Але сталося так, що ми розлучилися. Олексій винувато говорив, що помирився зі своєю дружиною, тільки заради дитини, говорив, що буде любити мене вічно і щось ще. Просив зрозуміти і не засуджувати. Як я пережила, розповідати не стану, головне, що пережила і через півтора року зустріла свого нинішнього чоловіка, розумного, надійного, теплого і доброго. Але Олексія я забути так і не змогла. Не те, щоб я постійно думала про нього, але іноді порівнювала свого чоловіка з ним, і часто ці порівняння були не на користь чоловіка.

Все в моєму житті було як завжди, але якось ми з чоловіком сильно посварилися. Я образилася жaхливо, покидала речі в сумку і пішла, благо свою квартиру зберегла. Мені здавалося, що це все, що чоловік мене не розуміє, не цінує, і що взагалі наш шлюб-помилка!

Спочатку зателефонувала подрузі виплакатися, почула від неї схвалення своєї рішучості, підтримку у всіх починаннях, випила трохи вина і подзвонила Олексію. Він тут же приїхав, з квітами, як і раніше закоханий, згріб мене в оберемок, став говорити, як йому мене не вистачало, що я сама-сама, що йому ніхто, крім мене не потрібен.

Я відразу наповнилася тими емоціями, яких жадала, яких мені так не вистачало від чоловіка, час немов повернувся назад. В ту ніч він залишився у мене. Все було так чудово!

Я прокинулася від незрозумілого шуму і прислухалася. Олексій розмовляв по телефону. Він ніжним голосом пояснював дружині, як він втомився на роботі, як він рветься до неї, як він її любить і так далі. Я згадала, як ми зустрілися вчора, як він був або вдавав, що був, щасливий. І на тверезу голову, після того, як схлинули пристрасті, мені все здалося таким нещирим, таким негарним.

Олексій увійшов до кімнати, побачив, що я не сплю, і страшно збентежився, став ховати очі. Я дивилася на нього і, немов бачила його вперше. І порівнювала його зі своїм чоловіком, нехай небагатослівним, але надійним і чесним. Чоловік не вмів говорити багато і красиво, але мені з ним було легко і тепло. Господи, що ж я наробила? – ця думка просто вuбухнула у мене в голові.

Я відправила його додому, сказавши, що зустрічатися нам більше ні до чого. Сама довго думала, потім набралася сміливості, зателефонувала чоловікові, попросила зустрітися і довго-довго каялася у всіх гріхах. На що він, простивши мене, мудро зауважив, що нарешті-то я позбулася ілюзій.

Напевно, правильно кажуть: Не зустрічайтеся з першою любов’ю. Змінюємось ми, змінюється і ставлення до людей. А перше кохання нехай живе десь на денці душі, зігріваючи спогадами про юність, про казку. І в важкий якийсь момент ці спогади дадуть потрібну частку позитивних емоцій. А тягти минуле в своє життя не варто – ні до чого хорошого це не призведе.