Це не просто військова служба — це поклик душі, бажання бути частиною великої справи, яка визначає майбутнє нашої країни. Вони є прикладом відваги та патріотизму для кожного з нас.

Доєднуйся і ти до цього шляхетного покликання! Ти також можеш стати частиною команди, що стоїть на передовій, щоб боронити Україну. Пам’ятай, разом ми сила!

38-ма окрема бригада морської піхоти, що входить до складу 30 корпусу морської піхоти, є однією з наймолодших бригад ВМС ЗСУ. Була сформована вже в час широкомасштабного вторгнення рф в Україну на базі 503 окремого батальйону морської піхоти «Борсуки».
З самого початку 38-ма ОБрМП показала себе, як професійне, злагоджене та вмотивоване бойове з’єднання, встигла здобути унікальний бойовий досвід, якому позаздрили б і супергерої. Тому саме вона стала першою бригадою морської піхоти, що долучилась до проєкту «Контракт 18‒24».

Морські піхотинці — це ті, хто не пускає ворога далі, хто перетворює його життя на пекло.

Хочеш стати частиною цього? Хочеш бути серед тих, кого боїться ворог? Тоді не зволікай. Приєднуйся до 38-ї окремої бригади морської піхоти. Стань воїном, стань супергероєм, стань легендою.

Долучайся до сильних!
Подай заявку тут:
18-24.army.gov.ua або у застосунку Резерв+.

🔥 Бо коли на кону — свобода, майбутнє і життя наших близьких, стояти осторонь — уже не варіант. Контракт із ЗСУ — це не просто служба. Це виклик. Це гідність. Це шлях справжніх.

👉 Якщо ти молодий, сильний і не байдужий — твоя країна чекає на тебе. Стань частиною незламної армії! Долучайся до війська!

Сьогодні, як ніколи, важливо об’єднати зусилля заради спільної мети. Кожен з нас може стати тим самим героєм, якого потребує наша Батьківщина. Ваш вибір може визначити майбутнє!

В Україну вдалося повернути 502 тіла полеглих захисників, повідомив Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

“За результатами проведених репатріаційних заходів на підконтрольну уряду України територію повернені тіла 502 полеглих Оборонців. З-поміж повернутих полеглих Захисників України: 397 ‑ донецького напрямку; 24 ‑ з луганського напрямку; 64 ‑ із запорізького напрямку; з моргів на території рф повернено 17 загиблих”, – ідеться в повідомленні.

Представники правоохоронних органів та судово-медичні експерти встановлять особи загиблих.Після ідентифікації тіла наших полеглих Захисників будуть передані їхнім рідним для гідного поховання.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Іван Пуга
Був молодшим сержантом військової частини А0998. Загинув у квітні 2022 року під час бойового зіткнення поблизу Попасної Луганської області.

Василь Гнатюк
Служив командиром інженерно-маскувального відділення військової частини А-4733. Загинув 24 липня 2024 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Донецької області.

Маркіян Дорош
Із початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Спершу проходив військову службу у 10-му стрілецькому батальйоні, у складі якого виконував бойові завдання на Сумщині. Впродовж останнього періоду боронив державу у складі 116-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу. Виконував бойові завдання на Запорізькому і Куп’янському напрямках, брав участь в обороні Авдіївки. За час служби успішно завершив курс бійця-рятувальника, а також базовий курс управління БПЛА. За особисту мужність був неодноразово відзначений військовим командуванням.

Володимир Рябий
Після завершення навчання проходив військову службу в Баку (Азербайджанська Республіка). Із початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на Луганщині у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Михайло Нефьодов
У 2021 році разом із родиною перебрався до Львова. Із початком повномасштабного вторгнення боронив державу на території Донецької області у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Богдан Пашкуцький
Ніс службу у механізованому батальйоні військової частини А4447.
Загинув Богдан 20 липня 2024 року під час виконання бойового завдання аоблизу населеного пункту Побєда Покровського району Донецької області.

Про це зранку повідомив керівник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький.

Федір Данів
Житель села Сможе Козівської громади. Кулеметник 3-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення в/ч 3028.

Загинув 22 липня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області. Йому було 50 років.

Олег Устяновський
Уродженець села Пукеничі Стрийської громади. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем вступив до Збройних сил.

У 2023 році був поранений, після реабілітації проходив навчання у Німеччині. Лейтенант, командир кулеметного взводу другої стрілецької роти 36-го окремого стрілецького батальйону. Був нагороджений відзнакою Президента України “За оборону України”. Загинув 23 липня при виконанні бойового завдання біля населеного пункту Водяне Донецької області. Йому було 29 років.

Ростислав Корман
Народився та проживав у селі Нежухів Стрийської громади. Мобілізований у вересні 2022 року. Був стрільцем 1-го відділення батальйону.

Загинув 22 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині. Йому було 52 роки.

Про це повідомили у Рівненській ОВА.

Валерій Панченко
26-ти річний чоловік вступив до лав ЗСУ в лютому 2023 року. Служив оператором станції радіоперешкод 80-ої бригади. На жаль, 4 липня 2024 року воїн загинув на Донеччині.

Василь Павлів
З березня 2022 року служив у Збройних силах України. На жаль, Герой загинув 5 липня 2024 року під час ведення бойових дій в Донецькій області.

Олександр Федорук
Воїн мав звання сержанта Збройних Сил України. Служив старшим механіком-водієм. На жаль, захисник загинув 4 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Едуард Школьний
У лютому 2024 року його мобілізували до війська. Старший солдат загинув 1 липня 2024 року під час бойових дій на Донецькому напрямку.

Юрій Кучер
У Збройних Силах України мав звання старшого сержанта та служив стрільцем стрілецького батальйону. Боєць загинув 4 липня 2024 року від поранень, отриманих під час виконання бойових завдань у Запорізькій області.

Андрій Швець
До лав Збройних Сил України чоловіка призвали у березні 2023 року. 40-річний чоловік загинув у жахливій ДТП на Рівненщині 6 липня, повертаючись із відпустки до військової частини.

Про це повідомила пресслужба Львівської ОВА.

У суботу, 18 травня, мешканці Львівщини попрощаються з шістьма загиблими військовослужбовцями.

Андрій Пиль

Житель села Нижні Гаї Дрогобицької громади. Після закінчення школи вступив у Дрогобицький коледж нафти та газу. Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист держави у складі 1-ї роти 67-го батальйону ТрО. Загинув 14 травня 2024 року поблизу населеного пункту М’ясожарівка на Луганщині. Йому було 48 років.

Іван Колодійчик

Уродженець міста Борислав Львівської області. Навчався у Бориславському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 імені Стефана Коваліва. Згодом вступив до Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. З перших днів повномасштабного вторгнення вступив до лав Збройних Сил. Воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 27 травня 2022 року. У віці 23 роки.

Богдан Крохмаль

23-річний житель міста Червоноград. Був старшим солдатом, навідником мінометного взводу 33-ї окремої механізованої бригади. Воїн вважався зниклим безвісти з лютого 2024 року. Однак згодом рідні отримали підтвердження його загибелі на Донеччині.

Володимир Дацюк

Уродженець міста Сокаль. Служив майстром ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А4447. Загинув 12 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Побєда Донецької області. У віці 46 років.

Юрій Потрогош

Житель міста Кам’янка-Бузька. Воїн був підполковником та командиром однієї з військових частин. Загинув 16 травня 2024 року внаслідок ракетного обстрілу на Харківщині. У віці 38 років.

Богдан Мацелюх

Уродженець села Старий Яр, згодом переїхав до Яворова. У серпні 2023 року Богдана призвали до війська і він вступив до лав 14-ї механізованої бригади. Загинув 10 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Громада провела в останню дорогу молодих героїв, воїнів, захисників України…

В останню путь провели штаб-сержанта Богдана Сергієнка та сержанта Юрія Бекала, прикордонників Третього прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса.

Богдан Сергієнко народився у селищі Троїцьке на Луганщині. Проходив службу у внутрішніх військах МВС України. Згодом вступив до лав прикордонної служби, проходив службу за контрактом.

Йому назавжди залишиться 30 років.

Юрій Бекало народився в с. Кам’яногірка Іллінецького району Вінницької області, а жив і навчався в селищі Троїцьке на Луганщині. 11 лютого 2022 року підписав контракт на службу в ДПС України. Був інспектором прикордонної служби 3 категорії, помічником гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби, сержантом.

Йому назавжди залишиться 20 років.

Сміливі прикордонники, вірні військовій присязі, загинули разом за нашу Батьківщину під час ворожого штурму в Донецькій області.

Юрія поховали в рідному селі Кам’яногірка на Вінничині, а Богдана в м.Черкаси.

Дякуємо Дашівській селищній раді (https://www.facebook.com/DashevOTG) та Черкаській міській раді (https://www.facebook.com/rada.cherkasy) за організацію поховання Героїв та гідні проводи.

Вічна і світла пам’ять воїнам-захисникам

Співчуття рідним і близьким

У Рівненському районі віддали останню шану Ігорю Гаврилюку, Григорію Кравчуку та Миколі Решітьку.

