Про це пише Радіо Свобода з посиланням на два поінформовані джерела на “Антонов” та міського голови Бучі Анатолій Федорук – місто поруч з летовищем.
“Після 5-го авіанальоту розбомбили «Мрію» повністю. Це трапилось в перший день (24 лютого – ред.). Обстрілювали з вертольотів”, – повідомив Федорук.

Також про те, що Мрія знаходилась в ангарі в Гостомелі та нікуди не вилітала після 5 лютого, свідчать дані Flight Radar.
ДП Антонов поки не володіє точною інформацією щодо AН-225 Мрія. За останніми даними, літак був неушкодженим
Про це йдеться в заяві ДП.
“Ми не маємо точної інформації про AN225 Мрія. Зараз у Гостомелі (місце, де знаходиться аеродромна база Авіалінії Антонов, – LIGA.net) досі тривають бої. Будь ласка, дочекайтеся офіційної інформації”, – вказують в Антонов.

Також там додали, що за останньою інформацією від 24.02.2022 Ан-225 був неушкодженим.

У Дніпропетровській області чоловік здійснив мрію загиблого військовослужбовця, який помер від ран. За життя чоловік мріяв збудувати зупинку у рідному селі, але не встиг.

Цю зворушливу історію в соцмережі розповіла дніпрянка Світлана Кульбашна.

За її словами, її знайомий і одноліток Олег у 2014 році пішов у зону АТО, відслуживши, повернувся додому.

“Розповів мені історію нещодавно, а сьогодні я вперше побачила цю зупинку. Просту зупинку для людей на краю села Військове, збудовану його руками. Зупинку із вражаючою історією.
Від ран помирав чоловік. Незнайомий з іншої частини. Поруч опинився Олег, він і вислухав останні слова. Не про сім’ю говорила людина, не про коханих людей. Гірко йому було, що не збудував він зупинку у своєму селі. Хотів, і не збудував, і вже не збудує. Останні слова. Чужа мрія та вогонь усередині простої людини”, – розповіла Світлана.

Вона додала, що після повернення Олег збудував зупинку власними руками і коштом з лавкою усередині.

Зараз чоловік мріє висадити у селі Військове парк на згадку про чорнобильців, зокрема, в пам’ять про друга-ліквідатора, який рано пішов із життя.

Користувачі Мережі прокоментували допис жінки:

Минулого року мені теж пощастило познайомитися з цим чоловіком. Дуже гарна, щира людина. Він цього хлопця ніс на руках, але, на жаль, його не вдалося врятувати, він помер у нього на руках. Людина, за власні кошти здійснила чужу мрію, збудувала зупинку. Він ще й сам виховував двох дітей!
До сліз!
Дуже приємно, що в наших краях живуть такі люди!
Мрії повинні здійснюватися.

Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час, він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

Ця історія трапилась у сім’ї онієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час,  він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене.

Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.

Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами.

Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах була біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».

Чемпіон світу за версіями WBA і WBО в легкій вазі Василь Ломаченко розповів, з ким би хотів битися.

– Бій мрії? Хотів би вийти в ринг з Флойдом Мейвезером, якби все залежало тільки від мене. Він – непереможений. А так, я думаю, що простіше буде організувати поєдинок проти його бійця Джервонті Девіса, – зазначив Ломаченко.

Нагадаємо, Мейвезер завершив кар’єру в 2015 році, але повернувся на один переможний бій проти Конора Макгрегора в 2017 році.

Мрія стати мамою здійснилася через 15 років

Важка хронічна хвороба нирок повільно та впевнено наближала Марію Шевцову із Дніпропетровська до інвалідності. Це в кращому випадку… Жінка змушена була постійно перебувати на гемодіалізі (апарат «штучної нирки»), тож про материнство могла лише мріяти.

Зрештою вона постала перед важким вибором: усе життя провести на апараті, або ж зважитися на трансплантацію нирки від донора. Піти на ризик і стати донором для неї виявив бажання її чоловік Віктор. До речі, до цього пара прожила у цивільному шлюбі 12 років. Однак перед цією важкою операцією Віктор наполіг на тому, аби узаконити їхні стосунки!

