– Хто для Вас найбільший герой за цей рік повномасштабної війни? Є у Вас така людина?

–Ви здивуєтесь, але є.

–Ви скажете хто це?

–Так, це український народ.

– Прекрасно.

Цитата

«Вони відстоюють те, у що вони вірять. Борються за наші цінності. Захищаючи демократію, свободу та верховенство права. Ризикуючи своїм життям за нас. І сьогодні – горді лауреати Премії Сахарова Європарламенту. Ніхто не гідний її більше, ніж вони. Вітаємо хоробрий народ України!» – написала Мецола у Twitter.

LIVE | Announcement of the 2022 Sakharov Prize laureate@Europarl_EN @RobertaMetsola https://t.co/ILAWwqsnWB

— Roberta Metsola (@EP_President) October 19, 2022

Доповнення

Раніше повідомлялося, що найбільша політична фракція в Європейському парламенті – від Європейської народної партії (ЄНП) – висунула народ України та Президента Володимира Зеленського на премію імені Сахарова цього року.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка у Telegram-каналі.

За його словами, Україні вимагає гарантії безпеки, які будуть жорсткішими, ніж 5 стаття НАТО. Гарантії мають бути в формі договору, який має бути підписаний та ратифікований всіма країнами-гарантами.

“Механізм гарантій: у разі будь-якої агресії проти України протягом трьох днів мають відбуватися консультації, після цього країни-гаранти мають надати нам військову допомогу збройними силами, озброєнням, закрити повітряний простір”, – зазначив Тимошенко.

Гарантами українська сторона вбачає країни Радбезу ООН, а саме – Британію, Китай, росію, США, Францію, Туреччину, Німеччину, Канаду, Італію, Польщу, Ізраїль. “Якщо інші країни хочуть приєднатися, ми дамо їм таке право”, – додав він.

Також Тимошенко підкреслив, що всі країни-гаранти не заперечуватимуть та допомагатимуть вступу України до ЄС.

“Тимчасово гарантії не будуть працювати на території окупованого Криму та ОРДЛО”, – підкреслив заступник голови ОП.

Окрім того, Тимошенко запевнив, що всі запропоновані рішення мають бути узгоджені з українським суспільством.

Президент Володимир Зеленський заявив, що остаточно вирішувати компроміси на переговорах між Україною та РФ буде всеукраїнський референдум.

Про це глава держави заявив в інтерв’ю Суспільному.

“Відповідь же дуже проста. Ми всі вже розуміємо. Нас не беруть, тому що бояться Росію. Ось і все. І нам треба заспокоїтись, сказати що, “окей, інші гарантії безпеки”. Є країни НАТО, які хочуть бути гарантами безпеки, які, на жаль, не можуть нам запровадити стовідсоткове членство в Альянсі, але готові робити все те, що повинен був би робити Альянс, якщо б ми були членами Альянсу. І я вважаю що це нормальний компроміс”, – зазначив Зеленський.

За словами президента, у питаннях щодо гарантій безпеки ітиметься про конституційні зміни та зміни українського законодавства.

“Я пояснював усім переговорним групам, коли ви говорите про всі ці зміни, і вони можуть бути історичними, ми нікуди не дінемось, ми прийдемо до референдуму. Народ повинен буде сказати і дати відповідь на ті чи інші формати компромісів. А ось якими вони будуть – це вже питання нашої розмови і розуміння між Україною і РФ. Тому у будь-якому випадку я готовий піти на все, якщо моя ця хода буде з нашим народом”, – підкреслив Зеленський.

Раніше Зеленський наголосив, що є компроміси, на які Україна не може піти в переговорах з Путіним. Це, зокрема, стосується територіальної цілісності України. Він підкреслив, що Росія “не може насильно отримати прихильність громадян іншої країни”.

Про це предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній заявив сьогодні, 28 листопада 2020 року, на своїй сторінці, передає Еспресо.TV.

“Український народ ніколи не заспокоїться і не примириться із фактом цього злочину, але ми маємо молитися за спокій для душ загиблих, якого вони не знали за земного життя. Нині час відкрито говорити одне з одним про цю травму та свідчити світові правду. Події того страшного періоду історії кидають у розпач, та наша місія – через біль гідно вшанувати кожну з мільйонів жертв Голодомору і не дати подібному злочину повторитися будь-де.

