Лідер російськго рок-гурту гурту “Машина времени” Андрій Макаревич не полишає надії достукатися до своїх співвітчизників.

На сторінці у Facebook співак залишив новий пост, у якому з іншого боку спробував пояснити росіянам ситуацію. Макаревич зазначив, що якщо президент РФ Путін таки вирішить використати ядерну зброю, то та частина світу, яка після цього виживе, зітре росіян з землі за 15 хвилин:

“Невже комусь ще треба пояснювати, що якщо вождеві нашому все-таки прийде на думку натиснути на червону кнопку – ну так, когось він підірве. Мабуть. За 15 хвилин весь світ зітре нас з лиця Землі. Боюся, з полегшенням. Це не зрозуміло?” – написав Макаревич.

І поки одні росіяни намагаються зрозуміти, що артист мав на увазі, більш тямущі такими коментарями підтримали співака:

У суспільства, згуртованого пропагандизмом (телевізором) – кострубате сьогодення і майбутнього немає. “Бувають часи, коли люди приймають колективний сморід за єдність духу” (Ф. Іскандер)
Зате ці мерзенні продажні звіздюльки, що танцювали сьогодні в Лужі на славу бойні, потраплять нарешті разом зі своїм вождем у рай, як він їм і обіцяв
Як би це не було жахливо, але… Хіросіма, Нагасакі. Йому й натиснути не дадуть

Про це пишуть на сторінці Львівська Обласна Дитяча Клінічна Лікарня Охматдит у Facebook.
У свої 15 років Андрій разом із друзями у Чернігові створив власний музичний гурт «Опозиція» та випустив перший альбом. Він сам пише тексти пісень, грає на гітарі і мріє стати великим музикантом. Колись. Бо сьогодні війна внесла у його життя дуже важкі корективи.
24 лютого батько хлопчика Анатолій вирішив у цілях безпеки вивезти сім’ю у заміський будинок у селі Іванівка. 5 березня саме в це село зайшли російські війська, які почали стріляти по житлових будинках. Окупанти зайшли і в дім Анатолія, де у підвалі ховалася його дружина з сином Андрієм. Лише на наступний день сім’ї разом із сусідами дозволили виїхати із села.
Проїхавши не багато, автомобіль підірвався на вибухівці. Мама Андрія із сусідами загинула на місці. Діти отримали важкі поранення, проте врятувалися.
«У мене були пошкоджені кінцівки і було дуже холодно. Я повз дорогою і добрався до якоїсь хатини. Лежав на підлозі і кричав про допомогу. Пам’ятаю, що прийшли хлопці з тероборони і винесли мене у простирадлі», – згадує Андрій.
Хлопця доставили до чернігівської лікарні із переломом ключиці та вибуховим переломом п’яти. Його прооперували і стабілізували, але через те, що у госпіталі немає світла, води та тепла, Анатолій змушений був забрати сина додому та 5 днів виходжувати самостійно.
«Я йому власноруч робив перев’язки та давав антибіотики. Але син не встає на ноги, у місті йде постійний обстріл і фізично бігати у підвал немає змоги, тому на 6-й день ми вирішили їхати до львівського Охматдиту», – розповідає Анатолій.
Вранці, 17 березня Анатолій разом із сином приїхали до Львівської Обласної Дитячої Клінічної Лікарні Охматдит.
Хлопець отримує все необхідне лікування, мріє про швидке одужання та мир з перемогою. А ще мріє стати великим музикантом і хвилюється, аби його мрія збулася, бо внаслідок вибухівки, Андрій має проблеми із слухом.

Це був Справжній Друг – терплячий, веселий, обов”язковий, делікатний і чесний.Він останні три десятиліття проживав у Закарпатті, щиро любив цей край, хоча народився в Донецьку. Але одружився на чудовій закарпатській дівчині – і залишився там назавжди.Саша колишній спортсмен, Майстер спорту з Баскетболу, довгий час працював директором ресторану “Уклин” біля селища Поляна.

Був неймовірно гостинним, особливо любив артистів, пишався дружбою з ними.Останні роки організовував концерти в місцевих санаторіях для багатьох з нас – з ним співпрацювали, зокрема, Лілія Сандулеса, Віктор Павлік, Павло Дворський, Степан Гіга, Надія Шестак, Іван Ганзера, Діма Літвінкович і також ваш покірний слуга…І ось його не стало.