У Костополі попрощалися з Героєм Ігорем Гаврилюком. Захисник народився 9 травня 1972 року. Навчався у костопільській школі №5, а далі проходив строкову службу у ЗСУ. Згодом працював за кордоном, після повернення – на місцевому підприємстві ТОВ «Українські лісопильні». 11 серпня 2023 року приєднався до ЗСУ, де обійняв посаду стрільця піхотного взводу. Загинув захисник 22 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Назавжди на Березнівщину повернувся захисник України Григорій Кравчук. Він народився 7 вересня 1973 року в селі Городище. Після закінчення місцевої школи у Рівненському ПТУ №11 здобув професію електромонтера з обслуговування електрообладнання. Воїн захищав Батьківщину від московських окупантів з грудня 2022 року на Запорізькому напрямку. Був солдатом десантно-штурмової роти. 6 січня 2024 року зв’язок з воїном обірвався. Тільки згодом підтвердили його загибель. Поховали 50-річного військовослужбовця на сільському кладовищі в урочищі Вороновка.

Жителі Мізоцької громади – у жалобі. До рідного дому повернувся назавжди мужній Герой Микола Решітько. Захисник народився 3 березня 1969 року, проживав у селищі Мізоч. Молодший сержант помер 24 березня 2024 року через хворобу серця у тимчасовому місці дислокації взводу на Донеччині. Поховали воїна у рідному селищі.

На Сарненщині попрощалися із Сергієм Лажуком і Михайлом Дорошком.
Старший лейтенант Сергій Лажук із села Бережки Дубровицької громади. Захисник народився 29 жовтня 1992 року. Закінчив історичний факультет РДГУ. На захист України пішов 15 березня 2022 року. Воїн служив командиром роти, заступником командира першого стрілецького батальйону четвертої танкової бригади. Під його командуванням бійці обороняли Вугледар, Солевар і Бахмут, визволяли Лиман та інші населені пункти. 25 березня стало відомо про загибель 31-річного Героя.

Михайло Дорошко проживав у Зносичах Немовицької громади. Воїн боровся за мир та спокій в Україні, сміливо виконував усі поставлені перед ним бойові завдання на Запорізькому напрямку. На жаль, повернувшись з фронту на полігон, Герой помер. Поховали військовослужбовця в рідному селі.

На Дубенщині в останню дорогу провели Івана Якимовича, Олександра Бескопильного й Андрія Береговича.
Іван Якимович – житель села Зарічне Козинської тергромади. Захисник народився у 1994 році. Був депутатом Козинської сільської ради VIII скликання, представляв Іващуківський старостинський округ, активно відстоював інтереси свого округу та дбав про добробут громади. А на початку війни мужньо став на захист України. Капітан загинув 22 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківської області.

Олександр Бескопильний народився в 1971 році. Проживав у Соснівці Семидубської громади. Сержант Збройних Сил України. На службі захисник виконував обов’язки хіміка відділення озброєння радіаційного, хімічного, біологічного захисту. На жаль, воїн передчасно помер внаслідок гострої серцевої недостатності 23 березня 2024 року.

Солдат Андрій Берегович – із Млинівщини, проживав у селі Береги. На фронті був кулеметником стрілецької роти. 13 січня цього року під час артилерійського обстрілу на Харківщині воїн отримав важкі поранення. З того часу перебував у лікарні, де 26 березня 2024 року помер, не приходячи до свідомості. Поховали Героя на кладовищі в Бокіймі.

У Вараші схилили голови у скорботі за Героєм Станіславом Килюшиком.
Захисник народився у Вараші, навчався у ліцеї №3. У 2018 році здобув спеціальність “електрозварник” у ПТУ ВП РАЕС. У 2020 році проходив строкову службу. 23-річного Станіслава мобілізували до війська на початку листопада 2022 року. Служив оператором 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки 68-ої окремої єгерської бригади. За час служби отримав відзнаку командувача Сухопутних військ ЗСУ “За звитягу”. Молодший сержант помер 22 березня в стаціонарі Харківської клінічної лікарні. Поховали захисника на кладовищі в селі Малий Жолудськ Рафалівської громади.
Щирі співчуття рідним і близьких загиблих Героїв…
Вічна пам’ять та шана Героям, які загинули за Україну!

Про це повідомляє Рівненська ОВА.

Віталій Черпак
Воїн сміливо став на захист кордонів Батьківщини та вміло виконував усі бойові завдання на східному напрямку. У лавах Збройних Сил України служив механіком водієм евакуаційного відділення, евакуаційного взводу. Загинув захисник 5 березня 2024 року під час бойових дій на Луганщині.

Олег Диновський
Лави Збройних Сил України воїн поповнив у березні 2023 року. Мав звання солдат. Загинув воїн 5 березня 2024 року, виконуючи бойові завдання на Донецькому напрямку. Поховали Героя на кладовищі у рідному селі.

Олександр Данилюк
У перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Олександра записали в резерв, викликали вже у січні 2023 року. 52-річний солдат загинув 5 березня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку. Поховали захисника на кладовищі “Нове” у Рівному.

Олександр Шкуть
Воїн загинув 27 лютого 2024 року у Донецькій області. Олександру назавжди 32 роки. Поховали захисника на кладовищі в рідному селі.

О 12:00 — виїзд траурної колони з Калуської ЦРЛ, інформують “Вікна” з посиланням на Калуську міську раду.

Маршрут траурного кортежу пролягатиме вулицями:

Івано-Франківська;
Бандери;
Грушевського;
Долинська;
с. Пійло;
с. Голинь: вул. Роксолани (заїзд до родинного дому); вул. Петлюри (заїзд до родинного дому); вул. Шевченка (заїзд до родинного дому);
церква Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Парастас відбудеться сьогодні, 6 березня, о 13:00.

Чин похорону розпочнеться 7 березня о 13:30 від рідних домівок Героїв:

Василя Олійника — вул. 600-річчя Голиня, 135;
Юрія Олексюка — вул. Яремчука, 35.
Поховають Героїв Юрія Олексюка і Василя Олійника на Алеї Слави кладовища у селі Голинь.

Нагадаємо, Юрій Олексюк та Василь Олійник загинули 25 лютого 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу Малинівки на Запоріжжі. Обидва воїни були призвані до лав ЗСУ по мобілізації 1 березня 2022 року.

Юрій Олексюк служив головним сержантом стрілецького взводу стрілецької роти однієї з військових частин.

Василь Олійник служив командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти однієї з бригад Сил територіальної оборони ЗСУ.

Що перед смертю писав француз, розповідає РБК-Україна (проект Styler) з посиланням на сюжет журналістки Вікторії Гнатюк для ТСН.ua.

Що відомо про добровольця
Галоцці народився та виріс у Бургундії, він мріяв стати військовим та з 2020 року служив у 17-го інженерно-парашутного полку Франції. У перші дні повномасштабної війни чоловік вирішив захищати Україну.

Він вступив до Інтернаціонального легіону та отримав позивний “Френчі”. Француз був рішучім, розповідали його побратими. Галоцці з дитинства знав про останні слова свого діда, який загинув у Першій світовій та перед смертю сказав: “Все добре”.

“Мамо, мені добре там, де я зараз; я знаю, для чого я приїхав. Я розумію, на що я йду. Мамо, тут 14–18 роки Першої світової війни в XXI сторіччі”, – казав він своїй мамі про війну.

Що доброволець написав в останньому посланні
У лютому 2023 року чоловік віддав життя у боях під Сватовим, в Луганській області. А днями, напередодні роковин загибелі добровольця, його друг оприлюднив останні слова, які після себе залишив француз.

Чоловік ніби відчував, що скоро його не стане. А тому написав записку, аби його матір зуміла знайти в його телефоні нотатку з останнім посланням.

“Війна – це прокляття людства, тому, що війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, за які варто битися та вмирати за необхідності, боротися проти божевільних, які хочуть зруйнувати все, що їх оточує заради власного его…Нічого іншого, крім дрібниць. Врятувати мене могло лише диво”, – написав захисник України.

Окрім цього, француз додав ще одну нотатку, яку назвав “Останні слова”. У ній він щемливо звернувся до матері.

“Моя найдорожча мама, люба родина, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилася, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть. Я молюся, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке”, – писав військовий.

“Я вдячний небу за всі радості, за все щастя та випробування, які приготувала мені доля. Моє життя було чудове і майже наповнене. Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади”, – додавав він.

Окрім цього, француз зазначав, що знав про небезпеку, але не зміг не поїхати “у центр цього пекла”. Адже війна, за його словами, “робить людей божевільними”.

“Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине, про що жалкую, можливо, це те, що не мав часу покохати когось усім своїм серцем”, – йшлося у його останньому листі.

“Сподіваюся, ви знайдете сили мене пробачити і Господь хотів би, можливо, об’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі. Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло. Я ніколи вас не забуду, я люблю вас”, – такими словами закінчилося послання добровольця.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Ростислав Шумський
Був гранатометником 421 окремого стрілецького батальйону військової частини А4832. Загинув 14 січня в районі населеного пункту Калинівка Бахмутського району Донецької області.

Тарас Шкарапа
Навідник десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. Військовослужбовець отримав поранення біля населеного пункту Мар’їнка Донецької області, помер 15 січня у військовому шпиталі міста Одеса.

