Невідомі облили п’ятого президента України, лідера партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка після Маршу захисників, який проходив в центрі Києва у вівторок, 24 серпня.

Відео інциденту опублікував Telegram-канал «Киев Сейчас». Порошенка облили зеленкою біля метро «Хрещатик», коли той йшов до Кабінету міністрів.

Зловмисником виявився уродженець Чернігівської області, 1999 року народження. Наразі з ним проводяться першочергові слідчі дії”.

Деталі: За даним фактом слідчим Печерського управління поліції розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 296 (Хуліганство) Кримінального кодексу України.

Нападнику загрожує до п’яти років обмеження волі.

Про це повідомляє у Facebook KyivPride.

Як відомо, під час параду будуть проходити заходи на тему рівності та лекції.

У KyivPride заявляють, що Марш у Харкові – особлива подія для організації. Вони відчувають велику потребу і натхнення у солідарності з цією подією.

В Офісі президента України анонсували новий формат святкування 28-ї річниці Незалежності України.

Ранок 24 серпня розпочнеться з ушанування пам’яті героїв, які віддали життя, захищаючи свободу та незалежність країни. Церемонія стартує о 9.30 біля пам’ятного Хреста на місці загибелі Героїв Небесної Сотні.

Участь у пам’ятному заході візьмуть президент України Володимир Зеленський з родиною, рідні та близькі полеглих захисників незалежності України, ветерани АТО, діти.

У рамках святкування на головній площі країни також відбудеться музично-хореографічний флешмоб: прозвучать знакові українські пісні у сучасному аранжуванні, які виконають оркестри та відомі музиканти.

Завершаться урочистості святковою ходою. Після цього об 11.00 розпочнеться Марш захисників України за участі ветеранів.

Як повідомлялося, президент України Володимир Зеленський висловився про те, щоб замість параду на День незалежності виділити премії військовослужбовцям.

Раніше організатори Маршу рівності заявили, що у Марші у неділю взяли участь більше 8 тисяч осіб.

У Києві 23 червня з 10-ї години проходив Марш рівності в межах “КиївПрайд 2019”. У зв’язку з цим у Києві обмежили рух центральними вулицями міста. Крім того, у Києві закрили на вхід і вихід станції метро “Театральна”, “Площа Льва Толстого” і “Палац спорту”.

Поліція затримала у Києві групу з 9 осіб, які готували провокації на Марші рівності.

В Адміністрації Президента України закликали Національну поліцію гарантувати безпеку всіх українців під час проведення Маршу рівності та вжити заходів для недопущення сутичок між прихильниками та противниками Маршу.

На початку ходи противники Маршу рівності увірвалися в колону. Поліція розігнала нападників, і хода попрямувала вул. Володимирською, бульваром Шевченка та вул. Терещенківською на площу Льва Толстого. Колону супроводжували нацгвардійці, за якими йшли противники акції.

Про це повідомили учасники мітингу проти КиївПрайду під Адміністрацією президента, передає “Українська правда”.

Під стінами АП виступали деякі учасники мітингу, вони також вигукували “Слава Ісусу Христу – навіки слава”.

Присутні закликали президента Володимира Зеленського розслідувати нібито “побиття правоохоронцями і заливання ними сльозогінним газом учасників акції, які вийшли мирно проти публічної пропаганди гомосексуалізму” у червні 2018 року.

Вони також вимагають “не допустити проведення гей-параду на крові цього року”.

Марш пройде 26 липня – повідомляють оганізатори.

В Ужгороді пройде фестиваль гомосексуалістів та лесбіянок

В найближчий час в Одесі пройде марш рівності в підтримку ЛГБТ. Організатори сподіваються на мирний перебіг маршу, без конфліктів і сутичок, але місце проведення поки не розголошують. Марш пройде в рамках фестивалю квір-культур, під час якого обговорюватимуться питання рівності і толерантності до всіх груп людей.

Про історію Героя на своїй сторінці у Facebook розповів лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.

Мирослав народився 4 липня 1992 року, на Іршавщині Закарпатської області. Здобував вищу історичну освіту в Харкові, де і долучився ВО «Свобода» та ВГО «Сокіл».

Брав участь у Революції Гідності.

