4 березня, відбулася направду знакова подія – Україна і Республіка Корея підписали Меморандум про співпрацю та створення спільного науково-дослідного центру на базі Вінницького національного медичного університету імені М.Пирогова (ВНМУ).

Як пояснив координатор проекту Віктор Шафранський, спеціалісти цього центру будуть займатися дослідженням і розробкою на перспективу нових ліків від онкологічних захворювань.

Підписання Меморандуму відбулося за участі керівництва Вінниці та Вінницької області, а також Надзвичайного та Повноважного Посла Республіки Корея в Україні Лі Янг-Гу. А підписали його три організації: ВНМУ імені М. Пирогова, Подільський регіональний центр онкології та корейська науково-дослідна компанія «WellMarker Bio Со».

Віктор Шафранський зазначив, що дослідження в науково-дослідному центрі планують розпочати вже найближчим часом: через 4-6 місяців, а розраховані вони щонайменше на 10 років.

– Спочатку буде організоване навчання наших спеціалістів у Кореї, після чого вони повернуться сюди і вже в університеті почнуть використовувати ці науково-дослідні технології та проводити дослідження, – розповів координатор проекту. – Крім того під час одного з попередніх робочих візитів до університету, корейські спеціалісти, погодили приміщення для цього науково-дослідного центру. А зараз вони готують проект його облаштування. І коли будуть погоджені всі внутрішні моменти, коли науковці пройдуть навчання, тоді власне і запуститься робота цього центру.

Щодо іноземних інвестицій цього проекту, точних цифр поки що не назвали. Але Віктор Шафранський зазначив, що суми великі, адже «такі унікальні наукові дослідження не можуть коштувати мало». Тим паче, що цей проект, з його слів, є унікальним не тільки для України, а й для країн Східної Європи і для всього пострадянського простору.

Унікальність проекту детальніше пояснив Володимир Шамрай, головний лікар Подільського регіонального центру онкології. Він розповів, що кожне клінічне дослідження препарату має декілька етапів: доклінічне дослідження (на лабораторних тваринах), перша фаза (коли новий препарат порівнюють з уже відомим), друга фаза (коли визначають безпечність цього препарату) і так далі.

– Все, що ми робимо в нашому лікувальному закладі протягом уже 10 років, стосується першої, другої, третьої фази клінічних досліджень: випробування препаратів для лікування онкологічних захворювань безпосередньо на пацієнтах (препаратів, які пройшли доклінічний етап). А цей проект передбачає доклінічні дослідження – з самого нуля. Тобто фактично будуть досліджуватися органи та системи лабораторних тварин (без застосування на пацієнтах), – розповів Володимир Шамрай.

Він також додав, що корейська сторона у цьому проекті забезпечить лабораторні дослідження і підготовку кадрів, ВНМУ – приміщення для науково-дослідного центру, а Подільського регіональний центр онкології надаватиме біологічний матеріал для дослідів над лабораторними тваринами (ракові тканини, які вилучатимуть під час операцій у різних пацієнтів).

Якщо фахівцям цього центру все ж вдасться винайти ліки від раку, мине не один рік до того, як його випустять на ринок.

– Наш досвід підказує, що в середньому проходить приблизно 5-10 років до того моменту, коли новий лікувальний препарат впроваджується безпосередньо в клінічну практику, – розповів Володимир Шамрай. – Тому доклінічні дослідження це перший етап в цьому довготривалому процесі, але дуже необхідний. Крім того реалізація цього проекту має широкий формат: він забезпечить і наукові статті, і наукові доповіді, й обмін досвідом.

Василь Мороз, ректор ВНМУ імені М. Пирогова, у свою чергу подякував за співпрацю усій корейській делегації, а надто Надзвичайному та Повноважному Послу Республіки Корея в Україні Лі Янг-Гу. Зі слів Василя Максимовича, саме завдяки йому реалізація цього проекту стала можливою.