Володимир Дубів
Воїну було 33 роки. Службу проходив у військовій частині А0998. Захищав Україну на Донеччині там і загинув.

Адам Гломб
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону та став на захист Батьківщини від окупантів до складу 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Під час проходження служби в Донецькій області отримав поранення, однак, не вагаючись, повернувся на фронт.

Андрій Філарет
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Ігор Бережницький
Захиснику було 30 років. Пішов захищати державу в січні 2023 року. Пройшов навчання в Німеччині та став на захист України у складі однієї з окремих десантно-штурмових бригад Збройних Сил України.
Воїн загинув 1 січня внаслідок осколкового поранення під час ворожого обстрілу.

На Рівненщині попрощалися із чотирма Героями – Михайлом Дубинцем, Валерієм Бондарчуком, Сергієм Єфимцем та Вадимом Супрунюком.

Про це повідомили у Ріненській ОВА.

Михайло Дубинець
Служив солдатом 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. На жаль, 9 січня Герой загинув, виконуючи бойове завдання у Донецькій області. Воїну назавжди залишиться 27 років.

Валерій Бондарчук
Із 24 серпня минулого року був мобілізований. На жаль, 3 січня Герой загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Сергій Єфимець
Захищав Україну з березня 2022 року.

Вадим Супрунюк
Служив солдатом-гранатометником 3 механізованого батальйону військової частини А7013. На жаль, 8 січня Герой загинув під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Андрій Басараб
Мешканець села Лісок Золочівського району. Воїн був солдатом механізованого батальйону військової частини А4447.
Загинув 3 січня 2024 року біля населеного пункту Богданівка Запорізької області. Воїну було 44 роки.

Андрій Будилюк
Мешканець села Гаї Золочівського району. Воїн був штаб-сержантом, командиром 1 єгерського відділення 2 єгерського батальйону.
Загинув 1 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання з захисту України, на Луганщині. Йому було 43 роки.

Андрій Ключник
Житель Судововишнянської громади. Захищаючи честь і незалежність нашої держави в Запорізькій області на околицях н. п. Роботине, героїчно загинув у бою з російськими загарбниками.

Мирослав Гладкий
Житель села Дубровиця Івано-Франківської громади. Народився в села Грусятичі Жидачівського району. Служив у Інженерно-саперному взводі 214 спец-батальйону OP FOR, з 27 липня 2022 року постійно перебуваючи в районі Бахмуту. Загинув поблизу населеного пункту Богданівка Бахмутського району. Відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» за підписом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

Андрій Дружицький
Родом із Червонограда. Загинув 25 грудня 2023 року на Донеччині. Проходив військову службу у військовій частині А4010.

На Рівненщині попрощалися із двома захисниками: Михайлом Бойком та Іваном Степюком.

Про це повідомили у Рівненській ОВА.

Михайло Бойко народився 6 лютого 1980 року.
На службу до лав ЗСУ був призваний за мобілізацією 13 січня минулого року. У війську обіймав посаду навідника механізованого відділення.
На жаль, 3 січня Герой передчасно помер у Полтавській області. За місяць йому мало б виповнитися 44 роки.

Іван Степюк, 2000 року народження.
Службу в Збройних силах України проходив у званні старшого солдата на посаді старшого навідника артилерійського розрахунку. На жаль, 2 січня Герой передчасно помер у Дніпропетровській області.

Йому назавжди 21

Андpій Сaвкo нapoдився 14 гpудня 2001 p.

У дуже юнoму віці, сoлдaт взяв учaсть у великoму бoю у звільненні нaселених пунктів Бaхмутськoгo paйoну. Йoму нaзaвжди зaлишиться 21 pік.

У щирих молитвах обіймаємо зболені серця батьків Героя, його брата та сестру із сім‘ями та усіх близьких.Висловлюємо сердечні співчуття всій родині. Нехай Господь утішить вас та дасть сили пережити біль втрати.
Вічна шана та світла пам‘ять нашому ЗАХИСНИКУ

Олександр Костюк народився 27 серпня 1970 року у Калуші. Навчався у школі №6. Фах електромеханіка здобув у Стрийському училищі.

Працював на різних підприємствах. Перед мобілізацією до Збройних Сил України працював на калуському заводі «Три бетони», йдеться в офіційному повідомленні.

29 років прожив із коханою дружиною. У міцній сім’ї народилося троє дітей.

Олександр Костюк був призваний на військову службу по мобілізації 15 березня 2023 року. Саможертовно служив телефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу зв’язку механізованого батальйону.

Відданий військовій присязі на вірність Українському народу, 16 грудня біля одного з населених пунктів Бахмутського району загинув внаслідок ворожого обстрілу з дронів, отримавши поранення, не сумісні з життям.

Олександра Костюка поховали на Алеї Слави міського кладовища.

“Не забуваймо, яку високу ціну заплатив Герой за наш спокій і Незалежність України. Щирі співчуття рідним! Доземний уклін, світла пам’ять мужньому Герою Олександру Костюку!”

З початком війни виконував бойові завдання на різних ділянках фронту.

Отримав поранення під час захисту Бахмуту, пройшов реабілітацію та повернувся в стрій.

Пройшов навчання в Великій Британії.

23-го серпня його обірвалось під час контрнаступу на Запорізькому напрямку фронту.

Навічно 22.

Вічна пам’ять Герою!

Як зауважує власник сітілайтів Сергій Стельмащук, рекламні конструкції у цих місцях встановлені вже більше року, втім такі неприємні інциденти з’явились лише тепер.

“Наразі ми встановлюємо за яких умов і хто пошкодив рекламні конструкції.

Якщо у вас є будь-яка інформація стосовно цих інцидентів, просимо телефонувати до муніципальної інспекції Чортківської міської ради – +380981253402”, – інформує чортківська міськрада.

В коментарях люди вимагають покарати зловмисників. Дехто навіть не стримує емоцій, вважаючи, що за таке блюзнірство варто карати смертю.

“Це наруга над Нашими Героями, які свої життя віддали за кожного з нас!!! В людей немає нічого святого..)Ганьба їм і сором, якби одному відрубали руки, другий вже би такого точно не робив”, – йдеться в одному з коментарів, автором якого є Наталя Чикальська.

Про це повідомили у Львівській ОВА.

Ігор Малиновський
У червні 2023 року став до лав Збройних сил України. Був стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини. Загинув в Бахмутському районі Донецької області.

Андрій Шніцар
Воював на Харківському напрямку. Загинув 12 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання.

Володимир Скляр
Від початку повномасштабного вторгнення став на захист країни до лав 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Виконував бойові завдання на східному напрямку.

Богдан Місько
Від початку повномасштабного вторгнення рф став на захист країни від окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави на східному напрямку у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

Володимир Замковий
Проходив військову службу у лавах Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Від перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на війну. Виконував бойові завдання на східному напрямку у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

Михайло Дзьоба
Від початку повномасштабного вторгнення рф входив до складу охорони Патріаршого собору. Згодом вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України та боронив державу на східному напрямку фронту. У травні 2023 року отримав важке поранення, однак після лікування одразу ж повернувся на передову.

Богдан Романюк
Був призваний на військову службу у лютому 2023 року. Він був навідником танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини. Загинув 12 жовтня 2023 року внаслідок детонації боєприпасів, отримавши поранення несумісне з життям.

Григорій Лапчак
Молодший сержант. Загинув виконуючи бойові завдання на Харківському напрямку.

Один із спадкоємців українського “Кротона” Іван Завольський народився 13 червня 1980 року в Ужгороді у дружній багатодітній родині. Ріс із трьома сестрами і багато часу приділяв спорту. Іван дуже пишався своєю спорідненістю з Фірцаком і сам займався важкою атлетикою – перемагав та ставав призером різних змагань, отримав звання кандидата у майстри спорту.

Але спорт не став справою життя Івана, хоч і був її важливою частиною. Ужгородець виявився талановитим столяром. Ті, хто знав Завольського, казали, що він мав просто золоті руки. Якийсь час він працював за кордоном та постійно вдосконалював свої професійні навички.

У 21 рік Іван уперше став батьком, а за 9 років у нього народилася друга дочка. Він обожнював своїх дівчат – сім’я завжди була сенсом та стимулом для ужгородського силача.

“Однак його життя було непростим, у 37 поховав дружину і з гідністю виховував і поставив на ноги двох дочок. При цьому ніколи не відмовляв у підтримці та допомозі тим, хто до нього звертався, навіть у найважчі часи вмів підтримати і словом, і ділом. Згодом доля подарувала йому зустріч із жінкою, яка знову зробила його щасливим”, – йдеться у заяві Ужгородської міської ради.

З перших днів повномасштабної війни з Росією Іван став волонтером та багато допомагав постраждалим від агресії РФ. Однак у певний момент вирішив, що більше не хоче бути спостерігачем. Важкоатлет вирушив на фронт, щоб захищати Україну та свою родину зі зброєю в руках.

У лавах ЗСУ ужгородець взяв позивний “Танк”, який повністю відповідав його характеру – навіть на фронті побратими Завольського почувалися поряд із ним, наче за кам’яною стіною. 13 червня захиснику виповнилося 43 роки.

