Багато насильства фізичного і психічного відбувається саме із-за синдрому хорошої дівчинки/хлопчика. (Я не про ті випадки, коли нападають). Жертва сама дає згоду на насильство над собою, щоб не образити насильника, або, щоб не конфліктувати, якщо в його/її розумінні конфлікт – це погано, або “вже якщо я тут, то доведеться погоджуватися”.

Такі речі відбуваються тоді, коли “бути хорошим” важливіше за власний комфорт. Тобто, на власні кордони людина забуває, надаючи іншому вирішувати, де його кордони.

Інша людина не може знати, що вам приємне, а що не приємно, що вам личить, і що не личить. Незрідка результатом такої поведінки (погоджуватися на те, що мені не личить), є злість на того, з ким погодився, кому підкорявся, і злість або роздратування виникає від того, що у “жертви” є фантазія, що той, що підпорядковує якось повинен здогадуватися про кордони іншої людини. Він взагалі може бути насправді добряком і аж ніяк не бажати вам зла, а ви ось погодилися, а потім його ж і звинувачуєте в тому, що він з вами так недобре поступив.

Єдиний вихід – це узяти на себе відповідальність за те, який вибір я роблю, за те, що я погоджуюся на те, що мені не підходить, за свій комфорт і благополуччя і за повідомлення партнера про те, що мені не підходить. Інколи мало повідомити, потрібно переконатися, що мене почули і взяли до уваги, тому що інша людина не зобов’язана піклуватися про мій комфорт.

Біда в тому, що якщо людина з дитинства так робить, то вона свої кордони дуже погано сама відчуває, і повідомити про них іншому практично не може, вона погоджується на автоматі. І страждає на автоматі. І злиться на автоматі. А партнер при цьому нічого не розуміє. А потім теж починає злитися.

Бережіть себе. Усвідомлюйте, що вам підходить, а що ні.