В її “підпорядкуванні” була сотня підлітків, які бажали розлучитися з життям, пише “Лайф”.

Дівчина адмініструвала близько десятка “груп смерті”. На суді не довели, що Кіра довела когось до смерті. Але спроби накласти на себе руки у її підопічних були.

“Вперше я почула про суїцидальні ігри приблизно наприкінці 2015 року. Гра захопила мене. Але не як гравця, а як того, кому подобається керувати і впливати на інших. Я в основному асистувала куратору Аделіні Морєвій. Створювала в чаті депресивну атмосферу, а сама Аделіна схиляла “обраних” учасників до суїциду”, – розповідає Кіра.

Перші думки про можливість психологічного контролю над людьми стали з’являтися на початку 2016 року.

“Я зрозуміла, що люди охоче сприймають мої поради і я можу певною мірою маніпулювати ними. А після того як в школі мене почали гнобити, я ще щільніше поглибилася в цю тему. Стала придумувати власні ігри і завдання, грунтуючись на досвіді Морєвої та інших кураторів. Тому що мені треба було кудись свою злість діти”.

“Я вирішила створити свій проект – групу у “ВКонтакте”, де люди б ділилися своїми переживаннями, розкривалися мені, – розповідає дівчина слідчим. – Поступово деяким учасникам набрид такий формат спілкування, і я придумала давати дітям завдання. Спочатку це були невинні прохання: сходити в ліс, сфотографуватися на тлі певної будівлі, розповісти про своє улюблене місце в місті”.

Приблизно тоді ж дівчина почала давати своїм гравцям завдання, пов’язані з самокатуванням.

“Я їх придумувала сама. Просила, наприклад, вирізати на долоні хрест, зробити три порізи або подряпини. Ще було завдання порізати подушечки пальців і зняти це на відео. Деякі публікували фото у себе на сторінках у відкритому доступі, – згадує Кіра. – Порізи, опіки, випалювання на тілі. Згодом це перевірялося шрамами. Я ж не говорила їм дряпати себе, а саме різати. А після порізів залишалися шрами. І з часом це перевірялося. Тому що я завжди говорила: якщо є завдання на поріз, ріжся біля старого шраму. Щоб я знала, що виконується реально завдання або просто малюєш. Тому що кров можна підробити”.

За прострочення або невиконання завдань слідували покарання.

“Я пам’ятаю, що коли я в перший раз попросила людини покарати себе, я не очікувала, що мене послухають. Мені було приємно. Заради мене на животі різали “Кіра, прости мене”. Дивне відчуття. Домінанта”.

Коли дівчина сказала, що за нею скоро приїдуть з поліції і повезуть до суду, з нею до кінця залишилося кілька учасників.

“Не дивлячись на те що я попереджала: гра закінчена, йдіть всі. Я питала: “Чому залишаєтеся?”. Хтось казав, що звик до мене, не може без мене. У інших сили волі не було. У багатьох гравців так відбувається. Коли нормальній людині скажеш: “Іди ріж!” – він пошле тебе. Якщо людина нормальна, він не піде грати туди. Ми, куратори, які не зароджуємо в людині думку про суїцид. Вони до нас приходять вже з цією думкою”.

На думку душпастиря, серед головних причин, чому неповнолітні хочуть вкоротити собі віку – проблеми у сім’ї, і інтернет не загрожує їм більше, ніж безрадісне реальне життя, пише БезТабу.

