Жінку звинувачують у службовій недбалості, що спричинила важкі наслідки. У ході слідства вдалось встановити, що службовиця не забезпечила збереження ввірених їй матеріальних цінностей, що призвело до втрати ряду музейних предметів (книжок), які мають велику історичну цінність та є надбанням культурної спадщини.

Серед втрачених стародруків “Апостол” І. Федоровича, 1574 року видання, “Євангеліє” Святодухівського братства, 1575 року видання, “Ключ розуміння” Ґалятовського Йоаникія, 1665 року видання.

Врезультаті, внаслідок неналежного виконання обвинуваченою своїх службових обов’язків, державі спричинено матеріальну шкоду на загальну суму понад 8,5 млн грн.

У Трускавці в художньому музеї Михайла Біласа зберігається колекція понад 200 робіт цього майстра текстильної пластики – гобелени, аплікації, пастелі. Один із гобеленів має дуже довгу історію, бо художник майже 70 років виношував у собі ідею створення картини, яка вразила його ще в дитинстві. Але в радянські часи він не мав можливості це втілити в реальність, тож одну з найяскравіших своїх робіт – «Вечірня молитва» він створив уже в незалежній Україні.

Про цей експонат – неповторний гобелен, про творчість цього народного митця розказала нам директорка музею Олена Білас-Березова.

ВТІЛЕННЯ ДИТЯЧОЇ МРІЇ

– Цей гобелен «Вечірня молитва» дуже цікавий своєю історією, – каже пані Олена, – Коли маленькому Михайлу Біласу було лише 3 роки, його батько, який був лісничим, отримав скерування працювати в село Медвеже на Дрогобиччину. Це було дуже гарне мальовниче село, яке протягом усієї творчої діяльності супроводжувало його. Бо як художник згадував, саме там він відчув красу природи, навчився розуміти та любити її й людей.

І от його згадка дитяча: як вони приїхали в це село, він вибігає в поле і серед маків, дзвіночків і колосків пшениці бачить капличку, таку малесеньку церковцю. Забігає в ту капличку, а там гарне різьблене зображення Богородиці з Ісусом Христом на руках і по боках два ангелики, а на шиї у Богородиці висить велика низка старовинних українських коралів.

Настільки сильним було це дитяче враження, що Михайло його проніс через усе своє життя. Але до 90-х років минулого століття він не міг виткати таку суто релігійну роботу, бо йому просто не дозволили б на жодній виставці це показати. Був радянський період, це заборонялося, вимагали представляти в основному символи Радянського Союзу, і ніякої релігійної тематики.

І ось лише в 1992 році митець виткав цей гобелен – майже через 70 років після того, як його в дитячому віці вразила ота картина з каплички. Настільки було сильне тоді у нього, маленького враження, що він у собі це тримав-тримав, а потім, коли виткав – і перші глядачі подивилися, сказав: «Нарешті я втілив оту свою дитячу велику мрію в полотно, в тканину – у такий гарний тканий килим».

Цей гобелен художник почав ткати в 1991-му, коли Україна стала незалежна і в 1992 році на суд глядача він представив цей гобелен, який назвав «Вечірня молитва».

На гобелені під еліпсоподібним склепінням – зображення Богородиці з Ісусом Хрестом на руках, та два маленькі ангелики обабіч, малесенька церковця і старовинні українські коралі як символ.

Михайло Білас мав у себе вдома ткацький верстак, і зараз цей верстак експонується у музеї. Коли до художника приходило натхнення, він сідав і робив малесенький малюнок, потім його збільшував до розмірів таких, якої величини має бути гобелен. Підкладав під нитки основу на ткацькому верстаті, сам підбирав і фарбував нитки у певний відтінок, сам виконував всю текстильну роботу і сам потім гачком, спицями, або голкою вив’язував різні цікаві елементи і нашивав на гобелен.

«Вечірня молитва» експонувалася дуже багато, Михайло Білас мав із нею чимало виставок в Україні. А потім з часом Білас сказав, що не потрібно возити, що має бути тут якась родзинка, а хто хоче подивитися його роботи, нехай приїжджає у Трускавець.

РОДЗИНКА ТРУСКАВЦЯ

Художній музей Михайла Біласа у Трускавці відкрився у 1992 році як перший в Україні державний прижиттєвий музей. До 2016 року він мав статус прижиттєвого музею. Білас жив у Трускавці, а в 2016 році у віці 91 рік художник помер. Його чудова колекція – це найпізніші роботи, експонується в музеї.