На диво, але нирка чоловіка підійшла для Марії за усіма показниками.

Після операції жінка стала жити повноцінно. Навіть більше, з пересадженою ниркою вона наважилася… завагітніти! Численні консультації з лікарями, зважування усіх за і проти. Вона йшла на чималий ризик. Всю вагітність її стан контролювали гінекологи і трансплантологи. І дякувати Богу, попри усі побоювання і можливість передчасних пологів, Марія виносила дитину до кінця. Її мрія материнства здійснилася через довгі 15 років. Так врятована чоловіком дружина народила йому здорову донечку. Настя (так назвали свою крихітку Шевцови) народилася з вагою 3 кг 70 грамів і зростом – 51 сантиметр. Операція з кесаревого розтину пройшла без ускладнень. А найголовніше – те, що щасливе подружжя ще хоче сина!

Трансплантологія в Україні: з перших стали останніми

Голова ГО «Національного руху «За трансплантацію» Юрій Андреєв розповідає, що саме Україна стала першою країною, де у 1933 році лікар Юрій Вороний вперше провів трансплантацію. До нас їздили вчитися з-за кордону, однак минуло уже багато років, як ми втратили ці передові позиції і нині змушені відправляти своїх людей, які потребують трансплантації, за кордон. Такий от парадокс: були перші, а тепер стали останніми.

У нашій державі дозволені операції з трансплантації органів. Навіть від трупного донора. Однак за весь період у нас провели лише 6 трансплантацій серця, а усього – понад сто пересадок різних органів саме від трупного донора. Нині роблять операції з пересадки органів і від родинних донорів.

Але основна проблема в тому, що немає реєстрів донорів і реципієнтів (тих, хто потребує органа).

– До прикладу, розкажу, як в Запоріжжі лікарі пересаджують нирки. Коли пацієнт помирає у відділені реанімації, його органи ще працюють, бо він перебуває на штучній вентиляції легень. Є кровообіг, працює серце. Але мозок уже помер. І коли спеціальним апаратом констатується смерть його мозку, лікарі запитують згоду у родичів померлої людини на забір органів, – каже Юрій Андреєв.

Але усе потрібно робити злагоджено і оперативно, адже кожен орган поза тілом має свою тривалість життя. Приміром, нирки «живуть» 12 годин. На те, аби пересадити серце, є лише 4 години.

За приблизними підрахунками (оскільки офіційно така статистика не ведеться), як додає Андреєв, в Україні близько 5 тисяч людей, які потребують трансплантації того чи іншого органа або ж кісткового мозку. Якщо говорити про трансплантацію нирки, то жодна європейська країна не візьме українця, бо наша держава не є членом «Євротранспланту». Окрім Білорусі. Лише там українцям дають зелене світло на трансплантацію нирки. Якщо мова йде про пересадку серця для дитини до 18 років, тут теж невеликий вибір – лише Індія. Нерідко хворим там доводиться чекати органа навіть по кілька років поспіль. А багато з них так і не доживають до того дня. Так в Індії померла українська дівчинка, яка півтора року там чекала на пересадку серця, однак так і не дочекалася. А 13 червня 2019 року, так і не дочекавшись пересадки серця, в Індії помер 15-річний Назар Балик із села В’язівне Любешівського району на Волині.

У тій же Білорусі діє презумпція згоди, коли всі громадяни «по замовчуванню» є потенційними донорами. Якщо вони не написали відмови, звісно. У нас ситуація інша – відповідно до чинного закону згоду питають у родичів померлих. А згідно з новим законом, який набуде чинності з 1 січня 2019 року, людина зможе сама висловити свою згоду чи не згоду, написавши відповідну заяву. Але нині маємо проблему навіть у тому, що в лікарнях просто немає апаратів для діагностики смерті мозку.

