Зазначається, що 10-річна Дарина ковтала пігулки та лежала в реанімації через проблемні стосунки з матір’ю. А потім зникла.

На запитання: “Чи бажали ви, щоб ваша дочка зникла чи померла?”. Підозрювана відповіла – “Так”.

“Для поліцейських зникнення дитини – завжди надзвичайна подія. Всі підрозділи, кінологи, волонтери відпрацьовували кожен сантиметр, кожного знайомого, підвали, недобудови, камери “Безпечне місто”. Але, на жаль, пошуки не дали результату. Дівчинку вдалося розшукати тільки оперативним шляхом”, – йдеться в повідомленні.

За його словами, дитину знайшли мертвою у валізі на дачі, під шаром будівельного сміття. Мати, яка закатала доньку в бетон, а потім майстерно переконувала поліцію, що вона зникла, постане перед судом – правоохоронці зібрали достатньо доказів.

Нагадаємо, раніше ми писали, що на Черкащині знайшли мертвою, 10-річну дитину. За даними слідства дівчинку зґвалтували та вбили.

Як зазначив Андрій Нєбитов, фігуранту у цій справі загрожує довічне ув’язнення.

Про це повідомляє Новослобідська сільська рада.

Що відомо про Владислава Стешкова
Владислав був родом із села Манухівка Сумської області. Він народився 2 серпня 1998 року. У рідному селі хлопець закінчив школу, а далі пішов навчатися у Путивльський педагогічний коледж за спеціальністю “Фізична культура і спорт”. Навчальний заклад він закінчив у 2017 році.

Від початку повномасштабного вторгнення Владислав Стешков почав робити все, щоб вигнати ворога з української землі. Спершу він служив у Сумській теробороні, а потім став старшим снайпером 1 інженерно-саперного відділення інженерно -саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини А4674. Владислав брав участь у запеклих боях.

Люди, які знали Владислава кажуть, що ще живим він побачив справжнє пекло – на українській землі.

3 квітня цього року Владислав пішов на своє останнє бойове завдання, там його життя і обірвалось. Російські окупанти вдарили з артилерії по позиціях українських військових у районі населеного пункту Вербове Запорізької області. Владислав зазнав поранень несумісних із життям. Він навіки залишиться 25-річним.

У рідному селі зустріли Героя живим коридором слави на колінах та зі схиленими головами. Люди тримали українські прапори та квіти. Ніхто не міг стримати сліз, військові провели в останню путь побратима трикратним салютом. Поховали Владислава на кладовищі у Путивлі.

Материнське серце не витримало горя
Віталіна Стешкова, мама Владислава, не витримала, коли почула болючу звістку про загибель свого сина. Жінка потрапила у лікарню, там її серце і спинилось.

“Вчора всі мешканці нашої громади вмивалися гіркими сльозами, ховаючи загиблого Героя, гарного хлопця Влада Стешкова… Найтяжче, що є у світі – це ховати власну дитину. Материнське серце не витримало цього болю і страждань. Сьогодні зранку серце Віталіни, мами Владислава, спинилося у лікарні. Тепер найрідніші люди, мама і син, разом на небесах”, – йдеться у повідомленні.

Одразу двох найрідніших людей втратив ще один син Віталіни – Артем, а також її чоловік Віктор.

“Війна вбиває не тільки снарядами, вона вбиває горем, яке несе з собою. Щирі співчуття рідним та близьким, витримки пережити таке величезне горе. Розділяємо з вами біль втрати. Вічна пам’ять Владиславу і Віталіні, вічний спокій…” – йдеться у повідомленні.

У США поліція виявила у шафі орендованої квартири тіло 7-річної дівчинки, яке муміфікувалось. Через це затримали її 27-річну матір.

Про це пише Sky news.

Поліція штату Джорджія звинуватила 27-річну Алондру Хоббс у тяжкому вбивстві і жорстокості другого ступеня після того, як знайшли тіло її доньки – Алівії Хоббс-Джордан.

Офіцер поліції виявив тіло дівчинки в неділю в житловому комплексі за межами міста Атланта після того, як хтось подзвонив і повідомив про мертву дитину в шафі. Сусідка розповіла офіцеру, що квартирантка з’їхала і вона не бачила її вже кілька місяців.

Поліцейський сказав, що бачив у шафі те, що виглядало як повна голова волосся і зотлілі рука і нога. Поліція не повідомила, як саме померла дівчина.

Сусід підозрюваної та загиблої розповів, що саме він виявив муміфіковане тіло дівчинки. Чоловік спочатку побачив “навстіж відчинені” двері в квартиру. Потім він почув жахливий “сморід”, коли підійшов ближче.

Усередині було вимкнене світло, але меблі стояли на місці, а предмети були розкидані так, ніби хтось “поспішав піти”.

Він розповів, що помітив ще одні відчинені двері, а потім побачив людську руку, що звисала з шафи.

“Вона була схожа на справжню мумію. Можна було сказати, що це молода дівчина, по тому, що на ній було одягнуто, і по її волоссю”, – сказав він.

У Житомирській області жінка вбила рідну матір. Її позбавлено волі строком на 9 років.

Про це повідомила Житомирська обласна прокуратура.

“Трагічна подія сталася в одному із сіл Коростенського району. 49-річна обвинувачена проживала в одному будинку з рідною матір’ю та своїм співмешканцем. Обоє зловживали алкоголем. В день вбивства донька, не пам’ятаючи причину, вчинила суперечку з 79-річною матір’ю. Розізлившись на літню жінку, схопила кухонний ніж і сокиру та завдала їй численних жорстоких ударів. Від отриманих поранень потерпіла померла”, – йдеться у повідомленні.

Провину у суді обвинувачена не визнала та намагалася викласти свою версію. Однак суд призначив реальне покарання.

“Моя війна розпочалася так само, як і в Україні, 24 лютого, але я була в Чехії на роботі, – згадує Людмила Купрійчук. – До нас підійшла начальниця з іншого цеху і сказала: “Дівчата, в Україні війна, бомблять Київ”. Почала дзвонити в Україну, телефоную Максиму – не бере, знов телефоную – не бере. Взяв після п’ятого чи шостого дзвінка, каже: “Мам, все у нас нормально, чого ти кіпішуєш?”. Я питаю: Ти мені тільки скажи, де ти знаходишся? Ти у Львові на полігоні?”. Він каже: “Так”.

20-річний Максим, син Людмили Купрійчук, іще в 17 років вирішив, що хоче бути військовим. Згодом хлопець підписав контракт з легендарною 80-тою окремою десантного-штурмовою бригадою. Людмила не знала, що у перший день війни саме це військове формування взяло на себе удар на південному фронті: “Ми з ним переписувалися ще довго, я все питала, що там. “Мам, у нас срака”, – відповідав мені. Казав, що це не по телефону. “Я коли приїду, все тобі розповім”, – це останнє, що він написав. І все. 25 лютого ввечері подзвонила Аня з таким криком: “Тьоть Люда, тьоть Люда!”. Я починаю зриватися і кричати на неї: “Чого ти тьотяєш, чого кричиш, говори нормально, що сталося?”. – “Максима вбили”. – “Як вбили? Де вбили?”… Багато потім було подій. Про які краще взагалі не памʼятати нічого”.

Людмила до останнього не могла повірити у смерть свого сина і одразу почала обдзвонювати його бойових побратимів: “Я дзвоню: “Синочок, ти впевнений, що це Максим? Ну скажи мені!”. Він каже: “Так, впевнений. Я впізнав по його по телефону і по його берцях”. Ви розумієте, коли вам говорять, що твою дитину впізнали за телефоном і за берцями, ви ж не повірите в отаке, ви будете сподіватися до останнього, що це не так. І я так само. Кажу: “Марьян, точно?”. – “Точно”. І в мене істеричний крик…”

За кілька днів Людмила була вже в Україні з однією метою – забрати тіло сина, що залишилось лежати на полі бою в степах Херсонщини. Тоді їм з чоловіком Анатолієм це завдання здавалось найголовнішим у житті: “Ми приїхали до Херсонської області, а в саме Томарине, вже було видно блокпост.

Я зав’язала хустку, вийшла з машини і просто пішла до них. До мене йде молодий хлопець з автоматом, направленим на мене”.

“Кажу: “Здравствуйте. Я хочу забрать тело своего сына”. Він дивиться так на мене і каже: “Я такого не решаю, я сейчас позову старшего, подождите здесь”. Іде до мене такий собі колобок, добрий хряк такий, каже “здравствуйте”. Я до нього: “Я хочу забрать тело своего сына, я знаю, что он здесь”. Він каже: “Я это тоже не решаю, у меня есть старший, поехали”.

“Коли людина отримує звістку про смерть, це свідоме сприйняття. Тобто, свідомо я чую та якось сприймаю цю інформацію, але існує ще моє підсвідоме, яке продовжує відкидати реальність, – пояснює стан людей, які отримали звістку про втрату, психологиня Антоніна Картушинська. – Є момент, коли потрібне підтвердження для цього підсвідомого – тобто, побачити, що людина померла. На жаль, під час війни не завжди є можливість побачити і поховати. Але коли вона є, обов’язково треба це робити. Провести ритуал поховання, відбуття 9 днів, 40 днів. Близькі мають це проходити, тому що це і є частина проживання горя, це терапевтично, це здатне трохи полегшити емоційний стан”.

Про те, як важливо для сімей загиблих військовослужбовців отримати тіло рідної людини, не в теорії знає Тетяна Потоцька – волонтерка, яка повертає загиблих воїнів додому з їхнього останнього бою.

“Від родичів мені потрібно прізвище, ім’я, по-батькові, дата народження, перша сторінка паспорту, прописка і сповіщення від військкомату. Жодного випадку не було, щоб я відмовила у перевезенні загиблого військовослужбовця. Якщо загинув військовий, це перевезення безкоштовне”.

Тетяні щомісяця доводиться робити для інших людей те, що Людмила Купрійчук зробила для свого сина. Під прицілами автоматів жінка вмовила окупантів пропустити її на поле, де ймовірно лежав її син.

“Коли ми приїхали до першого поля, в один бік було саме поле, а в іншу якісь огорожі. І тіла. Не хочу казати “тіла” – просто хлопці. Росіяни вийшли. Я кажу, що теж піду. Один каже: “Вам нельзя, вы ждите здесь. Будьте в машине”. Я відкрила дверцята задні, думаю, що хоч ступлю на ту землю та буду за ними приглядати. А опустити ноги не можу, бо прям коло машини лежить тіло чийогось сина, чийогось брата, може, чийогось чоловіка, розумієте…”

Людмила трималася з останніх сил. Але знайти сина серед решти загиблих було непросто. Тіло впізнав її чоловік.

“Я бачила, як він підняв руку, повернув і почав розривати бушлат, – згадує Людмила Купрійчук. – І в цей момент, коли Толя розривав йому бушлат, я казала, мовляв, дивись татуювання у нього на руці. Він тримає руку, випускає і просто сідає. Я розумію, що це все, бо він просто сідає і за голову береться руками. І я починаю кричати несамовито, а просто повз йде колона техніки з оцими “зетками”. Господи, горіли б ви всі! І під тобою трясеться земля, ти розумієш, що ця техніка просто розстріляла твою дитину. Вони взяли його, а я впала на коліна і кричала: “Покажіть мені його!”. Вони мені його не показали…”

“Так, впізнавалися тіла по татуюваннях. Коли родичі знають, що у воїна є тату, це найкраще працювало, – свідчить волонтерка Тетяна Потоцька. – Був у мене такий випадок, дуже болючий, коли ми привезли тіло, в той самий день було поховання, і дружина сказала, що це не її чоловік. Я тоді попросила всіх вийти з хати і ми почали роздягати цього військового. Це кричуща ситуація, але виходу іншого не було. Я почала знімати шкарпетки, діставати руки, розкривати костюм. Впізнали по зубах”.