– Кілька років тому, під час візиту до нашого університету, Посол особисто запропонував співпрацювати у напрямку розвитку медицини і біотехнологій. Гості часто пропонують нам спільні проекти, але в більшості – щоб дотриматися гарного тону. Тому мене надзвичайно вразила послідовність Лі Янг-Гу, адже саме з того дня й почалася наша співпраця, спершу – листування, пізніше – робочі поїздки. Наразі ми обрали приміщення і вже займаємося підбором кадрів, які будуть працювати у цьому центрі, – зазначив Василь Мороз. – Ми розуміємо, що така робота може слугувати проривом як у науково-дослідній діяльності, так і в дослідженні та пошуку препаратів для лікування онкозахворювань. Робота з компанією «Well Marker Bio Co», яка має потужний потенціал, дасть можливість підняти рівень наукових досліджень і досягти кінцевого результату: вийти на препарати, які допоможуть в майбутньому людству. Центр дозволить здійснити прорив у таких напрямках, як онкологія, імунологія, цитологія, гістологія тощо. І у мене не має сумніву, що ця величезна робота, яка буде проводитися не один рік, стане успішною.

Зустріч делегацій з України та Республіки Корея тривала близько години. Її учасники багато говорили про унікальність проекту і важливість його впровадження саме в Україні, адже смертність від онкологічних захворювань у нас – на другому місці після серцево-судинних.

Меморандум про співпрацю та створення спільного науково-дослідного центру підписали наприкінці зустрічі під гучні аплодисменти і спалахи фотокамер.

В Україні на обліку знаходиться більше 1 мільйона онкохворих (кожен 40-й українець). Щороку фіксується близько 150-160 тисяч нових хворих. І щороку помирає близько 80 тисяч онкохворих (більшість – люди працездатного віку). У Вінницькій області, зі слів головного лікаря Подільського регіонального центру онкології, щороку фіксують близько 6000 нових випадків онкологічних захворювань.

Зазначається, що кожен лікар зможе підписати меморандуми з двома тисячами пацієнтів. Для педіатрів це – 120 тис. грн/міс. Гроші отримуватиме лікарня, а не лікар. Але від кількості пацієнтів залежить і розмір зарплати.

“Якщо раніше існувала можливість відразу безоплатно записатися до вузькопрофільних спеціалістів, тепер отримати цю послугу безкоштовно можна буде тільки після консультації у сімейного лікаря”, – пояснюють експерти peaнімаційного пакету реформ.

Як це буде діяти? У поліклініці, яку ви відвідуєте вам запропонують меморандум – контракт з сімейним лікарем або педіатром.

“Якщо раніше кожен українець був “прикріплений” до дільничного лікаря, зараз укладати договір можна з тим лікарем, якого вам порекомендували або який вам сподобався. Якщо ж з яких-небудь причин робота терапевта чи педіатра вас не влаштовує, у будь-який момент можна укласти меморандум з іншим медиком”, – йдеться в публікації.

Також зазначено, що на одного пацієнта буде виділено 370 грн на рік – виключно на роботу лікаря. За додаткові аналізи або спеціалізовану допомогу вже з 2020 року доведеться платити окремо і за затвердженими тарифами.

Для чого це? “Лікар первинної медичної допомоги – це фахівець, який має всю інформацію про ваше здоров’я. Завдяки цьому він бачить взаємозв’язок і може визначити, на якій стадії потрібне втручання профільного фахівця. Інформація про стан здоров’я пацієнта буде міститися в електронній системі охорони здоров’я. Навіть коли пацієнт перейде до іншого лікаря, вся інформація буде доступна. Головний обов’язок лікаря первинної медичної допомоги – вчасно попередити або виявити захворювання на ранній стадії “, – пояснюють у МОЗ.

– Паризька мирна конференція – переможці вирішують долю Європи. Але Україна безпосередньо не брала участі у Першій світовій війні. І, якщо із переможцями та переможеними зрозуміло, то до кого з них можна віднести українців?

Максим Майоров: Коли завершилась Перша світова війна, то виявилось, що різних національних рухів існує значно більше, ніж було до війни. Війна завершилася розпадом кількох імперій – Російської, Османської, Австро-Угорської – і різні національні рухи, які постали на уламках цих імперій, теж претендували на те, щоб стати суб’єктами.

Мирна конференція вирішувала кілька базових завдань: підписання мирних договорів з переможеними державами, врегулювання питання кордонів, визнання нових незалежних держав і заснування Ліги Націй – впорядкування універсального ладу після Першої світової війни, який би не допустив виникнення нової війни.

