Михайло Мердух заснував ПП “Сивуля” у червні 1990 року. На сьогодні з маленького цеху у селі Вільхівка Рожнятівського району виросло сучасне високотехнологічне підприємство з повним циклом обробки деревини – від розпилення кругляка до виготовлення стильних меблів, готових будинків і навіть пелет з відходів виробництва.

Зараз на підприємстві працює 86 осіб, за час існування ніхто не звільнився, продовжують працювати навіть на пенсії. Зарплати на підприємстві залежать від виробітку – можна отримувати 10-12 тисяч гривень, середня трохи нижча.

У селі Михайла Мердуха називають “німцем”. Все через порядок і читоту, які з самого початку панують на виробництві. Ніхто з працівників не дозволяє собі запізнитися без попередження чи випити у робочий час.

“У нас строго, але скажу чесно: це “строго” вийшло на те, що людям зараз приємно робити, умови прекрасні, таких немає в інших. Тільки через те і називають німцем, що всюди порядок, я сам ніколи нікуди не запізнююся, сказав – виконую. І якщо взяти до уваги, що німці тримають всю економіку Європи, я вважаю, що це прізвисько – добра ознака. То чого мені цим не гордитися?”

Зустріч з підприємцем розпочинається у дворі офісу і цехів. Вони розташовані поруч. Офіс – двоповерховий дерев’яний будинок, продукт власного виробництва, вікна, двері, меблі там теж свої. Офіс слугує і експонатом для клієнтів, які бажають замовити для себе котедж.

На другому поверсі маленький, але затишний кабінет директора. На стінах з десяток відзнак і нагород. Серед яких “Керівник року України”, “Підприємство року”, відзнаки голів облдержадміністрацій за внесок у розвиток області та нагороди за перемоги у різноманітних конкурсах. І це не все. За майже 25 років діяльності підприємство здобуло їх понад півсотні. Пан Михайло нагороди уже давно не рахує, говорить – це не головне у житті.

У деревообробний бізнес Михайло Мердух прийшов на початку 90-х. До цього успішно займався сільським господарством, мав пекарню і швейний цех. Але коли прийшов час визначатись зі справою “на майбутнє”, вибір припав на деревообробку.

“Після розвалу Радянського Союзу пробували, де можна вижити, і все практично виходило. Був швейний цех, брали паї в оренду. Садили бульбу, пшеницю, в усьму районі не було врожаю, а у нас по 47 центнерів з гектара. Були тоді своя пекарня і млин. Спочатку все йшло добре, одне перекривало інше. Але коли потреби стали більші, прийшов час визначатися з тим, що було б конкретно і надовго. І ми вибрали ліс”, – говорить Михайло Мердух.

Дорогою з офісу до виробничих цехів підприємець розповідає про основну продукцію фірми – дерев’яні будинки, які зводять за унікальною технологією фінської компанії “Honka”.

_{Один з будинків, зроблених на підприємстві Михайла Мердуха}

“Такі будинки будуємо по всій країні і навіть за кордоном. Плюс усі вікна, двері, паркет, меблі можемо зробити. Там лише батареї і дах не наші, а все решта тут робимо”.

Говорить, що могли б і Януковичу будинок у Межигір’ї побудувати. Він теж зроблений за технологією фінської фірми.

“Так що він дарма звідти брав, міг і тут замовити, гірше б не було”, – сміється.

Пан Михайло зізнається, що зараз замовлень на будинки небагато. Через війну і економічні проблеми люди стали менше витрачати.

Екскурсія виробництвом починається з лісопильні, де троє працівників за станками вправно розпилюють колоди. Власник хвалиться, що це сучасне обладнання, з Європи, вартістю 90 і 35 тисяч євро. Один станок придбали у Німеччині, інший зі Словенії.

Тут підприємець розповідає про одну з найважливіших  проблем – брак сировини. Зараз на складі всього дві машини лісу при нинішній потребі у 1500 кубів на квартал. Раніше обробляли до півтори тисячі кубів на місяць.

Аукціони з продажу необробленої деревини, які запровадили замість прямих договорів у 2007 році, проблем з нестачею деревини не вирішили, навпаки, стало ще важче.

“Ми люди, які уміють з будь-чого зробити негатив. Задум був хороший, всі дії, які ми робимо, на початках ніби прекрасні, а потім повертаємо так, що жити неможливо. Аукціони є, але щось придбати там – практично нереально”, – каже Мердух.

Більшість деревини на аукціонах скуповують спекулянти, які не займаються глибокою обробкою, а розпилюють на дошки і одразу продають на експорт.

“От приїде з Одеси представник, він має гроші на всі лоти, піднімає до 20-40 кроків і забирає ліс. От така несправедливість. Замість того, щоб дати місцевим людям, які займаються обробкою, платять добрі податки, ліс беруть ті, хто обкорить колоди, розпиляє і вивезе за кордон”.

