Однак діти розповідали також про випадки сексуального домагання з боку деяких співробітників навчального закладу, про побиття та інші знущання. Правду про інциденти хочуть приховати і тиснуть на тих, хто не хоче мовчати.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

“Дали таблетку і сказали, що все пройде”
Випадки вагітності у вихованок інтернату раніше вже виникали, розповіла OBOZREVATEL випускниця Сніжана.

“У мене також була вагітність, я теж хотіла залишити дитину. Але як тільки зізналася керівництву інтернату в цьому, на мене одразу почали тиснути. Викликали в кабінет, говорили, що я добре вчуся, у мене все попереду, і ця дитина мені не потрібна. Я дуже боялася, що після переривання більше не зможу мати дітей. Я навіть хотіла накласти на себе руки. Але мені сказали, що тихо дадуть потрібні таблетки – і все пройде. А друзям я повинна сказати, що новина про вагітність була помилковою. Мене закрили в кімнаті, в якій зазвичай вночі спали медсестри, дали спочатку одну таблетку, потім – дві. Змушували випити їх у присутності медсестри. Я досі живу з цим, хоча минуло кілька років. Я вам тільки трошки розповіла, а все інше в мене глибоко в душі, і я не можу про це говорити”, – згадує своє життя в цьому інтернаті дівчина.

Вона також розповідає, що подібні випадки вагітності в цьому навчальному закладі не рідкість. “Чимало з тих, хто пройшов через це, не будуть розповідати. Тому що у них уже сім’ї, діти, вони не хочуть, щоб їхні чоловіки знали про це. Деякі навіть не розповідають рідним, що виховувалися в інтернаті”, – пояснює Сніжана.

Вихователь схиляв до сексуальних зносин?
Але примус до абортів неповнолітніх ще не все, що тут відбувається. Волонтерка з Київської області (дівчина просить не називати її імені) розповіла OBOZREVATEL, що вже кілька років знайома з деякими вихованками цього закритого навчального закладу.

“Ми організовували для них табори, спілкувалися, я була для них старшою наставницею. І якось одного літа їм уже потрібно було повертатися в школу, а вони почали плакати, говорили, що не хочуть. Я стала з’ясовувати чому. І раптом одна з них говорить, що не хоче, тому що її там будуть ґвалтувати. Я не повірила. Дівчинка була в 5-6-му класі. Вона тоді каже, мовляв, зараз може й ні, але коли у мене виростуть груди, то будуть.

Вона розповіла про свою старшу сестру, яку до таких взаємин змусив молодий вихователь, родич однієї з керівниць інтернату. Після цього вона стала його дівчиною. Такі стосунки для неї були в принципі вигідними, оскільки давали якісь привілеї. Також у цього вихователя, виявляється, була не одна така учениця. Одна з них уже закінчила навчання, їздила за кордон, зараз повернулася. В іншої дівчинки, після того як вона пішла вчитися в ПТУ, він ще й гроші просив з її стипендії. Судити дівчаток за таку поведінку важко, тому що у них ніколи не було батьківської уваги, вони просто хочуть бути комусь потрібними”, – розповідає волонтерка.

“Переконують, що вони маленькі нетямущі мами”
Експерт офісу Уповноваженого президента з прав дитини в Миколаївській області Павло Шульга, який першим повідомив про примусовий аборт неповнолітньої в цьому інтернаті, говорить, що був шокований почутим.

“Коли волонтери розповіли мені про це, я поїхав туди і запитав у районного медика, у директорки інтернату і двох її заступників: “Це був перший випадок?” Вони відповіли, що так. Але це брехня! Випускниця інтернату розповідала, що вони регулярно практикують подібне. Я питав їх: “Ви ж жінки, невже ніхто з вас не пошкодував майбутньої дитини і не хотів її зберегти?” Але потім я зрозумів, що у них це напрацьована практика. Дівчатка вагітніють, вони їх відразу переконують, що вони маленькі нетямущі мами, і нічого у них не вийде. Вони нічого не роблять для того, щоб підтримати таких дітей. Уже на наступний день після аборту мені подзвонив громадський працівник з-під Києва і сказав, що у них є центр для таких маленьких мам, запропонував привезти її туди. Але було вже пізно”, – засмучується Шульга.

Він каже, що добре знає, чим живуть в інтернатах, оскільки разом із дружиною виховує вісьмох прийомних дітей.

