Це шанс для кожного, хто хоче стати частиною великої справи, захищати країну та розвиватися як особистість. Без примусу, без тиску — тільки можливість проявити себе у вирішальний час для нашої держави.

Контракт 18-24 відкриває нові горизонти для тих, хто прагне стати частиною професійної армії, отримати безцінний досвід і вдосконалити свої навички. Це можливість для тих, хто готовий стояти на передовій і боротися за мир і свободу нашої країни.

Ти теж можеш обрати цей шлях і стати героєм! Рішення за тобою!

Це можливість не тільки допомогти своїй країні, а й отримати важливий досвід, який буде корисний у майбутньому. Відчуваєш у собі сили? 💪
Не вагайся — приєднуйся!

Наразі у військовому відомстві зосереджені на впровадженні мотиваційних контрактів для молоді віком 18-25 років.

Про це повідомили «Главкому» джерела в Генеральному штабі ЗСУ, умови таких контрактів зараз розробляють у Міністерстві оборони, пише Варта.

Ця ініціатива може стати новим підходом до залучення громадян на службу, забезпечуючи баланс між військовим обов’язком і соціальними гарантіями.

Молодь служитиме у бойових бригадах протягом одного року. Протягом цього часу вони проходитимуть навчання та повну військову підготовку.

“Вони підписують контракт, служать рік, а потім звільняються. Після цього до 25 років вони матимуть право на відстрочку,” – розповів співрозмовник.

Контракт передбачає не лише виплати, а й спеціальний соціальний пакет. Для вікової категорії 18-25 років цей пакет буде значно розширеним, щоб мотивувати молодь долучатися до служби.

Для реалізації ініціативи необхідні законодавчі зміни. У Генштабі зазначають, що відповідні пропозиції вже розроблені й передані на розгляд Міністерства оборони. Попереднє схвалення ініціативи у МО дає підстави сподіватися на її швидку реалізацію.

“Ми розробили пропозиції, зараз працюємо над їхнім впровадженням. Це новий підхід, який допоможе залучити молодь до служби без примусу,” – зазначило джерело у Генштабі.

Військові експерти зазначають, що залучення молоді через мотиваційні контракти може стати ефективною альтернативою традиційним методам мобілізації. Це дозволить уникнути соціальної напруги та створить умови, за яких служба в армії стає можливістю для особистого розвитку, а не лише обов’язком.

Та розповіли, що залишати педагогічний фаї їх часто змушують не лише невисокі зарплати

Про вчителів, які залишають професію, йдеться у дослідженні «Education at a Glance», 2021 року.

У ньому брали участь педагоги з ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку), до якої входить 37 країн.

Як у світі?
Вчителі близькі до пенсійного віку (55 років і старші), з більшою ймовірністю залишать викладацьку діяльність у наступні п’ять років порівняно з учителями, які перебувають у середині своєї кар’єри (25-54 роки).

Яка ситуація в Україні?
Попри світову тенденцію, протягом п’яти років досліджень у нас зросла кількість учителів передпенсійного та пенсійного віку, які не бажають залишати професію.

Середня вікова група залишається стабільною.

Проте зменшилася кількість педагогів до 30 років, що свідчить про їхнє небажання продовжувати вчительську кар’єру.

Чому вчителі йдуть?
Вплив пандемії

Пандемія коронавірусу вплинула на освіту і фінансово, і емоційно. Адже робота шкіл та вчителів зокрема сильно змінилась за ці роки.

На запитання про ймовірність того, що вони залишать викладацьку діяльність у найближчі два роки, 54% вчителів відповіли «певною мірою» або «дуже ймовірно». Восени 2019 року (до початку пандемії) такі відповіді дали 34% вчителів.

Пояснити таку тенденцію можна зміною обставин, у яких працюють педагоги під час пандемії. Адже 84% вчителів зазначили, що викладання стало більш стресовим, ніж до закриття шкіл через коронавірус.

Адміністративне навантаження

Один із опитаних учителів зі школи в Індіані, США зазначив: «Навчати учнів — це чудово. Виснажливим є все інше.»

Адміністративне навантаження, таке як паперова робота, наради та чергування, також впливає на рішення вчителів залишити професію. Для 43% учителів зменшення такої роботи є важливою причиною, щоб залишитись викладання. Втім, лише 27% адміністраторів шкіл підтримують цю думку.

Наприклад у Великій Британії 2\3 вчителів зізналися: більшу частину свого робочого часу вони витрачають на завдання, що не пов’язані з викладанням;

Оплата праці

Під час дослідження центром EdWeek учителів запитували, що може зробити їхня школа, щоб суттєво зменшити ймовірність того, що вони покинуть професію протягом наступних двох років. Найпоширеніша відповідь — підвищити заробітну плату.

Керівники шкіл погодилися з цим: 7 з 10 сказали, що підвищення зарплати суттєво вплине на утримання вчителів.

В Україні у 2021 році зарплати вчителів збільшили на 20%. Проте у 2023 році посадові оклади вчителів залишилися на рівні минулого року.
У нашій державі це пов’язано з колосальним урізанням бюджету на освіту через війну росії проти України.

Учителі залишаються через любов до учнів
Найбільшою мотивацією для вчителів залишитись у професії є любов до учнів. Двоє з п’яти вчителів в опитуванні EdWeek назвали це основною причиною, чому вони продовжують працювати.

Взаємодія з дітьми, спостереження за їхнім розвитком та надання підтримки приносить педагогам задоволення та мотивацію працювати далі. Така прив’язаність до своїх учнів та бажання внести позитивні зміни в їхнє життя є сильним стимулом у продовженні кар’єри вчителя.

В коментарях до результатів дослідження можна прочитати таке:

Праця вчителя важка, зарплата мізерна, вимоги колосальні, повага від держави смішна, багато роботи безкоштовної.

Класне керівництво зашкварює. Всі думають, що вчитель не має сім’ї, йому вільний час не потрібен.

Міняються міністри, які і дня не працювали в школі. Не дивно, що молодь не залишається, а старі, як коні, звикли так жити.

Місто Мантуя в регіоні Ломбардія приваблює нових жителів грошовими стимулами. Влада готова платити молоді за переїзд сюди по 150 євро на місяць. Ці кошти можна витратити на оренду житла.Про це пише Медіа агентство АСС з посиланням на 24 канал.

Італія сподівається, що такі програми переселення молоді можуть вирішити проблему старіння населення. Так планують збільшити кількість жителів, які працюють, приносять дохід і платять податки. Влада каже, що прийматиме близько 100 заяв на гранти на рік. Загалом місто має 400 000 євро на цю ініціативу.

Половину з цих коштів розподілять вже цього року, а ще половину – у 2024-му. Гроші підуть на сплату квартплати тим, хто поселиться в Мантуї, так кожна людина отримуватиме по 150 євро допомоги на місяць.

Програма відкрита як для сімей, так і для окремих мандрівників. Також мер Мантуї обіцяє, що невдовзі у місті з’явиться чимало пропозицій про роботу, зокрема у сфері логістики. Великі корпорації також шукають молодих працівників.

Заявки на участь у програмі можна буде подавати до кінця літа.

Чим особлива Мантуя

Це вже не перша подібна програма в Італії, коли молодь намагаються фінансово мотивувати переїхати в запропоновані міста. Але більшість таких варіантів – у віддалених селах та на островах. Але Мантуя відрізняється. Мантуя – це місто з населенням близько 50 000 жителів. Воно відоме своїми давніми палацами епохи Відродження. Найпопулярныший з них – Палаццо Дукале – знаходиться в самому центрі міста. Це величезна будівля: у ній 500 кімнат, 7 садів на 8 внутрішніх двориків.

Ще одна визначна пам’ятка – Палаццо Те — унікальний за задумом і реалізацією палац в стилі італійського маньєризму. Він був збудований на замовлення герцога Мантуї архітектором і художником Джуліо Романо. Також у Мантуї надзвичайно смачна місцева кухня.

У 2017 році місто навіть визнали Європейською столицею гастрономії. Однією з коронних страв є tortelli di zucca – паста з гарбузом, пармезаном, мускатним горіхом і печивом амаретті. Раніше італійська влада запустила ще одну програму, щоб привабити молодь на Сардинію. Тут пропонують орендувати будинок за 1 євро на місяць. Так намагаються мотивувати молодих людей перебиратися до італійських сіл та містечок.

Особливо сподіваються зацікавити саме цифрових кочівників, які можуть працювати з будь-якої точки світу. Нових мешканців на Сардинію приваблюють незайманою природою, чудовою локальною кухнею та неймовірними пляжами. Обіцяють також допомогти облаштувати житло і створити комфортні умови для роботи.