За прямими договорами підприємству працювалося легше, простіше було залучити клієнтів, у тому числі і з Європи.

“Клієнт мені вірив, бо був договір і гарантія про поставки, а зараз на аукціоні купив пару кубів – і все. Як можна переконати клієнта з-за кордону працювати з нами, якщо він бачить, що у нас немає сировини?”

 

Ще більше турбують Михайло Мердуха перспективи скасування мораторію на продаж необробленої деревини за кордон. Скасування мораторію зараз начебто вимагають європейські партнери України у рамках виконання Угоди про зону вільної торгівлі. Принаймні, так про це говорять у ЗМІ. Підприємець говорить, що як тільки дозволять продавати ліс-кругляк за кордон, на внутрішньому ринку його стане ще менше і придбати деревину дрібним підприємствам стане практично неможливо.

 

З лісопильні матеріал відправляється у сушки, де його готують для подальшої обробки. На підприємстві працюють три сушки, дві по 75 кубів і одна на 100. Поки що такого об’єму для підприємства вистачає, але у планах спорудження ще однієї – на 100 кубів, фундамент під будівництво уже залитий.

Тепло для сушіння деревини і опалення всієї фірми дає котельно-сушильний комплекс, обладнаний австрійським котлом. Котел, як і сушки, працює автоматично, усіма процесами управляє комп’ютер.

Поруч розташована пропарочна камера, у ній змінюють колір деревини. Найбільше працюють з буком, там його роблять золотистим.

Підприємство “Сивуля” єдине в області, де є склад з мікрокліматом, на якому підтримується відповідна температура і вологість.

“Деревина тут – як гроші у швейцарському банку”, – запевняє власник.

Заходимо у цех з виготовлення вікон і дверей. Посеред приміщення розташований один станок, який виготовляє вікна і двері. Вартість обладнання – 300 тисяч євро. Зараз замовлень на дерев’яні євровікна небагато, але на виробництві покупкою задоволені.

“Це повний автомат: набираєте дані – і він сам ріже. Думаю, небагато лишилось чекати, щоб ми змінили думку споживачів про пластикові євровікна і перейшли на дерев’яні, як це зробили у Європі”.

Дерев’яні вікна дорожчі від пластикових аналогів приблизно на 30%, але воно того варто. Непопулярність дерев’яних вікон серед українців підприємець пояснює “паршивою” економікою, “люди у нас шукають що дешевше, а не краще”.

Напівфабрикати і готова продукція зберігаються на просторому центральному складі.  Зараз тут відстоюються і готуються до експорту у Європу пелети.

“Пелети – це такі “черв’ячки”, які ми робимо з відходів виробництва. Їх використовують для опалення”, – пояснює пан Михайло.

Далі оглядаємо новий цех – гордість Михайла Мердуха, у якому має розташуватися лінія з виготовлення унікальних аркових ферм до 24 метрів. Це буде перший і єдиний завод в Україні.

Ферми, які планують виготовляти у цеху, потрібні для хімічної і харчової промисловості.

“Металічні піддаються корозії, іржавіють і є небезпечними, а наші будуть безпечні”.

Зараз у цеху завершуються монтажні роботи. Працівники з Чехії встановлюють обладнання, яке вдалося придбати за кордоном. Цех обладнаний автоматичною системою пожежогасіння, в області всього кілька підприємств мають таку. Залишилось встановити лінію і запускати виробництво.

Але тут починаються найбільші проблеми. Вартість обладнання для виготовлення ферм – 2,4 мільйони євро. Таких грошей в підприємства немає, з кредитами теж проблема.

“Тут ніяк не можна дати самому ради, наші кредити – повний абсурд”, – говорить Михайло Мердух.

Були спроби взяти кредит в іноземному банку. За допомогою фірми, в якої планують купляти обладнання, домовились про позику в австрійському банку, але під кредит потрібні були гарантії державного банку України. Задоволений домовленостями в Австрії, прикарпатський підприємець повернувся до України.

“Втішений, приїхав сюди, взяв бухгалтерку і пішли ми в банк. Через три дні нам дали усну відповідь: “Ми можемо виступити гарантом на 5 років з умовою, якщо ви внесете у наш банк 2 мільйони євро депозиту”. Якщо у мене є два мільйони, то навіщо мені кредит?!!”

І додає:

“Це ж державний банк, який би мав допомагати підприємцям, які потягнулися, зробили будівельну частину. Могли б сказати, що беруть під гарантію куплене обладнання і ще якийсь процент для ризику, або сказали б, що дають без проблем, але з умовою створити 30-40 робочих місць і збільшити на стільки-то % надходження у бюджет. Це була б ділова бесіда, а то як якась…”

Незважаючи на всі проблеми, пан Михайло вірить, що гроші знайдуться і лінія з виробництва ферм у Вільхівці запрацює.