“Керівництво інтернату організувало цькування тих, хто розповідає правду. Їх же однокласники їх зараз гноблять, пишуть їм гидоту. Діти кажуть, що через це їхній інтернат можуть закрити, а вони всі залишаться на вулиці. Але ситуація тут зловісна. Інтернат розташований у віддаленому місці, в полі, він закритий, ніхто зі сторонніх туди потрапити не може. І ніхто не знає, що там відбувається”, – каже Шульга.

Хапав за груди, сідав на ліжко
Випускниця Сніжана також описує, як один із вихователів В.Б. приставав до неї. Їй тоді було лише 14 років. Дорослий чоловік любив укладати дівчаток, а після того як Сніжана лягала, сідав на ліжко і починав її гладити. Міг просто поплескати по попі.

“Я спочатку не розуміла, думала, що це нормально. Він до мене ставився добре, і в принципі як вихователь був хорошим. Потім поділилася зі старшими дівчатами, і вони сказали, що це не нормально. Я була старостою в кімнаті, де ми жили з дівчатками, і повинна була стежити за порядком і останньою залишати кімнату. Я боялася залишатися сам на сам із В.Б., мені було дуже неприємно. Тому що він міг підійти і схопити за груди або засовувати свій язик у рот. Я просила когось із подружок залишитися зі мною. Потім я йому прямо сказала, щоб він більше такого не робив. Він перестав, але його ставлення до мене вже змінилося”, – згадує Сніжана.

Такого ж “ласкавого ставлення” зазнавали й інші учениці. Тепер же після скандалу цей вихователь серед ночі дзвонить їм і просить нікому нічого не розповідати, а все, що стало відомо суспільству, називає фантазіями дітей.

Молодий родич одного з керівників інтернату, вихователь А.А. також чіплявся до дівчат, мав із ними стосунки. “Причому він міг цим займатися навіть у тій самій кімнаті, де перебували й інші діти. Прямо за шафою, поки решта грає на комп’ютері”, – каже Сніжана.

Діти скаржилися керівництву інтернату, але реакції не було.

Б’ють дітей і відбирають їжу
Крім цього вихователі били дітей. “Той же А.А. одного разу побив хлопчика, і його забрала швидка. То заступниця директора помчала за цією швидкою, щоб усе залагодити. Інший хлопчик, Рома, ходив із величезною ґулею біля вуха – це А.А. так його побив. Ще одна вихователька одного разу хлопчика схопила між ніг і пообіцяла все там відірвати, він плакав. Діти часто через це втікають з інтернату. Я теж утікала, тому що перебувати там було важко. Директорка в поліцію не повідомляла, намагалися розшукати самі. Якщо вже дитини не було більше ніж добу, тоді йшли в поліцію “, – каже Сніжана.

Після втечі вихованців карали. За словами Сніжани, дівчаток змушували мити туалети протягом місяця. “Туалети на вулиці, там без протигаза увійти неможливо. Мили голими руками на морозі. А одного разу директорка наказала дітям бити хлопців, які втекли. Їх били руками і ногами, вони після цього йти самі не могли, їх в ізолятор переносили. В інтернаті із мною були молодший брат і сестричка. То у брата забирали їжу, якщо він запізнився в їдальню на п’ять хвилин. Він сидів голодний і плакав, тоді за нього вступалася я”, – каже Сніжана.

Дівчина розповідає, що після закінчення інтернату фактично залишилася на вулиці. Батькам до неї діла не було, керівництво інтернату або держава про неї не піклувалися. Дівчина хотіла вступити до Миколаївського аграрного університету, але не змогла. Єдиним порятунком виявився дідусь, якого вона знайшла. Пізніше вона змогла забрати своїх брата і сестричку, тепер вони живуть разом.

Спогади про життя в інтернаті для неї дуже важкі. Вона б і хотіла все це забути, але каже, що дуже переживає за дітей, які там залишилися. І готова навіть пройти детектор брехні, щоб довести правдивість своїх свідчень.

Керівництва інтернату не усунено від роботи
Додзвонитися в сам інтернат так і не вдалося, телефони, які вказано на сайті, не працюють. У Миколаївській обласній адміністрації кажуть, що створили комісію і чекають висновків поліції.

“Ми ж не правоохоронні органи. Тому керівництво інтернату працює, коли будуть висновки слідства, тоді й ухвалимо рішення. Ту дівчинку зараз поміщено в Південноукраїнський реабілітаційний центр”, – сказала нам начальниця відділу з роботи з інтернатами департаменту освіти Миколаївської обласної адміністрації Наталія Руденко.

