У матеріалі розглянуто розвиток паливної кризи в російській федерації, її економічні, соціальні та політичні наслідки. Проаналізовано динаміку роздрібних цін на паливо, регіональні обмеження постачання, дії уряду рф, а також настрої населення, що свідчать про наростання внутрішньої напруги. Зроблено висновки щодо потенційного розгортання системної економічної та соціальної кризи в умовах війни рф проти України.

«Топліва нєт,
но ви дєржитєсь!»

Чим завершиться дефіцит пального на росії?

Паливна криза в росії, що почалася три роки тому, досягла піку цієї осені. На сьогодні навіть часткове обмеження експортних поставок нафтопродуктів не дозволяє повною мірою стабілізувати внутрішній ринок бензину і дизельного палива.

Однією з причин російські пропагандистські ресурси справедливо називають часті атаки українських безпілотників на російські НПЗ.

Однак фундаментальною передумовою лишається триваюча повномасштабна війна рф проти України, яка за 3 роки запустила невідворотні зміни в російській економіці і демографії.

«нєдєшовоє удовольствіє!»

За даними Росстату[1], паливо на російських АЗС продовжує дорожчати. З 7 по 13 жовтня середні роздрібні ціни на бензин зросли на 49 копійок — до 64,82 рубля за літр. Дизель подорожчав на 30 копійок — до 73,24 рубля за літр.

Зростання цін на бензин було зафіксовано в 80 суб’єктах Росії. У Петербурзі бензин марки АИ-92 коштував від 59,20 до 70,00 рубля, марки АИ-95 — від 63,60 до 73,50 рубля, марки АИ-98 і вище — від 86,70 до 91,24 рубля за літр.

Однак якщо дискомфорт мешканців традиційно «особливих», «елітних» пітєра і маскви обмежується наразі лише помітним зростанням цін, вже за МКАДом ситуація зовсім інша.

І поки російська пропаганда намагається виправдовуватись і відверто витирає ноги об мешканців російських регіонів, стверджуючи[2], що «для великих міст, таких як пєтєрбург і масква, системні перебої малоймовірні», очевидно, що бензинові перспективи решти російського населення видаються дедалі похмурішими.

Через перебої з постачанням у низці регіонів вдалися на крайні заходи: водіям дозволено заливати певну кількість літрів за один раз. На деяких заправках ситуація ще складніша – там у продажу залишився тільки дизель. Так, наприклад, у Криму був запроваджений 30-літровий ліміт на продаж бензину. Аналогічні обмеження введені в деяких районах Хабаровскава краю, Новосібірска та Ніжнєво Новгорода.

На росії зникає не лише пальне – зникають і АЗС

З 28 липня по 22 вересня кількість заправок скоротилася на 2,6%, або на 360 об’єктів. Це близько 1,6% від усіх АЗС в країні[3].

Найбільше постраждав Південний федеральний округ. Там кількість АЗС, що продають бензин, скоротилася на 14,2% (більш ніж на 220 об’єктів).

Найскладніша ситуація зафіксована в Криму і Севастополі, де близько 50% заправних станцій припинили продавати бензин.

«паніковать нє стоіт?»

Поки російська пропаганда рапортує про «серйозну роботу» на рівні путінських бояр, спрямовану на «вирішення» проблеми, схоже, що жодного реального вирішення ситуації боярє не придумали.

Так, наприклад, віцепрем’єр уряду рф Алєксандр Новак звернувся[4] до прем’єр-міністра Міхаіла Мішустіна з пакетом пропозицій щодо стабілізації внутрішнього ринку. За попередніми оцінками, уряд планує збільшити щомісячні поставки на внутрішній ринок на 350 тисяч тонн бензину і 100 тисяч тонн дизельного палива.

Однак жоден із запропонованих кроків – ані відновлення імпорту і перерозподіл ресурсів (вперше з початку 90х рр.), ані дозвіл на використання заборонених ще з 2016 р. токсичних хімічних присадок, не здатен суттєво вплинути на ситуацію.

І ситуація продовжує загострюватися…

«ето грабьож!»

Один з багатьох яскравих прикладів (і провісників майбутньої кризи) – Новосібірск. Влітку 2025 року ціни на бензин в регіоні зросли на 38%, що стало найвищим показником[5] як в Сибіру, так і в росії загалом.

Основне джерело палива для новосибірських АЗС – Омський нафтопереробний завод, що належить «Газпромнєфті». Однак у жовтні 2025 року поставки бензину з цього заводу почали знижуватися, і у незалежних заправок практично закінчилися запаси АИ-92 і АИ-95. За словами Сєргєя Лацкіх, президента Асоціації незалежних нафтотрейдерів «Сибір-ПММ», паливо тепер надходить безпосередньо з цистерн, без складування, що збільшує ціну. Бензин, привезений з інших регіонів, обходиться дорожче – на п’ять рублів за літр і більше.

А тим часом, незважаючи на зростання цін, УФАС по Новосибірській області не виявило порушень. У відомстві зазначили, що підвищення цін визнано законним. У жовтні середня ціна на АИ-95 перевищила 65 рублів, а на АИ-98 – більше 84 рублів.

Місцеві жителі висловлюють невдоволення. Багато хто скаржиться, що змушені шукати «дешеві» АЗС, витрачаючи на це час і паливо.

«Це не ринок, це грабіж», – пишуть користувачі в соцмережах.