Україна була одним із абсолютно нових факторів, який виник за результатами війни, з яким мусили рахуватись. Народів, які направили свої делегації на конференцію, було багато. Серед них були дуже екзотичні представники, як курди, асирійці, арумуни.

– Мабуть, для них, у свою чергу, українці були екзотичним народом.

Максим Майоров: Тоді в Парижі українці вважались досить екзотичними – це був певний сюрприз. Ну, і зрозуміло, що українці розраховували на те, що, оскільки конференція проголосила своєю метою новий справедливий світ, то в цьому справедливому світі знайдеться місце для українського народу. Покладалися також на 14 принципів президента США Вудро Вілсона, які були проголошені ще до конференції й взяті на озброєння. Тобто, українці хотіли, щоб ця конференція вирішила українське національне питання та покладалися на це, адже не відчували себе переможеними. Вони відчували себе новим суб’єктом, який має бути відкритим для світу і світ має бути відкритим до них.

– То українці себе не вважали переможеними? І в принципі, вони як суб’єкт не воювали, адже частина українців була у Російській імперії, а частина – у Австро-Угорщині. Але все-таки – вони були ближчі до переможців чи переможених?

Максим Майоров: У них було проміжне невизначене становище. Більше того, переможці абсолютно по-різному дивилися на дві частини українців – на галицьку і наддніпрянську частину. Якщо галицькі українці були частиною Австро-Угорщини, яка підлягала національному розподілу, а тому галицькі українці могли претендувати на створення держави, то наддніпрянські українці все ж були частиною Російської імперії, яка до цього входила в Антанту. Так трапилося, що вона фактично програла війну й розпалася, але це була велика проблема, адже союзники фактично не знали, що розбити з тими країнами, які постали на уламках Російської імперії. Це не стосувалося тільки Польщі – вона була таким собі винятком на теренах Російської імперії, яку були готові одразу визнати.

– Отже, два різні підходи до двох частин України. Перед конференцією відбувся відомий Акт Злуки УНР та ЗУНР. Формально це вже була одна держава, але фактично в Галичині і Наддніпрянській Україні були окремий уряд та окрема армія, і так само було і в Наддніпрянській частині України. Як у цих умовах відбувалося формування делегації? Хто і як впливав на це питання?

Ігор Дацків: Український народ внаслідок свого геополітичного становища сильно постраждав під час Першої світової війни. Звичайно, українці сподівалися на справедливе розв’язання українського питання цим авторитетним міжнародним форумом. Україна була розділена між двома ворогуючими блоками і була в епіцентрі воєнних дій на Східному фронті. Найбільше постраждала Східна Галичина, тому що найбільша кількість бойових дій проходила на території Галичини, тобто Західної України.

Після розпаду Австро-Угорської імперії була утворена Західноукраїнська Народна Республіка, яка прагнула об’єднатися із наддніпрянцями. Відбувся Акт Злуки 22 січня 1919 року, а наступного дня на Трудовому конгресі України було затверджено рішення відправити на мирну конференції делегацію. Якщо я не помиляюся, ухвалили також звернення до народів всього світу, де наголошували, що 40-мільйонний український народ прагне увійти в сім’ю вільних народів світу.

– То як делегація була сформована? Яка була частка галичан, а яка – наддніпрянців? Які між ними були стосунки?

Ігор Дацків: Була відправлена об’єднана делегація УНР і ЗУНР. Делегацію очолив Григорій Сидоренко, а заступником був Василь Панейко – свого часу він був міністром закордонних справу ЗУНР.

– Отже, наддніпрянець – голова делегації, а галичанин – перший заступник.

Ігор Дацків: Так. Українська об’єднана делегація не була суб’єктом, а була об’єктом на Паризькій мирній конференції. Там серед найважливіших питань розглядали два східних питання: російське і польське. Саме останнє розглядалося у зв’язку з україно-польською війною за Східну Галичину. Тобто, якби не було делегації ЗУНР, то делегація УНР не мала б там що робити. І хоча делегація була об’єднана, вони мали свої два вектори зовнішньої політики. Коли вони вже конкретно роз’єдналися…

– А коли і через що вони конкретно роз’єдналися?

Ігор Дацків: Вони мали розбіжності в поглядах. Сидоренко хотів тільки, щоб визнали УНР, а Василь Панейко, щоб бачили ЗУНР. Небажання розглядати УНР як суверенну державу обумовило підхід лідерів Антанти до долі західноукраїнських земель, які з моменту виникнення ЗУНР зазнали збройної агресії з боку Польщі, Румунії та інших держав.