Причина – К0ВІД!!! Два тижні тяжкої боротьби з хворобою в лікарні – і трагічний фінал. Сьогодні.Шкода, що не послухав рідних, коли вони просили його зробити щеплення, думав, що це його не торкнеться.

Люди – це страшно втрачати друзів і рідних. Бережіть їх – хай будуть обережними і зроблять усе необхідне, щоб жити далі…Вічна пам”ять тобі, дорогий Друже. Хай твоя чиста Душа полине в Небеса до Бога.

Михайла відспівали у Свято-Дмитрівському храмі Української греко-католицької церкви. Поховали на харківському міському цвинтарі №2.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на прощанні з музикантом. Поспілкувалася із його друзями, рідними та колегами. Розпитала, яким Михайло був у неформальному спілкуванні та чим він їм запам’ятається найбільше.

Біля храму люди почали збиратися задовго до часу з якого було анонсовано початок прощання з Михайлом. Однією з перших до церкви прийшла дружина покійного музиканта Світлана Олешко. Із нею Місько прожив 15 років.

– Він звечора погано почувався, приїхала “швидка”. Тиск був у нормі, легені чисті. Поставили крапельницю – стало легше. Ніч спав спокійно. Ранком знову запаморочилося в голові. Після обіду стало гірше. Його останні слова були: “Посидь біля мене”. І все. Викликала “швидку”. Але лікарі вже…констатували, – каже Світлана.

Вона у темному одязі, чорному респіраторі й рюкзаком за плечем.

– Він був абсолютно щасливою людиною. Мав море планів, ідей, пісень, театральних проєктів. Хотів їх утілити з різними музикантами. Був на злеті. Вигорання не було. Якось так сталося, що у нас була серія зустрічей з давніми друзями. Микола Княжицький приїхав, Ірина Подоляк приходила. Він почав записувати блок про культуру, ми записали три програми. Дві вже змонтовані. Всі як один говорили, як він гарно виглядає, в якій прекрасний формі. Ми були абсолютно щасливі, – додає Світлана Олешко.

Всі як один говорили, як він гарно виглядає

За 10 хвилин до першої дня до храму заходить темноволоса жінка в чорному одязі — светрі та спідниці до колін. Заносить пластикове відро з оберемком білих троянд. Ставить біля помосту для труни. Біля стіни чоловік у камуфляжних штанях і чорному светрі ставить два великих вінка з живих квітів – теж білих. На одному з них золотиста стрічка з написом: “Від батьків, сестри, родини зі Львова”. У повітрі розноситься млосний запах лілій.

На початку другої біля церкви починають збиратися люди, практично всі — з квітами. Одним із перших приходить невисокий вусатий чоловік в картатій куртці. Тримає в руках букет темно-червоних хризантем.

– Познайомився з Міськом через театр “Арабески” і Свєту (Олешко.- Gazeta.ua). Я — фанат цього театру. Мені дуже подобалося те, що робить Світлана і те, що співав Місько. Остьанній раз бачив його давненько — на виставі Ромео і Джульєта. Він багато їздив, тож ми після того не зустрічалися, – говорить 70-річний Григорій Штартман. – Уважно стежив за творчістю його і Свєти. Я коли дізнався (що Місько помер. – Gazeta.ua), перша реакція — “не може такого бути”. Він був у розквіті сил. Мав багато планів. Вони збиралися робити щось спільне з оперним театром.

Сходяться колеги по театральній і музичній сцені, друзі. Зупиняються на вулиці, не піднімаючись сходами. На вузькому тротуарі усього збирається з півсотні людей. Вітаються, посміхаються один одному. Обмінюються спогадами.

– Тата забрали в реанімацію. І Міськові сказали, які треба ліки. І він, власне, останні дні бігав. 15 чи 20 аптек оббігав. Був тим дуже змучений, – розповідає Ольга Резніченко, провідна співробітниця Харківського літературного музею. – І Наталка (Наталія Цимбал — провідна актриса театру “Арабески”. – Gazeta.ua) також не могла… Ще й мама з ковідом у неї удома. Всі похворіли, вона плаче — не знає, що їй робити. Місько все оббігав, аби помогти.

Прощання з Міськом Барбарою мало би початися о 13:30, але затримується на годину. Утім, ніхто не поспішає і не нервується — люди чекають.