Водночас учасники ринку відзначають, що логістика на далекі відстані підвищує вартість палива, а регіональні гравці стикаються з жорсткою конкуренцією і бюрократичними бар’єрами.

Аналогічні проблеми відчувають мешканці тимчасово окупованого росіянами Криму та інших російських регіонів.

Перший російський губернатор вже почав просити допомоги з маскви[6] через дефіцит бензину – влада Забайкалля від імені губернатора Олександра Осипова надіслала лист на адресу прем’єр-міністра Міхаїла Мішустіна з проханням прискорити поставки палива в регіон.

Забайкалля входить до топ-10 найбідніших регіонів Росії: у 2024 році 12,9% його жителів мали дохід нижче за «межу бідності», що в 1,8 раза вище, ніж в середньому по країні.

Без пального і без перспектив

Навіть без врахування трендів дефіциту пального російське населення вже тривалий час перебуває в напівлетаргічній, латентній напрузі.

Четвертий рік «3-денної есвео», різкий розворот країни з Заходу на Схід, падіння рівня доходів населення, нестабільна фінансова і соціально-економічна ситуація – ці та інші негативні чинники напряму та опосередковано пов’язані з агресивною воєнною політикою кремля, сприяють накопиченню в російському суспільстві дедалі більшого градусу  внутрішнього невдоволення.

За даними опитувань[7] російського «Левада -Центру», частка росіян, які очікують позитивних змін в економіці неухильно знижується – з травневих 2024 року 64% до нинішніх 51%.

В той же час, частка песимістично налаштованих респондентів продовжує зростати (останнє зростання зафіксоване на рівні 7 пунктів), досягши майже третини (28%) усіх опитаних.

Частіше за інших очікують погіршення ситуації в економіці в найближчі місяці опитані у віковій групі 25–39 років (30%), респонденти з вищою освітою (36%), менш забезпечені опитані (33% серед тих, яким ледь вистачає на їжу), ті, хто вважає, що справи в країні розвиваються неправильним шляхом (54%), ті, хто не схвалює діяльності чинного президента (63%), і ті, хто довіряє телеграм-каналам як джерелу інформації (37%).

Іншими словами, це – переважна більшість населення росії, крім мешканців маскви і пітєра.

Аналогічні тенденції спостерігаємо і в ставленні росіян до власного уряду: частка респондентів, які вважають, що чинний уряд здатен покращити економічну ситуацію в країні впродовж наступного року, впала з березневих 2024 року 70% до нинішніх 58%.

Оскільки динаміка опитувань (щонайменше, відкритих) демонструє тенденцію до зростання песимістичних настроїв серед російських громадян, реальна ситуація може бути значно гіршою.

Ці тенденції опосередковано підтверджуються і з нашого боку.

Так, наприклад, за даними жовтневого 2025 р. опитування, опублікованого Українським соціологічним порталом[8], серед російських громадян переважають тривожні (37,1%) та песимістичні (34,3%) настрої, що свідчить про глибоку емоційну втому та втрату орієнтирів у суспільстві. Росіяни також відчувають невизначеність (14,3%), що негативно впливає на сприйняття майбутнього, підриває довіру до влади й відчуття контролю над власним життям.

Дефіцит пального респонденти насамперед пов’язують з війною та ударами по нафтопереробці (48,8%), що означає визнання прямої ціни агресії для власного добробуту. Водночас помітна частка (18,5%) покладає відповідальність на санкції й,
що важливіше, на неефективність влади (12,4%) – з’являється внутрішній адресат провини.

При цьому недовіра до офіційних повідомлень про паливну ситуацію стала домінантною (зовсім не довіряють 34,5% та скоріше не довіряють 25,9%).

Усі складові, що здатні довести ситуацію до піку – на місці.

Зворотний відлік до серйозної, системної кризи, яка б охопила не лише всі ключові регіони росії, але й традиційні форпости кремлівського режиму – маскви і пітєрбурга, розпочався.

І тоді росія може справді спалахнути – навіть без бензину…

71,4% росіян відчувають тривогу і песимізм; 60,4% не довіряють офіційним повідомленням про паливну кризу

Переважання тривожних і песимістичних настроїв у поєднанні з високою недовірою до влади вказує на глибоке емоційне виснаження російського суспільства та ерозію легітимності державних комунікацій; такі дані соціологічного дослідження, проведеного Українським соціологічним порталом протягом жовтня 2025 року.

Зокрема, емоційний фон визначають тривога та песимізм – сумарно 71,4%. Оптимізм задекларували 2,9%, спокій – 11,4%, що радше свідчить про адаптацію або уникання політичних тем частиною аудиторії.

Щодо оцінки загального курсу країни, більшість росіян вважають, що події розвиваються у хибному напрямку: «скоріше не в правильному» – 33,7%, «повністю неправильному» – 44,9%. Це відображає розчарування політикою влади і відчуття застою.

Причини дефіциту пального найчастіше пов’язують безпосередньо з війною та ударами по нафтопереробці – 48,8%. Ще 18,5% покладають відповідальність на санкції та неефективність влади; 12,7% не визначились. Такий баланс відповідей підсилює очікування зростання цін і недовіру до рішень уряду.

Інформаційний фон про удари по НПЗ є стійким: 31,4% чують про це постійно, 41,9% – час від часу; 17,1% уникають теми чи не орієнтуються. Ключові канали – Telegram (51,1%) і TikTok (47,4%), а також особисті контакти (34,7%), що вказує на ерозію монополії офіційних ЗМІ.

