Ось в ці моменти сіра маса колишеться з боку в бік. Щось змінилось. І це аморфне непорозуміння горлає “а навіщо”. Ще вони люблять говорити “нехай це хтось інший робить”, “всі крадуть”, “все погано” і “а що мені ця країна зробила”. Потім ця маса йде давати хабарі, ніби не було Майдану і вбитих за іншу країну. Потім їде фотографуватися на тлі Кремля. Співати концерти в Росії. Відпочивати в окупованому Криму. А що? А що.

З боєм і кров’ю з цих людей вичавлюють українську політичну націю, щоб харків’янин згадав, наприклад, що саме його пращури дали Радянському Союзу, а сьогодні дають Україні кращі уми і досягнення. Де ж гідність? З сірої маси потім обирають і політиків – таких же самих біороботів в три кнопки ЖСР.

Для мене сіра маса асоціюється з попсою – з телевізора, смартфонів, планшетів, комп’ютерів і навушників. Нескінченна сіра хвиля лайна і порожнечі, яка вливається в уми. Але ж це свідомий вибір. Всі інструменти в цих людей є. Але вони ними не користуються. Вони використовують інтернет і технології, щоб ставати тупішими. Ще більше нічого не знати. Ще більше нічого не хотіти.

Приблизно так мислять багато жителів Донецька, де “тільки б війни не було”. Саме через нього, дурні, саме через це страшне формулювання “тільки б не було” війна і триває. І не закінчиться. А там, де люди продовжують так мислити і жити – може початися в майбутньому.
Я розумію, що в більшості країн світу є ці люди, яким все одно. Але коли я бачу їх на вулицях воюючої країни – це виглядає не менш нестерпно, ніж корупція. Жрать-срать-ржать, полюбіть землю під ногами, нарешті. Сходіть на вибори. Сплатіть податки. Проконтролюйте їх використання. Об’єднайтеся в громадянське суспільство, яке читає новини, цікавиться навколишнім світом, цінує свою політичну націю, свою особистість, бажає керувати своїм життям і напрямом руху країни. Або зваліть скоріше. Дайте більше простору людям, яким не байдуже, хто вони є.

В дитинстві, в будинку однокласниці ми часто стрибали на дивані, поки це не бачили дорослі. Нас дуже радували пружини, які місцями зовсім близько підходили до поверхні; приводив в захват пил, який клубами летів з дивана від наших стрибків. Коли через двадцять років я зайшла до своєї подруги дитинства, то з жахом побачила в кутку все той же диван, на якому ми колись стрибали. Він не сильно змінився, наскільки я могла пам’ятати, але тепер я була вражена бідністю і убогістю обстановки. Я подумки підраховувала, скільки могла коштувати покупка нового дивана, заміна засмальцьованих стільців, дзеркала, розбитого і заклеєного обгорткою від шоколаду. Поки ми говорили, в уяві я білила стелю і змінювала шпалери. Мені хотілося вимити вікна, обсиджені мухами, повикидати палиці і картонки, що стирчать з-під дивана, битий квітковий горщик, обв’язаний панчохою. «А що, якщо погано з грошима?» – Подумала я… Але мозок пручався і пропонував мені купити хоча б недорогу клейку плівку під колір дерева і обклеїти нею стіл. Куди б я не подивилася, мій погляд натикався на якусь поломку, бруд, плями і сміття. Мозок раптом сказав мені: «Як ти думаєш, чому поруч з бідністю завжди бруд?» Я вам тепер таке ж питання задаю. Навіть якщо замінити слово «завжди» на «практично завжди» або «часто», то легше від цього не робиться. Бруд – це прояв НЕ безгрошів’я, а менталітету. Вдумайтеся: бруд – це прояв відповідного менталітету. А оскільки бруд і злидні – сусіди, то і злидні – це своєрідний менталітет. Так, злидні знаходяться в немитій голові.

У школі у мене була приголомшлива вчителька з літератури – Тамара Григорівна, неабиякого розуму, дуже мудра жінка. Вона якось сказала фразу, яку я запам’ятала на все життя. Хтось запитав її, що означає міщанство, і вона відповіла:

«Міщанство означає пити зі старої облізлої гуртки, коли нова в серванті стоїть». Так прийнято в багатьох російських будинках: на чорний день гроші відкладені, на білий день чашка нова в серванті стоїть, тільки білий день настає рідко, а чорними заповнюється все життя. Хто живе очікуванням майбутнього, для того воно ніколи не настає. І тоді я зрозуміла це: соромно бути бідним, соромно бути брудним. Соромно мати в голові розруху, яка неминуче відбивається і на житло, і на менталітеті дітей.

Знаю одну жінку, яка більше двадцяти років збирала гроші, щоб купити дачу. Вона одна виховувала двох доньок. Дівчата жили впроголодь, на одних кашах, і старша з них розповідала мені, як їй було соромно виходити на подвір’я в старих вельветових брюках з залатаним колінами. Дівчинка росла, і з кожним роком чарівним чином росли її штани. Сантиметр за сантиметром розгорталася підвернута знизу тканина. Вона була не такою вилинялою, як вся інша штанина, і це видавало жебрацькі хитрості. Мабуть, звідси пішов вислів: «Голота на вигадки хитра». Не варто розповідати, що система в державі не дозволяє досить заробляти. Я не систему лаю, а гниль в мізках. На одні і ті ж гроші можна виглядати гідно або по жебрацькому. Коли мати, нарешті, купила дачу, обидві дорослі доньки не мали до цієї дачі ні найменшого інтересу, але нескінченно дорікали мати в тому, що вона не навчила їх, що означає бути жінкою. У дівчат сформувався комплекс попелюшки. Вони, звикли бачити протерті крісла і старий посуд, облізлі рушники і пальто семирічної давності, згодом, ставши дорослими, боялися витрачати на себе гроші. Всякий раз, коли вони щось купували, у них псувався настрій: вони ніби відчували себе негідними нових хороших речей. Це, друзі мої, називається двома словами: генетичні злидні. Вони вже в свідомості, в клітинах, в крові, в кістках.

Діти, які бачать облізлі кути, підсвідомо програмуються на злидні. Уже в підлітковому віці вони починають усвідомлювати її тяжкість. Ще Антон Павлович Чехов відзначав, що облізлі стіни і брудні коридори погано впливають на здатність студента до навчання. Бруд і злидні пригнічують людину, звичний вид убогої обстановки програмує бути невдахою. Ви могли б заперечити мені, що ненависть до злиднів стимулює деяких людей розвиватися і заробляти гроші, але я вам відповім, що куди більша кількість людей ламається під непосильним тягарем бідності. У слів «біда» і «бідність» один корінь. Женіть геть від себе біду. Женіть геть бідність. Як же мені подобається фраза: «Багатство – це стан розуму». Так ось, злидні – це теж стан розуму.