Чим важливий і особливий Страсний тиждень, і який головний сенс великого християнського свята Великодня, пояснив богослов Максим Тимо в рамках зустрічі зі Спільнотою молодого подружжя, що діє при Церкві Преображення Господнього у Львові.

Для глибшого розуміння значення цих днів Максим Тимо запропонував прийняти пристрасті Господні з точки зору того, як вони стосуються кожного з нас, передає Дивен світ.

“Ми наділили найбільш християнські свята – Різдво і Великдень, сентименталізмом, який заважає розуміти їх глибинний сенс”, – зазначає богослов.

Зрештою, і страсті Христові люди сприймають крізь призму того, як важко Ісус страждав, які болі переносив, як нас терпів, наскільки йому було важко.

“Господь, якого продали, і який відкупив нас, слава Тобі”

Весь трагізм і гірка іронія останніх земних днів Ісуса в тому, що його продають – всі: хто як міг і за що кому було вигідно, розповідає Тімо.

Архієреї і священики продали його за вірність своїм релігійним переконанням. Вони не могли уявити собі Месію таким, як Ісус, бо мали власне розуміння, яким він повинен бути.

Понтій Пілат – за збереження стабільності в суспільстві і за зміст балансу відносин між релігією і державою. Він розумів, що Ісус невинний, але не захотів захистити Його, бо в тій ситуації, яка склалася, йому було це невигідно.

Воїни продали Ісуса за азарт поглумитися над беззахисною людиною. Адже їм не говорили, як саме повинні бичувати Його, а якщо вірити свідченням тогочасних авторів, покарання могло бути дуже жорстоким, а могло бути більш-менш стерпним. Але, оскільки солдати сприймали Його як бунтівника проти кесаря, то застосували найжорстокішу кару.

Прийнято вважати, що Юда продав Ісуса за гроші. Але в дійсності, це досить примітивне тлумачення. Те, що я досліджував демонструє, що він продав Христа за власне уявлення про Спасителя. Він хотів бачити Ісуса іншим, ніж він був: щоб проявив свою Божественну силу, щоб поборов римських солдатів, щоб на його захист зійшли ангели. А Ісус – йде на смерть.

І навіть найближчий учень – Петро продав Ісуса за свій страх, відрікшись від Нього.

Ісус страждав, щоб ми жили

Другий важливий аспект – Господа багато разів видають: Юда – Пілату, той – первосвященикам, вони – римській владі, народ – солдатам, а ті на глузування і на хрест, а Христос віддає Духа Богу.

Ця послідовність свідчить, що Ісус був готовий взяти на себе не просто якісь окремі гріхи, а відкупити нас від усієї системи гріха. Його смерть на хресті, всі страждання – це не окремий момент, а все його життя, від народження, було пожертвуванням для нас. Тому важливо розуміти, яким чином Ісус приймає на себе Божу волю. Адже розп’яття – це остання точка, радикальний крок.

“Для нас важливо розуміти, що прийняти Божу волю – це і є найвластивіше наслідування Христа. Ми не можемо повторювати Ісуса в Його страсті – це неймовірне для нас таїнство. Не постараємося якось емоційно це переживати, співчувати, тому що це для нас неможливо і навіть не корисно. Ми все одно не проникнемо в глибину Його страждань. Найважливіше виконати слова Христа: якщо хочуть йти за Мною – візьми свій хрест і йди. Не вигадуйте собі особливі подвиги, надзвичайні практики – від того ми не будемо цінні Господу. Прийміть лише те, що Бог кладе нам на плечі. Ісус не страждав для того, щоб ми страждали, а щоб ми жили повнотою Його життя”, – зазначає Тимо.

Богопокинутість, як відображення пекла

Ще один важливий момент, наближає нас до Великої суботи – Богопокинутість Ісуса на хресті.

Всі чотири Євангелія зображують життя Ісуса як нерозривне з Отцем – Він творить все в ім’я. А на хресті настає момент, коли Ісус визнає, що Батько Його залишив: “Боже мій, Боже мій, чому Ти покинув?”. З богословської, екзистенціальної точки зору це найтрагічніший момент. Адже саме відірваність від Бога є тим, що ми називаємо пеклом.

Ісус переживає відторгнутість Бога, щоб ніхто з нас в житті більше не відчував цього. Він бере участь в наших стражданнях, розділяє смерть, приймаючи таку кару, яка на той час була найганебнішою.

Великдень переродження

Апогей християнської віри – Великдень. Всі релігійні тексти не зупиняють нас на темі страждань, а на темі воскресіння. Ісус помер, щоб вивести нас до нового життя.

Парадоксально і якщо за Великий піст з великою кількістю реколекцій, роздумів, сповідей, духовних вечорів, мобілізуємося духовно, то після Пасхи у нас настає духовне заціпеніння – а що далі? І настає період стагнації. Хоча насправді, якщо великий піст – це час відмови від певних речей, переосмислення життя, то Великдень повинен стати “засвоєнням” цього, християнським переродженням.