– Тобто, сталося так, що на мирній конференції увага була більше прикута до питання західноукраїнських земель?

Максим Майоров: Звичайно. Оскільки Галичина входила до Австро-Угорщини, то австро-угорське питання було простішим, адже вона підлягала розподілу, і там було окреме місце для Східної Галичини, де титульною нацією були західні українці. Щодо Російської імперії, то підхід був більше на користь білогвардійського руху, очільники якого тоді наголошували, що ніякої України немає, а є тільки Південно-Західний край Росії.

То чому розійшлись інтереси делегацій? Тому що різні вороги були. Для галичан головним ворогом була Польща – вона претендувала на те, щоб завоювати всю Східну Галичину і не залишала місця для окремої західноукраїнської держави. Для Східної України головним екзистенційним ворогом була Росія у своїй «білій» або «червоній» реінкарнації. Відповідно, у цій боротьбі на кілька фронтів східні українці фактично були готові пожертвувати Галичиною задля того, щоб помиритися з поляками. Натомість галичани були готові миритися із будь-якою Росією або з будь-ким, хто надасть дипломатичну підтримку. На цьому ґрунті інтереси кардинально розійшлися, коли стало зрозуміло, що не можна тримати об’єднаний фронт, що треба шукати шляхи порізно.

– І коли та як це сталось?

Максим Майоров: Кулуарні переговори – східняків із поляками та західників з росіянами – почалися ще навесні 1919 року. Фактично розкол вже трапився остаточно у листопаді-грудні 1919 року – його апофеозом став перехід галицької армії на бік Денікіна, а пізніше відбулися переговори у Варшаві, де було підписано Варшавську угоду між УНР та Польщею. Фактично це означало повний розкол, і західноукраїнська делегація офіційно зреклася єдності – вона заявила, що не буде пов’язана із УНР. Таким чином їхні шляхи розійшлися.

Та цей розкол намітився ще раніше, ще в лютому 1919 року, коли прибула делегація Антанти в Галичину, аби залагодити україно-польський конфлікт. З іншого боку, десант Антанти висадився на півдні України і відбувалися переговори з представниками УНР в Одесі.

На той момент УНР ще контролювала більшу частину Наддніпрянщини, хоча й стрімко втрачала контроль. Тоді французи планували спільний похід проти більшовиків, яких мали намір здолати військовим шляхом. Оскільки УНР контролювала ще певну територію, з’явилася ідея залучити українців до спільного антибільшовицького фронту – і це було певним шансом для визнання УНР. Звичайно, паралельно треба було узгоджувати все це із російським «білим» рухом. Французи тоді переконували, що визнають УНР, але останній все одно доведеться якось налагодити відносини з «білими». Фактично, це та ж програма, яку не вдалося завершити Скоропадському, коли він оголосив свою грамоту про федерацію.

Також це питання було пов’язане із Галичиною. Галичани в той час досить успішно опиралися полякам і йшлося про те, що Східну Галичину треба поділити за лінією Бартелемі.

– Бартелемі – це керівник делегації Антанти. То східняки згодні були поступатися за рахунок галичан, а галичани – за рахунок східняків?

Максим Майоров: Так. Але ясно, що цей план провалився, адже Директорія блискавично втратила майже всю територію за кілька місяців і сфера її контролю звузилася лише до Волині. І тоді на місце французів прийшли поляки.

– Існує відомий артефакт – карта, з якою українська делегація поїхала на ці переговори: там у складі України були і Галичина, і Кубань, і Крим. Кримської делегації на паризькій конференції не було, але була натомість кубанська. Щось відомо про контакти українців та представників Кубані?

Максим Майоров: Було багато різних делегацій, інша справа, що вони були невизнані. Кримські татари теж намагалися просувати свої інтереси, але більше у Варшаві, ніж у Парижі.

– І все-таки українська делегація сприймала Кубань як частину своїх територій. Принаймні, задекларувала так. Чи намагалися українці якось скоординуватися з кубанцями?

