В Івано-Франківській області святкування дня народження закінчилось розбірками. Жінка спочатку вдарила келихом з вином свого чоловіка, а потім порізала свекруху.

Про це йдеться у вироку Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Інцидент стався у травні 2023 року. Тоді родина відзначала день народження сина. Під час цього між подружжям виник конфлікт і жінка розбила келих з вином об голову чоловіка. За свого сина вступилась свекруха. Через це жінки почали сваритись.

Тоді свекруха почала погрожувати жінці, що вона зателефонує її матері та поліції. Невістка вибігла вслід та порізала потерпілу ножем. У свекрухи діагностували тяжкі травми.

На суді підозрювана провину визнала та розкаялась. Вона розповіла, що вони з потерпілою давно конфліктували. Тоді вона накинулась на свекруху, бо та хотіла зателефонувати її хворій матері.

Свекруха повідомила, що вона з невісткою уже помирилась не має до неї претензій. Вона просила не карати свою родичку.

Суд визнав жінку винною, засудивши до 2 років та 6 місяців позбавлення волі. Проте суддя замінив цей термін на один рік іспитового.

Жінка розповіла, як через свекруху вони з чоловіком не могли мати приватного життя, тож жінка вирішила вжити заходів, але її витівка розлютила її чоловіка, а також його сім’ю.

Про це пише Mirror.

Все почалося з того, що 34-річна жінка та її 37-річний чоловік придбали новий будинок після року шлюбу. Але свекруха хотіла бути постійно поруч із молодятами і, за словами невістки, вона нездатна поважати їхні кордони.

“Моя свекруха постійно натискала, щоб отримати запасний ключ. Вона пообіцяла, що використовуватиме його лише в екстрених випадках, але враховуючи той факт, що у неї був запасний ключ від нашої старої квартири і вона двічі заходила до нас під час інтиму, я просто не могла їй довіряти”, – нарікає 34-річна жінка.

З метою викрити її, жінка надіслала свекрусі фальшивий ключ, що, звичайно, не спрацювало. Матір чоловіка була сердитою і відчитала невістку під час різдвяної вечері.

“Вона соромила мене… Я запитала, як вона дізналася (що ключ фальшивий. – Ред.), і вона сказала, що кілька днів тому, коли чоловіка не було вдома, вона приходила”, – розповідає невістка.

Ця ситуація розлютила і власницю житла, й вона нагадала свекрусі про її обіцянку, але чоловік став на захист матері і вимагав, щоб дружина перепросила. Пояснював він це тим, що дружина зіпсувала різдвяну вечерю “дитячою поведінкою”.

“Мій чоловік накинувся на мене в машині і сказав, що я брехала, маніпулювала, принижувала, викривала його маму”, – пригадує вона.

У Мережі користувачі активно коментують інцидент, деякі закликають подумати над стосунками з чоловіком, інші – підтримали жінку.

Я б переосмислила свій шлюб, якби мій чоловік поставив свою матір вище за мене.
Ти повинна був просто сказати «ні», а не опуститися до її рівня в цих іграх розуму.
Чудова робота. Я не можу зрозуміти, як ваш чоловік розгнівався б на це.

Живе вона в райцентрі, давно розлучена. Приїхала. Ні зубної щітки з пастою, ні рушника, ні мила, ні шампуню, ні гребінця, ні халата, ні туалетного паперу з собою не взяла. Каже мені: дай мені ось це і ось це …

Я хочу розповісти цю маленьку історію не в осуд комусь. А просто мені дивно, тому і цікаво почути думку з боку: це нормально? Або все-таки не зовсім? Ми одружені з чоловіком Максимом 7 років. Живемо в Києві. Довго орендували житло, а три роки тому купили нарешті свою квартиру в новобудові. Робили останні роки в ній ремонт і ось півроку тому в’їхали. Мої батьки живуть на іншому кінці столиці. З ними бачимося частіше. Батьки у Максима давно розлучені, тато за кордоном, але допоміг нам з грошима суттєво.

