Тисячі людей в Києві прощаються з Героєм України Дмитром Коцюбайлом на псевдо “Да Вінчі”. Легенда української війни прийшов на фронт у 18 років, легко освоював будь-яку зброю, без спеціальної військової освіти доріс до комбата. Його підрозділ “Вовки Да Вінчі” на війні завжди вважався одним із найбоєздатніших. Аби віддати шану патріоту, цілий день люди несли квіти спочатку до Михайлівського собору, потім на Майдан Незалежності, йдеться в ТСН.

У своєму першому в житті інтерв’ю на війні, у свої 18 років, “Да Вінчі” говорив, що не боїться. “Загинути за Україну я не боюся”, – заявив він тоді.

Це доводив не на словах – від перших днів на фронті був у найгарячіших точках. У Пісках отримав перше важке поранення. Ще була шахта Бутівка, а Авдіївка взагалі на довгі роки стала базою “Вовків Да Вінчі” – так він називав своїх бійців.

Він став спочатку народним героєм, а потім і Героєм України. Його батальйон прийняв на себе й оборону Бахмута. “Він міг там і не бути, але Да Вінчі день перед тим на штурмі був, він такий комбат, він все зі своїми бійцями, якщо ви не в курсі. За день перед цим танк загорівся, він його водою загасив, вискочив на танк, що не мав би робити, всі там у шоці були. Він на руках у мене загинув. Хоча довезли його до госпіталя, надали, але лікарі, на жаль, не врятували його просто, бо поранення було дуже важке”, – розповідає побратим “Нью-Йорк”.

“Я поки не уявляю, як ми без нього будемо. Прийшла думка: у росіян навіть немає такої людини, якій було б адекватно помститися, у них немає ні одного, кому помститися”, – розмірковує побратим “Бугай”.

“Це людина, яка не була ніде заплямована, ні в чому, тобто ні в політичних, ні в якихось конфліктах між групами, тобто це така рівна людина, воїн, людина війни і людина в першу чергу”, – зазначає побратим Сергій.

Бойовий шлях “Да Вінчі” розпочався на Майдані Незалежності, тоді йому було 18 років. І от сьогодні Герой України Дмитро Коцюбайло знову зібрав повний Майдан людей, які прийшли з ним попрощатися.

На головній площі з “Да Вінчі” прощається командувач Валерій Залужний, з яким вони дружили. А ще міністр оборони Резніков і начальник розвідки Буданов. Сюди прийшли і приїхали всі, хто мав хоча б найменшу змогу. Герої України за життя, від генералів і до солдатів, волонтери, журналісти, просто люди, які ніколи не знали бійця особисто, але хотіли віддати честь, бо розуміли, наскільки велику справу він зробив для України і продовжує робити. “Напевно, це єдиний доброволець, про якого не чув взагалі жодного міркування проти того, щоб його дійсно нагородили цим почесним званням. Це втрата не як командира, тим більше бійця. “Да Вінчі” за ці 9 років війни став символом добровольчого руху і боротьби в цілому”, – зазначає побратим Ян.

22 січня 2014 року відкрився сумний рахунок героїв, які загинули під час Революції Гідності, і яких згодом назвуть Небесною сотнею.
Протистояння на вулиці Грушевського почалось ще 19 січня, повідомляє Укрінформ.

Тоді традиційне недільне Віче переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради. На той час вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу «Беркут». Почалось серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців «Беркуту». Для задимлення вулиці підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій на Грушевського, який тривав з різною активністю понад дві доби, завершився 21 січня, коли на вулицю вийшли священнослужителі. Ставши між євромайданівцями та правоохоронцями, вони почали молитися, закликаючи сторони до завершення конфлікту і покаяння. Так, змінюючи один одного, протягом доби священикам вдалося втримати протилежні сторони від силового протистояння.

Проте, вже наступного ранку, 22 січня, «Беркут» пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі.

Того ж дня стало відомо і про перших, хто поліг на Майдані. Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

Разом з тим, того ж дня, в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні.

Отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях Роман Сеник та Олександр Бадера.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані – 26 січня у Михайлівському золотоверхому соборі відбулася панахида за загиблим. Після панахиди тіло Михайла пронесли вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського.

Тоді ж вперше прозвучала пісня «Плине кача по Тисині», яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.

Коли почалася Революція Гідності, молодій поетесі Златі-Зоряні Паламарчук було трохи більш ніж 20 років. Вона вивчала журналістику в одному з київських вишів і писала ніжні вірші про кохання.

Злата-Зоряна була на Майдані до самого кінця. Революція Гідності змінила і її саму, і її поезію, дівчина почала писати про Революцію, а згодом – і про війну. Саме на слова молодої поетеси були створені пісні “Небесна Сотня” (група “TaRuta”), “На відблисках мого меча” (група “Тінь Сонця”), “Час ітіме як йшов” (група “Тобі здали”), “Дай мені так” (група “Колір Ночі”) та інші.

Спогадами про Майдан, його феномен та найяскравіші моменти, а також свою власну Революцію, Злата-Зоряна розповіла OBOZREVATEL.

– Злато-Зоряно, коли ви вперше прийшли на Майдан?

– У першу ніч. Тоді, коли Мустафа Найєм запросив усіх на зустріч на Майдані. Коли приїхала, людей було зовсім мало, але вони постійно приїздили і приїздили… Здається, вже в першу ніч була машина озвучки, виступали політики… Хоча, можливо, я помиляюся, і політиків ще не було – зараз дуже важко хронологія подій пригадується. Але та перша ніч, коли все починалося, закарбувалася в пам’яті.

Наступний яскравий спогад – коли зібрався перший мільйон. Дуже чітко пам’ятаю, як Святослав Вакарчук давав свій концерт, коли вмикали всі телефони – і ці кадри облетіли всі світові ЗМІ.

– Чим ви займалися на Майдані?

– Мені пощастило бути серед людей, які реєстрували прибулих на Майдан. Це було 26 грудня, у нас відкрився намет, один із трьох, здається, де ми виписували такі “посвідчення майданівця”. Люди приходили в ті намети, заповнювали символічну анкету і отримували паперове посвідчення учасника Майдану. Мені потім розповідали, що деякі перевізники у західних областях через це символічне посвідчення давали знижку на проїзд до Києва або взагалі не брали грошей за проїзд.

Люди були дуже різні. Інтелігенти, студенти… Це не вигадка, це не міф: там були справжні люди, які їхали, бо дійсно хотіли скинути режим Януковича, вони дійсно хотіли не до Росії, вони хотіли до Європи. І ця от можливість реєструвати людей мені показала Майдан із внутрішньої сторони. І це було неймовірно.

А потім стався перелом. 22 січня, на День соборності. Тоді на мосту Патона проводили символічну акцію – об’єднання лівого і правого берега до Дня соборності. І я вперше туди поїхала. Там було ду-у-уже холодно. Коли повернулася звідти до нашого намету реєстрації – дізналася про першу смерть на Майдані: вбили Сергія Нігояна.

Я пам’ятаю, як люди просто почали бігти. Пам’ятаю, як побігла разом з усіма.

Це просто було наче в якомусь фільмі. Ти психологічно до того ніяк не готова… Тобі двадцять з невеликим хвостиком років – і ти ніяк не готова до того, що зараз по тобі стрілятимуть… Що тебе гнатимуть, як тварину просто – і стрілятимуть по тобі…

Люди бігли з Кріпосного провулку в сторону Арсенальної. Це така широка дуже дорога, і “беркутівцям” було зручно стріляти, влучати в людей… Розстріл почався з Кріпосного провулку, з цього наступу… Тоді загинуло 8 людей.

Мені вдалося вибратися звідти неушкодженою. А ввечері підпалили Будинок профспілок… Було якось не до того, де мої речі поділися, де моя сумка, в якій лежав диктофон, блокнот, багато пляшечок води, документи… У мене лише телефон у руках зостався. А сумка, як виявилося, залишилася в машині озвучки, котра стояла в Кріпосному провулку і котру потім розбили, зрівняли з землею…

А тоді якраз уже ухвалили оті “драконівські закони” про учасників революції, що дозволяли приходити до людей у квартири… Була певна, що до мене точно прийдуть. Бо ж документи в тій машині лишились… І я пам’ятаю той вечір, коли я повернулася в квартиру – я почала прибирати вдома, аби було чисто…

– Готувалися до приходу чужинців?

– Так. Я дуже перестрашилася. А потім мені подзвонили ведучі зі сцени, сказали, що принесли мої документи до сцени. Ті, хто мене знав, навіть подумали, що я загинула чи сильно поранена – бо чого би ще документи мої хтось знайшов і передав.

Так документи повернулися до мене. А сумка, речі, диктофон – все це пішло по людям десь там.

Цікава історія трапилася з моїм блокнотом. Він для мене був дуже важливий. Для кожного його записник – це особисте. А я в свій ще й вірші записувала… І можете собі уявити, що ще в соцмережі Вконтакте через певний час мені пише підліток-дівчинка, каже “у мене є ваш блокнот, і я можу вам його переслати. Мій батько був на Автомайдані, і у нього ваш блокнот, я можу вам його переслати”. Я прочитала, думаю – щось не те… Перечитую знову, а там не “на Автомайдані”, а “на Антимайдані”. І дівчинка пише з Донецька. І прикладає фото мого блокнота…

– Повернула?