Коли я прочитав звістку, що його не стало – це дуже вдарило по мені

– Я з ним познайомився на фестивалі “Вивих”. Знімав фільм про цей фест. А вони тоді тільки утворилися — на початку 1990-х. Ми дружили – дуже довго. Ціле життя практично. Я завжди ходив на його концерти і він мене підтримував на виборах у 2002 році, – згадує народний депутат Микола Княжицький. – З Міськом спілкувалися першого числа. Він, дізнавшись телефоном, що ми приїдемо до нього – пообіцяв виділити день і провести з нами. Влаштував екскурсію: водив цвинтарем, де тепер похований, Молодіжним парком. Дуже любив ці місця. Потім ми були в них у гостях. Мали купу планів, обговорювали його ювілей. Коли я прочитав звістку, що його не стало – це дуже вдарило по мені. Бо він прислав мені свої дві пісні ще 7 числа, з останнього альбому – “Європо” і “Минає день, минає ніч”. Розсталися на спільних планах – як ми будемо робити заходи у Львові, як ми це зніматимемо. Про інститут театру. Я домовлявся з іншими депутатами подати цей проєкт.

Поруч із нардепом стоять його земляки — львів’яни, музиканти гурту “Мертвий півень”, який колись створили разом із Барбарою.

– Знайомий із Міськом з вересня 1989 року. Це був перший місяць, коли я був на свободі після совєцької армії. Його брат — наш майбутній соліст Любко Футорський познайомив мене з кузеном — з Міськом. З того часу утворилася наша студентська тусовка і ми відкрокували разом 25 років, – згадує журналіст, телеведучий, учасник гурту “Мертвого півня” Роман Чайка. – З Міськом підтримували контакти дистанційно. Фактично, концертну діяльність закінчили у 2011 році, так і не закінчивши тур по альбому “Радіо Афродіти”. А з того часу більше контактували через інтернет. Мали контакти і по інших проєктах — він був голосом мого задуму “Сіґал Спожив Спілка”. Особисто бачилися рік тому. А списувалися на месенджері — готували святкування його ювілею.

Барбара мріяв влаштувати декілька музичних подій у Львові. Фактично, збирався святкувати своє 50-річчя три дні.

Навпроти дверей церкви зупиняється чорний катафалк. Четверо чоловіків відкривають задні двері авто та піднімають закриту труну темно-коричневого дерева. Заносять її до храму та встановлюють на покритий темно-червоною тканиною помост. Після цього відкручують гвинти та знімають кришку труни. До церкви тихо заходять люди. Стають півколом. На лаві біля труни з тілом Міська сідають його дружина та мати.

Священики відправляють чин похорону. В якусь мить, коли владика говорить про упокой душі, з вівтаря, де нікого немає – доноситься якийсь різкий звук. Ніби протягом розпахнулося вікно. Відро і ваза з квітами, що стояли неподалік труни, перевертаються. Та лише декілька людей встигають це помітити — півчі виводять поминальний канон.

Матір низько нахиляється над труною і цілує Міська в лоб

Після завершення служби священник запрошує рідних та близьких попрощатися з покійним. Світлана Олешко нахиляється над обличчям померлого чоловіка і щось тихо йому розповідає. Торкається його плеча і відходить. Матір низько нахиляється над труною і цілує Міська в лоб. Декілька хвилин люди з квітами в руках стоять в повній тиші. Потім труну закривають і виносять з храму.

Поховали Міська Байбару на старому харківському цвинтарі — міському кладовищі №2. Це було одне з його улюблених місць для прогулянок та роздумів. Також він любив гуляти в Молодіжному парку, розташованому через дорогу. Там же знаходиться і ресторан, який подобався Барбарі — “Шаті”. Саме там і влаштували поминки. Столи накрили на півсотні людей та прийшли зо два десятки найближчих.

“ПИЛИ ПИВО І ВЛАШТОВУВАЛИ СЕЙШИНИ ДО РАНКУ”

Михайло “Місько” Барбара народився 14 листопада 1971-го у Львові. Батько – інженер, мати – бібліотекарка. Закінчив школу з поглибленим вивченням німецької мови. Навчався в місцевому університеті імені Івана Франка, на факультетах прикладної математики та філологічному.