Побратими згадують славний епізод за його участи – Мирослав ініціював встановлення червоно-чорного прапору боротьби біля будівлі Кабміну у листопаді 2013 року – аби засвідчити неминучість перемоги націоналістів у Революції Гідності, що тільки набирала обертів. Навколо був беркут із дубцями та сльозогінним газом та безліч істот, що називали Мирослава із побратимами “провокаторами”. Тим не менш, хлопець видерся на холодну щоглу і почепив прапор. Таким він запам’ятався найперше – ідеалістом, що власноруч втілює свої ідеї й не зважає на всі перешкоди.

Під час Революції Гідності був кореспондентом та ведучим цілодобового мовлення на Радіо «Голос Свободи». Під час своєї журналістської роботи зазнав нападу силовиків.

З початком формування Батальйону «Січ» приєднався до батальйону у складі першої десятки добровольців. Попри всі наміри керівництва усунути Мирослава від служби на фронті (оскільки він був єдиною дитиною у матері) – вирушив на фронт.

Однак просто перебувати в «зоні АТО»

21-річному юнакові було замало. Він прагнув потрапити у найгарячіші точки фронту.

Відтак Мирослав звільняється з «Січі» та пристає до Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

У польовому відео розповідає про свій шлях воїна.

«Карпатська Січ» без жодних статусів і гарантій підсилює позиції «Дніпра-1» та 93 бригади у найскладніших ділянках селища Піски перед Донецьким летовищем. «З «Мисливцем» ми знову зустрілися на «Чорногорі». Це була весела позиція, яка прикривала правий кут Пісків й звідки хлопці діставали з АГСа всюди, де можна було дістати. Там ніколи не було сумно», – розповідає боєць «Легіону Свободи» сокілець «Чорнота» (Юрій Чорнота).

У травні 2015-го Мирослав знову став серед перших «засновників» підрозділу. Цього разу – йдеться про легалізацію «Карпатської Січі» у складі 93 окремої механізованої бригади.

Як один з ідеологів підрозділу, виконує надзвичайно важливу роботу: проводить ідеологічні лекції серед бійців «Карпатської Січі», серед вояків ЗСУ, серед партіотичної та націоналістичної молоді на мирній території. На ранковому шикуванні та під час прийняття присяги саме Мирослав зачитує «Молитву українського націоналіста».

«Його ідеологічна робота була дуже важливою. Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Та ніколи не прибігав до сухої викладки матеріалу, а подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння – зацікавити солдата, який знаходиться у постійній напрузі, вічно втомлені від хронічного недосипання. «Мисливець» розумів, що потрібно вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав «тягнув» одноосібно і робив це якнайкраще», – розповідає «Чорнота» (Юрій Чорнота).

У червні-липні 2015, отримавши перелом руки Мирослав тимчасово усувається від виконання бойових завдань, але під час видужування не відсиджується вдома, а присвячує весь свій час ідейному вихованню новобранців «Карпатської Січі» та роботі прес-служби підрозділу.

«Друг «Мисливець» – це людина-джерело, він міг підзарядити бійця, якщо його моральні сили були вичерпані. Ідея нації для нього була понад усе. Мав величезне бажання максимально залучити людей у націоналістичний рух, щоби зробити його потужнішим. Жартував, що є священиком соціального націоналізму.

Мирослав не був поверховою людиною, глибоко вивчав теми, що його цікавили. Міг досхочу говорити і про воєнну стратегію, і розповісти в деталях про всі праві рухи Європи, і провести майстер-клас із ножового бою чи з володіння будь-яким видом зброї, що є в арсеналі підрозділу.

Мирослав – це людина з плакату. Людина-взірець. Серйозний, заворожуючий, цілеспрямований, без краплі фальшу.

Він в усякій ситуації міг відшукати щось для себе найкраще. Неможливо уявити, щоби він заливався, «яка в армії діра і за кого ми тут воюємо» – він зустрічає проблему й намагається з нею впоратися, а не впасти на підступах. Його очі – постійно горять, він завжди запалений ідеєю», – говорить депутат Хмельницької обласної ради від ВО «Свобода», вояк РУВ Віктор Бурлик.

Далі Мирослав проходить разом з підрозділом позиційні бої в районі Донецького аеропорту. Восени 2015 призначається на посаду командира відділення у складі 3 штурмового взводу. Керує сокольською чотою, до складу якої входять наймолодші учасники російсько-української війни. За спритність та безстрашність (хлопці несли чергування уздовж злітної смуги ДАП) їх прозивають «бобрами», а їхню казарму – «хатою бобрів». Кажуть, ця оселя була розмальована усіма можливими націоналістичними символами світу.

