Про це заявив журналіст Олексій Подольський, який у 2000 році, як і Гонгадзе, став жертвою викрадення групою Пукача.

Прокуратура підтримала клопотання адвокатів колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження Міністерства внутрішніх справ України Олексія Пукача про перерахунок терміну його перебування в СІЗО по «закону Савченко», щоб той не назвав екс-президента Леоніда Кучму замовником вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Рішення про перерахунок терміну з другого разу прийняв Чортківський районний суд Тернопільської області, повідомив Подільський. Раніше цей суд, а також Шевченківський та Печерський райсудів Києва не задовольняли прохання.

“Не випадково це нікому не відомий суд! Йде торгівля з Пукачем давно. Його шантажують. Торгуються. Його хочуть випустити на свободу, а він у відповідь повинен відмовитися від показань на Кучму. І торгується з Пукачем генпрокурор (Юрій) Луценко “, – стверджує Подольський.

За його версією, мета ГПУ така: Пукач не стане називати Кучму замовником викрадення і вбивства Гонгадзе, а його довічне ув’язнення в касаційній інстанції замінять 15-річним терміном.

“Я не знаю, чи змінив Пукач свої показання. Але не здивуюся, якщо Пукач перестане вказувати на Кучму і за це вийде на свободу. Адже з рішення Чортківського суду виходить, що він відсидів уже 14 років. Якщо зараз в касації доб’ються, що йому довічний термін замінять на 15 років в’язниці, то він незабаром вийде “, – заявив Подольський.

– 5 жовтня російські ЗМІ за підсумками переговорів у Росії Нуланд з Сурковим повідомили, що вони нібито домовилися посилити тиск на Україну в питанні виконання мінських домовленостей. Мирослава, з вашої точки зору, є ознаки того, що США посилюють тиск на Україну?

– Сполучені Штати послідовно виступають на підтримку України. На сьогодні всі дипломатичні зусилля спрямовані на припинення агресії Росії в Україні. Україна пішла на підписання Мінських угод, і в певний період вони мали сенс, щоб призупинити активну стадію війни і дати можливість українським військам перегрупуватися і посилитися. На сьогодні ж “Мінськ”, ясна річ, не працює. Але це єдиний дипломатичний механізм, за яким з Росією взагалі можна вести переговори. Якщо США сьогодні і тиснуть на Україну, то тільки в рамках виконання Мінських угод, які, на жаль, недосконалі і не приведуть до вирішення конфлікту.

Завдання сьогодні для української дипломатії – шукати нові шляхи і формати переговорів і угод. Для світу Росія вже перетворилася на країну-вигнанця. Зокрема, з останнім блокуванням резолюції Ради безпеки ООН по Сирії. Отже, цим треба скористатися і домагатися не лише посилення тиску на Росію, але й можливого виключення Росії з Радбезу ООН. Не може країна, яка порушує всі міжнародні норми, залишатися в групі цивілізованих країн, які повинні дбати про безпеку світу. Парадокс, що саме Росія сьогодні очолює Раду безпеки ООН. Цей міжнародний нонсенс повинен припинитися. І Україна як один із засновників ООН може й повинна стати двигуном реформ в ООН.

– В українських ЗМІ також з’явилася інформація, що президент США Барак Обама перед тим, як залишити свою посаду, намагається чинити тиск на президента України Петра Порошенка, змушуючи його до “компромісу” з Москвою. Судячи з усього, така інформація виходить з адміністрації президента України. Як вважаєте, чи може Петро Олексійович вступати в протистояння з владою США? І чи доцільно це?

– У мене немає такої інформації. В адміністрації США питанням України опікується віце-президент Байден. Якщо на президента України і чиниться тиск, то, швидше за все, в питанні посилення боротьби з корупцією і проведенні реформ. В інтересах самої України – змінитися. Посилившись економічно і політично, Київ матиме більше аргументів відстоювати свої інтереси, і США тут є союзником України.

– Судячи з виступів Порошенка, він більше підтримує Хіларі Клінтон, а не Дональда Трампа. Як вважаєте, це правильний вибір? Хто з цих кандидатів може бути більш вигідним Україні?

– Як на мене, вибір тут для України майже однозначний. Підтримка Путіним Трампа та бізнес-інтереси останнього в Росії, вихваляння Путіна за його “лідерство” роблять президентство Трампа для України не просто небажаним, але навіть небезпечним.

У Клінтон також не ідеальний послужний список, але вона, принаймні, має досвід міжнародної політики, є відповідальним державним діячем і розсудливим політиком. Ці президентські вибори в США – це розрив усіх шаблонів. Але їх результати без перебільшення визначать майбутнє не тільки США, але й світу.

