Свідком подібної ситуації став нещодавно відомий гуморист та волонтер Сергій Притула. В аеропорту Бориспіль він помітив групу іноземців, швидше за всього – громадян США. Порозумітися із ними співробітникам ніяк не вдавалося, поки неочікувано не підійшла “допомога”:

“Потім одна дівчина питає: “хау ту сей сенк*ю ін йо ленгвідж?”.Чувак: “спасібо”. Америкоси всі разом: “Спасібо”, – приблизно такою була ця коротка, але кумедна розмова.

Насправді, Притула завжди доволі лояльно ставився до російськомовних українців. І навіть не тому, що його дружина Катерина – уродженка східного регіону. Тільки тепер у властивій йому іронічній манері пояснив, чому саме:

“Я ніколи не торпедую мовне питання, бо на жаль чи на щастя, маю як купу україномовних засранців, так і купу російськомовних адекватів навколо себе. Приблизно в тих самих пропорціях, як і російськомовних засранців і україномовних адекватів”.

Згадався гумористу і випадок у магазині Монреалю. Акцент Притули продавчиня не могла не помітити, одразу перепитала, звідки він родом. Ламаною англійською, як міг, розповів про себе. На що жінка відреагувала неочікувано – мовляв, знаю Україну, це ж частина СРСР, правда?

Стриматися було складно: справді, дивно, коли твою незалежну батьківщину досі називають “радянською”. Відлуння цих подій збіглися і з інцидентом,що застав Притула в столичному аеропорту:

“І от один бориспільський засранець зробив все, щоб 6 американських туристів були переконані, що українською “Сенк’ю” буде “спасібо”. І коли вони будуть чути від росіян “спасібо”, вони не будуть бачити різниці між одними і другими”, – бідкався шоумен.

Не оминула увагою цей випадок у першу чергу українська діаспора – у коментарях Притулу засипали історіями із власного досвіду про те, хто і як намагався порозумітися з іноземцями, та чим це закінчилося.

Про це свідчать дані великого спільного соцопитування, проведеного провідними соціологічними центрами країни (КМІС, “Рейтинг”, СОЦІС, а також Центром імені Разумкова), результати якого наводять у своїй статті для DT.UA народний депутат Ігор Гринів та польський політик Мирослав Чех.

Так, респондентам було запропоновано відповісти на питання про те, якою мовою вони спілкуються вдома.

Результати дослідження свідчать, що найбільше українців, які розмовляють переважно українською мовою, проживає на заході (97,2%) і південному заході (91,6%) країни.

Водночас російську мову як основну мову повсякденного спілкування використовують 24% опитаних. Стільки ж респондентів (24%) відповіли, що розмовляють як українською, так і російською мовами.

“Результати опитування свідчать, що, вслід за значним збільшенням декларацій про українську національну ідентичність, не відбулося аналогічних змін у мовній практиці. Люди, з цієї точки зору, консервативні й не схильні до зміни узвичаєної практики”,– мовиться в статті.

“Зате симптоматична ситуація – у Києві, де вперше людей, які вдома розмовляють виключно українською мовою, стало більше, ніж тих, хто користується виключно російською мовою”, – додають автори матеріалу.

Додамо, що соцопитування було проведено в березні 2017 року. У ньому взяли участь 14 тисяч респондентів, по 500 – в кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях – по 1 тисячі.

Області, крім названих, були об’єднані у великі регіони, аби знизити похибку опитування.

Жоден із продавців Центрального універсального магазину в Києві не спілкується українською мовою. Про це на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook написала журналістка Яніна Соколова, передають Патріоти України.

За словами Соколової, коли їй потрібно було відкласти речі на кілька хвилин, вона зіткнулася з мовним непорозумінням із продавцем.

“ЦУМ. Хрещатик.

Я лишаю у відділі з українськими товарами на касі річ. Прошу відкласти, поки сходжу на верхній поверх.

Далі дослівно діалог між мною і касиром.

Я: Ви б не могли лишити на касі річ буквально на 15 хвилин.

Продавець ЦУМУ: ШТО?

Я: Річ можна відкласти?

Продавець: Дєвушка, ми вєщі нє аставляєм.

Я: Тобто відкласти річ, щоб потім купити не можна.

Продавець: А, так Вам атлажить?

Я: Так. Ви не розумієте украінську?

Продавець: Да, лучше па-рускі”, – написала журналістка.