Довіра до повідомлень влади про паливну ситуацію низька: 66,6% вважають, що влада приховує реальний масштаб проблем, ще 18,5% – що перебільшує; лише 5,9% говорять про «об’єктивність». Сукупно 60,4% прямо не довіряють офіційним комунікаціям.

Економічні наслідки відчутні: 65,7% заявляють про подорожчання пального. Масовими є й збої в доступі до пального: черги – 60,6%, дефіцит – 58,2%, закриття АЗС – 52,1%. Частина аудиторії або проблем не відчула (14,5%), або відмовилась відповідати (10,7%).

Ще 63,7% прямо визнають дефіцит; водночас, майже чверть згодні з тезою «для тих, у кого є гроші, дефіциту немає» (25,5%), а 4,7% заперечують сам факт проблем – маркер соціальної нерівності й регіональної фрагментації.

Особистий вплив кризи значний: 45,8% відчули «сильний» або «дуже сильний» вплив; лише 19,5% – «мінімальний/жодний». При цьому 64% говорять про «значний/дуже значний» вплив на суміжні сфери – від логістики до цін на товари й послуги.

Оцінка дій влади критична: 53,5% не помітили жодних кроків для подолання кризи; «помітні» заходи фіксують 14,9%. Багато хто вважає дії запізнілими (12,5%) або констатує, що «заходів не було» (42,3%). Поширеним є уявлення про вибірковість на користь «столиць» (37,2%) та повну бездіяльність (26,8%); лише 7,4% оцінюють дії як достатні та 0,9% більш, як достатні.

Очікування майбутнього – песимістичні: 35,3% прогнозують подальше «незначне» погіршення, 26,7% – «істотне». Паливо стає індикатором системних хвороб – від війни до корупції та нерівності.

Методологія. Дослідження здійснено компанією «USP». Метод: класичне телефонне опитування (CATI) з маскуванням під маркетингове дослідження; значна частина респондентів (понад 80%) переривали інтерв’ю на перших трьох суспільно-політичних питаннях. Вибірка: 2000 респондентів (репрезентативна за віком, статтю, типом населеного пункту та регіонами РФ у міжнародно визнаних межах). Теоретична похибка (95% ДІ, p≈50%): 2,2% (без урахування дизайн-ефекту). Період збору даних: жовтень 2025 року.

Примітка щодо інтерпретації. Низький рівень готовності відповідати на політичні запитання та перевага неформальних джерел інформації (Telegram, TikTok, «сарафанне радіо») вказують на страх репресій і дефіцит довіри до офіційних каналів, що слід враховувати при аналізі громадської думки в авторитарному середовищі.

#санкції #економіка #комунікації #репресії #криза #песимізм #тривога #авторитаризм #Росія #УкраїнськийСоціологічнийПортал #Дослідження #суспільство #політика #майбутнє #паливнаКриза #ціни #нерівність #прогнози #системніПроблеми #ЗМІ #аналіз #соціологічнеДослідження #суспільніНастрої #статистика #опитування #Telegram #корупція #недовіраДоВлади #війна #дефіцитПального #TikTok #УСП #USP

Україна вийшла на перше місце у світі за рівнем смертності та на останнє за рівнем народжуваності.

Такі дані оприлюднені у нещодавніх звітах ЦРУ щодо демографічної ситуації у світі.

За цими даними, смертність в Україні становить 18,6 на 1000 осіб, що є найвищим показником серед усіх країн.

На другому місці за рівнем смертності опинилася Литва з показником 15,02 смертей на 1000 осіб, а третє місце займає Сербія з 14,9 смертей на тисячу людей.

Найнижчий рівень смертності зареєстровано в Катарі – 1,4 на 1000 осіб.

Щодо народжуваності, Україна має найнижчий показник у світі – лише 6 народжень на 1000 людей. Передостаннє місце займає французьке володіння Сен-П’єр і Мікелон із 6,4 народжень на 1000 осіб.

Лідером за рівнем народжуваності є Нігер з показником 46,6 народжень на 1000 осіб.

Деталі

Національне статистичне бюро Італії повідомило, що народжуваність в країні впала до історичного мінімуму менше ніж 400 000 новонароджених у 2022 році. Загальна чисельність населення скоротилася на 179 000 до 58,85 мільйона.

Міністр освіти Джузеппе Вальдітара заявив, що кількість учнів впаде до 6 мільйонів у 2033-2034 навчальному році з 7,4 мільйона в 2021 році, причому щороку в класи буде входити на 110 000-120 000 учнів менше.

Додатково

Скорочення народжуваності та старіння населення є головним занепокоєнням для третьої за величиною країни ЄС, адже це призводить до падіння економічної продуктивності та підвищення витрат на соціальне забезпечення.

Уряд прем’єр-міністра Джорджії Мелоні зробив це питання пріоритетним після приходу до влади минулого року, пообіцявши надавати підтримку сім’ям для підвищення народжуваності.

Різке скорочення кількості студентів також може призвести до скорочення кількості викладачів до 558 000 у 2033/34 році з понад 684 000 зараз.

Прагнучи допомогти сім’ям, минулого тижня уряд прийняв трудовий пакет, який містити відмову від податків цього року на додаткові виплати для працівників з дітьми, максимум до 3000 євро на працівника.

Нагадаємо

За підсумками 2022 року в Італії народилося 393 тисячі немовлят, це приблизно на 1,8% менше, ніж у 2021 році. Це значення є найнижчим із 1861 року.