У поліції Миколаївської області повідомляють, що відкрили кримінальне провадження за фактом протиправних дій стосовно 16-річної вихованки інтернату по ч.1 ст. 137 КК України “Недобросовісне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей”. Винному загрожує позбавлення волі до трьох років із позбавленням права обіймати відповідні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Також вихованки інтернату зараз дають свідчення в прокуратурі.

Дівчинка “на папері” була згодна на аборт
Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого у ВР України щодо дотримання прав дитини і сім’ї говорить, що ситуацію в Березківському інтернаті вони тримають на контролі.

“Ми отримали пояснення щодо цієї ситуації від керівництва навчального закладу, від лікаря. Також у нас є копія заяви про згоду на аборт мами дівчинки, копія пояснення старшого брата, який підтверджує, що це рішення було волевиявленням дівчинки. Що вона говорила, що не потягне виховання дитини в такому юному віці.

Але важливо, щоб була заява самої 16-річної дівчинки. Тому що, відповідно до закону про охорону здоров’я, діти, які досягли 14 років, повинні давати свою згоду на медичне втручання. І дуже важливо зрозуміти, чи дійсно ця дівчинка давала свою згоду на переривання вагітності. Ми не відкидаємо ситуації, що дитина могла ухвалити таке рішення під тиском дорослих”, – говорить Філіпішина.

Інформація про насильство над дітьми в інтернатах часто викликає резонанс у суспільстві. Однак після скандалу і публікації в ЗМІ ці справи, як правило, нічим не закінчуються.

“В основному розслідування завершуються лише дисциплінарними рішеннями. Когось звільняють, хтось у процесі розгляду сам іде або виходить на пенсію, діти дорослішають. Ось ми зараз маємо справу з Ізмаїльським будинком дитини, де головного лікаря підозрюють у розбещенні вихованців, справа ще не закрита, ми її контролюємо. В Одеській області в інтернаті під час перевірки було виявлено факт побиття дітей, туди навіть викликали поліцію. Якби був вирок суду, ми б про це знали, поки таких повідомлень немає. Кілька років тому в Тернопільській області в центрі психологічної реабілітації діти поскаржилися на насильство з боку заступника директора, ми теж виїжджали туди”, – говорить Філіпішина.

Вона зазначає, що система інтернатів дуже закрита. Діти перебувають в ізольованих умовах, сам на сам із дорослими, їм нема до кого звернутися по допомогу. І доводиться сподіватися тільки на порядність і відповідальність цих дорослих.

“До того ж, у таких справах обвинувачений – дорослий, а жертва – дитина. І слово дитини проти слова дорослого. Дорослий каже, що я цього не робив, і йому вірять більше. Тому справи і розсипаються. Я вже не кажу, що в таких кримінальних справах навіть допит дитини проводять у некоректній формі. Не в спеціальній обстановці, як годиться, не людиною, яка знає психологію дитини. Неповнолітнього у нас досі розглядають не як суб’єкта правовідносин, який має свої права, право голосу. А тільки як об’єкт”, – говорить Філіпішина.

Про це у “Фейсбуці” написав юрист Масі Найєм.

Він зазначив, що на копів у Кагарлику вже скаржилися через насильство. Загалом на підозрюваних у справі написали близько 10 заяв.

Сама ж жінка, з якої познущалися, зараз дуже налякана.

При цьому адвокат зауважив: якби Департамент внутрішньої безпеки виконував свої функції – події зі зґвалтуванням можна було б уникнути. Також зазначив, що Департамент давно де-факто не працює, а “свої прикривають своїх”.

До слова, на думку Найєма, підозрюваних у цій справі може бути більше, ніж двоє.

З власних джерел МІСТУ стало відомо, що дівчинка з с. Соколівки Косівського району. 3 липня минулого року Надійка разом з двома своїми старшими братами потрапила під опіку до патронатного вихователя Юлії Таринської. Через місяць дівчинка почала відкриватися Юлії – розповіла про насильство зі сторони старших братів. Після цього соціальні служби почали бити на сполох, але довести в суді нічого не могли, каже Юля. На той час всі вони були неповнолітні. У студії старший хлопчик зізнався в тому, що він скоїв.

