На сайті президента України оприлюднена петиція Ірини Джус “Присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України — молодшому сержанту 132 ОРБ ДЖУСУ Миколі Юрійовичу 1996 року народження, старшому водію, командиру розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А 2298 ЗСУ у складі ДШВ”.

Микола Джус з села Негівці Верхнянської громади на Івано-Франківщині працював за кордоном. Був офіційно працевлаштований на заводі. На початку широкомасштабного вторгнення розрахувався та повернувся в Україну. Добровільно зʼявився до ТЦК, щоб виконати свій конституційний та громадянський обовʼязок по захисту суверенітету і територіальної цілісності держави Україна, — розповідає авторка петиції.

23 травня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив навчання у Великобританії. Після проходження навчання був направлений у зону бойових дій в Запорізькій області.

Під час проходження служби проявив відвагу, патріотизм, відповідальність, цілеспрямованість, принциповість, готовність до виконання надважких завдань. Разом з побратимами брав участь у виконанні бойових завдань в розвідці зі штурмом ворожих позицій. Проявив виключні мужність та героїзм, до останнього залишився вірним Військовій присязі та Українському народові.

Під час виконання бойового завдання 20 вересня 2023 року поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області отримав важкі поранення, внаслідок яких помер. Першого жовтня 2023 року з молодшим сержантом гідно попрощалися в рідному селі Негівці.

У загиблого залишилася мама, батько, сестра, молодший брат. Прошу вшанувати його памʼять, надавши почесне звання “Герой України”.

Указом президента України Миколі Джусу присвоєно орден “За мужність” (посмертно).

Підписати петицію про присвоєння бійцеві звання Героя України можна за посиланням.

Станом на 14 січня вдалося зібрати майже 6000 підписів із необхідних 25 000. До кінця збору підписів залишилося 88 днів.

На війні загинув Герой України Андрій Орлов. Чоловік був сержантом 131-го окремого розвідувального батальйону.

Про це на своїй сторінці в соцмережі написала мама воїна Олена Орлова.

Як зазначається, Андрій був сержантом 131-го окремого розвідувального батальйону. Він став першим Героєм України, нагородженим за звільнення Херсона.

Ведучі телепроєктів, в яких брав участь Андрій, згадують його як людину з шаленим драйвом та енергією.

Про це йдеться на сайті електронних петицій.

“Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) нашому односельчанину, батькові двох діток і просто хорошій людині, Чипчуру Олегу Ігоровичу, який героїчно загинув у бою 27.07.2023р. поблизу с. Вербове, Запорізької області. Йому було всього лише 37 років, коли ця клята війна забрала його життя. Без батька і чоловіка залишилась його дружина і діти. Без сина залишились його батьки. Він мріяв станцювати зі своєю донькою вальс на випускному вечорі і побачити перші перемоги сина у футболі, але його життя обірвалося занадто швидко”, – йдеться в петиції.

Підписати петицію можна за посиланням.

В ніч проти 28 березня під час бойового вильоту загинув український льотчик Денис Кирилюк.

Про це повідомили у Миргородській міській раді.

” Із глибоким сумом повідомляємо, що 28 березня 2023 року під час виконання бойового завдання загинув заступник командира ескадрильї – штурман авіаційної ескадрильї майор Денис Кирилюк. Льотчик винищувальної авіації Повітряних Сил ЗС України, здійснив понад 80 бойових вильотів, з них 70 під час повномасштабного вторгнення на знищення ворога.”, – йдеться в повідомленні.

За інформацією міської ради, влітку 2022 року Денис Кирилюк був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня – “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”.

Близькі та рідні героя написали, що 2011-го Денис закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил. Денис разом із родиною проживав у Миргородській області, захоплювався літаками з самого дитинства, любив рибалку.

“Сьогодні вночі під час виконання бойового завдання загинув ще один український воїн, друг, побратим, коханий чоловік та батько… Денис Миколайович був досвідченим та майстерним пілотом…” – повідомив у Facebook Валентин Панчук.