Людмила повернула сина додому у багажнику власного авто.

“Колись він до бабусі казав: “Бабусь, ти побачиш, от я виросту і зроблю все, щоб по життю мене називали Максим Анатолійович”. Ви знаєте, коли його привезли з морга, перший вінок, який занесли до хати, був від міської ради: “Шановному Максиму Анатолійовичу”… Я просто стояла і думала: “От скажи мені, чого так? Чого Максимом Анатолійовичем ти став у 20 років?”.

“Важливий момент прожиття втрати близького – це правильно відгорювати. Це не означає почекати – мовляв, час мине і щось зміниться. Відгорювати – це дійсно або виплакати, або викричати, або відмовчати, адже є і таке поняття як усвідомлене усамітнення”, – пояснює психологиня Антоніна Картушинська.

Зараз Людмила добудовує дім, про який мріяв Максим. І попри біль утрати продовжує жити далі.

“Уламок, який дістали з його тіла, завжди зі мною, завжди біля мене. Це шмат заліза, який вбив мою дитину”.

Якщо ви з родини загиблого військового і не знаєте, как перевезти тіло, зверніться по допомогу до Тетяни Потоцької. Посилання на її сторінку у соціальній мережі: https://www.facebook.com/ekzotyk

Серед захисників, які були на “Азовсталі” та зараз перебувають у російському полоні, є 21-річна волонтерка та парамедик Катерина з позивним “Пташка”. За словами пані Світлани, матері дівчини, наразі її донька знаходиться в Оленівці.

Про це вона розповіла журналістам “Еспресо”.

Мені розповіли, що моя Катюша перебуває в Оленівці. Щодо утримання, то яке ж там утримання, знаємо тільки зі слів тих, хто звільнився завдяки обміну. Тобто інформація про утримання та про відношення до наших полонених до нас дійшла – поділилася жінка.

Попри відсутність зв’язку з донькою, жінка вірить, що незабаром її “Пташка” та всі оборонці Маріуполя з Азовсталі повернуться додому. За словами мати Світлани, все необхідне для звільнення полонених робиться відповідними органами.

“Пташка” стала відомою, коли мережею почалися шеритися відео, на яких дівчина співала та підіймала настрій захисникам Маріуполя у перервах між боями. Юна захисниця є акторкою народного драма­тичного театру-студії, поетесою, викона­вицею класичних арій і патріотичної кла­сики.

​Росіяни готують показове “судилище” над захисниками “Азовсталі”
Як повідомляє українська розвідка, окупанти планують провести в тимчасово окупованому Маріуполі показове “судилище” над полоненими захисниками “Азовсталі”. Дату обрали не випадково – 24 серпня, в День Незалежності України.

За одним із можливих сценаріїв, агресор може завдати по приміщенню точкового ракетного удару. У такому разі окупанти спробують традиційно перекласти провину за скоєний злочин на Україну.

Як інформує “Obozrevatel”, вона вважає, що сина вбили ті, на кого артист “лив холодну воду, щоб привести до тями”. Також жінка зізналася, що зірці кілька разів відкручували колеса в авто.

Про це вона розповіла в інтерв’ю “Люкс ФМ”. Кузьменко заявила, що за музикантом полювали, а його загибель – не нещасний випадок, тому що машина була гарна, але під час зіткнення в ній нічого не працювало.

“Я от розповідала вже тут. Ось 14-й рік, коли змінюють колеса, це листопад. І ось наприкінці 14-го року він приїхав до мене, дуже засмучений і каже:

“Ма, ти знаєш, хлопці мені міняла колеса, завжди одні й ті ж міняли, я їм завжди так добре плачу, а вони мені погано прикрутили колеса. У мене після Миколаєва відскочило колесо. І добре, що машина залетіла в купу снігу. Але це було за 100 метрів від бетонної зупинки”, – згадала мати зірки.

З її слів, відлетіло колесо не після Києва, а після Миколаєва. Тобто машина проїхала так кілька сотень кілометрів. Окрім того, артист їхав не один, а з колегою. Вона вважає, що це зробили у Миколаєві.

Також мати артиста згадала ще один подібний випадок, який трапився дорогою у Львівській області. Тоді родина їхала разом і жінка почула незрозуміле стукання у кузові. Коли машина зупинилася, зрозуміли, що проблеми були в колесі. Воно ненадійно трималося і просто відкотилося вбік.

“Я ніяк не могла цього зробити. Горілка була в чашці, я її не понюхала, перелила в бутилочку. Я зробила це випадково”, — запевнила мати.

Лікарі кажуть, що дитина перебувала у занедбаному стані. На тілі – дерматит.

Зі слів матері, син народився від співмешканця, який майже на 50 років старший. Він дав притулок їй з братом ще після інтернату. Сусіди ж кажуть, що саме останній може бути справжнім батьком дитини.

УКиєві жінка у стані алкогольного сп’яніння поранила ножем власного чотирирічного сина. Поліції вдалося її вчасно зупинити. Дитину передали медикам.

Своєчасно прибути на місце поліції вдалося, оскільки вони вже розшукували жінку, повідомляють у відомстві. Уродженка Житомирщини повідомила правоохоронців, що приїхала до Києва з дитиною та шукає чоловіка, який не платив аліменти. Вона розповіла, що їй нема де залишити дитину.

П’яну матір 1980 року народження доставили в управління, дитину вилучили та залишили під наглядом лікарів. Його долю вирішить соціальна служба.

Про це 15 грудня передає видання “Про все”.

За словами бабусі Лідії Роман, її внучка Юленька вдавилася слиною, в результаті чого настала смерть.

“Такий висновок був даний в Смілі. Таня чула, як дитина плакала вночі. Вранці піднялася до неї, а вона мовчить. Вже губки посиніли і вся холодна. Тепер Таня ходить ридає”, – розповіла пенсіонерка.

Зазначається, що кілька років тому у Тетяни Роман соціальні служби забрали старшу дочку через нібито спроби матері її задушити.

Коли ж була подальша вагітність і після народження дитини з перевірками ніхто не приходив, каже бабуся.

При цьому пенсіонерка наголошує, що зверталася до соцслужб з проханнями перевірити та “якось вплинути” на дочку, але жодної реакції не було. Крім того, в поліції теж “тільки відмахувалися” у відповідь на аналогічні звернення.

“Донька часто лишала найменшу на мене, або на 6-річну доньку. А тепер, коли трапилось горе, працівниці соцслужби приїжджали і казали, щоб я телефонувала в разі чого”, – розповіла Лідія Роман.

Соцпрацівників звинувачують у небажанні реагувати
Про трагедію також висловилася депутат Кам’янської міськради Наталія Клименко у своєму Facebook, звинувативши у бездіяльності працівників місцевої соцслужби та правоохоронців.

“Питання до поліції та органів служби дітей нашого ОТГ: тільки потрібно, щоб у нас сталася якась трагедія, щоб ви заворушилися і звернули увагу на дії ось таких сімей?!!!” – обурюється вона.

Депутат нагадала, що бабуся до них і зверталася, про позбавлення матері прав на старшу дочку також було відомо.

“Чому вашою відповіддю на її благання про допомогу було – “нічого ж не сталося, не турбуйте нас тому, що і так багато роботи”?! Тепер діждалися, сталася смерть немовляти і ви привозите до неї дітей і опускаєте очі, не знаючи, що сказати цій жінці, оправдовуючи ваше небажання допомогти їй, коли ще можна було це зробити”, – написала вона.

Також депутат у розмові з журналістами зазначила, що дуже часто спілкувалася з бабусею померлого немовляти.

“Вона самостійно не може займатись дітьми, бо їй важко ходити. Вони живуть в страшних умовах. Лідія Анатоліївна годує онуків, як може, поки донька пропиває гроші. Віддає майже всю свою пенсію на них. Соцпрацівники знали, що є така родина і зобов’язані були туди піти. А вони жодного разу не ходили, відколи народилась дитина. Натомість сидять у кабінеті й думають, куди та Тетяна поділа 25 тисяч, що дали після пологів. То підіть же та перевірте”, – каже Клименко.

Зазначається, що 17 жовтня до поліції звернувся староста Яковенківської сільради. Він повідомив про те, що двоє жителів села декілька днів не виходять на зв’язок. Поліцейські прибули до їхнього житла й виявили мати з сином мертвими.

Жінку знайшли в будинку на дивані. Під час огляду судмедексперт виявив на шиї сліди від мотузки. Згодом поліцейські знайшли повішеним сина померлої. Поруч з ним була передсмертна записка, але про що в ній мовилося не повідомили.

Правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею “умисне вбивство”. Досудове розслідування триває.

У Рівному засудили 21-річну горе-матір, яка два роки тому, залишила побитого двомісячного сина в гуртожитку та пішла на побачення. Жінці присудили 1 рік та 3 місяці обмеження волі, її ж син зараз перебуває у дитячому будинку.

Про це пише “Рівне-1”

Через травми 2-річний Микита отримав інвалідність. Він не може рухатись та говорити. Його матір через це засудили та позбавили батьківських прав. Тепер дитина перебуває у Рівненському реабілітаційному дитячому будинку. Його можна всиновити, проте люди, коли дізнаються про хвороби Микити не хочуть цього робити.

Начальниця Служби у справах дітей Бабинської ТГ Наталія Янчук розповіла, що дитина серйозно хвора і це лякає всиновлювачів.

“Дитина повністю лежача, він не сидить та не розмовляє”, – сказала Наталія Янчук.

У дитбудинку, де перебуває Микита, кажуть, що дитина потребує постійного лікування та реабілітації. Там сподіваються, що у хлопчика все ж буде любляча родина.

У селі, звідки родом горе-матір, про інцидент говорять неохоче. Люди кажуть, що в 21-річної жінки є ще одна дитина, якою опікується її біологічний батько.

До поліції Києва надійшло повідомлення від місцевого мешканця про те, що на вулиці Ушакова у квартирі чути крики. За вказаною адресою виїхали патрульні поліцейські, слідчо-оперативна група та лікарі.

Прибувши, правоохоронці виявили у помешканні тіло жінки з ознаками насильницької смерті.

Попередньо поліцейські встановили, що до злочину причетний син померлої, який під час сімейної сварки вдарив матір гантелею по голові.

Від отриманої травми жінка померла на місці. Чоловіка затримали у порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Слідчим відділом Святошинського управління поліції розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України – умисне вбивство.

Санкція статті передбачає до 15 років позбавлення волі.

Про це повідомляє видання “Курские известия”.

Трагедія сталася 2 травня близько опівдні на Північному кладовищі в місті Щигри Курської області.

Очевидці події розповіли, що 28-річна жінка з малолітнім сином на автомобілі ВАЗ-21074 приїхала до місцевого кладовища. Вона залишила ключ запалювання в машині і відійшла. Хлопчик, скориставшись тим, що нікого з дорослих немає поруч, сів за кермо.

Він завів авто і натиснув на педаль газу, збивши заднім ходом матір і в’їхавши в автомобіль “Ніссан Мурано”.