Юлія розповіла МІСТУ передісторію та що саме відбувалося в ефірі СТБ. За її словами, саме мати цих дітей звернулася в студію телеканалу, мовляв, в неї забрали її дітей. Юля каже, що жінка почала бити на сполох через те, що в січні вона не отримала соціальну допомогу ні на одного з дітей. Журналісти програми “Один за всіх” приїхали до цієї жінки з тією умовою, що служби несправедливо забрали дітей в турботливої матері, а на ділі виявилося зовсім інше.

В студії мати не каялась, вона і досі вважає себе хорошою мамою. Через два дні після зйомки, розповідає Юлія, відбувся суд, в ході якого горе-матір позбавили материнських прав. Зараз відомо, що дівчинку передадуть у прийомну сім’ю, де вона буде в безпеці, доля хлопчиків поки досі невідома.

“Всі ці діти в першу чергу – жертви. Вони недоглянуті, голі, босі, голодні, холодні, вони навіть не розуміють, що чинили щось погане, для них це норма. Мати цим користувалася, вона їм оформляла групу інвалідності і, відповідно, отримувала більше коштів на них. Їй було вигідно, щоб вони були недорозвинуті. Метою звернення цієї матері до телеканалу було посадити старшого сина за грати, тому що хлопчик конфліктує з її співмешканцем. До того ж, він вже повнолітній і на нього не будуть нараховувати соціальні виплати. А Надійку вона сповідалась повернути до себе. Але ці діти зараз знову самі, вони мають якось виживати, це ростуть майбутні злочинці і вони в цьому не винні, в них немає іншого майбутнього.” – розповідає Таринська.

Має Юлія також питання і до самого каналу, адже в ефірі назвали імена хлопчиків, а найстарший з них був на самій передачі. Всі вони навчаються в школі, старший – в бурсі смт Кути Косівського району. Після виходу передачі, з понеділка всім все стане відомо і до них зміниться ставлення. Юлія вважає, що це неправильно.

В Одеській області поліція підозрює двох 16-річних підлітків у тортурах малолітньої дитини. Про це в четвер, 19 грудня, повідомила прес-служба поліції області.

Зазначається, що про подію в поліцію повідомила мати постраждалого. Перевіряючи зазначене звернення, поліцейські виявили відео, яке поширювалося в соціальних мережах, і встановили осіб, причетних до скоєння злочину. Ними виявилися двоє 16-річних учнів професійного ліцею, один з яких вже є фігурантом двох кримінальних проваджень за фактами крадіжки і грабежу.

За даними поліції, в орендованій квартирі одного з ліцеїстів підлітки в присутності ще чотирьох неповнолітніх свідків побили 11-річного хлопчика і під погрозою застосування фізичного насильства змусили повністю роздягнутися. Свої дії вони знімали на мобільний телефон.

Поліцейські почали розслідування за статтею про катування (ч.2 ст. 127 Кримінального кодексу України). Вирішується питання про повідомлення правопорушникам про підозру. Вживаються заходи щодо встановлення інших осіб, причетних до правопорушення. Зловмисникам загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на термін від п’яти до десяти років.

Раніше повідомлялося, що в Одесі двом поліцейським вручили підозру за участь у тортурах затриманого.

Папа Франциск скасував правила дотримання таємниці Ватикану у випадках сексуального насильства, вчиненого священниками. Так він фактично дозволив Католицькій церкві передавати документи та інформацію цивільній владі, пише CNN.

У деяких країнах церква вже передає такі дані владі, але загалом ця практика не була універсальною. У деяких випадках використовується “папська таємниця”, яка дає можливість відмовитися від співпраці з поліцією.

Повідомляється, що “папська таємниця” вважається вищим рівнем конфіденційності в церковному праві, який охоплює низку адміністративних справ у Ватикані, таких як висунення кандидатур кардиналів, розслідування Державним секретаріатом і Конгрегацією доктрини віри.

Папська таємниця на випадки сексуального насильства з боку священників була накладена Папою Бенедиктом XVI в 2001 році. Тоді Ватикан вважав, що цей захід необхідний для дотримання інтересів жертв насильства і захисту репутації підозрюваних.

Рішення про скасування було ухвалено після критики на адресу Католицької церкви про замовчування випадків педофілії і перешкоджання слідству.

Однак домашнє насильство щодо чоловіків є табуйованою темою, зазначають експерти. Тому часто жертви-чоловіки залишаються із проблемою сам-на-сам.

Молодий українець поділився з BBC News Україна власною історією на умовах анонімності. Далі – його пряма мова, доповнена коментарями експертів.