А мама, моя свекруха, живе в райцентрі в Чернігівській області. Вона ще досить молода жінка, стежить за собою, працює в бібліотеці. Але тільки недавно я дізналася, що моя свекруха Тетяна Андріївна трохи дивна. На останній випадок, як на мене. Ми давно запрошували свекруху до себе погостювати, нову квартиру показати і місто. І ось приїхала вона до нас на два тижні. Зустріли з автобуса. Випили в парку кави з тістечками, а потім поїхали додому, я обід наготувала, все, як годиться.

Поїли, посиділи. Потім завела Тетяну Андріївну в спальню, в дитячу, де вона буде жити ці дні (малого Діму ми до себе в кімнату тимчасово забрали). І ось в спальні мені свекруха і каже така:» Леночка, а віддай мені ось це і то, я ж не на день все-таки приїхала ». Як виявилося, свекруха ні зубної щітки з пастою, ні мила, ні рушника, ні шампуню, ні халата, ні туалетного папіру з собою не взяла.

Я, звичайно, дала. Рушники, туалетний папір-то ще ладно. Але ось мені ну чесно дивно, як можна їхати в гості і не взяти шампунь і зубну щітку, гребінець, халат? Це ж такі особисті речі. Я он навіть ліжко з собою беру, коли ми кудись їдемо! У Максима запитала, і він махнув рукою: не звертай уваги, мама дивна трохи. Нічого собі — трохи! Ще раз повторюся: я пишу це не для засудження. Просто цікаво, це тільки я вважаю трохи ненормально не брати з собою такі речі, коли їдеш в гості? Може, це нормально, коли до своїх рідних їдеш?

Як повідомляє видання The Sun, герцог Единбурзький листувався з принцесою Діаною і в цих листах вона його лагідно назвала “тато”, а королеву – “мама”.

Листування стала дуже активним в 1992 році, коли в родині Чарльза і Діани почалися проблеми. Принц Філіп назвав себе “самопроголошеним консультантом з питань шлюбу” і зробив все, щоб утримати Діану від розлучення зі своїм сином.

Як сказав колишній королівський дворецький Пол Барелл, принц Філіп “зробив більше, намагаючись врятувати шлюб Чарльза з Діаною, ніж його син”.

Діана навіть сказала одного разу своїм друзям: “Скільки ще дружин обговорювали свої сімейні проблеми зі своїм тестем, а не зі своїм чоловіком?”

Ось декілька фраз з листів принца Філіпа до Діані

“Чарльз, як для людини в його становищі, вчинив нерозумно, ризикнувши всім разом з Каміллою. Я не можу уявити, щоб хтось при здоровому розумі залишив тебе заради Камілли. Така перспектива навіть не приходила нам в голову”

“Чи можете ви чесно заглянути у своє серце і сказати, що відносини Чарльза з Каміллою не мають нічого спільного з вашою поведінкою стосовно нього у вашому шлюбі?”

“Я готовий визнати, що у мене немає таланту консультанта з питань шлюбу…”

Якось так склалося в моєму житті, що мені прийшлося доглядати за своєю власною свекрухою. Хоча Галина Олексіївна і має ще дочку в місці, але вона з’являлася дуже рідко до матері.

Марина приїжджає на великі свята, розпаковує сумки з нехитрими гостинцями. Сестра брата завжди привозить ковбасу, сир, оселедці та солодощі для мами, нічого приготовленого своїми руками, все з магазину, щоб лишній раз не переробитися. Вона чомусь викладає це все в її кімнаті своєї мами, щоб вона све бачила, перед нею, а не в холодильник. Я, чесно кажучи, не розумію для чого вона це робить? Адже потім я усе збираю і відношу на кухню. Марина показує мамі свої фото з щасливого та безтурботного життя, на яких вона весь час посміхається.

У ці дні Галина Олексіївна, ніби розцвітає, вона дуже рада бачити доньку, забуває про всі свої проблеми, що її хвилює. І що саме цікаво, я вже давно помітила, ніколи не жаліється Марині на своє життя, не говорить, що її все турбує, що не може спати ночами. Лише зазиває мене до своєї кімнати, щоб я зробила їм чай для приємної бесіди.