Максим Майоров: На той момент кубанський уряд був повністю залежний від «білого» руху. Зрозуміло, що якихось контактів вони не могли підтримати. Але сама традиція залучення Кубані в її адміністративних межах походить ще з часів гетьмана Скоропадського, коли дійсно велися переговори про входження Кубані на федеративних засадах до складу України. Карту, яку українці привезли в Париж, намалювали ще за часів Скоропадського, а під час Паризької конференції був розрахунок на те, що Кубань на якихось засадах може приєднатись до України.

– А як галичани уявляли свою державу?

Ігор Дацків: Західноукраїнська Республіка бачила себе від річки Сян до річки Збруч. Але на Паризькій мирній конференції головувала Франція, яка підтримувала Польщу.

Тоді значну роль відігравав економічний чинник. У нафтовий регіон Борислав-Дрогобич свого часу були вкладені гроші Австро-Угорщини. І коли делегація Антанти приїздила на Східну Галичину, то йшлося переважно про цей нафтовий регіон.

Справа Східної Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Паризька мирна конференція офіційно зверталася до дипломатів УНР – вони знали, що вже є розкол в делегації. Делегацію УНР було допущено як спостерігача на засідання тих робочих органів, де розглядали цю проблему.

– А чому тоді не вдалося домовитись бодай про автономію у складі Польщі?

Ігор Дацків: Вже згодом, в березні 1923 року, Рада амбасадорів (послів держав Антанти – ред.) вирішила, що на правах широкої автономії західноукраїнські землі входять до складу Польщі. Проте певна польська політика не дала зробити це українцям. На міжнародні права Польща не звертала увагу. Тим більше, лідери західної Європи хотіли бачити Велику Польщу – і як фінансово, так і військово її підтримували.

Максим Майоров: Насправді, всі рекомендації Паризької конференції нічого не були варті, якщо за ними не стояла конкретна військова сила.

– Але ж була Українська галицька армія.

Максим Майоров: Українці програли війну. Зазнавши поразки від поляків, галицька армія перейшла на Східну Україну, а потім фактично розпалася.

Поляки перемогли і фактично знехтували рекомендаціями, які давала їм Паризька мирна конференція щодо створення української автономії. Взагалі у це рішення про автономію вже, мабуть, ніхто й не вірив із західних держав – вони виказали своє занепокоєння ситуацією, порекомендували автономію, на тому заспокоїлися і закрили конференцію без вирішення західноукраїнського питання і українського в цілому також.

МВФ оприлюднив Меморандум про економічну і фінансову політику України в рамках третього перегляду програми розширеного фінансування EFF. Трохи пізніше Мінфін надав переклад документа українською мовою.

Матеріали МВФ містять в тому числі лист від 29 березня, підписаний президентом, прем’єром, міністром фінансів і главою Нацбанку України. У цьому листі описується вплив на ситуацію в країні у зв’язку з блокадою ОРДЛО і рішенням фонду відкласти розгляд питання про виділення 4-го траншу.

Крім того, в МВФ опублікували дослідження про корупцію в Україні, необхідність реформування пенсійної системи України з рекомендацією поступово підвищити пенсійний вік до 63-65 років до 2026 і 2031 рр. і про перехід до інфляційного таргетування і поліпшення грошово-кредитної політики.

Пенсійна реформа. Україна повинна прийняти пенсійну реформу до кінця квітня 2017 року. Вступити в силу пенсійна реформа повинна з 1 січня 2018 року.

Згідно даним, викладеним у документі, пенсійна реформа буде включати в себе новий перелік варіантів виходу на пенсію з широким діапазоном пенсійного віку. Очікується, що людина, яка виходить на пенсію, буде сам вибирати терміни і умови виходу на пенсію, що буде залежати від загального трудового стажу.

Також реформа повинна передбачати додаткові пенсійні виплати. Така міра, як очікується, буде стимулювати тривалість зайнятості та більш пізній вихід на пенсію.

Крім того, реформа буде сприяти довгостроковій економії не менше 3% ВВП.

В опублікованих документах МВФ говориться, що середній ефективний вік виходу на пенсію в Україні становить 58,5 років для чоловіків і 55,9 року для жінок.

НАБУ: Прослуховування і слідство під прикриттям. НАБУ до кінця травня 2017 року має отримати право прослушки та проведення слідчих дій під прикриттям. У документі зазначено, що ця умова має бути виконують ще в кінці листопада 2016 року, а новий термін був призначений на кінець травня 2017 року.