Розповідь записала кореспондентка ВВС News Україна Вікторія Жуган. Ілюстрації Дениса Корольова.

Не знаю, чи мої друзі про щось здогадувалися. На людях у нас усе було класно: усміхнені обличчя, компанія, купа грошей, щасливі і впевнені в собі. Ми об’їздили півсвіту разом. Адже у подорожах, на видноті, я міг її не боятися.

Головне було – не залишатися наодинці. Тільки нещодавно я зрозумів, що протягом 10-ти років моя колишня дружина мене ґвалтувала.

Іра була в мене першою. Нам було трохи за 20, коли ми познайомилися, і це вона запросила мене на побачення.

Мої батьки наказали піти з дому, як тільки почну з кимось зустрічатися. Тобто почати стосунки означало відмовитися від сім’ї та даху над головою; в один день я мав втратити все.

Це було страшно. Тож я зміг дозволити собі стосунки тоді, коли зберіг достатньо грошей, щоб жити окремо.

До того ж, мати встидалася мене і моєї зовнішності. У мене була дуже низька самооцінка.

Я не опирався, адже бити жінку – неправильно.
З Ірою були перші спроби сексу – хотілося ж. Але вони були не дуже нормальні: це було агресивно і боляче. Перший секс тривав близько 5 годин, і в мене потім усе боліло.

У неї була манія, що обов’язково мала бути сперма в кінці. Мене тягали доти, доки вона не з’явиться. В середньому це тривало від 1 до 2 годин.

У книжках пишуть, що секс – це приємно, а це ніколи не було приємно. У мене не було досвіду – я й думав, що так і має бути, і давав згоду.

Та незабаром я сказав “Ні”, але її це не зупинило. Це й була межа, коли це стало ґвалтуванням.

Що таке сексуальне насильство?

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Таке визначення дає закон України Про запобігання та протидію домашньому насильству.

Як я опинився у пастці”

Я мав поїхати за кордон у тривале відрядження. Боявся втратити Іру, тож покликав її з собою і запропонував спочатку одружитися. Вона відмовила, але поїхала. Там усе і почалося.

Я був перевантажений роботою і хотів спокою, а вона почала вимагати сексу. Я погодився раз, погодився два. Вона говорила: “Мені хочеться, мені треба, тому ти повинен, давай, уперед, я вже давно чекаю”. Я відказував: “Ні, я не хочу, я хочу відпочити, я втомився”.

Спроби розійтися затягнулися на роки.
Тоді вона била мене, і я не міг нічого зробити. Вона нігтями роздирала мені шкіру до крові, в основному била кулаками. На обличчі ніколи нічого не залишала – чіпала тільки те, що сховане: груди, спину, руки.

Я не опирався, адже бити жінку було би неправильно й агресивно. Так мене виховали батьки.

Я відчував себе маленьким, слабким і просто не міг вирватися. Тож вона отримувала своє, зазвичай вона була згори.

Що робити, якщо ви – жертва домашнього насильства?

В Україні ви маєте право звернутися до поліції, до лікаря, до департаменту соціального захисту населення – уповноваженої особи з питань запобігання та протидії насильству, до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, до суду, до центру безоплатної вторинної правової допомоги. Згідно із законом України, усі ці права однаково доступні як жінкам, так і чоловікам.

Більше інформації на сторінці кампанії “Розірви коло”. В організації додають, щоправда, що цих послуг в Україні поки що недостатньо, тож не 100% постраждалих можуть отримати допомогу. Чим більше буде звернень – тим більше державні органі будуть змушені реагувати на запит суспілтства.

Якось я спробував зняти для себе окремий номер у тому готелі. Але я не знав мови, тому на рецепції мене не зрозуміли. Я опинився у пастці.

Після роботи я боявся повертатися до готелю, тому лазив торгівельним центром аж до закриття, потім бродив вулицями. Це була осінь – холодно, мокро, а я ще й не взяв теплого одягу.

Через це у мене почалися інфекції сечових шляхів, простатит, температура. Та Іру це не зупиняло: я повинен був робити те, що вона хотіла.

Найгірше було у вихідні: це ставалося в суботу зранку і в неділю ввечері. Я рахував дні до повернення в Україну. Я думав, що на цьому наші стосунки завершаться – та я помилявся.

“Я намагався піти, але здався”

Я повернувся до батьків, а з Ірою не хотів не те що жити, але взагалі спілкуватися. Та спроби розійтися з нею затягнулися на роки.