Як інформує “Obozrevatel”, очікувати, що війна закінчиться найближчими тижнями, а економіка миттєво відновиться, не варто. Такий варіант також не можна відкидати, проте планувати своє життя варто, все-таки виходячи з більш збалансованого сценарію. І такий сценарій розробив та опублікував Національний банк України.

На нас чекають щонайменше два економічно дуже важкі роки. Проблеми з демографічною ситуацією, з ринком праці існували й до повномасштабної війни. А тепер значно загостряться. Ось кілька показових цифр (із прогнозів НБУ):

– реальна зарплата (з урахуванням інфляції) 2022-го впаде на 27%;

– номінальний (без урахування інфляції) розмір зарплати збільшиться у 2023-му;

– реальний розмір зарплати буде нижчим за рівень до лютого 2022-го навіть у 2024-му.

Простіше кажучи, навіть за два роки українці зароблятимуть менше, ніж до повномасштабної війни. І цей сценарій вважатимуть порівняно позитивним. У разі військової ескалації, нових руйнувань та високих ризиків окупації ситуація може погіршитися.

Радник голови Офісу президента України, президент Київської школи економіки Тимофій Милованов озвучив кілька важливих порад для українців.

Не залишитись без роботи.

Якщо у перші тижні після початку повномасштабної війни роботодавці намагалися зберегти кількість робочих місць, то зараз робити це все важче та важче. Звільнення будуть, у складній економічній ситуації без цього не обійтися.

Є кілька причин для звільнення: закриття підприємства чи скорочення. Залишатимуть критичний персонал – тих співробітників, без яких обійтися буде дуже складно. Також ці співробітники створюють більшу додаткову вартість, тобто заробляють для компанії більше, ніж отримують у вигляді зарплати.

“Тому важливо бути у пріоритеті у керівництва, бути частиною критичного персоналу, бути корисним, відповідальним, етичним. Бути готовим експериментувати, здобувати нові навички, бути корисним в умовах трансформації”, – радить Милованов.

Не втратити зв’язок із близькими.

Важливо також мати можливість розраховувати на допомогу найближчого оточення – насамперед сім’ї. Члени сім’ї, що працюють, у такій ситуації повинні підтримувати пенсіонерів, тих, хто тимчасово залишився без заробітку.

Також у період втрати зарплати варто відмовитись від усіх додаткових необов’язкових витрат. Наприклад, замість оренди житла можна на якийсь час переїхати до батьків, а походи в кафе та ресторани замінити сімейними вечерями вдома.

Знайти свою нішу.

У період активних військових дій бізнесу та українцям варто шукати варіанти роботи для Збройних сил. А після закінчення війни – адаптовуватися до нових потреб економіки. “Потрібно інвестувати в навички, які будуть потрібні після війни. Післявоєнна економіка трансформуватиметься”, – каже Милованов.

Хто буде затребуваний і що з демографією

Попит матимуть ті, хто працює на відновлення інфраструктури, логістики, йдеться у звіті НБУ. А от працівникам промислових підприємств доведеться пройти довгий шлях відновлення галузей.

“Попит на працівників промислових видів діяльності залишатиметься порівняно слабким, оскільки відновлення зруйнованих виробничих потужностей потребуватиме значного часу. Крім того, скорочення робочої сили, зокрема виїзд працездатного населення за кордон, може призвести до гострого дефіциту працівників в окремих галузях”, – зазначає регулятор.

Милованов додає: також буде потреба у реабілітологах, психологах, учителях. Військові розробки та навички також можна використовувати й у цивільній економіці. Наприклад, оператори дронів можуть з їхньою поміччю займатися допомогою ДСНС, доставляти вогнегасники тощо.

Національний банк також озвучив і прогноз щодо ситуації з біженцями. Серед важливих оцінок варто звернути увагу на таке:

– 2023-го кількість біженців, які не повернуться до України, становитиме 2,5 млн осіб;

– більшість українських біженців – жінки з вищою освітою і діти;

– опитування показують, що частина біженців уже вчить мову країни, в якій вони перебувають, і знайшли роботу.

Загалом очікується дві хвилі повернення біженців. Перша – восени після закінчення літніх канікул. Друга – після закінчення війни. Наразі, коли кількість робочих місць значно менша, ніж охочих їх зайняти, мільйони біженців частково звільняють українську економіку від необхідності пошуку коштів для соціального захисту.

Однак у майбутньому це призведе до масштабних проблем. Перша – критична нестача фахівців на окремих напрямах. Друга – ще більша пенсійна криза. Кількість тих, хто працює, скоротиться, а ось кількість пенсіонерів зменшиться не настільки суттєво.

“В результаті в 2022-му негативне сальдо мігрантів становитиме орієнтовно 3,2 млн осіб. У 2023 році воно скоротиться до 2,5 млн осіб і стабілізується дещо нижче цього рівня в 2024-му. Водночас продовження військових дій та ризики безпеки цьому можуть перешкодити”, – зазначають у НБУ.

Загалом очікувати миттєвого відновлення економіки після перемоги не варто. Логістичні ланцюжки порушені, підприємства знищені, а демографічна ситуація значно погіршилась. Однак після кризового падіння економіка обов’язково почне зростати. Й у разі проведення швидких реформ й отримання фінансування від ЄС та інших партнерів уже незабаром ситуація може кардинально поліпшитись.