Про це він заявив під час брифінгу у четвер, 3 лютого, коментуючи президентський указ, який глава держави підписав 1 лютого, передає “Новинарня”.

“…Контракт має бути, починаючи з 10-ти років. Тоді й буде сенс інвестувати у підготовку, житлову програму, серйозне гідне грошове забезпечення військових із боку держави”, – заявив Резніков.

Резніков додав, що наразі тривають консультації з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем та міністром фінансів Денисом Марченком щодо можливості вирівнювання грошового забезпечення у ЗСУ до ринкових показників.

Українські військовослужбовці у соцмережах висловилися несхвально щодо такої пропозиції Резнікова. Вони зазначають, що через інфляцію доходи військових не зростуть.

“Ніхто у своєму розумі не підпише кабалу на такий термін, що будь-яка девальвація уб’є його дохід по клацанню пальців, а потім потрібно молитися на індексації і як депутати проголосують за бюджет… Гроші важливі. Час важливий. Люди вміють рахувати і думати. Не варто вважати їх юнітами та йолопами”, – написав у Facebook військовий оглядач Кирило Данильченко.

Він також згадав короткі контракти в ООС і наголосив, що 10 років — надто довгий термін, назвавши пропозицію архаїчною.

“Для молоді – 10 років це інша Галактика. Та навіть для мене історія про 10 років – то якесь Середньовіччя, де лучника треба готувати роками і він одразу наприкінці служби отримує землю, щоб доживати там із онуками”, – обурено написав Данильченко.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, призов до армії мають намір замінити “військовою підготовкою”.

У відомстві кажуть, що частіше цей побічний ефект проявляється у молодих чоловіків.

В агентстві також додали, що переваги вакцин від Сovid-19 досі сильно переважають будь-які потенційні ризики – але навіть враховуючи це лікарям та пацієнтам варто знати і про можливі проблеми.

Наразі фахівці помітили побічні ефекти двох видів – у частини вакцинових почався міокардит, тобто запалення серцевого м’яза, в іншої – перикардит, тобто ураження зовнішньої оболонки серця.

У європейському агентстві наголошують, що це дуже рідкісний побічний ефект.

Зі 177 мільйонів людей, які отримали вакцину Pfizer-​BioNTech, міокардит розвинувся у 145 людей, перикардит – у 138.

На 20 мільйонів щеплених препаратом Moderna зареєстровано по 19 випадків першого і другого ефектів.

Померли п’ятеро людей. Важливо, що всі вони були або літніми людьми, або мали супутні захворювання.

“Повідомлення про ці ускладнення дуже рідкісні, і зазвичай вони проявляються не надто сильно – пацієнт достатньо швидко відновлюється після стандартного лікування та відпочинку”, – кажуть в агентстві.

Симптоми, про які йдеться, як правило проявляються упродовж 14 днів після отримання другої дози вакцини.

Як відомо, практично кожного тижня Україну покидає чимало молодих хлопців, які, звісно, що їдуть в пошуках кращого життя та роботи. А й воно не дивно чому, адже цими днями в Європейському парламенті опублікували карту, яка наочно показує, як важко знайти гідну працю в різних країнах.

Відзначимо, що Україна має найгіршу ситуацію в Східній Європі щодо пошуків роботи. Так, блакитним кольором показані благополучні країни, до прикладу, сусідня Білорусь. Вже починаючи з жовтого до червоного відзначені неблагополучні країни. Щоправда, в країні не така погана ситуація, як в Боснії та Герцеговині.

Нагадаємо, що соціологічна група Рейтинг провела дослідження, яке показало, що у 17% опитаних українців, родичі перебували на заробітках за кордоном в останні півроку. 11% повідомило, що в їх сім’ях є ті, хто працюють за кордоном постійно. У той же час у 70% респондентів близькі не працювали за кордоном за цей період, 2% – не змогли відповісти на це питання. І якщо 65% опитаних українців зазначили, що не хочуть міняти країну проживання, то 27% заявили, що досі виношують плани щодо еміграції.

Про це повідомив депутат Київради, кандидат у народні депутати по 222-му виборчому округу Володимир Назаренко на своїй сторінці у Facebook.

Дільниця знаходиться у 12-му корпусі КПІ.

За словами депутата, молоді люди зайшли на дільницю організованою групою і підходять лише до двох столів для отримання бюлетенів. У нього виникла підозра, що хтось намагається сфальсифікувати вибори за допомогою підкупу студентів.

Для поляків, які не досягли 26 років, введуть нульовий податок на доходи. Відповідний закон ухвалив Сейм Польщі, повідомляє в четвер, 4 липня, RMF24.
Зазначається, що за законопроект проголосувало 419 депутатів Сейму, проти – четверо, тих, хто утримався, немає.
У документі йдеться, що податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% повинен бути ліквідований для працівників молодше 26 років, якщо їхній річний дохід не перевищує 85 528 злотих.
Зміни набудуть чинності з 1 серпня 2019 року і стосуватимуться, за різними оцінками, понад двох мільйонів молодих людей.
Завдяки новим правилам особи до 26 років отримуватимуть вищу зарплату. Подібні правила діють, зокрема, в Бельгії, Франції і Чехії.

Щорічно в червні в Україні відзначають День молоді. Свято не є фіксованим, тому його дата змінюється з року в рік. Традиційно цей день відзначають в останню неділю червня.

У 2019 році День молоді припадає на 30 червня. Примітно, що свято потрапило на триденний уїк-енд, який з’явився в календарі українців через святкування Дня конституції в п’ятницю, 28 червня.

Історія Дня молоді в Україні.

День молоді в Україні почали відзначати ще в складі Радянського союзу. Саме тоді 7 лютого 1958 року уряд встановив День радянської молоді. Його відзначали в останню неділю червня.

Після того, як Україна отримала незалежність, в 1994 році президент Леонід Кравчук підписав указ No323/94 про святкування Дня молоді. Узаконити свято в уже незалежній країні подали ініціативу молодіжні організації.

Зараз молодіжні організації беруть активну участь у святкуванні Дня молоді. Під час свята вони організовують концерти та фестивалі, а також заходи, змагання та майстер-класи, спрямовані на навчання, оздоровлення, і розвиток культурного життя серед української молоді.

Про це повідомляє «Польське радіо».

Польський уряд таким чином хоче заохотити молодих поляків залишатися працювати на Батьківщині, а не шукати кращої долі в країнах Західної Європи.

За розрахунками польського уряду, із 2004 року, коли країна вступила до ЄС, з Польщі виїхало близько 1,5 мільйона людей.

Розмір ставки податку на доходи громадян у Польщі становить від 18%. За розрахунками польського уряду, звільнення молоді від цього податку виллється в ефект «тринадцятої зарплати».

У Польщі вже раніше повідомляли, що з країни може виїхати близько 1/4 всіх українських заробітчан після відкриття ринку праці у Німеччині.

Світовий банк оцінив обсяги переказу українських трудових мігрантів до України на рівні 14 мільярдів доларів. За оцінками Національного банку вони у 2018 році становили 10,88 мільярда доларів.

Про це свідчать дані опитування Kantar TNS Online Track.

Для більшості опитаних рідною є українська мова (63%), російську вважають рідною третина респондентів (35%). Окрім рідної, респонденти знають також англійську (70%), російську (63%), українську (36%), та польську мови (24%).

За даними опитування, українська з російською є рівномірними у використанні в різних напрямках. Англійську, тим часом, частіше використовують для спілкування в інтернеті. Крім того, російська мова переважає в повсякденному спілкуванні, тоді як українська – у сфері формального спілкування.

У віковому плані молодь є найбільшим носієм української мови.

Результатами тренінгів у розмові з кореспондентом Укрінформу поділився Дмитро Клименко, радник з комунікації Житомирського центру розвитку місцевого самоврядування, створеного за підтримки програми Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону.

«Більшість вільного часу сучасні діти проводять у соціальних мережах. Чи все, що вони там бачать, має на них позитивний вплив? Звичайно, ні. Утім, є альтернатива, яка полягає у створенні простору креативу та цікавих подій в існуючих закладах із залученням самих дітей. Ми вже маємо позитивний досвід Семенівської ОТГ, де нещодавно відкрили арт-простір, та Новоборівської ОТГ, в якій створили молодіжний хаб. Така трансформація клубів та сільських бібліотек дозволяє зацікавити та залучити молодь до розвитку громади», – зауважив Клименко.

