Міністерство та парламентарі досягли домовленості про цілковиту підтримку поданого до парламенту Президентом України проєкту закону «Про Військового омбудсмана».

Законопроєктом передбачено, що Офіс Військового омбудсмана стане допоміжним органом при Президентові України, а сам Військовий омбудсман — це цивільна особа, яка матиме довіру захисників та їхніх родин і буде відповідальною за захист прав:

• військовослужбовців усіх Сил оборони України;
• поліцейських, задіяних у бойових діях;
• іноземців і осіб без громадянства, які служать у ЗСУ;
• інших категорій осіб, визначених законом.

У Міністерстві оборони переконані, що створення нової для України інституції військового омбудсмана є необхідним елементом в архітектурі справедливості для військовослужбовців.

Водночас Міністерство оборони України підтримує позицію Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності та Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки про необхідність виключення із законопроєкту №13452 положень про посилення відповідальності військових за непокору.

Запропоновані у законопроєкті зміни позбавляють суди можливості враховувати обставини справи та призначати більш м’яке покарання, що фактично перетворює судовий розгляд на формальну процедуру без урахування індивідуальних факторів.

Міноборони вважає, що законопроєкт №13452 потребує доопрацювання спільно з профільними комітетами ВРУ. Дисципліна у війську має ґрунтуватися не на покаранні, а на справедливості. Міністерство послідовно виступає за те, щоб військові, які сьогодні боронять нашу країну, могли захистити свої права.

Часто трапляються випадки, коли розбіжності між замовником у вигляді Міноброни та виконавцем, приміром, – підприємством ДК “Укроборонпром” чи приватним виробником, заводять співпрацю у глухий кут.

Замовника може не влаштувати певний аспект виконаної роботи. І виконавець практично не матиме дієвих механізмів довести правоту, навіть, якщо діє у відповідності до стандартів.

Найчастіше спірні моменти з’являються під час здачі-прийомки, коли замовник пред’являє до виробу претензії. Вони часто абсурдні, але водночас законні. Приміром чинний ДСТУ вимагає від окремих видів продукції при випробуванні використовувати пральний порошок “Лотос”, якого не виробляють в Україні.

Чи, скажімо, – забезпечити стійкість до радіоактивного випромінювання, яке можна перевірити виключно у казахстанському місті Семей.

Звісна річ, виробник ігнорує абсурдні вимоги. Адже в умовах війни немає часу займатися дурницями. Але замовник має формальне право заблокувати прийом, а відтак і діяльність колективу заводу. В результаті підприємство працює у збиток.

Терміни контрактів зриваються, а військові не мають нової техніки. Окрім того, у такі моменти завжди різко зростають корупційні ризики стосовно окремих представників Міністерства оборони.

Аби уникнути таких наслідків у комунікації між оборонними підприємствами і Міністерством оборони доцільно запровадити практику експертної оцінки третьої сторони. У взаємодії між виконавцем і замовником так званий “третейський арбітр” міг би оцінювати відповідність продукції стандартам, визначати обґрунтованість вимог, зокрема, чи відповідають вони властивостям конкретної продукції.

Незалежним арбітром міг би бути експертний представник, знайомий із нормативами, правилами і стандартами військової техніки. Можна скористатися досвідом інших галузей. Приміром, у суднобудуванні, окрім замовника та виконавця, є третя сторона – морський регістр.

Це кваліфіковані спільноти, які слідкують за виконанням правил та нормативів. Коли виникають розбіжності між замовником та виконавцем, морський регістр має розв’язувати проблему. І саме він відповідає за безпеку корабля в морі. Такий механізм контролю практикується у всьому світі.

Тож в умовах конкуренції приватних і державних підприємств у національному оборонно-промисловому комплексі має бути незалежний суддя, який визначатиме справедливість вимог.

Про це в середу, 1 листопада, заявив начальник відділу комплектування Генерального штабу ЗС України Валерій Дендебера. Дендебера підкреслив, що згідно з указом президента, з початку роботи відповідних комісій громадянин в разі, якщо йому не прийшла повістка, зобов’язаний в 10-денний термін особисто прибути на призовну дільницю, який розгортається, як правило, на фондах військових комісаріатів.

“Для з’ясування, так би мовити, свого статусу кво”, – пояснив він.

Дербендера заявив, що не знає “більш гуманного і більш демократичного” підходу до питання надання відстрочки від призову, або ж взагалі звільнення від нього, ніж існуючий на даний момент в Україні.

Представник Генштабу зазначив, що в законодавстві є більш ніж 30 причин, за якими громадяни можуть отримати відстрочку.

Розповів командувач “Українською добровольчою армією” і лідер українських націоналістів Дмитро Ярош.

“Знаєте, якось приїжджали до мене волонтери з Литви. Є там такий Йонас, який із самого початку працює на Україну. Він сам швед, але в Литві живе довго. І Йонас розповідав, що коли вони заходять в якісь кабінети і пропонують представникам української влади якісь речі, відразу чують про відкати. І в Міністерстві оборони, і в інших структурах”, – зазначив Ярош.

За його словами, найімовірніше, так само було з тим патронним заводом, будівництво якого анонсували в Україні.

“Хтось хоче дуже хорошу частку з тієї інвестиції. Їм байдуже, що там із українськими солдатами буде. Та й з державою в цілому. Тому що воно ж втече відразу собі десь за бугор, так вже накрали, тому може жити собі розкошуючи в якомусь Монако або ще десь”, – уточнив він.