Спонсоруємо на мільйони Білорусь та Індію, замість того, щоб рятувати втричі більше людей власними силами
У 2017 році на державну програму лікування за кордоном виділили 628 мільйонів. 2018 року ця сума становила близько 680 мільйонів. Цьогоріч на програму виділили 689 мільйонів. Себто ми вивозимо просто таки шалені гроші з України, замість того, аби проводити трансплантації у себе і таким чином рятувати втричі більше людей.

– Приміром, трансплантація кісткового мозку за кордоном коштує від 100 тисяч доларів до 300. Беремо мінімальну суму – 100 тисяч доларів. То якби це робили в Україні, собівартість такої операції була б плюс-мінус 30 тисяч доларів, – додає Юрій Андреєв.

За приблизними підрахунками, щодня, так і не дочекавшись трансплантації, помирає близько дев’яти людей…

Жінка з пересадженим серцем народила… двійню

Фактично світовою сенсацією став випадок у 2010 році, коли жінка з пересадженим від трупного донора серцем наважилася стати матір’ю. Ситуацію ускладнювало й те, що вона чекала двійню.

…Чотирма роками раніше Сара лежала у лікарні у передсмертному стані. Її серце уже «відпрацювало» і потребувало заміни. Лікарі давали їй кілька годин на життя… Ох, як швидко вони спливали! І тут сталося майже неймовірне, у лікарню подзвонили колеги із сусіднього міста і повідомили: «Помер пацієнт, є донорське серце».

Дозвіл на трансплантацію серця свого чоловіка підписала дружина Тетяна. Вмить інформація про наявний орган, серце померлого росіянина Ігоря Жабина, з’явилася в комп’ютерній базі. За параметрами воно ідеально підійшло Сарі. Залишилися тільки встигнути зробити пересадку, адже Ігор помер у Хайфі (Ізраїль), а жінка була за сотню кілометрів – у Тель-Авіві, і її серце фактично «добивало» свої останні удари. Операція тривали півтори години, і «нове» серце одразу забилося в іншому тілі. Не дивно, що після такої складної операції лікарі одразу застерегли жінку, що матір’ю їй не бути – ризик, що нове серце не витримає такого навантаження, надто високий. Однак жінка, яка попри все на світі хотіла стати мамою, переступила через усі перестороги, і так у сім’ї Іланів з’явилися немовлятка-близнюки Ноа і Рина. А їхні фото вмить опинилися на перших шпальтах світових газет.

…Той фатальний день Тетяна Ружальська пам’ятає і досі. Її чоловіку стало зле просто у неї на очах. Вже у кареті швидкої він впав у кому. Кілька годин у реанімації – у чоловіка стрімко розвивався набряк мозку, і згодом реаніматолог констатував: «Мозок помер»…

Рішення зустрітися з Сарою, у якій билося серце її чоловіка, далося їй надто важко. Від Хайфи до дому Сари – півтори години їзди, і жінка всю дорогу хвилювалася, як пройде їхнє знайомство. А Ілани і вся їхня велика родина з нетерпінням чекали на жінку, яку вони одразу почали вважати бабусею для своїх двійнят. І ось нарешті ця зустріч. Тетяна і Сара обійнялися. І в ту мить Тетяна відчула, як в грудях цієї молодої жінки б’ється серце. Серце її коханого чоловіка Ігоря. Його частинка жила у цій жінці. Від емоцій, які вмить охопили її повністю, жінка розридалася…

– Я її просила сто разів, сердилася. Кажу: приїжджай, нам потрібна ти, – телефонує Ірина.

Плаче. 40 днів тому пoхoвала матір Світлану Павлівну. Вона 15 років доглядала в Італії літніх людей. Мріяла зібрати суму на великий будинок.

– Я сама двох дітей на ноги підняла, бо з чоловіком розійшлися. Мала депpeсію. Грошей не вистачало, працювала ночами. Для дітей доводилося няньку наймати. Просила маму вернутися. Марно. За роки заробітків була вдома тричі. Внука меншого тільки по Skype бачила.

Торік восени Світлана Павлівна таки повернулася в Україну. Купила особняк біля Львова. Аби вистачило на ремонт – продала свою однокімнатну квартиру. Доньку з онуками оселила з собою. А за місяць стався iнcyльт.