На завершення оглядаємо виставковий зал. У кількох кімнатах зібрана уся продукція ПП “Сивуля”. Сюди приводять зацікавлених клієнтів. На підприємстві індивідуальний підхід до кожного, замовник може вносити зміни в інтер’єр, колір, розмір меблів – все це для нього готові зробити у найкоротші терміни.

“Ці меблі екологічно чисті, помащені воском. Ті меблі дешеві, ми їх рекомендуємо для готелів. Стіл італійський, сходова клітка з бука, наше вікно, якому в області альтернативи немає, відповідає усім вимогам євростандарту”, – розповідає про асортимент пан Михайло.

Щоб показати клієнтам, як меблі виглядають у побуті, одне з приміщень перетворили на своєрідний виставковий зал.

“Тут ми показали наші меблі і як вони виглядають у кімнаті. Тут наш найдешевший паркет з бука, вся кімната з вільхи і бука. Хоча в основному стараємося робити меблі з дуба, на них більший попит”, – говорить пан Михайло.

Серед клієнтів у пана Михайла здебільшого самодостатні небідні люди, які готові платити за хороший товар. Були серед клієнтів і високопосадовці. Останнім часом побільшало клієнтів-заробітчан.

“Зараз багато людей, які приїжджають із заробітків. Вони уже не хочуть що-небудь брати, а розуміють, що краще якісніше, ніж дешевше. З Франківська, Львова багато клієнтів, є і місцеві з навколишніх сіл, які повернулися із заробітків та хочуть якісних речей”, – говорить підприємець.

Частину товару реалізують у країни ЄС. Налагоджений експорт меблів та пелет до Німеччини, Австрії, Словенії, Італії, Польщі, продають і до Туреччини. Загалом до 10% виробництва, що стосується меблів, вікон, дверей, паркету, експортуються у країни Європи, все решта – внутрішній ринок. Протилежна ситуація з пелетами, їх майже 90% йде на експорт, найбільші замовники Італія, Австрія та Німеччина. З Росією фірма ніколи не торгувала.

_{Упаковані і готові до відправки у країни ЄС пелети}

“Порівняно з іншими підприємствами ми більш-менш успішно працюємо з Європою. Хоча на ринок вийти дуже важко. Там свої вимоги, у нас ще немає грошей, щоб закупити все обладнання, аби відповідати з усіх позицій”.

Близько року тому Михайло Мердух із сином отримали запрошення на зустріч з представниками бізнесу у Кракові. Прикарпатці пройшлися тамтешніми місцевими меблевими магазинами, аби оцінити їхній асортимент та ціни.

“У них меблі з ДСП. Спальня коштувала 21 тисячу злотих, це дві наших з чистого масиву! На будівництві взнали, що наше дерев’яне євровікно коштує на 80 євро дешевше”, – говорить Михайло Мердух.

Зустріч пройшла добре, було кілька десятків бізнесменів з різних країн.

“Запитання, відповіді – усе ніби у плюсі,  їдемо звідти з сином і кажу: “От ми зараз приїдемо – і на електронці немає місця від пропозицій”. Уже скоро рік – нікого”.

Сподівання у Михайла Мердуха були на Угоду про асоціацію з Європейським союзом. Угодою передбачені зобов’язання України та ЄС у покращенні торгівлі продукцією лісопереробки.

Але через майже рік після ратифікації угоди, пан Михайло каже, що ніхто українців там не чекає.

“Скажу чесно, це зробили (ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС – ред.), проголосували, можливо, комусь добре і він може працювати, а нам, малим підприємствам, залізти туди дуже важко”.

За словами підприємця, в Європі держава дбає про свого виробника, навіть якщо щось є краще і дешевше, вони підтримують своє.

Попри все у майбутнє Михайло Мердух дивиться з оптимізмом. Вірить, що кошти на небхідне обладнання будуть, а замовлень з-за кордону побільшає.

Рецепт успіху у пана Михайла простий. Потрібно, щоб державні мужі почали дбати за державу, як за себе. І найважливіше – почали відроджувати виробництво.

“Буде виробництво – буде і добробут людей, на ресторанах країну ми не врятуємо”, – стверджує підприємець.

Українці теж повинні допомагати, а не заздрити один одному – і тоді все вдасться.

“Народна мудрість каже, що надія помирає останньою. Дуже скоро можна все змінити, але треба любити один одного. Найбільша наша біда у тому, що ми, українці, один одного не любимо. Якщо кожен почне з себе і допомагатиме один одному, то у нас все вийде. Ми роботящий народ”.