– Я написала їй, що це мій блокнот. А далі вона обмежила доступ до свого профілю. Може, вона батькам проговорилась, що мені написала, може, їй заборонили. Але я зрозуміла, що наші речі опинилися в учасників Антимайдану.

Але на цьому епопея з цим блокнотом не завершилася. Я зараз не користуюся Вконтакте, але профіль там залишився. І якось я зайшла – і прочитала повідомлення, що мій блокнот тепер – десь у музеї, в окупованому Криму.

Мені ця історія дуже неприємна, бо я не впевнена, що там люди можуть взагалі зрозуміти нас. І коли ти розумієш, що твої речі, твій блокнот, твої особисті думки опинилися в чужих руках, коли ти не знаєш, що то за музей, в яких цілях твій блокнот там читається… Таке враження, наче хтось порпається у твоїй білизні. Це дуже неприємно. Але це все – такі дрібниці порівняно з людьми, які там втратили своїх рідних, близьких, коханих.

Тобто моя історія – зовсім пересічна.

– Революція Гідності дуже вас змінила?

– Надзвичайно. Вона розділила життя на “до” і “після”. До Революції я була свідомою, але не настільки. Революція Гідності загострила відчуття справедливості, розуміння, що свою гідність і свободу треба виборювати, що якщо на тебе тиснуть, ти повинен чинити опір. Вона мене зробила сильнішою. Відкрила нові грані моєї творчості: я почала писати про Майдан. А далі, коли розпочалася анексія Криму і війна, вся ця поезія стала підґрунтям для написання нової, уже іншої, присвяченої війні.

Я часто думаю про те, що нам не дали прожити й відчути Небесну сотню, нам не дали оцінити її жертву, бо в нас дуже швидко розпочалися інші буремні події. У нас відібрали Крим. Росія вдерлася на Донбас. Україна почала нести величезні жертви.

І ця Небесна сотня – вона невідспівана, вона якось залишилася, як на мене, обділена увагою, тому що відразу прийшла війна.

Тому я дуже рада, наприклад, що в мене є поезія, присвячена Небесній Сотні. Що загалом люди почали і тоді, і зараз про це писати, що це не залишається поза увагою, що ми починаємо про це більше говорити – і пам’ятати. От просто подумайте: сім років тому з нами трапилася Революція Гідності. Для мене, чесно, це наче сім днів, я не вважаю, що багато вже часу пройшло, дуже швидко ці роки минули. Але от, наприклад, дітям, які зараз уже повнолітні, тоді було по 11 років. Вони Революцію Гідності можуть і не пам’ятати, або пам’ятати так, як я – Помаранчеву революцію, просто з телевізорів. Вони можуть не знати її справжню історію.

– Вони і не знають здебільшого, це правда.

– Тому дуже важливо, щоби відбувалися зустрічі в школах з учасниками. Я знаю, що інколи школярі самі навіть просять: “Розкажіть нам про Революцію Гідності”. Бо якщо не ми почнемо про це розповідати, ті, хто у ній брав безпосередню участь, то за нас це почнуть робити інші, можливо, не учасники, можливо, навіть ті, хто якісь зовсім інші висновки зробив із тих подій. Бо навіть одразу після Революції Гідності, коли я спілкувалася з ліцеїстами, виступала перед студентами, читала їм свою поезію – по завершенні зустрічі до мене підходили окремі викладачі й питали: “Ну і скажіть зараз, а чи треба нам була ота Революція Гідності, якщо зрештою вона призвела до війни?”…

І таких міфів – безліч. Навіть на тих ранніх етапах, коли, здавалося б, можна було би поспілкуватися з очевидцями, звернутися до першоджерел – люди не розібралися. І свідомо чи ні, поширюють оці міфи, що війна почалася через Революцію Гідності. Що анексія Криму стала прямим наслідком Майдану. Хоча ми знаємо, що сценарій анексії Криму розроблявся задовго до того відомого посту Мустафи Найєма. І Росія просто шукала привід, аби почати його реалізовувати.

Ні, ніяка Небесна сотня не винна в тому, що Путін все життя дивився на Крим, який, мабуть, потрібен Росії був, бо давав вихід через Чорне море. І міфи, які породила російська пропаганда тоді, на самому початку, з роками лише ростуть та множаться. Ось чому важливо розповідати правдиву історію Майдану. А правдива історія – це історія кожного, хто там був. Революція Гідності – це історія кожного, хто там був. Так складається загальна історія – з історії кожного. І особисто я ніколи не подивлюсь на Майдан іншими очима, я ж знаю цих учасників, я знаю, що їх вело туди. Я знаю, як вони цим переймались. Я ніколи не скажу, що це щось було фейкове, що це хтось створив умисно чи що на Майдані щось платили людям, які туди йшли.

Ясно, що одна людина не може побачити все, але те, що бачила я, дозволяє мені категорично стверджувати: тим учасникам, яких знала я, ніколи ніхто грошей не платив. Вони (зокрема, мої однолітки) просто хотіли вийти з-під режиму Януковича – і все.

– На Майдан вийшло дуже багато людей. Але ще більше, зокрема, у східних і південних регіонах, – його не підтримали, не зрозуміли. Як гадаєте, чому?

– Одним із перших наметів, що з’явилися на Майдані, був намет кримчан. Тому я так не можу сказати, що вони не підтримували. Знаходились ті, хто підтримував. Але у нас усіх різна історична пам’ять – і ця різність нас розділяє. Ми, як мені здається, живемо за різними цінностями. “Бандерівців” он шанують на Західній Україні, а на сході і в Криму ними дітей і дорослих лякають. Можливо, це говорить історична пам’ять, яка є однією з підвалин наших цінностей.

Вона нас найбільше і роз’єднує.

Хоча цілком можливо, найбільше нас роз’єднує навіть не історія, а незнання справжніх історичних подій. Це породжує масу викривлених “історій”, частину з яких, як відомий міф про російськомовне немовля, з’їдене кровожерливими бандерівцями, майстерно підігріває пропаганда.

Так народжуються міфи, які нас роз’єднують.

– Але ж йшлося не про минуле, а про майбутнє. І, здавалося б, людям властиво прагнути кращого життя. Чи вважаєте ви, що страх перед минулим, перед історією, перед міфами пропагандистськими у частини суспільства українського виявився більшим за бажання кращого майбуття?

– Цілком можливо. А може, відіграло роль ще й те, що за президента Януковича голосував все-таки переважно схід. І повстати проти його режиму під час Революції Гідності для східняків могло означати визнання своєї помилки, своєї поразки. А на додачу ще й економічні зв’язки східних регіонів з Росією далися взнаки, територіальна близькість до РФ… Важко сказати. Я не спеціаліст, тому можу хіба припускати.

– Ви дуже гарно сказали про те, що історія Майдану – це тисячі конкретних історій конкретних людей. Чи запам’яталися вам такі історії? Чи знали ви когось із тих, хто згодом загинув і став Героєм Небесної Сотні?

– Я не знала особисто жодного Героя Небесної Сотні. Але кожного разу, коли з’являлися фотографії вбитих, коли приносили їхні речі, серед яких було і “посвідчення майданівця” – я все думала: а можливо, ця людина була біля мене. Може, ми навіть перекинулися кількома словами. Вдивлялася, чи не мій то почерк на тому посвідченні…

Найяскравіший і найжахливіший водночас мій спогад про Майдан – це труни з Героями, які на руках несли до сцени. “Пливе кача”, яку мені досі нестерпно важко слухати – і труни, що пливуть по морю людей до сцени… Ми зараз звикли до війни, до втрат, до статистики загиблих. Слухаючи новини, ми розуміємо, що хтось загинув, і співчуваємо. Але ці відчуття важко порівняти з відчуттями від тих смертей. Коли ти, не в останню чергу через свою наївність, молодість, ніколи в житті не бачив таких сутичок і такої кількості жертв. А тут це раптом починає відбуватися з тобою, на твоїх очах. Ти пропускаєш це через себе, розумієш, що ти – частина цього, підтримуєш цей рух… І звичайно – сприймаєш це все як свою втрати, кожного загиблого там сприймаєш як власну втрату. Навіть якщо не знав його особисто.

Дуже шкода, що зараз ця жертва не цінується. Шкода, що люди не задумуються, що ніхто не хотів помирати у центрі Києва. Ніхто не хотів помирати в принципі. Люди вийшли на мирну акцію. І потрапили в ситуацію, коли їх позбавили життя.

Загалом, їжі було багато завжди, постійно хтось щось приносив і годував тих, хто там був на Майдані. Це пам’ятаю.

Пам’ятаю, як в аптеку заїхала, це уже після розстрілу, вже десь кінець лютого… Заїхала купувати різні ліки, коротше, все, на що було коштів. І заходять ще якісь люди, бачать, що я це все пакую і “ми також їдемо, ми також веземо”, і я просто сідаю в машину до незнайомих людей і ми просто їдемо на Майдан, щоби завезти ці ліки. Це до Головпоштамту, до місця, де збирали всі медикаменти… Просто так: ви – на Майдан, я – на Майдан, і ми – на Майдан, поїхали – поїхали!