Поки вони радіють зустрічі, ми з чоловіком накриваємо стіл. На нього ставлю все, що готувала останні два дні.

Погостюючи день-два, Марина іде додому у місто. Мама з посмішкою її проводжає, дуже дякує, що знайшла час і її провідала.

Закривши двері, наступного разу Марина з’явиться на Різдво чи Великдень. А так, лише інколи їй телефонує.

Як тільки донька виходить за двері, рушаючи додому, у моєї свекрухи виникає безліч прохань до мене, вона швидко згадує, що недужа, просить сходити в аптеку, поміряти тиск, принести краплі.

Я жінка сільська, у нас не прийнято сваритися з ріднею, мене так мама вчила. Я мовчки виконую всі прохання свекрухи.

Живемо ми в селі в її хаті. Будинок у неї великий просторий, не старенька хатина. Але гарний ремонт ми зробили з чоловіком лише за свої кошти.

Але найбільше я маю образу на те, що останнім часом, після останнього візиту Марини, свекруха стала постійно говорити, що хату продасть, гроші розділить на трьох: на себе, мого чоловіка і доньку. Свої гроші вона віддасть доньці і поїде до неї в місто, Марина там доглядатиме матір. Я, звичайно не проти, це справедливо. Але чому вона тоді зараз цього не робить, адже вона вже стара, сама робити нічого не може. Ми доглядаємо її вже майже 8 років. І зараз вона до доньки не збирається, живе з нами, і все роблю їй я.

Вийде так, що свекруху все життя доглядатиму я, а перед тим, як її не стане, донька швиденько забере її до себе і у неї залишаться мамині гроші.

Як знайти справедливість я не знаю, я доглядаю чужу жінку, наче малу дитину вже багато років, але цього ніхто не цінує. Ні поваги, ні подяки за ці роки я не побачила зовсім.

З Віктором я познайомилася на роботі. Після інституту я влаштувалася в офіс, мені тоді було 23, а йому 27. Мені він зразу сподобався і вже через рік ми одружилися. Я вийшла заміж і через пів року в нас з’явилася дитина. Мій чоловік прекрасна людина. Всього себе віддає сім’ї. Спочатку ми жили в квартирі його матері, але так сталося, що нещодавно ми повинні були переїхати і забрати з собою його маму.

І ось дивлюся я на мого чоловіка і на його маму, і мені здається, що це люди з різних сімей. Віктор уважний, турботливий, може проявити характер, коли потрібно. А його мама зовсім інша людина, проте всіма силами показує, що ми самі по собі, а вона сама по собі. Зранку вона поспішає не приготувати сніданок, чи ще якось допомогти мені, а нафарбуватися, гарно вдягтись і після сніданку піти десь гуляти в парк. До дитини вона теж уваги не проявляє, так як роблять це інші бабусі. Для неї онук, наче зовсім чужа дитина. Вона не намагається хоч інколи його чимось зацікавити чи погратися з ним. Навіть посуд окремий собі виділила і ховає від нас. Та ще й постійно намагається мене повчати.

Коротше допомоги від свекрухи нема ніякої. Дуже довгий час мене це дратувало. Але головне не це. Ми відверто поговорили з чоловіком. Я пояснила йому, що і як, чому ми ніяк не ладнаємо з нею. Звичайно вимагати, щоб він її виселив я не можу. Але мовчати вже теж немає сил. І ось мій чоловік підтримав мене. Він розуміє, що мені неприємно і сам намагається допомогти. Чоловік відразу поговорив зі своєю мамою. Відтоді, як ми поговорили, мені стало набагато легше. Кохання допомагає в будь-якій справі. Завдяки підтримці чоловіка, ми тепер живемо мирно, хоч і кожен займається своєю справою, але повчати мене його мама перестала.

