За словами понтифіка, “гріхи плоті не найсерйозніші”. Про це повідомляє видання The Independent.
Франциск також прокоментував відставку архієпископа Парижа Мішеля Апетіта, який на початку цього місяця потрапив до заголовків через те, що у нього нібито були інтимні стосунки з жінкою.
Традиційно архієпископи та вищі члени католицької церкви дотримуються безшлюбності духовенства, що означає утримання від сексу. Сам архієпископ заперечував цей зв’язок.
Папа, який прийняв відставку Мішеля Апетіта, сказав, що “це був його промах, порушення шостої заповіді, але не повне”. Як відомо, шоста заповідь свідчить: “Не чини перелюбу”.
Її часто пов’язують і з людьми, які займаються сексом поза шлюбом, але Папа припустив, що ця заповідь може стосуватися священників, які не дотримуються цнотливості.
Крім того, Папа закликав молодих людей не піддаватися спокусі сьогоднішніх споживчих “демонів”.
“Сьогоднішні демони хочуть зачарувати вас спокусливими та наполегливими повідомленнями, в яких основна увага приділяється легким досягненням, хибним потребам, культу фізичного добробуту й розвагам за всяку ціну. Все це схоже на феєрверки: вони на мить спалахують, але потім перетворюються на дим у повітрі”, – пояснив понтифік.
Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше Папа Римський Франциск назвав секс та гарну їжу “божественним задоволенням”. За його словами, задоволення від їжі покращує здоров’я людини, а секс робить кохання яскравішим і гарантує продовження роду.
Понтифік додав, що християнське послання часто неправильно трактують. Церква засуджувала “грубе і вульгарне” задоволення, але завжди приймала “просте, людське та моральне”.
Крім того, одного разу Франциск назвав секс і сексуальність “даром божим”. Водночас Франциск закликав вірян розрізняти “сексуальність від бога” та сексуальність, яка “відірвана від кохання та використовується для розваги”.
Також Папа Римський визнав, що геїв створив такими Бог.
]]>
Невдоволення життям – найдавніша біда людей. Сьогодні невдоволення життям швидко збільшується. Воно вже й модно, і робиться своєрідним навіть світоглядом. Його пропагують, захищають, виправдовують. І стимулюють.
Чому людина незадоволена життям? Ймовірних причин може бути багато. Однак на першому, мабуть, місці, знаходиться необізнаність, некомпетентність, а в інших випадках і пряма дурість людини. Люди не знають, не розуміють від кого, і чому, і для якої мети перед друге пришестя Христа на людство зваляться проблеми.
Друга причина, чому людина незадоволена життям – вона зла. Злий завжди всім незадоволений. Злому все не так. Його дратує, коли він бачить, як люди сміються. Він виходить з себе, якщо кому-то добре.
Правда, є ще одна причина. Точніше не причина, а, скоріше, наслідок. Третя «причина», чому людина «незадоволений» життям, є його професійна діяльність. Тобто, бути незадоволеним життям є професією людини, постійним заняттям за зарплату. І він всюди, де у нього виходить, кричить-пише про те, «як же все-таки у нас все погано!». Насправді він просто робить не свою роботу. Такому незадоволеному, звичайно ж, нічого не доведеш. Погоджуватися із здоровим розумом йому не належить за посадою. І говорити з ним марно.
Людській науці, і владі, яка б вона не була, і при всьому бажанні, покінчити з невдоволенням життям неможливо.
Біблія чітко говорить, що люди ніколи, ні за яких обставин, не зможуть вирішити свої, в тому числі, економічні проблеми. Найяскравішою Біблійної ілюстрацією служить царство Соломона.
Царювання Соломона відрізнялося матеріальним достатком. І щасливим життям народу. Недарма дослідники називають час правління Соломона як би прообразом Тисячолітнього Царства Христа. Не життя, а рай. Сьогоднішні найрозвиненіші країни, в плані добробуту своїх громадян, є просто немовлята в порівнянні з царством Соломона.
«… Срібло воно за Соломонових днів не рахувалося за щось…».