А 25 червня на Луганщині Іван зустрів свій останній бій… Старший стрілець 4-го десантно-штурмового відділення 95-ї десантно-штурмової бригади загинув у боях під Кремінною, потрапивши під ворожий обстріл

В українського захисника залишилися дві доньки – старша Анастасія та молодша Валерія.

“Батько був світлою людиною, доброю і відданою. В нього була складна доля, і не кожен би витримав подібне. Він був сильною людиною, найсильнішим чоловіком в моїх очах. Він – мій Кротон. Мій Батько. Моя Опора та Підтримка. Мій захисник. Мій Герой, моя Гордість і моя Душа. Разом з ним зупинилась частинка мого серця, яка навіки буде належати лише йому”, – написала після загибелі батька Анастасія Завольська.

“У житті буває всяке. Я ображалася на нього і ображала його. Він не був ідеальним батьком, я не була ідеальною дочкою. Але я завжди знала, що він любив нас усією душею. І я його люблю безмежно. Ми, можливо, не говорили цього один одному, не вміли виявити своє кохання, але це так і ніяк інакше”, – наголосила старша дочка.

Анастасія розповіла, що батько завжди хотів, щоб його дочки, його принцеси ним пишалися. Він хотів бути їхнім героєм, хотів довести, що у них найкращий батько.

“Шкода, що я розумію це тільки зараз. Ми пишаємось тобою, тату. І зробимо все для того, щоб ти пишався нами. Ти залишив мені наш головний скарб і знаю, у тебе немає сумнівів, що я його збережу. Ти – наш ангел і завжди будеш десь поруч. Поки битиметься моє серце, я вічно пишатимусь і пам’ятатиму тебе”, – пообіцяла Анастасія.

На прощання з Іваном Завольським в Ужгороді прийшли рідні та близькі, друзі та військовослужбовці, мер міста Богдан Андрєєв, духовенство та жителі громади. Після заупокійної літургії жалобна хода пройшла до Пагорба Слави, де героя поховали з військовими почестями.

Надвірнянщина втратила трьох солдатів Петра Козловського, Василя Накладюка та Володимира Юрціва.

Петро був сапером інженерно-саперного відділення. Загинув від отриманих смертельних поранень поблизу Білогорівки, Бахмутського району. Бійцю було 30 років.

Василь служив навідником гірсько-штурмового відділення військової частини А3892. Загинув під час бойових дій поблизу Роздолівки Донецької області. Йому назавжди залишиться 54.

Володимир був майстром ремонтно-відновлювального батальйону. Загинув під час ведення бойових дій поблизу Красної Гори Донецької області. Військовослужбовцю було 33 роки.

У військовому госпіталі помер боєць із Галицької громада Степан Бажик. Воював у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Отримав поранення під час артобстрілу поблизу Бахмута.

Під Бахмутом загинув боєць з села Меджигірці Дубовецької територіальної громади Олексій Кернякевич. Воїн служив стрільцем мотопіхотного відділення військової частини А4267. Життя за Батьківщину віддав під час мінометного обстрілу, отримавши смертельні поранення поблизу Берестове Бахмутського району. Військовослужбовцю було 26 років.

Поблизу Бахмута загинув боєць із села Підгір’я Івано-Франківського району старший сержант Іван Кучер. Служив головним сержантом стрілецького взводу військової частини А4267. Воїн вважався зниклим від січня. Загинув під час ведення бойових дій поблизу Яковлівки Бахмутського району.

Поляг в бою солдат Василь Вінтоняк. Загинув поблизу Бражківки Ізюмського району Харківської області. Бійцю було 24.

Коломийщина втратила захисника Василя Пернаровського. Загинув внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу від травм, несумісних з життям в районі Авдіївки Донецької області. Йому було 46 років.

Нехай добрий, світлий спомин про загиблих Захисників назавжди залишаться у пам’яті рідних, усіх, хто знав їх, любив та шанував. Вічна пам’ять Героям! Вічна слава Героям! Слава Україні!

На Бахмутському напрямку загинули п’ять військовослужбовців 1-й окремого механізованого батальйону “Вовки Да Вінчі”, яким до загибелі командував Дмитро Коцюбайло (“Да Вінчі”)

Про це повідомили у батальйоні “Вовки да Вінчі”.

“З болем повідомляємо, що під час виконання бойових завдань на Бахмутському напрямку, загинули наші побратими”, – йдеться у дописі військових.

У батальйоні повідомили, де можна попрощатись з із загиблими героями:

Скорботна звістка знову надійшла до Здолбунівської громади.

Внаслідок поранень, отриманих під час захисту України, помер Шуляк Юрій з села Ільпінь.

Ще одна чорна звістка прийшла у Здолбунівську громаду.

Захищаючи суверенітет рідної держави, загинув Рощенко Андрій.

Детальніша інформація про поховання захисників – згодом.

Вічна пам’ять Героям

Трагічну звістку повідомив голова Шумської громади.

Молодому військовому було лише 19 років.

“Ціною свого молодого життя він здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка – віддав своє життя за незалежність України. На віки-вічні його ім’я буде вписане в історію нашої громади та держави, як воїна – Героя. Висловлюємо щирі слова співчуття рідним та друзям загиблого. Вічна пам’ять та шана Герою!”,- йдеться в повідомленні.

Про це повідомили у Рогатинській міській раді та міський голова Калуша Андрій Найда, пише Галка.

“Житель Букачівської громади – ПЕТРО ЗОБКІВ загинув на день раніше, 16 січня. Життя навідника гірсько-штурмового відділення, гірсько-штурмового батальйону обірвалося під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Роздолівка, Бахмутського району, Донецької області”, – йдеться у дописі.

Прощатимуться із загиблим у пятницю, 19 січня о 15:00 годині на площі Роксолани в Рогатині. Далі тіло полеглого воїна попрямує у рідні Букачівці.

Як повідомив Андрій Найда, 45-річний Володимир Павлюк загинув поблизу Роздолівки Донецької області.

“45-річного Володимира ПАВЛЮКА давно знали у нашій громаді. Адже він завжди був надзвичайно активним у громадському житті, мав свою улюблену справу… На війну відважний воїн добровольцем ще пішов у 2014 році. Воював у Дебальцевому в складі гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмовоі бригади. З початком повномасштабної війни Володимир, не роздумуючи, знову став у стрій”, – зазначив Найда.

На російсько-українській війні загинули воїни з села Коршів, ІГНАТЮК Павло Ярославович, 26.05.1986 р.н. та ЛОБОДЮК Володимир Іванович, 2000 р.н.

Павло солдат 2 гірсько-штурмової роти військової частини А3715, захищав Україну від російського агресора, загинув 15.12.2022 року під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Спірне, Донецької області внаслідок отриманих поранень не сумісних з життям.

Володимир старший лейтенант, командир мінометної батареї гірсько-штурмового батальйону А1536, 16.12.2022 р. загинув внаслідок артилерійського обстрілу позицій поблизу н.п. Яковівка, Донецької області.

“Вірні військовій присязі, у бою за нашу батьківщину, виявили мужність та стійкість, віддали життя за кожного з нас! Вони навіки залишиться в нашій пам’яті мужніми захисниками, безстрашними воїнама, великими патріотами України та щирими людьми! Висловлюємо щирі співчуття родині загиблих. Розділяємо ваше горе. Глибоко сумуємо разом з вами. Вічна пам’ять Героям, які віддали своє життя за Україну та кожного з нас“, – йдеться у дописі в гурпі Коршівська ОТГ.
Про день і час зустрічі та прощання з воїнами повідомимо згодом.

Фото опублікували на сторінці Сухопутних військ ЗСУ у Facebook.

На знімку видно, як боєць Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького відпочиває в окопі на фронті. Він повністю у бойовій формі, також біля нього лежить автомат.

“Щоб якомога більше людей могли спати вдома, в теплих ліжках, ось так, в окопах, відпочивають наші захисники”, – йдеться у повідомленні.

У коментарях користувачі вдячні військовим за їхню роботу і за те, що вони ризикуючи своїм життя захищають країну від окупантів:

В кожному кабінеті чиновників повинні висіти такі фото;
Страшно, що зі свого боку ти не так і багато можеш зробити;
А хтось радіє снігу;
В ці окопи відправити тих, хто не задоволений графіками відключення світла;
Щира подяка та низький уклін нашим захисникам і захисницям.

Захищаючи волю і незалежність України у війні з російськими окупантами загинув 50-річний Бойчук Микола Омелянович, житель с.Коршів, боєць Коломийської «десятки» віддав життя за Україну. Про це повідомляють на сторінці Коршівської громади.

“Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати, проте світлі спогади про героя України завжди будуть сильнішими за смерть… Поділяємо ваше горе, сумуємо разом з вами, підтримуємо вас у годину скорботи. Нехай світла пам’ять про Миколу Омеляновича назавжди залишиться в серцях близьких та знайомих, а Бог подарує йому вічне життя та спокій. Без батька залишились діти”,- йдеться в дописі.

Про дату, час та місце поховання Героя України повідомлять згодом.