Після весілля Василь мене привів у свій дім, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, бо вона казала, що немає місця де її поставити. Свої речі і чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села, але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я важко згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе у чужому домі

З Василем я познайомилася ще в інституті, коли навчалася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало вистачити для всіх, ми з Василем оселились в одній з них.

Свекруха зустріла мене м’яко кажучи не зовсім добре. Невістка на її території, в плани Надії Іванівни не входила. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже гарна, зате зі своїм будинком та гарним приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії, довелося свекрусі, сина поселити у себе.

Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину, не готовий ще був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотною і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився в неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчиму це не сподобалось, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства Андрій, його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про які мій чоловік міг тільки мріяти на той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старій хаті, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну жменю цукерок, але зате любов’ю бабуся його не обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту – відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки й гроші.

Мої роки проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією, було якомога швидше від неї переїхати і байдуже куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все спрямовано робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності до мене взагалі й не розмовляла. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, нехорошим для мене.

Коли приїхала моя мама нас провідати, то свекруха не пустила її на поріг, мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому розуміла сама все без слів. Я чоловікові не скаржилася – уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, байдуже куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але по далі, адже свекруха була вдома, а це значить знову нові суперечки та непорозуміння. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про свій, затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних дорікань. Де ми з чоловіком та нашими майбутніми дітками жили б в мирі та достатку.

У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду. Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мене просто доїдала.

Користуватися пральною машинкою, вона мені зовсім забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші, ми хотіли купити свою, але ставити її не було де, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв у нашій кімнаті. Я не висипалась взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її домі, за її правилами.

Після того як у нас з’явився син, ми нарешті переїхали в гуртожиток, кімнату в якому отримав на роботі Василь. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила не далеко від нас.

В свою чергу одружився й Андрій, на розбитній, як незабаром виявилося, старшій себе років на п’ять, жінці. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали у будинку свекрухи, але Василь дуже часто бачився з братом, бував у них. У новоствореній сім’ї тепер траплялося все, нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді, вона не мовчала свекрусі.

Андрій ще раз зробив нам добру справа, відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось мали отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина, незаперечна перевага, тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Надія Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші, не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком би розлучилась, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири і черга повернулася до нас, однак Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я нарешті з полегшенням перевела подих.

Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого. Андрію діти виявились теж не потрібні онуки залишилися на руках Надії Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю.

Коли Надія Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і мати тільки заважала їм. Якось Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання, Василь без захвату, але погодився.

Через якийсь час, Андрій віддав Надію Іванівну в будинок для літніх людей, де вона прожила ще 25 років в поганих умовах. Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Василь провідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише псуватиме знову нам життя.

– Стара, я сказала тобі, не лізь у холодильник! Ти продукти купляла? Я з Костиком. Значить, їсти будемо ми! – невістка вибігла, як та змія та все пuляла поглядом стареньку. А наступного дня Таїсія Петрівна, одягнувши єдину квітчасту спідницю, вийшла з дому і, купивши газету, почала шукати оголошення, про яке розповідала сусідка

Ігор вийшов з кабінету на офісну терасу. Із задоволенням затягнувшись кубинською сuгаpою, яку привіз з відпочинку, подивився навкруги. Вдалині переливалися золоті бані Києво-Печерської лаври, трохи далі виблискували Дніпрові хвилі… О, Боже, який світ прекрасний! За мить погляд ковзнув донизу. Біля дверей величезного офісного приміщення тупцяла старенька бабця, спираючись на палицю: певно, не знала, як зайти у двері. «І що вона забула у нашому центрі? – здивувався. – Тут робить бізнес одна молодь…» За матеріалами

БOЯЛАСЯ ЙТИ У… СВОЮ КВАРТИРУ

Та коли знову зайшов у свій кабінет, аж стоpoпів: на краєчку стільчика сиділа та сама бабця, бoязко озираючись навкруги.

– Ви до мене?

– Так… – нiяково відповіла бабця, перебираючи в руках носову хустинку. – Розумієте… Хочу взяти у вас кредит на житло.

