Фото листівок колишня кандидатка опублікувала на своїй сторінці у соцмережі, пишуть Галицькі Гроші.

Я навіть Вірастюку у 87 окрузі НЕ РЕКОМЕНДУЮ ПІДТРИМУВАТИ ВІРАСТЮКА! Зацініть рівень вкидів. Я все-таки важлива персона) ніяким більш, чином не можу пояснити стільки до мене уваги. (ред.), – пише Маруся Звіробій.

Неофіційно ж передвиборча кампанія вже давно почалася в багатьох великих містах України. Сьогодні розглядаємо можливих претендентів на крісло мера Івано-Франківська, Голос.if.ua з посиланням на «Слово і діло».

У чинного мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа досить міцні позиції та висока електоральна підтримка.

Нагадаємо, що на місцевих виборах 2015 року в другому турі за Марцінківа проголосувало майже 38 тисяч виборців, тоді як за його конкурента Ігоря Насалика – майже 30 тисяч. При цьому в першому турі Насалик обійшов Марцінківа, набравши 27,5% виборців проти 23,34%.

Марцінків був секретарем Івано-Франківської міськради у 2010-2012 роках, потім став нардепом (VII скликання), а з 19 листопада 2015 року – мером Івано-Франківська.

Про свої наміри балотуватися в мери міста Марцінків заявив 16 липня. Він пояснив «Главкому», що йде на вибори від громадської організації «Команда Марцінківа», яка була зареєстрована в червні 2019 року і співзасновником та керівником якої став двоюрідний брат мера Роман Марцінків.

При цьому мер не вбачає якогось конфлікту в тому, що він залишається членом ВО «Свобода».

«Я залишаюся членом ВО «Свобода». «Свобода» і «Команда Марцінківа» йдуть на вибори спільно. Ми перемогли на виборах до парламенту. Наша представниця Оксана Савчук сьогодні є народною депутаткою. «Команда Марцінківа» існує на рівні Івано-Франківська. На всеукраїнському рівні ми – єдина «Свобода». Схожа історія в мера Тернополя Сергія Надала», – пояснив Марцінків.

Соцопитування вказують на те, що Мацінків наразі є фаворитом передвиборчих перегонів. За даними соціологічної групи «Рейтинг», яка опублікувала свої дослідження 17 серпня, 90% опитаних містян позитивно оцінюють діяльність мера Івано-Франківська, лише 5% – негативно. На виборах мера чинного главу міськради готові підтримати 88% тих, хто визначився і має намір взяти участь у виборах.

Також серед потенційних кандидатів називають нардепа VIІ та VIII скликань Олександра Шевченка, який балотувався в мери міста у 2015 році, але не пройшов у другій тур. Шевченка готові підтримати 4,8% опитаних жителів Івано-Франківська.

До соцопитування також включили «айдарівця» Петра Шкутяка (1,4% підтримки) та Андрія Корнієнка від «Народного контролю» (1,1%). Рейтинг інших можливих кандидатів – нижче 1%.

Соцопитування вказують, що в другому турі перемагає Руслан Марцінків.

Щодо рейтингу політичних сил на виборах до міської ради, то однозначним лідером є ВО «Свобода», за яку готові проголосувати понад 51% тих, хто визначився і має намір прийти на вибори. Партію «Європейська солідарність» підтримують – 12,2%, партію «Слуга народу» – 7,6%, партію «Батьківщина» – 7,1%, партію «Голос» – 4,9%. Рейтинг інших політичних сил – нижче 3%. При цьому серед тих, хто не визначився за кого голосувати, 19-20% опитаних.

Водночас відома акторка театру й кіно, громадська діячка Ірма Вітовська-Ванца звернулася через соцмережі до франківців та заявила, що не планує брати участі у виборах на посаду міського голови Івано-Франківська.

Про це він написав у Facebook.

«День добрий, Львівщино! Звертаюся до вас по допомогу. Зараз маємо трьох претендентів на посаду голови Львівської ОДА. Хочу дізнатися вашу думку про цих добродіїв. Що ви знаєте або чули про їхню репутацію, менеджерські та моральні якості?Та й узагалі – хто вам більше до вподоби?», – написав він.

Президент пропонує такі кандидатури:

1. Денис Шмигаль, 43 роки.
Кандидат економічних наук.
Директор ДТЕК Бурштинська ТЕС, заступник генерального директора ПАТ «ДТЕК Західенерго».

2. Максим Козицький, 38 років.
Директор компанії «Еко-Оптіма».
Лауреат премії «Людина року» в номінації «Підприємець року».

3. Маркіян Мальський, 35 років.
Адвокат, кандидат юридичних наук.
Голова західноукраїнської філії юридичної компанії Arzinger.
Автор трьох книг, понад 100 наукових і 300 публіцистичних статей.

Проектом пропонується внести зміни до закону «Про вибори президента України», зокрема «щодо проведення обов’язкового попереднього психіатричного та наркологічного огляду кандидата на пост президента».

