Слідчий комітет Росії розпочав справу про екстремізм проти української ведучої Наталі Мосейчук.

В ефірі ТСН вона розповіла про телефоні дзвінки і СМС з погрозами, як їй так і рідним.

«Тисячі СМС, тисячі погроз і ображає те, що ці люди пишуть, що я – «нацистка сволота». Із ФСБ телефонували і моїм батькам, телефонували моїй мамі і запитували, чи ви знаєте, що розповідає ваша донька? А що я розповідаю? Я закликаю наступати на Росії, закликаю вбивати мирних росіян? Так як ви це робите з нашими громадянами. Коли ви бомбите наші лікарні, пологові будинки… Я щось подібне кажу?», – каже Мосейсук.

Окрім того вона зазначила, що її батьки, яких зараз тероризують також погрозами, вони обоє народилися у часи Другої світової війни у погребах. І зараз літні батьки ведучої знову в підвалах ховаються від обстрілів Росії.

«Щодо того, чи «нацисти» мої рідні, батьки, я… Моя мама вчителька, яка вчила російській мові, читанню, математиці ваших дітей. Напевне тим, кого вона вчила зараз по 50 років, бо вона викладала в Угорщині, батько тоді служив. Мама викладала у дітей льотчиків, вертолітників. І ви певно пішли по стопам своїх батьків і зараз певно командири. Знайте, що в Україні ви бомбите свою першу вчительку, яка сидить в погребі, яка вчила вас доброму, розумному і вічному», – заявляє ведуча.

Вона додала, що вона, як і більшість її сім’ї – російськомовні українці, але вони не віддають жодного шматка України.

Промова до росіян:

«Так вот я хочу вам объяснить про нацистскую сволочь, россияне. Потому что вам очень многое рассказывали все эти годы мои коллеги-журналисты из Москвы. В результате ваши головы оказались задуренными, и вы просто перестали жить в реальности. По поводу “нацистской сволочи” Вы, а точнее, господа с ФСБ звонили моим родителям, и звонили моей маме. И спрашивали у неё, дескать, “Анна Николаевна, Вы знаете, что по телевизору рассказывает ваша дочь?”.

А что я рассказываю? Я призываю наступать на Россию? Я призываю убивать российских граждан так как вы это делаете с нашими гражданами, с нашими детьми? Так как вы бомбите наши дома, наши больницы, наши роддома? Я что-либо подобное говорю? Или я говорю, что нам надо забыть о Донбассе? А я говорила всегда и повторяю: “Донбасс украинский”. Рано или поздно, Донбасс будет с нами. Вот когда Донбасс решит, тогда он и будет с нами.

А по поводу того, что вы пишете моей маме — дескать, мама, которая родила нацистку. Так я хочу сказать по поводу моей мамы. Моя мама родилась в погребе в 1943 году. Мой отец родился в погребе в 1941 году, когда фашисты начали войну против Украины, против Советсткого Союза. Сейчас мои мама и папа, которым 79 лет и 81 год, сидят в погребе и пережидают ваши бомбёжки. Вот такая ирония судьбы.

По поводу нацизма. Являются ли нацистами мои родственники — моя мама, мои папа, и я в конце-концов? Моя мама — учительница. Она учила русскому языку, чтению, математике многих ваших детей. Её ученикам, наверное, под 50. Она преподавала в Венгрии, мой отец тогда служил. И я хорошо знаю, что моя мама преподавала в классе детей лётчиков, вертолётчиков. И она всегда рассказывала, что в её классе было 25 детей, и все были отличниками: “Я так любила заниматься с этими детьми! Там некому было поставить четвёрку!”.

Эти лётчики, наверное, уже родили детей. Командиры, вы наверняка пошли по стопам своих родителей. Знайте: в Украине вы бомбите свою первую учительницу, которая сидит в погребе. Учительницу, у которой есть грамоты от Щербицкого, от Черненко, от Горбачёва, от Брежнева. За то, что она учила вас доброму, разумному и вечному. И она точно не нацист. И она точно не фашист.

Мой отец — Кавелер трёх орденов Красного знамени. Он боевой офицер, он кадровый офицер. Он никогда не пил, он никогдане красил траву для того, чтобы выслужиться. Это потрясающий человек, очень честный человек, и он не есть нацистом. Он украинец. Русскоязычный украинец. Я больше вам скажу: и я русскоязычная украинка. Я на третьем курсе выучила украинский язык.

Поэтому здесь нацистов вы не найдёте. Здесь живут хорошие трудолюбивые люди.

Послушайте перехваты ваших солдат, молодых людей, кторые зашли к нам в дома: “Мама, как они классно живут! Мама, они так богато живут!”.

Да, мы хорошо живём. Мы начали дышать полной грудью. Несмотря на войну на Донбассе. Мы начали возрождаться. Мы сплотились вокруг нашего президента. Мы правда начали работать. Ещё чуть-чуть, и наша страна вошла бы в фазу расцвета. Вы помешали.

А сейчас на Киевщине вы пригоняете колону из 200 грузовиков и набиваете их тем, что мы заработали. Плазмами, кофемолками, телевизорами, холодильниками.

Вы ворьё! Вы ворьё. Зачем вы это делатете?

Вспомните, кто вас учил разумному, доброму и вечному. Вас учила украинка, Анна Николаевна Петрусенко. И ничему плохому она вас не научила. Никакому фашизму».

Ведуча ток-шоу “Право на владу” Наталя Мосейчук не справилась з емоціями і розплакалась в прямому ефірі програми, коли читала лист доньки загиблого героя Небесної сотні.

Майдан досі залишається нерозслідуваною трагедією. За шість років, які минули від масових розстрілів у Києві на головній площі столиці, українці так і не отримали відповідей на болюче питання: коли будуть названі та нарешті покарані винні у цьому страшному злочині?

Невідомі деталі, поховані під товстим шаром брехні та забуття, влада взяла курс на дегероїзацію Майдану, проводячи його під прапором чесності і розвінчуваності міфів. А рідні загиблих героїв всі ці шість років щодня відчувають пекучий біль втрати.

Наталя Мосейчку зачитала в ефірі “Право на владу” листа доньки одного з таких героїв, та не змогла стримати сліз.

“Я цей пост побачила кілька днів тому і кілька днів я до нього повертаюся, але читати його неможливо. Я зараз змусила себе і попросила Вас його почитати не для того, щоб поставити театральну паузу, щоб люди встали, згадали загиблих на майдані, щоб був такий жалобний момент. Тому,   що шість років ми вставали і ми згадували цих людей, і мит їх досі пам’ятаємо, але нікого ж не повернеш. І на тлі того, що відбувається зараз з Майданом, на тлі дегероїзації, десакралізації Майдану, хоча все це відбувається під прапором чесності і розвінчування міфів, читати це всерівно боляче. Тому що ця дитина залишилася без тата. І ми говоримо не про одну дитину, не про одну долі, я гадаю, покоління три, тому що це друге покоління з горем і болем, мама – перше покоління, ну а є ще онуки, тому що в декого з майданівців вони залишилися. Три покоління однієї країни в горі, три покоління однієї країни не знає правду про Майдан,  зазначила Наталя Мосейчук.