Ми сварилися, я вимикав телефон, блокував її всюди, ховався, але вона приходила, сиділа під дверима, дзвонила, обіцяла, що все буде добре. І я щоразу до неї повертався, адже дуже боявся самотності.

Не те щоб я до того ніколи не був один, але після інституту всі розбігаються – тоді розумієш, що в тебе нікого немає.

Спочатку я часто пробував від неї піти, потім менше, а згодом здався. Вона домоглася одруження, хоча я вже й не хотів.

Іра ревнувала мене до всіх: і до друзів, і до сім’ї. Коли я кудись ішов, завжди мав віддзвонювати їй. “Навіщо я ходжу на якісь конференції, зустрічаюсь із друзями? Я повинен бути тут, поруч”, казала вона.

Вона нікуди не могла піти без мене – я був для неї якоюсь штуковиною, яка мала постійно її розважати.

Чому людина не розуміє, що вона – жертва насильства?

За словами кризової психологині, психотерапевтки і сексолога Юлії Клименко, людині важко буде визначити, коли хтось здійснює акт вторгнення у її межі (тобто насильство), якщо вона не усвідомлює скоїх психологічних меж – свого окремого “Я”.

Психологічні межі визначаються такими речами, наприклад, як система уявлення про себе, власні потреби,бажання, цілі та уявлення про способи їхнього досягнення, володіння певними речами та простором, які людина називає “своїми” (стіл, диван, кімната тощо). “Я” кожної людини формується в родині.

Спеціалістка зазначає, що так чи інакше, ми всі піддавались психологічному насиллю, особливо покоління посткомуністичного устрою.

Чому людина не розуміє, що вона – жертва насильства?

За словами кризової психологині, психотерапевтки і сексолога Юлії Клименко, людині важко буде визначити, коли хтось здійснює акт вторгнення у її межі (тобто насильство), якщо вона не усвідомлює скоїх психологічних меж – свого окремого “Я”.

Психологічні межі визначаються такими речами, наприклад, як система уявлення про себе, власні потреби,бажання, цілі та уявлення про способи їхнього досягнення, володіння певними речами та простором, які людина називає “своїми” (стіл, диван, кімната тощо). “Я” кожної людини формується в родині.

Спеціалістка зазначає, що так чи інакше, ми всі піддавались психологічному насиллю, особливо покоління посткомуністичного устрою.

Коли я робив “щось не те”, вона кричала на мене і била. Це ставалося раз на день чи раз на пару днів.

Що би не сталося – вона звинувачувала мене. Я постійно чув, який їй потрібен був чоловік, що і як він мав робити. Я був безсилий і робив усе, що вона вимагала, тільки б не накликати на себе новий сплеск гніву.

Пам’ятаю, як спускався сходами, сідав у машину й плакав. Вона проходила повз, помічала мене. Коли я повертався додому, вона казала, що їй дуже шкода мене, але вона не може зупинитись.

Тож наступного дня усе повторювалось. Що б я не робив і як би погано мені не було, це нічого не змінювало.

Я теж не подарунок. Щоб цього всього не бачити, я працював. По 10,12,14 годин, у вихідні і свята. Це легко: хтось п’є, а хтось працює.

Чому жертви насильства не йдуть від кривдників?

1.Люди, які виросли у сім’ї, де було насильство, не бачили інших прикладів і відтворюють поведінку батьків у своїх родинах.

2.Страх ізоляції та стереотипи: “А що скажуть сусіди”? “Дитина має рости у повній сім’ї”.

3.Перші етапи – психологічне насильство – важко розпізнати. Тож жертва поступово звикає і втрачає здатність оцінювати ситуацію та діяти.

4.Жертві немає куди піти, вона фінансово залежить від кривдника або знаходиться у вразливому положенні (наприклад, вагітність чи перший рік життя дитини).

Звернувшись по допомогу до державних органів, чує у відповідь “Це ваші сімейні проблеми” і опускає руки.
Ці та інші причини назвали Альона Кривуляк, директорка департаменту Національних “гарячих” ліній ГО “Ла Страда-Україна” та Олена Кочемировська, радниця Фонду ООН у галузі народонаселення з питань запобігання і протидії гендерно зумовленого насильства.

“Я почав говорити й не міг зупинитись”

Коли ти всередині такої ситуації, то не усвідомлюєш, що із тобою відбувається. Ти не бачиш виходу і нікого не чуєш. Навіть не думаєш, що у тебе є можливість вирватися, це безвихідь.