Контрольним показником співпраці з МВФ визначено, що зміни повинні бути внесені до парламенту і прийняті до кінця травня нинішнього року. Ці зміни повинні гарантувати можливість для НАБУ проводити операції під прикриттям, перехоплювати повідомлення, отримати доступ до комп’ютерних систем і контролювати кореспонденцію. Зараз, нагадаємо, НАБУ користується при необхідності допомогою, зокрема, СБУ для проведення таких слідчих дій.

Також у меморандумі сказано, що справи НАБУ і постанови слідчих суддів потрібно захистити від витоку. Цього потрібно домогтися шляхом обмеження доступу до неї офіцерів НАБУ і Спеціальної антикорупційної прокуратури до тих пір, поки розслідування справи не завершено або закрито.

НАБУ також має продовжувати публікувати статистичні дані, що стосуються розслідувань актів корупції з боку високопоставлених посадових осіб на своїй сторінці у вільному доступі.

Земельна реформа. Україна повинна прийняти закон про обіг сільськогосподарських земель до кінця травня 2017 року. Відзначено також, що це новий граничний термін для виконання структурного маяка, який залишається до кінця вересня 2016 року.

Отже, чинний мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення має втратити чинність з кінця 2017 року, дозволяючи таким чином продаж землі, що перебуває у державній та приватний власності, відразу ж після цього.

Україна ж зобов’язується запустити кампанію з інформування громадськості та роз’яснення переваг цієї реформи.

Антикорупційний суд. Закон про Антикорупційне суді повинні бути прийняті до середини червня 2017 року. Закон необхідний для того, щоб забезпечити переслідування корупційних дій з боку високих посадових осіб спеціалізованим і пріоритетним судовим розглядом. Нагадаємо, що антикорупційний суд утворений у відповідності з прийнятим у червні 2016 року Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, а його діяльність буде відповідати Європейській Конвенції з прав людини та іншим стандартам Ради Європи.

“Для цього ми (Україна – ред.) подамо до середини квітня 2017 до Верховної Ради відповідні проекти законодавчих актів для їх прийняття до середини червня 2017”, – сказано в документі. Антикорупційні суди повинні розпочати роботу до кінця березня 2018 року.

Відзначається, що законопроект буде містити положення, що забезпечують бюджетну автономію і відповідне забезпечення системи антикорупційних судів і визначати процес відбору антикорупційних суддів.

Зазначається, що у відповідності зі статтею 33.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, особливі вимоги будуть введені в пропонованому законопроекті, щоб забезпечити відповідність кандидатів на позиції антикорупційних суддів вимогам не тільки зразковою репутації і високопрофесійних якостей, але і вимогам щодо володіння відповідними певними навичками, необхідними для розгляду кримінальних справ, пов’язаних з корупцією.

“З огляду на це, закон буде передбачати процедурні норми, включаючи такі іспити і завдання для оцінки певних професійних навичок кандидатів, які будуть спиратися на прозору оцінку кандидатів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із залученням шанованих фахівців за загальновизнаними етичними стандартами та досвідом у веденні антикорупційного судочинства, включаючи можливе залучення експертиз і відповідний досвід, набутий в інших країнах”, – сказано в меморандумі.

Приватизація. Україна підтвердила свої зобов’язання щодо приватизації “Одеського припортового заводу” і впроваджувати необхідні заходи, включаючи врегулювання ідентифікованих балансових недоліків, для залучення авторитетних міжнародних інвесторів і завершення його приватизації в першій половині 2017 року.

Паралельно, Україна буде ініціювати приватизацію великої кількості держпідприємств для приватизації до кінця вересня 2017 року. У списку: ПАТ “Центренерго” і “Турбоатом”, чиї долі були вже переведені в ФДМУ, і регіональні енергорозподільчі компанії, обленерго, чиї частки будуть переведені у ФДМУ до кінця квітня 2017. Аналогічним чином, очікується затвердження законодавства, яке дозволить повну приватизацію ДП “Укрспирт”, державного виробника алкоголю в Україні, до складу якого входить близько 150 пов’язаних ДП, до кінця березня 2017, з тією метою, щоб конкурсна продаж була завершена до кінця вересня 2017 року.