Відвідував Вільний український університет у Мюнхені та школу документалістики Анджея Вайди у Варшаві. Працював музейним доглядачем, ведучим ранкового й нічного ефіру радіо “Люкс”, артдиректором нічного клубу “Лялька” й мистецької галереї “Дзиґа”.

У 1989 році він став одним із засновників рок-гурту “Мертвий півень”. Став його вокалістом.

“Мертвий півень” записав 13 альбомів, ставав лауреатом фестивалів “Вивих” і “Червона рута”

“Було постійне бажання щось робити. В мене було радіо, була “Лялька” — клуб, в якому, наприклад, були перші концерти “Океану Ельзи”, які переспівували “Б’ютіфул Карпати”. В цьому клубі відбувалося маса всього: ми привозили “Lюk” з Харкова або “Мандри” чи “Крихітку” з Києва. Крім того, там постійно були концерти львівських гуртів. Ми там могли зібратися музикантами з різних гуртів, пили пиво і влаштовували сейшини до ранку”, – згадував той період життя Барбара.

Гурт “Мертвий півень” записав 13 альбомів, ставав лауреатом фестивалів “Вивих” і “Червона рута”.

З 1998-го Михайло мешкав у Харкові. Був актором місцевого театру “Арабески”.

“Сергій Жадан покликав “Півнів” виступати на фестивалі “Апокаліпсис починається тут”, який був у Харкові. Там я познайомився з театром “Арабески”. А вже в 2000 році Світлана Олешко, директорка Арабесок, подзвонила і сказала, що є ідея зробити спектакль, до якого музику написали б “Півні”. У тій виставі за п’єсою Жадана “Веселого Різдва, Ісусе!” я мав зіграти Ірода. Не відмовився, бо це було ідеєю-фікс — грати в театрі. Я пам’ятаю, як ми репетирували в дуже холодному приміщенні, потім була прем’єра в театрі ім. Заньковецької у Львові. Я був приємно шокований від того, як це все відбувається. Потім ще грали в Києві та Харкові. Тут цей разовий проект мав закінчитися, але я ось досі в Харкові”, – казав про роботу у театрі Місько Барбара.

Про це Тvoemisto.tv повідомила дружина співака Світлана Олешко.

Наразі причина смерті невідома. Деталі про прощання повідомлять згодом.

Місько Барбара був співзасновником гурту «Мертвий півень», що виник у Львові у 1989 році. Однією з найупізнаваніших рис гурту стали пісні на вірші відомих українських поетів. За 30 років існування гурту через нього пройшло близько 20 музикантів. Місько Барбара також паралельно грав у харківському театрі «Арабески».

14 листопада йому мало б виповнитися 50 років.

Всі ми добре пам’ятаємо пісні “Мертвого півня”, а саме: “Гуцулка Ксеня”, “Старенький трамвай”, “Холодно”, “Франсуа”, “О, пані Інно”, “Над морем”, “Ми помремо не в Парижі”, “Минає день, минає ніч”, “Гобелен” та інші.

Гурт “Мертвий півень” був заснований ще у 1989 році. Від нас пішла ціла епоха.

Висловлюємо щирі співчуття друзям та близьким Міська Барбари.

У п’ятницю, 25 червня, мер Києва Віталій Кличко відреагував на відеокліп «Я стану мером», який напередодні записав український блогер та музикант Іван Марунич та виклав відео в соцмережі Facebook.

У ролику Марунич катається автівкою вулицями міста та співає про роботу мера, натякаючи на Кличка. Він зауважив, що також проводив би щоденні пресбрифінги та інформував киян про ситуацію в місті та плани міської влади.

Також музикант зазначив у кліпі, що якщо він стане міським головою, то його цитуватимуть так само, як і Віталія Кличка.

У ролику Марунич іронічно похизувався, що колись запустить потяги Інтерсіті на Троєщину, а також зазначив, що Кличко любить кататися вулицями столиці на велосипеді.

Мер Києва оцінив кліп та записав у відповідь Маруничу короткий вірш.

«Навіщо тобі ці безсонні ночі, кожен постійно щось від тебе хоче. Подивимось, скільки ти зможеш протриматись, – музикою краще займатись», – відреагував Кличко.

Зазначимо, що користувачі Facebook оцінили як сам кліп Марунича, так і відповідь Кличка. У коментарях вони писали «клас», «вогонь» та «молодець» меру Києва, а блогеру дякували за гарний настрій.