Він додав, що за героїчні вчинки та зразкове виконання військового обов’язку Дениса також нагороджено Нагородою президента України “За участь в АТО” і є власником вогнепальної зброї, яку отримав за свої заслуги від Міністерства оборони України.

А 19 днів тому у Дениса народився син.

“З його обличчя неможливо було стерти посмішку, у нього народився син. А сьогодні самотніми залишилися дружина Дениса з маленькою дочкою та новонародженим сином… Ми просимо допомогти всіх небайдуже тих, хто знав Дениса, і тих, хто не знав і завдячує йому життям у містах нашої матері-України, за те, що він робив без сну та відпочинку.Сім’я потребує допомоги та підтримки зараз. на руках. Вічна пам’ять тобі, друже! Льотчики не вмирають, вони просто йдуть у небо…” – зазначив Панчук.

Коли Олег пішов назавжди, житло було знищене ворожим снарядом… 28 квітня ми повинні були святкувати 4 роки шлюбу, та саме в цей день буде 40 днів, як Олега немає з нами… Чесно? Я й досі не вірю та чекаю, коли він прочитає мої останні SMS-повідомлення…

Майор Олег Адамовський загинув 12 березня 2022 року під час оборони Харкова. Група під його керівництвом, виконуючи бойове завдання, натрапила на ворожу засідку. Ціною власного життя майор прикрив відхід побратимів… Йому було всього 30 років. Соцмережі одразу вибухнули обіцянками помститись, словами «Герої не вмирають», патріотичними картинками. Лише молода вдова, попри сотні повідомлень підтримки, почувала себе абсолютно самотньою, передає АрміяInform.

— Ми познайомились на Донеччині, коли я приїхала в гості до бабусі. Наступного разу побачились аж 9 років по тому і Олег одразу запропонував мені переїхати до нього в Маріуполь, де він на той час служив. Вже за кілька тижнів ми жили разом. Це бездумне, амбіційне рішення виявилось найправильнішим у житті! Олег на той час вже був учасником бойових дій, часто їздив у відрядження та завжди переконував, що «все буде добре», і я йому вірила. Ми були такими щасливими — будували плани, зустрічались із друзями, подорожували, нам не снились жахи… Виявляється, найцінніше в житті — це обійми близької людини!

Олег мріяв бути професійним військовим ще з дитинства, коли уважно слухав розповіді батька про службу. Тож не дивно, що отримав червоний диплом у ХНУПСі, а згодом — численні бойові нагороди та медалі. Ганна завжди пишалась чоловіком та підтримувала, змінюючи гарнізони… Лиш у січні цього року, за два місяці до загибелі коханого, обережно запропонувала: «А може б ти звільнився? Так неспокійно на душі…»

— Олег відповів рішуче: «Тобто звільнився? Якщо все добре — пацани я з вами, а як погано — то я пішов, розбирайтесь самі?» Я й замовкла, хоч і дуже хвилювалась. Недаремно… У Харкові початок широкомасштабного вторгнення ми почули одразу. Олег сказав збирати речі та швиденько переїжджати до друзів в інший регіон. Та я залишилась, хотілось бути недалеко від коханого. Так нікуди й не поїхала.

Ганна розповідає, що 24 лютого коханий захворів. Та хіба застуда із високою температурою може завадити офіцеру виконувати бойові завдання? Кілька уколів та таблеток — і вперед захищати країну!

— За день до смерті йому вдалось несподівано на кілька годин вирватись до мене. «Смаж картоплю і обіцяй, що не плакатимеш, скоро буду!» Хто ж знав, що це наша остання зустріч. Приїхав худий, неголений, змучений… Все намагався поговорити про якісь банальні побутові речі, жартував: «От бачиш, просто нежить!» А я лиш просила берегтись, адже завжди знала, що він готовий пожертвувати собою заради інших…

12 березня день із самого ранку почався нервово. Магазин матері Олега обікрали. Ганна заспокоювала жінку: «Хіба це важливо? Головне, що син живий! А решта — такі дрібниці!»