Ініціаторами законопроекту виступули Олегя Ляшко та народні депутати з його фракції Ігор Мосійчук, Олексій Ленський, Валерія Заружко, Сергій Рибалка, Олександр Гулак і Віктор Галасюк.

Вакарчук ідеальний кандидат на сценарій “страждальця”. Дуже переконливо виглядатимуть ймовірні новини про те, як йому перешкоджають олігархи. Можливо, будуть спроби замахів. Сподіваюся, постановочні.

Співакові буде досить легко грати з темою війни (проблема номер 1 за даними більшості опитувань). Буде таким собі голубом миру в болоті з видрами, щурами і чорними лебедями.

Питання у його команді та бійцівських здібностях. Ющенко отримав Україну в досить ситі та стабільні часи. Часу вчитися для вокаліста “Океану Ельзи” немає – занадто крихка реальність.

Навіть якщо Святослав притягне за собою впізнаваних людей (як варіант – Сергія Притулу), вони не стануть в одну мить крутими менеджерами.

Враховуючи ці деталі, змушений констатувати, що “нового обличчя” на вибори 2019 року немає. Обирати будемо між тими, хто уже присутній у політиці: Тимошенко (поки лідирує в рейтингах), Порошенком (якщо піде на другий термін), Бойком (упасібоже), Ляшком (щонайменше це весело), Гриценком (вічний непрохідний), Олегом Винником (жарт)

Про відсутність шансів у соціалістів пробитися до другого туру президентських виборів говорилося не один місяць поспіль. Втім, як підсумував логіку Вальса один з його співробітників, “Альтернативою було залишатися помічником капітана на “Титаніку”, дозволити Олланду довести корабель до катастрофи і потонути разом з ним… Вибір був – боротися чи загинути. Доцільніше було боротися”.
Щоб самому стати на капітанський мостик, Вальсу довелося, як це охарактеризували однопартійці, встромити ножа в спину Олланду.
Прем’єр у листопаді чинив просто шалений тиск на президента, щоб той не висував свою кандидатуру, і досягнув свого: 1 грудня Олланд оголосив, що не буде балотуватися, а вже 5 грудня Вальс виставив власну кандидатуру і одразу ж подав у відставку з поста прем’єр-міністра.
Однак відчайдушна ставка Вальса не зіграла. Імідж зрадника наклався на образ авторитарного політика та на сумніви в ідеологічній чистоті: в уряді Вальс не лише провадив проліберальну економічну політику, а й нетипово для соціаліста наголошував на питаннях безпеки та загрозах ісламістського тероризму.
Серйозна програма поступового економічного реформування також не припала до смаку виборцям, а от ексцентричні ідеї Бенуа Амона спрацювали.
Амона найчастіше порівнюють з лідером британських лейбористів – Джеремі Корбіном, а також з радикальними лівими Півдня Європи – Іспанії, Італії, Греції. Це один із найяскравіших представників лівого крила Соціалістичної партії, яке у 2014 році фактично перейшло у внутрішню опозицію до команди Олланда-Вальса.