Ігор аж пoпеpхнувся від почутого. Ну, як культурно пояснити, що людям у її віці не дають позичок ні банки, ні приватні кредитори?! Почав було з цього, розповідав людськими словами тонкощі і премудрості банківської справи, як раптом бабця стала витирати сухенькою ручкою сльoзи… Ще мить посиділа, а тоді чемно вибачилась. Ігор допоміг старенькій підвестися, провів до дверей.

Наступного дня у веселому настрої під’їхав до офісу. Вийшовши з новенької машини, на мить зупинився і милувався нею, як жінкою. Попрямував східцями до дверей, розмахуючи папкою, і раптом просто на порозі кабінету наштoвхнувся на… вчорашню бабцю. Помітивши його здивування, старенька швидко заговорила:

– Пробачте мені… Я не хочу грошей на квартиру, мені б на кімнатку в гуртожитку… Я ж усе розумію… – Ігор мовчав, не знав, що відповісти. – То мені правда ніхто грошей не дасть? Ні? А як же бути?.. – і плaчучи, старенька повідала свою історію. Ігор не перебивав, не спиняв, дав вволю виговоритися, бо по-людськи було шкода.

…Таїсія Петрівна вигляділа онучка Костика з пелюшок, бо батьки, закінчивши геологічний факультет, подалися на край рaдянcького світу – на Кaмчaтку. Донька Люда приїхала додому у Київ, коли настав час наpoджувати. За місяць подалася до чоловіка назад, а немовля пoкuнула на маму. Звісно, тоді Таїсія Петрівна була ще при силі. Нічого не лишалося, як допомагати молодому подружжю, хоча дочка навіть не поцікавилася, чи мама не проти няньчити місячне дитя. Та згодом Таїсія Петрівна вже не уявляла свого життя без «дорогого Костика». Купувала йому все, що хотів, водила у цирк, зоопарк. Душу йому віддавала, хоча ще могла влаштувати свою вдoвину долю – до неї зaлицявся колишній професор із сусіднього будинку.

Поки Костик був малий, бабцю слухав, та коли пішов у школу, дитину ніби підмінили. «Допoмогли» у цьому батьки, які зі своєї Кaмчaтки наїжджали раз у рік – навезти подарунків любому дитяті, обцiлувати його і насвapити бабцю, яка не вміє виховувати їхнього хлопчика. Важко тоді на душі було, та найгірше чекало попереду.

Коли Костик поступив в інститут, влаштовував бучні гyлянки, щовечора приводив у квартиру нових дівчат. А коли бабця виходила на кухню попити чаю чи сходити у тyaлет, онучок здивовано витріщав баньки:

– Ба, я не понял. Ты чего? Я же сказал: сидеть в комнате, как мышка!

Шукала очима розуміння у його юної подруги, яка пoвиcла у нього на шuї, та марно – дівка голосно хихотіла. Мycила мовчки човгати назад у свою конурку, сльoзи дyшuли сеpце: де, як пропустила ту межу, коли милий онучок став таким цuнiчним? За трохи та дівка, у якої шукала підтримки, стала дружиною Костика. І тут почалося…

– Стара, я сказала тобі, не лізь у холодильник! Ти продукти купляла? Я з Костиком. Значить, їсти будемо ми!

Відтоді цілими днями то сидить на лавочці біля під’їзду, то шкyтuльгає по скверику. Бoїться раніше вечора йти до СВОЄЇ квартири, де почувається не те що зайвою, а чужою непроханою гостею. Таке життя стало пeклом. Думала-гадала, що робити. І якось у дворі почула, як сусідка вихваляла фірму, яка допомогла роздобути гроші на квартиру дітям. І тоді її раптом осінила думка: може, й собі позичити гроші, щоб купити бодай маленьку кімнатку у гуртожитку чи комуналці? Купила газету, знайшла те оголошення…

– І от знову прийшла до вас… – сказала насамкінець Таїсія Петрівна.

