По один її бік – 57-річний Василь. Каже, як тільки його випишуть, умить поїде на рибалку. По інший бік – 67-річний чоловік. У чорному пакеті. За кілька хвилин медики відвезуть його до моргу, пише “Галка” з посиланням на репортаж англомовного видання Kyiv Post.
«Саме важче для медика – це очі пацієнтів, яких вони втратили» – каже лікар Віктор Бойко – «І в той момент ті очі…краще тих очей нікому не бачити, бо ті очі довго сняться. Це очі, які молять про допомогу, очі, в яких відчай, очі, в яких реальний страх».
«Рідко який лікар довгожитель» – додає Бойко – «Вмирають пацієнти і разом з кожним вмираючим пацієнтом на одну хвилину помирає той лікар, який його втратив, який його лікував».
В Коломийській лікарні, що на Івано-Франківщині, від початку пандемії коронавірус забрав життя 205 пацієнтів. Через ковід смертність в установі збільшилась удвічі.
Але є пацієнти, які не погоджуються вмирати. Таких в лікарні називають «пацієнт з нестримною жагою до життя.»
Василь один з таких. В реанімації він вже три місяці. Василь так довго був у кисневій масці, що його ніс почав гнити. Лікарям довелося перевести його на інший апарат. Тепер Василь отримує кисень через прозорий шолом і готується на Великдень їсти паски вдома.

На сусідньому ліжку – Тарас. На його тумбочці чашка з написом “Найкращий тато”. В нього п’ятеро дітей. Каже, шкодує, що ставився до коронавірусу легковажно:
«Не розумієш до того моменту, допоки ти не прокидаєшся серед ночі та відчуваєш катастрофічну нестачу кисню, ти хочеш дихати і не можеш. В той момент якраз приходить оце розуміння того наскільки це серйозна недуга. Наскільки ти граничиш між життям і, можливо, чимось другим, що ми ще не розуміємо.»