Художній музей Михайла Біласа розміщено в одному з найгарніших будинків Трускавця – старовинній віллі під назвою «Гопляна». Це пам’ятка дерев’яної архітектури початку ХХ століття і єдина зі збережених будівель зрубної конструкції. Вілла «Гопляна» побудована без жодного цвяха в традиційних формах модерну з елементами карпатського різьбленого стилю. Вона розташована в центральній частині курорту і дотепер є окрасою міста.

ДОВГИЙ ПОШУК СЕБЕ

У роботах Михайла Біласа, зазначають мистецтвознавці, помітне поєднання модерну з народними мотивами. Але художник не відразу прийшов до цього. Дуже довгим був період становлення Михайла Біласа як особистості, він довго себе шукав. У його родоводі по батьковій лінії є династія лісничих, по маминій – священників. Батько його хотів, щоб Михайло став лісничим, а мати – щоб син був священником.

Спочатку він погоджувався чи на ту, чи на ту професію, але згодом зрозумів, що праці лісничого йому замало, а для священника він занадто любить мирське життя. Тому він себе шукав: закінчив хореографічну студію драматичного театру, працював у театрі танцюристом і актором, йому пророкували велике майбутнє. Але цього майбутньому художникові було не достатньо. Згодом він навчався у музичному училищі, прекрасно співав, казали навіть, що він буде гарним співаком. Зрештою, майже у віці 40 років він вступив до коледжу Труша, тоді це називалося училище імені Івана Труша. А згодом – і до інституту декоративно-прикладного мистецтва, сьогодні це Львівська Національна академія мистецтв.

І як найталановитішого випускника цього вишу, Михайла Біласа запросили працювати до Львівського будинку моделей. Зрештою була праця у Харківському будинку моделей, у центральному Київському будинку моделей. Він на той період зумів поєднати і творчу працю, й народний напрямок.

Білас створив верети, волохаті ліжники, був майстром різних видів ткацтва: килимарства, гобелену, мінігобелену; автором аплікацій, декоративних квітів, пастелей, вишитих сервет, доріжок, подушок.

Україна має дуже гарні колекції робіт Михайла Біласа у різних музеях. В одному з найбагатших етнографічних музеїв у Коломиї є колекція близько 40 його робіт, крім того, колекція є у Дрогобицькому музеї «Дрогобиччина», є також окремі роботи, по кілька в різних музеях України, є чимало й за кордоном.

У художньому музеї Трускавця налічується понад 200 робіт Михайла Біласа – гобелени, аплікації, декоративні квіти, пастелі. Це здебільшого його творчий доробок десь із кінця 1980-х до 2016 року. Так, останній гобелен він виткав, коли йому було 82 роки. Він називається «Косівський базар». Художник навіть третю частину не зробив, бо вже не міг багато працювати. Останні 10 років він працював над пастелями.

МОДЕРНІЗМ ПЛЮС НАРОДНІ МОТИВИ

Михайло Білас, переконані музейники, сучасним залишиться назавжди. Тому що він зумів поєднати сучасний модерний почерк із народними мотивами. Його називали «композитором кольору» – настільки вдало він поєднував кольорову палітру. У роботі він міг використовувати один колір від найсвітлішого до найтемнішого тону, загалом, він чудесно відчував колір і міг це передати в тканині.

Художник ткав свої картини з вовняних ниток, які сам фарбував, бо він був прекрасний майстер фарбування. Вовну для роботи використовував різну – і місцеву, й закордонну. Друзі з Канади висилали йому матеріали, а він – на знак вдячності – висилав їм свої роботи. Тому ціла колекція його робіт є в Едмонтоні. Вовна, привезена з-за кордону, була гарна, якісна.

Михайло Білас донині вважається одним із найкращих художників-текстильників світу. Його мистецькі твори експонувалися в Індії, Польщі, Болгарії, Канаді, Франції, Німеччині, Румунії, Бельгії та інших країнах світу. Численні гобелени Біласа, серед яких і втілення його дитячих вражень – «Вечірня молитва», й сьогодні змушують глядача захоплюватися і дивуватися майстерності художника.

От як писав про нього відомий український поет Дмитро Павличко:

Клубки волокон різних кольорів, Простора хата. Таємничі стіни. Михайло Білас тут з волічки сплів Сукняний вічний образ України.