– Продаватиму дім, – каже Ірина. – За комуналку вже 10 тисяч набігло. Це ж дві мої зарплати. Та і на роботу дорого добиратися. Зрештою, дім занадто великий для нас. Радію лише з одного.

– З чого? – запитую.

– Мама не побачить, як продаю її мрію

Автор – Ольга ШВЕД

На ідеалах Майдану він отримав довіру людей і став політиком. Втім, весь патріотизм різко відійшов на другий план, коли поруч з’явилися гроші. На це у своєму Facebook натякнув юрист, блогер Михайло Шнайдер.

“Що таке українська мрія? Давайте нарешті спробуємо знайти відповідь, на це непросте питання. І в цьому нам допоможе – Міша. Простий хлопець з Західної України, який з будівельника перетворився на цілого народного депутата, який поміняв спецівку на дорогий костюм, який пересів з електрички на серйозний позашляховик, який замість баз відпочинку Одеській області, літає на найпрестижніші світові курорти. Хіба це не та сама українська мрія? Як ви думаєте друзі?”, – зазначає Шнайдер.

Загалом про нього відомо не так багато. Михайло Гаврилюк – у вишиванці та з оселедцем, був у всіх на вустах після подій Євромайдану.

Над ним у січні 2014-го знущалися “беркутівці”, вивівши роздягненим на мороз, фотографувалися. Тоді ці кадри облетіли чи не увесь світ, а Гаврилюк зробив запаморочливу кар’єру, ставши народним депутатом від партії “Народний фронт”.

Жив він у забутому Богом і людьми селі Ярівка Хотинського району Чернівецької області, практично на кордоні із Молдовою.Після доріг, перше, що впадає у вічі, при в’їзді в Ярівку – хати. Таку кількість хат під солом’яною стріхою можна побачити хіба що у музеї народної архітектури та побуту.

Тут вони – кожна друга. Закинуті двори, відцвілі і засохлі з літа квіти, старі дерев’яні вікна, мазані та побілені вапном стіни хат, болото на вулиці.

Місцеві кажуть, що Гаврилюка не бачили вже дуже давно, він навіть доріг нормальних до села не зробив. Батько нардепа був пияком, мати також не гребувала алкоголем, паралельно із торгівлею на ринку.

Тому “українська мрія” – це справді влучний приклад.

12 річний Сашко Красушін з Києва виглядає як 6-річна дитина і 3 роки вже живе як заручник у своїй квартирі. Причина – генетичний збій, через який навіть невелика фізична активність може спровокувати у нього переломи.
Дітей з таким діагнозом називають “кришталевими”. На тлі остеогенеза у хлопчика прогресує нанізм (низькорослість) і глухота. Останні 2 роки він не може ходити в школу.
Щоб втілити в реальність мрію хлопчика, Дмитро Комаров погодився допомогти. Для Сашка команда проекту приготували безліч сюрпризів: королівський номер в готелі, прогулянки по засніжених схилах, катання на санках, підйомники.

Куратор проекту Лідія Таран зазначила, що найважче у цій ситуації було продумати цю поїздку таким чином, щоб вона не завдала шкоди хлопчику, адже окрім лікарні на лікування він ніколи нікуди не їздив, оскільки це дуже ризиковано: його кістки настільки тендітні, що ламаються від найменших фізичних навантажень.

Одного разу морозної зими молодик поспішав на співбесіду в відому фірму.

Раптом просто перед ним впав літній чоловік. Хлопець подивився на того, який упав, в голові виникла думка, що той, швидше за все, n’яний, і не подав руки. Це допомогло не запізнитися на заплановану зустріч. Але співбесіда пройшла невдало: хлопця не взяли на бажану посаду.

Якось хлопець прогулювався літнім вечором по місту. Помітивши трупу вуличних артистів, він зупинився, щоб насолодитися видовищем. Після закінчення дійства пролунали оплески, і люди стали розходитися.

Молодик теж повернувся було назад, але хтось несміливо доторкнувся до його плеча. Це була головна героїня п’єси, старенька-клоунеса. Вона стала розпитувати його про те, чи сподобався йому спектакль, чи задоволений він акторами. Але хлопець не захотів вести бесіду і, гидливо відвернувшись, пішов додому.

