Ще учора цей простий юнак був відомий на своїй затишній маленькій батьківщині, а сьогодні його знає вся Україна. Він заспівав зворушливу пісню італійською, чим змусив аплодувати стоячи увесь зал.

Журналісти WestNews поспілкувалися із цим щирим та відкритим хлопцем. Юнак із срібним голосом розповів про себе багато цікавого. І ось, що з цього вийшло.

Назаре, розкажіть про себе: у якій музичній школі Ви вчилися, яким голосом Ви співаєте, на яких музичних інструментах граєте? Коли вперше відчули потребу у музиці? Як це було?

Я закінчив Калуську музичну школу №1 по класу акордеону. З другої спроби поступив в Івано-Франківське музичне училище. Закінчив з відзнакою. Відразу ж поступив у Київський педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова на факультет мистецтв, до речі, на державну форму навчання, де також основним моїм напрямком був акордеон. Саме тут я вперше спробував себе у вокалі. Але на той час – це не було серйозне заняття вокалом, і взагалі, я не знав чим хочу займатись. Проте, точно знав, що музикою! Але в якому напрямку?…

І ось у 2016 році я пройшов конкурс на вакантну посаду артиста хору в один із кращих колективів України і не тільки, – в Камерний хор “Київ.”  Відтоді я почав займатись професійно вокалом. І уже трохи більше 2,5 років я там.

Я співаю тенором. Крім акордеону граю ще на сопілці.

Неодноразово співав з Івано-Франківським народним хором “Воскресіння”. Це прекрасний колектив, керівником якого є Володимир Рудницький і мій хороший друг.

Який у Вас найкращий спогад із дитинства?

Ну я школу, якщо чесно, не дуже любив. У школі я був тихеньким, послушним. Я слухався дуже батьків. А потім пішов в училище і – помінявся, тоді я в батьків був уже поза контролем (сміється). Тому мені більше запам’яталися спогади з училища.

Тут я дуже завдячую своїм друзям! З їхнього боку я завжди відчував підтримку. У студентські роки я жив у гуртожитку. І я «діставав» своїх друзів, з якими я жив у блоці, своїми записами. Щоб краще проаналізувати свої досягнення у співі, я записував їх на диктофон. Так от, я завжди давав їм слухати. І вони слухали! Щоправда, іноді казали: «Ти так нас уже дістав, ти нам спати не даєш, коли розспівуєшся». Але це жартома. Вони були моїми першими слухачами та критиками. І вони говорили правду: якщо було добре, то хвалили, було зле – теж казали. І я старався краще.

Ким у дитинстві Ви мріяли бути?

О, давайте, я вам зараз розкажу! Так, ну дитинство я провів у селі. Ще до школи я завжди крутив якісь дроти, шнурки… Батько приносив мені з комиші такі пучечки…не знаю, як воно правильно називається… але, знаєте, воно дуже похоже на мікрофон… і я із задоволенням співав у такий «мікрофон». Тому, мабуть, тоді я відчував, що хочу бути артистом.

А одного разу мама привезла з Калуша з базару акордеон, і я почав займатися акордеоном. Я добре грав, але до нього мене так не тягнуло, як зараз тягне до вокалу.

До речі, у мене в селі був хор, і я, коли був студентом, керував ним декілька років.

Коли Ви відчули, що хочете співати?

Ой, я пізно відчув. Десь у 22-23 роки. От саме, коли я вступив на перший курс Київського університету, я почув про колектив «Київ» і зразу подумав собі, що я хочу співати у цьому хорі. А так склалося, що на третьому курсі від друга я дізнався про прослуховування. То я миттю побіг на те прослуховування. Ну, і як то завжди буває, вони мені сказали: «Ми вам перетелефонуємо». А всі ми знаємо, що ця фраза означає.

Але через три дні вони мені дійсно перетелефонували! А я тоді якраз сидів із другом. І ми роздумували, що будемо далі робити. У нас був квартетик: гітара, акордеон, скрипка і контрабас. А тут мені дзвонять…

Чесно кажучи, з роботою спочатку виникали труднощі, бо треба було знати ідеально вокал. Але я почав інтенсивно вчитися, слухати багатьох відомих виконавців…І я зрозумів, що ось – це моє! І я працюю натхненно, бо моя муза – пісня. Я знайшов себе! А це найважливіша річ у житті кожної людини – зрозуміти, чим вона хоче займатися.

Хто є для Вас музичним взірцем?