Насправді це жахливі події, жахлива жертва людей у цих подіях. Але це такі події, коли ти зустрічаєш дуже багато хороших людей. Велика концентрація хороших людей в одному місці. Це було неймовірне відчуття.

І я вважаю, що кожна з попередніх революцій – Революція на граніті, Помаранчева революція – вони підживлювали те, з чого народився потім Майдан. Майдан відбувся ще з пам’яттю тих революцій. І думаю, що це дуже важливо – пам’ятаючи про Майдан, не забувати і про події та людей, завдяки яким він зрештою і відбувся.

За останній місяць у країні сталася низка жорстких ДТП за участю п’яних або ж “із проблемним здоров’ям” водіїв. Більшості аварій можна було запобігти.

Детальніше про ситуацію – в матеріалі OBOZREVATEL.

ДТП у Києві: трагедія на Майдані
У п’ятницю, 30 жовтня, на головній площі України – майдані Незалежності – сталася масова ДТП із загиблими. Land Rover буквально влетів у пішоходів, а потім і в автомобілі на Хрещатику.

Страшний підсумок: дві людини загинули (жінки 79 і 30 років), четверо були травмовані й госпіталізовані. Серед постраждалих – п’ятимісячний Сашко.

За кермом перебував 66-річний Юрій Назаренко – колишній член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Відео з місця аварії. Обережно, 18+!

Результати алкотесту на місці події показали, що водій тверезий. А вже під час судового засідання щодо обрання запобіжного заходу водієві Land Rover з’ясувалося, що чоловік повертався з кардіоцентру.

Сам Назаренко в суді заявив, що нічого не пам’ятає про те, як сталася аварія.

“Я їхав від кардіоцентру, я проїхав до повороту на Хрещатик – це все, що я пам’ятаю. Отямився, коли хтось мене бив по обличчю, не пам’ятаю, що там було… Я нічого не розумів”, – розповів водій у суді.

За словами лікаря, пацієнт звернувся в клініку на початку жовтня з гострим ішемічним інсультом, а 19 жовтня Назаренка прооперували. 26 жовтня, тобто за 4 дні до ДТП, чоловіка виписали з клініки з подальшими рекомендаціями щодо лікування. Однак чітких порад про те, чи управляти автомобілем, не надавалося.

“30 жовтня пацієнт приїхав на огляд, йому було проведено перев’язку рани. Після цього він поїхав додому”, – розповів медик.

Співрозмовник OBOZREVATEL у правоохоронних органах розповів, що незважаючи на те, що тест показав відсутність алкоголю у водія, ще невідомо, які ліки той приймав і чи могли вони позначитися на здатності керувати автомобілем.

“Після прийому низки лікарських з

асобів категорично не можна сідати за кермо. Чоловік був прооперований менше, ніж за два тижні до ДТП. Тепер крапки над і повинні розставити експертизи”, – пояснив він.

За інформацією ще одного джерела OBOZREVATEL, підозрюють, що у водія Land Rover могла статися транзиторна ішемічна атака. Це напад, схожий на інсульт, але тривалістю всього кілька хвилин, під час якого людина може знепритомніти.

Два ДТП в Харкові: за кермом – п’яні мажори
Півзахисник “Металіста 1925” Дмитро Кравченко став винуватцем масової ДТП у Харкові. 25-річний футболіст у нетверезому стані пошкодив три чужі машини і свою. Дивом обійшлося без жертв.

Драгер показав 1,85 проміле алкоголю, що в 9 разів (!) перевищує норму.

Правоохоронці кажуть, що вщент п’яний футболіст їхав на своєму Audi проспектом Лева Ландау на швидкості, що перевищує 140 кілометрів на годину. Результат, як говориться, очевидний.

Набагато трагічнішими були наслідки ДТП, яка сталася 21 жовтня під Харковом. На Окружній дорозі в районі Екопарку зіткнулися Toyota Land Cruiser і Lanos. Унаслідок аварії загинув підполковник ДСНС у Харківській області Дмитро Азарєнков і його 15-річна дочка Анастасія.

19-річний водій Toyota був нетверезий. Причому, як пізніше зізналася його мати, він і раніше сідав за кермо в стані алкогольного сп’яніння.

ДТП в Одесі: “бог” влаштував “Форсаж”
25 жовтня на вулицях обласного центру несамовитий водій Subaru Forester протаранив автомобіль патрульної поліції та огорожу. Під час затримання чоловік повторював, що він бог (“а бог невбиваний”) і зараз порве наручники.

Як з’ясувалося пізніше, водій був у стані наркотичного сп’яніння – під амфетаміном.

Страшні цифри
Згідно з офіційною статистикою Патрульної поліції України, у вересні кількість ДТП, як порівняти з аналогічним періодом минулого року, зросла на 14,8%. Унаслідок аварій 341 людина загинула, ще 3086 були травмовані.

Статистичних даних за жовтень іще немає, однак очікувати змін на краще поки не доводиться.

Революція на граніті за здобуття незалежності тривала з 2 по 18 жовтня 1990 року.

Мирний виступ почали студенти – встановили намети і оголосили голодування. Тисячі киян підтримали молодь у боротьбі за вільну Україну.

Вже 17 жовтня вимоги студентів виконали, зокрема прем’єра Масола звільнили, влада погодилася провести в Українській РСР нові вибори та відкласти підписання нового союзного договору між республіками СРСР.

Через рік після студентських протестів центральну площу Києва назвали Майданом Незалежності.

Розстріли на Майдані

З дозволу Печерського районного суду Києва ДБР разом із Офісом генпрокурора проведуть досудове розслідування стосовно ексберкутівця, який причетний до вбивств десятків людей під час Революції Гідності.

Скандальна телеведуча записала нове відео з начебто спростуванням попередньої її заяви про військових, яких жінка обізвала «селюками».

За словами Єгорової, її слова про військових були вирвані з контексту, і мала вона на думці зовсім інше. При цьому жінка згадала Євромайдан.

«Я ніколи не була прихильницею державного перевороту у 2013 році. Як людина, яка 26 років працювала в медіа, я точно знала, що всі ці події оплачені окремими людьми з їхніх кишень», – сказала вона.

При цьому протести у 2013-2014 роках вона назвала «корпоративчиком», посилаючись на свій досвід «у сфері розважальних проектів».

«Я, яка все життя працювала сфері розважальних проектів, для того, щоб такий корпоративчик влаштувати, його треба оплатити. Тобто поставити сцени, запросити артистів, годувати людей, постійно це все освітлювати, поставити стрімові камери, щоб люди могли стежити за подіями», – стверджує жінка.

Єгорова також заявила, що від початку була впевнена у тому, що події Євромайдану «закінчаться кров’ю».

«Бо я від початку чітко бачила цих людей і процеси, які запускали», – наголосила Єгорова, уточнивши, що вона говорить про попередню владу.

Про це інформує “Це моя Україна” з посиланням на відеозвернення Сніжани Єгорової.

Телеведуча у своєму зверненні зазначає, що на українському Майдані були дівчата, які надавали ceкcyaльнi послуги мітингарям.

«Хочу поговорити з приводу Майдану – нашого прекрасного, українського, де бабусі і дідусі стояли за справедливість, пенсію, інші блага. От просто цікаво через вісім років знайти цих бабусь, якщо вони дожили, і спитати, чи вони отримали все те, про що мріяли, стоячи і відмopoжуючи свої старечі кінцівки на Майдані за справедливість і добро.

З приводу Майдану хочу також сказати про соціальні стандарти – скільки там, в цих наметах пpoтестyвальників, було зроблено aбopтiв жінкам низької соціальної відповідальності, які благополучно обслуговували ceкcyaльними лacкaми протестувальників, нiкчeмниx та мaргiнaлiзованих мужчин, що приїхали звідусіль.

Так що нашим друзям-білорусам, які, можливо, побачать цей ефір, хочу сказати – якщо ви в найближчому майбутньому не зрозумієте всю правду, яким насправді був Майдан в Україні і до чого він привів, думаю, ви отримаєте все те ж, що і в Україні, але не розтягнуте в часі на вісім років, а дуже швидко», – говорить Сніжана Єгорова у своєму зверненні.

Джерело: державне видання Білорусі БЕЛТА

Пряма мова: “Нам намагаються цю заварушку підкинути. Я попереджав: майдану не буде, як би комусь цього не хотілося. Тому треба втихомиритись, заспокоїтися. А батькам втретє кажу подивитися, де їх чадо, щоб не було потім боляче. Поранено десь близько 25 хлопців з ОМОНу. Є переломи рук, ніг. Спеціально, цілеспрямовано били по цим хлопцям. Вони відповіли. Чого тепер ридати і плакати? Тому відповідь буде адекватною…

З однієї розмови ми бачимо ляльководів. Одна з ліній цих ляльководів – Чехія. Сьогодні вже з Чехії управляють нашим об’єднаним штабом, де, вибачте мене, сидять ці овечки, нічого не розуміючи, що від них хочуть. Я доручив видати цю інформацію в ЗМІ, щоб побачили, чого вони хочуть. Вони продовжують насідати, продовжують вимагати: виводьте людей на вулицю і ведіть переговори з владою про добровільну здачу влади.