1. Самогубства вивчені ще до нас, пише він у своєму блозі «Богослов». Перш ніж ми розпочнемо розмову про самогубства, а дитячі самогубства зокрема, нам слід одразу ж зауважити найголовніше. Феномен суїцидів на даний час прекрасно досліджено. Можна сказати, що з часів Еміля Дюркгейма до нашого часу люди знають про суїциди майже все. Спеціалісти знають про суїциди сьогодні настільки багато, що дізнатися щось нове та принципово інше просто не реально. Уже сьогодні психологія та психотерапія оперує значним масивом інформації про виявлення, спроби запобігання та після-суїцидальну адаптацію для тих, хто вижив. При чому, успішно оперує не лише теорією, але й практикою, рятуючи реальні життя реальних людей по всьому світу. Медицина, психологія, й звісно, Церква, можуть реально допомогти людям, які звертаються до них за допомогою. Я почав про це говорити тому, що хочу особливо наголосити. Жодна інформація, яку ми отримуємо сьогодні зі ЗМІ про самогубства не може суперечити тому, що кажуть спеціалісти-практики. І навпаки. Тільки тоді, коли висновки журналістів чи будь-яких авторів, які публікують свої тексти на цю тему, збігаються з висновками психологів чи лікарів, ми можемо брати їх до уваги. Не можна так просто прийти і сказати: я знаю про це щось таке, чого ніхто не знає. Далі я розкажу чому це для нас важливо.

2. У історії про «китів» російське коріння. Історія про групи в соціальних мережах, які провокують молодих людей до самогубств з’явилася в Росії і набула особливого розголосу після статті в одній відомій газеті, посилання на яку я зі зрозумілих причин давати не буду. Скажу лише, що автор тексту не маючи знань про те, що відбувається насправді, захотів, можливо з найкращих і найбільш благородних спонук, звернути увагу громадськості на проблему існування в соціальних мережах особливих тематичних пабліків, які начебто змушують своїх учасників покінчувати життя самогубством. Не дивлячись на те, що стаття була надзвичайно однобокою, а представлена в ній статистика самогубств, пов’язаних із соціальними мережами, була явно перебільшена, вона стала справжнім хітом, який буквально шокував, налякав і зацікавив громадськість, звернувши увагу на тему самогубств навіть тих людей, які ніколи про це не думали. Інтернет не має границь. Тому, хвиля піднята в сусідній країні дуже швидко продовжила хитати і наші з вами ЗМІ. Все що пов’язано зі страхом, смертю та дітьми читають особливо активно.

3. Інтернет не несе загрози дитині більшої, як реальність. Слід чесно визнати, що інтернет не впливає суттєво на бажання людини себе вбити, якщо раніше вона цього не планувала. Не всі люди, які користуються Інтернетом, навіть із тих, які є учасниками суїцидальних пабліків, є потенційними самогубцями чи будуть готові це зробити за першою вимогою адміністрації якоїсь групи. Інтернет – це всього лиш певне середовище, яке є лакмусовим папірцем внутрішнього стану самої людини. Воно не змінює людину, перетворюючи життєлюбця на суїциданта. Однак, мережа легко зможе виявити будь-які нахили людини, особливо ті, які вона за собою раніше не помічала. Тому правильніше буде говорити не про те, що групи для самогубців роблять хворими раніше здорових людей, але що подібні групи вже з самого початку приваблюють до себе тих людей, у кого давно живуть подібні бажання. Не дивлячись на те, що психіка підлітків, зазвичай, є надзвичайно крихкою та нестабільною, все ж, молоді люди, які виросли в нормальних родинах, які мають здорові стосунки з батьками та ровесниками, мають якісь хобі чи зацікавлення, певну життєву мету, навряд чи з легкістю дозволять переконати себе в тому, що серед безлічі інших цікавих занять сьогодні їм просто конче необхідно наклас-ти на себе руки. Відтак, треба чесно визнати, що заборона подібних ресурсів нічого принципово не змінить у страшній статистиці самогубств. Справа зовсім не в групах. Не групи самогубців породжують самогубців, але навпаки – самогубці створюють для себе певні групи за інтересами, при чому цілком добровільно та свідомо. Не розуміти цього просто небезпечно, бо відволікається увага від головного, загострюючись на другорядному.