Нові фіскали, перегляд і монетизація субсидій. Крім того, в Меморандумі визначено нові так звані структурні маяки для України. Зокрема, Верховна Рада повинна прийняти законодавство про створення нової цивільної служби, відповідальної за розслідування фінансових злочинів проти держави під управлінням Мінфіну для заміни нинішньої податкової міліції та консолідації всіх повноважень по боротьбі з фінансовими злочинами проти Держави в одному агентстві, уникаючи при цьому дублювання функцій до кінця квітня 2017 року.

До кінця липня 2017 року повинні бути переглянуті параметри системи комунальних субсидій для поліпшення адресності, введені коригування соціальних норм в непиковые місяці протягом опалювального сезону, застосовані тарифу на доставку газу та опалення на основі потужності, що дозволить перенести деяку частину вартості на літні місяці. Всі зміни повинні вступити в силу з 1 травня 2017.

До кінця серпня 2017 року уряд має прийняти постанови про монетизації комунальних субсидій на рівні підприємств, що надають комунальні послуги.

До кінця грудня у Мінфіні повинна бути створена централізована база даних одержувачів соціальної допомоги.

Зважаючи на нові обставини, роль цих домовленостей може значно зрости, а з ними – і місце реформування енергетики у порядку денному українського уряду та Верховної ради.

Чому і навіщо?

У вівторок 23 листопада президент Порошенко дав доручення міністрові енергетики Ігорю Насалику підписати від імені України Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічного енергетичного партнерства між Україною та Європейським Союзом спільно з Європейським Співтовариством з атомної енергії.

Цей документ покликаний оновити домовленості сторін, зафіксовані у далекому 2005 році президентом Віктором Ющенком.

Робота над оновленим Меморандумом розпочалась минулого року, коли в червні 2015 Міністерство енергетики направило листа до посла ЄС Яна Томбінського з пропозицією “перезавантажити систему двостороннього співробітництва”, враховуючи всі нові зобов’язання України (зокрема, членство в Енергетичному Співтоваристві), а також нові виклики, що виникли за останні десять років.

Після згоди європейської сторони, розпочався процес переговорів, до яких – треба віддати належне – було долучено різних стейкхолдерів, у тому числі представників громадських організацій та бізнесу.

Попри декларативний характер документа, він формує рамки для співпраці між українською та європейською сторонами в енергетичному секторі і позначає взаємні очікування кожної зі сторін.

Позиції Меморандуму будуть враховуватись органами ЄС у визначенні пріоритетів для технічної та фінансової допомоги України, розробці “маячків” для українських реформ.

Як і з попереднім документом, передбачається, що щороку буде обговорюватись хід реалізації Меморандуму, на рівні міністрів і формуватимуться річні робочі плани.

Строк дії документа – десять років, з правом перегляду через п’ять років.

Більше солідарності та екології

Незмінним залишився статус документа – меморандум не покладає на сторони жодних юридично обов’язкових зобов’язань.

Втім, такий характер дозволяє сторонам ще більше, ніж минулого разу, фіксувати взаємні побажання та очікування, розкривати потенціал співробітництва і меншою мірою обмежуватися жорстким прагматизмом міжнародних угод.

Серед головних новацій – значно розширена сфера узгодження дій.

В 2005 році співпраця України та ЄС, якщо виходити з меморандуму, була побудована переважно навколо трьох тем – ядерної безпеки, транзиту газу і нафти, інтеграції енергоринків.

Нині – рівень незрівнянно вищий.

Тепер серед пріоритетів також – науково-технічна співпраця, підвищення енергоефективності, декарбонізація економіки України.

Цей наголос відповідає настроям загальноєвропейської політики, спрямованій на зниження викидів, скорочення споживання енергії та розвиток нових технологій.

Крім цього, знаковим розділом є “Енергетична безпека, солідарність та довіра”. Безсумнівно, це може свідчити про перехід відносин Україна–ЄС у сфері енергетики на якісно новий рівень, за умов політичній волі обох сторін.

Такі базові для ЄС принципи, як “солідарність” і “довіра”, у попередньому меморандумі навіть не згадувались у контексті співпраці України та ЄС.

Найкращим втіленням такої політичної волі могло б стати членство України в Енергетичному Союзі, однак, схоже, що до цього ЄС і досі не готовий.