Як повідомляє “УкрАвтопром”, причина цьому – відмова від російської нафти. “Сьогодні” розказує, скільки зараз коштує пальне у сусідній країні.

Ціна досягла історичного максимуму

Через відмову від нафти російського агресора бензин марки А-98 перетнув показник у 8 злотих (55 грн) за літр. І це рекорд для Польщі.

Так само зросла ціна на А-95: станом на 2 червня в середньому він коштував 7,55 злотих (52 грн).

“До початку війни в Україні середні ціни палива на польських заправках становили 5,97 злотих (41,10 грн) за літр 95-го бензину та 5,99 злотих (41,24 грн) за літр дизельного пального”, – повідомляють в “УкрАвтопромі”.

Так, за перший тиждень червня вартість 98-го бензину зросла на 16 грошів, а 95-го бензину — на 22 гроші (на понад 1 грн).

Однак ціни не зупиняються. За даними спеціалізованого сайту AutoCentrum, станом на 5 червня середні ціни на різні види пального були такими:

А-95 – 7,69 злотих (52,94 грн); А-98 – 8,19 злотих (56,39 грн); дизпаливо – 8,23 злотих (56,66 грн); автогаз – 3,54 злотих (24,37 грн). Скільки коштує пальне в Україні

Станом на 4 червня у мережі ОККО продавали бензин А-95+ за 52 грн, літр А-95 коштував 51 грн, а бензину А-92 – 50 грн. Дизельне пальне збували по 57 грн/л, автогаз – за 42 грн/л.

На UPG А-95 продавали по 48,9 грн за літр, дизель – за 56 грн за літр, автогаз – за 37 грн/л.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що війна в Україні – це тільки початок, і за цією війною може прийти глобальна продовольча криза.

Про це президент сказав під час відеоконференції з представниками Групи Семи.

“Чим довше не буде миру на українській землі, тим менше продовольства отримає світовий ринок, а отже у багатьох країнах Азії, Африки, в Європі навіть, можуть виникнути надзвичайні проблеми з доступом до базових продуктів, з цінами на продовольство”, – заявив Зеленський.

Він підкреслив, що це однозначно завершиться політичною дестабілізацією.

“Може в цьому також мета російського керівництва, мені це невідомо. Ми всі повинні діяти негайно. Негайно зупиняти російські війська, прибрати їх з території України”, – наголосив президент.

Джерело: Крим.Реалії з посиланням на заяву очільниці окупаційної адміністрації Алушти Галини Огнєвої

Пряма мова: “З середи, 23 вересня, ми запроваджуємо в Алушті, Партеніті та Малому Маяку обмежувальні заходи подачі води. А саме – в нічний час із 23:00 до 05:00 у системі водопроводу буде знижено тиск. Вода, буде, але йтиме вона під низьким тиском”

Деталі: Окупаційна влада запевняє, що такі обмеження є “тимчасовим заходом”, який нібито допоможе “не допустити ситуації повної відсутності води”.

Огнєва визнала, що в Ізобільнецькому водосховищі (розташовене в Алуштинському регіоні й обслуговує навколишні населені пункти) залишилося замало прісної води – її вистачить тільки до грудня.

Нагадаємо: У зв’язку з нестачею прісної води в Криму кремлівський куратор окупованого Росією півострова Сергій Аксьонов вважає за необхідне порушити кримінальні справи щодо людей, які розпорядилися перекрити Північно-Кримський канал.

При цьому представництво президента в АРК відкидає звинувачення російської влади щодо обов’язків України постачати воду до анексованого Росією Криму й наголошує, що забезпечення окупованої території ресурсами є обов’язком держави-окупанта.

А ви бачили останні “стратегічні розробки” про те, хто такий Єрмак? Ні? А там чорним по білому написано що необхідно максимально обмежити спілкування з пресою та наполегливо формувати імідж “Єрмак = президент”. Оце діла!” – подумав я собі. Й не втомлююся запитувати й надалі: чому команда Зеленського і сам Зеленський вперто порушують закони України та Конституцію? Яка роль Єрмака у міжнародних переговорах форматів “Нормандська четвірка” або якесь дипломатичне збочення “Мінська ТКГ”? У нас є міністр закордонних справ чи немає? У нас є секретар РНБО? А Єрмак хто, окрім того що він очільник офісу президента? В Конституції і в жодному законі немає “офісу президента”

Жодним законом не передбачена ця посада, а відтак є не окресленими повноваженнями. А чому? А бо так зручно. Безкарно сидіти на вухах у президента, бекарно бути ледь не самопроголошеним президентом. Я десь чув шо у гаремах була “уклюблена дружина султана”. Але ж… Ви не дружина. А Вова не султан. У разі невідворотного завершення Зе!-ери, відповідати за фокуси нелегітимного Єрмака, буде все одно Зеленський. А Єрмак зможе спокійно виїхати з України. Я так розумію, що в Москву чи Ростов. Обізнані люди кажуть що Єрмак на переговорах з кремлядями несе таке, шо на голову не налазить. Кажуть, що особливе завзяття у ощасливленні Україну миром зі стіким смаком капітуляції приборкав Олексій Резніков. Надовго? Врешті – решт, а можна написати цей необхідний закон і про “Офіс (чи адміністрацію чи канцелярію – пох) президента України”? Це ж можуть зробити депутати парламенту? Можуть. Але не роблять. А зробіть. Щоб ані в мене, ані в інших не виникало питання: якого @уя людина, яку я не обирав й яка статусно незрозуміло хто, вирішує життєвоважливі питання й готова знехтувати безпекою та націонеальними інтересами. А поки пишуть закон, я все чекаю виконання обіцянки прес-секретарки Єрмака влаштовувати ЩОТИЖНЕВЕ спілкування з її шефом. Обіцяли? Виконуйте! Не соромтеся! Про ораторські здібності Єрмака ми вже знаємо з одного єдиного ганебного брифінгу. Хочу ще! Або ще раз публічно запрошую на ефір. В мене його, цього ефіру, – валом! Знайду час. І Ви знайдіть, пане Андрій Єрмак. Велкам ту парадайз!”