— Олег теж встиг набрати маму, пообіцяти, що після перемоги усе відбудуємо, заробимо, зробимо ще краще… Увечері я відправила йому: «Все добре?», та зробила помилку і замість «все» надрукувала «ме». Він так і відповів: «Ме добре!» Ось таке дурнувате повідомлення й стало останнім… Перед сном написала: «Набереш?» Та SMS не дійшло… Я писала кожні пів години, повідомлення залишались непрочитаними. Ближче до 22-ї мої численні SMS таки дійшли… Та тільки я трохи видихнула, як подзвонив Артем, товариш Олега. Його слова: «Олег загинув» завжди дзвенітимуть у вухах… Навіть не уявляєте, як кричала мати Олега, коли я їй сказала. Та й моє «ми маємо бути сильними» звучало не надто переконливо, бо я виявилась зовсім не сильною…

Поховали Олега 15 березня на рідній Донеччині. Того ж дня ворожими снарядами було пошкоджено будинок, де молодята будували плани, насолоджувались обіймами та почувались такими щасливими…

— Олег був мені і за маму, і за тата, і за брата… А тепер я — зовсім сама… Пишаюсь чоловіком, та від для мене і без посмертного подвигу був Героєм!

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майору Олегу Адамовському посмертно присвоїли звання «Герой України» (2 квітня 2022) та нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня (14 березня 2022).

Про це написав блогер та офіцер ЗСУ Анатолій Штефан на своїй сторінці у Facebook. Також про смерть військового повідомила його мати Олена Кукла. “Сина… синочка… Не вірю… Будьте прокляті кацапи”, – написала вона. Що відомо про загиблого героя? Ярослав родом із міста Богуслав Київської області. Його батьки – військові. Батько пішов захищати країну у 2015 році, мати – у 2016-му. Тому щойно хлопцеві виповнилося 18 років, він також записався до лав ЗСУ. У 2016 році батько Ярослава помер – через стару бойову рану. Мати Галина очолює взвод зв’язку і має у своєму підпорядкуванні кілька десятків солдатів.
Два роки тому загиблий військовий здійснив героїчний вчинок та врятував командира батальйону від ворожої ракети. За це Ярослав отримав нагороду “Народний герой України”. “Я побачив ракету. Вона летіла прямо в нас. Не можу передати словами, як зреагував. Машинально відвернув кермо, намагаючись уникнути цієї зустрічі. І вдалося…”, – розповідав він.

— За віком — хлопець, по суті — справжній чоловік та професійний командир. У мирний час його тактику бою вивчатимуть у військових підручниках… — діляться побратими Павла.

Завжди впевнений та рішучий танкіст лише кілька років тому закінчив Національну академію сухопутних військ. Навчався у розпал війни та точно знав, що ніколи не стане «кабінетним» командиром. Уже за місяць після отримання диплому відправився на війну командувати взводом.

Лейтенантові було трохи за 20, у підпорядкування — бійці, деякі з яких і в «батьки годились». Та молодий танкіст настільки швидко «обріс пір’ям» і здобув авторитет, що до нього прислухались та поважали навіть удвічі старші воїни…

— Ми не бачили «совкової» армії із усіма її принадами. Натомість одразу познайомились із фронтовиками, кожен з яких був готовий померти за Україну, з честю і почуттям гордості, — ділиться одногрупник танкіста.

Кілька тривалих фронтових ротацій навчили головного — ворогу вірити не можна. Завжди треба бути напоготові!

— Згідно з так званими Мінськими домовленостями великі калібри на фронті тривалий час не стріляли. Та ми завжди готувались дати достойну відсіч, — кажуть хлопці з підрозділу Павла. — Постійні тренування та вдосконалення зараз допомагають демонструвати неймовірні результати.

Досвідчений воїн сміливо боронив спочатку Луганщину та Донеччину, а потім Київщину.

— Павло діяв настільки рішуче та впевнено, що хотілось запитати: «Точно 96-го року народження?» — додають побратими. У ньому найдивовижнішим чином поєднувались сором’язлива хлопчача усмішка з неймовірною внутрішньою силою.

Павло загинув за Україну у танковому бою. З честю та почуттям гордості! Йому було усього 26…

Воїна поховали у рідному селищі Стара Вижва на Волині 14 березня 2022-го. Він був не лише чудовим воїном, а й прекрасним сином, братом, дядьком та другом..