За його словами, у Миропільській ОТГ відбувся навчальний захід «Активізація молоді громади», під час якого діти працювали над пошуком ідей розвитку молодіжного та культурного простору громади. Зокрема, команди згенерували понад 30 ідей та підготували три проекти. Далі молодь має здійснити низку самостійних кроків для реалізації своїх планів.

Крім того, у селі Слобода-Романівська Брониківської ОТГ в приміщенні колишнього будинку культури планують створити молодіжний центр.

«Значна частина молоді громади у вільний час для відпочинку чи навчання їдуть до Новограда-Волинського або Житомира, тому що в селах ОТГ таких послуг просто немає. Відкриття молодіжного центру дозволить створити простір, де діти матимуть можливість відпочивати й навчатись», – додав Клименко.

Натомість у Краснопільській ОТГ учасники навчання працювали у групах за темами сімейного дозвілля, освітніх і спортивних проектів та культурних заходів. Серед усіх ідей для написання проекту обрали кінотеатр під відкритим небом та порахували його вартість. Для реалізації задуму необхідно 40 тис. грн, але частину витрат можна замінити наявними ресурсами.

Як резюмував радник з комунікації, робота з молоддю в об’єднаних громадах Житомирщини триває і спрямована на те, аби кожна креативна ідея стала реалізованим проектом.

Програма «U-LEAD з Європою» фінансується спільно Європейським Союзом і державами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією й підтримує реформу децентралізації та її секторальні напрямки.

Про це повідомив правозахисник Ігор Чудовський.

«Нині діюча пенсійна система не дає гарантій гідного забезпечення пенсіонера. За прогнозами фахівців, працююча молодь по досягненню ними пенсійного віку взагалі може не отримати пенсійного забезпечення.

На це впливають такі фактори, як велика кількість непрацездатних осіб, які отримують пенсійне забезпечення, кількість працюючих людей, з соціальних внесків яких здійснюється виплата пенсій, значна інфляція національної валюти, тощо», – зазначив він.

У той же час економіст Олег Лиховид уточнив, як українці можуть забезпечити собі гідну старість.

«У нинішніх умовах гідна пенсія може бути тільки накопичена. Але накопичення не повинні бути обов’язковими. Це примус фактично відчужує людину від їх власних накопичень», – підкреслив він.

Додамо, влада обіцяє зростання пенсійних виплат, що треба знати. Стало відомо, що пенсійні виплати можуть зрости майже 3 мільйонів громадян. На збільшення пенсій можуть розраховувати медпрацівники, колгоспники, а також ті, хто частина зарплати отримував у конверті.

«Навіть коли людям почали платити після 65-го року — це були копійки. А візьміть санітарку, молодший медичний персонал — 80-60 рублів. 40 років людина працювала, а у неї пенсія 1300-1400 грн», — сказав у коментарі міністр соціальної політики Андрій Рева.

У Міністерстві соцполітики розглядають два варіанти осучаснення пенсій.

Перший варіант — мінімальна пенсія має становити 40% мінімальної зарплати. Така норма прописана в законі. По суті, при індексації мінімалки індексується пенсія, збільшуються надходження у Пенсійний фонд.

Як другий варіант, береться діюча формула визначення пенсії плюс в 2000-х — будь-які 5 років найбільшого заробітку. Потім ці коефіцієнти співставляють.

Хлопці розповіли, що випили приблизно по 2,5 літрів пива. Зброю приніс молодший, нібито взяв у знайомого. Поліцейські відправили старшого додому. Сьогодні йому слід з’явитися в поліцію. Хлопцеві явно світить «хуліганка».

А ось молодшому тільки 17 років, отже, він неповнолітній. Так що довелося викликати його мати, а хлопця відправили на огляд. У крові виявлено 1,5 проміле алкоголю. Тепер підлітку інкримінують дрібне хуліганство і розпивання спиртного. А матері доведеться понести покарання згідно ст. 184 КУпАП за неналежне виконання батьківських обов’язків.

Відзначається, що злочин було скоєно 8 червня. У поліцію звернулася місцева жителька з проханням розшукати її 32-річного брата.

Підозрюваними виявилися троє молодих людей. За їх словами, зловмисники запропонували випити, а потім заманили потерпілого в лісопаркову зону, де побили і забрали мобільний телефон, а щоб він не заявив в поліцію – вбили його за допомогою ножа.

Зараз вони затримані. Відносно них порушено кримінальну справу за статтями “Розбій” та “Умисне вбивство”. За скоєння злочину молодим людям загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне.

Навіть з урахуванням зниження цін на житлову нерухомість в Україні її вартість залишається занадто високою. Більшість сімей не можуть дозволити собі покупку квартири з повною оплатою, особливо це стосується молоді. Саме для таких людей в Україні діє програма “Пільгове молодіжне кредитування”. Умови й особливості програми детально проаналізувала Ірина Романова – незалежний експерт з нерухомості, яка веде популярний блог про новобудови Києва та Київської області. То що ж являє собою пільговий кредит? За правилами програми, отримати пільговий кредит можна максимум на 30 років. Перший внесок за придбану нерухомість становить 6% від її вартості: половина вноситься при оформленні документів, решта – після отримання прав на житло. Річна ставка по кредиту, незалежно від наявності дітей в родині, дорівнює 3%. Не виплачують відсотки військовослужбовці й ті, хто був мобілізований (на час служби). З народженням дитини відсотки за користування кредитом більше не нараховуються. Поява другої дитини в сім’ї дозволяє списати 25% вартості квартири, а з народженням третьої списується ще 25%.

Розрахунок суми кредиту на пільгових умовах залежить від площі майбутньої нерухомості. На одну людину – 21 кв. м + 20 кв. м на сім’ю. Загальну площу множать на середню вартість квадратного метра в регіоні й отримують остаточну суму кредиту. Якщо квартира коштує дорожче, різницю в ціні позичальник оплачує своїми силами.

Головна вимога для участі в програмі кредитування для молодих людей на пільгових умовах – це бути молодше 35 років. Наявність сім’ї або дітей – умова не обов’язкова, а от платоспроможність позичальника ретельно перевіряється.

Для розрахунку є формула, в якій береться до уваги загальний дохід сім’ї та щомісячна сума виплат по кредиту. Після виплати обов’язкового платежу на руках у потенційного позичальника повинна залишатися сума, яка перевищує прожитковий мінімум на всю сім’ю. Ще один важливий момент – необхідність поліпшення житлових умов, для підтвердження чого потрібно перебувати на квартирному обліку.

Черговість кандидатів на отримання пільгового кредиту встановлюється на основі рейтингу. У спеціальній інструкції розписано, скільки балів і за що можна отримати. Наприклад, першочергове право на житло – плюс 10 балів, наближення до віку 35 років – плюс 9 балів, народження дитини – плюс 1 бал, очікування більше ніж 10 років – плюс 7 балів, вчене звання – плюс 8 балів. Усі вони підсумовуються і виводять кандидата на певне місце в рейтингу.

Експерти відзначають, що програма пільгового кредитування – дійсно хороший шанс для молодих людей придбати квартиру. Однак сьогодні фінансування програми ведеться на недостатньому рівні, тобто шанси отримати пільговий кредит зовсім невеликі.

Свято Андрія Первозванного – це не тільки релігійне свято, але й народне. Люди вважають, що ніч з 12 на 13 грудня наповнена чарами. Це свято з’явилося дуже давно, багато традицій Дня Андрія Первозванного вже забуті, але деякі все ще актуальні.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях Києва. Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народні традиції, звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: гадання на майбутню долю, заклинання та ворожіння.

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Свято Андрія є святом молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.

Українці все частіше їдуть працювати за кордон, сподіваючись, що отримають там перспективу і реальні прибутки. Проте насправді все може закінчитися інакше: обіцяних сум ніхто не бачить, умови життя жахають, а ризик “отримати на горіхи” від корінного населення (наприклад, як нещодавно сталося у Польщі) досить великий.
Відповідну думку на сторінці у Facebook висловив нардеп Сергій Шахов.

Політик упевнений: не варто шукати кращого життя в іншій країні, а потім нарікати на складне економічне становище на Батьківщині – звідки у бюджеті візьмуться гроші, коли талановиті та працьовиті люди масово відмовляються залишатися тут.

“Скільки разів я міг виїхати за кордон в останні 10 років? Як мінімум, стільки ж, скільки є днів у році, помножити на 10. Але ніколи не розумів, навіщо… Так, в нашій країні не все гаразд. Але ж у нас повно роботи для тих, хто хоче щось робити. Візьміть і знайдіть вільну нішу в Німеччині, Австрії або США. Зате в нашій країні кожна сфера зазнає колосальних можливостей для розвитку”, – зазначив Шахов.