Трагедія сталася в Кам’янському. Помер Михайло Мельников, скрипаль оркестру Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки. Про це повідомляє прес-службу театру:

«На 61-му році життя помер скрипаль оркестру Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки Михайло Юрійович Мельников… Працював в нашому театрі з 2003 року. Колектив театру висловлює щирі співчуття рідним і близьким з приводу важкої втрати ».

Михайло Мельников народився 1 серпня 1959 року. Навчався в Харківському державному інституті мистецтв ім. Котляревського. Працював в Дніпродзержинському музично-драматичному театрі, раніше також в оркестрі Харківського театру музичної комедії, був викладачем з класу скрипки в дніпропетровських музичних школах №13 та №19.

Нагадаємо також і про те, що на 69-му році життя помер легендарний артист. Пішов з життя відомий у всьому світі актор Джефф Фенхольт, який виконав головну роль в мюзиклі “Ісус Христос – суперзірка”:

Як повідомляє видання The Mirror, трагедія сталася вранці 25 серпня, коли сім’я летіла на приватному літаку з Швейцарії в Італію. Відзначається, що повітряне судно зазнало аварії в районі перевалу Симплон.

За словами туриста, який став свідком інциденту, після падіння літака він почув “два гучних вибухи”. Очевидці трагедії, що опинилися поряд з місцем аварії, спробували витягнути Гольдштейна і його сім’ю з палаючого літака (при цьому не виключено, що в той момент, люди які знаходилися всередині вже були мертві), однак не змогли цього зробити через масивний вогонь, що охопив судно.

За підсумками трагедії Федеральне управління з розслідування безпеки польотів розпочало з’ясування обставин катастрофи літака. На даний момент немає інформації щодо того, що могло стати причиною трагедії.

Відповідно до джерела, Гольдштейн і його дружина Ханна одружилися три роки тому, приблизно тоді ж вони придбали приватний одномоторний літак, на якому розбилися в минулу неділю.

Відомо, що композитор працював над саундтреком до фільму Мартіна Скорсезе «Мис страху». Також він був засновником і креативним директором компанії Goldstein Music Group, яка займається виробництвом музики для реклами, телебачення і кіно, – фірма, зокрема, надавала послуги HBO. У 2013 році трек Гольдштейна “Magical Moments” деякий час лідирував в британських музичних чартах, принісши чоловікові певну популярність на батьківщині і в індустрії.

Ханна Гольдштейн, в свою чергу, була популярною в Великобританії музиканткою – саксофоністка виступала в Лондонському філармонійному оркестрі.

Стрічка Мартіна Скорсезе “Мис страху”, ролі в якій виконали Роберт Де Ніро, Нік Нолті, Джессіка Ленг, Джульєтт Льюїс, Джо Дон Бейкер, Роберт Мітчем, Грегорі Пек, Мартін Болсам, Ілліана Даглас, Фред Долтон Томпсон та інші, вийшов на екрани в 1991 році. Кримінальна драма, що є екранізацією роману «Кати» Джона Макдональда і ремейком однойменної картини Дж. Лі Томпсона 1960-х, отримала дві номінації на “Оскар” (в категоріях “Краща чоловіча роль” і “Краща жіноча роль другого плану”), а також претендувала на отримання “Золотого глобуса” і премії Британської академії. Продюсером фільму виступив Стівен Спілберг.

Трагедія розігралася в американському штаті Техас. Прийнявши велику дозу психотропних речовин, Софія взяла подушку і задушила своїх дочок – п’ятирічну Ніку і однорічну Мікаелу.

Трупи маляток знайшов батько. При цьому його дружина була поранена – Софія стікала кров’ю, а на її тілі були помітні ножові поранення. Холоденко викликав поліцію.

Копи запідозрили у вбивстві Циганкову, яка поводилася вкрай підозріло і навіть не усвідомлювала, що дівчатка мертві.

“Я зробила щось погане своїм дітям?” – повторювала Софія по дорозі в лікарню.

Слідство з’ясувало, що дітей дійсно вбила Циганкова. Після зради чоловіка вона впала в глибоку депресію і приймала сильнодіючі засоби. Під дією таблеток Софія скоїла злочин, а після спробувала накласти на себе руки.

