Їй діагностували Covid-19 в березні, після того, як країна закрилася.

Але після кількох тижнів в самоті Браньяс прийшла до тями, перенесши тільки легкі симптоми.

Це означає, що вона пережила пандемію грипу 1918-1919 роках, Громадянську війну в Іспанії 1936-39 роках і коронавірус.

– Тепер, коли їй добре, вона чудова, вона хоче говорити, пояснювати, міркувати, це знову вона, – написала її дочка.

Народившись в Мексиці в 1907 році, Марія Браньяс переїхала на північ в Сан-Франциско два роки по тому і приїхала в каталонську провінцію Жирона під час Першої світової війни разом зі своїм іспанським батьком-журналістом.

До слова, наразі в Іспанії понад 228 тис. заражених, з яких більше половини вже вилікувалися.

Це неймовірно, але попри свій поважний вік, бабця Ганна сама куховарить, пере та рубає…дерев’яні скіпки для печі. Вона ніколи за свій довгий вік не була в лікарні та й зараз майже не хворіє, повідомляє журналістка Сабіна Ружицька.

У чому таємниця здоров’я та довголіття поважної жінки?

“У неймовірній доброті, внутрішньому спокої та великій вірі в Бога, – мовить невістка Ольга. – Моя друга мама, бо свекрухою я її аніколи не називала, настільки сильна тілом і духом жінка, що таких людей, я за свої 72 роки не зустрічала. Усе, що би не трапилося в її житті: війна, голод, важка праця в колгоспі, втрати рідних, вона сприймала…спокійно, з молитвою і за все дякувала Богу. Мама завжди каже, що коли вона сама нічого не може змінити, то може молитися. І Бог дасть сили все пережити”.

За словами Ольги Микитин, бабця Ганна народилася у багатодітній родині. Її батько не повернувся з фронту Першої світової війни. Мати зосталася молодою удовою з 4 дітьми Жінка вдруге вийшла і народила ще троє дітей.

Ганна ніде не вчилася, і досі є малограмотною, читати та писати майже не вміє. Зате може порахувати гроші та зробити розрахунки для господарства, скажімо порахувати мішки з урожаєм, розділити на щодень місячну пенсію. Ганна вийшла заміж за односельця Михайла, у подружжя народився один син, який вже теж відійшов у засвіти. Зараз у поважної жінки є невістка, онук та правнучка.

Ще 98-річною жінка утримувала корову, свиней, курей, жила у невеличкій хатині самотою. У 100 років через настійливі прохання рідних перейшла жити у хату невістки. З дитинства пані Ганна звикла багато і важко працювати, тому попри свій поважний вік пані Ганна працює: щодня готує їсти пере, та рубає “попри пальці” невеликі дерев’яні скіпки для розпалювання печі.

“Чому попри пальці, і як це”, – запитую невістку.

Жінка мовить, що її мати недобачає, а своєрідною міркою куди треба сокирою махнути, є її пальці. До речі, ще два роки тому Ганна Микитин рубала чималенькі ковбанці (круглі дрова завбільшки 70 сантиметрів—авт.).

“Наша мамця ще дуже любить куховарити, її вареники з солоним сиром аж тануть і роті, – продовжує невістка. – Здається вона тісто замішує і начинку сирну робить звично, але нічого смачнішого я та мої рідні в житті не куштували. Може приготувати ще сирники чи молочні каші”.

Сама довгожителька їсть багато молочних страв, полюбляє сир зі сметаною, і п’є багато молока. До алкоголю завжди була байдужа. І навіть 20 грамів “для апетиту” пити не буде, бо це “чортяче зілля”.

Щодня бабця Ганна прокидається о 07.30, годину молиться, одягається та увесь день порається по господарству, увечері дивиться телевізор, як бачить події на Сході, дуже хвилюється і просить Бога, аби нарешті закінчилася війна.

Ще бабця просить невістку або онука читати їй газети, зокрема “Експрес”, адже Ольга Микитин близько 10 років виписує знану газету. Лягає спати жінка швидко – о 19.30, перед сном знову годину молиться, Невістка додає, що її мати ніколи не була в лікарні, сина удома народила, а протягом життя майже не хворіла, хоча важко працювала в колгоспі, мерзла, недоїдала і недосипала. Зараз Ганна Микитин вже недобачає і недочуває, але жодних ліків приймати не хоче, каже, що це “огидна хімія”.

До речі, внутрішньому спокою і сильному характеру пані Ганни можуть позаздрити і спортсмени, і військові, і державні діячі. Що би не трапилося у її житті, вона ніколи не показує свої емоції назовні. Вона зі стоїчною гідністю пережила смерті чоловіка, сина і правнучки. У найтяжчі хвилини скорботи казала, що кожна людина, яка народилася, мусить померти. І якщо вже Бог забрав її рідних до себе, то вона, яка залишилася жити, має за них молитися, а не ридати, адже померлих не повернути.

За такий спокій бабцю Ганну в селі називають семижильною. Та односельці дуже поважають пані Ганну відвідують, до неї приходить священник, адже до церкви жінка йти не може.