Влітку 2016 року вояк проходить 3-місячні офіцерський курс підготовки в Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Отримує звання молодшого лейтенанта. Повернувшись у підрозділ, отримує посаду командира взводу у складі 8 штурмової роти. Його підрозділ – завжди один із кращих, всі бойові завдання виконує без зауважень, серед особового складу авторитет беззаперечний.

«Мирослав на війні – втілення ідеально українського солдата, чіткого й скупого у висловах, спокійного, дисциплінованого, охайного, чисто виголеного, без потреби підсилювати героїзм (чи розбавляти) алкоголем. На фронті він ставав абсолютним воїном, постійно прагнув на передок, хоча його намагалися відгородити від ризику. Зовсім інша людина – в цивільному житті: веселий, захоплений хлопчина, з купою ідей, невловимий у мандрах. Мирослав Мисла у свої 24 роки – цілісна особистість із ясними очима, людина без шуму навколо, без зайвих частин, які хотілося би втяти», – характеризує Героя заступник Голови ВО «Свобода» з воєнних питань, учасник РУВ Юрій Сиротюк.

Кожен свій приїзд у відпустку чи у відрядження до «цивільного» світу Мирослав використовував для поповнення своєї бібліотеки, брав участь у наукових конференціях, ідеологічних лекторіях, зустрічах у школах. Так само, будучи на фронті, охоче відгукувався на пропозиції взяти участь у націоналістичних раптівках – чи то на підтримку політв’язнів, чи то задля популяризації Шевченкових ідей. Так під час #ShevchenkoPoetryChallenge бачимо Мирослава у Пісках – без захисного екіпірувавсяння, зате із Тарасовим словом на вустах.

Вірив, що після війни візьметься до викладацької роботи та повернеться до журналістської практики на Радіо «Голос Свободи». Разом із побратимами працював дискутував над концепцією розвитку «Соколу», побудови України на засадах національної та соціальної справедливості.

Та 2 жовтня 2016 року ворожа міна обірвала життя Мирослава. У журбі залишилася самотня мати та вся націоналістична спільнота, яка хоч колись мала щастя бути в променях Мирославової уваги.

Поховано воїна у селі Волохів Яр на Харківщині 4 жовтня 2016 року.

Посмертно Мирослава нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

На його честь названо музичний фестиваль «Голосіївська Криївка» імені Мирослава Мисли, на масових заходах, де беруть участь свободівці та сокільці обов’язково присутній банер із фото Мирослава та підписом «В строю». Перед початком заходів націоналісти вмикають Молитву, яку зачитує Мирослав, аби дух його завжди супроводжував у боротьбі.

21 квітня 2018 року у Києві, біля ст. метро «Шулявська», відкрили пам’ятник загиблому Герою Мирославу Мислі. Сквер, в якому розташований пам’ятник, відтепер також носить його ім’я.

У відповідь організатори маршу, а згодом і представники влади заявили, що таке відео – українська провокація, яка має на меті створення неправдивого іміджу міста та країни. Тобто – викриків не було, а якщо й були, то це зробили сторонні люди, не виключено, що й самі українці.

Історія швидко набула розголосу за межами міста, викликала реакцію, в тому числі з боку українського посольства.

Але залишається відкритим питання:

Чи було це випадковістю? Чи, навпаки, це результат зміни ставлення до українців?

Питання не випадкове. У червні ЄвроПравда вже відвідала Перемишль, поспілкувавшись із головою Об’єднання українців Польщі Петром Тимою.

Тоді, півроку тому, він був налаштований досить песимістично. “Ми бачимо початок досить сильних негативних настроїв, спрямованих проти меншин. Частина церковної ієрархії, медіа та праворадикальні організації побачили “зелене світло” для подібних акцій”, – заявляв тоді активіст.

Зрештою, це не перший конфлікт у місті за останні місяці. Наприкінці червня в Перемишлі група польських націоналістів напала на українську процесію, яка йшла з церкви на кладовище, щоби вшанувати пам’ять воїнів-петлюрівців. А за рік у регіоні зафіксовано більше десятка випадків руйнування українських пам’яток.

Саме тому ЄвроПравда вирішила знову їхати до Перемишля, щоб на місті розібратися в ситуації.

Замість президента міста Роберта Хоми нас прийняв його заступник Гжегож Гайдер. На момент нашого візиту провокатора було затримано. І попри натяки, що лунали перед тим, він не виявився українцем.