Соколова зазначила, що не знайшла адміністратора, щоб зробити зауваження. За її словами, жоден продавець ТЦ не спілкується державною мовою.

“Уявіть собі подібну ситуацію у Франції, Британії, Німеччині. Приходить громадянин до магазину. А продавці не розуміють і не хочуть говорити мовою країни, у якій живуть…Чому так?” – обурилася журналістка.

Вважає, така реакція зумовлена тим, що українців століттями дискримінували за мовною ознакою у власній країні і що ця тенденція продовжується до сьогодні.

“У французького соціолога П’єра Бурдьє є поняття “законсервованого насильства”. Коли людина безперестанно стає об`єктом приниження, коли вона постійно поставлена в ситуацію, де позбавлена гідності, – в неї накопичується ефект від насильства. І в певний момент, згідно із Бурдьє, він мусить вирватися. Часто в екстремальних формах”, – пояснює Шевчук.

На його думку, постмайданний уряд продовжує мовну політику попередників усіх часів, вдаючи, що мовного питання не існує або воно штучне. А, мовляв, такий підхід в час війни є руйнівним.

“З іншого боку, є така тема, що українська та російська мови мають відповідати баченню нового політичного проекту, який відображається у цьому гаслі “Єдина країна/Единая страна”. Він сфабрикований таким чином, щоб у чотирьох словах задекларувати відсутність конфлікту між колонізатором і колонізованим”, – переконаний мовознавець.

Гасло “Єдина країна/Единая страна”, на думку Шевчука, лише підкреслює глибину конфлікту між Україною та Росією

Він пояснює чому, на його думку, влада не взялась активно просувати українську мову. Тому що насправді революції не відбулося ні в 2004-му, ні в 2013-2014 роках, бо “олігархат, як був при владі, так і залишився”. Таким чином, мовне питання лише вершина айсбергу, яка це демонструє.

Глибока інституціоналізована дискримінація величезної кількості українських громадян за мовною ознакою: відсутність українського кінематографа, відсутність українського голосу на телебаченні, у пресі, – тобто невідповідність пропорційної частини українського населення у їх представленості у всіх галузях публічного життя, – це тільки відображення загального економічного безправ’я українців. А мова це виділяє як найпомітніше,
– вважає експерт.

Натомість, замість того, щоб захистити мову деякі держслужбовці своїм прикладом нівелюють закон. Наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков порушує закон “Про державну службу”, який зобов’язує чиновників у публічних виступах говорити українською. Не допомагає і рішення, яким суд зобов’язав Міністерство внутрішніх справ перекладати виступи очільника відомства.

“Це викликає питання або до його інтелектуальних здібностей, або до його політичної настанови до України. Я не сумніваюсь в тому, що він здатний опанувати мову. Але він має якесь презирство до цього… Наявність цієї людини на вершечку ієрархії даної урядової установи – це автоматична русифікація цієї установи”, – вважає співрозмовник сайту “24”.

Шевчук є прихильником ухвалення закону “Про державну мову”. Відповідний законопроект у лютому зареєстрували у Верховній Раді, однак до голосування так і не дійшло. Тоді точилась запекла дискусія щодо нього. Юрій не розуміє, чому українське суспільство не дотисло парламент, аби той ухвалив документ, який мав бути закладений на зародках державності.

Закон захистив би українську мову, як єдину можливу мову, що може служити основою для суспільної солідарності. Російська мова не здатна за визначенням бути об’єднуючим началом для українського суспільства. По-перше, тому, що вона не є мовою більшості. По-друге, тому, що вона має криваву історію свого поширення. У занадто великої частини українського суспільства вона асоціюється з кривавою політикою російського імперіалізму,
– пояснює експерт.

Прихильники двомовної країни часто згадують Бельгію, якій зараз нічого не загрожує, та Швейцарію, на яку ніхто не нападав вже кілька століть. Україна ж межує з державою, яка за своєю природою є загарбником і завжди намагалась нас завоювати. В тому числі і за допомогою знищення мови спеціальними законами такими як “Емський указ” або “Валуєвський циркуляр”.

Більшіcть людей, які пропонують узаконити двомовність України, Шевчук вважає “п’ятою колоною”. Однак він помітив позитивні тенденції в суспільному ставленні до мовного питання. Що все більше громадян розуміють значення мови для виживання держави.

Це боротьба за гідність, за те, щоб відчувати себе господарем у своїй країні. І мова це лише найпомітніший вияв цієї боротьби,
– каже Юрій Шевчук.