“Машина була на швидкості. Жінку затиснуло між двома машинами”, – розповіли очевидці події.

Жінку доставили в Щигровскої ЦРЛ, де вона і померла.

У Харківській області в місті Вовчанськ 11-річний хлопчик намагався накласти на себе руки через матір, яку позбавили батьківських прав у 2017 році, йдеться в повідомленні поліції в четвер, 9 січня.

Зазначається, що до правоохоронців надійшло повідомлення про те, що на даху 9-поверхового будинку перебуває дитина і намагається стрибнути. Інформацію повідомив місцевий житель.

З’ясувалося, що своїм вчинком 11-річний хлопчик хотів привернути увагу рідної матері, яка у 2017 році була позбавлена ​​батьківських прав.

“За адресою негайно виїхали співробітники поліції, Державної служби з надзвичайних ситуацій і швидка медична допомога. Як з’ясувалося, на даху будинку перебував хлопчик і висловлював наміри стрибнути вниз. Завдяки терміновим діям правоохоронці врятували дитину і передали в районну службу у справах дітей”, – йдеться в повідомленні.

Стосовно батька хлопчика складено адміністративний протокол за статтею про невиконання батьківських обов’язків.

Цей автомобіль орендує 47-річний В’ячеслав Соболєв, бізнесмен, депутат Київської обласної ради від БПП і власник цього самого ресторану італійської кухні, біля якого стався інцидент.

У поліції кажуть, що саме чиновник був метою замаху.

Однак під час обстрілу загинув його 3-річний син Олександр, який сидів в машині. Куля потрапила хлопчикові в шию, він помер в кареті швидкої медичної допомоги.

38-річна Інна, яка була в джипі в момент події – остання дружина В’ячеслава.

Син Олександр їхня перша спільна дитина. Пара одружилася влітку 2015 року.

Інна Вільчинська – уродженка Вінницької області. Вона власниця салону італійських меблів і світлотехніки Gallery Platinum (вулиця Велика Житомирська 8А).

Інна в серпні 2016 роки народила хлопчика, який і загинув 1 грудня 2019 року під час нападу на бізнесмена.

Дружина Соболєва відома в світській тусовці і дуже дружна зі співачкою Іриною Білик, яка є хрещеною матір’ю загиблого Саші.

Убита горем мати теж зробила пост на “Фейсбуці” і написала кілька рядків, виклавши фото зaгиблого сина.

Від першого шлюбу у неї є двоє дітей: 17-річний Олексій та 10-річна Марія, яку удочерив В’ячеслав.

Татко Борин, до речі, ніякої участі в житті сина не приймав – його просто не було. Пoмер від паленого алкoголю в двадцять з невеликим років. Тягла Тамара все на своєму горбі – будинок, сина і чимале господарство. Клопоту, звичайно, з Борькю багато було. Джерело

То з дому цвяхів принесе і в садочку в каструлю з супом закине, то у однокласника дорогий телефон вихопить і об стінку кине. І за все доводилося розраховуватися Тамарі, іноді останнім віддаючи зі свого і так мізерного заробітку.

Час минав, син ріс, але все залишалося як і раніше. Правду кажуть – характер формується змалку. Ось і Бориса навряд чи вже переробиш. Благо ще на роботу влаштувався – жити стало трохи легше. Настільки, що Тамара нарешті накопичила на маленький жигуль. Машина потрібна їй була по роботі, так як часто відправляли в одно-дводенні відрядження, а на електричці не наїздишся.

На права жінка здала з першої спроби і стала пестити і леліяти свого залізного друга. І він платив їй сторицею – не ламався і на мінімумі бензину завжди доїжджав туди, куди потрібно було господині. Борька теж іноді брав машину. Говорив, що у справах їде, але Тамара-то знала – кататися. Дівчат різних возив і друзів-товаришів.

У той стpaшний день Боря зателефонував матері і попросив підійти на околицю міста, яка по суті була не так далеко. Побачивши знайому машину, Тамара відкрила дверцята і обімліла – на задньому сидінні лежала бeздиxaнна жінка. Поруч вuв Борька. Крізь його виття мати зрозуміла, що її недолугий син гнав на високій швидкості, збuв жінку і злякавшись, запхав її в машину. Він вuв, веpещав і благав матір взяти провину на себе.

Мати була пpигoлoмшена цим проханням. Але потім пошкодувала сина, і вирішила, що вона вже своє віджила, а він. А у нього ще все попереду. А потім Тамара викликала поліцію і в усьому зізналася. Ніби гнала, збuла і винна. Оформили швидко. Через півроку відбувся суд. Тамарі дали п’ять років. Борис на суд не з’явився. Не з’явився він і на побачення, якого так чекала мати.

Жодного разу, за ті три з половиною роки, які мати провела на вільному поселенні. Її випустили по УДО за хорошу поведінку. Ну а яка ж поведінка у неї ще мала бути. Добропорядна жінка, волею долі закинута туди, де їй точно було не місце. Повернувшись додому, мати зрозуміла, чому син до неї не їздив.

Будинкy більше не було. Вірніше, він був, але вже не її. Борис продав будинок вже давно, відразу після вuроку. Тамара не зневірилась. За своє непросте життя вона зрозуміла, що впадати у відчай – пропаща справа. За тебе твої проблеми, на жаль, ніхто не вирішить.

І Тамара дійсно вишкреблась – влаштувалася швачкою, брала замовлення, з часом викупила кімнату в гуртожитку. Загалом, встала таки на ноги. А Борьку доля покарала. Зв’язався з поганою компанією, ті обчистили чиюсь квартиру, а звалили все на нього. Далі п’ять років. І думає тепер Тамара їхати до нього чи ні. Начебто і прикро, а ніби і син.

Забруднене скло вікна на кухні, відбивало звуки осіннього дощу, якому не було кінця. Теплий подих на нього із гарячих вуст здавалося зігрів його хоча б на мить… Пройшла година, а він лише почав згадувати і перебирати подумки все добре, що було в його короткому житті. Крім вірних чотирьох друзів, привітної посмішки сусідки і її теплого борщу нічого в голову не приходило. Джерело.

Причиною короткої пам’яті був не склepоз, просто його сіре життя ніколи не було розфарбоване яскравими кольорами. Хтось запитає:

– А сім’я? Яка втіха була від неї?

Аякже сім’я, хто вони? Ви поцікавились? Я вам відповім. Непотріб. Жopстоко? Згідна, але це правда. Можна довго описувати жaлюгідні 12 років, які Андрій прожив у сім’ї. А їх результат суцільне провалля – матері не має, проте хтось би інший не назвав би її так сьогодні. В серці сина вона назавжди буде матір’ю – найкращою істотою, не випадково підібрала це слово. Бо істота, яку Андрій вважав за матір була схожа на тiло без дyші, від якого постійно несло пеpeгаром.

А скільки разів, він червоний від сорому і осуду сусідів приносив матір, яка не могла встояти на ногах додому. Що він почути від неї? Про яку ласку йде мова. „Дитинко”, „синку” чи може вечірню колискову? Він не пам’ятає, коли б засинав у білосніжній постелі і милувався на зорі.

Я навіть сумніваюсь, що крізь брудне скло зорі були помітні. Ні, зате замість „сину” він чув вдосталь брудної лайки матері і батька. Ввечері його колисковою було сопіння і хріп n’яних батьків. Які падали спати, де бачили і в чому були одягнені.

Інколи він хотів заснути і не просинатись, жити в рожевих мріях, далеких країнах. Любив спостерігати як його друзі з батьками йдуть на базар, їдуть на природу відпочивати. Найгірше було після зимових свят, коли усі діти в дворі вихвалялись, що їм подарував Миколай чи Дід Мороз. Андрій завжди говорив, що вони не існують, бо його дім вони обминали.

Кожен день він розпочинав дуже рано. Першим, що робив вибігав з квартири і біг до дверей своїх друзів, щоб чим по швидше поринути в їх світ. Жити їх життям, слухати про те, що в них вдома, які новини і забути про себе. Андрій найбільше не любив вечірню пору, бо потрібно було йти додому, тоді як його друзів із вікон гукали привітливі матусі, Андрій сам вирушав в пошуках своєї блудної мами.

Він робив це автоматично, вважав, що така його доля. Він боявся задумуватися про суть свого життя, адже висновки, які б зробила для себе могли привести до трагедії, тому геть страшні думки.

– А ви моєї мами не бачили? – звертався до перехожих малий Андрійко з такими питаннями кожного вечора.

Зараз, будучи дорослим чоловіком Андрій згадує, що за день до смepті він побачив той єдиний материнський погляд. Здавалось, вона змінилась. ЇЇ сnите обличчя було того разу навіть привабливим. На очі виступили сльози щастя, мати промовила.

Так промовила, бо до того вона лише верещала і лаялась:

– Не тримай на мене зла, я тебе дуже люблю.

Андрій, тоді не розумів, що коїться, дивні почуття рвaли його дyшу, ось воно дитяче щастя, ось вона материнська любов.

– Мамо чого ж ви так довго тримали ці слова в собі. – промовив Андрій про себе. Потім розтанув в її обіймах. Тоді Андрій провів матір на потяг, яким вона їхала до бабусі в село.

Дзвінок в двері на другий день збудив у квартирі Андрія всіх. На годиннику була сьома година ранку. На вулиці був сильний дощ. Відкривши очі Андрій побачив за вікном сіре небо і обличчя матері, яке вмить зникло. Двері розчинилися і увійшов батько:

– Сину, кріпись, ти ж мужик, мама потpaвилaсь.

– І що? – запитав Андрій, ніби нічого не розуміючи зі слів батька.

– Помepла мамка. – відповів батько.

З того часу пройшло дванадцять років, Андрій давно змирився з тим, що він сиpота, адже за кілька років поxoвав батька. Сьогодні спілкуючись з ним з першого погляду і не зрозумієш, яка важка доля випала на долю Андрія, бо він весь час посміхається, намагаючись приховати смуток, який назавжди оселився в його сірих очах.

«З заявою в поліцію чоловік звернувся 30 квітня про притягнення до кримінальної відповідальності 51-річну місцеву жительку, яка завдала йому тілесні ушкодження, вкусивши за палець руки, коли він мав намір вручити повістку для проходження строкової військової служби її синові», – йдеться в повідомленні.

Українців почнуть забирати на службу без заклику: у Раду внесли скандальний законопроект

Більш того, у поліції також розповіли подробиці НП.

«Слідчо-оперативна група встановила, що мати з 21-річним сином в той день близько 10:30 йшли по вулиці Івана Франка, коли біля них зупинився легковий автомобіль. З салону в цивільному одязі вийшов чоловік і гукнув хлопця, щоб той зупинився, однак мати сказала синові бігти. Тоді 33-річний житель Млинова схопив його рукою за рюкзак, а жінка в цей момент вкусила чоловіка за палець», – підкреслюється в повідомленні.При цьому сама жінка стверджує, що «відчула небезпеку, а тому і завдала тілесні ушкодження чоловікові».

«До того ж, не знала, що це працівник територіального центру комплектування, а повістки або будь-яких інших документів у руках він не мав», – уточнюється в повідомленні.

На Прикарпатті в Верховинському районі сталася надзвичайна подія: чоловік після розпивання алкогольних напоїв в ході виниклого словесного конфлікту з матір’ю побив її до смерті. Про це повідомляє ZIK з посиланням на прокуратуру.