4. Страшна правда про те, кому ще потрібні такі пабліки. Я відчуваю, що чимало людей будуть протестувати проти того, що я зараз напишу. Читати це страшно, але це правда. Тому скажу, що до цього пункту я й сам дійшов не одразу. Вивчаючи навіть досить поверхово відомі історії дітей, які наклали на себе руки начебто під впливом суїцидальних пабліків, дуже легко можна дійти до висновку, що усі ці діти виховувалися у неблагополучних, або прямо проблемних родинах. У них були очевидні труднощі з батьками, однолітками та з самими собою. Нагадаю, що середнє «класичне» самогубство від задуму до реалізації виношується близько чотирьох місяців. За цей час людина шукає підтримки від рідних і людей поруч, які б змогли їх відмовити від цього. Очевидно, за цей час чимало людей відмовляються від такої ідеї, принаймні на якийсь час. І тільки коли сподівання отримати підтримку виявляються марними, і дитина вкотре переконується, що ніхто з тих, кого вона вважала найближчими для себе взагалі її не чує та не бачить її страждань, вона хоче припинити діяльність власної свідомості кардинальним способом. Може зробити це показово, на публіку, а може цілком щиро. Самогубство – це завжди спосіб привернення уваги, хоча б до мертвої себе. Людині з суїцидними настроями завжди бракує не те, що любові та безумовного прийняття, але й елементарної уваги. Так ось. Справжні винуватці трагедії, передусім батьки, ніколи не визнають того, що це вони причетні до смерті дитини. Однак, для того, щоб заперечити свою особисту причетність (через пасивність, байдужість, а то й відверту та явну агресію щодо своєї дитини), у численних інтерв’ю, виступах і взагалі громадській діяльності вони відкрито виступають проти певних пабліків. Очевидно, звинувачуючи сторонніх людей, вони насправді роблять щось зовсім інше – намагаються таким чином зняти з себе відповідальність за все те, що відбулося. Найчастіше така підміна відбувається несвідомо, бо той, хто зміг би збагнути свою активну чи пасивну причетність до смерті дитини, раніше міг би й помітити в неї явні психічні чи психологічні проблеми, якщо вони були. Отже, наявність таких пабліків – чудова нагода зняти відповідальність за власну байдужість: це не ми вбили власну дитину її ж руками, це зробили злі дядьки з Інтернету. Якщо б їх не було, їх потрібно було б видумати спеціально.

5. Здорові діти – не схильні до аутоагресії. Із цього пункту ми поговоримо, власне, про профілактику самогубств. Що робити, щоб нашій родині чи в нашому оточенні не сталося чогось жахливого? Коротко відповісти на це питання я можу словами відомо афоризму: все в цьому світі або наслідок любові, або наслідок її нестачі. Вважається, що десь до часу підліткового віку людина вже є сформованою як повноцінна особистість на 80%. Інші 20 % це та частина, яка може формуватися до зрілого віку. Саме тому, на батьках уже з найменшого віку дитини лежить неймовірна відповідальність за те, якою вона стане, коли виросте. Зазвичай, батьківська турбота направлена на зовнішнє благополуччя. Наприклад. Сьогодні надто часто батьки покидають своїх дітей і їдуть на заробітки в інші країни, виправдовуючи це тим, що тільки коли в родині буде достатньо грошей, дитина буде щасливою. Насправді, покинута дитина, яка мало може розуміти те, що відбувається в світі дорослих, отримує настільки важку травму, що відчуття покинутості, непотрібності та самотності залишиться з нею все життя. Навіть якщо батько чи мати повернуться з чемоданами грошей чи відкуплятимуться дорогими подарунками. Ця невпевненість буде з дитиною і коли вона виросте, коли буде навчатися, коли обиратиме собі партнера чи влаштовуватиметься на роботу. Її основним відчуттям від життя буде не щастя та радість новому дню, а невпевненість у собі, у кожному своєму вчинку, а зрештою – може сформуватися у сумніви щодо потреби взагалі такого життя.

Я згадав лише про один аспект проблеми. А їх може бути безліч, так само, як є безліч наших життєвих умов і обставин. У будь-якому випадку, про неприйняття людиною себе можуть свідчити безліч речей, які виявляються не лише у постійному прожитті невпевненості, але зовнішній вигляд чи поведінка. Татуювання, пірсинг, дивний стиль одягу, порізи на руках чи інших частинах тіла, схильність до алкоголізму та наркоманії це не просто підліткова розвага, але цілком конкретне свідчення підлітків про неприйняття себе, незадоволення своїм тілом, своїм місцем у цьому світі та втрата фундаментальних життєвих орієнтирів. Як правило, думка себе вбити – це не просто спонтанне емоційне рішення, але добре виношене в собі, осмислене бажання. Його не просто складно, але неможливо накинути на здорову дитину.