Нардеп не бачить нічого поганого в особистому виборі, адже ніхто не забороняє планувати своє майбутнє самостійно. Але шукати постійного місця проживання тільки там, де “тепліше”, він вважає не зовсім доцільним. Особливо з огляду на те, що Україна тільки взяла курс на Європу.

“Шукати місця потепліше і життя легше – особиста справа кожного. Але будь-яку успішну країну хтось побудував. Чи не час зробити те ж саме для України?” – підсумував він.

Слід відзначити, що, за даними фахівців Research & Branding Group, станом на початок літа поточного року близько 33% респондентів висловили бажання назавжди виїхати за кордон. Більша частина з них – не старші від 30 років.

П’ЯТНИЦЯ, МАЙЖЕ ТРЕТЯ ГОДИНА ДНЯ. У Рейк’явіку сонячно. Однак Лауґардалурський парк біля центру міста — практично порожній, хіба що зрідка можна натрапити на дорослого з малюком у візку. Довкола чимало багатоквартирних і приватних будинків, уроки в школі закінчились. Де ж усі діти?

Разом зі мною парком ідуть місцевий психолог Ґудберґ Йонсон та Гарві Мілкмен, професор психології зі США, який також викладає в Рейк’явікському університеті. 20 років тому, пригадує Ґудберґ, у парках було інакше. Ісландські підлітки пили алкоголь активніше за однолітків із будь-якої іншої країни Європи.

«Ви просто не могли пройти центром міста в ніч із п’ятниці на суботу: це було небезпечно, — додає Мілкмен. — Вулицями вештались зграї геть п’яних тінейджерів».
Підходимо до великої будівлі. «А тут у нас крита ковзанка», — каже Ґудберґ. Кілька хвилин тому ми пройшли майданчики для бадмінтону й пінґ-понґу. Іще в парку є стадіон для легкої атлетики, плавальний басейн із геотермальним підігрівом, і — нарешті — діти, які на штучному газоні захоплено грають у футбол.

Молоді на лавках немає, тому що зараз у названих будівлях якраз проходять позашкільні заняття. Або ж діти займаються в музичних, танцювальних чи художніх гуртках. Чи поїхали з батьками за місто.

Сьогодні в Ісландії найменший відсоток дітей зі шкідливими звичками з-поміж усіх країн Європи. Якщо 1998 рокухоч раз п’яними протягом останнього місяця були 42 відсотки 15–16-річних, то 2016-го таких стало п’ять відсотків. А кількість тих, хто коли-небудь курив маріхуану, впав із 17% до 7%. Щоденних курців цигарок поменшало ще відчутніше: з 23% до 3%.

Спосіб, у який країна цього досягла, радикальний, але ґрунтується лише на фактах. «Стрес у житті підлітків тут дослідили ретельніше, ніж я будь-коли бачив, — каже Мілкмен. — І те, як країна скористалась результатами дослідження, вражає. Якби так зробили й інші, можна було б покращити емоційний та фізичний стан мільйонів дітей, знизити витрати на охорону здоров’я та, приміром, на боротьбу зі злочинністю».

Гарві Мілкмен знає, що каже. Вже майже півстоліття він досліджує тему шкідливих звичок серед підлітків. «Я потрапив якраз на час наркотичної революції, — розповідає чоловік за чаєм у своїй квартирі в Рейк’явіку. — На початку 1970-х, коли я почав працювати інтерном у нью-йоркській психлікарні Bellevue, вже набуло поширення ЛСД. Багато хто курив марихуану. А науковці прагнули дізнатись, чому люди обирають ті чи інші види наркотиків».

Про це Мілкмен написав докторську дисертацію. В ній зробив висновок: люди обирають героїн чи амфетамін залежно від того, як вони звикли долати стрес.

Ті, хто вживають героїн, у напружені моменти прагнуть завмерти, заціпеніти, сховатись. Натомість прихильники амфетаміну активно протидіють подразникам.
Після публікації цієї роботи чоловік потрапив до Національного інституту США з протидії зловживання наркотиками. Там якраз збирали групу вчених, яка мала дізнатись, чому люди починають приймати наркотики. А ще — чому вони продовжують це робити. І коли досягають межі, після якої стають залежними від наркотичних речовин. І коли люди припиняють їх приймати. І з яких причин у них відбувається рецидив.

«Будь-який підліток, який почав вживати наркотики, легко скаже, чому він це зробив. Бо це доступно, бо він чи вона любить ризик, або через почуття відчуженості. Чи, можливо, через депресію, — каже Мілкмен. — Але чому люди продовжують вживати їх потім, пізнавши ефект? Так я дійшов до питання про межу, коли захоплення стає зловживанням. І тут настав мій момент прозріння: діти можуть перейти цю межу ще до того, як уперше спробують наркотик. Ключ тут — у способі, в який вони звикли вирішувати проблеми. Він сам підштовхує їх до межі».

Із часом і подальшими дослідженнями Гарві Мілкмен лише упевнювався в правоті своєї гіпотези. Люди стають залежними від змін у роботі мозку. Діти, які змалку звикли протестувати, прагнули гострих емоцій. І вони знаходили їх, крадучи ковпаки від автомобільних коліс, потім автомагнітоли, а тоді й самі автівки — або ж уживаючи наркотики-стимулятори чи алкоголь. Так, функція останнього седативна, заспокійлива — однак спершу він «заспокоює» контроль мозку над подіями. Це усуває бар’єри та зменшує невпевненість у собі.

«Люди можуть прив’язатись до пиття, автомобілей, грошей, сексу, калорій, кокаїну — до будь-чого, — каже Мілкмен. — Тоді чому б не виробити прив’язаність до натуральних стимуляторів? Адже мозок може отримувати насолоду й без якихось речовин іззовні — через фізичні навантаження, через відчуття змагальності або командної роботи, чи через створення й переживання прекрасного. Вплинути на свій емоційний стан хочуть більшість людей. Можна допомогти їм робити це без руйнівних наслідків від наркотиків».

1992 року команда Мілкмена виграла урядовий грант на $1,2 мільйони на організацію в місті Денвер проекту Self-Discovery, Самовідкриття. В його рамках підліткам пропонувались природні, альтернативні до наркотиків та криміналу способи отримання насолоди. Від учителів, психологів та шкільних медсестер вчені отримали список дітей, які мали проблеми з наркотиками чи дрібною злочинністю, але не вважали, що потребують якоїсь допомоги.

«Ми не казали їм, що вони приходять лікуватись, ні, — пояснює Мілкмен. — Натомість запевняли: “ми навчимо вас усьому, чого ви хочете: танцям, хіп-хопу, малюванню, бойовим мистецтвам”. Усі ці заняття є природними стимуляторами: вони теж змінюють хімічний стан мозку й дають дітям відчуття, яких ті прагнуть, аби краще долати життєві складнощі. Хтось отримує спокій, який дозволяє зменшити невпевненість. Хтось, навпаки, переживає вдосталь гострих відчуттів».

Паралельно відібрані діти пройшли психологічні тренінги, спрямовані на покращення думок про себе та власне життя, і на перегляд способу взаємодії з іншими людьми. «Ми керувались тим, що лекції про шкоду наркотиків не працюють, — каже Мілкмен. — Бо ж насправді ніхто не звертає на них увагу. Що дійсно треба — це знати, як діяти на основі отриманої інформації», — каже Мілкмен. Дітям сказали, що це програма розрахована на три місяці. Дехто вирішив залишатись у ній протягом п’яти років.

1991 року Мілкмена запросили розповісти про проект в Ісландію. Він став консультантом першого місцевого центру по боротьбі з наркозалежністю, створеному в столичному районі Тіндар. «Там усе ґрунтувалось на ідеї запропонувати дітям кращі способи проведення часу», — каже науковець. У цьому центрі волонтерив Ґудберґ, на той час іще студент факультету психології місцевого університету. З того часу чоловіки — близькі друзі.

Мілкмен став регулярно відвідувати Ісландію з виступами. Вони та експеримент у Тіндарі привернули увагу молодої дослідниці з Ісландського університету Інґи Дори Сіґфусдоттір. Вона замислилась: а що, як сприймати здорові альтернативи наркотикам і алкоголю не як спосіб допомогти дітям вирішити проблеми, а як спосіб взагалі відвернути увагу дітей від шкідливих звичок?

