Певною ознакою того, що ворог вичерпав ресурс і інтенсивність обстрілів зменшиться, буде заява глави Кремля Володимира Путіна про те, що “цілі досягнуті”. Водночас масовані атаки на Київ та інші міста України ще більше консолідували союзників нашої країни, а отже, протиракетні та протиповітряні засоби Україна може отримати у найкоротші терміни. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Яка ваша думка щодо атак на Київ та інші міста України? Розвідка Великої Британії вважає, що метою цієї кампанії є заподіяння широкомасштабних збитків енергорозподільчій мережі України. Натомість в Інституті вивчення війни (ISW) вважають, що головна мета агресора – психологічний терор населення України.

– Я абсолютно погоджуюся з цими висновками. У них принаймні дві головних цілі: перша – тероризувати цивільне населення з розрахунку на те, що це може спричинити не лише додаткові страждання, але й внутрішню дестабілізацію.

Шлях, який обрала Росія, – це абсолютно цинічні і прагматичні розрахунки. Найбільш болючими ці удари є саме напередодні зими, тому що зима – це підвищені потреби в енергоспоживанні.

Друге, на що звертають увагу і зарубіжні експерти, – в такий спосіб російське керівництво намагається компенсувати відсутність успіхів на полі бою і подати це російській публіці як рішучі дії. Тут варто зауважити, що в російських соцмережах, які я час від часу переглядаю, це дійсно знаходить дуже позитивний відгук.

Росіяни щиро радіють тому, що Україну, як вони кажуть, “заганяють у кам’яний вік”. Це дуже тривожний сигнал, тому що він свідчить про серйозні психологічні відхилення вже на рівні російського суспільства, на рівні країни. Це абсолютно чіткі ознаки садизму, коли людина отримує задоволення від страждань іншого.

Чи стане їм від цього краще жити? Не впевнений. Але принаймні це їх дуже тішить.

– На вашу думку, як довго триватиме ця ракетна кампанія агресора і як це припинити?

– Якщо починати з позитивних прогнозів, то це не може тривати ані вічно, ані доволі довгий час, оскільки, згідно з авторитетними експертними оцінками, Росія суттєво виснажила свої запаси так званої їхньої високоточної зброї. Насамперед йдеться про “Калібри”, до ударів яких Україна була доволі вразлива.

Ті безпілотники, які продовжують приносити багато страждань і руйнувань Україні, як ми бачимо, здебільшого знищуються. Як ми знаємо, перші атаки були практично безкарними, але, за останніми повідомленнями, до 80-90% цих безпілотників знищується нашою системою протиповітряної оборони, вогневими засобами чи засобами радіоелектронної боротьби.

Це класичний приклад того, коли з’являється якесь нове озброєння, воно має короткочасний ефект, тому що потім протилежна сторона знаходить тактичні прийоми або зброю, щоб нейтралізувати цю загрозу.

Якщо говорити про певний сигнал щодо того, коли може якщо не припинитись, то принаймні знизитися інтенсивність, то його може дати Владімір Владімірович. Треба слухати, коли він відрапортує про те, що “цілі досягнуті”. Звісно, це не означатиме, що він припинить стріляти, але це буде ознака того, що принаймні вони вичерпали можливості завдання подальшої шкоди.

– Але Іран вже збирається постачати Росії балістичні ракети. Що з цим робити?

– Так, є підтвердження того, що вони або поставляють, або мають намір поставляти. Окрім протидії, яку вже вчиняють наші Сили оборони, є велика надія і розрахунок на наших західних партнерів. Є ознаки того, що з’являється розуміння, як це стало можливим.

Це питання не вирішиться негайно, але у наших партнерів у Європі та США є важелі впливу на керівництво Ірану. Окрім того, всередині самого Ірану відбуваються доволі динамічні процеси, внутрішні протести. Тому, можливо, з’явиться радикальне рішення, якщо протести переростуть у революційні події.

– Дійсно, більша частина так званих дронів-камікадзе знищується нашими Силами оборони. Але чи можемо ми розраховувати на те, що протиповітряні, протиракетні засоби захисту, які нададуть наші союзники, повністю зможуть убезпечити українців від цих ударів?

– Стовідсоткової гарантії захисту наразі не можуть забезпечити жодні, навіть найбільш сучасні системи. Йдеться просто про прийнятний рівень нейтралізації загроз. Рішенням тут є нарощування можливостей.

Дійсно, є позитивні новини стосовно постачання Україні таких систем. Окрім того, щоразу, коли Росія вчиняє щось подібне, щоб підірвати здатність України до опору, вона досягає протилежного ефекту. Ці масовані удари, які тривають вже другий тиждень, стали, мабуть, найбільш потужним аргументом на користь підтримки України. З розумінням технічних обмежень, які є, ми можемо сподіватися на те, що темпи і обсяги постачання засобів, які забезпечують захист від ракетних, авіаційних атак, будуть зростати.

