує незручностей.
Якщо ж Росія не утримається від повторення своїх дій, це тому, що її поведінка не є ані невинною, ані законною”.
І в цьому – суть нинішнього процесу в Гаазі.
Перемогою України стане навіть саме лише запровадження тимчасових обмежень.
Адже в цьому разі кожна наступна доведена передача бойовикам зброї, чи навіть просто приїзд “гумконвою”, під який часом маскують військове постачання, буде не лише черговим таким актом. Це означатиме, що Росія демонстративно ігнорує вимоги найвищої судової інстанції ООН.
І йдеться не про вплив на подальший розгляд, тобто на рішення по суті – якраз тут не варто мати надмірних сподівань.
Порушення вимог Суду ООН стане доброю підтримкою для України, коли в ЄС чи в США знову постане питання продовження санкцій проти Росії. А нині, коли “любов до санкцій” на Заході слабшає, нам справді потрібні такі аргументи.
І останнє.
Якщо зрештою, десь за три роки, ми виграємо справу по суті – як ми зможемо змусити Росію виконати рішення суду? На це питання відповідь проста: ніяк. ООН має єдиний інструмент, який можна задіяти для примусового виконання – рішення Радбезу ООН. Але у випадку з Росією він не працює: РФ заблокує будь-яке рішення, спрямоване проти себе.
В історії Суду ООН вже був такий прецедент – США програли Нікарагуа, але так і не виконали рішення, однак… згодом в Нікарагуа змінилася влада, була досягнута “полюбовна” домовленість і суперечку закрили.
Поза цим, потрібно усвідомлювати: якщо виграш України не вирішить усіх проблем (хоча й допоможе зберегти тиск Заходу), то програш – вкрай небезпечний. За певних умов він може суттєво підірвати позиції України в світі. Отже, програвати – вкрай небажано.
А тому – стежимо й надалі за першим міжнародним судом щодо російської агресії проти України.

“Головне джерело зброї, яка опинилася у повстанців (за термінологією представника РФ. – ЄП) – це запаси радянських часів, що були на території України
Велика частина цих запасів була залишена в шахтах Донбасу і опинилася у повстанців”, – заявив він.
“Крім того, велика частина була залишена українською армією, яка тікала”, – додав російський дипломат.
Рогачов не став коментувати докази, надані українською стороною, щодо використання бойовиками на Донбасі новітньої зброї, яка є на озброєнні лише російської армії.
Варто також зауважити, що ключове сховище старої радянської зброї на Донбасі розташоване в Бахмуті (колишньому Артемівську). В 2014 році бойовики протягом тривалого часу намагалися захопити відповідну військову частину в Артемівську, але зустріли опір і не потрапили на територію.

“Завтра починається слухання в Міжнародному суді ООН в Гаазі за позовом України проти Росії. Процес може розтягнутися, але сам факт того що крига скресла вже важливий”, – написав нардеп.

Він також повідомив, що в четвер, 9 березня, “президент ПАРЄ Аграмонт притягне на ПостКом Асамблеї делегацію держдуми і сенату РФ”.

“Не повернути, а так, поговорити. Годинники хоче він з ними звірити, так би мовити. Ок, поговоримо. Нам є що сказати їм в обличчя: від імені української делегації я ініціював дебати по загостренню ситуації на Донбасі. Гадаю, якщо українці Мадрида прийдуть з плакатами зустріти депутатів РФ, теж буде непогано”, – повідомив Ар’єв.