Після смерті художника Дмитро Павличко написав: «Тебе не стало, але образ України, створений тобою, ніколи не зблідне, не згасне, ти великий художник і незламний син України… Твій гобелен наді мною, твій голос у моїм серці, а в серці України сьогодні я чую молитву за тебе, вдячність тобі за дорогу до творчого життя нації, яке ніхто вже не зламає».

Це випливає із заяви віцепрем’єр-міністра Польщі Яцека Сасіна, повідомляє “Європейська правда” з посиланням на Radio Lublin.

Інститут і музей планують побудувати місті Хелмі. Так у Польщі хочуть відзначити 77-у річницю волинської трагедії.

“Єврейська нація змогла вшанувати пам’ять жертв геноциду та створити Інститут Яд Вашем, і ми також зобов’язані такою пам’яттю загиблим полякам та всім, хто постраждав на Волині”, – заявив віцепрем’єр-міністр Польщі.

У повідомленні йдеться, в цьому ж музеї вшанують українців, які рятували своїх сусідів-поляків. Так вони хочуть відновити пам’ять “про злочин геноциду та його жертви”.

“Це ініціатива 21 століття, яка зробить Хелм центром історичної пам’яті про польських прикордонних районах”, – йдеться в повідомленні.

Там підкреслюється, що створення музею буде спільною ініціативою президента Анджея Дуди і уряду Польщі.

У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Прапор – символ честі, доблесті і слави», приурочену до Дня Державного Прапора України.

Про це повідомляє «Укрінформ».

«Бойові прапори – це найважливіші символи честі, доблесті і слави. До Дня Державного Прапора ми показуємо їх і згадуємо про те, що 2004 року 23 серпня президент України підписав наказ про вшанування Дня Прапора і встановлення свята», – розповіла науковий співробітник відділу новітньої історії України Світлана Тараненко.

Як зазначається, на виставці представлено державні та бойові прапори, привезені з місць бойових дій на сході країни. Серед них – прапор 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади та прапор 55-ї окремої механізованої бригади. Їх для виставки передали бійці: перший – командир танка Сергій Бузурний, другий – у 2016 році гарматник 3-ї батареї Геннадій Харченко.

Експонують на виставці також бойові й державні знамена, творчо оформлені художником-аматором, військовослужбовцем 92-ї окремої механізованої бригади Володимиром Гордійченком. На прапорах містяться символи різних військових підрозділів, цитати видатних українців, пам’ятні підписи бійців ЗСУ. Свої роботи Гордійченко почав створювати з 2015 року. І відтоді кожній військовій частині, в якій він був, автор присвятив окремий прапор.

Як сказав військовий художник телеканалу “tv5”, знайти 2 однакових прапори неможливо. Адже кожен із них унікальний, не тільки за виглядом, але й за настроєм.

Виставка працюватиме до кінця серпня, вхід вільний для всіх охочих.

“Оновлена концепція майданів Соборний та Перемоги у першу чергу має вирішувати транспортне питання. У проекті конкурсантів повинні бути передбачені місця для пам’ятних знаків. Також потрібно врахувати, що це центр, тому концепція має зберегти автентичність міста та облаштувати територію під організацію свят”, – зауважив головний архітектор Житомира Юрій Безбородов.

Начальник управління культури і туризму Житомирської ОДА Тетяна Парфентієва додала, що центр Житомира має стати музейним кварталом, адже для цього є вся необхідна база, не вистачає лише облаштування території. Поруч із майданами розташовані обласний краєзнавчий музей, магістрат з оглядовим майданчиком і театр зі сквером, а тому це все треба врахувати під час реконструкції.

“Серед основних очікувань і завдань, які ставляться перед командами – це гармонійно пов’язати існуючі пам’ятки та будівлі з новими об’єктами, забезпечити зручне співіснування транспорту та пішоходів, створити комфортний публічний простір, а також привабливий та впізнаваний зовнішній вигляд міста в цілому”, – наголосив заступник Житомирського міського голови Дмитро Ткачук.

Для участі в конкурсі на реконструкцію майданів Соборного та Перемоги відібрані команди фахівців ЛКП “Інститут просторового розвитку”, ГО “Урбан куратори”, ТОВ “UCG”. Загалом на розгляд журі було подано 15 заявок.