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 148/2022 старшому лейтенанту Павлу Віталійовичу Усову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Слава Героям!

Про це повідомляє “Радіо Свобода” з посиланням на Миколу Жулинського, літературознавця, політичного і громадського діяча.

Став легендою ще за життя
“Одне ім’я вже багато говорить. Багато – тому що це один з лідерів національного, духовного відродження другої половини ХХ і початку ХХІ століття. Насамперед Іван Дзюба – це інтелектуальний провідник і спікер українського “шістдесятництва”, – розповідає Жулинський.

Іван Михайлович пішов гідно, тихо уві сні, вранці 22 лютого.

“Іван Дзюба – це людина, яка завжди мала мужність говорити правду”, – говорила про нього ще одна наша легенда Ліна Костенко.

Де і коли відбудеться прощання поки що невідомо.

Біографія Героя України, радянського дисидента
Іван Дзюба народився 26 липня 1931 року в селі Миколаївка Волноваського району Донецької області.

Він – дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, свого часу був міністром культури (листопад 1992 – серпень 1994) та головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка

У 1973 році Дзюба був засуджений до п’яти років ув’язнення і п’яти років заслання за свою відому працю “Інтернаціоналізм або русифікація”, але був “помилуваний”.

Фото: Іван Дзюба після арешту в 1972 році

Дзюба – автор десятків публікацій, книг, зокрема про Тараса Шевченка, досліджень про культуру і політику. Серед останніх робіт – книга”Чорний романтик: Сергій Жадан”.

Він був одним із засновників “Народного Руху України”.

Фіналісти шоу Х-Фактор, відома українська група “Біла Вежа” показала зворушливе відео на свою нову пісню “Не Ангел”.

“Ми дуже хотіли зняти кліп саме на цю пісню, адже зараз, у 2020 році, під час карантину, суспільний фокус трохи змістився з подій на сході України до глобальної боротьби із COVID-19. Проте ми вважаємо, що саме тепер потрібно нагадати усім українцям, що на сході нашої країни воюють хлопці, за якими сумують їхні кохані, їхні родини. І що наші думки, молитви та підтримка – це, в тому числі, те, що дає їм наснаги витримати пекло війни. Тримайтесь, хлопці, та повертайтеся скоріше живими та здоровими. Любов та віра – сильніші за війну”, – коментує лідер групи Максим Іващенко.

Пісня “Не Ангел” присвячена дуже серйозної теми, тому рокери з усією відповідальністю підійшли до створення кліпу і вирішили зробити все на вищому рівні. І відомий кліпмейкер Віктор Скуратівський, який виступив режисером відео, дуже скрупульозно підійшов до всього процесу – вибору акторів, одягу для групи, локації, антуражу.

Тому не дивно, що українці високо оцінили це творіння.

Крута пісня, класний кліп! Така печальна історія…
До сліз, до мурашок. Проникає в саме серце.
Мурашки по шкірі…. Ви великі молодці!
Сильна пісня, сильний кліп та історія про сильних людей!
Дуже гарно, проникливо, до мурах…
Патріотичний кліп. Дуже гарна робота, хлопці. До глибини душі мене аж пробрало. Щиро вам дякую!

Про це Володимир Зеленський повідомив у Facebook.

“Сьогодні нам дуже не вистачає Андрія. Артиста, поета, волонтера. Людини. Українця. Який дуже хотів, щоб люди в його країні жили мирно та щасливо.

Ми завжди пам’ятатимемо тебе і разом робимо все, щоб перетворити Україну на місце щасливих людей”, – написав він.

Військовому було 47 років. Життя обірвалося у Славутичі, що на Київщині. Про це інформує Славутицька міська рада на сторінці у “Фейсбуці”.

Позивний Ареф’єва був “Спартак”. Побратими називають його відповідальним командиром, який завжди дбав про солдат. Героя також нагородили орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

Як писав “Вголос”, російські окупаційні війська суттєво активізувалися на Донбасі.