– У кого з кандидатів у президенти США, на вашу думку, зараз більше підтримки?

– Всі опитування громадської думки демонструють незначну перевагу Клінтон. Але останній скандал з Трампом, пов’язаний з його сексуальними домаганнями і грубими висловлюваннями щодо жінок, думаю, остаточно переважив шальки терезів на бік Клінтон. У Трампа залишилося мало прихильників в республіканському істеблішменті. Навіть його власний віце-президент втратив аргументи на його захист. Має статися щось екстраординарне, щоб він отримав шанс на перемогу.

– Часто у ЗМІ з’являється інформація про проблеми зі здоров’ям у Клінтон. Як думаєте, це піар-ходи суперників Клінтон чи все ж таки у неї є серйозні проблеми? Як до такої інформації ставляться у США?

– Якщо чесно, я не уявляю, як людина, якій майже 70, може витримувати такий дикий графік кампанії і при цьому залишатися здоровою і в хорошому настрої. Єдина претензія до Клінтон – що вона намагається бути сильною і приховувати свої слабкості. Виборці хочуть бачити живу людину. Але тут я її розумію: перша жінка-кандидат в президенти США проти такого конкурента, як Трамп, – це особливий виклик. Будь-яку слабкість конкуренти використовують проти неї, тому вона повинна залишатися сильною.

– Як вважаєте, чи наважаться Клінтон або Трамп надати Україні летальну зброю?

– Конгрес дав президенту США всі повноваження з цього питання, аж до надання летального зброї. Тому не виключено, що при ще більш агресивній політиці Кремля таке рішення може бути прийнято.

– Як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію на сході Україні? Як Україна може припинити війну на Донбасі?

– Боюся, що Україні доведеться довго жити в умовах війни. Поки Путін при владі у Москві, у Кремля немає жодної політичної волі припиняти цей конфлікт. Він зацікавлений у дестабілізації України і буде продовжувати свою чорну роботу. Єдиний шлях України – посилитися внутрішньо, побудувати свою армію, створити дієву і стабільну економіку, управління і навчитися жити в умовах війни, як це зробив Ізраїль.

– Як щодо Криму? Є зараз, на вашу думку, якісь шляхи для його повернення?

– Я, на жаль, таких передумов не бачу, поки Путін при владі в Росії. Але балтійські країни були окупованими протягом понад 40 років, а сьогодні – вони успішні європейські держави.

– Коли Україна доб’ється деокупації Криму, що робити з росіянами, які там живуть?

– Тут як у старому жарті: дивіться попередню відповідь.

– Що робити з проросійськи налаштованими людьми в Україні? Чи згодні ви з твердженням, що їх досі дуже багато в Україні? І чи є такі настрої, по-вашому, загрозою для України?

– Українське суспільство пройшло складний шлях за останні два роки, і це шлях консолідації та кристалізації нації. Країна робить кроки у правильному напрямку. Вони не такі швидкі і відчутні, як хотілося б, але скажу вам, що велике бачиться на відстані, і я бачу титанічні зміни свідомості. Українці усвідомили себе як нація, стали більш асертивними та впевненими у власних силах. Що ж стосується проросійських настроїв, то це об’єктивна реальність, з якою треба працювати. Повинна бути державна інформаційна політика, треба вимагати виконання законів щодо власного теле – і радіопродукту в медіа, потрібно вдосконалювати навчальні програми і посилювати вивчення власної історії, і з часом свідомість людей зміниться.

– Останнім часом в Україні активно обговорюється тема введення візового режиму з Росією і депортація росіян. Як ви оцінюєте подібні пропозиції?

– Я вважаю, що в умовах війни Україна повинна захищати власні кордони і власну безпеку, і вважаю, що візовий режим з Росією необхідний.

Щодо депортації – це питання кожного окремого випадку, який повинен регулюватися законом. Сьогодні в Україні знайшла притулок велика кількість дисидентів з Росії, тому в цьому питанні треба бути особливо чутливим.

– 4 жовтня на конференції Асоціації армії США у Вашингтоні ряд американських генералів заявили, що війна США і Росії “практично неминуча”. Мирослава, у вас є відчуття, що така війна може виникнути?

– Ми зараз є свідками предтечі холодної війни. І Росія, і США заявляють про загрозу своїй національній безпеці з боку один одного. Політика Путіна призвела до серйозної дестабілізації у світі. Думаю, мало хто візьме на себе сміливість робити якісь чіткі прогнози. Потрібна нова політика стримування, і сподіваюся, що така відповідальна ноша стане посильною новому президенту США. Але я вірю в силу і мудрість жінки і, думаю, мир вдасться зберегти.