Стало відомо також про загибель захисника з Брошнів Осади Назара Курташа. У середу 6 липня, Героя проведуть в останню путь. Парастас розпочнеться 5 липня о 21:00 у Брошнів-Осадському Народному домі. Похорон відбудеться завтра, 6 липня, об 11:00.

Про це в мережі повідомляє депутат Івано-Франківської облради Назарій Іванів.

Війна також забрала життя учасника АТО/ООС, депутата Ланчинської селищної ради, працівника апарату селищної ради – Кузьмина Романа Ярославовича. Про це в мережі повідомила голова селищної ради Надія Данилюк.

Герой народився в селищі Ланчин, Надвірнянського району. У 2015 був мобілізований та проходив службу у лавах 80- бригади до кінця 2016 року, пройшов разом із десантниками гарячі точки на Луганщині, зокрема Станиці Луганській. У 2017 році одружився, виховували двох малолітніх дітей. Член ВО”Свобода” з 2017 року. Двічі депутат Ланчинської селищної ради. В квітні пішов добровольцем у свою 80 – ту бригаду. Героїчно загинув в Луганській області.

У бою з окупантами загинув житель Вигодської територіальної громади Віталій Соф’як.

16 квітня чоловікові мало виповнитись 57 років. Проте свого дня народження він так і не зустрів. Загинув герой 6 березня 2022 року в бою з російським окупантом на території Запорізької області, передає Вигодська селищна рада.

Тіло Віталія Соф’яка поховано 16 березня в Запорізькій області, звідки забрати його на даний час неможливо, адже там досі ведуться бойові дії. Сподіваємось на якнайшвидше завершення бойових дій та повернення тіла нашого героя для перепоховання в рідній Вигодській громаді.

Зазначимо, що Віталій Соф’як ще в 2019 році підписав контракт про проходження служби в лавах Збройних Сил України. Вперше став на захист нашої держави на сході України в тому ж 2019 році, вдруге – у 2021 році. Коли розпочався повномасштабний наступ росії, військовий без вагань вирушив захищати країну, воював заради нашої незалежності, нашої свободи, існування нашої України.

Крім цього, сьогодні, 5 липня, попрощались з двома воїнами – старшим бойовим медиком Андрієм Біжиком та бійцем 10 гірсько-штурмової бригади Ігорем Коропецьким, повідомляє міський голова Руслан Марцінків.

Ігор Коропецький жив в Івано-Франківську. Чоловік був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС. На початку повномасштабної війни він разом з побратимами став на захист України. Поховали бійців на Алеї Слави у Чукалівці.

Також сьогодні-завтра в Івано-Франківську прощатимуться з ще одним Героєм – 33-річним уродженцем Бурштина Михайлом Неспяком. У загиблого залишилась дружина та двоє синів, повідомляє депутат обласної ради Ігор Дебенко.

5 липня о 18:00 відбудеться панахида, а завтра, 6 липня, о 14:00 – похорон. Панахида та похорон відбудуться в Будинку смутку (вул. Ребета, 3),

Зокрема 6 липня о 15:30 – чин похорону у м. Бурштин, церква Св. Йосафата. Жителів Бурштинської територіальної громади просять вийти о 15:15 на центральну дорогу та гідно зустріти Героя.

На російсько-українській війні загинули двоє військових – Дмитро Кожокару з села Молниця та чернівчанин Марк Здоровцов.

Як повідомляє Герцаївська ОТГ, тіло Дмитра Кожокару додому привезуть завтра.

«За інформацією старости Молницького старостинського округу завтра, 5 червня орієнтовно о 9:30 зустрінемо з почестями тіло загиблого нашого героя, Кожокару Дмитра Федоровича 1972 року, який загинув у бою, захищаючи Україну від російського агресора», — мовиться у повідомленні.

Зазначається, що військовий загинув під час бойового зіткнення та ворожого артилерійського обстрілу у Луганській області.

Церемонія прощання з військовим розпочнеться об 11:00 годині у селі Молниця.

Марк Здоровцов загинув 1 червня у лікарні на Харківщині.

«На превеликий жаль війна обірвала ще одне юне життя. Першого червня відійшов у засвіти наш випускник Марк Здоровцов (2008 рік, 9 клас). Після важких поранень, майже місяць молитв, надії на харківських лікарів, віри, що молодий і сильний організм переможе… Мама втратила єдиного сина, школа – гідного випускника, Україна – патріота і героя», — повідомили у чернівецькій школі №28.

Прощання з військовим відбудеться 6 червня о 10:00, за адресою: вулиця Руська 251, другий під’їзд.

Про це повідомляє Бужнет.

Так, загинув НАКОНЕЧНИЙ АНДРІЙ РОМАНОВИЧ 23.09.1976 року народження, житель м. Радехів.

Також від рук окупантів загинув ще один мешканець цього міста РУДЬ ВОЛОДИМИР ЄВГЕНОВИЧ 02.02.1975 року народження.

Ролик на трохи більше ніж 4,5 хвилини – цикл записів, побудованих на відеодзвінках до воїнів, які продовжують тримати оборону, перебуваючи у ворожому оточенні.

Відео було опубліковано на YouTube-каналі проекту Babylon’13.

У фільмі можна побачити, на що перетворили завод, що став останнім оплотом захисників Маріуполя, регулярні люті атаки й обстріли рашистів.

Козацький провів на “Азовсталі” 84 дні. У титрах до картини зазначається, що зняті вони були за день до полону.

Режисер з початку облоги спілкувався з бійцями полку “Азов”, розкриваючи їхні портрети, йдеться в описі до ролика.

Порятунок захисників Маріуполя з “Азовсталі”
Захисники Маріуполя тримали оборону понад 2,5 місяця. Їх подвиги, стійкість і мужність, героїзм назавжди увійдуть в історію.

Наразі частину військових евакуювали. Так, 16 травня була розпочата спецоперація з порятунку бійців. У полку “Азов” розповіли, що військове командування дало захисникам Маріуполя наказ зберегти життя і припинити оборону.

19 травня заступник командира полку “Азов” Святослав Паламар на відеозверненні розповів, що зараз на “Азовсталі” проходить спецоперація, деталі якої не розголошує. Він зазначив, що сам і все командування залишається на території заводу.

20 травня українська сторона підтвердила вихід з “Азовсталі” близько 260 бійців, які потребували медичної допомоги. У Києві зазначали, що переговорний процес з противником триває, і розголошення даних може коштувати життя захисникам Маріуполя.

Що відомо про Дмитра Козацького
Дмитро фіксував подвиги українських захисників і злочини російських військових у Маріуполі. Він з дитинства мріяв бути військовим кореспондентом і навіть не підозрював, що його мрія здійсниться і саме так.

З 24 лютого він не випускає з рук фотоапарат і працює під обстрілами вже більш як два місяці.

Вдома його чекають рідні – мама і молодша сестра.


Хто такі захисники Маріуполя та в чому їх подвиг
Захисники Маріуполя – герої нашого часу. Це окремий загін спеціального призначення “Азов”, 12-та бригада Національної гвардії України, 36-та окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські, добровольці, тероборона Маріуполя.

Утримуючи позиції на “Азовсталі”, вони не дозволили противнику перекинути угруповання чисельністю до 17 батальйонних тактичних груп (близько 20000 військових) на інші напрямки. Тим самим завадили реалізувати план щодо швидкого захоплення Запоріжжя, здійснити вихід на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей і створити умови для оточення угруповання ООС.

Сковування основних сил противника навколо Маріуполя дало можливість підготувати та створити оборонні рубежі, на яких наші війська знаходяться і сьогодні та дають гідну відсіч агресору. ЗСУ отримали критично необхідний час на формування резервів, перегрупування сил, отримання допомоги від партнерів.

На «Азовсталі» загинули двоє захисників Маріуполя, які героїчно воювали проти окупантів з першого дня повномасштабного вторгнення рф в Україну. Вони цінували життя, любили Україну і були «справжніми спецами». Про смерть захисників Маріуполя з посиланням на начальника патрульної поліції Маріуполя Михайла Вершиніна повідомляє MRPL. Захисники Сергій та Денис до останнього дня боролися проти окупантів. Вони перебували в Маріуполі і не стали тікати з міста, коли ворог почав блокаду. – Ось ці двоє хлопців – це частина мого н**іга не простого життя. Останні три місяці. І ймовірно найкраща її частина. Двоє з кількох десятків, хто вирішив залишитися в місті. Саме не валити, а бути тут і битися. Один летун, другий зв’язківець. І обидва робили свою справу мегакруто. Втратили двох сміливих воїнів, які люблять свою країну. Свої сім’ї й цінують життя. Саме цінують життя. Не хапаються за соломинки, щоб врятуватися, а тонких цінителів самої можливості жити. Нам вас капець як вистачати не буде. Але доглянете за нами зверху, хлопці. Серьога і Денис. Я знаю що таке справжні специ. Волченок і Ден. Поповнення в небесному воїнстві, – розповів про загибель захисників Вершинін.

Про це розповіли рідні та друзі загиблого для “Суспільне”.

Анатолій Кульгейко був керівником Ріпкинської районної спільноти мисливців та рибалок. 11 березня до нього в будинок прийшли російські військові. Він змусив сім’ю сховатися, а сам пішов відкривати двері окупантам з гранатою в руках.