6. Знайти золоту середину. Маю на увазі золоту середину в поведінці батьків, щодо своїх дітей. Із одного боку ми маємо давати дітям необхідний простір для самореалізації, для відкриття себе світу та власних пошуків. Із іншого – цим ми не повинні виправдовувати власну байдужість до того, що з нею відбувається. Для здорових стосунків маємо цікавитися життям своїх близьких. Ми повинні бути поруч коли це необхідно. Наші діти повинні знати, що в них завжди є батьки та близькі люди, які стануть на захист від усілякого зла та неправди. Багато батьків намагаються проконтролювати кожен крок своєї дитини, вішаючи їй на руку спеціальний браслет. Боюся помилитися в цьому випадку, але тотальний контроль за кожним кроком дитини це не найкращий варіант виховання здорової особистості. Ви не маєте проникати в кожну секунду своєї дитини. Ви не маєте котролювати її друзів або щовечора переглядати історі її браузера. Ви повинні зробити так, щоб дитина вам довіряла та сама розповідала про речі, які її турбують. Якщо мама має параною, то своєю поведінкою, постійними підозрами та контролем вона дуже скоро виховає її в своєї дитини. Якщо мама буде поважати рішення своїх дітей, то такі діти будуть поважати свою маму у відповідь, а не навидіти та зневажати. Пригадайте собі історію, коли мама знайшла ваш дитячий щоденник і прочитала його. Цей день не просто став для вас часом, коли ви перестали записувати власні думки, але днем, коли ви втратили маму, як людину варту довіри. Вона перестала бути для дитини безпечною. Ви почали шукати безпеку в іншому місці та в інших людях.

7. Загроза не лише в «пабліках смерті». Звичайно, найпростіше шукати загублену річ не там, де ти її загубив, але там де світло та сухо. Однак, це не найкращий варіант, якщо ми дійсно хочемо знайти загублене. На формування світогляду, в тому числі – позитивних настроїв, життєлюбства та бажання підкоряти нові висоти на нас впливають безліч факторів, які не обмежуються якимись «групами смерті». Давати конкретні порати тут нереально, бо кожна родина має власні умові та можливості займатися зі своєю дитиною. Тим не менше, я просто впевнений у тому, що кожна щира та любляча мати та всякий уважний батько при бажанні зможуть знайти спосіб відшукати в своєї дитини прихований потенціал, та всіляко допомагатиме розкрити його. Ви не маєте насильно записувати дитину на 1544782 гуртків. Ви маєте помітити в своєї дитини щось таке, що особливо робить її щасливою та дати їй це! Їй подобається малювати? Запишіть її на гурток малювання, купіть фарби та папір, але не мучте англійською мовою. Їй подобається вивчати мови? Знайдіть їй учителя, але не мучте танцями та малюванням. На превеликий жаль, людські, а тим більш дитячі ресурси обмежені. Не треба піддавати тортурам власну дитину, в намаганнях зробити її «максимально багатогранною особистістю». Дитина повинна бути щасливою, а не “багатогранною”. Зрештою, нещасливі ніколи не стануть багатогранними. Ви повинні зробити так, щоб ваші діти з посмішками прокидалися щоранку, а не з жахом, щодня багато років, своїми першими думками мати: «знову сьогодні ті кляті іноземна, музика та макраме». Домашнє насильство – це не тільки коли тебе б’ють або гвалтують, але коли змушують проживати життя іншої людини, замість свого. Ось це точно не жарти.