Для комуністичного режиму вбивство було засобом знищення українського народу, а отже – нашої національної ідентичності. Та фізична смерть не означає погибель духовну. Відкинувши Бога, організатори злочину не позбавили себе відповідальності за скоєне й постануть перед Господнім правосуддям і справедливістю, відповівши за кожну людську смерть.

Навіть сьогодні ми не знаємо точної кількості жертв, що перевищує 7 мільйонів, і вже не злічимо, скільки дітей не народилося через трагедію Голодомору. Саме тому наша молитва за упокій їхніх душ особливо важлива. Адже Господь прийме наші молитви за кожну душу, ранену звірством штучного голоду. Для них свіча пам’яті, яку ми запалюємо у цей день, є свідченням того, що їх не поглинув морок, вони живуть у наших серцях. Тож нині кожен у своїй домівці об’єднаймося у спогаді й молитві про тих, хто чекає на світло нашої пам’яті та любові”, – написв митрополит.

Як виявилося, не всім росіянам подобається активна політика чинного президента Володимира Путіна.

Найбільші претензії висловили пенсіонери. Адже вони обурюються через розмір пенсії, яку їм виплачують.

З цим вони поділилися в коментарі “Настоящему времени”, передає OBOZREVATEL.

“Пенсія в мене маленька! Ну чому не піднімуть. Всі говорять: “Так, маленька, не прожити!” Ось у мене 10 500 рублів”, “Все життя працював, отримав 6300 пенсії, уявляєте? Кому мені сказати “спасибі”?”, “Пенсійна реформа! Мені прикро за нашу країну”.

Чимало є й таких, яким взагалі не подобається те, що робить президент РФ.

“Якщо конкретно брати, то… що він занадто зажрався, грубо кажучи”, “Все. Залишився президентом, він зробив це вже не так”, “Абсолютно все не так. Починаючи від пенсійної реформи, яку він чомусь підтримав, закінчуючи різними обмеженнями інтернету та іншим цим усім. Мені це абсолютно не подобається”.

Варто зазначити, що з’явилися і ті, хто вважає, що Путін довів свою країну до злиднів.

“Ну, по-перше, він зарплату не дав людям, яку обіцяв, і повинен був це зробити. Не він, так його (команда), ті, хто повинні це зробити. Народ став біднішим, злішим, йому не вистачає на багато що. Виїхати ми не можемо з країни відпочити. Навіть наш Крим, який нам обіцяли, що він буде безкоштовний практично, туди путівки коштують більше 30-50 тисяч”.

На початку листопада 2019 року президенту України Володимиру Зеленському довіряють 68,2% українців, а не довіряють – 24,3%. У результаті баланс довіри становить +43,9%. Про це свідчать дані соцопитування Центру Разумкова.

Відзначається, що в порівнянні з початком жовтня, баланс довіри-недовіри до Зеленського впав на 4,5%.

Крім того, баланс довіри до голови Верховної ради Дмитра Разумкова все ще залишається позитивним (+21%), але також знизився на 5,8 пункти. Ще населення країни добре ставиться до Олега Сенцова (баланс +7,4%).

До речі, баланс довіри до прем’єр-міністра Олексія Гончарука пішов у мінус – (-2,7%), у той час як у жовтні баланс був позитивним (+6,1%).

Дослідження проводилося з 1 по 7 листопада серед 2015 респондентів у віці від 18 років у всіх регіонах України, за винятком окупованих Росією територій. Похибка вибірки не може перевищувати 2,3%.

Він стверджує, що хоча Вакарчук і заявив, що не працює з політтехнологами, проте з ними, зокрема із закордонними, працюють люди його команди, бо вони бачать у Славкові президента.

“Зробили рейтинги, вкид в інформаційне середовище, почалося обговорення. Далі з’явилося звернення — особисто не маю амбіцій. Проглядається думка — якщо суспільство попросить, змушений буду очолити країну. Йде високотехнологічний проект.