Однак, оскільки 34-річна Циганкова в момент скоєння вбивства була неосудною, суддя визнав її невинною. Дружину музиканта помістили в психіатричну лікарню.

Відзначимо, що Вадим Холоденко народився в Києві, а в США з сім’єю переїхав в 2013 році, вигравши конкурс імені Вана Кліберна. З Циганковою він створив сім’ю в 2010 році, проте через 5 років вони вирішили розлучитися.

Проблеми з психікою почалися у Софії в 18 років. Ситуація загострилася після розставання з чоловіком, який зрадив Циганкову зі спільною знайомою і пішов з сім’ї.

Дружина фронтмена гурту O.Torvald, Валерія запостила кілька фото сина в Instagram, пише Таблоїд.

На другому ж дружина Галича показала, як малюк підріс за цей рік. “Щоб ви сильно не милувались – зараз він ось такий бик”, – прокоментувала світлину з підрослим сином Лєра.

Окрім того, показала дівчина, яка ідилія панує між маленьким Данилком та його старшою сестрою, п’ятирічною Євою. “Мої смисли” – написала під фото Лєра Галич.

Нагадаємо, вітаючи малого з першим днем народження, Галич розказав про хуліганську вдачу спадкоємця. Данилко лупцює татка, дере і їсть туалетний папір, трощить оселю тощо.

Про це Павловський повідомив у себе на Facebook-сторінці, пише Лайм

Музикант їхав на позашляховику по вулиці Михайла Грушевського, коли мaшина злaмалася. За словами Павловського, він зупинився, заліз під джип, щоб зробити фото поломки, подзвонив в службу евакуації і СТО, а потім зібрався ставити aвaрiйний знак, але в цей час в його автомобіль в’їхав п’янuй водій на AUDI Q7 на естонських номерах. Джип від удaру вилeтів на зустрічну смугу і там зачепив Mercedes.

“Удaр був такої сили, що ми відразу виявилися на зуcтрічній cмузі і там зачeпили Mercedes. Я швидко прийшов до тями і запитав у дівчини, чи все з нею добре і чи може вона вийти. Двері заклинило. Я зрозумів, що діяти потрібно оперативно, так як може вuбyхнyти балон з гaзом.Витягнув дівчину з машини і побачив картину Рєпіна: мені в зад в’їхав чувак на AUDI Q7 на естонських номерах. Він був в м’яcо п’янuй і почав говорити, що подзвонить Авакову “, – згадує музикант.

Павловському знадобилася допомога лікарів, його подруга не поcтрaждала, п’янuй водій зараз в СIЗO, а ось позашляховик музиканта рoзбuтий повністю.

Олександру Переверзєву було 67 років. Відомо, що в останні роки у заслуженого музиканта були проблеми з серцем. Він потребував дорогої операції, вартістю $24000.

Але так, як Олександр Володимирович, за словами близьких друзів, був дуже скромною людиною, він не став просити про допомогу. А коли близькі дізналися про хворобу маестро, вони організували збір коштів, але виявилося занадто пізно.

Олександра Переверзєва забрали в лікарню прямо з репетиції, йому стало погано. Вранці 27 квітня його привезли в Київський кардіоцентр імені Амосова для проведення екстреної операції.

“Вночі його везли до Києва на реанімобілі дружина і дочка, медсестра підтримувала крапельницями фізичний стан. Він був дуже слабкий, але у свідомості і дуже мріяв дістатися до рятівного Києва, вірив у всесилля знаменитої лікарні. Він давно скаржився на болі в серці – робота хормейстера дуже нервова, складна, емоційно виснажлива. Два місяці тому він уже бував тут на діагностиці, у нього знайшли розшарування серцевої аорти і рекомендували невідкладно зробити операцію. Для цього потрібна була сума в 24 000 доларів. Він повернувся зі столиці сумний і пригнічений, сказав: “Мені ніколи не знайти таких грошей” … Як все це боляче, неправильно, несправедливо. Людина, яка пропрацювала все життя, не може собі дозволити оперативного лікування”, – написала його близька подруга Леся Степова.

Олександр Переверзєв помер через кілька хвилин після початку операції. У видатного діяча культури залишилася дружина Наталя і дочка Марія. Прощання з Олександром Переверзевим відбудеться в неділю, 29 квітня в Свято-Преображенському соборі в Дніпрі. Початок церемонії о 9.30.