Я робив те, чого не хотів, бо так звик. Я всім був “щось винен” і ніколи сам собі не належав. То я належав бабусі, то батькам – мені завжди здавалося, що ти маєш жертвувати всім заради стосунків.

Я жертвував собою, своїми інтересами і тоді мені здавалося, що це нормально. Тому мені ставало гірше.

Спочатку мені просто це не подобалося, а в останні 3-4 роки секс став викликати у мене постійні панічні атаки. Це ставалося тоді, коли Ірі вдавалося мене зловити і змусити.

Коли була паніка, я відштовхував її, ховався, вибігав, тікав із дому чи хоча би з кімнати. Я себе не контролював.

Іра вважала, що через мене у нас були проблеми із сексом. Тож раз на кілька років вона водила мене до сексопатологів.

Коли я говорив, що мені щось не подобається і що я не хотів (сексу. – Ред.), то мені говорили, що проблема в мені. Про побої і зґвалтування я мовчав.

Спеціалісти не розуміли, чому в мене панічні атаки і приписували транквілізатори. Я їх не приймав, бо вважав, що це занадто.

А для Іри ці ходіння були підтвердженням правоти. Я розповів (про насильство. – Ред.) уже перед розлученням. Я почав говорити й не міг зупинитись.

Куди в Україні звертатись чоловіку-жертві домашнього насильства?

За словами Альони Кривуляк із “Ла Страда-Україна”, в Україні немає притулків для чоловіків, що постраждали від домашнього насильства. У Міністерстві соціальної політики на запит BBC News Україна не надали інформації про притулки для чоловіків.

Тому пані Кривуляк радить чоловікам шукати притулки при церковних організаціях. Допомогу можна також отримативід правозахисних організацій. Серед них програма СЕТА, Міжнародний комітет захисту прав людини, організація “Розрада”, Ліга соціальних працівників України.

Гаряча лінія організації “Ла Страда-Україна” доступна 24/7 і надає допомогу як жінкам, так і чоловікам: 0 800 500 335 / 116 123.

В організації “Батьківський клуб” надають індивідуальні психологічні та юридичні консультації, направляють до профільних спеціалістів або в телеграм-групи взаємодопомоги батьків.

“Як я знайшов підтримку і вихід із ситуації”

Була осінь, я захворів на бронхіт і лежав із температурою 39-40°C десь два тижні. Протягом цього часу до мене ніхто не підійшов. Тоді я зрозумів, що моє життя нічого не варте, що ніхто й не помітив би, якби я здохнув прямо там.

Це був момент прозріння: жах, відраза, неймовірна кількість жалю до себе.

Я хотів комусь розповісти, але не знав, кому і як. Якось я поїхав до батьків, коли їх там не було, щоб побути наодинці.

Лазив в інтернеті і заліз у якийсь чат, який вискочив у рекламному вікні. Там усе анонімно, наче тебе й не існує: може правда, а може й ні.

Так я вперше озвучив те, що зі мною відбувалося. Я не знав тоді, що це насильство. Але відтоді я почав усе більше говорити “Ні”.

Спочатку це стосувалося дрібниць – мені важливо було не те що говорити “Ні”, а хоча би не мовчати. І щоразу я згадував про те, як два тижні хворів.

Згодом я знайшов сімейного терапевта, і це дало мені підтримку. Там давали час поговорити їй і мені, їй забороняли мене перебивати. Я почав розповідати про насильство.

Її це виводило, вона кричала, що це неправда. А через якийсь час запропонувала розлучитися.

Не думаю, що вона цього хотіла – це була її спроба заткнути мені рота. Але я знав, що в мене іншого шансу не буде.

В одному РАЦСі була черга, ми поїхали до іншого. Я думав, що треба встигнути, поки є можливість.

Ми встигли. Коли я забрав документи через місяць, це був найщасливіший день. Вийшло саме перед моїм днем народження. Це було класно.

Після розлучення я кричав їй: “Ти мене ґвалтувала”. А вона відповіла: “Я тебе ґвалтувала? Ну і що”.

Я не знав, що на це відповісти – і досі не знаю. Певною мірою вона визнала, але скоріше висміяла.

Я повернувся до батьків і поступово обмежував спілкування з нею. Кинув роботу і нікуди не виходив кілька тижнів. Боявся, що Іра десь на мене чатує.