8. Все наше життя – це гра. Але в оффлайні. Чи є підліткові самогубства значною проблемою? Так, звичайно є. У невблаганній статистиці самогубств, перший пік самовбивств завжди припадав саме на підлітковий вік. І, очевидно, справа тут не лише в Інтернеті, або й зовсім не в ньому. Чому почався ажіотаж, лише коли стало відомо про ймовірність дитячих самогубств? А хіба батьки мають чекати лише часу, коли їх дитина себе вб’є? А до того часу, хіба не треба цікавитися внутрішнім станом дитини? Групи з китами поставили нас перед принципово новою проблемою: вони змусили подивитися на своїх дітей не як на “мішок з кістками” (соррі, це така усталена фраза), але як на цілком цілісну духовно-душевно-тілесну особистість, зі своїм глибоким внутрішнім світом, власними мріями, цінностями та переживаннями. Цілком ймовірно, що більшість батьків ніколи не думають про своїх дітей так поважно. І саме в цьому більше гріха, ніж у існуванні якихось груп. Звичайно, я б не хотів стверджувати, що проблема «груп самогубців» у мережі цілком штучна та надумана. Однак, на даний час я б не хотів ще більше роздувати непотрібний ажіотаж, який має в собі більше шкоди, ніж користі. Ви ж розумієте, що тепер усі депресивні діти добре знають за якими хештегами шукати собі однодумців Вконтакті . Їм про це розказали на кожному сайті, на кожному телеканалі, а ще, до школи прийшли поліцейські та категорично попередили всіх не шукати сайти з синіми китами. Повторю ще раз. Справа не в синіх китах і не в діячах, які через групи намагаються впливати на психіку дітей. З таким самим успіхом можна почати паніку через циган, які одурманюють людей, забираючи в них гроші та коштовності.

Просто, ми маємо бути більш уважними до своїх дітей. Та й не тільки дітей. До всіх, хто біля нас. У цілій низці випадків самогубств дуже часто офіційно фігурує вирок: «доведення до самогубства». Нещодавно я зустрівся з випадком, як молодий чоловік наклав на себе руки тому, що мама постійно забороняла йому читати книжку ввечері, «бо нині дорого платити за електрику». Звичайно, це була лише та необхідна крапля, що переповнила його межу. Однак, за християнськими законами його хоронили без священика, а ця мама, коли помре, буде похована як велика страдниця, що втратила дитину на старості своїх літ. Це ми всі винні в чужих самогубствах, особливо в дитячих. Ми плутаємо виховання дітей із їх тотальним контролем, а власне благо часто видаємо за благо своїм дітям. Це різні речі. Із дітей не потрібно робити ідолів і божків, але й не варто зневажати, як неповноцінних людей. Вони ж першими відчувають, коли їх невірно сприймають. При цьому, кожен робить із цього факту власний висновок.

9. Психологом бути не обов’язково. Обов’язково бути небайдужим. На завершення, хотів би ще сказати дві важливих думки. Вам не обов’язково ставати професійними психологами, для того, щоб налагодити зі своїми дітьми нормальні стосунки. Звичайно, дуже добре, коли все таки ви будете цікавитися не тільки своїм тілом, але й душею. Буде просто прекрасно, коли ви хоча б іноді будете читати книжки на психологічні теми та спілкуватися з психологами та психотерапевтами. А ще краще, коли ви знайдете для себе грамотного спеціаліста. Надто часто ми завдаємо страждань своїм близьким лише тому, що вчасно не дізнались та не зрозуміли про себе певних речей. Хоча, про них можна тепер прочитати і в книжках, і подивитися на відео. Дуже часто діти страждають саме через пасивність і духовну душевну деградацію своїх батьків. Нещодавно я був учасником однієї дискусії в мережі, де зрештою всі прийшли до думки: для того, щоб не хворіли діти, в першу чергу потрібно лікувати батьків. Чудові слова, у яких надто багато правди, на жаль.