Його програма – ідеологічно витримана, але підкреслено непрактична: націлена більше на ідейне очищення Соціалістичної партії, ніж на реальну боротьбу за посаду президента.
В політичній сфері Амон заявляє про необхідність прийняття нової Конституції і заснування Шостої республіки, де значно більше влади буде в руках парламенту і значно менше – у президента.
В економічній площині він став відомий як прихильник поступового введення безумовного доходу для всіх французів, скорочення робочого тижня з 35 до 32 годин та впровадження оподаткування роботів.
Ще однією “фішкою” Амона є увага до екології – у його програмі можна знайти фінансування екологічної політики з ПДВ, відмову від дизельного пального та закриття частини атомних станцій. В соціальній сфері він, зокрема, підтримує легалізацію марихуани та активної евтаназії.
Попри вражаючий успіх на праймеріз, така політика Амона ближча за своїм духом не мейнстріму Соціалістичної партії, а радикальним лівим партіям.
Тому в переможній промові він в першу чергу звернувся до лідера “зелених” Янніка Жадо, лідера ліворадикалів Жана-Люка Меланшона та лідера комуністів П’єра Лорана: “З понеділка (…) я запропоную їм створити разом когерентну і стабільну урядову більшість заради соціального, екологічного та демократичного прогресу”.
Такий заклик має логіку: адже всі ці кандидати, і в першу чергу Меланшон, грають на одному полі та відтягують голоси одне в одного. Однак чи вдасться Амону створити ліворадикальну коаліцію? Наразі Меланшон не виказує до неї жодної цікавості, адже його особистий рейтинг вдвічі вищий (14% проти 7% у Амона), Жадо вагається, і лише комуністи, які попередньо підтримували Меланшона, висловили готовність до зустрічі.
В самій же Соціалістичній партії назріває розкол. Двоє депутатів, Крістоф Кареш від Парижа та Жиль Саварі з Жиронди, днями опублікували колонку, де відстоювали своє право на утримання від підтримки Амона як кандидата в президенти:
“Ми соціалісти і залишатимемось соціалістами. Але ми не можемо заперечувати очевидного: в результаті цих праймеріз, які нічого не вирішили, ми зіткнулися з безпрецедентною проблемою сумління. Як просувати президентський проект, що задуманий як антитеза до діяльності чинного президента, яку ми підтримували і досягненнями якої пишаємося?”.
Після зустрічі правого крила Соціалістичної партії у вівторок 31 січня кількість підписантів цієї колонки вже зросла до 20.
Отже, складається ситуація, коли політика чинного уряду не отримує підтримки на праймеріз, а переможець стикається з публічним опором значної частини партії та звертається з коаліційними пропозиціями до конкурентів.
Криза Соціалістичної партії очевидна, однак чи означає це, що на французів очікує другий тур у стилі “правий і ще правіший”?
Попри те, що праворадикальна популістка Марін Ле Пен (“Національний фронт”) та правий консерватор Франсуа Фійон (“Республіканці”) продовжують очолювати рейтинги (25% і 22% відповідно), дві тенденції можуть порушити це, здавалося б, неминуче рівняння.
Першою є стрімке зростання незалежного кандидата Еммануеля Макрона.
Колишній протеже Олланда і заклятий колега Вальса, він покинув урядовий “Титанік” задовго до того, як на горизонті з’явилися перші айсберги, заснувавши власний політичний рух “Вперед!” (En Marhe!), а з 16 листопада розпочав активну кампанію ліволіберального і підкреслено проєвропейського спрямування. Почавши з 12% підтримки цієї осені, в грудні він досягнув 17%, а в січні – вже 19-21%, замкнувши трійку гіпотетичних лідерів першого туру і відстаючи від Фійона лише на 1%.
Потрохи з ексцентричного аутсайдера Макрон перетворюється на серйозного суперника, і кампанії Ле Пен і Фійона вже почали розробляти і втілювати стратегії проти нього.
Поразка Вальса, з яким у Макрона досить близькі погляди на розвиток економіки, дала йому шанс надалі наростити свої рейтинги за рахунок відповідного електорату. Та не менш важливою є готовність частини соціалістів підтримати колишнього міністра економіки як останній шанс для поміркованих лівих не лише на президентських, а й на парламентських виборах.
Поки що більшість їх вичікує (як, наприклад, підписанти згаданої колонки), однак кілька видатних соціалістів – наприклад, колишня кандидатка в президенти Сеґолен Руаяль чи міністр закордонних справ Жан-Марк Еро – підтримали Макрона відкрито.

Другою тенденцією є падіння рейтингів Франсуа Фійона внаслідок корупційного скандалу.
25 січня сатиричний тижневик “Le Canard enchaîné” (буквально – “Прикута качка”) опублікував інформацію, що Фійон, будучи депутатом, роками платив своїй дружині чималі державні кошти за роботу помічниці, яку вона начебто виконувала, однак жодних слідів цього знайти поки що не вдалося. Почалося попереднє розслідування, в рамках якого вже було допитано Франсуа і Пенелопу Фійон та проведено обшук у приміщенні Національної асамблеї.
Фійон, який наразі доволі плутано та непереконливо відповідає на звинувачення, втрапив у власну пастку. Влітку-восени, у запеклій внутрішньопартійній боротьбі з Ніколя Саркозі, він багато разів наголошував, що людина, проти якої ведеться формальне розслідування, не може бути кандидатом у президенти. Тепер йому довелося заявити, що якщо попереднє розслідування перетвориться на офіційні звинувачення, то він зійде з дистанції.
Це справжній кошмар для “Республіканців”, адже електоральна перевага їхнього кандидата починає танути просто на очах.
А в разі найгіршого сценарію доведеться шукати кандидата на заміну (фіналіст праймеріз Ален Жюппе вже відмовився).
Із завершенням праймеріз починається вирішальна фаза передвиборчих перегонів.
Майже всі кандидати відомі й запланували потужний старт вже на найближчі вихідні: 5 лютого Соціалістична партія має офіційно оголосити кандидатуру Бенуа Амона. 4 лютого Макрон планує мітинг в Ліоні, де розраховує побачити до 10 тисяч людей і показати, що попри неучасть у праймеріз у нього є серйозна народна підтримка.
Тоді ж у Ліоні збиратимуть своїх прихильників Жан-Люк Меланшон і Марін Ле Пен. Остання готується представити свою програму зі 114 пунктів.
Однак визначеність щодо кандидатів тепер поєднується з невизначеністю щодо результатів. І з точки зору України це радше хороша, ніж погана новина.
І хоча про зовнішньополітичну програму Еммануеля Макрона наразі, окрім підкреслено проєвропейської позиції, відомо небагато, а саму програму планується опублікувати тільки наприкінці лютого, певні шанси цього кандидата можуть стати непоганим приводом навести попередні зв’язки з його командою.

Автор: Надія Коваль