Про це Назаренко написав на своїй сторінці у Facebook. За його словами, на першому фото зображено дитяче ліжко, на якому спить 16-річна дівчинка.

Вчора увечері сюди влетів артснаряд. Дитину врятувало лише те, що батько зателефонував і сказав сховатися у підвалі.

“Але дівчинка досі шокована. Весь обстріл у Мар’їнці вона просиділа в підвалі”, – зазначив журналіст.

На другому ж фото зображені закривавлені капці. Чоловік повернувся з роботи, коли почався обстріл, але не встиг зайти до будинку.

Йому порубало руку осколками. Закривавлений мешканець зміг пройти два будинки та зайти до підвалу до сусідів. До приїзду швидкої допомоги чоловік втратив 2 літри крові. Наразі він перебуває у лікарні.

“Ось така ціна російського наступу”, – зазначив Назаренко.

Зазначимо, що у середу, 23 лютого, ситуація на окупованих територіях українського Донбасу продовжує залишатись напруженою. Минулої доби збройні формування Російської Федерації 96 разів обстріляли позиції Збройних сил України, 81 – із застосуванням важкого озброєння. Внаслідок дій окупантів один український військовий загинув, ще шестеро отримали поранення.

Як повідомляв OBOZREVATEL:

На Донбасі 22 лютого внаслідок обстрілу російсько-окупаційних військ загинув ще один український військовий. Боєць служив у військовій частині А-0536. Прізвище загиблого – Сливка.

21 лютого російсько-окупаційні війська відкривали вогонь 84 рази, 64 – із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння. Окрім загиблих, ще 12 воїнів ЗСУ отримали поранення, а шестеро – бойові травми.

Нині на Донеччині російсько-окупаційні війська РФ важким калібром стріляють нечасто, але якщо починають, то закидають територію, де стоять Збройні сили України, важкими снарядами. Саме так напередодні було біля Мар’їнки під окупованим Донецьком.

Детальніше про це – у сюжеті ТСН.19:30.

Напередодні на околиці Мар’їнки проросійські бойовики відразу випустили 37 мін просто серед білого дня. Імовірно, цілили одразу по кількох позиціях. Щоправда, міни в ціль не влучили. Всі полетіли в поля. Величезні вирви, притрушені снігом, бійці й досі не всі знайшли. Кажуть, бив ворог десь із пів години. Обстріляв загалом шість кілометрів передової.

Військовослужбовець Збройних сил України розповідає, що це була взагалі акція попереджувального плану для виманювання наших резервів, аби виявити українські вогневі точки. Вогню у відповідь не було. Бо хлопці швидко вирахували звідки найманці гатили. Виявилося – за давньою тактикою Путіна, з-за спин цивільних.

На щастя, утрат після цього обстрілу немає, але міни, що летіли, сильно налякали 23-річного Євгена, який на війні він лише кілька місяців. Про погане на війні вже давно не думає боєць на псевдо “Псих”. Микола 2014-го він утік уже з окупованого Донецька і тут же пішов на війну в складі ЗСУ. За шість років він тричі зазнав поранень, дістав дві контузії – від того і трохи заїкається. А рік тому тут, же на війні, знайшов кохання. Вони одружилися, служать у сусідніх батальйонах.

Врятували бронежилет і Бог

– Та який я герой? Просто так життя склалося, – віднікувався Роман, коли домовлялася з ним про інтерв’ю.

Але хіба то не подвиг, коли людина, втративши все – руки, ноги, очі, знаходить в собі мужність не просто жити, а радіти життю, ні на кого й ні на що не нарікаючи?

Хтозна, як би все склалося, якби Рома не повернувся із закордонних заробітків на рідну Пустомитівщину незадовго до війни. Планував знову їхати в Іспанію, але знайшлася робота вдома. Так і лишився.

– А отримав повістку на війну – пішов на Яворівський полігон, пройшов інженерну підготовку, – каже Роман. – Все, чому навчили там, досі пам’ятаю, не забув. В армії я раніше служив, але не сапером. «Свати» приїхали із 46-го окремого батальйону «Донбас-Україна» – так потрапив у 2015 році в зону бойових дій.