Втім, у мерії наголошують, що національність злочинця їх не цікавить. “Хай там як, але 10 грудня відбулася провокація. Немає різниці, чи це був дурень-українець, чи дурень-поляк. В кожному разі він повинен отримати сповна за свою провокацію”, – зазначає Гайдер.

За словами заступника мера, нинішній епізод не може бути показовим, адже у будь-якому суспільстві є радикали. А щодо того, що попередні правопорушення так і не були розслідувані – так то питання до поліції, якою мерія не керує, а тому може “лише сподіватися, що всі правопорушники будуть знайдені”.

Чи є в цій провокації російський слід, як про це натякають у посольстві Україні в Польщі? У мерії це коментують дуже обережно і наголошують, що це не є ключовим питанням: “Це питання національної безпеки, яким мають займатися відповідні служби. Чи стояв хтось за цим провокатором? Можливо, але не факт, що ми про це дізнаємося. Головне – щоб він отримав покарання, що має стати уроком для інших”, – вважає Гжегож Гайдер.

Та водночас посадовець має закиди в бік українців.

Мовляв, вони самі налаштовують проти себе поляків, використовуючи на своїх заходах “бандерівські” червоно-чорні прапори.

“Конфлікт під час хресної ходи, наголошу – не бійка, а лише усні образи, – виник саме внаслідок використання цих прапорів. Я прекрасно розумію, що в Україні ставлення до УПА як до національних героїв, але в Польщі воно геть інше. Не варто так грати на почуттях суспільства”, – говорить Гайдер.

Те саме щодо проблеми спаплюження поховань – є окремі провокатори-мародери, а ще є політика із впорядкування нелегальних кладовищ.

Афіша “Маршу орлят перемиських і львівських”

“Ми з розумінням ставимося до того, що якщо в Україні є нелегальні польські поховання, то вони мають бути або перенесені, або легалізовані. Чому ж на аналогічні наші дії така гостра реакція? Тим більше – часто не йдеться про поховання в повному сенсі слова. Часто це псевдопоховання – без гробу та небіжчика, а тому їх краще називати пам’ятними місцями. На такі місця принципи поховань не поширюються.

Ми віруючі люди, і ми з пошаною ставимося до поховань, навіть якщо там поховані наші вороги. Для порівняння, у нас є військовий німецький цвинтар, і місто турбується про його стан. Але дикістю було б говорити про пам’ятник бійцям Вермахту. Так само ми поважаємо українські військові поховання, але не згодні на монументи”, – резюмують у мерії.

Таку позицію – ніякого конфлікту в місті немає, а є провокації, розпалювані радикалами з обох сторін, – підтримують і городяни. “Це все вони ж самі (українці) напридумували”. “Цей так званий конфлікт не вартий й виїденого яйця”, – таку думку мають городяни.

А що українська громада? Мабуть, це найбільший подив під час поїздки – до останнього представники громади не погоджувалися з нами спілкуватися. Навіть на умовах анонімності.

“Ми всі на виду, а тому вирахувати, хто що сказав, буде дуже просто”, – пояснюють вони.

Зрештою, з кореспондентом ЄП зустрівся – і офіційно – місцевий активіст Андрій Чорний. Це вже літня людина, під час операції “Вісла” йому було 11 років, а головне – він вже не вперше конфліктує з місцевою адміністрацією. “Сміття у вікно у відповідь кидають регулярно”, – додає він.

Український народовий дім

За словами пана Чорного, конфлікти у місті почалися на початку 1990-х. “Тоді відкрилися кордони, і стали приїжджати багато українців. Звичайно, польська громада була перелякана. Згодом стало зрозуміло, що торгівля вигідна й полякам, а тому від нас відчепилися. Не скажу, що була любов, але до останнього часу був спокій”, – додає він.

Новий спалах конфлікту почався цього року – за результатами зміни влади у Польщі. “На жаль, ті, хто пропагував конфлікт, отримали підтримку та доступ до трибуни. А ще більше шкода, що церква, яка мала заспокоювати такі настрої, як мінімум мовчить”, – додає він.

Показовий момент – для польської громади наявність на заході червоно-чорного прапору є достатньою підставою для “відповідного реагування”. Саме тому, запевняють в українській громаді, провокатори спеціально приносять такі прапори, щоб “легалізувати” свої дії.

Але найголовніше питання: чи стали події 10 грудня переломними у конфлікті? Принаймні, вперше було затримано провокатора, якому загрожує реальний строк.