10. Віруючим людям допомагає Господь. І невіруючим теж, але менше. Не можу не сказати, підсумовуючи все раніше сказане, про найголовніше особисто для мене. Про надзвичайно важливу духовну, релігійну складову повноцінного людського життя. Коли ви не приводите свою дитину до храму, ви позбавляєте її сенсу життя та опіки Божої. Сміливо можна стверджувати, що саме наявність у людини релігійного, духовного життя є запорукою її повноцінного, наповненого сенсом життя. Християнин не лякається труднощів, бо за ними бачить мету. Він із самого початку сприймає своє життя як певне випробовування, тому дивиться на власні проблеми не під тиском емоцій, а з позиції вічності. Він не живе ілюзіями та не ставить себе на місце Бога, як це роблять невіруючі. Він не преться завжди й усюди бути лідером або кращим за всіх. Він чітко знає власні рамки. Знає про себе головне: що може, а чого не може. Знає, що світ диктує свої власні закони. Вони брехливі та несправедливі, цинічні та жорстокі. Світ хоче занапастити нас і наші душі. А тому, ми, християни, звертаючись до Свого Творця та Бога, просимо в Нього допомоги та сили, щоб ми змогли гідно та з честю жити за зовсім іншими принципами. Звичайно, в нас є проблеми. Багато проблем. Але тільки ми, віруючі в Христа, знаємо, що немає таких проблем, через які себе варто вбивати. І саме тому, в нашій ієрархії цінностей самогубство – найбільший гріх. Бог любить вас, і ніколи не покине. Пам’ятаймо про це. Щоб не сталося з вами. Вихід завжди !

Від імені 15-річного підлітка кореспондент “Радіо Свобода” Сергій Хазов-Кассіа створив акаунт у соціальній мережі “ВКонтакті” і сконтактував з одним із кураторів небезпечної гри. Початок бесіди вийшов таким:

Хочу в гру.

Точно? Зворотного шляху немає.

Так. А що значить, зворотного шляху немає?

Ти не зможеш піти з гри, якщо почнеш.

Я готова.

Ти знаєш правила?

Розкажи.

Виконуєш завдання серйозно, і про це ніхто не повинен знати. Виконавши завдання, ти кидаєш мені фото. У кінці гри ти помираєш, воно тобі треба?

А якщо я все ж захочу вийти з гри?

У мене є вся інформація про тебе, за тобою стежитимуть.

Після цього діалогу на сторінку, створену журналістом, надійшло перше завдання. Потрібно було видряпати на руці символи F58. Кореспондент скористався фотошопом, однак куратор перестав відповідати на повідомлення, і наступне завдання не надійшло.

Вперше про ці групи заговорили минулої весни. Тоді стало відомо про підлітків з Росії, які виконували завдання і закінчували життя самогубством. Знову про “ігри” заговорили на початку 2017 року, спочатку зв’язавши з нею кілька самогубств в різних країнах, у тому числі і в Україні.

Варто відзначити, що якщо раніше для участі в грі, потенційному учаснику потрібно було вступити в одне з спільнот, то сьогодні досить на своїй сторінці опублікувати хештеги, які стосуються “гри”: синій кит, хочу в гру, тихий будинок, розбуди мене о 4:20, я в грі.

Адміністрація в соцмережах на такі пости реагує швидко і сторінки користувачів блокуються. Хто є “кураторами” – поки з’ясувати не вдалося, однак, судячи з “грамотності” написання повідомлень і сленгу, є припущення, що вони – такі ж підлітки, як і охочі взяти участь в “грі”.

Сам кореспондент зазначає, що витратив три дні, намагаючись знайти “куратора” і взяти участь в “грі”. Але його сторінку постійно блокували, через розміщення віршів і хештегів, пов’язаних з темою “груп смерті”, а пізніше в особисті повідомлення почали писати “антикити”, вмовляючи не брати участь в небезпечній “грі”.

Відзначимо, що на сьогодні жоден випадок суїциду, який пов’язаний з “синім китом”, в Україні не зафіксований. А психологи закликають батьків припинити паніку і взяти більш активну участь в житті своїх дітей.

Дуже зворушливий соц.ролік від Yuframe про гру “Синій кит”

Журналісти ІА «Вчасно» з’ясували, яким чином соцмережі заманюють підлітків у смертельні ігри.

