Отже. Умови задачі такі – маємо українського московитомовного виконавця. Поруч, за східним кордоном, маємо велику, значно більшу і багатшу країну під назвою Московія. Із московитською мовою.

Що далі? А далі цілком очевидно, що будь-який український московитомовний співак, якщо він хоче грошей (а він їх хоче, інакше співати весь той шлак, який він співає, просто немає сенсу; проститутка займається сексом з клієнтами не тому, що вона так любить секс, а тому, що їй потрібні гроші) – він рано чи пізно, в наших умовах скоріше рано, навіть зараз, після початку війни, а до оної і поготів, так от, він та/чи його “власник” зверне увагу на московитський ринок.

Я зараз не кажу про ситуацію, коли московитський ринок (читайте – фінансово-медійний підрозділ ФСБ) звертає увагу на таких персонажів. Це окрема тема. Ситуація простіша – сам цей виконавець бачить перед собою 150-мільйонний ринок з центром у Москві, одному із найбільших мегаполісів світу.

Питання – захоче він стати частиною цього ринку, щоб вигрібати звідти копієчку, в рази, а то й на порядок більшу, ніж тут? Відповідь очевидна.

Йдемо далі. Московитський ринок, як я вже сказав, це по суті своїй частина ТОВ “ФСБ”. Із відповідними законами, правилами і поняттями. Які хоч-не-хоч – а доводиться виконувати. Телеканал “До///дь” гарантує вам це. А з представників України будуть дерти не те що три шкури, а значно більше.

Тому рано чи пізно – скоріше рано, бо раз все одно продаватися, то нащо витрачати гроші – будь-який український московитомовний співак заговорить так, як це потрібно ТОВ “ФСБ” і його, цього ТОВ, цільовій аудиторії, отим от пресловутим 86% лохторату.

Що це значить? А значить це дуже просту річ. Будь-який український московитомовний проект уже зі старту підсвідомо готовий до роботи на московитську публіку (і вищезгадане ТОВ). Тому питання “Скаже він про “ссору”, “братьєв” і таке інше” просто не існує. Є лише питання часу – як швидко це станеться. Але станеться це обов’язково.

P.S. Все вищесказане не виключає того, що на московитський ринок хочуть і таки виходять і українські україномовні проекти – не будемо тикати пальцями в “Океан Ельзи”, але мова в тому числі й про нього. Але відсоток цієї множини значно менший – в тому числі й через мовний бар’єр. Але якщо український україномовний проект стає частиною московитського ринку – він теж в обов’язковому порядку починає говорити “правильні” речі. В форматі плюс-мінус, звісно ж. Це як в українській футбольній журналістиці – хтось лиже сраку Суркісу чи Ахметову тупо і примітивно, а хтось робить це так елегантно, що частина ЦА навіть починає вірити, що це не лизання, а власна точка зору. Хоча насправді і те, і інше – один і той самий процес.

Так і тут. Принципової різниці між ескападами Таїсії Повалій, інтерв’ю Івана Дорна та твітами Репостислава Вакарчука не існує. Є лише стилістичні відмінності.

P.P.S. Ще раз повторюся – будь-хто з українських виконавців, хто хоче на московитський ринок (у випадку із українськими московитомовними виконавцями це 99,9% – бо інакше московитомовність не має практичного сенсу), а тим паче хто уже є частиною московитського ринку, буде говорити про “ссору політіков”, “мишебратьєв”, “оттєпєль” ітд. Винятків тут не існує.

P.P.P.S. Так, я принципово вживаю у своїх текстах, принаймні, у себе на сайті і в Facebook термін “Московія” на означення сусідньої запоребрикової країни – як історично правильний і чесний. Сподіваюся, що рано чи пізно він стане загальновживаним і офіційно записаним в документи і правопис.