Який саме? Це вже залежить від того, що саме йому інкримінуватимуть – дрібне хуліганство чи розпалювання національної ворожнечі. Відповідно, у випадку доведення провини, він може отримати від 3 місяців до 5 років.

“Найголовніше, що конфлікт вперше вийшов на міжнародний рівень – на нього мусив реагувати уряд. Тепер приховати наступні випадки буде складніше”, – вважає Андрій Чорний.

Однак неофіційно в українській громаді додають:

про реальну зміну ситуації можна буде говорити лише після того, як влада почне реагувати не лише на гучні конфлікти, а й на численні заклики до них.

До цього, втім, поки ще далеко.

Коли колона проходила повз Український народний дім, один з учасників маршу закричав польською мовою: “Смерть українцям”.

За даними видання, організаторами заходу були праві організації: Усепольська молодь або Національно-радикальний табір, неформальна група “Патріотичний Перемишль”, а також установа культури Підкарпатського воєводства — Культурний центр в Перемишлі.

Зазначається, що патронат над маршем взяв, зокрема, мер Перемишля Роберт Хома. Окрім того, до організаторів цьогорічного заходу приєдналася також польська державна установа – Інститут національної пам’яті з Ряшева. Перемиський захід розпочався літургією в головному римо-католицькому храмі — осідку перемиського митрополита і архиєпископа Адама Шаля.

Повідомляється, що два роки тому під час подібного заходу учасники походу, проходячи повз Український народний дім, скандували “znajdzie się kij na banderowski ryj!” (переклад з польської : “знайдеться кий на бандерівське рило”).

А через півтора року після тодішнього маршу в Перемишлі відбулася фізична атака на українську процесію.

У спальному районі Москви Любліно проходить узгоджений з місцевою владою антикремлівський “Російський марш”.

 Як повідомив один із учасників акції, вони протестують проти агресивної зовнішньої політики Кремля

Як передає власний кореспондент УНІАН у РФ, акція приурочена до Дня народної єдності. Марш пройде по вулиці Перерва від будинку 62, кор. 3 до пам’ятника солдату Вітчизни.

Кілька сотень людей із націоналістичними прапорами скандують: “Путін у всьому винен”, “Кадиров нам не герой”, “Чечня нам не указ”, “Сталін кат російського народу”.

Як повідомив УНІАН один із учасників акції, вони протестують проти агресивної зовнішньої політики Кремля, війни з Україною та бойових дій у Сирії. За його словами, поліція вилучила державні прапори України, пояснивши це так: “Щоб не створювати напруженості”.

Опитані учасники акції заявляли, що влада РФ витрачає гроші лише на військові потреби, забуваючи “про потреби російського народу” у сфері економіки, освіти та охорони здоров’я.

21 жовтня традиційний організатор “Російських маршів” лідер націоналістів Дьомушкін був поміщений під домашній арешт у справі про екстремізм. Слідчі говорили, що його треба відправити до СІЗО, тому що Дьомушкін має намір організувати “Російський марш”, а участь націоналіста в акції може спровокувати інші злочини.

“Російський марш” вважався найбільшим заходом націоналістів, але в останні роки кількість учасників акції різко зменшилася. Так, у 2015 році на ходу в Москві вийшли всього кілька сотень людей, хоча в минулі роки вона стабільно набирала від 5 до 10 тис. учасників.

З меншення популярності “Російського маршу” експерти пов’язують з двома основними причинами. Перша – тиск із боку силовиків, друга – ідеологічний розкол націоналістів у 2014 році з українського питання, через що “Російський марш” розділився на кілька різних майданчиків.

“Жодних постраждалих під час акції не було. Так само не підтверджується інформація про використання вибухових пакетів. Якби їх там використовували, поліція би обов’язково вжила заходів”, – зазначила Блищик.

При цьому вона додала, що мітингувальники дійсно використовували файєри і димові шашки.

Як повідомляв УНІАН, сьогодні зранку в столиці відбувся організований полком “Азов” марш, учасники якого вимагають не допустити виборів на окупованих територіях Донбасу.

Перший командир полку “Азов” Андрій Білецький заявив, що сьогоднішня акція мирна, але попереджувальна для влади, щоб та не піддавалася на вмовляння з-за кордону робити російським окупантам якісь поступки і проводити вибори.

Раніше ЗМІ повідомили, що під час маршу “Азову” у нацгвардійців кинули кілька вибухових пакетів, в одного бійця травмована рука.