Офіс президента України від початку пандемії коронавірусу та введення карантинних заходів у країні не скоротив видатків. Про це йдеться в новому розслідуванні Watchdogs.

Усі витрати Банкової можна переглянути на сайті, де публікуються витрати з держбюджету. Перше – витрати на харчування під час офіційних заходів та квіти. А ще в останній робочий день травня (29 травня) Офіс президента розщедрився на сувенірні годинники вартістю 50 тисяч.

За цей один-єдиний день Банкова лише квітів купила на 14 тисяч гривень. Нумо пошукаймо, для кого були ці квіти.

У цей день Зеленський заслухав міністра Авакова щодо стрілянини у Броварах, зустрівся із правозахисниками і вручив грамоти чотирьом послам. Жодних квітів на жодному фото з сайту президента того дня – немає.

Гортаємо табличку з витратами далі і натрапляємо на “футляри для держнагород” на 226 тисяч. Це лише одна проплата, загалом на цю забаганку Банкова витратила 564 тисячі, більш як пів мільйона лише на одні футляри! Показово, що договір на ці забаганки був укладений 6 квітня, у розпал карантину.

“Ми попросили Монетний двір НБУ показати ці антикризові ордени і медалі, натомість, отримали посилання на договір, за яким Банкова не стала економити під час всесвітньої кризи. Майже 10 млн грн разом із бланками лише на нагороди. Лише за час карантину”, – йдеться в розслідування.

ОФІС ЗЕЛЕНСЬКОГО ОБІЙШОВСЯ УКРАЇНЦЯМ У 75 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ ЗА 2,5 МІСЯЦІ

“Влада звертається до бізнесу і каже: ви маєте допомогти, дайте кошти на закупівлю масок, костюмів… І ми сьогодні бачимо, що, виявляється, себе влада ні в чому не обмежує”, – коментує міністр соціальної політики (2014-2016 роки) Павло Розенко.

Ще одна показова стаття витрат – це перельоти. Майже 2 млн грн за час весняного карантину. Найдорожчий рейс – відправлення літака до Південної Кореї по засоби медичного захисту. Обійшовся він у майже 650 тисяч. Усі решта перельотів – це перевірка ремонту доріг, покладення квітів біля пам’ятників.

За прикладами щодо обмежень чиновників під час кризи далеко ходити не треба. Павло Розенко працював в уряді 14-16 років, коли країна проходила мало не найважчі часи сучасної історії: анексію Криму, війну на Донбасі, знецінення гривні. Як же тоді повелися чиновники? Заборонили проводити ремонти в цей час, закупівлю дорогої техніки, автомобілів, комп’ютерної техніки, меблів, проведення ремонтів у центральних органах влади, припинили закупівлю почесних грамот, орденів, медалей. Тоді припинили і зекономили, нинішня ж влада – не стала. Тож при офіційній зарплаті в 22,5 тисячі особисто Зеленського, офіс гаранта обійшовся українцям в 75 мільйонів гривень за 2,5 місяці.

Часу не вистачило розповісти і про друк дипломів, закупівлю подарункового паперу та навіть “нанесення логотипів” – кожна з цих статей коштувала десятки тисяч гривень.

Про це пише психотерапевт Марія Долгих в особистому блозі.

4 етапи протікання кризи:

Шок, заперечення (організм виграє час, щоб накопичити енергію).
Гнів-безсилля (необхідність відреагувати на агресію, розуміння неможливості зміни ситуації).
Горе (фаза вивільнення болю, визначення власних цінностей, а за необхідності адаптації до нових умов завжди є місце бідканню про щось минуле або назавжди втрачене).
Фаза інтеграції (криза перетворюється на історію про себе, подію минулого життя; відбувається реконструкція життєвого досвіду і образу світу).
Психолог зазначає, що є три типи криз:

1. Вікові кризи

Вони виникають через новоутворення попереднього стабільного періоду, що призводять до руйнування соціальної ситуації.

2. Ситуативні кризи

Такі кризи з’являються через певну загрозу, непередбачувані явища або збитки. До прикладу, позашлюбна вагітність, соціальні потрясіння, смерть коханої людини, діагноз серйозної хвороби, насилля, тощо.

3. Біографічні (екзистенціальні) кризи

Кризи виникають через особливість людини – чим менше людина раціональна та стратегічна, тим вищий ризик їх виникнення.

Як впоратися з кризою
Щоб пережити будь-яку кризу психолог радить переосмислити життєву ситуацію, спробувати побудувати новий варіант життєвого шляху, який має містити особистий розвиток.

Психолог Олександр Моховиков радить звернути увагу на прості речі, оскільки навколо них збирається життя.
Людина повинна розуміти, що криза – це подія, на яку потрібно дуже багато ресурсів. Тому психолог радить більше відпочивати, бути уважними до здоров’я і давати собі час.