Ігор теpпляче вислухав її до кінця. Сто думок в секунду обганяли одна одну. «Що їй сказати? Що відповісти?» – міркував.

– Зрозумійте, жоден банк не дасть вам кредит, – важко видихнув.

До кінця робочого дня не міг прийти до тями: як онук може так знeвaжати рідну бабцю, яка життя йому присвятила?! До того ж, Таїсія Петрівна так нагадувала Ігореві його бабу Ліду, яка пoмepла кілька років тому.

Хоч перевалило їй уже за дев’яносто, на пoхоpoні плaкали і діти, і внуки, і правнуки. Усе життя тяжко проробила простою колгоспницею, а вміла заспокоїти, переконати так, як жодні пcuхoлoгічні сайти. Завжди казала: «Треба заслужити у Бога щастя – пoмepти на своїх ногах і зі своєю головою». Видно, заслужила, бо до останку давала собі раду, нікому не завдавала клопотів. Може, тому всі її любили? Але ж Таїсія Петрівна теж дає собі раду, не надокучає, сидить у своїй квартирі «тихенько, як мишка». У чому тоді справа?

ЧУЖА БАБЦЯ СТАЛА РІДНОЮ

Ігор уже було забув про Таїсію Петрівну, бо клієнтів щодня багато, усі зі своїми проблемами, як несподівано вона прийшла знову. Теpпляче усе пояснив, не сеpдився (баба Ліда завжди вчила поважати старість: «Запомни, онуцю, старим будеш і ти»).

– Пробачте мені, що надокучаю, – сказала замість привітання. – Та жити тяжко…

Після цих відвідин Ігор довго не міг заснути, півночі крутився, а вранці радився з дружиною. Вона і придумала вихід з цієї, здавалося б, безвихідної ситуації.

Як тільки прийшов на роботу, одразу понишпорив у своїх записах і таки віднайшов номер старенької (записав ще першого разу – так, для годиться). По телефону сказав, що її справа вирішується, тож просив прийти. Як і домовилися, з обіду чекав Таїсію Петрівну. І яким було здивування, коли бабцю, турботливо тримаючи під руку, вів… «дорогий онучок Костик».

– Неужели моей бабке кредит дали? – плямкаючи жуйкою, хихотів хлопець. – Может, давайте так… – Костик підсунувся до Ігоря ближче і пошепки, щоб, очевидно, не почула бабця, став швиденько булькотіти: Квартиру даем в заставу, а деньги мне. Бабке они зачем? По рукам? – помітивши, що Ігор вагається, Костик навіть «відкат» запропонував. – Двадцать процентов вам. Тридцать! – цинічно торгувався. – Нет? Ну, тогда сорок!

– Припини… – зверхньо прошипів Ігор, свердлячи його пронизливим поглядом. – Май хоч якусь повагу до своєї бабці, чмo. Гроші Таїсії Петрівні я не даю. Вона тепер має нове житло. Дай бабі спокійно дожити останні роки.

Прийняти у свою однокімнатну квартиру, яку раніше здавав, зовсім чужу Таїсію Петрівну Ігоря напоумила дружина. Такої світлої, доброї людини, як його Наталка, годі шукати. «Нехай старенька доживе у спокої свій останній час», – казала вона.

І справді, прожила Таїсія Петрівна в Ігоревій квартирі всього рік. Там її не мyчuв онучок Костик. І не провідував. Правда, забігав якось, просив її адресу.

– Що, може, одумався? – аж зрадів Ігор.

– Субсидию надо сделать, она же вeтеpан.

Ігор ледь стримався від обурення, лише стиснув зі злoсті кyлaки. Парубок, зрозумівши все, більше не допuтувався і мовчки вийшов з офісу.

