Коли ж її син почав плакати через це, жінка не стала використовувати фразу “я ж казала”, яка часто виривається у батьків у таких випадках. Натомість, педагогиня допомагала заспокоїтися, обіймала і говорила про те, що їй шкода, що так трапилося, і вона не хоче, аби навчання було таким страждальним. У дописі у Facebook вона поділилась, що мамам і татам потрібно бути поруч у таких випадках і підтримувати дітей, коли вони отримують власний досвід.
“Пройшов четвер, пройшла пʼятниця, я бачу, що віршик не вчиться. І мені дуже важко було мовчати, бо мама, то є мама. Тим більше та мама, яка знає, що точно був заданий вірш. Субота, неділя, я бачу що дитина зайнята своїми справами. Віршик нібито читався там колись, але нормально не вчився. І ось неділя, девʼята вечора вже, ми робимо всі свої вечірні справи, готуємося до сну. Проходжу я повз дитячу кімнату і чую вий, такий задушевний плач, дуже страждальний”, – ділиться Сищук.
Хлопчик розповів, що почав вчити вірш, але він легко не вчиться. І він зрозумів, що замість того, щоб виконувати завдання, він цілий день грав. А тепер зіштовхнувся з тим, що не має часу і вже не встигає.
“І ось воно оце “я ж казала”, яке “підвалює” одразу вирватися у кожної мами. І я дуже пишаюся, що я цього разу змогла не висловити цього. Найкращий варіант батьківства – це не бути “наганяйлом” і бігати: “роби-роби-роби, я ж тобі сказала, мільйон разів тобі повторила, а ти не робиш, який ти поганий”. Ні, я люблю свою дитину, він не поганий, він робить помилки. І я хочу бути поряд тоді, коли йому погано”, – додає жінка.
Вона зауважує, що є речі, за які діти самі можуть відповідати, це не нашкодить їхньому здоровʼю та не впливає на їхнє майбутнє життя, як-от вивчення віршика. У таких випадках не варто влазити “зі своєю наукою”, а просто бути поруч та дати можливість отримати свій досвід.
“Дитина тепер краще керує своїм часом, і тепер те, що проговорено, коли треба робити – робить вчасно. Проте розумію, що це ненадовго і буде така ситуація, в якій дитині треба буде отримати досвід. Коли ви віддаєте пульт керування життям дитині, звісно, не про все йдеться, і не можна сприймати це буквально, то дитина отримує найцінніший в світі досвід. Досвід про те, що якщо мені погано, то я не один”, – ділиться педагогиня.
Вона зауважила, що така реакція у батьків виходить не завжди, проте вона на власному досвіді впевнилася, що це все ж працює.
]]>
Так от. Виявляється, що плід на третьому триместрі вагітності отримує від матері інформацію про «безпечність» навколишнього середовища. Якщо мати в цей час знаходиться в стресі, то організм дитини «вчиться» виробляти підвищений рівень глюкокортикоїдів, що прямо впливає на його рівень стресостійкості та сповільнює вихід зі стресу. А це, у свою чергу, дає зниження когнітивних функцій.
Це серйозні речі, про які варто говорити в розрізі школи.
З наступного року до нас у класи прийдуть дітки, які народились у ковід. Вони ні дня не були у садочку, не мають соціальних навичок та ще й, як виявилося, мають генетичну програму зниженої резильєнтності…
Що ж робити? Адаптовувати і адаптовуватися.
Мабуть, автоматично, ви подумали, що це знов камінь у город МОН – ні, ні і ні.
Система, у її глобальному розумінні, швидко підлаштуватися під такого роду обставини не зможе. Ми тільки й будемо ламати, не встигаючи підлаштуватися під стрімку зміну обставин.
Таку «корекцію» можна і треба робити на рівні школи. Вводячи тьютора та психолога у взаємодію з дітьми.
Ну давайте дивитись правді в очі: учитель не тягне всього навантаження. Його задача – організовувати навчальний процес, а не терапіювати та аналізувати рівень розвитку нервової системи.
Багато запитань і викликів, на які я не знаходжу відповіді. Шукатиму далі. І запрошую вас до обговорення. Буду вдячна за всі озвучені думки з цієї теми.
Автор: Галина Сищук, учитель, м. Харків.
Оригінал публікації
]]>