Тобто Лукашенко, який перебуває на чолі вертикалі влади, на чолі держави добровільно при 80% голосів повинен передати їм владу”.

Деталі: За його словами, ситуацією в Білорусі намагаються управляти з-за кордону: “Я про Польщу не кажу. Там вже все осіли і теж починають смикати за ниточки. Я не кажу про Україну (звідти їхали). Це, впевнений, не державна політика, але там вистачає цих майданутих, про яких я говорив. В тому числі, на жаль, з Росії певний приплив людей”.

Він також поскаржився, що правоохоронцям довелося взяти під охорону офіс “об’єднаного штабу”, де були опозиційні журналісти: “Довелося 120 чоловік виділити для того. щоб контролювати ситуацію навколо цього офісу. Не дай бог відвернули б голову одній з них або комусь іншому, ми б відмивалися роками. Тому змушені були взяти їх під охорону. Вони це не цінують. Скоро оцінять”.

Лукашенко підкреслив, що ситуація на вулицях не катастрофічна, але “дуже небезпечна для людей, яких штовхнули на вулиці”.

“А ви знаєте, що в мене тато загинув? Шість років тому. У Києві. На Майдані. Не пам’ятаю, чи писала я про це тут прямо. Мабуть, ні. Я була дитиною коли його вбили. Мені було 12. Того дня я повернулася зі школи додому. Робила уроки. Дивилася прямі трансляції з Майдану. Вогонь. Колеса. Крик. І гордилася своїми батьками, що вони там. А потім дізналася, що мого тата вбили. Мого тата”, – почала Ірина.

“Вибачте, пані викладачко. Чому я вас не слухаю? Знаєте, сьогодні 18 лютого. Уже 14:00 година. Десь в цей час 6 років тому мого тата вбили. Але ще не опізнали. Вибачте, друзі, я на збірку не прийду. Просто зараз 19:00 година. 18 лютого. Шість років тому я почула, як кричить моя бабця. Бо її сина вбили. Мені зараз складно зорієнтуватися. Адже я досі цей крик чую. Вибач, мамо. Але я не можу з тобою сьогодні говорити. Як і ти не могла говорити зі мною цього дня шість років тому… Але я не скажу вам того. Бо про смерть говорити незручно”, – поділилася переживаннями Ірина.

Не змогла б вона розповісти про ці переживання і в інтерв’ю, бо нікому не потрібна її правда, натомість всі прагнуть отримати від цього ще одну сльозливу історію загальними фразами.

Ірина підкреслила, що може навести ще багато подібних прикладів, коли про смерть говорити незручно, бо про неї просто ніхто вже не хоче слухати.

Про це повідомляє з місця подій Цензор.НЕТ.

Інцидент стався після того, як хор виконав гімн України і колишній президент зі сцени крикнув у мікрофон:“Слава Україні!”. Невідомий стояв неподалік сцени, саме тому йому легко вдалось закидати чинного нардепа яйцями.

Зазначається, що чоловіка одразу спіймали учасники віче та спробували відлупцювати, але поліція встигла забрати його.

Українська нація повина об’єднатися, щоб відстояти свої національні інтереси, не допустити капітуляції та нарешті завершити Революцію Гідності українською перемогою.

Про це заявив лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок, виступаючи на Майдані Незалежності в Києві, де напередодні зустрічі у нормандському форматі проходить віче “Червоні лінії для Зеленського”.

“Рівно 5 років тому у Пісках загинув наш побратим-свободівець Віктор Лавренчук. Один із 14 000 українців, які полягли на фронті московсько-української війни. Сьогодні у селищі Ямпіль поблизу Бахмута Україна поховала великого патріота, активіста Артема Мирошниченка, який загинув тільки через те, що був українцем, тільки через те, що спілкувався державною українською мовою в українському Бахмуті на українській землі. І це для нас, для усіх українців, зі Сходу і Заходу, із Півночі й Півдня, для українців, які мешкають по всьому світу, є кривавим попередженням. Якщо, не дай, Боже, ця влада посміє здати національні інтереси України, вся Україна перетвориться у такий маленький кривавий Бахмут. Ми маємо це усвідомлювати. Тому всі як один зараз, вся нація повинна повстати проти свавілля, безглуздості, захланності та неосвіченості теперішньої зеленої влади”, – зазначив Тягнибок.

Лідер націоналістів наголосив, що слова та дії президента Зеленського, зареєстровані його оточенням законопроекти, свідчать про те, що влада вже переступила “червоні лінії”.

“Вони вже наступного року з якогось дива збираються проводити вибори на тимчасово окупованих територіях. Які вибори? Взагалі з глузду з’їхали? Історію вчіть! Навіть в Німеччині після Другої світової війни вибори були проведені тільки на п’ятий рік. А вони вже, коли ще не відбулося перепаспортизації населення, яке перебуває під окупацією, коли те населення ще не довело своєї лояльності до України, коли там купа кремлівської наволочі руйнує Українську державу, коли туди запускають шпигунів…Та не може там бути ніяких виборів щонайменше протягом 5-7 років, поки та територія не стане українською”, – переконує Олег Тягнибок.

Голова “Свободи” заявив, що влада не має права продавати інтереси України в обмін на дешевий російський газ:

“Зеленський і його прихвосні з Кабінету Міністрів знову вирішили посадити нас на кремлівську газову голку. Заради дешевого російського газу ми готові продавати українські національні інтереси і нашу святу землю? Ясно, що ні. І він повинен це знати.

Якщо українців не буде на вулиці, на акціях, мітингах, вони будуть розуміти, що всі їхні кроки нація схвалює. А ми кажемо: Ні! Ніякої торгівлі на крові! Ніяких газових угод із Москвою! Ніякої купівлі електроенергії у Москви! Бо це послаблює українську національну безпеку”.

Відтак, наголошує голова “Свободи”, сьогодні нація має бути як ніколи єдиною, щоб показати, що вона здатна відстояти свої національні інтереси та не допустити капітуляції.

“Рівно 6 років тому ми з вами повалили на Бесарабці червоного боввана Лєніна. Після того почався лєнінопад по всій Україні. Так ось: повалили 6 років тому червоного боввана, повалимо тепер і зеленого! Наша мета – щоби наші діти і внуки вже не боролися за Україну. Ми маємо завершити Революцію Гідності українською перемогою! А нехай вже наші діти і внуки живуть у великій, процвітаючій, красивій, могутній, мирній, вільній Українській державі!” – підсумував Олег Тягнибок.

Як зазначив Зеленський, йому б хотілося, щоб всі українські політв’язні «зустрічали Новий рік вдома».

«Моряків, політичних полонених ми повернули, але не всіх. Для мене це важливе гуманітарне, дуже особисте питання. Я справді хочу великого звільнення, яке має назву «обмін всіх на всіх». Мене цікавлять всі наші, щоб вони були вдома», – сказав Володимир Зеленський за підсумками переговорів із прем’єр-міністром Швеції Стефаном Левеном у Києві.

Також, президент Володимир Зеленський заявив, що має намір порушити питання про вибори на Донбасі на саміті «нормандської четвірки» 9 грудня о Парижі.

«Я впевнений, що ми будемо піднімати питання про можливість проведення місцевих виборів», — сказав український лідер. Зеленський також підкреслив, що вибори в самопроголошених ЛНР і ДНР повинні проходити «за законодавством України».

«Для нас це найважливіше», — зазначив президент.

Окрім того, Президент Володимир Зеленський планує під час саміту «нормандської четвірки» в Парижі 9 грудня добитися серйозних результатів щодо повного виведення військ та озброєння з територій ОРДЛО.

«Я впевнений, що ми зможемо, якщо обидві сторони захочуть припинення війни, скажімо так, якщо всі сторони захочуть припинення війни, як цього хочемо саме ми, то ми можемо добитися серйозних результатів з приводу повного виведення всіх військ, незаконного озброєння. Це дуже важливе питання, я хотів би розуміти хоча б рамку всіх цих термінів», – наголосив президент.

Проте вочевидь, не всі прагнуть миру та обміну! Фракції “Європейська Солідарність”, “Голос” та “Батьківщина” закликали українців вийти на акцію проти капітуляції 8 грудня на Майдані.

Відповідне звернення на сторінці в мережі Facebook оприлюднив народний депутат України Андрій Парубій. Варто зазначити, що у коментарях під дописом, українці не задоволені словами Парубія і зазначають, що замість того щоб допомагати президенту, вони своїми заявами розривають країну на частини. Ось що сказав Парубій.

“Закликаємо усіх українців, усі державницькі політичні сили, громадські організації 8 грудня о 13:00 вийти на Майдан Незалежності щоб продемонструвати нашу єдність та рішучість у боротьбі за Україну”, – написав нардеп.

Він зауважив, що напередодні Нормандської зустрічі необхідно нагадати владі про “червоні лінії” – вимоги українського народу, які ніхто не має права ігнорувати.

Заяву підписали голови партії “Європейська солідарність” Петро Порошенко, партії “Голос” Святослав Вакарчук та Всеукраїнського об‘єднання “Батьківщина” Юлія Тимошенко, яка нещодавно відкрито заявила, що переходить в опозицію до президента, хоча перед цим підтримувала його кроки стосовно досягенню миру на Сході країни. Що ж виходить, що українській опозиції мир не потрібен, навіть якщо він на українських умовах?!