Чи пробували ви колись алкогольні напої? Якщо так, коли це було востаннє? Чи були ви колись п’яні? Чи пробували курити цигарки? Якщо так, то як часто ви курите? Скільки часу ви проводите з батьками? Чи маєте з ними тісний зв’язок? Як іще ви проводите вільний час?
У 1992-му кожен ісландський школяр віком від 14 до 16 років заповнив анкету з такими питаннями. 95-го цей процес повторили, 97-го — провели знов. Результати опитувань стурбовували. У майже чверті заповнених анкет зізнавались, що курять щодня. Більше 40% писали, що були п’яними принаймні раз протягом місяця перед опитуванням. Та це не все, що стало ясно з дослідження. Команда змогла визначити конкретні школи, де проблем зі шкідливими звичками було найбільше, і ті, де їх було найменше. Подальший аналіз показав чіткі відмінності між життям дітей, які пили, курили та/або приймали наркотики, і тих, хто цього не робив. Запорукою здоровішого життя виявились кілька факторів: участь в організованому дозвіллі (зокрема спортивному) 3–4 рази на тиждень, проведений із батьками протягом тижня час, відчуття, що у школі про тебе піклуються, і відсутність звички гуляти на вулиці пізно ввечері.

«На той момент уряд тестував різні способи запобігти зловживанню алкоголем чи наркотиками, — каже Інґа Дора, яка допомагала аналізувати ці опитування. — Більшість ґрунтувались на освіті. Дітей попереджали про небезпеки від пиття чи приймання наркотиків». Однак, як Мілкмен помітив ще в роботі у Сполучених Штатах, ці програми не працювали. В Ісландії захотіли спробувати інший підхід.

Мер Рейк’явіка теж прагнув спробувати щось інше, та й чимало батьків цього хотіли, додає Йон Сіґфусон, колега й брат Інґи Дори. 1999-го він приєднався до новоствореного Ісландського центру соціальних досліджень та аналізу. Доньки самого Йона тоді теж ще були дітьми. «Ситуація була поганою, — запевняє він. — Було очевидним, що треба щось робити».

На основі даних опитувань та висновків досліджень було розроблено новий національний план. Вн отримав назву Молодь в Ісландії.

Влада змінила закони. Стало нелегальним продавати тютюн дітям до 18 років і алкоголь тим, кому менше за 20. Заборонено й відповідну рекламу. Зміцнено зв’язок між батьками та школами: в кожній школі організовувались батьківські організації. Батьків заохочували відвідувати лекції про те, як важливо не просто раз на тиждень сходити кудись із дітьми чи пограти разом у гру, а проводити з ними багато часу — quantity time проти quality time. Також на лекціях переконували, що варто говорити з дітьми про їхнє життя, знати їхніх друзів, і що не варто випускати їх на вулицю по вечорах.

Окремо було прийнято закон, який заборонив дітям у віці від 13 до 16 років знаходитись поза межами помешкань після 10 вечора взимку й після опівночі влітку. Ця норма діє й досі.
Дім та школа, національний координатор батьківських організацій, розробив угоди, які батьки мали підписати. Зміст угод різнився залежно від віку дітей, та й окремі організації могли самі вирішувати, що прописувати в документах. Але загалом батьки підлітків від 13 років зобов’язувались, наприклад, не дозволяти дітям проводити вечірки без нагляду дорослих, не купувати їм алкоголь і пильно слідкувати за їхнім психічним станом.
Ці договори освічували батьків, а ще допомагали їм підвищити свій авторитет удома, каже директорка Дому та школи Грефна Сіґурйонсдоттір. «А ще складніше стало використовувати найстарішу відмовку: “Але ж усі так роблять!”», — додає жінка.

Держава виділила більше грошей на заняття спортом, музикою, малюванням, танцями та на інші клуби, щоб дати дітям різні способи відчути себе частиною групи й добре почуватись. А щоб участь у заняттях могли взяти й діти з бідних родин, для них було передбачено допомогу. Наприклад, у Рейк’явіку, де проживає більше третини населення країни, видають так звану Картку дозвілля. Незаможні сім’ї щороку отримують на неї по 35 тисяч ісландських крон (близько 5040 гривень) на кожну дитину, щоб платити за подібні позашкільні заняття чи секції.

Опитування, що важливо, продовжились. Щороку одну анкету заповнює майже кожна дитина в Ісландії. Це значить, що свіжі та надійні дані — завжди доступні.

А результати такі. Між 1997 і 2012 роками відсоток дітей у віці 15–16 років, які кажуть, що часто чи майже завжди проводять свій час на тижні з батьками, виріс удвічі — з 23% до 46%. Відсоток тих, хто брав участь у групових спортивних заняттях принаймні чотири рази на тиждень, виріс із 24 до 42. Паралельно серед дітей цього віку різко впали показники куріння цигарок та канабісу й розпиття алкоголю.

«Звичайно, не можна подавати це, як пряму залежність (і це причина того, чому вчених часом важко переконати в ефективності профілактичних заходів). Але тренд очевидний, — зазначає Альфґейр Крістьянсон, який колись аналізував ці дані, а тепер працює в Школі громадського здоров’я при університеті Західної Вірджинії в США. — Захисні фактори показали зростання, фактори ризику впали — і показники вживання речовин пішли вниз. І з-поміж усіх країн найсильніше це відчувається в Ісландії».

ЙОН СІҐФУСОН ПЕРЕПРОШУЄ за кількахвилинне спізнення. «Я був на кризових переговорах!» — виправдовується він. Чоловік воліє не уточнювати деталі, але це точно було одне з міст десь в іншому куточку світу, яка зараз намагається втілити в себе ідеї Молоді в Ісландії.

Організація Молодь у Європі, яку Йон очолює, почала працювати 2006-го. Тоді результати ісландського експерименту, які вже вражали, було представлено на конференції Європейські міста проти наркотиків. «Люди питали: що саме ви робите?» — пригадує він.

Участь у Молоді в Європі відбувається на рівні міст, а не держав. Першого року таких учасників було вісім. На сьогодні — 35 у 17 країнах. Це дуже різні поселення, починаючи від місць із лише кількома школами й закінчуючи 150-тисячною іспанською Тарраґоною, де в програмі беруть участь 4200 15-річних.

Метод усюди один: Йон і люди з його команди спілкуються з місцевими чиновниками й складають анкету для школярів. У ній до ключових питань, які використовувались в Ісландії, додаються актуальні для конкретної місцевості. Наприклад, у ряді місць віднедавна чималою проблемою є азартні онлайн-ігри, й місцеві чиновники воліли б знати, чи є тут зв’язок з іншими видами ризикової поведінки.

Опитування проводять, результати повідомляють в Ісландію — і протягом двох місяців команда Йона надсилає аналітичний звіт. «Ми завжди кажемо, що, як і овочі, інформація має бути свіжою, — каже чоловік. — Якщо ви надасте висновки за рік, люди скажуть: “це ж уже було давно і, можливо, вже змінилось…” Так само, як свіжою, інформація має бути локальною — щоб школи, батьки й чиновники могли чітко бачити, де які є проблеми».

Загалом команда проаналізувала 99 тисяч анкет із місць на кшталт Фарерських островів, Мальти, Румунії, а також Південної Кореї та, зовсім недавно, Найробі та Ґвінеї-Бісау. Загалом результати показують, що у зловживанні алкоголем чи тютюном фактори, які були важливими в Ісландії, грають роль усюди. Але є й відмінності.

Наприклад, у країні, яку обтічно називають «балтійською», участь у спортивних секціях вважається фактором ризику. Подальше розслідування показало: так сталось, тому що спортклубами в тій країні керують відставні військові. Вони захоплені алкоголем, курінням та вживанням препаратів із нарощування м’язів. Усе-таки, користь від дослідження є: воно показало чітку проблему. Лишилось вирішити її.

Хоч Молодь у Європі й дає поради на основі отриманої інформації, рішення щодо дій приймають самі місцеві громади. Часом це рішення — не робити нічого. Одна здебільшого мусульманська країна, яку Йон теж воліє не називати, відмовилась він даних, оскільки ті показували неприємний для тієї культури рівень вживання алкоголю. В інших містах, які відкриті до отриманих даних і мають гроші, виявилось складно залучити фінанси на профілактичні заходи. Там воліють давати кошти на лікування вже наявних хвороб.

У підсумку ніде більше не вийшло досягти настільки масштабних змін, як в Ісландії. Коли я питаю Йона, чи ще хтось заборонив випускати дітей на вулицю пізно ввечері, він усміхається: «Та навіть Швеція сміється й називає це дитячою комендантською годиною!»
Втім, загалом по Європі показники вживання дітьми алкоголю й наркотиків за останні 20 років поліпшились. Причини цього не обов’язково пов’язані з діями для покращення морального стану підлітків. Наприклад, у Великій Британії однією з головних причин зменшення рівня вживання алкоголю може бути те, що діти тепер багато спілкуються онлайн, а відтак більше часу проводять удома.

