Приходить відвідати іноді, така недільна мама, у неї немає проблем, тому що вона дозволила собі сказати: «Я не можу жити з такою дитиною і мушу піти».

Знаєте, іноді заздрю ​​людям з відсутністю совісті, ось можна жити, як хочеш і нічого не царапне в душі і не болить, і щиро плювати на оточуючих. Де вони втратили совість? Чи її і не було?

Мені моя совість дуже заважає жити, тому що я теж втомилася одна ростити xвopy дитини, немає сил у мене, а звалити в туман і сказати все поки… ну совість не дозволить, почуття обов’язку, ну і любов до дитини і батькам.

Ось такі прояви, як совість і любов до рідних, і заважає нам жити, як хочеться. А мамі Ані ніщо не завадило, ніколи не бачила, з її донькою і свекрухою познайомилася на іпотерапії, куди водила сина.

Аню привозили то дід з бабусею, то батько. Дівчинка дуже важка і люди похилого віку вже з трудом справлялися з нею, звичайно.

Батько працював не покладаючи рук, щоб іноді до них приходила няня і допомагала, ну і все реабілітаційні процедури коштують дуже дорого, повірте. Я знаю, на жаль на своєму досвіді.

Так ось, жити без Ані її мамі, напевно, легше фізично, але невже душа не болить за дочку?

Адже їй так потрібно саме материнське тепло, ласка, казки на ніч. Не збагну ніколи таких жінок.

Хоча іноді хочеться теж все кинути і втекти, але я не зможу.