Президент Володимир Зеленський хоче зустрітися зі студентами, яких шість років тому побив Беркут на Майдані. Про це 30 листопада він написав на своїй сторінці в Facebook.

“Вони залишилися ночувати на Майдані не заради майбутніх портфелів або мандатів, не для того, щоб заробити політичні бали або дивіденди, а тільки заради одного − щасливого майбутнього для своєї країни”, − йдеться в його повідомленні.

Зеленський вважає, що ці молоді люди були “тими романтиками, які роблять революцію”. Він також зазначив, що Революцію гідності “використовують в своїх цілях негідники”.

“Де вони зараз? Чи залишилися в Україні? Чи отримали після Революції Гідності можливість управляти країною і втілювати в життя зміни?”, − задається питаннями Зеленський.

У зв’язку з цим президент написав, що дуже хотів би зустрітися зі студентами, які були на Майдані в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року.

У 2001-му життя змусило молоду сім’ю виїхати на заробітки до Італії. Оксані довелося працювати доглядальницею біля хворих людей, на прибиранні офісів, у барі, на фабриці. Роман, який в Україні був юристом, влаштувався робітником на будівництво. Потрохи вони стали на ноги (хто добре працює, тому й Бог дає). Винайняли гарне помешкання у центрі міста Брешія в Італії, купили машину. І, як усі українські заробітчани, почали дбати про освіту своїх дітей, аби дати їм краще майбутнє.

12-річний Павло Федьків навчається в італійській загальноосвітній школі (щосуботи він відвідує також українську школу при асоціації «Надія»), а 17-річна Юлія – у науковому ліцеї міста Брешія. Обоє, як і їхні батьки, беруть активну участь у житті української громади, танцюють в ансамблі. На початку 2000-х пані Оксана дала життя колективу народного українського танцю «Веселка», який через кілька років був перейменований на «Яворину».

У 2015-му ансамбль під керівництвом пані Оксани представляв Україну на світовій виставці «ЕХРО» у Мілані. У квітні цього ж року танцюристи прикрасили своїм виступом прес-конференцію, організовану для італійської та української громад у місті Горгонзола.

Її тема: «Майдан. Вiйна в Україні». До речі, її організатором була теж наша землячка, уродженка села Колиндяни на Чортківщині, президент асоціації «Відроджена Україна» у Мілані пані Марія Забіяка. У травні 2015-го колектив «Яворина» виступив на святі християнських народів у місті Брешія, у червні – на такому ж святі в Мілані. А наступного року став переможцем фестивалю української культури в Італії «Укро-2016» (Бергамо). Участь в українських святах вишиванки у Брешії, в українсько-італійських святах культури в містечку Бускате поблизу Мілану (організатор – небайдужий до України італійський культурний діяч Фабіо Преведелло), у фестивалях «Укро» – усе це результат копіткої праці пані Оксани та її вихованців. Майже всі сценічні костюми для «Яворини» художній керівник і хореограф пошила своїми руками, нерідко – за власний кошт.з 2015-го пані Оксана Федьків викладає уроки танцю маленьким дітям у суботній українській школі в Брешії. І дуже щаслива бути вчителем, передавати дітям свою майстерність.

Чоловік Роман завжди підтримує дружину. А коли вона зайнята творчою роботою, залюбки допомагає по дому. Друзі родини із захопленням розповідають, яка велика насолода бачити, коли під час сімейних свят Оксана та Роман танцюють у парі. Це – справжнє диво, казковий політ двох віртуозів, двох закоханих у мистецтво сердець!

Коли почався Майдан, а згодом – вiйна на сході України, Оксана Федьків не залишилась осторонь, активно включилася у волонтерську діяльність. Разом із однодумцями – Ольгою Батюк та Василем Задворняком (Львівщина), Олегом Морозом (Хмельниччина), Іваном Лавром (Тернопіль), Ольгою Ліпніцькою (Збараж), Ольгою Олексієнко (Кременчук), Надією Вигнанець(Львівщина), Михайлом Мацуром (Тернопіль) та Іриною Вертілецькою (Суми) почала збирати серед заробітчан та італійців і переправляти на рідну землю допомогу для українських вoїнiв, особливо – для добровольців. Десятки тонн обмундирування, ліків, продовольства відправили в Україну ці небайдужі люди. Волонтерська громада Брешії купила й відправила на фpонт чотири «швидкі допомоги» для порятунку поранених українських бiйців і один позашляховик. Перша «швидка допомога», відправлена волонтерами Брешії для українського фpoнту, – незвичайна, її отримав прославлений лiкар-хiрyрг Артем Нікогосян («Єреван»). Про нього розповідало українське телебачення в програмі «Хоробрі серця». У цій «швидкій» не пoмeр ще жоден поранений бoєць!

Оксану Федьків щосуботи й щонеділі можна побачити на стоянці українських бусів біля Брешії. Вона передає великі пакунки допомоги для наших вiйcькових. Коли інші відпочивають, вона – працює! А коли влітку приїжджає у відпустку додому, неодмінно провідує когось із поpaнених бiйців, передає допомогу від себе особисто. Вона – надзвичайна людина, жінка зі щирим серцем дитини, альтруїстка, творчо невгамовна особистість і Українка з великої літери!

За активну допомогу вiйcьковим, волонтерську сотню та громаду Української греко-католицької церкви Різдва Христового міста Брешії було нагороджено орденом «За спасіння життя». На його врученні була присутня і пані Оксана Федьків. Це – і її заслужений орден!

Події в Україні розвиваються вже за звичним в історії сценарієм, а Росія продовжує використовувати кожну можливість нашкодити. Таку думку висловив музикант і активний учасник двох Майданів Сашко Положинський, передає “Лайм”.

«Мої розчарування почалися ще на Майдані. Я вже в якийсь момент зрозумів, що все йде не туди. На початку у мене ще була надія, що нам вдасться переламати ситуацію, зібрати критичну масу активних людей, щоб спрямувати Майдан дещо в інше русло. Але тоді я зрозумів, що мені це не вдається, що поки не бачу людей, які могли б допомогти мені це зробити або до яких я б міг приєднатися, щоб це зробити», – каже артист.

Співак додав, що відкритий конфлікт з Росією – історично неминучий для нашої України. Адже країна-агресор не давала нашій державі спокою з моменту свого утворення.

Початок акції протесту заплановано на 12.00 18 березня, на майдані Незалежності. Депортований з України лідер партії “Рух нових сил” Міхеїл Саакашвілі 3 березня закликав своїх прихильників провести всеукраїнський марш. Основними вимогами протестуючих буде відставка президента України Петра Порошенка, а також глав МВС і Генпрокуратури Арсена Авакова і Юрія Луценка. На своїй сторінці в Фейсбук Саакашвілі написав: «Барига не зможе поставити українців на коліна! Пропоную 18-го провести всеукраїнський мирний марш з вимогою відставки Порошенка, Авакова, Луценко і негайного проведення виборів ». Приводом для чергового маршу протесту став розгін демонстрантів біля будівлі Верховної ради, який стався 3 березня. Після зіткнень з поліцією постраждали 11 учасників акції протесту і 7 співробітників правоохоронних органів.

Учасники акції встановили на площі біля пам’ятника Тарасу Шевченку електронне табло, яке наочно демонструє, скільки осіб сьогодні покарані за злочини проти Майдану. Також на табло ведеться відлік днів, які минули з часу розстрілу Небесної Сотні. На сьогодні, з часу закінчення Революції Гідності минуло 1462 дні, покарано ж за цей час лише одного винного.

Також активісти зачитали звернення до усіх гілок влади із вимогою пришвидшити розслідування злочинів, які були вчинені проти учасників Євромайдану та покарати злочинців. Під цим зверненням можуть підписатися усі охочі завдяки QR-коду, який розміщений на стенді.

«Чотири роки минуло. Гасло про непокаране зло досі актуальне. Можливо, спотворюються якісь спогади. Чи трохи притуплюється з часом біль. Але ми так само гостро потребуємо справедливості» – каже одна із активісток Наталка Куба.

Електронне табло-лічильник стоятиме у Львові кілька місяців. Згодом активісти планують перевезти його до Києва і встановити на Майдані Незалежності.25

Ікону із зображенням усіх сучасних захисників України можна побачити у Свято-Преображенському соборі в Кременці.

Зображені події Майдану та АТО не є власне іконою, вони утворюють немовби фон, слугують її смисловим оформленням, – розповіли у храмі для фейсбук-спільноти «Типовий Кременець».

«У настінному розписі нашого собору ми прагнули відобразити переломний момент сучасної історії української нації. Дати цим подіям певне богословське осмислення та підкреслити виховний момент для сучасних і майбутніх поколінь», – додають священики.

Вищеназвані інциденти, а також акції протесту за політичну реформу, що розпочалися у жовтні під Верховною Радою, демонструють, що конфлікт між Саакашвілі та правлячою елітою Порошенка загострюється, пише для Dagens Nyheter кореспондентка Анна-Лена Лорен.