Одного разу вона вкотре приїхала і почала стукати в двері, била по них, кричала. Мама сказала, що їй страшно. Я посміхнувся сам до себе: мамо, ти собі навіть не уявляєш…

Важливо зрозуміти: це тебе убиває

Я не збирав ніяких доказів і нікому нічого не розказував.

Теоретично – я міг розповісти батькам. Але ще з мого дитинства вони не вміли берегти секретів. Я не знав, як сказати друзям про те, що зі мною відбувалося.

Я шукав групи підтримки, але в Україні таке є лише для жінок. Зрештою я знайшов онлайн-спільноту взаємної підтримки для чоловіків із Сан-Франциско.

Перша психотерапевт в Україні, до якої я пішов, висміяла мене: “Так не буває – вона ж дівчинка, а ти ж хлопчик”. Тому я змінив десь шість спеціалістів і нарешті отримую допомогу. Знадобилося вісім місяців, поки я дозволив потримати себе за руку.

Як чоловіки отримують психологічну допомогу?

У “Батьківському клубі” створювали групи психологічної підтримки, але ця ініціатива не прижилася, пояснює активіст організації Макс Левін. За його словами, чоловіки не були готові йти до психолога.

Альона Кривуляк із “Ла Страда-Україна” розповідає, що чоловіки почали телефонувати з проханнями про допомогу лише тоді, коли гаряча лінія стала працювати цілодобово. Раніше у робочий час вони не мали змоги дзвонити. Але навіть тепер постраждалічоловіки перш за все турбуються про анонімність і не готові захищати свої права у публічних інстанціях, як-то суд чи правоохоронні органи.

У жертв-чоловіків психологічний вихід із насильства може бути тривалим процесом, пояснює психологиня Юлія Клименко. Адже середовище цьому не сприяє – це, наприклад, такі фрази як “хлопчики не плачуть” або “чоловік фізично сильніший”.

Чоловік із травмою від сексуального, психологічного чи фізичного насильства може викликати подив оточення. Та, за словами пані Клименко, клієнтів із комплексною травмою, яка включає різні види насильства, потрібно довго “реанімувати”, незалежно від їхньої статі чи віку.

Я думав звернутися до суду. Юристи сказали, що є шанси заборонити їй наближатися до мене. Але мені це зараз не потрібно. Дуже довго я просто хотів, щоб вона визнала те, що зробила, і перепросила.

Я досі не ходжу на роботу і мені дуже важко вставати з ліжка щоранку. Мені немає для чого жити. Я навіть не знаю, чим я займався цілий рік. Я знаю, що в мене ніколи не буле стосунків і ніколи не буде дітей. Я поставив на собі хрест.

Але, чорт забирай, я так довго мовчав, і це призвело до такої дупи! Можливо, це прочитає хлопець, який зараз перебуває у схожій ситуації.

Йому важливо зрозуміти: це не закінчиться, нічого не налагодиться, це дупа, яка нікуди не зникне, і яка тебе вбиває. Якщо ти це зрозумієш – то в тебе принаймні з’явиться шанс.

Потерпіла з численними травмами в лікарні. Підозрюваного затримали, повідомили у відділі комунікації обласної поліції.

“У 36-річної потерпілої на ґрунті ревнощів виник конфлікт зі співмешканцем. В ході з’ясування стосунків чоловік почав наносити жінці численні удари. Потім він схопив її за передпліччя та виштовхнув з вікна четвертого поверху. Після скоєного підозрюваний втік з місця злочину”, – сказано в повідомленні.

Слідчі відкрили кримінальне провадження за статтею “замах на вбивство”. Зловмиснику повідомили про підозру. Вирішується питання щодо обрання йому міри запобіжного заходу.

Потерпіла – Ольга Ларкіна. Вона сама вистрибнула з вікна, рятуючись від чоловыка, розповіла кореспондентові Gazeta.ua родичка жінки Карина Корогод.

“Він її бив і не витримавши насильства вона вистрибнула з вікна 4-го поверху. Він і раніше її бив. Скільки Ольга не зверталася в поліцію – реакції не було. Він наркоман і сусіди не могли допомогти. У Олі двоє діток, вона була годувальницею. Дітей забрала бабуся-інвалід”, – розповіла Карина.

Додала, що Ольга дивом залишилася жива. У неї струс мозку, роздроблений таз, розрив правої нирки, забій м’яких тканин голови, обличчя, перелом стегон, закриті переломи лівої гомілки. Стан ускладнився внутрішньою кровотечею.