«… І Соломон наскладав в Єрусалимі срібла, як каміння, а кедрів зібрав, щодо численности, як сикомори, що ростуть на низьких місцях». (3 Царств. 10:21, 27).
А як жив простий народ? Сказано: «Юда та Ізраїль були численні, як пісок біля моря, їли, пили і веселилися». (3Царств 4:20).
Такою була економічна система, і життя людей за царя Соломона. Вкрай розвинене суспільство споживання. Рівень життя населення за царя Соломона досягав космічних висот. Успіхи царя Соломона в області матеріального добробуту країни, не мають рівних в історії.
І що? Чим все закінчилося?
Економічними проблемами!
Зрештою Соломон був змушений йти на «непопулярні заходи».
Коли він помер, і на престол вступив його син Ровоам, населення попросило: «Батько твій наклав на нас тяжке ярмо, а ти дай полегшу нам жорстоку роботу батька твого, яку він наклав на нас…» (3Царств 12 гл).
Ось, тобі раз! Виявляється, високу планку споживання в державі постійно підтримувати не міг навіть Соломон! І це без війн.
Людям весь час мало. Вони хочуть мати велике і великою кількістю речей і послуг. Їх матеріальні запити не зміг задовольнити навіть наймудріший Соломон. Осмислюючи ситуацію, мудреці, сучасники Соломона, сказали: «Дві дочки в кровожерця:«давай!»,« Давай». (Притчі 30:15).
На прикладі царства Соломона Господь показав, що ні геніально мудрий правитель, ні повна відсутність військових конфліктів, ні супер благополучне економічний стан не принесе людям тривалого блага. Все буде тимчасово, на короткий час. І закінчиться бунтами, розколами, війнами…
«Чому все так погано?», – щиро запитує необізнана людина. Відповідь в Святому Письмі. Ось вона:
«Я глянув, і ось, кінь білий, і на ньому сидів, мав лука, і дано йому вінець, і вийшов він як переможець, і щоб перемогти…
…І вийшов кінь другий, червоний і сидить на ньому дано взяти мир із землі, і щоб вбивали один одного; і дано йому великий меч…
…І ось, кінь вороний, і на ньому сидів, мав вагу в своїй руці… Ківш пшениці за динарій, і три ковші ячменю за динарій…
…І ось, кінь блідий, і на ньому сидів, на ім’я смерть; і пекло слідував заним…». (Одкровення 6 гл).
Книга Одкровення наочно показує, що ініціатором найважчих проблем, які виникнуть на Землі перед друге пришестя Христа, буде Господь. На Землю виливаються чаші гніву Божого.
«Вершником на білому коні» з Апокаліпсису, проводом іншими трьома несучими горе «вершниками», є Цар царів і Господь пануючих – Ісус. Він «вийшов як переможець, і щоб перемогти …». Христос переможе, призведе цей світ до його повного саморуйнування, банкрутства. Після чого і встановить на Землі Своє Царство.
Бог втрутився у справи земні
Сьогодні часто можна чути здивоване запитання: «Куди дивиться Бог? Чому не втрутиться? Чому не наведе на землі порядок?…».
Потрібно сказати прямо: ці питання дурні. Як це Бог не втручається? Бог діє! Ніколи Бог так не втручався в глобальні процеси, як сьогодні.
Біда в тому, що люди не можуть зрозуміти, розпізнати втручання Боже. Вони думають, що з діями Бога на землі повинні припинитися проблеми. Але люди не розуміють, що на початковому етапі втручання Бога в справи земні означає колосальні лиха для мешканців землі. «Люди (безбожники, невіруючі) будуть здихати від страху й чекання того, що йде на ввесь…». (Луки 21:26).
На Землю приходить Боже Царство. Це означає, що вся існуюча людська система речей впаде. Її зруйнує Бог.
Діється на землі хаос, є пряма дія Боже, що передують відновлення Царства Христа. Це зрозуміло тому, хто вірить Богу. Для віруючих лиха земні є хорошим знаком. Не в сенсі, що віруючі раді появі проблем, а в тому сенсі, що Господь почав діяти, що наближається Боже Царство. «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь і підійміть свої голови, бо зближається ваше». (Луки 21:28).