Якщо знати заздалегідь, де ховається небезпека, є можливість обійти її стороною, особливо, якщо це бере до відома кожен з подружжя. Фахівці з питань сім’ї та шлюбу, розглянувши проблеми безлічі пар в різні періоди спільного проживання, визначили ряд закономірностей. Так, було встановлено, що перші критичні ситуації розвиваються вперше вже на 6-му тижні сімейного життя. Наступні кризи відносин відзначаються в 8 місяців, 2,5 року, 4, 7 і 12 років. Дані періоди тому і називаються критичними, тому що в саме в ці моменти руйнується більшість сімей. Розглянемо їх більш детально.

6 тижнів – це початок дорослішання. Новоспечена дружина раптом виявляє, що її чоловік зовсім не та людина, якою вона його вважала раніше. Практично завжди настає момент, коли розбиваються рожеві окуляри, і замість «прекрасного принца» раптом з’являється примітивний «Лускунчик». Подібним обставинам можуть сприяти різні фактори – від невірного дотик в ліжку, до його непідробного захоплення якоюсь дівчиною з ногами «від вух». Чи залишиться після цього любов? Все залежить від того, наскільки ви помилялися на його рахунок, і чи згодні ви надалі продовжувати спільне проживання.

8 місяців – «битовуха». У цей момент, один з подружжя починає розуміти, що інший приймає його з усіма перевагами і недоліками. Якщо ваш шлюб вдалий, то відносини в цей період стають міцнішими. Але якщо ви морально не готові ділити з коханими не лише свята, а й будні, то ваш шлюб приречений. Рутина засмоктує. Імовірність, що один з подружжя, в боротьбі проти цієї самої рутини, прийде до висновку, що пора розлучатися, досить велика.

2,5 роки – «любов на відстані». На даному етапі починає помітно слабшати сексуальний потяг. Але перше серйозне охолодження не є показником, що розлучення не за горами. Щоб привнести новизни в інтимні стосунки слід заново один одного полюбити! Для здійснення подібного потрібно періодично проводити час далеко від партнера. Різні друзі, справи, свята, проведені порізно, дадуть можливість вам відкрити одне в одному нові грані.

4 роки – «хитке гніздечко». Найчастіше кожна пара має спільну дитину, і в цей період вона забирає у них весь вільний час. Відповідно, батьки починають шукати собі нове заняття. Нерідко пари розлучаються якраз в цей момент, щоб… зробити ще одну дитину, але вже з іншим партнером.

7 років – «бермудський трикутник». Цей критичний період до сих пір не вивчений до кінця. Існують безліч суперечок щодо цього питання. Медичні фахівці впевнені, що кожні сім років у людини здійснюється свого роду оновлення організму. Можливо, що і людська психіка після закінчення цього терміну вимагає новизни у всьому, включаючи особисті уподобання.

Після 12 років – «остання небезпека». Зради, життєві перипетії, удари долі, безгрошів’я, криза відносин… Здається, що все що можна було пережити ви вже пережили. Так чому ж багато хто після дванадцяти років спільного життя раптом, ні з того ні з сього, подають на розлучення? Адже навіть приводу для розставання, здавалося б, немає. Але хтось раптом починає думати: – «І так буде завжди? І саме про це життя я мріяв, цього прагнув?». Жінки заздрять більш самодостатнім подругам, чоловіки відчувають, що ще не реалізували свій потенціал. Цей період можна назвати кризою середнього віку. Цілком ймовірно, що їх у вас буде ще дуже багато, особливо якщо ви переживете цей період. Криза середини життя – по праву вважається найбільш небезпечною і найбільш складною.

Так, нардеп наголошує, що підготовка ґрунту до можливого вторгнення вже почалась. Наприклад, російський пропагандистський канал «Звезда» сьогодні, двадцять п’ятого листопада 2016 року, оприлюднив сюжет, у якому приписує агресивні плани щодо Білорусі українцям – мовляв, вже скоро на територію цієї держави почнуть закидати диверсантів, які мають білоруське коріння, з метою дестабілізації ситуації.

Тим не менш, за інформацією, якою володіє Фріз, до вторгнення схильна якраз Російська Федерація. Наприклад, за останній рік кількість вантажних перевезень, здійснених російською армією у напрямку Білорусі, зросла у п’ять разів. Фріз вважає, що метою росіян є ліквідація режиму Лукашенка і вихід російських військ на кордон з Європейським Союзом для нарощування зовнішньополітичного тиску. Ймовірно, до операції буде залучено бойовиків та військовослужбовців, яких Москва використовувала для окупації Кримського півострова та агресії на Донбасі.

Про це Плачков заявив в ефірі програми “Право на владу”. За словами колишнього міністра, в дев’яності роки опалювальний сезон завжди був під загрозою зриву, і навіть створювалися спеціальні міжвідомчі комісії, в які входили міністри.

“Державна машина завжди втручалася в процес, вирішувала питання і займалася економією. Заступники голів адміністрацій робили графіки чергових відключень, все було організовано, і відповідальність за це брали на себе віце-прем’єр і прем’єр. Проте цього року такої організованості у влади не спостерігається, але це організаційне початок завжди можна створити, і зараз ситуація набагато простіша, ніж у дев’яності”, підкреслив Плачков.

Також він зазначив, що складна ситуація спостерігалася в позаминулому році, але всі проблеми можна врегулювати, підключивши до їх вирішення МВС, СБУ, Генеральну прокуратуру і навіть міністрів.