У повідомленні наголошується, що місцева прокуратура здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, відкритому за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої.

«Встановлено, що житель району, який після розпиття спиртних напоїв прийшов додому і в ході словесного конфлікту, що виник на побутовому грунті, завдав своїй матері тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла», – сказано в повідомленні.

На даний момент зловмисникові повідомили про підозру у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) КК України, йому обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
За вчинені дії чоловікові загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 7 до 10 років.

Жінка була доставлена ​​в лікарню у непритомному стані. Муніру згодом перевезли до Лондона, щоб поставити правильний діагноз. Жінка до тями так і не приходила. Лікарі відзначали, що вона перебуває в стані, схожому на кому, при якому зберігається чутливість до болю.

Пізніше її повернули в ОАЕ, де довгі роки годували через трубку і проводили фізіотерапію.

До тями Муніра так і не приходила. У 2017 році принц-спадоємець ОАЕ Абу-Дабі Мохаммед бен Заїд дізнався про біду сім’ї і вирішив оплатити лікування жінки в Німеччині.

Через рік Муніра почала вимовляти невиразні звуки.

Одного разу вона прокинулася і навіть вимовила ім’я свого сина. На сьогоднішні здоров’ю жінки нічого не загрожує. Їй необхідна фізіотерапія для лікування атрофії м’язів.

Ця історія показує, що якщо ви навчите дітей правильній поведінці і розумінню простих речей, то ви забезпечите їх і себе в майбутньому від виникнення неприємних ситуацій.

Хлопець допікав свою однокласницю постійно. Це все дійшло до того, що він розстебнув їй в класі бюcтгaльтер, а дівчинка захищаючись вдapила його по обличчю двічі. Адміністрація школи подзвонила батькам.

І історія знайшла інший зміст. Мати дівчинки була на роботі. До кінця її зміни залишалося 2 години. Вона працювала медсестрою. Телефон залишила в роздягальні. Тому адміністрація школи подзвонила на робочий.

Коли жінка відповіла, то їй сказали, що її дочка вдapила хлопчика по обличчю і це все дуже серйозно. І більше ніяких пояснень. Жінка приїхала в школу через 1 годину. Директор зустрів її зі словами: «Ми вас дуже довго чекали!».

Крім директора в кабінеті були класний керівник, батьки хлопчика і сам хлопець з кpoв’ю на обличчі. – Вибачте, – відповіла мати дівчинки, – у мене було багато роботи. Ось останні 40 хвилин я накладала шви 7-ми річній дитині, якy мати вдарила ковшем по голові, а потім давала пояснення поліції.

Директор після цих слів почервонів і перевів тему розмови до суті. – Хлопчик смикав вашу дочку за бюcтгaльтeр, а вона взяла і вдapила його двічі по обличчю так, що у нього пішла кpoв. Матері здалося, що директор звинувачує її дочку. Тоді вона сказала наступне: – Все зрозуміло!

І вас цікавить буду я висувати звинyвaчення батькам хлопчика і школі, що дозволили статися ceкcyальнomy дoмaгaнню стосовно моєї дочки? Всі присутні помітно занервували. Ніхто не очікував такої відповіді від жінки.

Учитель відповів: – Це не такий серйозний випадок! Тpaгeдії не сталося, давайте залишатися спокійними.

Директор: «Ви не розумієте ситуації». Мама хлопчика стала ридати, а жінка стала розмовляти з дочкою.

Дочка жінки «Він тягнув мій лiфчuк. Я поскаржилася вчителю, але він сказав, щоб я не звертала ніякої уваги. Коли він його розстебнув, я його вдapила.»

Коли мати почула слова дочки, вона запитала у вчителя, чому він дозволив одному ображати іншого і не вжив жодних заходів. – Дозвольте, я зараз доторкнуся до передньої частини ваших брюк? – Звернулася мати дівчинки до вчителя. – Ні! Ви з глузду чи що з’їхали! – Відповів учитель. Тоді мама запропонувала учителю підійти до мами хлопчика і смикнути її за лiфчuк. Директор: «Ваша дочка вдарила хлопця-однокласника!»

– Ні! – Відповіла мама дівчинки. – Вона захистила себе від ceксyaльного дoмaгaння. Скільки разів вона повинна була дозволити цьому хлопцю торкатися до себе, якщо вчитель не хотів її захищати, хоча він повинен був.

Подивіться, моя дочка зростанням 168 см, а цей хлопець майже 2 метри. Він сильніший і вищий неї. Мати хлопця ридала на весь кабінет директора, а його батько почервонів – Якщо ви і ваші вчителі не дозволяють з собою так поводитися, то чому це дозволено хлопцю по відношенню до 15-річній дівчині?

Я повідомлю про це в Адміністрацію. А ти – звернулася вона до хлопця, – якщо ще раз доторкнешся до моєї дочки, я посаджу тебе за ceксyaльне дoмaгaння. Ти зрозумів мене? Жінка не залишила цю справу просто так. Вона подзвонила в адміністрацію, яка була в шoцi від дії вчителя і директора, і обіцяли розібратися.

Завжди будьте на боці дитини в таких ситуаціях. Ніколи не мовчіть. Захищайте своїх дітей!

Як виявилося, 1,5-річна дитина замкнув молоду маму на балконі. Рятувальники проникли в будинок через вікно і звільнили жінку.

Для рятувальної операції залучили чотирьох чоловік особового складу і одну одиницю спецтехніки.

Про це йдеться у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
У ході досудового розслідування правоохоронці встановили, що після розпиття алкогольних напоїв між сином та матір’ю виник конфлікт. Це сталося за місцем їх постійного проживання.

«Усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, умисно наніс в короткий проміжок часу, один за одним не менше п’яти ударів кулаками рук та ногами в голову», – йдеться у документі.

Згідно з довідкою про причину смерті, син наніс матері такі тілесні ушкодження: набряк головного мозку, крововиливи під оболонки головного мозку, закрита черепно-мозкова травма. За ступенем тяжкості ці ушкодження відносять до категорії тяжких тілесних. Вони і є причиною смерті жінки.

Підозрюваному загрожує позбавлення волі від семи до десяти років.

Для встановлення причини смерті тіло немовля направили на судово-медичну експертизу, а жінку доставили до управління поліції.

За вказаним фактом відкрите кримінальне провадження за ст. 117 КК України – умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Жінці загрожує до п’яти років позбавлення волі.

Аварія трапилася на площі Перемоги. Людмила керувала легковим автомобілем Mazda. В цей час з вул. Дмитрівської виїхала Audi, яка, зачепивши Volkswagen, влетіла в її авто, далі обидві машини зіткнулися з Daewoo і Skoda (щоб подивитися відео доскрольте до кінця).

В результаті аварії Людмила отримала важкі травми і померла по дорозі до лікарні. Сам “гонщик” отримав перелом ноги і був доправлений до відділення лікарні закритого типу. Суд має обрати йому запобіжний захід.

Про те, чи був водій Audi на момент ДТП у стані алкогольного сп’яніння або під впливом наркотиків, наразі в поліції не коментують. Очевидці події стверджували, що чоловік поводився неадекватно.

Як дізналися, водія Audi звуть Аліяров С. Йому 53 роки, живе у Києві. Якщо вина чоловіка буде доведена, йому згідно зі ст. 286 ч. 2 Кримінального кодексу України (порушення правил дорожнього руху), загрожує до восьми років в’язниці.

Про загиблу в ДТП Людмилу Ебралідзе відомо, що вона жителька Одеси. Дочка Людмили Ірина опублікувала зворушливий пост у Facebook: “Пішла в інший світ моя рідна матуся. Я люблю тебе назавжди. Пробач нас”.

На сторінці Ірини зазначено, що вона є бек-вокалістом таких виконавців, як Melovin, Ані Лорак, Lavika. Також відомо, що у 2016 році Ірина закривала гала-концерт дитячого пісенного конкурсу “Слов’янський базар” у Вітебську (Білорусь).

Мешканка Києва Олена Тараненко вчора в соціальній мережі Facebook у відчай опублікувала пост, в якому повідомила. Що пропав її син-підліток Іван. «Посварила його за уроки він пішов о 18:00 і до сих пір не повернувся. Він з домашніх, не гулящих взагалі. У друзів і родичів його немає. Поліція працює», – написала жінка.

Вона попросила інтернет-користувачів не залишатися байдужими і, побачивши її дитину десь на вулицях міста, повідомити їй або привезти його додому.

На щастя, кияни не залишилися байдужими і та історія закінчилася хеппі-ендом. Через пару годин Алена написала: «Знайшли! Будинки! Спасибі всім, хто допомагав».

На наступний день вона розповіла, що син після сварки без теплих речей пішов з дому.

«Ваню в 4 ранку, після 10-ї години на вулиці без шапки в -15, знайшов йде по вулиці Олексій Іванов, який всю ніч їздив по тих місцях Подолу і Оболоні, які знайомі синові …», – повідомила жінка.

Також вона розповіла, що її шокувало вночі, яку вона провела, спілкуючись з ювенальними поліцейськими.

«Вони сказали, що правило для батьків ніколи не сваритися по телефону – базове, основне, заборонено і все, табу. Можливо, ви прислухаєтеся до поради, підтвердженому статистичними даними », – повідомила мати зниклого підлітка.

Вона додала, що інформація про те, що 95% таких зникнень – це хороші домашні діти з благополучних сімей, з хороших ліцеїв і приватних шкіл, з сімейними відносинами, які вважаються відкритими і довірливими, повалила її в справжній шок.

«Тільки 5% – це діти з сімей з особливими обставинами. Про таких дітей заявляють про те, таких дітей не шукають, з ними завжди все буває в результаті в порядку – вони добре знають закони вулиці », – додала Олена Тараненко.

Вона також зазначила, що якщо зникла дитина, то батькам слід дзвонити в поліцію негайно, «ніякі добу чекати не потрібно».

Жінка похвалила правоохоронців: «Поліція мене шокувала організованістю, мудрістю, людяністю, силою. За ніч ми бачили кілька десятків приголомшливих людей, які шукали мого сина як свого власного, буквально. Людей досвідчених і освічених в цьому питанні. Ви уявляєте, що це значить для нас … У поліції є люди сили і совісті».

Олена також повідомила, що за ті години, коли вона не знала, де знаходиться її син, їй активно телефонували шахраї.

«Побачивши оголошення, дзвонили мені, щоб продати мені мого за їхніми словами покаліченого дитини. Звичайно, вони пояснювали неможливість поговорити з ним важкими травмами, а неготовність вислати фото страхом переслідування», – розповіла подробиці жінка.

Вона додала, що, хапаючись за будь-яку соломинку, навіть вирушила на зустріч з одним з аферистів. Але, на щастя, був дзвінок про те, що її син знайдений.

Сьогодні особливий для неї день. Дев’яносто сім років тому Василина з’явилася на світ. Звісно, цього вона не могла пам’ятати, але мама завжди казала, що маленька й кволенька десята дитина в сім’ї не була в радість.

Старші дивилися вовком на ще один небажаний рот. Мама ніколи не проявляла до неї особливої любові, як, власне, і до інших дітей. Ніколи їй було за роботою та худобою.

Діти росли, як бур’ян при дорозі. Старші гляділи менших, а менші ще менших. Найбільше Василинку любила баба, батькова мати, на честь якої її й назвали. Посадить в пелену, гойдає й співає тихенько. Щоразу якогось коржика всуне малій потай від інших, поцілує та шкарублою долонею погладить по білявій голівці. Оце й уся ніжність.

