Коли кожен день т. з. канікул проводяться семінари, навчання, вебінари та інша методична солянка, користі з якої абсолютно ніякої.

І мета якої одна-єдина – звіти та фотографії, щоб виправдати функціонування методичних курників, у котрих позасідали, образно кажучи, квочки, котрі квохчуть, квохчуть і квохчуть, намагаючись чомусь (зазвичай – невідомо чому) навчити вчителя.

Тож укотре переконуюся в мудрості Григорія Сковороди, який писав: «Не вчіть яблуню родити яблука. Краще відженіть від неї свиней».

Якщо вчитель захоче чомусь новому навчатися – то він це чудово зробить і без отієї методичної солянки, якою його забембують під час канікул.

А якщо не захоче, то навіть коли міністра освіти поставите в ролі ментора, – не допоможе.

Учитель – не шкатулка, в яку чужий може напхати якусь інформацію, наче папірці чи фантики.

Учитель повинен бути мотивований підвищувати свій фаховий рівень.

І він достатньо ерудований для того, щоб дати оцінку цінності тієї інформації, котру йому навʼязують майже силоміць.

Тож, панове методисти та інші навчителі учителів! Дайте спокій учителю! І зробіть так, щоб він хотів скористатися вашими послугами.

В іншому випадку – їм гріш ціна на базарі у невеликому містечку навіть не у базарний день.

P.S. Агенти змін, котрі й довели нашу освіту до «змін» на гірше, стисло моталися світами, вивчаючи той досвід, щоб, образно кажучи, посадити африканську (фінську, шведську, польську та ін. ) пальму в український ґрунт. Але про те, що педагоги, скажімо, в Німеччині, Франції та інших країнах під час канікул до шкіл не ходять – не бачили, і про цей досвід мовчать.

Автор: Ігор Лікарчук, директор Центру післядипломної освіти Комунального закладу вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв імені Павла Чубинського».

Оригінал публікації