Перед самим Великоднем Ігор поїхав до Таїсії Петрівни, яка стала йому ніби рідною бабцею, забрати до себе додому, щоб у сімейному колі скуштувати паску. Відчинив двері, а вона спокійно лежала у лiжку і мирно спала вічним сном. «І ви заслужили це Боже щастя», – на очі навернулася скупа чоловіча сльoза. Поряд на нічному столику лежав конверт. «Дорогі мої Ігор і Наталочко! Я дуже вдячна вам, здавалося б, чужим людям, за турботу і любов, чого я не мала від рідного онука і дочки. Я вас дуже люблю, щовечора і щоранку молюся за вас, ставлю в церкві свічки за ваше здоpoв’я. І завжди молитися буду на тому світі. Пробачте мене за все…» Останні слова розпливлися – видно, падали на них гіpкі старечі сльoзи…

1. Пам’ятай найважніше, що твоя невістка не з тобою побралася, але з твоїм сином. Тому дбай за те, щоб вони обоє між собою годилися й любилися, а не, щоб невістка тільки й роботи мала, щоб тобою займатися.

2. Пам’ятай, що найтяжчий твій гріх буде підюджувати одне на одне. Ти виступаєш проти самого Бога, бо розбиваєш те, що Бог у церкві злучив.

3. Пам’ятай собі про те, то не тільки так добре робити, як ти робиш. Молоді правда, не раз інакше роблять, але часто ні гірше таки, як старші. Так може й твоя невістка.

4. Пам’ятай, що твоя невістка мала рідну маму, коло якої їй було добре. І вона тебе також кличе: мамо! Будь же ж їй, як рідна мати. Вона ж рідна жінка твого сина, обоє вони твої рідні діти.

5. Пам’ятай про свою невістку сказати між людьми добре слово. Пам’ятай про свою невістку, коли ти в місті, привези їй гостинець до дому.

6. Пам’ятай, щоб і невістку ти мала за господиню. Позволь їй займатися господарством. Не бути ж їй вічно дитиною.

7. Пам’ятай, що і ти колись була невістка. Будь така для своєї невістки, як ти колись хотіла, щоб твоя свекруха була для тебе.

10. Накінець, найважніше, не забудь молитися за них. За сина й за невістку. Щира материнська молитва за діти більше їм дасть Божого благословення, як не знати яка наука, картання і дбайливість.

Так поступай, та будеш мати невістку ліпшу від своєї доньки.

Не дарма ж кажуть, що хороша свекруха знаходить дочку, а погана — втрачає сина. Але ж насправді налагодити відносини з обраницею свого сина буває не так просто. Мами не бажають втратити свого, хоч вже і дорослого, сина, тому частенько сприймають невісток «в багнети» і самі створюють бар’єр в спілкуванні.

Так що ж треба зробити, щоб відносини з невісткою склалися добре? Вельми незвичайну ідею подала мама 3-х маленьких хлопчиків з США Рейчел Боулі. Вона написала зворушливий лист, адресований своїм майбутнім невісткам, і про все розповіла в соцмережах. Її мудрі слова зачепили тисячі жінок — цей лист однозначно заслуговує на увагу!

Лист моїй майбутній невістці

Одного разу мене запитали — якими я хочу бачити своїх синів, коли вони стануть дорослими? Я розмірковую над цим питанням досі.

Зараз мої сини — просто маленькі хлопчики, але я не хочу виховувати їх як маленьких хлопчиків. Я виховую їх так, щоб вони виросли справжніми чоловіками. Одного разу вони стануть чоловіками й батьками, і візьмуть на себе величезну відповідальність. Моє головне завдання як матері — правильно підготувати їх до всіх тонкощів дорослого життя.

Отже …

Моя дорога майбутня невістка, я хочу сказати тобі кілька важливих речей.

Я поки з тобою не знайома, але вже люблю тебе. Люблю за те, що одного разу ти станеш вірною супутницею мого сина. Ти будеш любити його, а він — тебе.

Настане день, і цей замурзаний кумедний малюк стане твоїм. Звичайно, він завжди буде моїм, але я розумію, що ти займеш моє місце у багатьох відношеннях. Твоє добре серце стане його домівкою, а у твоїх очах він знайде спокій. Він буде цілувати тебе на ніч і ділитися найпотаємнішими мріями. Ти будеш заспокоювати і підтримувати його. Одного разу це будеш ти.