Однак є й наочні приклади того, що може статись завдяки активному втручанню на кшталт ісландського. Один із них — литовський Каунас. Починаючи з 2008 року місто провело опитування п’ять разів. Школи, батьки, організації з охорони здоров’я, церкви, поліція та соціальні служби об’єднали зусилля, щоб спробувати покращити самопочуття дітей та знизити рівень вживання шкідливих речовин. Приміром, щороку батьки відвідують 8–9 лекцій щодо поводження з дітьми, а бюджет міста виділяє додаткові кошти установам та організаціям, які популяризують здоровий спосіб життя чи допомагають долати стрес. Позаторік по понеділках, середах і п’ятницях місто почало проводити безкоштовні спортивні заняття. Є навіть плани запустити безкоштовний транспорт для тих дітей, які не мають грошей, щоб доїхати до місця проведення занять.

Між 2006 та 2014 роками кількість 15–16-річних каунасців, які кажуть, що були п’яними протягом останнього місяця, впала на чверть. Тих, хто щоденно курить, поменшало на третину.

На сьогодні участь у програмі Молодь у Європі — хаотична, а ісландська команда вчених невелика. Йон волів би бачити централізований орган з окремим бюджетом, який зосередився б на поширенні практик Молоді в Ісландії. «Хай ми навіть робимо це вже десять років — усе одно це не основна наша робота. Ми б хотіли, щоб хтось скопіював ці практики й підтримував їх по всій Європі, — каже чоловік. — Утім, чому лише в Європі?»

ПІСЛЯ ПРОГУЛЯНКИ ЛАУҐАРДАЛУРСЬКИМ ПАРКОМ Ґудберґ Йонсон запрошує нас назад до свого дому. В садку на задньому дворі — двоє його старших синів, 21-річний Йон Конрад та 15-річний Бірґір Ісар. Перекидаюсь із ними кількома фразами про пиття й куріння. Йон алкоголь вживає, а от Бірґір каже, що не знає нікого у своїй школі, хто б курив чи пив. Іще ми говоримо про футбольні тренування. Бірґір тренується 5 або 6 разів на тиждень, а Йон, який вивчає бізнес на першому курсі Ісландського університету — п’ять разів на тиждень. Вони обоє почали позашкільні тренування, коли мали по шість років.

«В нас удома було багато музичних інструментів, — казав мені перед тии їхній батько. — Ми намагались долучити їх до музики. А ще мали коня: дружина захоплена кінною їздою. Втім, із синами цього не сталося, вони обрали футбол».

Чи не було в батьків відчуття, що все це — занадто? Чи доводилось тиснути, щоб діти йшли тренуватись? Може, вони хотіли б займатись чимось іншим? «Та ні, нам просто подобалось грати в футбол», — каже Бірґір. Його старший брат додає: «Ми спробували це, звикли — так що просто продовжуємо це робити».

І це не все, чим вони займаються. Хоч Ґудберґ і його дружина Торунн не планують якусь конкретну кількість годин на спілкування з трьома своїми синами, вони намагаються регулярно брати їх у кіно, в театр, у ресторани, в гори, на риболовлю та, коли у вересні відзначають свято повернення овець із гірських пасовищ, навіть на сімейні поїздки на фестиваль. Сім’я має своїх овець.

Припустимо, Йон та Бірґір — талановиті фанати футболу (за кілька тижнів після нашої зустрічі університет американського Денвера запропонував Йону стипендію в обмін на участь у місцевій футбольній команді, а Бірґір грає в ісландській підлітковій збірній). Але чи може істотне збільшення відсотку дітей, які займаються спортивними тренуваннями чотири чи більше разів на тиждень, дати якісь ще переваги поза тим, що ці діти ростуть здоровішими?

Чи може це, наприклад, мати стосунок до нищівної поразки Англії ісландській збірній на Євро-2016? Коли я задаю це питання Інзі Дорі Сіґфусдоттір, яку 2016-го обрали в Ісландії Жінкою року, вона всміхається: «Є ще успіхи в музиці. Приміром, фолк-поп-гурт Of Monsters and Men. Це молоді люди, яких програма підштовхнула організовано зайнятись музикою. Хтось із них потім мені дякував», — каже вона, підморгуючи.

Інші міста, які приєднались до Молоді в Європі, повідомляють про свої успіхи. Приміром, у Бухаресті падає кількість самогубств серед підлітків, як і рівень вживання алкоголю й цигарок. У Каунасі кількість дітей-злочинців між 2014 і 2015 роками зменшилась на третину.
Як каже Інґа Дора, «завдяки дослідженню ми зрозуміли, що маємо створити умови, в яких діти можуть вести здорове життя. Що вони не мають вживати усі ці шкідливі речовини, адже життя прикольне й вони мають купу інших цікавих занять. А також їх підтримують батьки, які проводять із ними час».

Власне, суть справи дуже проста, відрізняються хіба що методи. Озираючись на досягнення, Гарві Мілкмен думає про рідні Сполучені Штати. Чи може модель Молоді в Ісландії спрацювати у великій країні?

325 МІЛЬЙОНІВ ЛЮДЕЙ проти 330 тисяч. 33 тисячі збройних угруповань проти фактично жодного. 1,3 мільйона безхатьків проти кількох. Безперечно, Сполучені Штати мають перед собою виклики, яких в Ісландії нема. Але дані з інших частин Європи, зокрема з міст на кшталт Бухареста з його численними соціальними проблемами й відносною бідністю, показують, що ісландська модель може ефективно працювати в дуже різних культурах. Потребу ж у змінах США мають велику: неповнолітні випивають 11% усього алкоголю, що споживається в країні, а надлишкове пиття шороку спричиняє 4300 смертей неповнолітніх.

Втім, подібну до Молоді в Ісландії національну програму Штати навряд чи запровадять. Одна з головних перепон — у тому, що Ісландія підтримує цей проект десятиліттями, тоді як у США на програми з охорони здоров’я зазвичай виділяються короткострокові гранти.

Мілкмен уже пізнав гірку істину: навіть програми з доведеною ефективністю, які викликають захоплення, не обов’язково будуть підтримані. «Із проектом Self-Discovery здавалось, що це найкраща програма у світі, — каже чоловік. — Мене двічі запрошували до Білого дому, програма вигравала національні премії. Я думав: тепер цей досвід відтворять у кожному місті й селі. Але цього не сталось». Причина тут, на думку Мілкмена, в тому, що неможливо запровадити загальну модель у всіх спільнотах. Адже кожна з них має різні ресурси.

Успіху подібних методик у Великій Британії заважає короткотермінове планування, каже Майкл О’Тул. Він очолює неприбуткову організацію Mentor, яка працює над зниженням зловживання алкоголем і наркотиками серед дітей та молоді. У країні теж нема національної програми з протидії вживанню цих речовин. Зазвичай це питання лишають на розсуд місцевої вдали чи шкіл. Тобто, по факту, дітям просто повідомляють про шкоду наркотиків та алкоголю. Але факти свідчать, що ця тактика не допомагає.

О’Тул цілком поділяє ісландський підхід, коли батьки, школи та місцева спільнота об’єднують зусилля в підтримці дітей. Подобається йому й принцип, коли батьки чи опікуни беруть активнішу участь в житті молодих. Це допомогло б вирішити десятки проблем, вважає чоловік.

Навіть щодо алкоголю й куріння є чимало даних, які свідчать: що пізніше людина вперше пробує пиво чи цигарку — то здоровішою вона буде протягом життя.
Утім, не всі стратегії були б прийнятними для Великобританії. У місті Брайтон Mentor запрошували до шкіл батьків, щоб обговорити проблему. Виявилось, що залучити їх до співпраці непросто.

Небажання людей долучатись до справи буде проблемою всюди, каже Мілкмен. На думку чоловіка, корінь проблем тут — у балансі відповідальності держави та громадян. «Скільки контролю над своїми дітьми ви бажали б дати державі? Чи не надто глибоко залазить влада, втручаючись у те, як люди живуть свої життя? Це залежить від ставлення до влади загалом».

В Ісландії відстань між державою й народом дуже мала. Саме це й дозволило країні втілити ефективну національну програму, істотно знизити рівень підліткового куріння й вживання алкоголю — а в процесі допомогти сім’ям стати дружнішими, а дітям — здоровішими в багатьох сенсах. Чи дійсно жодна інша спільнота не визнає, що переваги варті зусиль?