В соціальній мережі «ВКонтакте» ми без праці знайшли більше тисячі пабликов на суїцидальну тематику. Відкритих, які може читати кожен бажаючий, і закритих. Далеко не всі вони популярні – одні мають всього кілька сотень передплатників, інші – тисячі і навіть десятки тисяч. Але всі вони пишуть про самотності, безнадії, відчаю, безглуздості життя.

Улюблений персонаж більшості таких пабликов – кити. Вони присутні в назвах, на картинках, відео, в постах. Китами називають себе і учасники цих груп. Кити обрані не випадково – ці тварини іноді викидаються на берег, вбиваючи себе.

«Знаєте, чому кити викидаються на берег? Від відчаю», – повідомляє одна з груп. «Як не дивно, коли боляче – болить», – вторить їй інша паблік.
Багато паблики містять у назві цифри 4:20 – час, в яке, за статистикою, люди найчастіше скоюють самогубство. Деякі з груп починають спілкування саме в 4:20 ранку. Звучить неймовірно, але деякі експерти радять батькам перевіряти — сплять їхні діти в 4:20 ранку. Якщо дитина в цей час сидить в інтернеті, це може бути ознакою того, що він потрапив під вплив суїцидальних груп.

Втім, відвертих закликів до суїциду групи не містять. Якщо вірити інформації Роскомнадзора, всі паблики, непрекрыто пропагують добровільний відхід з життя – заблоковані. Тепер «пограти» в смерть необхідно, щоб на тебе вийшли «інструктори» – підлітки розміщують на своїй сторінці заяву про готовність вступити в гру і відповідні хештеги. Після цього з дитиною зв’язується «куратор» і дає завдання.

Технологія смертельної гри

«Хочу в гру. Дай мені номер. Дай інструкцію. Знайди. Мене. Де я?» – такі повідомлення з’являються в мережі практично кожні кілька хвилин.

Журналісти ІА «Вчасно» також розмістили пару таких оголошень з фейкових акаунтів – дев’ятнадцятирічного хлопця і старшокласниці. У протягом буквально 10 хвилин з нами зв’язалися.

«Привіт, я той хто дасть тобі номер та завдання, – написав чоловік з аккаунта якогось Іллі Кістлявих. – Ти впевнений, що хочеш померти?».

Після того, як наш співробітник підтвердив це, він отримав перше завдання – вирізати на зап’ясті номер F57. Так називалася одна з найпопулярніших груп смерті», заблокована після того, як кілька дітей, що перебували в ній, вчинили самогубство. Знімок з порізаною рукою куратор наказав викласти в мережу.

«Молодець, чекай наступного інструктора, він напише тобі, – заявив «куратор», отримавши фотографію виконаного завдання. – Моя справа перевірити, чи ти готовий на все заради смерті».

Другий куратор зажадав у журналіста, який переховувався під обліковим записом 15-річної дівчинки, розповісти чому вона вирішила померти. Зрештою, він зробив висновок:

«Я думаю, справа в твоїх однокласниках і в тому, що ти дно, і це не поправити».

«Куратор» наказав піти до мами і повідомити: «Я хочу померти, тому що не бачу сенсу у житті». Виконання квесту необхідно було записати на відео.

Саме в таку гру і грала в останні дні перед смертю 15-річна дівчинка з Маріуполя. На той момент вона переживала розрив зі своїм хлопцем і, швидше за все, знаходилася в стані депресії — про це свідчать записи на її сторінці в соцмережі.

«Квест пройдено, – написала дівчина на своїй сторінці. – Залишився один крок».

Маріупольчанка виклала в мережу знімок, зроблений з висоти 13 поверху – ця фотографія була умовою квесту. Саме так чинили і багато діти-самогубці в Росії – незадовго перед суїцидом вони фотографували місце своєї смерті і викладали знімок в інтернет.

Свій останній крок – з 13 поверху у вічність – вона зробила 8 грудня.

Саме 8 і 9 грудня «групи смерті» анонсували хвилю самогубств серед підлітків. Про це в соціальній мережі написала москвичка Катерина Меліхова, що виявляється психологічну допомогу підліткам:

«8-9 числа намічається нова хвиля самогубств. А по суті дітей скидають з дахів. Ми нарахували 130 (!) суїцидів дітей, що трапилися в Росії з листопада 2015-го по квітень 2016 року, — майже всі вони були членами одних і тих же груп в інтернеті. Нові смерті анонсовані там же».