Прослужив рік у гарячих точках. А у липні 2016 року сталося непоправне. Тоді біля Мар’їнки інтенсивні обстріли велися щодня. Він мало що пам’ятає з того чорного дня 6 липня – контузило. Вже пізніше за розповідями побратимів зміг відновити те, що сталося. Пам’ятає, як під обстрілами пішов перевіряти мінне поле, коли раптом поруч пролунав вибух. І все. Виявляється, через дуже щільний вогонь хлопці довго не могли винести Романа з поля бою. А коли дісталися, то побачили страшну картину: в «Іспанця» (позивний Максимця) не було ноги й руки, обличчя спотворене вибухом, а в уцілілій лівій руці він міцно стискав гранату без кільця. Напевне, зубами вирвав чеку, боячись потрапити у полон живим. Життя хлопцеві врятував бронежилет і Бог – всі осколки застрягли в металі й жоден не зачепив внутрішні органи. А не стік кров’ю, бо судини від високої температури просто запаялися.

Ногу й праву руку медики ампутували ще в польових умовах. Вже з Курахова пораненого гвинтокрилом доправили в лікарню Мечникова у Дніпро, а там – два тижні в реанімації непритомний, понівечений, посічений і майже безнадійний. Знов ампутація. Коли стан стабілізувався, Максимця літаком доправили в Одесу, бо треба було рятувати вціліле око. Лікарі інституту Філатова зробили все, що могли. Роман бачить ним сьогодні на 20 відсотків, замість другого – імплантат. Змушений носити слуховий апарат, бо зі слухом теж проблеми.

– Спробуйте стати на ноги після дев’яти місяців лежання. Але в Ірпінському госпіталі дуже хороші реабілітологи. А ходити хотілося, – згадує Роман. – Ходжу сам. Важко? Не сказав би. Єдине, що бачу погано, тож десь в якусь ямку таки вступлю! А хіба іншим легко? Не я один такий. Що сталося, те сталося. Таке життя.

Виписався Максимець з госпіталю – і гайнув до хлопців у свій батальйон. Треба було бачити, як вони його приймали! Бо мало хто вірив, що з такими пораненнями їхній Роман викарабкається. Там і орден «За мужність» вручили. Був «Іспанець», а тепер «Термінатор», бо дві ноги й рука – залізні…

Одружився після поранення

Війна довго ще його не відпускала. Особливо перші два роки. А тепер він просто старається про це не думати. Рятують сім’я, друзі, знайомі. На думку Романа, все залежить від людини, чи зуміє вона втекти у мирному житті від спогадів. Йому поки що вдається. Він не хоче, щоб його жаліли. Не вибиває для себе пільг, путівок, а просто живе. Любить мандри: то за кордон, то в Карпати, то на море. Немає квитка у купейний вагон – може їхати навіть електричкою. У рідних Карпатах навчився з’їжджати з гори на санях й на двох своїх залізних ногах стояти на лижах. А в морі як він плаває – до самих буйків, як риба!

– Трохи в басейні вчився, в озері. Купили ласти в магазині, прив’язали до руки і ніг – та й поплив, – жартує Рома. – Живемо звичайним сільським життям. Дружина ходить на роботу, у мене пенсія. Діти допомагають – дві доньки і син. Вони у нас добрі.

– Ви одружилися вже після поранення. Жінка – сестра вашого побратима?

– Ми були знайомі й раніше. У неї був перший шлюб. Але то наше, особисте. Не виношу своє на люди. Женився, привітали рідні – і досить. Рідні люди знають, а чужим воно нащо?

­– Як думаєте, коли війна закінчиться?

– Чесно? Не скоро… Я теж маю багато питань до війни, відповідей – нуль.

Сепаратисти обстріляли місто Мар’їнка в Донецькій області і поранили місцеву жительку. Про це повідомляє прес-центр штабу операції Об’єднаних сил у понеділок, 25 листопада.

Зазначається, що Мар’їнку обстріляли зі стрілецької зброї сьогодні близько полудня. Жінка отримала кульове поранення. У той момент вона пересувалася по місту зі своєю трирічною дитиною.

“Куля влучила постраждалій у грудну клітку і плече зліва. Необхідну первинну медичну допомогу жінці було надано військовослужбовцями Об’єднаних сил. Зараз вона перебуває в лікарні міста Курахове. За оцінками медиків стан пораненої стабільний”, – розповіли в штабі.