Я захоплююся записами Паваротті, люблю також бароко, люблю Рема співати. О, зокрема я створив собі на Ютубі канал і я скидаю туди свої кращі записи. Є маленьке досягнення: співав у національній філармонії України з оркестром. Правда з студентським оркестром, але співав і досить непогано виконав Аріо Генделя (посміхається).

У яких ще співочих проектах, окрім Х-Фрактору, Ви брали участь?

У «Голосі країни» пішов на прослуховування. Це було прослуховування перед кастингом. І от у цьому першому прослуховуванні я пройшов.

А щодо «Х-Фактору», то я був на кастингу… Ну ви це і самі бачили (посміхається). Але, знаєте що, мені через тиждень після зйомок подзвонили і сказали, що далі я не беру участі.

Це було для Вас розчаруванням?

(Замислився). Частково…не зовсім…«Х-Фактор» – це шоу-програма. І там працюють хороші постановники, режисери, журналісти, які творять це шоу. Зокрема мені дуже сподобалася журналістка, яка зі мною працювала. Вона ставила питання так швидко і різко, що треба було так само швидко відповідати. І вони якраз підібрали то, що смішно вийшло (сміється). Але я побачив, що люди мене підтримали.

Проте, знаєте, я сам не був в захваті від свого співу. І ось чому: справа у тому, що на кастингу я був хворий. І коли я прийшов у перший день, то я взагалі не міг співати, тому я попросився на другий день. І мене взяли переживання через то, що боявся чи зможу я взяти ті ноти, бо та пісня, яку я вибрав є досить важка. І от за це я хвилювався…

Чи будете пробувати ще?

Так, чому ні? До речі, от недавно мене виставили на голосування. Це голосування для додаткового відбору «Х-Фактору». Тому чекаю.

Взагалі, я би хотів, щоб українську класичну пісню і оперні твори сприймали і люди, які недотичні з музикою, і щоб вони виходили із концертної зали з радістю та задоволенням. А головне, щоб людям хотілося приходити ще і ще. Я дуже хочу поширювати українську музику. Але, зрозуміло, що для цього потрібно спонсора, бо музика – це не тільки моє захоплення, це – моя професія.

Чи підтримують Вашу участь у «Х-Фракторі» Ваші колеги із хору?

От завтра якраз йду на роботу. У нас було 10 днів вихідних. Декотрі мене уже підтримали, писали, а деякі – ще ні. Ну от завтра йду… мені самому цікаво.

Які у Вас є хобі, окрім співу?

О, я дуже люблю фотографію. До речі, у мене батько професійний художник. Але, мені чомусь не вдалося із малюванням. Взагалі – ноль. І, можливо, у мене це відобразилося у тому, що я полюбив фотографію. Фотографую я на старий дзеркальний фотоапарат. Фото виходять чудові! Ну, так, принаймні кажуть мої друзі і знайомі. Особливо від незнайомих добре оцінювати. Тому що друг, він завжди похвалить, а коли незнайома людина каже добре слово, значить це уже щось вартує.

Люблю читати книги. Щоправда, читаю їх тільки у метро, бо не дуже так уже й часу є. Люблю психологічні романи. Улюблений автор – Даніель Кіз.

Люблю подорожувати. От у школі у мене була мрія попасти в Америку. І, знаєте, вона здійснилася! Я уже був там два рази!

У Польщі був ще, в Італії, але не був у Римі. Дуже хочу. І Париж планую при можливості відвідати. Та й взагалі, чим більше, тим краще… і це я не тільки про подорожі (сміється).

Які плани на майбутнє?

Ну, якщо чесно, я не хотів би розказувати і ось чому. Одного разу у нас в університеті була зустріч із композитором Мирославом Скориком. І студенти його запитали: «Що Ви плануєте на майбутнє написати». Він каже: «Планую написати симфонію». А він уже писав ту симфонію. Але від того часу коли його оце запитали, він не написав жодної частини, і так дотепер. Тому я краще реалізую свої плани, а вже потім про них дізнаються люди. Але можу сказати одне – хочу співати – це однозначно!

Що Ви відчували коли вас обняла Настя Каменських?

(Сміється).Ой, ви знаєте, такі жарти пішли за це обнімання. Мені моя подружка сказала, що її знайомі питали: «Ти знаєш цього хлопця? А можеш його обняти? А потім ми тебе обнімим, бо його обнімала Настя Каменських». Було приємно, звичайно.

Якщо у Вас є велике бажання займатися улюбленою справою, то ніколи не відкладаєте це, не думаєте, що не вийде. Критика буде і буде – вона завжди є.