Юна мешканка Харкова висловила свою думку про львів’ян. Дівчина їхала з Києва до Будапешта автобусом, каже, взяла квиток без пересадок. Маршрут, зі слів дівчини, через Львів не пролягав, проте автобус таки заїхав туди на автовокзал.

Харків’янка вирішила скористатися моментом і випити кави, проте…

Бариста відмовилася обслуговувати дівчину, бо вона зробила замовлення російською мовою.

Вона хотіла «срєдній лате».

Наполеглива харків’янка каже, що говорити українською їй «тяжело», тож так і не домовившись, лишилася без кави.

Дівчина назвала 90% мешканців Льовова «ох@євшиє мразі»

Проте пригоди дівчини у цьому місті не закінчилися. Вона каже, що в автобус потім зайшла жінка з дитиною, яка звернулася до пасажирів російською мовою і попросила пересісти, аби вона з дитиною змогли сісти разом.

Зі слів харків’янки, почувши російську мову, бездушні україномовні люди відмовили жінці, поки та не попросить українською. Тож місцем поступилася харків’янка.

А, почувши, що вона говорить російською, її начебто обізвали.

Скарги дівчини можна побачити на відео, яке вона сама ж опублікувала.

За даними слідства, протягом березня-червня жінка за власною ініціативою агітувала місцевих мешканців до підтримки “руського миру”. Підозрювана розповідала, що РФ рятує Україну від “неонацистів”. На її думку, ворожа армія має зайти до Харкова та області задля “порятунку” російськомовного населення.

26 травня російський снаряд забрав у Олександри відразу двох найближчих і рідних людей – чоловіка Миколу та п’ятимісячного сина Мішу.

Історію 26-річної Олександри Коростильової розповіли в “Суспільне”.

Чоловік взяв малюка і поїхав за дружиною
Того дня Олександра була на роботі. А Микола приїхав за нею разом з маленьким ведмедиком.

“Я працювала перші 4-5 днів. Він подзвонив, запитав: “Може, сама доїдеш, автобус же пустили?” Кажу: “Спускатися вниз холодно в футболці, погода вітряна”, і він відразу: “Ні-ні. Все, виїжджаю. Мішку беру і їду”, – розповіла Олександра.

Коли почався обстріл міста, вибухи були чутні спочатку вдалині, потім звук став потужнішим. Олександра залишалася в приміщенні перукарні разом з колегою і клієнткою. Через 20 хвилин стався перший вибух.

“Всі залишилися живі, обрушилося, але нам всім дуже пощастило там. Перебувати там було страшно, тому що ми не знали, що відбувається на другому поверсі. Може, там щось вибухне, може, прилетить ще раз”, – додала харків’янка.

Мішку мама віддала в руки батькові
Микола сказав жінкам виходити з будівлі та шукати укриття. Дитина була весь цей час на руках в Олександри, а потім вона передала сина чоловікові. А сама обняла перелякану клієнтку. Дівчину трясло, їй було страшно й Олександра хотіла її заспокоїти.

А після Олександра пішла за чоловіком. Але стався новий вибух, і дівчина не дійшла до них буквально чотири-п’ять кроків.

“І просто стався вибух, приліт. Мене привалило, я впала на коліна. Я скинула все і повернулася. Бачу чорне тіло, він був весь чорний. Просто футболка і кров у роті. Він захлинається нею. Де Мішка, де мій син? Я не бачу його, він не плаче, його немає… ” – описує той момент Олександра.
Її лікарі госпіталізували в лікарню. Як каже Олександра, вже тоді вона зрозуміла, що від такого сильного удару дитина не могла вижити. Всім, хто дзвонив в той момент, вона говорила, що чоловіка і сина більше немає.

“Побачивши свого чоловіка, я зрозуміла, що малюк не виживе. Це неможливо”, – додала Олександра.

Тіло Міші знайшли через деякий час на даху під’їзду. Його вирвало з рук батька і відкинуло туди вибуховою хвилею.

Ми думали, що нас мине
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії вся сім’я Олександри зайнялася волонтерством. Але потім було прийнято рішення перебратися в більш спокійний регіон. За два місяці вони побували в Кременчуці, Полтаві. Були в Івано-Франківську – там знаходиться старший син Олександри.

А після 9 травня сім’я вирішила повернутися додому. Влаштуватися на роботу в іншій області не виходило, а в Харкові її запропонували. Вважали, що в місті стало безпечніше.

“Є обстріли, але ми думали, що це мине. Якщо метро відкривається, якщо люди виходять на роботу. В першу чергу ми думали, що нас це не зачепить, що у нас є маленький ангел-хранитель, і ми будемо жити-поживати, добра наживати та людям допомагати”, – говорить Олександра.

Вона просить людей поки не повертатися до Харкова, особливо з дітьми.

“Я хочу, щоб вони не відчували те, що я відчуваю. Нехай вони поїдуть звідси”, – додає дівчина.

Їй зараз відправляють люди гроші, але більшість коштів вона передає на потреби ЗСУ. Допомагає придбати необхідне її подруга і волонтер Марія.

Коля шалено любив сина
З самого народження Микола був постійно з сином. Він скрізь його брав з собою, не розлучався з ним. Олександра, за словами Марії, ще не до кінця розуміє, що сталося.

“Вона ще не розуміє, що сталося. Вона ще не усвідомлює. Ми ще сидимо і не усвідомлюємо. Ми сидимо в машині, їдемо десь у справах, ми думаємо, як ні в чому не бувало, що Микола вдома з дитиною”, – каже Марія.

Олександра з Миколою знайомі близько 10 років, з них останні 2,5 роки – стали парою. Мішка – єдиний син Миколи. Хлопчик в п’ять місяців навчився говорити “Коль-коль” – на ім’я батька. Всі соціальні мережі у Миколи наповнені фотографіями маленького Мішки.

“Він його шалено любив, він і помер з ним”, – каже Олександра.

У Олександри є ще один син, йому зараз 7 років. Дівчина не виключає, що забере його і поїде до матері в Ізраїль.