Не забуваємо, що олігарх Віктор Пінчук декілька років має проект допомоги талановитій молоді, людям мистецтва. І Вакарчук входить до цієї програми. Якщо зараз скаже про президентські амбіції, проти нього відразу почнеться боротьба з боку Порошенка, критика. Не хоче в’язуватися у політичну бійку. А так: я думки маю, але ще не збираюся, тому не треба мене чіпати”, – сказав політолог.

Також експерт зауважив, що Святослав Вакарчук має громадське сумління, харизму, а політика — це професія, яку треба вчитися.

“Навіть у США людина з Голівуду, яка мріє рятувати світ, спочатку керує штатом, показує свою спроможність роботи з великими людськими колективами”, – Олександр Кочетков.

“Країні потрібен президент із чітким планом реформування всієї системи влади. Те, що запропонував Вакарчук — нагальні, але тактичні рішення. Від нього не почули про місце України у сучасному світі, який стрімко змінюється. По-друге — треба пред’явити команду професіоналів, яка зможе реалізувати такий план. По-третє — лідер повинен бути абсолютно незалежний від великого бізнесу”, – сказав Кочетков.

Про це він написав у мережі TwitLonger.

Він нагадав слова Порошенка, що в України немає 1,5-2 років на створення Антикорупційного суду. Він має бути незалежним від виконавчої та законодавчої гілок влади, а також від вже існуючих сьогодні судів.

“Пане Президенте! Панове народні депутати! Це ваш обов’язок і це на вашій відповідальності знайти конституційне та водночас ефективне рішення якомога швидше. Бо вже пройшло три роки з часу Революції гідності, а жоден серйозний корупціонер не засуджений до реального терміну ув’язнення. Як сказав колись Ден Сяопін, не важливо, якого кольору кішка. Важливо, щоб вона ловила мишей. Поки що ми роками перефарбовуємо нашу ” кішку” з червоного, у синьо-жовтий колір, “миші” давно проїли діри в самій основі нашої держави. Тому, ви праві, у вас немає двох років. Народ просто більше не буде так довго чекати. І почне запитувати, а де результат? І запитувати голосно! І, дай Боже, щоб в той момент ще можна було розчути відповідь!”, – пише співак.

Чому росіяни спалили Москву?

Одним з історичних прикладів, того що російська влада ставиться до свого народу гірше, аніж до чужого, є спалення Москви під час російсько-наполеонівської війни 1812 року. Після грандіозної поразки під Бородіно, яка відкрила французам шлях на російську столицю, російський цар Олександр І, полководець Кутузов та градоначальник Москви вирішили, що краще спалити місто, аніж здавати його противнику і таким чином зазнати ганьби. Отож Кутузов (по матері Беклемішев) та градоначальник Москви Ростопчин віддали наказ розпочати негайне виселення мешканців, кількість яких тоді сягала 270 тис чоловік, і підпалити місто. Цю вказівку виконували поліцейські, військові та спеціально випущені на волю в’язні, які окрім грабежу, мали застосувати тактику випаленої землі. Передбачалося, що французька армія не затримається довго у спустошеному місті й відступить.

Пожежа охопила три чверті Москви, запалали дерев’яні будинки та склади товарів, гасити було нічим: пожежні прилади всі були відвезені або зламані. Пожежею знищено університет, бібліотеку, Петровський і Арбатський театри, рукопис Слова о полку Ігоревім, а також Троїцький літопис. Але найстрашніше, що у вогні загинуло від 10 до 20 тисяч поранених російських солдатів, які воювали за Російську імперію, вижили у Бородинській битві, і залишилися у московських шпиталях. Для їх вивезення катастрофічно не вистачало транспорту, до того ж, не всі поранені були транспортабельні. То ж їх залишили в охопленій полум’ям столиці. Такою стала подяка Росії своїм захисникам.