Одного разу дощового вечора молодик поспішав додому з дня нарoдження товариша. Він дуже втомився, і в його голові пробігали думки про запашну ванну і затишне тепле ліжко.

Раптом він почув чиєсь приглушене ридання. Це плакала жінка. Вона сиділа на лаві біля будинку. Без парасольки. Одна. Помітивши нашого героя, вона звернулася до нього за допомогою. У неї сталося нещастя в родині. І їй потрібен був лише душевний співрозмовник.

Молодик задумався, перед його поглядом постали ванна і ліжко, і він поспішив у під’їзд.

Ця людина прожила нещасливе життя. І пoмeрла.

Потрапивши на Небеса, хлопець зустрів свого Ангела.

– Ти знаєш, я прожив зовсім нещасне й нікчемне життя. У мене було три мрії, але нічого не збулося. Шкода.

– Друже мій, – відповів Ангел, – я зробив усе, щоб всі твої мрії втілилися в життя, але для цього від тебе потрібні були всього-на-всього твоя рука, твої очі й твоє серце.

– Пам’ятаєш, впала людина на слизькій зимовій дорозі? Я зараз покажу тобі цю картину. Той чоловік був генеральним директором тієї фірми, в яку ти так хотів потрапити. Тебе чекала карколомна кар’єра. Все, що від тебе було потрібно – твоя рука.

– Пам’ятаєш стару клоунесу, яка після вуличної вистави причепилась до тебе з питаннями? Це була юна красуня-акторка, яка закохалася в тебе з першого погляду. Вас чекало щасливе майбутнє, діти, незгасна любов. Все, що від тебе було потрібно – твої очі.

– Пам’ятаєш жінку, що плакала біля твого під’їзду? Був дощовий вечір, і вона наскрізь промокла від сліз. Це була відома письменниця. Вона переживала сімейну кризу, і їй дуже потрібна була душевна підтримка. Якби ти допоміг їй зігрітися в своїй квартирі, зігрітися душею завдяки твоїм мудрим словами розради, то вона б написала книгу, в якій розповіла би про цей випадок. Книга стала би відомою на ввесь світ, і ти б прославився, адже на головній сторінці автор вказала би ім’я того, хто став музою цього твору. І все, що від тебе було потрібно тоді – твоє серце. Ти був неуважним, мій друже.

Людина зітхнула і пішла місячною доріжкою в зоряну далечінь.

Прислухайся до світу, він пропонує можливості.

Про допомогу потрібно не тільки просити, але і вміти з гідністю цю допомогу прийняти.

“У мене була мрія, щоб наповнити українським духом і українським змістом приміщення Верховної Ради. Ми зробили багато кроків: забрали всі комуністичні символи, які були у парламенті; ми відкрили Верховні Раду і тисячі школярів, іноземців сьогодні мають змогу бути в українському парламенті; ми сьогодні відкрили портал Українського прапора, який був внесений 26 років тому в зам парламенту. А зараз ми відкриваємо перший етап музею українського парламентаризму. Ми будемо розширювати його”, – сказав він.

Ці різновиди сексу доступні лише за межами шлюбу, тому чоловікові точно буде про що згадати затишними сімейними вечорами…

Секс без зобов’язань

Ви періодично зустрічаєтеся, чудово проводите час у ліжку, а потім розбігаєтесь по своїх життях. Такі стосунки – велика рідкість і улюблений сюжет для зав’язки романтичних комедій.

Секс зі старшою жінкою

Актуально для чоловіків, які не перетнули 30-річний рубіж, оскільки пізніше здивувати когось чимось вже важче. Тим паче, коли тобі 19, на роль старшої жінки цілком підійде 30-річна. Вона вже досить досвідчена, але при цьому дуже молода.