Ситуація неухильно наближається до повної катастрофи. Але, перш ніж знищити зло, Бог закликає людей до покаяння. Як то кажуть «на пальцях» Бог показує, що самі по собі, своєю мудрістю люди не зможуть побудувати гарне життя. Люди не живуть за законами Бога. У беззаконників життя гарною не може бути за визначенням.
Бог пропонує людині безсмертя. Індивідуально, кожному. Але для цього людина повинна повірити Богу. Невіра є перешкодою для безсмертя. У невіруючого – інший, інший, як зараз кажуть, «генетичний код». Невіруючий запрограмований плодити і множити самому собі горе. Порушник Божих заповідей фізично не зможе жити вічно. Тому, посилаючи труднощі на Землю, Бог закликає людей до покаяння, до віри. Бог готує людей до приходу Рая на землю, до вічного життя.
Як можна спонукати грішника покаятися? Доброю життям, благами, задоволеннями? Ні ж! Спонукати до покаяння можна лише показавши людині її неправоту. Побачивши реальні погані плоди своєї діяльності, людина може покаятися. (Якщо, звичайно, при здоровому глузді).
Дії Бога зрозумілі, логічні, обґрунтовані. Для кого? Для віруючих. Віруючі, бачачи, що діється на землі, згадують слова Христа: «зближається ваше». А невіруючі? А не бажають покаятися, визнати свою неправоту перед Богом, лише посилюються в своєму невдоволенні життям, ніж додають додати гріх на гріх.
Лиха від Бога?
Але як же, запитає здивований брат у Христі, невже від Бога може виходити щось погане? Як зрозуміти, що Бог посилає лиха?
Потрібно пам’ятати, що протягом всієї історії Бог зберігав рід людський від винищення. Якби не увага Бога, люди давно б зникли з лиця землі. Бог не дозволяв світовим державам повністю «меча», час від часу ставлячи на місце знахабнілих правителів. Бог як би тримав їх на прив’язі. Тому люди ще живуть на землі.
Віра Богу – ліки для незадоволених
Журитися з приводу проблем цього світу, означає демонструвати загальну духовну некомпетентність і короткозорість. А намагатися якось «допомогти» йому, зовсім означає протидію Богу. Бог засудив цю систему речей до розвалу. На Землю йде Его Царство. Так говориться в Святому Письмі.
Одним з найбільш чудових дарів, які людина отримує від Вчення Христа, є достаток життям. Учень Христа задоволений своїм життям. Його все влаштовує. Він уже, зараз ніби живе в Божому Царстві. Думки, почуття, сподівання людини Божого пов’язані з Божим Царством.
Розумна людина не нарікає. Що б не трапилося, злидні, хвороба, стихія, війна, – розумна людина не скаржиться на Бога. Іншими словами – не скаржиться на життя. Вона буде намагатися лікуватися, якщо захворіє, буде тікати від війни, якщо доведеться, але нарікати не буде. Тому що розумна.«Великий же зиск – то благочестя із задоволенням. Бо ми нічого не принесли в світ; явно, що нічого не можемо і стерпіти з нього. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені тим». (1Тімоф.6: 6-8)
«Отче наш, що єси на небесах! Хай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі…». (Молитва «Отче наш»).
]]>
Кожен із нас відповідальний за свої власні гріхи. У книзі пророка Єзекиїля 18:20 сказано: «Душа, яка грішить, вона вмре; син не понесе провини батька, і батько не понесе провини сина». Цей вірш чітко демонструє, що покарання за гріхи певної людини нестиме лише ця людина.
Існує текст, який приводить декого до думки, що Біблія навчає про покарання за гріхи від покоління до покоління, проте це тлумачення невірне. Згаданий вірш записаний у книзі Вихід 20:5, де говориться про ідолів: «Не поклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду тих, які ненавидять Мене». Цей текст говорить не стільки про покарання, скільки про наслідки. Він говорить, що наслідки людських гріхів відчуватимуться наступними поколіннями. Бог попереджав ізраїльтян, що їхні діти будуть відчувати на собі вплив покоління своїх батьків як природний наслідок їх непослуху та ненависті до Бога. Діти, виховані в такому оточенні, практикуватимуть таке ж ідолопоклонство, дотримуючись, таким чином, даного їм прикладу непослуху. Їхня непокора вкоренилася настільки глибоко, що на її виправлення мало піти декілька поколінь. Бог не вимагає від нас відповідальності за гріхи наших батьків, але ми іноді страждаємо в результаті скоєних ними гріхів, як ілюструє Вихід 20:5.