Хоча, виходячи з гуманістичних міркувань, а не з принципів російських правителів, взяття Москви французами було для москвичів меншим лихом, аніж її спалення, але в Росії ніхто не думав про людей. Французька армія тоді багатьма народами сприймалася як визвольна: у Франції перемогла антимонархічна революція та встановилися республіканські цінності, французи несли європейським народам свободу, Декларацію прав людини та громадянина і звільнення від тиранії та кріпацтва. Війни ХІХ століття відзначалися честю та галантністю, війська стріляли один в одного по черзі, насильство над цивільним населенням суворо каралося офіцерами. Ставлення до противника було лицарським, ніхто не знущався над полоненими, їм необхідно було надавати медичну допомогу нарівні з власними пораненими. Всі дії щодо противника вимірювалися законами честі та благородства. В тій же Бородинській битві, російські офіцери відправляли своїх жінок та дочок під захист французьких офіцерів, які завжди поводилися з дамами по-джентельменськи.

Прихід французів у Москву, окрім необхідних реквізицій частки продовольства та фуражу у населення, був для москвичів приблизно такою ж подією, як приїзд іноземних туристів до Львова. Можна з певністю сказати, що ті, досі достеменно не пораховані десять чи двадцять тисяч поранених російських солдатів, після приходу французів у Москву точно не зазнали б гіршої долі, аніж згоріти заживо в місті, спаленому за наказом російських властей. Проте російська влада не думала про те, де мають жити і що їстимуть посеред зими 200 тисяч нещасних росіян – важливіше було створити дискомфорт для військ Наполеона. Так цинічно до свого народу не ставився жоден європейський монарх того часу.

«За родіну!» під дулом кулеметів

Інший приклад ставлення до свого народу – вже не царської, а «робітничо-селянської» влади в часи Другої світової війни. До сьогодні достеменно не відомо, скільки з 27 мільйонів загиблих радянських громадян загинули з вини сталінського командування. Сумнозвісні накази «ні кроку назад», за які відступаючим перед переважаючими танковими армадами Вермахту солдатам, загрожувала стаття «зрада батьківщині» та виселення сімей до Сибіру. Наприклад Георгій Жуков видавав укази, в яких оголошував наміри депортувати сім’ї мільйонів солдатів, які були змушені відступати по всьому фронт через дії бездарних радянських генералів.

Вершиною цинізму та жорстокого ставлення до власного народу стали сформовані з НКВД «загрядотряди», які стріляли в спину червоноармійцям, що відступали та підганяли їх атаку. Нерідко радянські солдати йшли в атаку з вигуками «за родіну!» під дулом енкаведистських кулеметів. Ні німецькі нацисти, ні італійські фашисти, ані японці не ставилися до своїх солдатів та громадян так жорстоко, як російська влада. Поясненням може бути лише те, що в керівництві СРСР провідні місця тоді займали чужинці: грузини, німці, євреї, латиші, то ж їм було не шкода росіян.

Беслан та Норд-Ост

Однак ці приклади є не просто історичним минулим, а стійкою ментальною традицією будь-якої російської влади, тому, що вже у ХХІ столітті російське командування так само зневажливо ставиться до життя своїх громадян. Один з найпоказовіших прикладів – Беслан, в якому 1 вересня 2004 року відбулося захоплення заручників у одній зі шкіл. Протягом двох з половиною днів терористи утримували в замінованому будинку школи в тяжких умовах понад тисячу сто заручників – переважно дітей, їх батьків та працівників школи. Після безуспішних переговорів почався штурм з застосуванням важкої військової техніки. По наповненій дітьми школі був нанесений удар з вогнемету «Шмель», після чого почався обстріл з танку та вертольотів, що спричинило пожежу та обвалення будівлі. Після вибухів зі школи почали вибігати заручники, а федеральні сили розпочали штурм. Велика кількість заручників загинули саме через ці обстріли.
В результаті проведеної військової операції загинуло 334 людини, в тому числі 186 дітей, ще понад 800 отримали поранення. Очевидці стверджували, що в одному з класів була виявлена мертва терористка-шахідка, яка своїм тілом накрила і врятували російську дівчинку від вогнемету російського спецназу. Де-факто російські силовики провели не операцію зі звільнення заручників, а військову операцію проти терористів. Про заручників в Кремлі ніхто й не збирався думати.

1 вересня 2016 року, в річницю трагедії, п’ятеро жінок – колишніх заручниць та матерів загиблих від рук російських силовиків,  вдягли футболки з написом «Путін – кат Беслана». На їх думку, ніхто крім Путіна не міг віддати наказ військам стріляти, а головною тезою Путіна була «з терористами переговорів не ведемо» – тобто він принципово відмовлявся врятувати дітей. Жінки були затримані засуджені до штрафів або виправних робіт. Після цього випадку багато росіян усвідомили – якщо їх захоплять терористи – їхня влада їх не врятує, а вб’є.