Після оприлюднення цих завдань для глави Кремля Володимира Путіна шляху назад уже немає – він має йти до них, не рахуючись із ціною. Ключовим фактором у питанні зупинення агресора буде міць української армії за підтримки Заходу.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– У Росії офіційно озвучили цілі другої фази війни. Це повний контроль над Донбасом, суходільний коридор у Крим і контроль над півднем України, що “дасть ще один вихід у Придністров’я, де помічені факти утисків російськомовного населення”. Якщо противник ставить перед собою такі завдання, чого можна очікувати далі?

– Це проміжний план, це не завершальна фаза операції. Це є свідченням того, що будь-які переговори з Путіним про досягнення якогось компромісу максимально можуть принести перемир’я і створити умови для накопичення сил і подальшого просування Росії.

Кінцева мета Путіна стосовно України зрозуміла – це знищення України як держави, знищення українців як нації.

Але проблема значно ширша, тому що в цьому випадку йдеться про Придністров’я. Це не така вже й новина для тих, хто постійно стежив за російськими дискусіями. Така ціль стояла з 2014 року. Тоді ця операція називалася “Підкова” – від Харкова до Придністров’я.

Ми вже бачимо підтвердження тих попереджень, які постійно лунали на адресу наших європейських партнерів – що на Україні Путін не збирається зупинятися. Придністров’я – це територія Молдови. Тобто зараз йдеться про ще одну європейську країну, яка не є членом Євросоюзу чи членом НАТО.

Але це ще не все. Тому що, якщо дозволити Путіну виконати цю фазу, далі буде фаза захоплення Києва – я зараз говорю про плани. А після цього задля забезпечення російських національних інтересів і контролю над якимись економічними суб’єктами виникне питання суходільного коридору до Калінінграда.

А далі можна продовжувати.

– Але бажання – це одне, а можливості – це інше. Як ви оцінюєте можливості Кремля досягти цих цілей?

– На мій погляд, якби це був 2014 рік, імовірність була б значно вища, хоча і не стовідсоткова. На сьогодні Росія має великі шанси подавитися тим шматком, який вона собі намалювала.

Але в цьому дуже мало приводу для оптимізму, тому що, якщо такі цілі озвучені, значить, будуть кидатися усі можливі ресурси для того, щоб їх досягнути. Тому що Путін уже не може давати задній хід. Крок назад від кожної червоної лінії, яку він переступив, – це загроза його авторитету.

– Запитання щодо переговорів. Якщо поточна фаза наступу Росії в Україні провалиться, на які поступки, компроміси може піти агресор? Чи, можливо, в такому разі взагалі не варто сідати з ним за стіл переговорів, а просто добивати цю армію?

– Нинішній формат переговорних груп, по суті, є аналогом Тристоронньої контактної групи, про яку зараз майже забули. Хоча спочатку цілі були більші.

Зараз можна говорити про формат, в якому вирішуються тактичні питання. Якщо говорити про російський склад делегації, то там узагалі люди, які “ніхто і звати їх ніяк”. Вони не мають жодного стосунку до ухвалення рішень. Можливо, вони носії директив, які їм дають на переговори, а може, не дають нічого. Це з одного боку.

З іншого боку, ми також спостерігаємо пониження рівня перемовників. Тому немає надії на те, що з цими переговорниками можна чогось досягнути в контексті врегулювання цього конфлікту.

Ба більше – дедалі очевиднішим стає те, що тимчасове перемир’я може дуже швидко перетворитися на “Мінськ-3” – абсолютно невигідні для України умови. При цьому перемир’я буде просто короткотривалим епізодом між хвилями ескалації.

– Розумію, що прогнози робити зараз дуже важко, проте – що ви можете сказати стосовно того, як розвиватимуться події?

– Це не прогноз. Це бачення того, як ця проблема може вирішуватися. На нинішній день вирішення лежить на полі бою. Чим швидше Україна отримає достатньо озброєнь, чим потужнішим буде потік підтримки – фінансової, економічної, політичної, дипломатичної – з боку Заходу, чим швидше Захід зрозуміє, що Україна не може програти в цій війні, тому що це питання не лише України, але європейської безпеки, – тим швидше відбудеться мирне врегулювання цього конфлікту.

Якщо коротко, єдиний шлях вирішення цього конфлікту – це спочатку стратегічна військова поразка Росії, а потім стратегічна поразка російського режиму як такого.

В інтерв’ю з Катериною Осадчою для “Світського життя” Власова розповіла про нинішній стан дочки.

“Вона пережила пeклo. Зараз я її дістаю звідти, наскільки я можу. У неї бувають дeпрeсивні стани. І тільки зараз вона відходить від цього. Тільки зараз вона починає зі мною розмовляти:

“А що було б, якби…?” Плaчe і каже: “Я не бачу сенсу тоді, якщо тебе…”, – зазначила Євгенія.

Власова додала, що вони багато говорять на тему cмeрті, коли її донька про це запитує.

В інтерв’ю Аліна, котра святкує ось вже 18 років пісенного життя на сцені, відверта, як ніколи. Зокрема, шанувальники пліткарських сайтів можуть дізнатися, як маленька кучерява дівчинка з Чернівців перетворилася на успішну та впевнену у собі особу.

Нагадаємо, зараз у кар’єрі Гросу новий старт: скандальний кліп на пісню «Собака» всього за місяць набрав більше мільйона переглядів. Скільки набрав “ГАВів” невідомо.