Останнім часом інтерес до небезпечній грі з’явився і у підлітків України.

Хто і навіщо штовхає дітей на смерть?
Адміністратор «груп смерті» і творець зловісного хештег F57 Філіп Будейкин був затриманий в Санкт-Петербурзі на початку грудня. Паблики, в яких він штовхав дітей на смерть – заблоковані. Чоловік зізнався, що завдяки його безпосередній участі протягом року загинули 17 дітей.

Він створив кілька десятків пабликов і «грав» в кошмарні ігри з дітьми.

Підлітків, які зважилися на смерть без прямої участі адміністратора, набагато більше. За даними російських ЗМІ, кількість загиблих підлітків, які писали перед смертю в мережі зловісний хештег – близько 130.

І, як ми переконалися особисто, арешт Будейкина не зупинив хвилю суїцидальних пабликов – тисячі дітей публікують хештеги з проханням «пограти». І невідомі «куратори» виходять з ними на зв’язок і штовхають на смерть.

Тепер ця хвиля докотилася і до Донбасу — 15-річна дівчинка в Маріуполі померла вже після арешту пітерського адміністратора. А значить — кошмарні ігри тривають і смерть в прифронтовому місті може виявитися не останньою.

Хто це робить і навіщо – відповідь на це питання повинні знайти правоохоронці. А заодно подбати про те, як убезпечити дітей від смертельних ігор.

«У підлітків немає розуміння, що смерть — це фінал», — психолог

«Для підлітків уявлення про кінцівки буття занадто складна конструкція, у них немає розуміння того, що смерть — це фінал, з якого зворотного шляху немає, – розповів журналісту ІА «Вчасно» клінічний психолог і гештальт-терапевт Христина Фоміна. – Також в цьому віці смерть часто вкрай романтизують.

Згадайте культури емо і готів, популярні книжки та серіали про вампірів, де вже мертві герої наділені надможливостями, і описується якась загробне безмежна любов. Крім цього, у підлітків ще не до кінця сформована, не усталилася емоційно-вольова сфера, вони реагують на те, що відбувається швидше, ніж встигають це усвідомлювати.

Часто має місце і акцентуація характеру, акцентуація темпераменту, коли у дітей яскраво виражені ті чи інші риси, ще не сформовані в остаточний характер. Всі ці складові роблять їх легко уразливими – нещасна любов, посварився з мамою, провалив іспит – і це стає кінцем світу».

– Поведінка підлітка, який потрапив під вплив суїцидальних груп, як то змінюється? На що потрібно звернути увагу батькам?

– При суицидальном стані люди завжди дають якісь позивні у зовнішній світ. Підліток практично завжди йде на суїцид для залучення уваги. Дитина в такій ситуації може стати замкнутим, потайним, у нього можуть з’явитися нові знайомі або захоплення, про які він не хоче розповідати. Або може стати запальним, дратівливим, може говорити на тему смерті, самогубства. Робити записи, малюнки такого роду.

Тільки увагу на підлітка потрібно звертати не тоді, коли він вже закрився і ріже вени, а кожен день.

Що робити батькам?
Переглядаючи сторінку дитини в соцмережах, звертати увагу на його пости і запису, цікавитися в яких групах він складається.

– У учасників «груп смерті» на сторінці в соцмережі можуть з’являтися фотографії з китами — провісниками смерті.

– Деякі з «груп смерті» починають спілкування саме в 4:20 ранку. Експерти радять батькам перевіряти — сплять їхні діти в 4:20 ранку.

– Перевіряйте зап’ястя дитини. Першим завданням у «групи смерті» бувають надрізи на руках F57, F59 (або подібне), а також малюнок кита.

– Цікавтеся подіями з життя дитини: чи є у нього конфлікти і проблеми спілкування з іншими дітьми, не перебуває на даний момент дитина в стані депресії. Говоріть з дитиною про те, що відбувається в його житті.