Як вказано в Єзекиїля 18:20, кожен із нас відповідальний за власні гріхи, і нам доведеться понести за них покарання. Ми не можемо розділити свою провину з кимсь іншим, як і ніхто інший не може бути відповідальним за неї. Тим не менше, існує один виняток із цього правила і він стосується всього людства. Одна людина взяла на себе гріхи інших і понесла покарання за них, щоб грішники могли стати праведними та чистими перед Богом. Цією людиною був Ісус Христос. Бог послав Ісуса в цей світ, щоб обміняти Його святість на наші гріхи. «Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом» (2Кор. 5:21). Ісус Христос не карає за гріх тих, хто приходить до Нього у вірі.
]]>
Щойно Вітя розповів нареченій про перспективи кар’єрного росту, вона розвіяла всі сумніви: обов’язково треба їхати, це твій шанс! Хлопець подався у столицю обживатися на новому місці. Іра успішно склала іспити, взяла диплом з відзнакою, кілька книжок, літній одяг і вирушила до коханого. Вітя схуд, м’язи вже не виділялися з-під футболки. Перекуси шоколадками, 10 чашок кави, три години сну, файли, коди, шифри.
«Добре, що ти зі мною, може, хоч вечерятиму вдома», – зрадів, зустрічаючи дівчину на вокзалі. Весілля не робили. Подали заяву в РАЦС, розписалися через місяць, посиділи з його новими товаришами в ресторані. Виявилося, Вітя планував життя на кілька років уперед: домовився, щоб службову квартиру для нього придбали, а він потім виплачуватиме із зарплати.
Директори хотіли мати цього генія у штаті, заробітки в нього були великі, компанія процвітала, тож такий варіант для всіх був вигідний. Іра не могла натішитися, що так раптово стала жителькою столиці, їхня молода сім’я має власний куток. І не якісь чотири стіни з дахом, а двокімнатку в новобудові майже в центрі міста.
Стала шукати роботу. Так, чоловік забезпечує всім: зробили блискучий ремонт, обставили квартиру дорогими меблями і технікою, ходять у ресторани, продукти купують у супермаркетах, одяг – у бутиках. Та самій удома вже набридло сидіти. І для чого п’ять років сточувала зуби об той граніт? Мала потяг до мов, легко освоїла англійську і німецьку, читала французькою, розмовляла польською. А тут уже понад рік без практики.
Прилаштуватися в школу виявилося нереально: ні досвіду в неї нема, ні рекомендацій, ні впливових знайомих. Ходила з одного директорського кабінету до іншого, і скрізь відмовляли. Іра була витривала й наполеглива, але й вона за три місяці пошуків видихалась. «Усе, це остання спроба», – вирішила для себе, прийшовши на співбесіду в приватну школу з філологічним спрямуванням.
– Я вас візьму, – нарешті резюмувала директорка, жінка суха й натягнута, як жила, без жодних емоцій на лиці. – З однією умовою. Наша школа тільки починає розвиватися. Треба підібрати стабільний надійний колектив. Пообіцяйте, що три роки не втечете у декрет. Ірина зопалу запечатала: – Обіцяю! Я так хочу працювати з дітьми.
Вчителювала вже три місяці й просто сяяла від щастя. Малеча розумна, дисциплінована, науку схоплює на льоту. Вітю призначили керівником філії, більше підлеглих і відповідальності, зате й час вільний з’явився, бо є кому доручити роботу. Вечорами можна розслабитися, дивлячись фільм на метровій «плазмі», ночами – поніжитися удвох, а не «вирубатися» відразу від утоми.