За розроблення цілісного бачення головних майданів міста команди отримають винагороду розміром 250 тис. грн.Публічні презентації проектів реконструкції та обговорення їх із жителями міста заплановані на весну наступного року.

Режисером відео став фотограф Андрій Корінь. Ролі у кліпі виконали учасники гурту – солістка Марія Чеба та гітарист Денис Рильков.

“В минулому році ми з режисером Андрієм побували в Підгорецькому замку. Надихнулися цим місцем і його непростою історією. Цей кліп розкриє глядачам дух Підгорецького замку та приверне увагу до його збереження. Скоро стартує наш краудфандинг на Спільнокошті – щоб відкрити цей музей для міжнародної спільноти”, – каже виконавиця.

Для виготовлення відео була використана техніка stop-motion, в якій в рухоме зображення склали 15 тисяч кадрів.

Для зйомок в Підгірці зі Львівської національної галереї мистецтв повернули колекцію замкових експонатів.

“Інтер’єр Підгорецького загадковий, містичний. В нього є свій біль, своя інтенція. Так і всі ми розкриваємось в стосунках, пізнаючи себе. Наші бажання, темні сторони, які ми так старанно приховували від суспільства викриває любов. Окрім замку задіяний ще один важливий елемент – музей. Саме там зберігаються експонати замку, його душа – картини, інтер’єр, зброя. Сьогодні замок пустий і тільки в кліпі його колекція поєдналась в одному просторі з героями”, – розповідає Марія Чеба.

Підгорецький замок був побудований у XVII столітті.

Криївка згоріла повністю. Ймовірною причиною пожежі є навмисний підпал.

Директор музею-криївки Іван Попович впевнений, що займання не могло виникнути під землею. «На мою думку, зверху через віддушини, яких у нас шість, залили якусь горючу речовину і підпалили. Вважаю, що не випадково такий інцидент стався у ніч з 1 на 2 січня, коли націоналісти святкують 108-му річницю з дня народження голови Проводу ОУН, Героя України Степана Бандери», – розповів прес-службі ВО «Свобода» директор музею-криївки.

Музей-криївка УПА, що розташований у селі Басівка Пустомитівського району Львівської області, відкрили 7 вересня 2014 року на місці, де 16 серпня 1955 року відбувся бій між упівцями і загоном НКВД. Схованка була підпільною типографією упівців.

Криївку знайшли у 1970-х роках лісники, однак її розібрали. Згодом у 2014 році на цьому місці облаштували музей.

Продовжуються зимові свята в українських музеях просто неба. Фестивалі “Від Різдва Христового до Йордану” (такий, наприклад, є у Чернівцях) ще попереду. Тут вони проходять традиційно весело. Тут все по-справжньому. Кататись на санчатах з кіньми, розпалювати зимову ватру, щедрувати – закликати «три празника в гості»…

Зима – чудова пора, щоб завітати в одне із старовинних українських сіл, де все відбувається точно так, як двісті років тому. Це скансени – живі музеї під відкритим небом, яких в Україні налічується більше десятка.

Тут бережуть багатовікову спадщину традицій зимових календарних свят краю, джерел автентичного фольклору у йорданських піснях, колядках, щедрівках, у маланковому дійстві, танцях, народному музикуванні, костюмах, етнографічній атрибутиці, народних ремеслах…

Національний музей народної архітектури та побуту в Києві (Пирогово)

Це найбільший у Європі музей під відкритим небом. Тут можна побачити всю Україну в мініатюрі: від Слобожанщини до Полісся. Найстаріший експонат музею – хата 1587 року. Вітряки, водяні млини, кузня, колиба, сільська управа, церковно-парафіяльна школа, садиба священика, шинок. Загалом колекція етнографічних експонатів налічує 70 тисяч предметів.
Свята і фестивалі проводяться у «Пирогово» кожних вихідних.

Переяслав-Хмельницький музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, будівництво якого було започатковано в 1964 році. У цьому етно-комплексі представлено українську архітектуру ще з часів пізнього палеоліту. На території близько 30 гектар зібрані експонати різних часів і культур. 11 дерев’яних церков та найбільша в Україні колекція млинів. Музей цікавий найдавнішими монументальними кам’яними скульптурами та саркофагами – кам’яними скринями, у яких ховали померлих племена кемі.