Попри те, що Меморандум визначає, що метою співпраці обох сторін є повна інтеграція енергетичних ринків України та ЄС, Енергетичний Союз згадується в контексті “спільної реалізації принципів”, але не можливого формату членства в ньому.

Значна увага у Меморандумі приділяється екологічним питанням та підвищенню енергетичної ефективності в Україні. ЄС обіцяє сприяти впровадженню в Україні елементів низьковуглецевої енергетики та економіки. Натомість

від України очікується перехід на високі стандарти екологічної звітності, оцінки впливу на довкілля та керування екологічними ризиками, прийняті в Європі.

Це знову повертає на порядок денний питання двох законів, які були нещодавно ветовані – “Про оцінку впливу на довкілля” та про стратегічну екологічну оцінку проектів державного планування, – зокрема, необхідність їх якнайшвидшого доопрацювання та переголосування в парламенті.

Сторони домовляються про всебічну підтримку планованого Фонду з енергоефективності, причому особливо обумовлюється покращення енергетичних характеристик публічних будівель. Законопроект про енергоефективність у будівлях саме зараз є предметом розгляду і дискусій в парламенті.

Окреме місце у документі займає гарантування безпеки у сфері ядерної енергетики. Разом із вітанням долучення України до наукових програм Євратому на 2014-2018 роки, сторони підтверджують намір тісно співпрацювати у галузі безпеки та прозорості в сфері ядерної енергетики, диверсифікації джерел постачання ядерного палива.

Також зафіксована практика “партнерських перевірок” атомних об’єктів України з боку представників ЄС.

Обережне “так” взаємній інтеграції

Документ суттєво більше, ніж у попередній версії, звертає увагу на покращення сполучення між сторонами для взаємних перетоків енергії та усунення регуляторних бар’єрів.

Знову ж таки, за умов політичної волі обох сторін, це дає можливість України в майбутньому претендувати на допомогу ЄС у розбудові газових інтерконнекторів, що для нас зараз надзвичайно актуально, а також у реальній синхронізації функціонування Об’єднаної енергетичної системи України та енергосистеми країн Центральної Європи.

ЄС також визнає важливість України як транзитної держави, у документі знову зафіксована обіцянка реалізувати спільну декларацію від 2009 року щодо модернізації української газотранспортної системи.

Нинішній Меморандум фіксує можливість створення в Україні газового хабу.

Для цього оператор газотранспортної системи мусить укласти низку угод про сполучення з газотранспортними системами сусідніх держав-членів ЄС, що важливо для реальної інтеграції ринків. Однак у цій частині зобов’язання сторін описані доволі обережно.

Документ особливо звертає увагу на те, що для інтеграції енергетичних ринків Україні необхідно адаптувати своє законодавство до європейського – ще одне нагадування українському парламенту в контексті ухвалення закону про ринок електричної енергії, який прийнятий в першому читання, але навколо якого вирує багато політичних пристрастей.

І нарешті, ЄС обіцяє також належну співпрацю між українським та європейськими регуляторами, що може допомогти в якісному запровадженні нещодавно підписаного президентом закону про НКРЕКП. Це, зокрема, і обмін досвідом в створенні справді незалежного органу регулювання, оперативний обмін інформацією, і долучення до загальноєвропейських обговорень на рівні регуляторів.

Всі ці аргументи доводять: підписання Меморандуму про взаєморозуміння з ЄС у сфері енергетики дійсно є важливою подією.

Частково компенсуючи відсутність оновленої енергетичної стратегії України, частково вказуючи на пріоритетні напрямки структурних реформ в українській енергетиці, частково ставлячи і перед Україною, і перед ЄС конкретний порядок денний співпраці, Меморандум може стати важливим дороговказом для розвитку.

Але як швидко йтиме наша держава цією дорогою реформування, залежить лише від нас самих.

“Це великий шанс для України здійснити прорив у модернізації залізниці, а також сигнал для іноземного виробника, що в Україні можна вкладати ресурси, засоби, технології”, – зазначив Омелян.

Нагадаємо, в квітні американська корпорація General Electric пропонувала Укрзалізниці новий рухомий склад і модернізацію існуючого. Під це надавали фінансові рішення, напрацьовані північноамериканськими філіями. Таким чином General Electric допомогла модернізувати Казахстанську залізницю.

джерело http://7dniv.info/