Вдова загиблого мисливця Зінаїда Миколаївна розповіла, що росіяни сильно стукали у двері, почали її ламати. Він прикрикнув на неї, щоб вона сховалася, а потім вона почула звук вибуху. Викликати швидку допомогу відразу окупанти їй не дали. Вдома вони почали обшук, а потім приїхав син.

“Батько лежав на підлозі. В лікарню відвезли. У нього була черепно-мозкова травма. Вже вранці, коли я був у морзі, побачив, що нижче пояса весь побитий був”, – розповів Олександр.

Говорити батько не міг, у нього була роздроблена щелепа. Але чоловік знайшов у собі сили перехреститися на операційному столі.

“У нього хрестик був, на грудях на шиї. І він цілував його, на скільки він міг цілувати хрест. Там повністю роздроблена була нижня і верхня щелепа. Ми брали його в операційну в дуже важкому стані. Ми поставили на місце все, що там можна було зробити. Але у нього була така травма, дуже важкий стан”, – повідомив завідувач хірургічного відділення Ріпкинської ЦРЛ Сергій Піддубний.

Анатолій Кульгейко помер у лікарні. Його поховали в сусідньому селі Голубичі.

Як розповіли сусіди та знайомі загиблого, російські війська в Ріпках не базувалися, вони поставили блокпост на мосту та іноді заїжджали для перевірки населення. А мисливцями почали цікавитися, коли в цій місцевості збили російський дрон.

“Чому? Тому що зброя у мисливців. Вони нічого не знайшли в Замглаї. Вони приїхали в наше Товариство мисливців і рибалок, але там було закрито, і вони поїхали до нього додому”, – пояснив глава Ріпкинської сільради Сергій Гарус.

А після вчинку Анатолія Кульгейка росіяни взагалі перестали заїжджати в Ріпки. Він підірвав себе гранатою, а ще двох військових. Один з них загинув, другий отримав травми.

Ще шестеро захисників Маріуполя отримали поранення.

Про це повідомляє “Українська правда” з посиланням на командування полку “Азов”.

“Вчора (6 травня – ред.) під час евакуації цивільних з території заводу поклали життя троє військовослужбовців та шестеро отримали важкі поранення. Один загинув від ПТУРа, попадання в евакуаційну машину. Двоє загинули від бомб, які скидали БПЛА”, – розповів представник полку “Азов”.

Нагадаємо, раніше 7 травня полк “Азов” спростував черговий фейк росіян про те, що нібито його бійці вийшли до окупантів з білими прапорами. Насправді ж білі прапори використовуються обома групами під час евакуації мирного населення.

Зауважимо, 6 травня з “Азовсталі” на вільні території України евакуювали 50 людей. Водночас окупанти депортували з Маріуполя понад 370 людей.

— Ще вчора мама вірила, що її син живий і через соцмережі просила всіх допомогти знайти його, інформуючи, що він був поранений в м. Рубіжне (Луганська обл.), — пише Вісник Козятинщини. — Але сьогоднішній день, на превеликий жаль, приніс фатальну звістку для родини та всіх, хто знав цього добродушного, щирого та завжди позитивного юнака.

Козятинський міський голова Тетяна Єрмолаєва зазначає, що Артур потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав поранення голови не сумісне з життям. Лікарі Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова боролися за його життя до його останнього подиху. 20 березня 2022 року його серце зупинилось назавжди.

Віталій Печенюк потрапив під ворожий мінометний обстріл та загинув від ворожої кулі під містом Волноваха, Донецької обл.

Обох героїв поховають у Козятині. Прощання відбудеться 27 березня о 12.00 на центральній площі.

Щирі співчуття рідним та близьким Героїв!

Аби потрапити у військо, йому навіть довелося збрехати у військкоматі. Вражаючу історію героїчного українця розповів керівник пресслужби 128-ї бригади Ярослав Галас.

“За 1300 кілометрів від дому, в зоні бойових дій зустрів неймовірну людину та ще й свого земляка – Василя Штефка із села Кушниця на Іршавщині (Закарпаття). 55-річний чоловік без двох ніг (!!!) пішов на фронт бити ворога!” – написав Галас на своїй сторінці у Facebook.

“Я не спав дві доби, коли побачив, що відбувається. Просто не зміг сидіти дома, зібрав речі й пішов у військкомат. Зізнаюся зараз перед командуванням, що збрехав там, – сказав, що в мене тільки один протез. І попросився в 128-му бригаду. Свого часу я служив у армії, вмію стріляти, непогано воджу машину. Люди, котрі не бачать протезів, навіть не здогадуються, що в мене немає ніг. Тут я за званням сержант, а за посадою – водій, служу в роті вогневої підтримки. Мій батько так само “незаконно” потрапив на фронт у Другу світову. Йому було 15 років, але він сказав, що має 18, і пішов воювати”, – переповідає розповідь захисника України Ярослав Галас.

Вдома на воїна чекає дружина та 11-річна донечка. Вони, каже Василь, переживають за нього – і дуже пишаються вчинком чоловіка та тата.

“Василь Штефко з Кушниці – унаочнення для двох категорій людей. По-перше, для тих хлопців, що сидять у тилу й придумують будь-які причини й аргументи, щоб залишатися там і далі, вигадуючи існуючі й неіснуючі хвороби. Вони “забули”, що захист країни – це не бажання чи право, а закріплений у Конституції обов’язок громадянина. І, по-друге, для росіян. Країну, яку йдуть захищати такі люди, перемогти неможливо. Прийде час, і Василь Штефко своїми протезами розтопче двоголову курку на російському гербі!” – переконаний Ярослав Галас.

Про це інформує Галка з посиланням на Снятинську міську раду.

15 березня, у боях з окупантами загинув Андрій Луканюк з села Горішнє Залуччя.

Згодом стало відомо і про смерть юного воїна Івана Науменка, який був родом з села Попельники.

Вічна пам’ять Героям. Співчуття родинам.

Цього місяця війна забрала життя двох захисників України. Обидва захищали батьківщину з 2015 року. Обидва мріяли про перемогу. Обидва збиралися тримати зброю в руках до самого кінця.

Якими були та чим жили Герої, звістки про загибель яких майже загубилися серед новин про чемпіонат Європи з футболу, політичних скандалів та фото з відпусток – читайте далі.

Володимир Бєлов, 128 ОГШБр

Володимир Володимирович Бєлов народився 28 липня 1984 року в Казахстані. У 1993-му, коли хлопчикові виповнилося 9 років, він з родиною переїхав до України. Сім’я оселилася на Київщині, у селі Забір’я Фастівського району.

Закінчивши у 2001 році Забірську загальноосвітню школу, Володимир вступив до авіаційного університету. Після випуску працював у житлово-комунальному господарстві. А у 2015 році вирушив на Донбас – захищати землю, що стала йому рідною.

“Ми познайомились ще у 2015-му, це була перша наша ротація, луганський напрямок. Він приїхав на якихось кілька тижнів пізніше. Виявилось, що земляк – теж із Київщини, цікавий співрозмовник, мудрий та ще й веселий по життю. То ж і потоваришували та пішли фронтовими стежками пліч-о-пліч. Коли на одній позиції служили, коли на різних, то завжди підтримували зв’язок і один одного. Від першого дня служби в одному взводі”, – згадував у розмові з журналістом “Армія Інформ” побратим Бєлова, молодший сержант Юрій Москаленко.

Старшина Володимир Бєлов (псевдо “Миротворець”) служив у лавах 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Виконував обов’язки старшого взводно-опорного пункту.

“Він завжди продумував усе до найдрібніших деталей: розміщення вогневих точок, спостережних постів, все, що стосується логістики і ворожих сутичок. Важко знайти більш відповідального та тямущого воїна”, – розповідав Москаленко.

Володимир планував пов’язати своє життя з військом. Тож постійно вдосконалював свої навички. Брав участь у бойовому вишколі в межах британської тренувальної місії “Орбітал”, розвивався по сержантській вертикалі, пройшов курси підготовки, лідерства. Побратими згадують: Бєлов володів тактичним баченням ситуації, а свої бойові навички за роки війни довів до автоматизму. Водночас Володимир був надзвичайно компанійським – про таких, як він, кажуть “душа компанії”. Захоплювався фотографією і це захоплення реалізував і на фронті. А ще – творив електронну музику…

За роки на війні Володимир пройшов чимало боїв. Зокрема, воював поблизу Михайлівки, Пісків, Зайцевого, Гранітного, Чермалика, Водяного. Біля останнього з перелічених населених пунктів “Миротворець” і закінчив свій бойовий та життєвий шлях.

11 червня близько 15.45 ворог розпочав обстрілювати позиції ЗСУ з гранатометів. Під час обстрілу Володимир отримав численні осколкові поранення. Вони виявилися несумісними з життям.

“Хтось не знає тієї клятви, яку дав цей Воїн. Не чув й одного слова, яке він говорив. Але ми знаємо, що він своїм одним найвищим актом підсумував всі чесноти людей та громадян. За любов до Батьківщини він прийняв смерть. Він не вибирав, коли і де битися. Усе, що він вибрав, – захистити тих, кого він любить, і навіть тих людей, яких не знав. Вічна пам‘ять Вам, друже”, – написав на своїй сторінці у фейсбуці після звістки про загибель воїна комбриг 128 ОГШБр, полковник Сергій Собко.