Фіналісти отримають можливість безкоштовно поїхати до Канади влітку 2017-го року з метою вивчення англійської мови, ознайомлення з канадським суспільством та українською діаспорою у Канаді, повідомляє news24 з посиланням на svitua.

«Як відомо, українці були одними з найперших переселенців, які збудували тоді ще зовсім молоду і маловідому Канаду. Вклад наших співвітчизників у розвиток культури та економіки цієї країни важко переоцінити. Саме тому, з нагоди святкування 125-річчя перших українських поселень у Канаді та 150-річчя Канади, ми оголошуємо цей конкурс», — розповіла виданню Світлана Комінко, президент O.W.L Open World Learning.

За умовами конкурсу, учаснику потрібно обрати видатну історичну або сучасну постать канадського українця (для прикладу, Роберта Лінн Бондар, перша канадка українського походження, яка побувала у космосі; Богдан Гаврилишин, канадсько-український меценат тощо); провести ґрунтовне дослідження стосовно обраної особистості та на основі зібраного матеріалу відзняти невелике аматорське відео (максимум 3 хвилини, можна знімати на мобільний телефон).

У цій частині конкурсант має самостійно придумати сюжет. Вітається будь-яка креативна ідея – це може бути навіть інтерв’ю або документальний ролик, якщо є така можливість.

Детальніше з вимогами до учасників та конкурсних робіт можна ознайомитися за посиланням.

При визначені фіналістів, окрім контексту відео та відповідності його вимогам конкурсу, буде також взято до уваги кількість переглядів та вподобань відео у соціальних мережах та на каналі YouTube.

Результати конкурсу буде оголошено не раніше 15 березня 2017 року.

O.W.L Open World Learning – канадсько-українська громадська організація, що об’єднала фахівців з різних країн світу з метою створення можливостей для отримання молодими людьми якісної академічної освіти та професійного досвіду.

«Однією з найважливіших цілей для нас є створення стипендіального фонду для навчання за кордоном для талановитих молодих людей, які не мають можливостей отримати освіту через фінансові обмеження», — зазначила Світлана Комінко.

Коли колона проходила повз Український народний дім, один з учасників маршу закричав польською мовою: “Смерть українцям”.

За даними видання, організаторами заходу були праві організації: Усепольська молодь або Національно-радикальний табір, неформальна група “Патріотичний Перемишль”, а також установа культури Підкарпатського воєводства — Культурний центр в Перемишлі.

Зазначається, що патронат над маршем взяв, зокрема, мер Перемишля Роберт Хома. Окрім того, до організаторів цьогорічного заходу приєдналася також польська державна установа – Інститут національної пам’яті з Ряшева. Перемиський захід розпочався літургією в головному римо-католицькому храмі — осідку перемиського митрополита і архиєпископа Адама Шаля.

Повідомляється, що два роки тому під час подібного заходу учасники походу, проходячи повз Український народний дім, скандували “znajdzie się kij na banderowski ryj!” (переклад з польської : “знайдеться кий на бандерівське рило”).

А через півтора року після тодішнього маршу в Перемишлі відбулася фізична атака на українську процесію.

РТХ (як скорочено позначається Pentatonix) сформувалися як музична група три роки тому. Троє з них, Мітч, Скотт і Кірсті, жили і навчалися разом, в Арлінгтоні, штат Техас, ходили до однієї музичної школи, дружили і дуже любили співати разом. А 2009 року в Америці запустили телевізійний проект у стилі «Алло, ми шукаємо таланти», але виключно для груп а капелла (тобто без музичного супроводу, тільки голоси), і шкільні друзі подумали — чим ми гірші від інших. Проект то проект. Ідея належала Скотту, який був старший з трьох і після школи поїхав навчатися до Південного Каліфорнійського університету (поп-музика). Запросили четвертого в компанію, а потім ще в інтернеті знайшли п’ятого. Так до Кірсті Мальдональдо, Скотта Хоїнга, Аві Каплана і Мітча Грассі приєднався Кевін Олушола — віолончеліст за освітою і бітбоксер за функцією в групі. Співає він рідко, хоча теж має непогані вокальні дані, а ось без його бітбоксу група явно була би геть інакшою. Хто не знає про бітбокс: це звуки, які людина імітує в мікрофон, створюючи враження ударних. Коли слухати РТХ без відео, можна спершу дістати враження, що вони співають без музики, але в супроводі ударної установки. Так ось, це — Кевін.

Зібравшись на чергове шоу Sing-Off, задумалися над тим, як їм назватися. Вибрали цілком логічну, як для п’ятьох чоловік у групі, назву «пентатонік»: пентатонічний стиль означає наявність у нотному стані п’ятьох нот. Ось тільки кінцеве «к» замінили на веселе і легше у вимові «кс». Строго кажучи, РТХ «виникли» за день до телеконкурсу і виключно задля виступу, але коли вони перемогли і отримали 200 тис. доларів плюс контракт із фірмою Sony на записи… Так весело і майже випадково розпочалося їхнє музичне завоювання планети.

Наймолодший у групі — Мітч (Мітчелл Кобі) Грассі. На 2011 рік, коли група виграла телеконкурс, він щойно закінчив школу. Він контратенор, це найвищий з чоловічих голосів. Співає з дитинства і до участі в РТХ встиг узяти участь у 12 різних співочих проектах. Справедливості заради варто зазначити, що Мітч — відкритий гей. На якість співу це не впливає, а в якихось нехристиянських акціях «на цю тему» не заявлявся. Найбільше його цікавить сам спів. Мітч навіть пропустив вручення атестату зрілості у школі, бо треба було їхати на Sing-Off.

Єдина дівчина в групі — Кірсті (Кірстін Тейлор) Мальдональдо, меццо-сопрано, низенька зростом (близько 157 см) і дуже активна дівчина змішаного походження, має італійські, мексиканські корені. З восьмирічного віку працювала в музичному театрі.

Скотт (Скотт Річард) Хоїнг — третій з початкового ядра співочих друзів, шкільний конкурс співу виграв у свої 8 років. Зараз він ліричний баритон. А ще він не тільки опрацьовує пісні для групи, а й сам їх пише. (Так, РТХ виконують не тільки кавери, а ще й власні пісні.)

Аві (Авріель Бенджамін) Каплан — наполовину єврей, наполовину росіянин. Відповідно до походження, має «юдейсько-християнське» виховання, чого не приховує. Бас, володіє обертонним співом. Як людина — чудовий товариш і організатор. Завдяки популярності групи і хорошому заробітку, зумів організувати і відкрити в Каліфорнії літній співочий табір-школу для тих, хто бажає потренуватися в акапельному співі. Цього літа школа зібрала кількадесят учасників з усього світу.

Кевін Олусола (правильно читається: Олушола) походить із сім’ї медиків, його батько нігерієць, сім’я перебралася до Каліфорнії у 1990‑ті, де Кевін захопився музикою і передумав бути медиком. Його сім’я — адвентисти сьомого дня, у родині шестеро дітей. За студентським обміном Кевін навчався у Китаї, де вивчав літературу, тому на сьогодні він найбільший поліглот у групі: англійська, китайська, іспанська мови, з зацікавлень — французька і йоруба.

«Пентатонікси» випустили вже п’ять музичних альбомів. Ще влітку 2012 року вийшов їхній перший диск (який так і називається: «перший диск», PTX Vol. I), у листопаді ж — другий за рахунком і перший різдвяний (PTXmas), який майже миттєво, завдяки інтернету, став хітовим. Зокрема, РТХ зробили рідкісно вдалий кавер на всесвітньо відому колядку українського походження «Щедрик» (Carol of The Bells).

Також до тієї збірки входили такі «класичні» колядки, як «Angels We Have Heard on High», «Christmas Song», «Little Drummer Boy», «O Come Emmanuel», «O Holy Nihgt» та інші. Наступного 2013 року група випустила один альбом, працюють вони у найрізноманітніших напрямах, не обмежуючи себе стильовою спрямованістю. Цього року «Пентатонікси» випустили вже два диски. Один з них (із тією само традиційною скромною назвою «третій диск») піднявся у перші рядки чарту Billboard 200, а наступний, другий різдвяний і п’ятий загалом, «That’s Christmas To Me», став найпопулярнішим різдвяним музичним альбомом за останні півстоліття. Саме до нього входить згадана на початку колядка «Маріє, чи ти знала», яку група записала у печері й без будь-яких спецефектів чи сценічного оформлення: так, у простоті, як у простій печері народився Спаситель. «Маріє, чи ти знала, що коли цілуєш свого сина,ти цілуєш Лик Бога?» — запитує ця колядка. Її написали 1991 року Марк Лаурі і Бадді Грін для свого дебютного альбому. Відтоді її брали до виконання різні співаки, а версія РТХ занесена на сторінку цієї пісні у Вікіпедії.