Скансен “Мамаєва Слобода” у Києві

Архітектурний ансамбль комплексу нараховує 98 об’єктів. Цікавою є козацька триверха дерев’яна церква (такі ж були у часи Богдана Хмельницького). За невеличкими озерцями розташувались садиби титаря, козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончаря із гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-крамаря, а також пасіка та водяний млин.

Музей народної архітектури та побуту у Львові “Шевченківський гай”

Музей вдало поб’єднує мальовничість лісистих пагорбів, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Окремими етнографічними регіонами тут є: Бойківщина, Рівнинне Закарпаття, Лемківщина, Львівщина, Буковина, Покуття, Гуцульщина, Полісся та Волинь. Кожна з хатинок по-своєму гарна: ретельно, до найдрібніших деталей, відтворено давній інтер’єр. Багато тут унікальних старовинних церков.

Чернівецький музей народної архітектури та побуту

Вишукана різьба по дереву, унікальний старовинний посуд та надзвичайне барвисте вбрання буковинців. Старовинні вітряки, корчма та кузня. Садиби бідняка, середняка та заможного селянина. Ви здивуєтесь, коли побачите дерев’яний ключ та замок — та ще й отвір для руки, щоб той замок відмикати знадвору!

Закарпатський музей народної архітектури та побуту

Це один із найперших українських музеїв під відкритим небом (з 1970 року). Планування експозиції справді відповідає географічній карті Закарпаття. На невеличких вуличках ви побачите взірці стародавніх гуцульських жител, а також садиби угорського та румунського населення. Дерев’яні будиночки виглядають особливо колоритно посеред саду із плодових дерев.
Загалом у етно-комплексі зберігається понад 14 тисяч експонатів. Чи не найцікавішим із них є автентична лемківська церква (1777 рік).

Музей історії сільського господарства на Волині, с. Рокині

Цей музей – справжнє діюче господарство. Тут є постійні працівники, котрі ночують у хатах, топлять піч, печуть хліб, доглядають худобу, обробляють посіви, косять сіно, пригощають гостей стравами української кухні. Тут можна навчитись народних ремесел і простим відвідувачам.
Комплекс загалом присвячений такій важливій сфері життя волинян як сільське господарство. Кузня, садиби, хліви та клуні. На території дендропарку – постійно діюча експозиція “Козацький зимівник”.

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття, с. Крилос

Заповідник розкинувся на території давнього городища. Невеличкі «села», кожне з яких відтворює колорит одного із чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Найцікавіші речі побуту: старовинного одягу, вишиванок, прикрас представлені у окремих колекціях музею.

Скансен «Козацький хутір» у с. Стецівка Черкаської області

Музей на лоні надзвичайно мальовничого ландшафту з полями, пагорбами, ставком, з отарою овець і кіньми на вільному випасі. Тут ви зможете побачити єдиний в Україні музей млинарства, територія якого становить майже 9 гектарів. Його розташували саме в тому місці біля села Стецівка, де вітряки стояли із сивої давнини.

Церковно-етнографічний комплекс “Українське село”, с. Бузова

Комплекс представляє багато історико-етнографічних областей України. Із Гуцульщини, Полтавщини, Вінниччини, Луганщини та Житомирщини сюди були привезені старовинні хатинки. Кожна – під своїм, характерним для регіону дахом, з оригінальними інтер’єром, меблями, господарським начинням, одягом. «Українське село» має свою гуральню і гончарню, кузню, пасіку, парафіяльну школу та церкву. Немало тут господарських будівель. Музей справді є «живим» і долучитись до його життя можна і відвідувачам, самостійно виліпивши горщика на гончарному крузі чи випікши хліб у печі.

Жінка була на груповий екскурсії, коли побачила напис «Вставити слова» поруч з арт-об’єктом роботи данського художника-авангардиста Артура Кепці. Як літня дама розповіла пізніше поліції, ці слова були сприйняті їй буквально, і вона розгадала «кросворд».

Робота художника була створена в середині 1960-х років. Музей орендував арт-об’єкт у приватного колекціонера. Вартість роботи оцінюється в $ 116 тисяч. Директор музею Ева Краузе заявила, що збиток буде відшкодований. «Ми передамо жінці, що колекціонер сприйняв завдані збитки з гумором, вона може спати спокійно», – зазначила Краузе.

Вона додала, що співробітники поліції прибули в музей лише для оформлення страхового випадку.

джерело http://robinzon.tv/