Позбавленому українського громадянства Міхеїлу Саакашвілі загрожує екстрадиція до Грузії у зв’язку з обвинуваченнями в корупції та зловживаннями на посту президента, нагадує автор статті. Однак лідер України Петро Порошенко не поспішає видавати свого опонента, оскільки боїться міжнародного скандалу, вважає Лорен.

Порошенко, ймовірно, побоюється і чергового Майдану в Україні. Скандал із Саакашвілі навряд чи зможе мобілізувати українців на нове повстання, але загальна картинка політичної ситуації в державі з корумпованістю її чиновників та некомпетентністю чинної влади – цілком, йдеться у публікації.

Саакашвілі навряд чи вдасться мобілізувати українців на новий Майдан такого ж розмаху, як масові демонстрації у 2014 році. Але випадок з ним – це лише ще один приклад некомпетентності українського уряду. Йдеться не лише про те, що влада спочатку видає іноземцям громадянство, а потім забирає його з власної ж примхи, а в першу чергу про те, що Україною, як і раніше, керують як і до Євромайдану – шляхом досягнення домовленості між різними корумпованими елементами,
– робить висновок шведська журналістка.

Нагадаємо, раніше Саакашвілі оголосив про початок “народного імпічменту”, а також висловив готовність очолити новий уряд.

Теги: Новини політики Новини України Євромайдан Скандал Міхеїл Саакашвілі Олексій Порошенко протести

Про це він розповів українським ЗМІ. Відповідаючи на питання про можливість проведення “третього Майдану”. Ярош зазначив, що українське громадянське суспільство має постійно тиснути на владу. Таке волевиявлення було б ефективно в тому випадку, якщо б в Україні існували реальні політичні сили, здатні вивести близько 20 тисяч людей для здійснення серйозного, але абсолютно мирного тиску на владу “імущих”. З’явилася б можливість блокувати будівлі з метою прийняття важливих для розвитку держави законопроектів.

Він підкреслив, що все це потрібно робити без будь-якого крику, шуму і зброї. Однак ніякого нового Майдану бути не повинно, так як в даній ситуації подібними подіями може скористатися Росія, яка буде масово здійснювати різні провокації. Нагадаємо, раніше Дмитро Ярош розповів про свої президентські амбіції.

Голова комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець заявила, що завтра вранці представники охорони здоров’я вийдуть на акцію протесту проти ситуації в медичній сфері та закону про медичну реформу.

Про це вона сказала на засіданні Погоджувальної ради керівників фракцій та голів комітетів Верховної Ради України.

За словами Богомолець, очікується близько 10 тис. учасників. Вдягнуті у білі халати, вони зберуться на Майдані Незалежності та пройдуть до Кабміну.

Голова комітету зазначила, що це будуть переважно зрілі жінки.

Богомолець виступає проти медичної реформи, запропонованої Міністерством охорони здоров’я.

Зокрема, у себе в Facebook депутат Київоблради або, як він себе підписує «депутат від народу», порівняв активістів з фашистами.

На думку Соболєва графіті були «псуванням приватної власності». «Вони говорять, стерли пам’ять Майдану. А навіщо нам взагалі потрібна ця пам’ять? Цю пам’ять Майдану потрібно якомога швидше забути, як страшний сон. Забути і рухатися далі. Майдан відкинув нашу країну в розвитку на роки назад. Майдан почав громадянську війну. Цей список можна продовжувати ще дуже і дуже довго. Потрібно просто в цьому зізнатися», – заявив депутат.

Українців, які залишилися незадоволені діями керівництва магазину, він назвав вандалами. Більш того, він заявив, що саме з вини таких людей в країні поганий інвестиційний клімат.

«Моя дружина також володіє меблевої галереєю Gallery Platinum, тому я прекрасно уявляю, що в даний момент відчувають власники Emporium. Я особисто проконтролюю, щоб власники даної студії отримали всю необхідну юридичну підтримку. Ми фашизм перемогли в 45-му і врятували всю Європу. На своїй землі розберемося тим більше», – пише він.

У відповідь на цей пост коментатори пообіцяли «навідатися» і в магазин його дружини, що знову викликало обурення депутата.

Додамо, після скандального знищення графіті «ікони Революції» розгорівся не тільки реальний, а й віртуальний скандал. Так, користувачі соціальної мережі зараз активно коментують сторінку бізнесмена і керівника магазину «Емпоріум» Ігоря Доценко.

Нагадаємо, власники елітного магазину «Емпоріум» на вулиці Грушевського розпорядилися стерти з фасаду знамениті патріотичні графіті «Ікони революції», які створили під час Революції гідності.
На думку керівництва магазину, малюнки не мали ніякої цінності. Хоча в Інституті національної пам’яті повідомляли, що малюнки мають статус пам’яток і охороняються законом.
Фотокореспондент Владислав Содель повідомляв, що ініціатор «знищення» графіті часів Майдану раніше промишляв рейдерством.

Активісти відповіли власникам магазину «Емпоріум» на Грушевського – протестуючі розбили скляні двері магазину, а також розписали вікна червоною фарбою. Крім того, біля входу склали і підпалили автомобільні шини.

Перший президент України Леонід Кравчук вважає, що, якщо в Україні станеться третій Майдан, то люди вийдуть вже оброєнними. Про це він розповів в інтерв’ю Politeka.

“Люди, звичайно ж, можуть застосувати зброю, незважаючи на те що її незаконне використання заборонено. Я спілкуюся з людьми, які перебувають зараз на сході України. Вони мені теж кажуть про те, що якщо влада не буде мислити системно і свідомо, то дійсно існує загроза того, що, на жаль, народ може прийти на Майдан вже не з голими руками. Цього мені дуже і дуже не хотілося б”, – сказав Кравчук, пише Сьогодні

Він зазначив, що буде Майдан чи ні – все залежить від дій української влади.

“Не можна більше жартувати з народом! Необхідно припинити демагогію і говорити конкретно: сьогодні ми зробили те, завтра зробимо інше, післязавтра третє і так далі. При такому підході виникає гарантія, що вибух, про який ми говорили, може не статися”, – додав екс-президент.

Раніше Кравчук в інтерв’ю білоруському виданню розповідав, що народ повстав і почався другий Майдан – Революція гідності – через застосування проти людей сили, і тільки потім через невдоволення владою.

У свою чергу український історик дав пояснення революцій в Україні. Також він зазначив, що в Україні в найближчому майбутньому навряд чи варто очікувати нових великих акцій протесту, які можуть перерости в новий Майдан.

На кадрах видно, як мітингувальники відступають від Верховної Ради по вулиці Грушевського. За ними йде стрій міліції та “Беркуту”.

18 лютого опозиція оголосила марш “Мирний наступ” – багатотісячну ходу майданівців до Верховної Ради. На сесії опозиційні депутати планували розглянути питання щодо змін до Конституції України і обмеження повноважень президента Віктора Януковича. У Маріїнському парку ходу зустріли тисячі міліціонерів та тітушки. Виникла спершу штовханина, яка переросла в масову бійку.

Міліція відтіснила мітингувальників від урядового кварталу. О 16:00 почала штурмувати барикади на близьких підступах до табору на Майдані Незалежності. Активісти чинили шалений спротив. Наступ зупинили на самому майдані Незалежності, який розподілив навпіл.

“Це був бій за майбутне життя. Або ми їх, або вони нас. Третього не дано”, – згадує Харитончук. – “Беркут” боявся. Працював тільки кодлом. А тут було навпаки. Жага перемоги. Майдан працював як єдиний організм”.

Того дня на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 10 осіб, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості.

Три роки тому в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності. У період 18-20 лютого 2014 року в центрі столиці загинули більше ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та зазнали тортур. у ніч на 19 лютого 2014 року, під виглядом проведення АТО, відбувся штурм Майдану, захоплення і підпал будівлі Федерації профспілок України. У результаті протистоянь того дня загинуло 16 осіб, завдано тілесних ушкоджень 206 особам, з них 35 – тяжкі, 31 – середньої тяжкості. У приміщенні Будинку профспілок внаслідок пожежі загинули дві особи. 20 лютого силовики розстріляли близько 50 осіб на вулиці Інститутській.

О 12:00 ми йдемо на Банкову до Адміністрації Президента, де ми будемо знаходитися до пізнього вечора, нарощуючи протестну масу, яка буде підходити по мірі закінчення навчального або робочого дня. Після обіду почнуть підходити студенти, які просто не зможуть “забiть” на навчання, без всiм зрозумілих наслідків, щоб приєднатися до нас вранці. Ближче до 20:00, після закінчення робочого дня, пiд АП почнуть стікатися тисячі киян. Ввечері 20-го лютого під будівлею Адміністрації Президента нас збереться не менше, ніж зібралося протестувальників в Румунії.

До речі, хочете дізнатися, що саме викликало таке обурення румунів?

Це жива легенда Румунії – директор антикорупційного агентства Румунії Лаура Ковесі. Її любить вся Румунія. Вона відправила за ґрати понад 2700 корумпованих чиновників серед яких було чимало і “великої риби” (депутати, міністри, мери). Одна тільки згадка прізвища “Ковесі” ввергає в жах всіх чиновників Румунії. Але Уряд Румунії, на початку 2017 року, вирішив частково амністувати цих корупціонерів, яких Лаура оправила у в’язницю і сотні тисяч румунів вийшли на стихійний (!!!) протест.