Маріє, чи ти знала, що незабаром твій Син піде по воді?
Маріє, чи ти знала, що незабаром твій Син спасе наших синів і дочок?
Сліпий прозріє, глухий почує, а мертвий воскресне,
Кульгавий поскаче, а німі заговорять, прославляючи Агнця.
Маріє, чи ти знала, що твій Син — це Пречистий Небесний Агнець?
Що це дитя, яке спить на твоїх руках, — Великий Я?

До другого різдвяного альбому РТХ входять і такі всесвітньо відомі різдвяні хіти, як «Silent Night» і «Santa Claus Is Comіng To Town», і таке «музичне хуліганство», як оброблений для акапельного співу «Танець Феї Драже» («цукрова фея») з балету Чайковського «Лускунчик».

Всі можливі записи, інтерв’ю та фотографії «Пентатоніксів» можна знайти у присвяченому їхній творчості пабліку Вконтакті.

«Тверезіший погляд на життя», – так одним словосполученням характеризує результати опитування Інституту соціології публіцист і блогер Леонід Швець. Радіо Свобода попросило його проглянути, що відповіли українці на базові соціально-політичні запитання, які інститут ставить респондентам із 1991 року, й оцінити їх через призму 25-ї річниці Незалежності України.

Віра і невдоволення

Віра у краще майбутнє та невдоволення владою найбільше об’єднують українців. Ці чинники серед решти запропонованих респондентам набрали майже однакову підтримку – близько 29 відсотків. Замикає трійку варіант «спільні труднощі життя» (майже 27 відсотків).

Леонід Швець вважає, що у такому виборі українців нічого дивного немає. І звертає увагу на інше запитання до респондентів – про їхні ціннісні пріоритети. Найважливіше для українців – міцне здоров’я, благополуччя дітей, міцна сім’я і матеріальний добробут. «Це – цінності виживання, і такі результати – свідчення суспільства виживання, – зазначає публіцист. – У складній економічній, воєнній ситуації це зрозуміло. Якщо ми відчуваємо, що забезпечене оце найближче коло, можна казати про щось інше, рухатись далі».

Як зауважують автори дослідження, ціннісні пріоритети українців за 25 років майже не змінилися.

Попри те, що українці й далі орієнтовані, перш за все, на піраміду Маслоу, Леонід Швець вбачає у настроях респондентів радше позитив – у форматі, як він сам його характеризує, «незважаючи на». «Незважаючи на невдоволення владою, незважаючи на втрату сподівань на швидкий рух до Європи тощо, все-таки говоримо про надію», – каже він.

«Надія» – слово, яке, за результатами опитування, найточніше характеризує почуття українців, коли вони думають про майбутнє своєї країни. «Ми живемо в напруженому суспільстві, але досі зберігаємо здоровий глузд і можливість адаптуватися до цієї ситуації», – коментує результати дослідження заступник голови Інституту соціології НАНУ Євген Головаха.

За надією, однак, слідують тривога і страх.

Олена Злобіна, заввіділу соціальної психології інституту, однак, зазначає, що всі показники цьогорічного опитування свідчать про поступове зниження психологічної напруги в суспільстві. «Люди починають поступово повертатися до того, що не буде якихось страшних катаклізмів, стає меншим страх війни, страх розпаду країни, з іншого боку, починається зростання відчуття індивідуального впливу на життя», – резюмує дослідниця.

«Важко сказати»

Більшість населення України – 60 відсотків – пишається своїм громадянством. Цей показник дещо знизився, порівняно з попереднім роком, зокрема – й за рахунок зростання кількості тих, кому «Важко сказати»: понад 24 відсотки респондентів не знають, як відповісти на це запитання.

«Коли ми кажемо про пишання громадянством, це політичне питання в тому числі, – коментує Леонід Швець. – Якщо людина каже, що не пишається або що не знає, чи пишатися їй, це може зовсім не означати, що вона щось там заперечує. Але це може свідчити про те, що вона не задоволена ситуацією в державі і тому їй нема чим пишатися. Скажімо чесно: є підстави не пишатися? Так, звісно».

Водночас, за даними опитування, відсоток людей, які вважають себе передусім громадянином України, зріс до 60, порівняно з минулим роком. 22 відсотки респондентів ідентифікують себе, перш за все, з населеним пунктом – містом, селом – де вони живуть.

Як каже Олена Злобіна, у рамках цього питання цікавим є віковий розріз. «Серед молоді вважають себе громадянами України 66 відсотків, а серед людей старшого віку – 53 відсотки. Тобто для молодого покоління ця ідентичність є природньою. Це – нові люди, які не відокремлюють себе від незалежної України, вони є її частиною», – каже соціопсихолог.

НАТО і ЄС трохи втратили в популярності

Орієнтація українців на Європейський союз і НАТО дещо знизилася, порівняно з 2015 роком, але все одно зберігає відрив від довоєнних показників. «Відчуття, що з’явилося розуміння: завтра, післязавтра ми не будемо у ЄС чи в НАТО і побиватися з цього приводу немає сенсу – багато чого ще потрібно зробити, – каже Леонід Швець. – Але, крім цього, ймовірно, є трохи образи чи то пак відчуття того, що вони нам допомагають не так, як ми сподівалися».

Євген Головаха, у свою чергу, застерігає від повернення до невизначеної, багатовекторної орієнтації, притаманної українському суспільству на різних етапах 25-річчя Незалежності. «Так, російський напрямок уже взагалі не обирається, – каже науковець. – Але залишається оцей шлях невизначеності, багатовекторності, в якому Україна існувала аж до Євромайдану».

«У Польщі після розвалу соціалістичної системи теж була погана економічна ситуація. Але консолідованість громадської думки, консолідованість еліти, масової свідомості посприяли тому, що вони цю скруту подолали», – зазначає він.

Директор фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна звертає увагу на пункт опитування, який зазнав суттєвих змін упродовж останніх 20 років. Йдеться про запитання «Чи вважаєте Ви за необхідне надати російській мові статус офіційної в Україні?». «З 1996 року в моніторингу було це запитання, тоді була значна підтримка цієї ідеї – майже 51 відсоток, – зазначає соціолог. – Далі поступово підтримка цієї ідеї зменшувалася, але все одно – тривалий час переважала. Тут, до речі, теж мала значення зміна поколінь».

Уперше кількість тих, хто виступає проти надання офіційного статусу російській мові, переважила над кількістю прихильників цієї ідеї в 2013 році. Нині, у 2016 році, таку ідею підтримує менше від третини громадян.

Нещастя допомогло

Результати опитування, представленого Інститутом соціології, Леонід Швець називає «ґрунтом», основою для подальшої розбудови якісного суспільства. На запитання, чи не запізно казати про «ґрунт» на 25-му році незалежності, публіцист відповідає: «Якщо чесно, я казав би про, може, третій рік незалежності. Відрив від радянщини відбувся лише 2,5 роки тому».

«Пуповину було обрізано. Мабуть, усе-таки, не стільки на Майдані, скільки після російської агресії. Не було б щастя, то нещастя допомогло», – каже Леонід Швець.

Акція протесту проти агресії Росії біля російського Генерального консульства у Харкові. Харків, 28 серпня 2014 року

Довідка: Загальнонаціональне опитування населення України було проведене Інститутом соціології НАН України у співпраці з Благодійним фондом «Інтелектуальна перспектива» з 13 червня по 4 липня 2016 року за квотною вибіркою, що представляє доросле населення (від 18 років). Опитування здійснювалося у всіх областях України (крім АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей) методом особистого інтерв’ю за місцем проживання респондентів. Усього було опитано 1802 особи. Похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Олена Ремовська

Так, першою з подібною проблемою зіткнулася Італія ще в 1995 році. Наразі схожі ситуації складаються в таких країнах, як Німеччина, Франція, Японія і Канада.

У цих країнах вже зараз частка пенсійного населення перевищує відсоток людей дітородного віку.

Через років п’ять цей список ризикують поповнити Україна, Латвія, Естонія і Куба, а ще через десятиліття до них можуть приєднатися Вірменія, Росія і навіть Китай. А ось країнам африканського континенту подібна проблема не загрожує — вже до кінця століття там на кожних двох людей похилого віку припадатиме по три дитини.

джерело http://new-s.com.ua/