Згідно з офіційними даними НБУ, загальний зовнішній борг України на 1 квітня 2016 р. склав 117,3 млрд дол., що на 5,6% менше, ніж за аналогічний період минулого року, або на 14% менше, ніж за І квартал 2013 р.

Зниження зовнішнього боргу завжди сприймається як гарна новина. І державні ЗМІ це зниження загального зовнішнього боргу України підносять як великий успіх реформ уряду Яценюка і Гройсмана. Але все було б добре, якби дійсно так добре було. Загальний зовнішній борг України складається із зовнішнього державного боргу (це те, що уряд бере в борг від імені народу України). Крім того, в загальний зовнішній борг України включено зовнішній борг банківського сектора і приватного бізнесу. Це ті кредити, які наші банки і бізнес беруть у зарубіжних інвесторів. За рахунок цих кредитів фінансується економіка України. І ось тут постає головне питання: а за рахунок яких боргів зменшився у нас загальний зовнішній борг України?

Уряд України на 1 квітня 2016 р. заборгував нерезидентам суму 43,2 млрд дол. Це на 11% більше, ніж за аналогічний період минулого року, та на 37% більше, ніж за І квартал 2013 р. Тому всі ці розмови Яценюка і Гройсмана, що вони погашають зовнішні борги, які набрали “попередники”, неправда. Насправді саме зараз уряд України активно нарощує зовнішні борги, насамперед за рахунок кредитів МВФ. При цьому явно ніхто в українському уряді не ставить собі запитання, як і за рахунок чого віддавати кредити МВФ.

Дуже часто, коли наша влада бере черговий кредит МВФ, нам обіцяють, що це вони роблять для того, щоб залучити приватні інвестиції, насамперед зовнішні боргові зобов’язання. Бо самі кредити МВФ не можна використовувати для економіки України, і вони просто перебувають у золотовалютних резервах України. Тому нам завжди обіцяють, що кредити МВФ це щось на кшталт стимулу, агітатора і, взагалі, хороша ознака того, щоб потім в Україну прийшли приватні інвестиції у вигляді іноземних кредитів для банків і для українського бізнесу. На практиці ці розмови залишаються розмовами.

Згідно з офіційними даними НБУ, на 1 квітня 2016 р. загальна сума зовнішніх боргів банківського сектору України становила 11,1 млрд дол., що на 35% менше, ніж за аналогічний період минулого року, та на 49% менше, ніж за І квартал 2013 р. Валюта тікає з банківського сектора. Зменшення зовнішніх боргів це саме відтік валюти з України, бо виходить, що українські банки більше погашають зовнішніх боргів, ніж їм дають у борг.

Що стосується приватного бізнесу, то на 1 квітня 2016 р. загальна сума зовнішніх боргів приватного бізнесу України склала 54,5 млрд дол., а це на 7,4% менше, ніж за аналогічний період минулого року, або на 24% менше, ніж за І квартал 2013 р. Кредити явно не стимулюють нерезидентів давати нашим компаніям кредити. Тут все навпаки. Всі нерезиденти вимагають від нашого бізнесу погашати і погашати борги. Не довіряють.

Зараз уряд України і НБУ своїми діями з розвалу економіки України створили вкрай негативну ситуацію. Валюта з України йде, і тому НБУ в ручному режимі регулює продаж валюти на міжбанку і суттєво обмежує купівлю валюти для погашення зовнішніх кредитів. Вже зараз сформувався борг у розмірі 12,7 млрд дол. за непогашеними зовнішніми кредитами. Зрозуміло, що Гонтарева не може дозволити вільно придбати таку суму валюти на міжбанку, позаяк у цьому випадку курс гривні просто полетить за 50 грн і вище. Як результат, доводиться просто забороняти. Але це тільки відлякує навіть найбільш авантюрних інвесторів. Ніхто не знає, як відродити довіру зарубіжних інвесторів до банківського сектору та приватного сектора України. Після “реформ Гонтаревої” на валютному ринку вийшов парадокс: не можна дозволити купувати валюту для погашення зовнішніх боргів приватному бізнесу, але й не можна очікувати, що нерезиденти будуть давати в борг нашому приватному бізнесу, не отримавши гроші за старими боргами.

Та обставина, що зараз активно зростає зовнішній держборг і падає приватний зовнішній борг, це вкрай погано. Має бути все навпаки. Приватний бізнес повинен нарощувати зовнішні борги, позаяк це передбачає і нові виробничі потужності, і нові виробництва, і нові робочі місця. А зростання держборгу це просто сума золотовалютних резервів, але прийде час, і потрібно буде погашати ці зовнішні державні борги, а де взяти тоді валюту – ось це буде проблема.

Модель “кредити МВФ заохочують зростання приватних закордонних кредитів” не виправдалася. Потрібно шукати інші шляхи залучення приватних закордонних інвестицій. А для цього потрібно дійсно лібералізувати валютний ринок України на ділі, а не на словах. Валерія Гонтарева як глава НБУ це навряд чи зможе. Для неї це дуже складне завдання. Тут потрібен фахівець. Потрібно також піти від співпраці з МВФ, яка не дає результатів, і, нарешті, дійсно відродити вільні економічні зони з пільговим податковим режимом, як це зробила Туреччина, яка теж переживала важкі часи, але за рахунок цих зон змогла і залучити інвестиції, і забезпечити зростання економіки на тривалий період.