Україна за підсумками 2016 року вийшла на перше місце в рейтингу найбільш корумпованих країн Європи. Для того, щоб зрозуміти масштаб корупції в Україні достатньо звернути увагу на Карпати. Сьогодні ви обурюєтеся тим, що Гройсман незабаром скасує мораторій на вивіз українського лісу до Європи в обмін на 600 млн. кредиту від Євросоюзу, але чому ви не обурюєтеся тим, що останні три роки наш ліс вивозили і без зняття мораторію?

На сьогоднішній день діє повна заборона на вивезення лісу-кругляка за межі України, так? Але ліс вирубують і вивозять в промислових масштабах, хоча це й заборонено. Ліс вивозять не під покровом ночі на вантажівках через “дірки” (термін контрабандистів) на кордоні, а цілими потягами і кораблями на очах у всієї країни.

Що зробив Порошенко, Гройсман або Луценко для того, щоб зупинити цей незаконний бізнес? Нічого! Якби Порошенко один раз стукнув кулаком по столу і відправив би Луценка на Карпати, то вивіз лісу припинився б в той же день, так? Життя показує, що якщо вищі чиновники ігнорують якийсь кричущий факт злочинної діяльності, то це завжди відбувається тому, що ці самі чиновники і очолюють цей процес.

А зараз подумайте ось про що: “мутити” схеми з лісом-кругляком дуже складно і небезпечно тому, що ліс “великий і товстий” (як то кажуть). Вся Україна бачить цю незаконну схему, але у банди вистачає нахабства вивозити наш ліс, незважаючи на обурення мільйонів громадян України. Уявляєте рівень їх цинізму? Уявіть собі “крадуна”, який прямо посеред білого дня підходить до вашого авто і без поспіху починає знімати з нього колеса, а коли ви з балкона починаєте кричати, то “крадун” вам ще й рукою махає з посмішкою. Ось теж саме і з вивезенням Карпатського лісу – той ж самий рiвень цинізму. А тепер уявіть масштаби схем у секторах, які не так публічні. Ліс “великий і товстий”, “крадунам” (владi) його важко красти, а ваші гроші маленькі, паперові й легкі.

Україна цілком заслужено опинилася на першому місці в рейтингу найбільш корумпованих країн Європи і вгадайте хто в цьому винен? Порошенко? Ні! В цьому винен кожен з нас з вами тому, що ми дозволяємо це!

В українців є національна риса, всім відома за принципом “моя хата з краю”. У жоднiй іншій нації немає такої приказки. Багато хто з вас будуть терпіти корумповану владу тому, що “ну крадуть же безпосередньо не з моєї кишені …”. Це помилка! Є всім відома залежність – чим більш корумпована влада, тим бідніше країна. Якщо ви терпите корумповану владу, то ви несете особисту відповідальність за те, що Україна не тільки найкорумпованіша країна Європи, але ще й найбідніша (ми перші практично у всіх ганебних антирейтингах). І цю відповідальність вам нести навіть не перед собою, а перед своїми дітьми та онуками, які будуть жити в тій Україні, яку ми з вами після себе залишимо.

Для патріота України немає жодної поважної причини, щоб не приїхати 20-го на Майдан. Робота? Живете не в Києві? Візьміть три дні відпустки. Це нічого страшного, що влітку у вас буде на три дні менше відпустки … Яка може бути поважна причина, щоб “відкосити” від вирішального бою за Україну?

Який план на Майдан 20-го лютого? Весь день ми будемо збирати необхідну чисельність протестувальників, щоб нас було не менше, ніж у Румунії.

Увечері, коли наша маса досягне критичної позначки, ми озвучимо простий і зрозумілий ультиматум, а точніше надамо Петру Олексійовичу вибір: або дострокові вибори Президента, або дострокові вибори депутатів Верховної Ради.

Ми не можемо вимагати відставки відразу ж й Президента i Парламенту, бо в цьому випадку в Україні виникне тимчасовий політичний вакуум (безвладдя), а цим можуть скористатися наші вороги в Кремлі. Якщо у відставку піде Президент, то його повноваження головнокомандувача армії тимчасово буде виконувати Парламент. Якщо у відставку піде Парламент, то не критично, бо головнокомандувач на своєму місці.

“Українська Революція” розуміє, що багато з вас налаштовані більш радикально “банду геть і всіх зрадників на гiлляку”, але потрібно думати насамперед про благополуччя України і не піддавати ризику її безпеку. В країні йде війна і нам потрібне дуже плавне і безболісне для України “перезавантаження” влади.

Який ультиматум ми висунемо Петру Порошенко? Згідно iз Конституцією України він не є легітимним Президентом і ми будемо вимагати повернення Конституційного порядку в Україну.

Порошенко зможе залишитися Президентом (завдяки Путіну і війні, хай їм грець), якщо пожертвує Парламентом та визнає, що там немає ніякої коаліції (реальної) і оголосить про дострокові вибори депутатів Верховної Ради. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями КМІС – лише 5,3% громадян України продовжують довіряти Верховній Раді. Це провал! Ніколи раніше (за останні 25 років) Верховна Рада не мала настільки низький рівень довіри. Легітимність Парламенту визначається наявністю мандату народної довіри. Якщо довіри до Парламенту немає, то Парламент втрачає свою легітимність. У цьому випадку необхідно провести процедуру його “перезавантаження” – позачергові (дострокові) вибори.

Україна – це парламентсько-президентська Республіка (згідно з Конституцією). За законом у нас Парламент керує країною, а не Президент. Саме Парламент формує Уряд (Кабмін) і призначає всіх міністрів, а Президенту відводиться лише право “вето” на кандидатуру того чи іншого міністра. Україною керує не Президент, а Уряд, який підпорядковується лише Парламенту. Але це по Конституції … А як справи кояться в дійсності? Україною керує не Парламент, а узурпатор Порошенко, який призначив свого кума – Генеральним прокурором, свою колишню бухгалтерку Гонтареву – главою Нацбанку, свого “кореша” з Вiнницi – прем’єр-міністром. На всіх ключових постах в Україні сидять люди, яких туди посадив Порошенко – це пряма узурпація влади. Україною керує не Парламент, а Президент. Згідно Конституції немає більш тяжкого злочину проти України, ніж узурпація влади.

Майдан 20-го лютого спрямований на повернення Конституційного порядку в Україну. Ми або проженемо узурпатора, який не є легітимним Президентом згідно з Конституцією, або доб’ємося “перезавантаження” Парламенту, який стане повністю незалежним від диктатури узурпатора. І ось тільки коли у нас з’явиться новий Парламент, то ми повернемося до питання усунення Порошенка, бо (повторимо) країна перебуває у стані війни і ми говоримо про благополуччя України.

Три роки війни показали нам “хто є хто” (ху із ху). Війна це біда, але й в неї є свої плюси – вона (війна) назвала нам імена тих самих героїв, яким слава. У новий Парламент потраплять сотні патріотів України (волонтери, ветерани, громадські діячі), які і сформують там коаліцію більшості. Й здійсниться наша мрія – Україною буде керувати не проросійський чи проєвропейський, а на 100% чисто проукраїнський Уряд, який буде відповідати всім нашим “партнерам”: – “На першому місці для нас інтереси українців. Ми приймемо вашу пропозицію, якщо вона буде відповідати нашим національним інтересам”.

Зараз важливо, щоб ця стаття розійшлася максимальним тиражем. Тисніть по кнопках соціальних мереж. Копіюйте посилання і агітуйте своїх знайомих безпосередньо через лічку. Слава Україні!
Стеж за розвитком подій на сторінці “Українська Революція” – https://www.facebook.com/RevolutionUA

Зазначимо, що до виконання деяких ролей, судячи з першого фото, російські телевізійники залучили людей монголоїдної раси, можливо, бурятів або інших представників народів півночі РФ.

«Панін в ролі розп’ятого хлопчика, Мізуліна зобразить зґвалтовану пенсіонерку, а Мілонов в ролі смаженого снігура», «Крім бурятів і калмиків нікого не знайшлося», «Скільки українських прапорів! Звикають…», «Фільм «Антимайдан» у них вийшов би краще», «українців, як і росіян будуть грати буряти», «бойові буряти були на майдані -інакше звідки вони взялися на Донбасі?)))))))», — коментують публікацію користувачі мережі.

Гарна дата, гарний привід – чи достатньо для Майдану?

Результати електронного декларування міністрів, народних депутатів, губернаторів і суддів приголомшили українців. Не те що б наш народ не здогадувався, що в засіках влади все в шоколаді. Але все ж …

Тільки народні депутати України задекларували грошових активів на 12 мільярдів у гривневому еквіваленті, не враховуючи фейкового трильйона Сергія Мельничука. І зрозуміло, що це далеко не все, а тільки вершина їх фінансового айсберга.

Не встигли співвітчизники прийти в себе від шоку, як в соціальних мережах з’явилися заклики 4 листопада вийти на новий Майдан з вимогою перевиборів Ради.

У потенційного Майдану відразу з’явився і розкручений лідер. 3 листопада Надія Савченко багатообіцяюче виступила перед учасниками мітингу – вкладниками банку «Михайлівський».

