18-річна Марія Височанська є чемпіонкою України в групових вправах. Переможниця і призерка Кубка світу, Гран-прі і міжнародних турнірів. Ставала чемпіонкою Європи в складі збірної України.

Українська чемпіонка Європи з художньої гімнастики Марія Височанська розповіла, що її батько брав участь у війні на Донбасі і був останнім, хто вийшов живим з Донецького аеропорту, передає Главком.

“Тато сказав мамі: “В мене повістка, я піду захищати Україну”. А через місяць ми проводжали батька на схід. Не знаю чому, але ще тоді відчула, що тато повернеться живим, але пораненим. Я тоді якось навіть думки не допускала, що може трапитися щось непоправне. Лише десь через пів року після того, як тато після операції повернувся додому, почала все аналізувати і зрозуміла, що могла його втратити. А коли тато був на війні, мама відмежувала мене від усього. Коли запитувала про тата, мама відповідала сухо: “Все добре, я з ним поговорила, вони взагалі не там, де стріляють, вони в безпеці, на навчаннях на підконтрольній Україні території”. Потім дізналася, що то було зовсім не так. Але дуже вдячна мамі, що вона мені не казала правди. А потім, коли тато повернувся з пораненням, але живий, була дуже щаслива. Потім дізналася, що батько був останнім, хто вийшов з Донецького аеропорту живим. Усі його друзі або потрапили у полон і звідти не повернулися, або загинули”, – сказала Височанська.

За словами дівчини, її батько змінився після повернення з фронту. “Він погано спав. Окрім поранення, тато переніс дві контузії, відчував шум у вухах. Якщо раніше під час суперечки тато міг промовчати, то зараз навпаки відразу спалахує. Йому важко стримуватися. І я його розумію. Він втратив на війні багато друзів, молодих хлопців”, – додала українка.

18-річна Марія Височанська є чемпіонкою України в групових вправах. Переможниця і призерка Кубка світу, Гран-прі і міжнародних турнірів. Ставала чемпіонкою Європи в складі збірної України.

Вона зазначила, що в одній із кав’ярень до неї підсів чоловік і попросив повидаляти на мобільному телефоні повідомлення, адже пам’ять пристрою вже була забитою.

“Ніяково, поволеньки сідає поруч і каже так, як до своєї дитини: – Доцю, повидаляй мені тут листи. Бо нові не приходять! І от ми один за одним видаляємо Ромка Двері, Ощадбанк, Ігор Труби, Славік Нікель, Спортлайф (Спортлайф, як ти це читаєш, тебе не позбутись, як лишаю! дай людям спокій, ну, 30 смсок!)” – написала Госовська.

Кульмінацією історї стала реакція чоловіка на повідомлення, які колись йому писала покійна дружина.

“Доходимо до Кохана. Пан хапає мене за руку, рвучко так, аж я сіпнулась: – Дитино, Кохану не видаляй. Хай все буде”, – розповіла Госовська.

“Чуєте? Це вам повідомлення на сьогодні від світу, від мене, від пана, який поховав дружину рік тому, а досі зберігає її в серці. Назавжди. В найніжнішому куточку, де завжди весна. Не видаляйте коханих із вашого серця”, – наголосила літературонавець.

Про дівчинку робили сюжети на всеукраїнських каналах, історію Каті публікували й місцеві ЗМІ, проте результату оголення проблеми в публічність не дало. Вчора Олена Степаненко на своїй сторінці у фейсбук вкотре опублікувала власний крик душі і благання про допомогу.

З фейсбук Олени Степаненко:

“Наболіло! Сьогодні рівно 2 роки та 5 місяців, як моїй дитині зробили перший укол Анакінри і вона зробила свої перші самостійні кроки. Та 3 роки і 2 місяці, як я дізналася про її невиліковний діагноз. В моєї Катюшки генетичне захворювання (не від батьків, а особисто її) — мутація в гені, синдром CINCA/NOMID. Я дізналася про хворобу, знала чим її потрібно лікувати, на цьому допомога лікарів для нас закінчилась. В Україні не було такого захворювання, та лікарів, які це лікують. Багато часу я втратила на те, щоб дізнатися де лікують, вийшла на Америку. В Америці існує програма по лікуванню цього захворювання. Там вони довго розглядали нашу справу та відмовили. Але дали контактні дані лікаря з Москви. Лікар в лікуванні мені не відмовив, але їхати без ліків нам сенсу не було. Почалися мої довгі пошуки знайти можливість дістати ліки. МОЗ України мені зразу дали відповідь, що на державному рівні допомогти не можуть (ліки незареєстровані в Україні, що в мене є дві можливості їх дістати – купити самій або шукати спонсора). Час ішов, дитині ставало все гірше і гірше. Я писала листи, чекала на відповіді. Мені приходили відмови. Текст всюди був приблизно однаковий… На жаль, я не єдина «попрошайка», таких, як я, багато і всім допомогти не можливо… Та списували на стан речей в країні. Я зверталася у всі існуючі фонди, відповідь була трохи інакша: закупити незареєстровані ліки вони не мають права, або допомагають по конкретному захворюванні, або в конкретному регіоні. Мені почали допомагати друзі збирати гроші самостійно, але назбирати таку суму було просто нереально. В цей час балотувалися наші кандидати в президенти. Я написала всім листа (правда не всі подали правильно свої адреси, та половина листів повернулася). Відповіді мені приходили просто «чудові»… Вони відправляли моє звернення в МОЗ, а МОЗ мені присилав відповідь… (що на державному рівні допомогти не можуть (ліки незареєстровані в Україні, що в мене є дві можливості їх дістати – купити самій або шукати спонсора).

Отак, люди, які мали по мільйону на бажання стати президентом, не мали особистих коштів для єдиної дитини в Україні з рідкісним захворюванням. Тоді в моєму житті з’явився промінь світла і звати її Свєта. Вона зробила про Катюшку програму, яку потім розповсюдила в інтернеті. В своєму житті я бачила кінець шляху. Це була середина травня (майже 9 місяців, як я дізналась про діагноз). Мені прийшла остання відмова (як зараз пам’ятаю, від фонду Кличка) і я дійсно не знала, що робити. В Каті вже майже кожну ніч була температура 40-42, викручувало всі суглоби (диклофенак діяв тільки 2 години).

Катерина Степаненко. Фото з фб Олени Степаненко

В Каті вже майже кожну ніч була температура 40-42, викручувало всі суглоби

І тут в мене задзвонив телефон (російський номер), дівчина сказала, що вона помічниця депутата держдуми м.Пітєра. Що вони дивились про нас передачу (яку російські ЗМІ взяли з інтернету) та депутат бажає нам допомогти. Ви уявляєте моє здивування? Я одразу їй нагадала, що ми з України, з Західної України! На що вона відповіла, що вони все знають і при цьому вирішили допомогти закупити ліки. Потім передзвонила ще одна звичайна жінка, яка вирішила оплатити нам лікування (перебування в лікарні). Вона попросила в свого чоловіка гроші для Каті! Через тиждень ми були в Москві і Каті зробили перший укол, на наступний день вона зробила перші самостійні кроки. Це було 28 травня 2014 року. З того часу в нас в країні з’явилось тільки одне, так би мовити, зрушення. В нас тепер є лікар, який веде наше лікування. І це поки все! Захворювання немає, ліки незареєстровані! Всі, здається, про нас знають і в той самий момент вперше чують. Російської допомоги в нас залишилось до січня місяця і ВСЕ! А нам вона потрібна щодня і все життя! Після уколу Катюшка повноцінна здорова людина лише добу.

Тепер в мене багато питань: невже наші депутати не дивляться телевізор? Тоді вони взагалі не знають, що робиться в країні! Скажіть, якщо людина пропускає роботу, вона з/п отримує? А депутати? В них маленькі з/п, що треба підняти, а таким (смертним), як моя дитина, все життя стояти на колінах, щоб випросити на ліки? Коли держава почне піклуватись про своїх людей? Як можна чогось добитись в нашій державі?”.

Реквізити для допомоги:

Картка ПриватБанку: 4149 4978 0640 7500

Отримувач: Олена Степаненко

Номер телефону: 067 793 76 94