“Звичайно, всі ми вміємо читати і писати, але нинішньої освіти недостатньо. Я б сказав, нам потрібна не освіченість, а просвіта”, – зауважив він.

Вакарчук розповів про те, що його друг, який є представником української діаспори, пояснював американцям проблеми розвитку України на порівнянні двох дітей: одна дитина – пішла вчитися в Гарвард, а другу – до 18 років тримали в підвалі гoлoднoю.

“Ви хочете, щоб друга дитина була як перша? Так не буває. Потрібен час. Це дуже глибока аналогія і вона правильна. Тому що ті 70 роки радянського минулого і та історія, яку Україна пройшла до того, багато хто недооцінює внесок тих сотень років Російської імперії для України, які були ще до СРСР, вони так просто не пройшли “, – підкреслив він.

Вакарчук додав, що українцям мало одного бажання, щоб влитися у європейську сім’ю народів.

“Потрібно, щоб європейська сім’я сприймала нас, як своїх”, – продовжив він.

Музикант сказав, що українцям не потрібно копіювати все у країн Заходу.

“Ми, українці, самобутні люди і повинні нести свій генокод. І я впевнений, що ми і будемо його нести. Але, знаєте, ви можете бути самобутніми і мати свій почерк. Але коли вас вчать писати букви, ви повинні писати їх, як і інші, інакше вас не зрозуміють. А який у вас почерк буде, це вже не так важливо. І у нас хай буде свій український почерк, але букви, – загальносвітові. Які західна цивілізація сприймає, розуміє і якими користується”, – підсумував він.

У Миколаєві увечері 7 серпня сталося дорожньо-транспортна пригода за участю двох автомобілів. За кермом одного з них був учасник відомого українського рок-гурту Green Grey.

Про це повідомляє “0512.com.ua”. Аварія сталася на перетині вулиць Троїцька і Електронна. Там зіткнулися автомобілі Daewoo і Geely.

За попередньою інформацією причиною аварії стало недотримання дистанції між транспортними засобами. Водій Daewoo не дотримувався безпечно відстані і врізався в Geely.

Спершу вказували, що за кермом автомобіля-винуватця в момент зіткнення був засновник і гітарист відомої української рок-групи Green Grey Андрій Яценко. Але пізніше з’ясувалося, то в ДТП потрапив бас-гітарист музичного колективу Сергій Іофік.

В аварії ніхто не постраждав. Обидва автомобілі отримали незначні механічні пошкодження.

27 серпня, стартував сьомий сезон шоу “Х-Фактор” на телеканалі СТБ.

 

Незважаючи на те, що всі судді журі російськомовні (Андрій Данилко, Юлія Саніна (фронтвумен гурту «The Hardkiss»), Антон Савлепов, музичний продюсер Костянтин Меладзе ) як і сам виконавець з Кривого Рогу, чудова пісня покійного Андрія Кузьменка взяла гору, зазначають Патріоти України.

Своїм чудовим мелосом та мелодичною мовою змінила атмосферу в залі, звісно і завдяки майстерності обдарованого криворіжця.

У ніч на 2 травня помер український музикант, засновник одеського джазового фестивалю Юрій Кузнецов. Про це повідомила його дружина Наталя Эртнова на своїй сторінці в Facebook.

“От і все… Юра помер… Помоліться за нього”, – написала вона.

В кінці грудня 2015 року Кузнецов переніс складну операцію на кишечнику, потім проходив кілька курсів лікування.

Ю́рій Кузнецов — український джазовий піаніст, віртуозний імпровізатор-мультиінструменталіст, композитор і педагог, засновник та арт-директор міжнародного джазового фестивалю «Джаз-карнавал в Одесі», президент «Клубу Високої Музики», заслужений діяч мистецтв України.

Він був частим гостем великих джазових фестивалів у Парижі, Ліоні, Мюнхені, Римі, Гамбурзі, Таллінні, Тбілісі, Ризі, Санкт-Петербурзі. Організував і був президентом Клубу високої музики і джаз-фестивалю в Одесі. Написав мелодії до багатьох театральних вистав та кінофільмів, серед яких картини “Запах осені”, “Вишивальниця в сутінках”, “Охоронці пороку” та інші.

Джерело – http://artnews.in.ua/