Інший подібний приклад – захоплення заручників Норд-Осту у жовтні 2002 р., коли чеченські бойовики захопили близько 800 глядачів театру в Москві. Майже половина терористів були жінками – вдовами загиблих в Чечні бойовиків. Президент Путін відмовився вести переговори про визволення заручників. В результаті так званої «антитерористичної операції» спецслужб були застрелені всі терористи і отруєні невідомим газом 130 заручників. Вже після штурму, людям нічого не було повідомлено про використання анестетичного газу і непритомним не надавалася медична допомога. Це призвело до смерті п’ятьох дітей та людей хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, не вистачало машин швидкої допомоги, що також призвело до загибелі ще десятків непритомних заручників. Деякі отримали інвалідність другого та третього ступеня. Вкотре операція по звільненню заручників в Росії перетворилася на їхнє вбивство. Мало в якій країні при антитерористичних операціях із звільнення гинуть декілька терористів і сотні цивільних заручників.

Чому росіяни не шкодують «своїх»?

Таке безжальне і байдуже ставлення будь-якої російської влади до своїх солдатів, цивільних громадян, заручників, яке нагадує ставлення до чужинців, засвідчує, що серед росіян дуже слабкі етнічні та духовні зв’язки. Тому вони хоч і називаються, проте не відчувають себе єдиним, кровноспорідненим народом. До складу російського спецназу, військового командування та й політичного керівництва завжди входили представник найрізноманітніших етносів, рас, релігій, об’єднаних під владою Москви. Татари, буряти, чеченці, башкири, тувинці, дагестанці, калмики, комі, удмурти, марійці, та десятки інших народів РФ не живуть десь компактно на окраїнах, а займають численні посади в російських органах влади, армії, МВС.  В Росії всі один одному чужі, і часто співробітники одного відомства, структурного підрозділу, армійської чи міліцейської роти мають різне етнічне та расове походження, різні релігії, різні культури. Майже в кожного мешканця Москви батьки як не татари, то українці, як не грузини то карели, як не молдовани то кубанці.
Навіть Путін, за деякими даними, веде походження від поволжського угро-фінського етносу чувашів, нині зрусифікованого. Один з найвпливовіших путінських політиків – екс-керівник апарату уряду РФ, радник Путіна Владислав Сурков, за його власним визнанням, народився в Чечні і в дитинстві звався Асланбек Андарбекович Дудаєв, а пізніше змінив ім’я на російський манер. То ж яке діло цьому етнічному чеченцеві до доль простих росіян? Міністр оборони РФ Сергій Кужугетович Шойгу – монголоїдний представник тувинського етносу, серед якого домінують релігії шаманізму та ламаїзму. Що цьому ординському нащадку монгольських кочівників до православних російських жінок та дітей? Навпаки, ці народи можуть навіть відчувати прагнення помсти до титульної нації за знищену азіатську батьківщину, за віковічний колоніалізм, за вбивства предків. Але оскільки лише одиниці з них зайняли керівні посади в РФ, то мститися вони можуть лише шкідництвом та саботажем, підлістю та безжальністю до корінних росіян.

Однак, найгірше для етнічних росіян навіть не те, що їхня власна влада ставиться до них так же безжалісно, як колонізатори до аборигенів, а те, що за століття росіяни звикли вважати таке ставлення до себе справедливим і виправданим. Мабуть не дарма в сучасній Росії найпопулярнішим правителем вважається Сталін, який найбільше в історії винищив росіян.

Про це заявив президент країни Тайіп Ердоган, передає РІА.

Таке рішення було озвучено після скандування натовпу – “хочемо смертну кару”. – При демократії вимога народу не може бути проігноровано. Це ваше право. Це буде оцінено в рамках конституційного процесу в відповідних інстанціях, яке приймуть рішення, – сказав він. У Twitter став набирати популярність хештег #Idamistiyorum (“я хочу повернення смертної кари”).