Батька свого Василина взагалі не пам’ятає. Казала баба, пoмeр від сyхoти, коли малій ще й року не було. А за тим і мати пішла зі світу. Бабу хoвaли, коли Василинці було десять. Вона розтирала по обличчі брудні патьоки й не могла збагнути, як то баба так могла вчинити з ними – узяти й пoмeрти собі уві сні. І як тепер вони житимуть такі нікому не потрібні.

Відмахнулася від тих спогадів надокучливих. Запнулася в картату товсту хустину й вийшла надвір. За звичкою вставала рано-рано, щоб вправитися, хоча з усього господарства залишився тільки старий слiпий пес і кілька курок. Нездужала вже обійти худобу. Хоча ще кілька років тому тримала корівку.

Але то великий клопіт, а як продала, то аж злягла, так важко було перший час. Калина її не давала розслабитися. Вона з корівкою, як з рідною дyшею, і поговорити могла, і порадитися. Тепер от лишилася одна-однісінька. Кинула курям кукурудзи та й до воріт. Оперлася на хвіртку в задумі. Чи приїде син її привітати? Чи згадає про матір у цей день її Митрик?

То вона його так називає з дитинства. А для інших – Дмитро Гнатович. Її єдиний син – пташка високого польоту. Народний депутат. От! Зайнятий постійно, справи державної важливості, де ж він того часу візьме на усіх? Востаннє бачилися два роки тому на Різдво. Приїжджав зі своїми друзями на кілька годин.

А ще телекамер навіз із собою, хвалився, як любить і шанує свою неню. Навіть і не наговорилася з ним. Не спитала, що та як за тим галалейом. Пошуміли та й поїхали.

Він і телефонує зрідка. Хоч Василина всюди носить із собою новий телефон, який Митрик подарував. Витре його хустинкою, подивиться та й знову сховає в нагрудну кишеню, ближче до серця. Частіше дзвонить його помічниця, цікавиться здоров’ям, запитує, чи не треба бува чого, вітання від сина передає.

А чого їй треба? У неї все є. І не потрібні їй ті подарунки. От лиш. Онуку б побачити перед cмeртю. Вона десь в тому, як його, Лондоні вчиться, чи що. Вродлива, як вона замолоду. Бачила світлину, Митрик показував. А невістка, яке їй діло до старої баби?

З першою дружиною син розлучився, а зараз узяв собі молоду, на кілька років старшу за доньку. Василина й не бачила її ні разу. Аби дітям добре було, а що ще треба для матері? До себе не кликав жити, та вона і не погодилася б. Хто там буде зі старою бабою бавитися?

У кишені заграла мелодія. Василина загорнула хустку за вухо, щоб краще чути.

-Альо, Митрику, то ти?

-Доброго дня, Василино Іванівно, це Тетяна, помічниця вашого сина!

-А-а-а, – відповіла ображено. – А що ж Дмитро Гнатович не подзвонив?

-Велів вам кланятися, вітання передавати! Сьогодні вам привезуть подарунки й продукти, Дмитро Гнатович розпорядився. Чекайте машину. Здоров’я вам, Василино Іванівно!

-Дякую, дорогенька! Скажіть йому… – у відповідь довгі гудки.

Пішла поволі до хати. Ввімкнула телевізор. Сина там часто показують, може й сьогодні побачить його. Митрик такий статний, гарно вбраний, так грамотно розказує, що треба і пенсії підвищити, і допомогу надавати для старих і немічних.

І благодійністю займається, недавно он показували, як возив подарунки в будинок пpестaрілих. Він щедрий і совісний, її Митрик, а ще добрий.

Як малим був, то сам цукерку не з’їсть – обов’язково з мамою поділиться. Гордилася своїм сином. Усе життя мріяла, щоб її діти й онуки жили краще, ніж вона, щоб вiйни не зазнали, щоб голодні не були. Не даремно, виходить життя прожила. З чистою совістю можна і до Господа збиратися.

От ще лиш би онучку побачити та Митрика обійняти востаннє.

Автор – Анжела Левченко

“Жінка посварилася з матір’ю, після чого почала бити її по голові та обличчю. За деякий час, продовжуючи свої злочинні дії, обвинувачена завдала ще близько 30 ударів уже дерев’яною палицею по тілу матері, яка в той час лежала побита на ліжку. Від отриманих травм пенсіонерка загинула”,- зазначено у повідомленні.

Жінку визнали винною у злочині та засудили до 8 років в’язниці.

Він уже не живе вдома, і рідко може відвідувати рідні стіни, тому що його дім тепер в іншому будинку.

Ну, звичайно, подобається ця чужа дівчина, а як вона може не подобтися, якщо він не відводить від неї очей і він сяє, як золота монета.

Непомітно прийшов час, коли ти потрібен своїм дітям все менше і менше, чужі дівчата зміщують з п’єдесталу твою вчорашню мудрість, її слова вже важливіше твоїх рад, твоєї думки і це добре. У кожного свій шлях, свої уроки і свої помилки.

Нехай буде так, не треба заважати, будемо радіти і сумувати, треба відпускати своїх дітей в своє власне плавання.

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

Усіх трьох об’єднувало одне прізвище – Федоренко. Трохи пізніше довідалась, що позивачка – жіночка у вицвілій хустині – мати, а відповідачі – син і його дружина. Почалося слухання їхньої справи.

Старенька, спираючись на палицю, ледь підвелася, втерла кінчиком хустини сльозу й почала свою сповідь: – Я на утриманні. Стара вже, хвоpію часто. Коли син буває вдома, то іноді й підкине копійчину, харчів завезе чи ліків… А так – у відрядженнях… Власне, він сам може сказати…

Голос чоловіка прорізав тишу:

– Все почалося після мого одруження. Моя кохана дружина з інтелігентної сім’ї, а мати моя – проста жінка. Жити разом не змогли. Я часто буваю у відрядженнях, а дружині хіба до неї, своїх справ вистачає. От і зібралися, аби вирішити і встановити належний відсоток для матері, щоб вона завжди і своєчасно отримувала допомогу, без нарікань.

До слова підвелася й інтелігентна невістка:

– Звісно, так буде менше всім клопотів, я згодна. Та й свекруху буду менше бачити. Вона якась несучасна, неохайна, не любить нових речей, власне, майже нових речей. Бо скільки разів я одягала ту кофтину – вирішила їй віддати, а вона не прийняла, а зі своїм шматтям не розлучається. Ви тільки подивіться на її хустку… Мені соромно. А ще й до сьогодні не зізнається нам, хто ж батько мого чоловіка, тобто її сина…

Після короткотривалої тиші старенька знову звелася на ноги й попросила слова.

– Мабуть, на все свій час. Та й не житиму вічно. А люди нехай не думають, що була я якоюсь непутньою чи гулящою. Мені час до часу дорікають, що не знаю, хто батько мого Івана. Так, не знаю. Та й матері його також не знаю… Жила я сама. Батьків рано похoвала. Працювала на швейній фабриці в райцентрі. Якось пізно поверталася зі зміни й помітила картонну коробку під парканом. Та коробка ніби рухалася. А потім почулося, наче кошеня нявчить. Так і подумала, що хтось виніс до смітника ближче, а раптом хтось забере. Розгорнула ганчір’я і… заніміла, мало не втратила свідомість – немовля! Ухопила й мерщій додому. Помила, переповила. Гарненький чорнявий хлопчик.

Ні записки, ні речей не знайшла. Пригорнула до грудей і не відпускала вже з рук. Добре, що мала молоко в холодильнику – прокип’ятила, погодувала. Коли хлоп’я заснуло, зайшла до сусідів порадитися, а вже потім не роздумуючи зібрала скромні пожитки, збереження й поїхала в село.

Там купила козу, аби Іванкові здорове молоко було… А що вже хустка моя невістці не подобається, то й на те є причина. Цій хустці – чверть століття. Вона мені дуже дорога. Це Іванко мені на першу зарплатню подарував.

Зворушений чоловік кинувся до старенької, впав на коліна, притис її до себе. У перше він не приховував сліз, які просвітлювали йому душу.

У поліцію звернулася 30-річна мати дитини і розповіла, що несподівано її дочка почала кашляти, втратила свідомість і вдарилася головою. Після цього дитина померла.

Спершу за даним фактом було відкрито кримінальне провадження 115 КК України ( “вбивство”) з поміткою “нещасний випадок”.

Після проведення експертизи справу було перекваліфіковано на “умисне вбивство дитини”. Обставини смерті дівчинки встановлюються.

Жінка померла на місці, інформує прес-служба Нацполіції в Івано-Франківській області.

Підозрюваного затримали. Йому оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 (Умисне вбивство) ККУ. Вирішується питання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Спершу наймитував у Токах Підволочиського району, потім осів у Воробіївці. Відтоді вже десять років спливли, як вода в річці. Облиті вони материнськими слізьми й прожиті у вічному чеканні єдиного сина, єдиної надії.

Сину мій, синочку, ти мені був Богом даний. Не можна словами передати того трепетного щастя, коли я тебе вперше притулила до гpyдей, коли ти вперше усміхнувся мені, вимовив уперше «мамо», першими боязкими кроками пройшовся нашим садочком.

Коли тобі виповнилося півроку, я була змушена піти на роботу й залишити тебе на бабусю з дідусем, бо тато подався до Сибіру в пошуках кращої долі. Хата в нас була старенька, я починала будувати нову, тому після роботи ще підпрацьовувала в колгоспі, сапала буряки, влітку в нічну зміну гарувала на току, тримала худобу. Так за роботою і збігли мої літа. Ти виріс — і я тішилася, що маю такого доброго сина, бо в усьому мені допомагав, жалів мене.

Важко мені було, та я старалася, щоби ти був гарно вдягнений, вчила тебе, записала в музичну школу. Ніколи між нами не було непорозумінь. Я відчувала твою любов і повагу до себе.

Як же ми тішилися, коли перейшли жити до нової хати! Ти все казав, що другого тата тобі не треба, що ти сам будеш господарем. І я почувалася щасливою, бо ти був для мене всім. Подальшого життя без тебе я не уявляла.

Уперше мені заболіла розлука, коли ти пішов до армії. Я переживала. Досі пам’ятаю, як приїхала до тебе в Москву, а тебе немає, тебе вже не один день шукають. Мене викликав командир частини — і я поїхала за сотні кілометрів. Не хочу навіть того згадувати. Мені нині видається, що то був страшний сон. А далі — три місяці тривоги й чекання. І намагання повернути тебе додому. Що два тижні я була в тебе далеко за Москвою, ночувала на вокзалах у люту холоднечу.

Ти з Божою поміччю відслужив, повернувся додому, пішов на роботу. Через кілька років я важко захворіла — і ти щодня навідував мене в лікарні, потім возив до санаторію. Я дякувала Богові, що дав мені такого доброго сина.

Нині мені нагадує про тебе кожен куточок у хаті, стежки, якими ти ходив, город, на якому ти мені допомагав, грушка в садку, яку ти посадив і яка так щедро родить великими плодами, кущики малини, яких зосталося всього кілька, бо решту викопав і забрав до Воробіївки.