«Вaгiтна», – підтвердили Ірин здогад дві смужки на тесті. Півтора місяця затримки. Що робити? З ким порадитись? У Віті новий проект, буває, і ночує в офісі, дзвонить на кілька секунд – нагадати, що живий і голодний. Іра лежала на дивані, дивилась у стелю і думала. Вітя і її мама зрадіють, уже не раз натякали на поповнення. Вік якраз найоптимальніший: їй – 24, йому скоро 30 виповниться. Та в школі діти її люблять, на уроках сумирні, на додаткові заняття просяться. Й обіцяла директорці три роки відпрацювати, а тут.
«Молода, ще зaвaгітнію, не час зараз, ніхто не дізнається, – постановила під ранок, так і не зімкнувши очей. – Вітя наступного тижня їде у Польщу. За ті дні все вирішу, після абopту, якщо ніяких ускладнень, за кілька годин відпускають».
За п’ять років у столиці Іра і Вітя почувалися і поводились, як корінні кияни. Відпочивали двічі на рік за кордоном: узимку їздили кататися на лижах, улітку – погрітися біля моря. Все було чудово, тільки діток у сім’ї не вистачало. Іра сама хвилювалася та помічала, що чоловіка щось мучить. – Треба до лікарів сходити, обстежитися, – вже не міг тримати це в собі. – Напевно, хтось із нас хворий, якщо так довго не можемо зaвaгітніти.
І закрутилося: спеціалізовані клініки, приватні гiнeкологи, aнaлізи, тести, УЗД. Та висновок у всіх той самий – фізично обоє здорові, порушень, які заважають зaчaттю, не виявлено. «Може, у вас є якийсь психологічний бар’єр?» – припустила одна лікарка. Добре, спробуємо поспілкуватися із сімейним психологом. Три місяці двічі на тиждень вони ходили на індивідуальні бесіди, колективні заняття, арт-терапію. І психолог не помічала проблем у стосунках подружжя.
Іра старалася, виконувала всі рекомендації. А коли залишалася наодинці, гірко плакала: «Моя вина, гріх на дyшу взяла, і нічим його не виправдаєш». У церкву щонеділі ходила, молилася і благала прощення. Тижні складались у місяці, збігали-скрапували. Вітя став якийсь напружений, підозрілий, знову допізна затримувався на роботі, мало говорив.
– Коханий, маю тобі зізнатись, – одного вечора наважилася на відверту розмову Іра. І розповіла, що вчинила шість років тому, давилася сльозами, переконувала, що тоді вважала це найкращим виходом.
– Ти ненормальна, – вичавив чоловік.
І враз повеселішав, заусміхався. – Ну, то й мені буде не так важко сказати тобі про зpаду. Я переспав з дівчиною на роботі, святкували корпоратив і дотанцювалися до ліжка. Тиждень тому вона сказала, що вaгiтна. Від мене. Тепер матиму повноцінну сім’ю, з малюком.
Іра переїхала в орендовану квартиру. З головою поринула в роботу: відкриті уроки, презентації, театральний гурток. Поки оформляли документи на розлучення, Вітя ще іноді дзвонив, цікавився, як у неї справи, пробував заспокоювати, мовляв, так склались обставини, він їй не суддя. А після фінального підпису просто зник – їх більше нічого не пов’язувало.
– Ірино Олексіївно, відчиніть клас, уроки вже дві години, як закінчилися, батьки хвилюються! – гепала у двері директорка. – Мої діти, не віддам, не відпущу, – бурмотіла вчителька. Учні злякано дивилися на неї з-за парт. Коли дзвінок сповістив про кінець навчання, вона сказала дітям, що ще трохи пограються. А сама сіла за стіл, опустила голову на руки і, здається, плакала.
Двері вибили охоронці. Школярів вивели в коридор. До Ірини підійшли санітари. «Нервовий зpив», – однозначно заявив дебелий дядько. Її посадили у «швидку» та повезли в лікарню. «Три роки відпрацювала, навіть більше. Добре, що якраз випускниця на роботу проситься, заміну шукати не треба», – провела поглядом машину керівниця школи, емоцій на її обличчі ніхто не зауважив.
Автор – Надія ШВЕЦЬ
За матеріалами видання “Вісник“
]]>