Позитивний та веселий, Володимир у спогадах побратимів залишиться відважним воїном та справжнім патріотом України, який мріяв про перемогу над ворогом. “Миротворець” любив життя і не залишався глухим до прохань про допомогу. Товариші Володимира відзначають його глибоку повагу до батька і те, як тяжко він переживав смерть матері.

“Він був одним із найкращих серед нас”, – каже Москаленко.

Поховали воїна в селі, де він прожив більшу частину життя. А побратими заприсяглися: за загибель “Миротворця” ворогові відплатять десятерицею.

Андрій Гонар, 58 ОМПБр

Андрій Миколайович Гонар народився 14 серпня 1969 року у Кривому Розі. Професійний водій, до війни він працював за фахом в автобусному парку та на заводі “Комуніст” у рідному місті. Коли ж Андрія мобілізували у 2015-му – в зоні проведення АТО він також сів за кермо.

Відслуживши рік після мобілізації, Гонар підписав контракт і продовжив воювати у складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади. З часом спробував повернутися до мирного життя, втім, довго залишатися вдома не зміг: за словами знайомих, Андрій постійно говорив, що його тягне на фронт, до побратимів. Тож зрештою він повернувся на Донбас.

З червня 2019 року Андрій Гонар служив за контрактом у 58 ОМПБр старшим водієм мотопіхотної роти.

Рано-вранці 26 червня російсько-окупаційні війська розпочали обстріл позицій українських військових під селищем Піски зі ствольної артилерії. Коригувався обстріл за допомогою безпілотника. Як розповідали журналісти ТСН, коли ворог відкрив вогонь, українські воїни подалися в укриття. Останнім біг Андрій. Втім, заховатися від смертоносних снарядів він не встиг: один із них розірвався буквально за десять метрів від військового, розтрощивши паркан і поваливши дерево. Осколок снаряду влучив в Андрія Гонаря. Поранення виявилося фатальним. Воїн загинув близько 5:20 ранку – в останній день свого контракту. Побратими кажуть, чоловік збирався з’їздити додому, а потім продовжити службу. Та не судилося.

Андрієві Гонарю був 51 рік. Він обожнював риболовлю і навіть на фронті пригощав побратимів смаженою рибкою.

“Золота людина”, – коротко, але ємко характеризують загиблого побратима бійці 58-ї ОМПБр.

“Чесний, сміливий, порядний та надійний солдат! Не молодий, але справжній козак!” – згадують про Андрія ті, хто його знав.

У полеглого Героя залишилося дві доньки та син, який, як і батько, хотів захищати Україну.

30 червня, день, коли Кривий Ріг прощався з земляком, у місті було оголошено днем жалоби.

Зараз вони на Луганщині
Днями на чолі з організатором туру #6992км982мДержавногоКордону волонтером Юрієм Тирою зіркова команда з артистів студії “Квартал 95” прибула до Луганської області. До туру тепла та радості для українських прикордонників долучилася і відома співачка Злата Огнєвіч. І одним днем поїздка не завершиться.

Квартал 95 і тендітна Злата Огнєвіч: “Зі страхом можна домовитись”
До службовців на Сході завітали Євген Кошовий, Олександр Пікалов, Юрій Карпов, Степан Казанін, Міка Фаталов, Юрій Ткач і Володимир Мартинець.

Втім, не обійшлося і без представниці тендітної статі – вже другий тиждень поспіль надійною опорою і підтримкою для зіркової команди є популярна співачка Злата Огнєвіч.

До волонтерського туру приєднався і соліст гурту СКАЙ Олег Собчук.

“Я до цього ніколи не літав на гелікоптері і чесно зізнаюсь мрію стрибнути з парашутом, але страшно. Полетів, зрозумів і запланував.. Молоді наші десантники – безстрашні роботяги! Дуже динамічно і швидко все роблять. Хоч реально страшно всім, але з страхом можна домовитись”, – написав Олег Собчук на офіційній сторінці СКАЙ у Фейсбуці.

Арсен Мірзоян і Тоня Матвієнко – чисельні концерти від зіркового подружжя
Ідея туру зародилася у новорічну ніч 2020 року – тоді засновник туру Юрій Тира разом із відомим українським співаком Арсеном Мірзояном зустрічали на фронті – у розташуванні 28-ї бригади.

“В новорічну ніч начальник штабу Олександр Петрович сказав тоді: “Хлопці, а ми можемо заїхати на КПВВ “Мар’їнка” до прикордонників?” І коли ми 1 січня туди приїхали, виявилося, що до них за всі ці 6 років майже ніхто не заїжджав. Нам стало реально соромно за це, тож ми з Арсеном поїхали до Станиці Лугансьої, де відвідали 90 і 122 батальйони 81-ї бригади ДШБ, Луганський прикордонний загін. А далі відправилися вздовж всього фронту – 420 км – по всіх військових підрозділах, включаючи і прикордонників”, – ділиться з нами організатор #6992км982мДержавногоКордону Юрій Тира, більш відомий в народі як Степанич.

Минулого року до улюбленця тисяч українок Арсена Мірзояна долучилася і його кохана дружина Тоня Матвієнко.

І разом із хлопцями зі збірної “Ліги сміху” із Кременчука в рамках туру вони дали чисельну кількість виступів у Чернігівській, Житомирській та Сумській областях.

Серед перших – Сашко Положинський
Першими до волонтерського туру #6992км982мДержавногоКордону приєдналися також відомий вокаліст гурту “Тартак” Сашко Положинський і Іван Марунич – блогер і вокаліст гурту NRavitsa Planet. Саме на передовій вони заснували ще один український проект – гурт “Ол.Ів.’Є”.

“Саша Положинський і Іван Марунич – дует, що утворився, коли ми 2 роки тому їздили зустрічати Новий рік на фронт. Хлопці створили дует “Ол.Ів.’Є” і вже записали 6-й альбом”, – розповідає засновник акції “Салат для солдат” Юрій Тира.

До речі, і Новий рік-2021 зіркова команда теж зустріла на передовій.

Станиця Луганська має стати “фінішом”
Загалом же, в рамках цього туру виступили і інші представники українського шоубізнесу.

Серед них: співак Олександр Лозовський, відомий глядачам участю у шоу “Голос країни” та Х-фактор, фіналіст першого сезону “Голосу країни” Василь Логай, тенори з вокального квартету LeonVoci, Роман Мацюта, хлопці “Ліги сміху” – з команд “Загорецька Людмила Степанівна”, “Замок Любарта” та збірна з Кременчука, яка проявила себе найактивніше.

“За рік ми проїхали всю країну – в тому числі, були і у Маріупольському загоні морської охорони, були на усіх КПВВ на лінії зіткнення, як, наприклад, Краматорський, Луганський, Донецький та Бахмутський загони”, – ділиться з нами організатор #6992км982мДержавногоКордону Юрій Тира.

Фінальною точкою символічно має стати Станиця Луганська, звідки, власне, і розпочався тур.

Як пoвідoмляє Yavp.pl з пoсиланням на naszemiasto.pl, драматична ситуація розігралася в місцевості Нова Весь (повіт Вронкі). Українці, які працювали на будівництві школи, відреагували на крик про допомогу жінки. Вона вибігла з розташованого поруч будинку з дитиною на руках, яка посиніла і вже не дихала. Чоловіки швидко почали операцію з порятунку. Завдяки наданій ними своєчасній допомозі, дитина знову почала дихати й була врятована від смерті.

Імена українців, які стали героями, подав на своїй Facebook-сторінці віце-бурмістр гміни Вронкі Роберт Дорна. Це – Руслан Голуб, Іван Ковальський та Іван Кузьміч.

Своїми думками жінка поділилася в інтерв’ю програмі “ПРЯМО_TALK”. Телеведуча відзначила, що її не влаштовують образи героя та антигероя, які пропонують українцям у післямайданний час.

“Мені не подобаються ці герої, ці рагулі, які повилазили незрозуміло звідки, селюки, які спілкуються суржиком, і готові своє життя покласти. Своє життя яке? Яке собою нічого не являє?” – відзначила Єгорова.

За її словами, такі люди просто готові жертвувати своїм життям, адже нічому не навчилися та нічого не прагнули. Телеведуча порівняла їх з наркоманами, які готові віддати останнє за дозу.

“Можливо, це подвиг, можливо – висока суїцидальна готовність, коли людина не бачить перспективи в своєму майбутньому житті, тому хоче розпорядитися нею хоч якось. Нас привчають до позиції жертви, до того, що ми маємо віддати своє життя. Це не нормально”, – додала Єгорова.

Двоє героїв АТО трагічно загинули під Вінницею

Трагедія сталася 5 серпня в місті Гайсин Вінницької області. Як повідомила місцева поліція, вночі на вулиці 1-го Травня сталося зіткнення вантажівки Mercedes і легковика ВАЗ 2108. В результаті 32-річний водій і 34-річний пасажир машини загинули.