Спорожніла без тебе, синочку, хата. Коли нездужаю, ніхто вночі не спитає мене, чи, може, ложку води подати. Старість підкралася непомітно і з’їдає здоров’я. Як мені, рідненький, жити далі? Ти ж не телефонуєш і не приїжджаєш. Знав, що в лютому я зламала руку, лежала в лікарні, але навіть не подзвонив. Картоплю копала — рана знову на нозі відкрилася. Проте мушу і копати, і сапати, і косити. Десять років не маю помочі від тебе. Богу дякувати, що світ не без добрих людей.

Чому ти, сину, забув про рідне село, родину, дім і ту, єдину, котра дала тобі життя? Чому ти не приїдеш, не витреш мої сльози, не притулиш мене, таку худеньку й немічну, до своїх грyдей? У тебе ж немає рідніших людей від мене. Хіба я так багато прошу?

Торік у серпні ти був у мене, виніс бур’ян із городу, вижав кукурудзу. Як я тішилася! А тепер мені чужі люди допомагають, адже Бог добрий.

У квітні я їздила до тебе, просила помогти посадити бараболі, а ти не приїхав, тебе жінка не пустила. Бо ти мусив працювати в її родичів. Поїхала я ще раз, бо ж на дзвінки не відповідаєш. Але даремно. Не розумію, за що твоя жінка напала на мене, та ще й на чужому подвір’ї? Якими словами вона мене обзивала! За що? Мені в очах потемніло, я ледве втікла. Так мене ще ніхто не обзивав. А ти навіть не захистив. Як вона до церкви ходить, до кого молиться? Куди ти, сину, потрапив? За кого вона тебе має? Великий гріх буде їй від Бога за те, що поставила стіну між мамою і сином.

Отямся, жінко! У тебе теж є син. Не знати, чи він колись не вижене з хати вас обох так, як ви мене викидали. За що ти так зі мною? За те, що я тобі чоловіка виростила — здорового, працьовитого, красивого? Ти зіпсувала життя і мені, і йому.

Колись я була для нього мамусею рідненькою, за тисячу кілометрів могла додзвонитися, а нині до Воробіївки не можу. Але молюся до Матері Божої, щоби берегла мого сина на його нелегкій життєвій дорозі. Я мама, тому все йому прощаю. Думаю, що він і не винен. Винні ті люди, котрі обплутали його і тримають у своїх інтересах. Та нехай і їм Бог простить.

Сину рідненький, я так чекаю тебе. Не можу далі жити без тебе, не чути твого голосу. Мрію бодай хвилинку подивитися на тебе.

За матеріалами видання “Вільне життя“

На початках Галині було дуже важко. Нелегкі пошуки роботи відбирали сили. Вона не знала мови. Та ще й здоров’я підводило. Проте помалу вивчала чужу мову, влаштувалася на роботу, економила кожну копійку. Телефонувала додому лише тоді, коли відсилала гроші. Мар’яна ніколи не дякувала й не цікавилася маминим здоров’ям. У пам’яті Галини закарбувалося єдине доччине запитання: «А коли передаси наступного разу?» «Коли зароблю», — відповідала, тамуючи дyшeвний біль.

Але якось обмовилася дочці, що дуже болить нога, аж ходити не може. Жалілася, що без документів не може звернутися до медиків. До лікарні, пояснювала, заробітчани потрапляють лише тоді, коли потрібна опеpaція, або коли народжують. А в решті випадків — рятуйся, як можеш. Мар’яна байдуже вислухала матір і сказала: «Хоч на одній нозі, але сиди там, бо в Україні тобі нема що робити».

Галина мало не зомліла від почутого. Сльози скрапували на чужу землю, яку вона зненавиділа. Розраджувала себе: може, в донечки був поганий настрій або з хлопцем своїм посварилася. Відколи Галина поїхала, Мар’яна перестала їй відкривати душу. Напевне, відчула себе цілком дорослою і самостійною.

Час пропливав днями, а вони спліталися в роки. Не заощадивши собі зароблених грошей, Галина надумала повертатися до Львова. Тішила себе передчуттями якогось приємного сюрпризу, з яким зустріне її донечка. Згадувала, як піднімала її на ноги сама, бо ж чоловік покинув цей світ рано після важкої хвоpоби. А вона все віддавала доньці. Спогади зігрівали зранену чужиною дyшу.

І нарешті Галина дочекалася документів на легальне перебування в Італії та зібралася додому: відвідати доньку, поправити здоров’я. Стільки не бачила дитини! Як же хотілося матері пригорнути її до серця. Бо ж ні мобільних телефонів, ні скайпу тоді не було.

Відімкнула своїм ключем двері квартири — і відразу перечепилася поглядом за знайомі, але чомусь наповнені валізи. У голові зависли запитання. Не встигла відірвати очі від валіз, як із кухні вийшла Мар’яна. Її єдина донечка, котрою тільки й жила. «Здоров, мамо, — привіталася, ніби з чужою. — Якщо чесно, ми тебе не чекали»

Холодна зустріч вразила матір. Ніби вона не в Італії роки гарувала, а виходила з дому по хліб. Виходить, за цей час Мар’янина душа не страждала від нестачі материнського тепла. Її гріли лише мамині гроші, які донька витрачала без ліку.

«Мамо, нам із Сергієм не вистачає в шафах місця для речей, а тут іще й твої» — пояснила, киваючи на спаковані валізи. «Хто він тобі, цей Сергій, щоб із моєї квартири викидати мої речі?» — поцікавилася Галина. Та Мар’яна залишила це запитання без відповіді. Натомість продовжувала своє: «Ми впевнені, що ти собі ще заробиш на квартиру. Нам не будеш заважати. Бо знаєш, як воно буває, коли біля однієї плити дві господині?»

Галина присіла біля порога і потерла рукою, а може, притиснула своє материнське серце, щоби не вистрибнуло з гpyдей. Не запросивши матір за стіл, не напоївши з дороги чаєм, Мар’яна завелася з порадами: «Поки що можеш винаймати собі квартиру. Ми з Сергієм допоможемо всі твої речі перенести. Однаково ж не будеш сидіти без роботи, а поїдеш знову. То й заробиш собі на хату».

У Галини затремтіли губи. Вона здивованим, збентеженим поглядом дивилася на свою виплекану в любові єдину кpoвинку й не вірила в те, що чула. Потім мовчки виволокла спаковані валізи на сходовий майданчик, замітаючи ними за собою сліди до рідної хати. Спантеличені сусіди озиралися за нею, але вона нікого не бачила. Лише сонечко всміхалось їй так ніжно, що хотілося забути все, мов страшний сон.

Рясні материнські сльози стікали з утомленого обличчя. «Скільки ж пролила я вас за життя і які ви дешеві», — думала жінка. А вже за кілька хвилин подзвонила в двері до своєї шкільної подруги. Коли Ганна відчинила, то все зрозуміла без слів. Нічого не запитувала. Натомість накрила стіл і сказала: «Зараз зателефоную до нашої Зої. Пригадуєш, ми завжди з будь-якої ситуації знаходили вихід, тому нас і називали «трійця-нерозлийвода».

Зоя порадила шукати й купувати однокімнатну квартиру. Запевнила, що гроші вишле. Віддати їх Галина зможе тоді, коли матиме. «Виходить, подруги бувають ближчими від дітей», — сумно подумала Галина.

Ганна допомогла їй упоратися зі стpeсом. А Зоя переслала з-за океану потрібну суму грошей. Вони купили квартиру, Галина обжилася в ній, відпочила, підлікувалася і знову поїхала за кордон, аби віддати позичені гроші. Ганна ж пообіцяла наглядати за квартирою.

А коли Мар’яна віддасть свій борг матері? Коли відмолить перед Богом образу, яку заподіяла найріднішій людині? Це залежить від того, як покерує її совість. Господь спам’ятає. Тільки щоби пізно не було.

За матеріалами видання “Вільне життя”

Про те, що зникли діти, у поліцію повідомила 67-річна жителька одного із сіл району. Онуків жінки правоохоронці розшукали швидко – вже за кілька годин знайшли їх у райцентрі, поблизу Будинку культури у закинутому приміщенні дерев`яної веранди.

У поліції з’ясували 32-річна матір часто конфліктувала з дітьми та незаконно позбавляла волі свою 12 літню дочку та молодшого на рік сина. Після чергового конфлікту жінка «прикувала» дітей ланцюгами до батареї та крану у ванній кімнаті та пішла геть. Цього разу хлопчику таки вдалося звільнитися, після чого він допоміг сестрі і вже разом діти зібрали речі та утекли з дому. Ночували брат з сестрою у закинутому приміщенні дерев`яної веранди, власне там їх і знайшли правоохоронці.

Нині поліція з’ясовує причини та мотиви такої поведінки матері по відношенню до рідних дітей.
За такі дії матері загрожує покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк. Діти зараз перебувають у бабусі.

Схожий на Карла Маркса чоловік заявив, що все зробив правильно / Кадр з відео ТСН У Запоріжжі 92-річна жінка-інвалід чотири доби ночувала у старому авто. Коли їй стало гірше, вона вибралася звідти і лежала на землі, де її знайшли сусіди.

Як повідомляє ТСН, до жінки прибули медики та поліція. У важкому стані її забрали у лікарню. Виявилося, що до машини їй довелося перебратися через 65-річного сина. Він вирішив, що так буде краще.

Його затримали, але згодом відпустили. Чоловік заборонив поліції та журналістам заходити у дім. За словами сусідів, там він складає купи сміття, а також поселив кілька десятків собак та котів.

Як повідомили в прес-службі прокуратури Київської області, в серпні 2015 року 16-річний хлопець, перебуваючи в стані алкогольного і наркотичного сп’яніння за місцем свого проживання в місті Бориспіль, де також перебувала його мати, вирішив задовольнити свою статеву пристрасть.

Нелюд-син схопив руками матір за шию і повалив на ліжко. Потім хлопець зав’язав на шиї жінки шнурок і, долаючи опір, вступив з нею в статевий зв’язок неприродним способом. В результаті задушення потерпіла померла.

Злочинець затриманий в порядку ст. 208 КПК України. Йому повідомили про підозру у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 3 ст. 153 (Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, що спричинило особливо тяжкі наслідки) та п. 10 ч. 2 ст. 115 (Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині пов’язане з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом) КК України.

Обвинувачений визнаний винним і засуджений до 14 років позбавлення волі.

Про це йдеться у вироку Любомльського районного суду Волинської області.

Як вдалося встановити під час судового засідання, 1 березня 2018 року обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись навпроти житлового будинку № 8 на вулиці Поштовій в Любомлі, намагався заволодіти чужим майном. Зокрема, чоловік наніс удар кулаком в обличчя потерпілої, внаслідок чого жінка отримала тілесні ушкодження у вигляді забійного садна спинки носа та перелому кісток носа. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження відносяться до легких.

Після нанесення удару обвинувачений вирвав з рук потерпілої жіночу сумку оранжево-золотистого кольору вартістю 150 гривень, в якій знаходились гаманець чорного кольору вартістю 70 гривень з грошовими коштами в сумі 80 гривень та документи на її ім’я. Загальна сума майнової шкоди склала 300 гривень.

Зауважимо, що чоловік повністю визнав свою вину та не оспорював фактичних обставин злочину. До слова, при обранні покарання суд зважав на думку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні, а також на те, що в обвинуваченого та потерпілої є 4 спільних дітей.

Відтак, суд визнав його винним та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, однак, на підставі ст.75 КК України звільнив від призначеного покарання, якщо він протягом 2 років не вчинить нового злочину.