Секс на одну ніч

Від сексу без зобов’язань відрізняється тільки часовими рамками. У цьому випадку після близькості з жінкою ви більше ніколи не зустрінетесь. Незважаючи на це, пам’ятай, що за будь-яких обставин потрібно поводитися благородно. Не варто обіцяти своїй нічній пасії, що подзвониш, якщо навіть не взяв її номер телефону. І звичайно ж – пам’ятайте про безпеку!

Секс утрьохАнсамбль із двох дівчат і одного чоловіка. Про це мріють всі чоловіки. Однак навряд чи після весілля ваша половинка погодитися на подібні експерименти…

Брати запам’ятали це і поклялися собі, що виконають мрію, передає 7 News. Таким чином вони хотіли подякувати найріднішій людині за її терпіння, оскільки самі про себе кажуть, що були дуже складними підлітками.

Аби дати хлопцям освіту, Керол працювала на двох роботах, що теж залишило у серцях Деніела та Джейсона свій слід.

Коли необхідна сума була зібрана, і молоді чоловіки купили автомобіль, вони непомітно загнали його в гараж, прикрасивши капот машини великим червоним бантом.

Побачивши свою матеріалізовану мрію, жінка була неабияк вражена, навіть на якусь мить втратила здатність говорити, й одному з братів довелося мало не заносити матір у машину.

Відео моменту дарування на Facebook переглянули уже 2,5 мільйони користувачів. Прояв синівської любові зворушив їх серця і викликав шквал схвальних коментарів.

Як писав інформаційний портал “Знай.ua”, британець зробив своїй доньці розкішний подарунок за те, що вона знайшла в собі сили схуднути.

Про це йдеться у спільноті On 3 wheels – Проект здійснення мрії у соцмережі Facebook.

Незважаючи на ДЦП, Іван щодня долав на спеціальному триколісному велосипеді, на якому можна крутити педалі руками, близько 100 кілометрів. Підтримували хлопця під час подорожі його троє друзів.

Юнакам вдалося перетнули 12 країн Європи: Україну, Польщу, Чехію, Німеччину, Австрію, Ліхтенштейн, Швейцарію, Італію, Монако, Францію, Іспанію, Португалію.

Загалом мандрівники подолали 5000 км за 100 днів.

Про це в інтерв’ю ЛIГАБізнес заявив перший віце-президент компанії Олександр Коцюба, передає «Обозреватель».

«За скромними оцінками, створення і запуск такого літака в серійне виробництво оцінюється в 3-4 млрд доларів. Левову частку витрат займає підготовка виробництва, виготовлення оснащення, закупівля обладнання, сертифікація і випуск конструкторської документації «, – повідомив Коцюба.

За його словами, певний інтерес до співпраці для виробництва літака є у китайських інвесторів, але їх можливостей недостатньо.

«Є певний інтерес з боку Китаю. Для них така сума цілком підйомна. Але поки це на рівні обговорення. «Мрія» цікава не тільки як унікальний комерційний перевізник. Такий літак прикрасить собою імідж будь-якої країни. Але для однієї компанії такі суми непомірно великі. Ми бачимо це як якийсь міждержавний проект», – пояснив віце-президент компанії.

Що стосується другого екземпляра літака, то, за словами Коцюби, «технічно це можливо».

«У нас є все для складання планера – фюзеляж, крило, хвостове оперення. Але для побудови другого Ан-225 будуть потрібні значні кошти. Зовнішній вигляд літака практично не зміниться, але з точки зору техніки та інженерії це буде зовсім інший літак – з новітнім обладнанням і двигунами», – додав він.

Ан-225 «Мрія» – єдиний в світі літак, здатний транспортувати 169 тонн різноманітного за своїми характеристиками (вагою, розміром, несиметричною площею опорної поверхні тощо) вантажу. До того ж використання Ан-225 дозволило істотно зменшити вартість перевезення у порівнянні з доставкою цього вантажу двома літаками Ан-124-100 «Руслан».

Нагадаємо, нещодавно «Мрія» вперше відправився Австралію, чим викликала неабиякий резонанс у шанувальників авіації. Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2016/05/28/v_ukraini_vyrishyly_zapustyty_seriyne_vyrobnytstvo_naybilshogo_v_sviti_703328