За попередньою інформацією, ВАЗ виїхав на зустрічну смугу, через що зіткнувся з вантажівкою лоб в лоб. При цьому водій вантажівки не постраждав. Судячи по знімках, легковику дісталося особливо сильно, так як її лобова частина була буквально зім’ята.

Точні обставини і причини аварії з’ясовуються.

Як з’ясувалося, загиблі були бійцями АТО з 59-ї окремої мотопіхотної бригади А1619 Юрієм Кулаковим і Богданом Поліщуком.

«Юрій Кулаков був бійцем 59-ї окремої мотопіхотної бригади А1619. Пішов на війну добровольцем. Брав участь у бойових діях з 2018 року. Він воював в гарячих точках, не раз дивився смерті в обличчя, а помер на мирній землі », – йдеться на сторінці Чернівецької районної державної адміністрації в Фейсбук.

Відомо, що у Юрія залишився син-школяр.

У свою чергу, сільський голова Качанівки Сергій Ратушний розповів, що Богдан Поліщук пішов на контрактну службу в ЗСУ на початку 2018 року.

«Більше двох років був в зоні АТО / ООС, потім повернувся на ротацію в Гайсин в 59 бригаду, в” учебку “. Був не в казарменому положенні, а разом з товаришів по службі знімав квартиру », – повідомив Ратушний.

У Поліщука також залишилася маленька дитина.

Ветеранів провели в останню путь в рідних селах 6 серпня.

Українці прокоментували трагедію в соцмережах.

“Хай земля буде пухом. Родині і батькові Юрія щирі співчуття, нехай Бог всім дає здоров’я і терпіння »,« Царство небесне, життя безконечне, вічний спокій »,« Нехай спочивають з Богом », – пишуть люди.
бій

У вйні з Російською Федерацією минулого місяця, в травні 2020, на Донбасі загинули троє українських героїв.

Інформаційне агентство Міністерства оборони України АрміяInform опублікувало історії їхнього життя.

Олександр Карпика – старший солдат 12-го окремого полку оперативного забезпечення ОК “Північ”

Олександр Карпика став першою бойовою втратою Збройних Сил України на фронті у травні.

Олександру було всього 23 роки. Він родом із Тростянецького району Вінницької області. У лавах ЗСУ прослужив чотири роки на посаді хіміка відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

Офіцери полку розповіли, що Олександр виконував завдання в зоні відповідальності механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Вогнепальне кульове наскрізне поранення зазнав під час виконання завдання з інженерного обладнання взводного опорного пункту.

Медики намагалися врятувати життя військового, але після тригодинної операції, на жаль, хлопець помер.

Євген Сафонов – військовослужбовець окремої механізованої бригади “Холодний Яр”

Друга бойова втрата української армії у травні 2020   Євген Сафонов. Солдат із позивним “Сафон” був номером обслуги у протитанковому дивізіоні 93-ї бригади.

У бригаді розповіли, що 21 травня о 4-й годині ранку їхня вантажівка потрапила під ворожий обстріл. В автомобіль влучила міна 120-го калібру, через що Євген Сафонов загинув, а п’ять його товаришів отримали уламкові поранення та контузії.

Народився Євген 25 листопада 1988 року в Павлограді, там і мешкав. Закінчив у рідному місті Західно-Донбаський професійний ліцей за фахом електрогазозварювальника, працював на шахті “Тернівська” ДХК “Павлоградвугілля.”

У 2014-му Євген певний час воював у складі добровольчого батальйону ЗСУ “Айдар”. У “холодноярську” бригаду він прийшов у січні 2019 року. Служив разом із друзями з рідного міста, воював із ними пліч-о-пліч під Авдіївкою. Потім – ротація на Луганському напрямку. Під обстріл друзі також потрапили разом.

У 31-річного Євгена залишилася дружина та 2-річний син Денис, мати і брат…

Віталій Лімборський – молодший сержант окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу

Віталій Лімборський загинув 26 травня в районі проведення операції Об’єднаних сил у Донецькій області внаслідок смертельного кульового поранення.

Віталій народився на Кіровоградщині. Рідні розповідають, що хлопець змалечку захоплювався футболом та завжди допомагав батькам по господарству.

Відправившись на контракт у батальйон охорони і обслуговування Оперативного командування “Південь,”  він добре зарекомендував себе на службі. Командування підрозділу направило Віталія для проходження курсу сержантської підготовки.

“Служба за контрактом відкрила для мене нові горизонти. Рідні пишаються мною, особливо мама, а для меншого братика Антона, можливо, колись стану прикладом для наслідування,” говорив сержант Лімборський представнику пресслужби Оперативного командування “Південь.”

Мар’їнка – одне з найнебезпечніших місць в ООС, яке обстрілюють з різнокаліберного озброєння, там постійно працюють снайпери. 26 травня воїн був на чергуванні. Віталій стояв біля бійниці й вів спостереження. Куля снайпера забрала його життя в одну мить.  Йому було всього 24 роки…

Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!

Як відомо, бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року, за 130 км від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною армією Михайла Муравйова та 3-ма сотнями київських студентів, які захищали підступи до Києва.

Попри навалу більшовиків, під керівництвом вірних присязі та обов’язку старшин українська молодь спинила на кілька днів наступ на Київ. За цей час вдалося укласти Брест-Литовський мирний договір, який фактично означав міжнародне визнання української незалежності.

Пишаймося, пам’ятаймо, борімося!

Звання Герой України з врученням ордена Золота зірка були посмертно присвоєно ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС Олексію Ананенку, Валерію Беспалову і Борису Баранову.

Всі троє, ризикуючи життям, запобігли можливому другому вибуху на ЧАЕС.

Вони спустилися у басейн-барботер під зруйнованим реактором і відкрили запірні клапани, щоб звільнити його від води. Це допомогло уникнути контакту розплавленого ядерного матеріалу з водою, що могло призвести до повторного вибуху.

Марш матерів, дружин і учасників нинішньої війни України з Росією на Донбасі пройшов в Києві, 8 травня. Загиблих на Донбасі згадали зі сльозами на очах.

Учасники маршу пройшли з портретами по Хрещатику, майдану Незалежності, по вулиці Трьохсвятительській до Михайлівської площі і поклали квіти до Стіни пам’яті. Про це повідомляє Радіо Свобода.

Курсанти, активісти і жителі Києва також були присутні на ході. Одна з матерів розповіла журналістам, що її син пішов на війну, пояснивши свою мотивацію так:

«Я не хочу, щоб мою землю хтось топтав. Це моя рідна земля. Мої діти повинні рости в вільній Україні», – розповіла вона зі сльозами.

Інша мама загиблого захисника України розповіла, що її син пішов воювати, щоб окупанти не прийшли захоплювати його Батьківщину.

Про це повідомляє Головне управління розвитку та матеріального забезпечення ЗСУ у Facebook.

Відзначається, що на зворотньому боці медалі буде напис “За жертву крові в боях за волю України”.

При цьому в оборонному відомстві зазначили, що кількість отриманих поранень визначатиметься “гілочками”, що закріплюватимуться на стрічці та планці медалі. Легкі поранення позначатимуть білою або срібною, тяжкі — жовтою або золотою.

Відповідно до рішення відомства нагороджувати цієї відзнакою буде особисто міністр оборони, або ж людина, спеціально призначена міністром.

Варто нагадати, що великі блакитні очі, сповнені суму, світле волосся і медаль загиблого на фронті батька – саме такою вперше побачили її українці. Донька покійного героя, котрий віддав життя за свою батьківщину, буквально за кілька днів стала справжньою сенсацією. Щоправда, приводів для радості замало.

Ще у травні, під час церемонії нагородження учасників АТО у Кіровограді, вона отримала медаль замість рідної людини, яку більше ніколи в житті не побачить.

“Маршрутне таксі 820. Ця icтота, заплативши 6 гривень за проїзд, мабуть, віддала разом з цією платою ще й совість. А, може, її і не було ніколи. Сидів у навушниках, зайшла жінка з дитиною, нуль реакції – активно спимо. Його попросили звільнити місце, у відповідь – xaмство і бpyдна лaйка. Потім жінка з палицею зайшла, реакція така ж”, – написала вона.

Публікацію вподобали понад 5 тис. осіб. Понад 9 тис. поділилися нею.

Свідок конфлікту між пасажирами стверджує, що коли “хлопця в навушниках поторкали за плече, щоб у черговий раз попросити поступитися місцем, він пригpoзив і пообіцяв пеpeламати руки”.

“Навіть якщо хлопець погано себе почував і не міг поступитися місцем, він міг пояснити це без скандалу і грубості”, – зауважила Найда.

Думки коментаторів розділилися на критиків вчинку хлопця та його захисників.

Протистояння на вулиці Грушевського розпочалося ще 19 січня, коли традиційне недільне віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Розпочалися серйозні сутички: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку у бійців «Беркута». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій, який тривав з різною активністю понад три доби, завершився 22 січня, коли «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані.

Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини дістав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце дістав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

За кілька днів від поранень, отриманих 22 січня, у лікарні померли львів’янин Роман Сеник та киянин Олександр Бадера. Лікарі до останнього боролися за їхні життя, але не змогли врятувати.

Крім того, цього дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані. Тоді ж уперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.