В її “підпорядкуванні” була сотня підлітків, які бажали розлучитися з життям, пише “Лайф”.

Дівчина адмініструвала близько десятка “груп смерті”. На суді не довели, що Кіра довела когось до смерті. Але спроби накласти на себе руки у її підопічних були.

“Вперше я почула про суїцидальні ігри приблизно наприкінці 2015 року. Гра захопила мене. Але не як гравця, а як того, кому подобається керувати і впливати на інших. Я в основному асистувала куратору Аделіні Морєвій. Створювала в чаті депресивну атмосферу, а сама Аделіна схиляла “обраних” учасників до суїциду”, – розповідає Кіра.

Перші думки про можливість психологічного контролю над людьми стали з’являтися на початку 2016 року.

“Я зрозуміла, що люди охоче сприймають мої поради і я можу певною мірою маніпулювати ними. А після того як в школі мене почали гнобити, я ще щільніше поглибилася в цю тему. Стала придумувати власні ігри і завдання, грунтуючись на досвіді Морєвої та інших кураторів. Тому що мені треба було кудись свою злість діти”.

“Я вирішила створити свій проект – групу у “ВКонтакте”, де люди б ділилися своїми переживаннями, розкривалися мені, – розповідає дівчина слідчим. – Поступово деяким учасникам набрид такий формат спілкування, і я придумала давати дітям завдання. Спочатку це були невинні прохання: сходити в ліс, сфотографуватися на тлі певної будівлі, розповісти про своє улюблене місце в місті”.

Приблизно тоді ж дівчина почала давати своїм гравцям завдання, пов’язані з самокатуванням.

“Я їх придумувала сама. Просила, наприклад, вирізати на долоні хрест, зробити три порізи або подряпини. Ще було завдання порізати подушечки пальців і зняти це на відео. Деякі публікували фото у себе на сторінках у відкритому доступі, – згадує Кіра. – Порізи, опіки, випалювання на тілі. Згодом це перевірялося шрамами. Я ж не говорила їм дряпати себе, а саме різати. А після порізів залишалися шрами. І з часом це перевірялося. Тому що я завжди говорила: якщо є завдання на поріз, ріжся біля старого шраму. Щоб я знала, що виконується реально завдання або просто малюєш. Тому що кров можна підробити”.

За прострочення або невиконання завдань слідували покарання.

“Я пам’ятаю, що коли я в перший раз попросила людини покарати себе, я не очікувала, що мене послухають. Мені було приємно. Заради мене на животі різали “Кіра, прости мене”. Дивне відчуття. Домінанта”.

Коли дівчина сказала, що за нею скоро приїдуть з поліції і повезуть до суду, з нею до кінця залишилося кілька учасників.

“Не дивлячись на те що я попереджала: гра закінчена, йдіть всі. Я питала: “Чому залишаєтеся?”. Хтось казав, що звик до мене, не може без мене. У інших сили волі не було. У багатьох гравців так відбувається. Коли нормальній людині скажеш: “Іди ріж!” – він пошле тебе. Якщо людина нормальна, він не піде грати туди. Ми, куратори, які не зароджуємо в людині думку про суїцид. Вони до нас приходять вже з цією думкою”.