«Майдан скоро все одно почнеться. Ми все це чудово розуміємо. Але тепер він закінчиться дуже великою війною! І Росія припре сюди і буде стояти тут з нами і воювати на Майдані», – заявила Савченко.

«Підключився» навіть ряд відомих астрологів з традиційними проріканнями про новий Майдан і старим пророцтвом про президента-жінку, яка врятує Україну. Правда, знаючи «точність прогнозів» наших зірок астрології, про нову революцію можна сильно не турбуватися.

Майдан в Україні не виникає за примхою Держдепу або Кремля, і 4 спроба вивести українців на вулиці в день національного свята Росії провалилася.

Та й навіть масовий мітинг з Майданом не сплутаєш. Адже за влучним визначенням Леся Подерв’янського, «якщо СКАЗАТИ 300 або 500 тисяч, це не буде працювати, тому що це буде простір для маніпуляцій. Тому вводиться таке юридичне поняття, як «до х * я».

Поки тест Подерв’янський явно не виконаний.

Однак на наступному тижні співгромадяни почнуть отримувати перші платіжки з підвищеною комуналкою за опалення.

21 листопада річниця початку Евромайдану – хороший привід зіграти на почутті і невдоволенні народу і все ж вивести його на вулиці.

Об’єктивні приводи для цього є, але чи зможе новий Майдан змінити історію?

Краща Рада за всю історію України

Немає сумнівів, що праві співгромадяни, які, видихнувши після прочитання електронних декларацій, прийшли до висновку, що в головному законодавчому органі країни в переважній більшості сидять багаті і цинічні сволоти (прости, Гаврилюк, але живуть тільки на депутатську зарплату там в явній меншості). Висловлюючись мовою лідера однієї з фракцій, «скотіняка на скотінякі і скотінякою поганяє».

Однак якщо оцінювати Раду не по особистостям, а законотворчості, перед нами, безумовно, кращий парламент за всю історію української незалежності. Оскільки жоден український парламент не приймав стільки реформаторських законів. У тому числі і закон про електронне декларування, жертвою якого і впали самі нардепи. Парадоксально, але це факт. Згадаймо, скільки разів ставив Парубій на голосування закон про електронне декларування, але не дивлячись на небажання нардепів (і тепер зрозуміло чому), Рада таки його проголосувала.

Наш парламент, та й влада в цілому, затиснута сьогодні в колективні лещата – де, з одного боку, колективний Захід, а з іншого, – українське громадянське суспільство. Це і змушує нашу законодавчу владу працювати, рухаючи країну в результаті в потрібному напрямку. Так, шляхом еволюції довше, ніж революційним, але, судячи з усього, він сьогодні більше підходять українському суспільству, що не приймає крайнощів.

Що принесе перемога Майдану 2016?

Спробуємо уявити майбутнє України, в жанрі, сподіваюся, альтернативної історії. І Помаранчева революція і Революція Переваги були не тільки етапами одночасно і національно-визвольної боротьби українського народу – через вихід з-під впливу Москви і цивілізаційним розворотом в сторону європейської північно-атлантичної цивілізації, а й також етапом української буржуазно-демократичної революції. Спробою почати побудову освіченого капіталізму в фактично неофеодальній країні.

А ось новий Майдан може тільки змінити владу і спробувати призупинити розворот України на Захід. Уявімо, що Майдан 2016 з головним гаслом проведення дострокових виборів в Раду відбувся і закінчився рішучою перемогою. У березні 2017 року, за півтора року до термінових виборів, українці обрали нову Раду. Але хто ж виявиться в «оновленому» парламенті? Всі ті ж партії, що і зараз, за винятком «Народного фронту».

Про це свідчать результати останнього опитування соціологічний групи Рейтинг: 9% опитаних проголосували б за Батьківщину, 8% – БПП, 6% – Опозиційний блок, 6% – Радикальну партію, 5% – Самопоміч.

На манежі всі ті самі

Так, в Раді б довелося формувати нову коаліцію. Тут два варіанти: за рахунок мажоритарників Порошенко вдається знову сформувати провладну коаліцію і нічого не змінюється по суті, або прем’єром стає Юлія Тимошенко. Виконуючи свої передвиборні обіцянки, вона повертає старі комунальні тарифи і підвищує пенсії втричі. МФВ припиняє виділення траншей і будь-яку співпрацю з Україною. Курс гривні скаче до 40. Економіка, що тільки почала набирати темп, не витримує таких потрясінь і знову йде на спад. Тимошенко намагається домовитися з Москвою. Ми укладаємо новий газовий договір на 20 років з «Газпромом», де погоджуємося купувати вже непотрібний Україні газ в старих обсягах. У країні кипить народне обурення і починається черговий Майдан.

Як все ж поміняти владу

У 2018-му в Україні повинні відбутися чергові парламентські вибори, а в 2019-і – президентські. На них співвітчизники мають повне право або забрати у нинішньої влади мандат на правління або дати покерувати ще.

Але ж тільки для того, щоб принципово змінити владу, ми повинні стати більш вимогливим насамперед до самих себе. Адже не люди з Марса вибирають нам таких депутатів, як “укурений” Дмитро Добкін, або мільярдери – брати Дубневичі. Поки ми готові голосувати за гречку, за полагоджений дах будинку або подарований дитячий майданчик, ми будемо наступати на ті ж граблі. Поки ми будемо вважати, що для нардепа, який живе в Києві (середня зарплата 8 тисяч гривень), зарплата в 15 тисяч – це багато, ми будемо обирати туди тих, хто на зарплату не живе.

Потрібно створювати нові партії, знаходити нових харизматичних і чесних політиків, допомагати їм виходити на загальнонаціональний рівень. Дай Бог, встигнути це зробити до чергових виборів 2018 року. Будь-яка політична діяльність вимагає грошей – і якщо наших молодих і харизматичних перехоплять по шляху в Раду олігархи – значить, вони і будуть їх далі танцювати. Це означає за прикладом того ж Заходу, забезпечити фінансування виходу на авансцену нових політичних зірок повинен народ. І щоб в парламент піти з бізнесу або з хорошою професії, слуга народу повинен отримати високу зарплату в Раді. І тільки тоді він зможе думати про інтереси своїх виборців, і піти від спокуси бути лобістом потрібних тільки олігархам законів.

А чинну владу, безумовно, потрібно дресирувати. Президент Порошенко пообіцяв, що результати електронного декларування стануть приводом для роботи правоохоронців.

“Багато з тих, хто зараз декларував, приписали собі кеш будинку, думаючи, що це нульова декларація, це потім їм дозволить уникнути перевірки Але ключова позиція – .. Це підвести риску того, що вони робили 25 років. І далі поясни, де ти, голуб сизий, взяв ці гроші. Народ і суспільство повинно це знати», -. заявив Порошенко.

І, головне, потрібно пам’ятати, що вся ця ненаситна орда, що присмокталася до бюджетного корита, дійсно боїться народу. Нам потрібно просто виробити у них правильний умовний рефлекс під назвою «Працюй, курво».

Про це розповів колишній голова СБУ Валентин Наливайченко, – повідомляє Facenews.

Він заявив, що пари снайперів формувалися із співробітників підрозділу «Беркут». При цьому виконавцям спочатку давалися чіткі вказівки. Згідно розслідування, повідомив Наливайченко, наказ про розстріли мирних протестувальників давав особисто Янукович. Його виконували Захарченко та Якименко.

Крім того, на Майдані працювали і снайпери з Росії. Вони приїжджали в Київ і працювали на полігоні СБУ.

   Найближчим часом захист екс-президента Віктора Януковича надасть Генпрокуратурі його пояснення у справі про події на Майдані.

   Про це сказав начальник Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк агентству “Інтерфакс-Україна” в четвер.

   “Пояснення Януковича скоро дійсно можуть будуть надані. Його адвокати пообіцяли, що це може статися вже відразу після свят. Але нададуть чи ні, зараз напевно сказати неможливо”, – сказав він.

   Як відомо, Генпрокуратура повідомила Януковичу про підозру у декількох справах, зокрема – про заволодіння майном у “Межигір’ї”, Сухолуччі, про зловживання службовим становищем при підписанні законів 16 січня, про створення злочинної організації за вчинення низки злочинів у дні Революції гідності. Крім того, екс-президенту повідомили підозру у справі про отримання ним під виглядом авторської винагороди хабара у понад 26,5 млн грн.

   Інтерпол оголосив Януковича в розшук за клопотанням прокуратури від 12 січня 2015 року, але у зв’язку з оскарженням ним інформації про порушення ним ст. 2 та ст. 3 Конституції Інтерполу, Комісія з контролю за файлами Інтерполу припинила доступ до інформації в обліку Генерального секретаріату Інтерполу щодо розшуку Януковича.

   1 березня 2016 року адвокат Януковича заявив, що той хоче повернутися в Київ, і для цього “будуть зроблені правові кроки”.

   Янукович втік з України в лютому 2014 року після масових розстрілів учасників протестів на Майдані. З тих пір він переховується на території РФ, яка не відповідає на запити про його видачу в рамках міжурядових домовленостей.

Джерело – http://www.pravda.com.ua/