Своєю витівкою нардеп надав нового повороту скандалу, спричиненого висловлюваннями німецького посла Ернста Райхеля про можливість виборів на окупованих територіях Донбасу за присутності російських військ.
Фактично з подачі депутата від БПП до скандалу по-новому долучилися партія та фракція, сам Порошенко та держава загалом.
Хоча здавалося, станом на ранок середи всі вже висловилися в цій обопільно неприємній емоційній історії.
Належно відреагувало МЗС України. Голосно продемонстрували безкомпромісність і патріотизм вітчизняні парламентарії – в тому числі зазвичай толерантні до подібних заяв з боку своїх колег з прокремлівського Опоблоку або Віктора Медведчука. Хтось не пішов на знак протесту на прийняття, організоване того дня посольством з нагоди 25-річчя початку роботи дипмісії.
Детально проаналізували ситуацію експерти, зокрема і “Європейська правда” (див. публікацію “Вибори з окупантами”: чому з’явилася заява посла Німеччини та як має реагувати Україна”).
Тим більш несподіваною стала атака Гончаренка на мур, що безтурботно простояв понад сім років. Здоровий глузд не дає відповіді на запитання, чому треба було протестувати саме у такий вандальний спосіб. Соцмережі майже однозначно зійшлися на думці, що це просто не від великого розуму депутата. Користувачі масово нагороджували Гончаренка відповідними епітетами.
Та на жаль, кінцевою проблемою тут є не очевидна всім дурість окремого представника українського політикуму. Власне, проблем у результаті аж кілька.
Перша лежить у площині міжнародних відносин.
На ній лаконічно наголосило в оприлюдненій після акції Гончаренка заяві німецьке посольство: “…має місце порушення Віденської конвенції про дипломатичні зносини”.
Це справді так. Причому треба розуміти, що
порушив конвенцію не Гончаренко – а Україна, яка є її підписантом.
“На державі перебування лежить спеціальний обов’язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень представництва від усілякого вторгнення чи нанесення збитку та для запобігання всякого порушення спокою представництва або образи його гідності”, – йдеться в документі.
Україна у випадку акції Гончаренка з незрозумілих причин цієї вимоги не виконала.
Як і біля кожної дипмісії, біля німецької є пост бійців спеціального підрозділу з охорони диппредставництв, але вони нічого не робили. Хоча статус народного депутата, так звана “недоторканність” – зовсім не причина спокійно спостерігати за вчиненням цим депутатом правопорушення.
Інша проблема – політична.
Олексій Гончаренко належить до президентської партії. Він є заступником голови фракції у Верховній раді, представляє її у парламентській делегації в ПАРЄ та й загалом – одна з найбільш публічних партійних осіб. Тому вандалізм Гончаренка б’є і по його теперішній політичній силі. Причому з кількох стволів одразу.
У соцмережах акція Гончаренка стала приводом знову згадати його минуле. Він – колишній “регіонал”, який після Революції гідності швидко опинився під знаменами Порошенка – як і багато інших соратників Януковича. “Одесса не была украинским городом. Одесса создавалась как центр Новороссии”, – одне з його відомих висловлювань часів попереднього режиму.
Та найбільше по президентській партії та Україні загалом б’є не так сам факт вандалізму Гончаренка, як реакція на нього. Точніше, відсутність такої – БПП відповів дружним мовчанням. Дії свого видного члена не засудили ані партія як така, ані хтось із лідерів.
Колеги Гончаренка по фракції дипломатично уникали оцінок в медіа, коли була можливість відмежовуватися від його вандалізму. Принаймні, жодних згадок про такі заяви до сьогоднішнього ранку не з’явилося.
Схоже, у Порошенка не вбачають в цій історії чогось особливого або гідного засудження.
Промовчав і сам президент. Так само, як і МЗС України та міністр Павло Клімкін.
Загалом, із найвищих посадовців належним чином відреагувала на дії Гончаренка лише віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Клипмуш-Цинцадзе.

I strongly condemn ugly act of vandalism against German historical monument in Kyiv.

— Ivanna Klympush (@IKlympush) 8 лютого 2017 р.

Безперечно, якість вітчизняних політиків є очевидною не лише для українських виборців. Тому, можливо, сам по собі акт вандалізму Гончаренка і не надто здивував німецьку сторону – хоча випадок справді неординарний.
Однак головною проблемою є саме відсутність належної реакції держави та правлячої партії.
Україна зараз і без того відчуває брак справжніх союзників на Заході, особливо враховуючи ситуацію у стосунках із США та Польщею. Тому Києву абсолютно не потрібні зайві ускладнення у діалозі з Берліном.
Тоді як скандал, що розпочався зі справді суперечливих і гідних критики висловлювань німецького посла, завершився, зрештою, калюжею, в яку сіла саме українська влада.