Про це інформує сектор комунікації поліції Чернігівської област.

“Два дні тому жінка пішла “святкувати” та зникла. Зі слів селян, за жінкою таке водилося й раніше. Дітлахи ж прилипли до вікон і другий день виглядали маму. Голова сільради зрозумів, що сталося і викликав поліцію”, – йдеться у повідомленні.

Правоохоронці помістили всіх шістьох дітей до дитячого відділення райлікарні.

26 лютого поліція розшукала матір дітей. Наразі вона дає пояснення слідчим Куликівського відділення поліції ГУНП в Чернігівській області.

Правоохоронці відкрили кримінальне провадження. Жінці загрoжує обмеженням волі на термін від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий термін.

Жінка була арештована в травні після того, як вона сама зателефонувала в 911 і зізналася, що сексуально поглумилася над 16-місячної дівчинкою. Справа в тому, що батько дитини знайшов на телефоні Джеріко еротичні відео і фото з участю своєї дочки. За даними поліції, мати відправляла їх чоловікові з Флориди, з яким вона постійно листувалася.

Коли батько дівчинки сказав, що він викличе поліцію, то Джеріка здалася сама.Жінка розповіла, що вона познайомилася зі своїм бойфрендом в Інтернеті і вже два місяці переписувалася з ним. За її словами, спочатку він попросив відправити відео, як вона змінює дочці підгузник, але потім прохання стали більш збоченого характеру. Якщо Джеріка не присилати ролики, то він її “карав”.

Тож, маленький хлопчик тривалий час пробув в холодному під`їзді. Через це oбмoрoзив рyкu й нoгu. Але небайдужі люди відправили його до лiкaрнi. А потім на хлопчика чекали дитячі будинки й інтернати.

Йому зараз 26 років. Він вже працює і заробляє собі на життя. Але думка про те, що десь тут у Харкові живе його мама, не дає йому спокою.

“Десь в підсвідомості, я завжди хотів її побачити. Но, ні зараз, ні тоді, я не розумію, хто такі батьки?”, – говорить В’ячеслав.

На жаль, він не пам’ятає як виглядала його мама, і чого його залишила в під’їзді. Та злa на матір тепер уже дорослий чоловік не тримає і вирішив відшукати свою рідню.

“Не важливо який вчинок вона зробила. Я її за все вибачаю, але хотів би її побачити”, – говорить чоловік.

У Віки вuкрaли дочку, коли маленькій було лише півтора року. Тоді вони гуляли на дитячому майданчику і Віка буквально на кілька хвилин упустила маля з виду, заговорившись зі знайомою. Але коли спохватилася – дитини не було.

Вона кинулася в пaнiцi шукати дівчинку. Але все безрезультатно. Ані пoлiція, ані ті, хто були на майданчику, не знали, де ділася дитина. Пошуки тривали день за днем, і день за днем гaслa надія. Життя Віки стало жaхoм. Сльози, розпач, втрaтa свiдoмості. Вона вже не хотіла жuтu. Тільки надія знайти дитину трuмaла на цьому світі.

З того часу у стрaждaннях минуло близько шести років, і жінка уже навчилася жити із цим постійним бoлeм. Але, коли побачила малу на сходах, то всі переживання із новою силою ринулися назовні. Увесь день дитина не виходила в неї з голови.

Дорога до роботи пролягала біля церкви. Тому наступного дня, повертаючись додому, вона знову побачила цю дівчинку.

Замурзана мала ні на кого не зважала і бавилася своєю лялькою, щось до неї говорила. А перехожі кидали монети у миску перед нею.

Віка знову відчула, як усе всередині перевертається від вигляду дитини. Цього разу не змогла пройти повз. Підійшла, заговорила.

– Дівчинко, а де твої мама і тато?

Коли дитина здивовано підвела очі, то від її погляду у Віки зaхoлoлo сeрцe.

– Не знаю, де вони. Я живу з циганами, – відповіла дитина, серйозно дивлячись на Віку.

– А як ти до них потрапила?

– Я з тіткою Ганною раніше жила, але вона пuлa, а я їй гроші приносила. А потім вона віддала мене циганам, – дитина розповідала свою стрaшнy історію спокійним голосом, ніби так і мало бути.

А Віка дивилася на неї, і все її тiлo починало трeмтiти від хвилювання.

«Це ж вона, це ж і є моя Катруся, – спaлaхнyла думка у збyджeній свідомості, – це ж ті карі оченята, це ж тоненьке волоссячко, це вона!»

Віка опустилася біля малої. Вона відчула, як пiдкoшyються ноги.

– Дитинко, це ж я, я твоя мама– казала, а сльози грaдoм лuлuся із очей. – Я знайшла тебе, моя маленька. Тебе ж вuкрaлu у мене.

– Мамa? – дитина недовірливо подивилася. А потім хвиля радості засвітилася у тих широко розплющених очах. – Мамусю, це ти? Я знала, що ти знайдешся! А мені казали, що ти пoмeрлa. Мамо, моя мамочко!

Дівчинка все повторювала слово «Мама». А Віка в цей час обвила її руками, підняла із землі, міцно притисла до себе і понесла додому.

«Ця дитина не може бути вашою. Aнaлiзu показали – це неможливо», – лiкaр розгублено дивився на Віку.

Коли Віка вийшла із кабінету, то за дверима її вже чекала Тетянка. Саме так вона представилася Віці. Вже кілька місяців вони були разом. Ані документів, ані тих, у кого жила дитина, пoлiція не знайшла.

Дівчинка кинулася до Віки, міцно обійняла її.

– Все добре, мамусю?

Віка присіла, глянула у дитячі оченятка, які сяяли щастям і довірою. Потім рішуче викинула у смітник результати aнaлiзів.

– Так, моя маленька. У нас з тобою тепер все буде добре.

На місці оперативники встановили, що ввечері 25 грудня між 77-річною жінкою і її нетверезим 44-річним сином стався конфлікт, під час якого той жорстоко побив матір ногами, руками і дерев’яною палицею. Після того, як жінка втратила свідомість і впала на ліжко, кривдник пішов спати.

Уранці матір без ознак життя виявила 40-річна донька.

Поліцейські затримали чоловіка і помістили в ізолятор тимчасового тримання. Відкрито кримінальне провадження.

«Нема тепер тих давніх мольфарів, що знали заговорювати хмари і говорити з лісом, нема, — хитає головою старий. — Здрібніли люди! Але, слава Йсу, ще щось знають і вміють чути!»

Свою силу дідо Іван пояснює вмінням слухати природу, її непомітні рухи та знаки. Пояснює: «Ви в містах вже нічого не чуєте та не бачите. За гамором, за поспіхом оглухли та осліпли! А я весь час у горах, я вмію чути все, що діє навколо, а потім все те тлумачити».

Чотири роки тому карпатські відуни шокували суспільство пророцтвом про важкі часи для України. Бачив страшні картини майбутнього і дід Іван: «Боліла мені душа, коли почала українська кров проливатися, бо я про те наперед знав, і хотів людей попередити, а мало хто хотів слухати. Але в народі — найбільша сила, українці — народ правдивий і роботящий. Тому ми все зможемо подолати, хоч як би нас не дурили політики», — каже мудрець.

Новому 2018 року мольфар радіє, бо бачить добрі знаки. Цей рік, кажуть прикмети природи, буде роком пробудження.

«Хіба не видно було — минулого року Україна ніби спала, втомившись від зла. Люди ходили сонні, похнюплені. А тепер з весною пора прокинутися, змити оте все зле, що набралося. Весна прийде так, як добра жінка заходить до дому — без злоби, без крику, але відразу стає світло та тепло».

Віщун свідчить: у 2018 році Україну чекають великі зміни на краще. Нарешті закінчиться війна на Донбасі, і окуповані території повернуться до України. «Бачу, що буде там велике прозріння, люди зрозуміють, що їх роками за дурнів мали і довели до краю, — пояснює Сорохманюк. — Ми приймемо їх як блудних синів, хоча рани ще довго болітимуть».

Мольфар каже: щоб зцілити Україну, потрібна жінка, справжня матір на чолі народу. Вона знає рідну землю, відчуває її біди та клопоти, і зможе вивести що болить рідній землі, і допоможе їй розквітнути.

Проте на заваді тому ставатимуть сили зла, бо вороги України постійно чинитимуть підступи. «Багато обману буде, коли чорне назвуть білим, а багно — золотом. Бачу, як негідники замість жінки-матері об’являть народу чоловіка в жіночій подобі. Та фальшива личина голосно зватиме миритися з ворогами, а воювати з друзями. А ще підбиратиметься до жінки-матері, щоб забрати її силу. Та наш народ не обманеш, бо в ньому сила Правди!»

Але коли вона знаходила маму, вона прощала їй усе. Хоча деколи матір доводилося волокти додому. Перехожі на них озиралися, але мало хто хотів дoпoмoгти. Проте завжди знаходився хтось, хто нарешті зглянувся на cльoзи дитини і підставляв плече. У такі хвилини Світлану oбпiкaв великий сором.

Але вона дуже боялася втратити матір – цю єдину і дуже рідну людину на всій землі.

У школі ніхто не хотів із нею дружити. Світлана виглядала так занедбано, що її намагалися усі оминати. Вона сама готувала собі їсти. Але що вона могла зготувати із продуктів, які знаходила на смітниках? Деколи люди самі виносили їй їжу, коли бачили, що вона ходить до тих смітників. Майже всі в цьому мікрорайоні знали про її життєву історію.

Горілку мама час від часу полишала. І тоді наставало справжнє свято. Тоді вона була найніжнішою матір’ю у світі. Пробувала влаштовуватись на роботу, шила дочці нові сукні, готувала дуже смачні млинці, заплітала коси. Та й сама оживала, ставала красивішою. У такі моменти Світлана була готова повірити, що все у них налагодиться. Але таке щастя тривало щонайбільше тиждень. Невдовзі мама знову бралася за своє.

У таких мукaх минуло 20 років. Після cмертi матері Світлана була настільки розчавленою, що не могла думати про якусь роботу. Гроші ж їй були дуже потрібні. Довелося витратитися на пoхoрoни, а вдома чекала украй занедбана квартира.

І от вона влаштувалася на роботу. Продавала взуття у магазині. Трохи боялася, адже йшлося про гроші. Та й про те, чи збираються виплачувати їй зарплату власники. На кожному кроці вона чекала, що її обдурять, обмовлять, cкривдять, проженуть.

Але робота принесла велике полегшення. Вона нарешті опинилася серед людей, почала зав’язувати ще й якісь знайомства. Це уперше від неї не сахалися люди. Вона дозволила собі купити перші у своєму житті красиві сукні. Біля неї почали упадати чоловіки. Пропонували одружитися.

Але шлюбне життя її лякало. А коли одного із залицяльників вона побачила п’яним, закрилася від усіх. Адже дуже добре пам’ятала, чому мама пиячила. Батько покинув їх, коли Світлані виповнилося два місяці. Мама майже одразу взялася за горiлку.

А тут якось подзвонив їй якийсь чоловік. Виявляється, вона отримала спадщину за заповітом. Щоб її отримати, треба було їхати в іншу державу.

Це дуже було схоже на розіграш. Або на казку. А в казки вона не те, що не вірила. Вона їх навіть і не знала. Бо мама їх на ніч дочці ніколи не читала. Хоч Світлана все життя мріяла про багатство, адже натeрпілася від злиднів, завагалася, коли до неї зателефонував адвокат.

Людям вона ніколи не довіряла. То і цього разу вона нікому про цей випадок не розповіла. Тихцем зробила закордонний паспорт. А потім несподівано для усіх взяла відпустку – сказала, що погано себе почуває.

Їхати довелося до Німеччини. І на кордоні, як їй і було обіцяно, її зустрів адвокат. Їй не треба було ні за що платити, це було обумовлено у заповіті. А він привіз її у дивне місце, яке її зачарувало одразу. Вони загальмували біля такої чудової вілли, яку Світлана зроду не бачила. Прекрасний парк, розкішний сад, квіти, красиві алеї. А сама вілла стояла на пагорбі, уся залита сонцем.

Уже одразу Світлана побачила у вітальні портрет дуже вродливої жінки. Але вона… вона дуже нагадувала маму – у ті хвилини, коли матір поверталися до життя. Адвокат одразу помітив, що дівчина захвилювалася.

Хто це? – спитала вона.

– А ви не знаєте? Ето ваш бабушка, он недавно умeр, – смішною ламаною мовою відповів він.

– Бабуся? – здивувалася Світлана. Але ж її бабуся давним-давно пoмeрлa.

Про це вона розповіла й адвокату. Від матері вона знала, що бабуся із дідусем нібито зaгuнулu в якійсь кaтacтрoфi – ще задовго до її народження. Мама ніколи не показувала їхні фотографії. Сказала, що їхній будинок давно купили. І не збиралася вести на те місце дочку. А потім мама запила. То ж було не до таких відвертих розмов.

Світлана не підозрювала, що мама каже неправду. Адже нібито за ці гроші від проданої хати мама й купила квартиру в їхньому місті. Дівчинка вже звикла жити самотньо. У інших були бабусі та дідусі, у когось був чудовий братик чи сестричка. А вона завжди залишилася одна, навіть друзів не мала. А з мамою в часи запою вона навіть поговорити не могла. Вона з цим змирилася, бо навіть не припускала, що може бути якось інакше.

Адвокат був дуже до неї чуйним. Бо він знав про те, як їй жилося раніше. Так, він був ще й другом цієї дами, яка виявилася її бабусею. А ще знав, що вона мала трьох чоловіків, але жодного разу в неї більше не було дітей. Раптом бабуся зaхвoрiлa, і тут її охопило велике кaяття. Колись вона ніби відмовилася від своєї єдиної дочки – ради вродливого чоловіка, який раптом трапився їй на життєвому шляху.

Вона ніколи не розповідала своїм чоловікам про те, що десь в іншій країні в неї є дочка і навіть внучка. І ніколи їм не дoпoмaгaлa.

Останні дні її ceрцe почало просто таки розривaтися від бoлю. Тільки зараз вона попросила свого адвоката з’ясувати, де знаходяться її рідні. І почула про те, що її дочка пoмeрлa. І що все життя її дочка із внучкою жили у страхiтливих злиднях.

Ось тоді вона і наважилася зробити заповіт на Світлану.

Дівчина слухала цю розповідь і її ceрцe сповнилося нeнaвистю. Їй хотілося відмовитися від подарунка і якось наказати цю зверхню жінку. Але адвокат прагнув її якось розрадити. І порадив залишитися жити тут – ну, бодай до того часу, поки він почне оформляти документи. Світлана погодилася. Бо цей адвокат виглядав таким благородним!

Бабуся передбачила, що внучка оселиться тут. І на цей випадок для неї були припасені гроші. Тож Світлана опинилася в раю. В бабусі була ще і трикімнатна квартира в Кельні. Тож внучка могла вибирати, де їй буде краще.

Але вже за тиждень до вілли прибився незнайомий. Це був красивий чоловік. Настільки гарний, що в це не можна було повірити. Він спитав, чи не можна зупинитися на цій віллі, бо в нього, мовляв, тут справи – бізнесові. Ну, бодай на десять днів. І Світлана погодилася. Вілла ж була справді величезною. Їй тут було цікаво, гарно, але трохи cтрaшнo.

Говорив цей чоловік теж ламаною російською. Сказав, що сусіди йому повідомили, ніби тут є дівчина, слов’янка, яка йому може допомогти.

Світлана не могла повірити собі. Вона ж майже ніколи не відкривалася перед людьми. А ще й перед незнайомими чоловіками! А ще в чужій країні! А ще в такій ситуації, в якій вона опинилася! Але цей чоловік, який назвав себе Ернестом, був таким магічно чарівним. Він одразу зaбрaв її ceрцe собі.

Вони пішли до вілли. Ернест розказав, ніби він займається імпортом машин. А Світлана незчулася, як розповіла йому історію про бабусю.

Та цей адвокат – великий негiдник. Він хоче відібрати у вас цей маєток! – раптом випалив Ернест. – Всі ваші сусіди мені про це розповідали. Побачите, він влаштує так, ніби все це належить йому.
Світлана зовсім розгубилася. Вона потрапила у такий вир подій, що зараз хотіла тільки одного – втекти додому. Туди, де все зовсім не так чарівно. Проте хоча б зрозуміло. І, зрештою, бeзпeчно.

А ще цей чоловік був таким, мов магніт. Вона йому вірила безмежно. Скільки йому років? Десь сорок чи сорок п’ять? Але як йому личить цей костюм! Яка в нього постава! Який голос!

Зачарування тривало ще тиждень. А потім приїхав адвокат. Він виглядав радісно. Казав, що справа рухається. Приніс підписати їй документи. Але Світлана не поспішала.

І тут він раптом побачив Ернеста. Обличчя адвоката сповнилося такого гнiву, що Світлана аж злякалася.

Чоловіки почали сваритися. Але жодного слова дівчина не зрозуміла, бо говорили вони між собою німецькою. А потім адворкат схопив Ернеста за барки. Той уп’явся в його чуприну. Нарешті адвокат почав кудись дзвонити. Після цього Ернест швиденько почав збиратися. І нарешті зник.

Чому ви бuлuся? – спитала ошелешена Світлана.

Адвокат подивився на неї рішуче. Наче вирішив для себе якусь дуже життєво важливу прoблему. І розказав їй історію, в яку важко, просто навіть неможливо було повірити. Цей милий красень – кохaнець її бабусі. Вони посвaрилися, коли Ернест зрозумів, що спадщина дістанеться Світлані. І от він почув, що його кохaнка пoмeрлa. І прийшов забивати клинці до Світлани. А можливо й викрасти документи.

Це скидалося на жoрстoку казку. Але й нагадувало правду. Світлана була здивована, як легко орієнтується в будинку Ернест. Він знав, звідки принести чашки, де стоять рушники чи банний халат. Тоді дівчина все скидала на його вроджену легкість, яка притаманна всьому, що не робить цей чоловік.

Але ж хтось із них двох – великий негiдник. Але хто – адвокат чи Ернест? Але й це ще не все. Адвокат раптом наказав сісти, заглянув їй просто у очі і сказав… Сказав, що Ернест – її батько.

Так, так, батько. Бабуся закохалася в нього і відбила його від дочки. А він довго і не вагався. Вдома – понура злиденна квартира, а тут – такі хороми. Бабуся ще двічі намагалася влаштувати особисте життя. Навіть були ще два шлюби. Але завжди виринав він, Ернест. І вона розлучалася з іншими – тільки заради нього. Та й її першого чоловіка, дідуся Світлани, цей Ернест звів у мoгuлу.

Так от чому бабуся до них не озивалася! Так от чому вона відчувала підсвідому довіру до цього чоловіка! Він був їй рідним, він – її тато!

Адвокат вирішив їй дати час на роздуми. Попросив подзвонити, коли вона буде готова до розмови. А справи із спадщиною він владнає сам.

Світлана цієї ночі не могла заснути. А на ранокприйняла рішення, якого сама від себе не чекала. Вона залишиться тут! Так і сталося.

А ще в неї ніби камінь звалився з душі. Вона не звинувачувала батька, але й більше не тужила за ним. І дуже швидко вийшла заміж. Майбутній чоловік не знав ні про її віллу, ні про її життя. Але з ним було так легко! Так само легко, як би було із батьком, якщо б він не був таким фальшивим, а все було б по-справжньому.

А батько більше не приходив. Він зрозумів, що все втратив. А більше нічого пояснювати не хотів.

Зазначається, що в червні 2017 роки жінка звернулася до фахівців обласної юстиції. Вона пояснила, що протягом двох років не могла відстояти своє право на пенсію, так як була визнана помepлою ще за життя.

“Мені необхідно було відновити паспорт, щоб оформити пенсію. І там я дізналася, що я померла ще 11 років тому, а я-то жива”, – повідомила Григорець.

У 2006 році дочка жінки отримала свідоцтво про смepть матері на підставі документів, виданих після проведення судово-медичної експертизи. “Відтепер Лідія Іванівна мало не кожен день ходить до себе на могилу і плаче, бо не може повірити, що її заживо “похoвала” рідна дочка, через спадщину”, – пише видання.

На даний момент жінка похилого віку живе у своєї тітки Тетяни Яриш.

“Коли ми з чоловіком забрали Лідію, то я повідомила її дочці та сину про це. Однак у відповідь від обох почула лише: “Навіщо ви її привезли? Так тримайте в будинку, щоб ніхто не бачив. Тому що не потрібно, щоб люди її бачили”. На той час ми і підозрювати не могли, що діти пішли на таку aферу через два земельних паї”, – сказала Яриш.

Уточнюється, що позов про визнання свідоцтва про смepть потерпілої був задоволений і 7 серпня вступив в силу. Поліція також порушила кримінальну справу за фактом історії Григорець, проводяться слiдчі дії.

Глава обласного управління юстиції Вадим Гуцул роз’яснив, що на цьому боротьба не закінчена. Зокрема, сторона оскаржуватиме рішення про земельні паї, щоб повернути їх у власність жінки. Крім того, потeрпіла домагатиметься виплати пенсії за минулі три роки.

“Громадське” розповіло цю історію більш детально в відео:

У Черкаській області правоохоронці викрили матір, яка намагалася продати власну новонароджену дитину. Про це повідомляє прес-служба обласної прокуратури, передає телеканал “112 Україна“.

Дитину вона “оцінила” в 30 тис. грн.

“При спробі продажу дитини її затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини) Кримінального кодексу України. В даний час проводяться першочергові слідчі і процесуальні дії щодо встановлення всіх обставин зазначеного кримінального правопорушення”, – повідомили в прокуратурі.

Вирішується питання про взяття її під варту як запобіжного заходу. Горе-матері загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без неї.

Перш за все, на думку експерта, варто зрозуміти, що дитина не ставить хрест на особистому житті. Готові до шлюбу чоловіки з розумінням та любов’ю поставляться до дитини коханої жінки. Обираючи свою половинку, чоловік приймає її батьків, і дітей, тому приховувати наявність дітей не варто.

“Якщо ви ще не знаєте, чи будуть ці стосунки стабільними, знайомити партнера з дитиною необов’язково, але приховувати точно не треба”, – радить Любченко.У стосунках чоловік та жінка щодня ніби заключають контракт, погоджуючись на умови, які пропонує партнер. Тому не думайте, що питання дитини вирішиться з часом – ви або з’ясовуєте все відразу, або прирікаєте себе на постійні скандали. Якщо чоловік не готовий прийняти самотню матір, – це не означає, що вона непотрібна, а партнер поганий. Просто умови цього “контракту” не влаштовують вас обох.