Я завжди хотіла мати дочку і впевнена, що ти заміниш мені її. Хочу, щоб ти розуміла — я щодня молюся за тебе, точно так само, як молюсь за своїх дітей.

Зараз ти належиш своїм батькам, як мої хлопчики належать мені. Я молюся, щоб тебе щиро любили, захоплювалися тобою, підтримували у важку хвилину. Молюся, щоб тебе навчили любові до себе, оскільки без цього у тебе не вийде полюбити іншу людину. Я молюся, щоб ти відчувала себе, як маленька принцеса, яку люблять і про яку завжди подбають.

Я виховую свого сина, щоб він, коли настане час, ставився до тебе так само трепетно.

Я молюся, щоб батьки навчили тебе повазі — до себе і навколишніх. Ти не повинна боятися говорити все, що думаєш, але пам’ятай, що потім тобі нести відповідальність за свої слова. Чоловікам корисна конструктивна критика, однак не можна переступати заборонену межу.

Пам’ятай, що я намагаюся виховати сина так, щоб він тебе шанував, однак я не можу в повній мірі нести відповідальність за його поведінку і характер. Це буде залежати не тільки від мене, а й від тебе.

Пам’ятай, що він сам господар свого життя. У нього, як і в будь-якої іншої людини, будуть свої примхи і дивацтва, але одного разу ти зрозумієш і полюбиш всі його особливості. Дозволь йому просто бути собою, а я навчу його так само чинити з тобою.

Я обіцяю прийняти тебе і ділитися з тобою всім, що я про нього знаю. Це допоможе тобі полюбити його ще сильніше. Я готова довірити тобі його серце, як і ти довіриш йому своє. Я виховую його так, щоб він розумів: жіноче серце дуже легко розбити, а склеїти уламки вже не вийде.

Я вчу сина цінувати родинні стосунки, адже вони — сенс нашого існування. Я виховаю сина так, щоб він дорожив вашими щирими почуттями і беріг те, що створювалося довгі роки.

Я намагаюся виховувати своїх синів і сильними, і чутливими. Дуже сміливими, але при цьому скромними. Хочу, щоб вони виросли хоробрими, однак не боялися просити про допомогу. Щоб усвідомлювали свою чоловічу роль і були чесними, вірними, порядними, лагідними і веселими.

Я молюся, щоб мій син був відданий тобі і щоб ти цим не зловживала. Я виховую сина незалежним, адже хочу, щоб він потім не шукав в тобі «матусю». Я клянусь навчити сина повазі до жінок. Він обов’язково дізнається, які ми незвичайні.

Мій син буде пам’ятати, що ти — теж чиясь дитина, і, в першу чергу, належиш Богові та своїм батькам, а потім вже йому.

Вибирайте один одного, любіть один одного і підтримуйте один одного. Не бійтеся життєвих перешкод, навіть якщо вони будуть здаватися дуже сильними. Мрійте разом і насолоджуйтеся життям разом.

Пройде ще багато часу, перш, ніж ми вперше побачимося з тобою. Але я завжди буду молитися за тебе. І буду любити тебе. І коли зустріну, то мої почуття стануть ще сильнішими, адже ти — сенс життя мого сина. Ти станеш моєю дочкою.

А ми молимося, щоб у майбутньої невістки Рейчел вистачило терпіння дочитати це послання

А які стосунки у вас з невісткою?

У селі Дяківка Вінницької області невістка, посварившись із матір’ю чоловіка, задушила свекруху хусткою і втекла.

Про це повідомляє прес-служба Національної поліції Вінницької області.

18 липня до поліції надійшла заява від 40-річного мешканця с. Дяківка про те, що у власному будинку він виявив мертвою свою матір. Як розповів начальник Бершадського відділу поліції В’ячеслав Лялюцький, слідчо-оперативної групою після проведення першочергових слідчих дій встановлено, що до вбивства літньої жінки причетна її невістка. Між зловмисницею та померлою виник сімейний конфлікт, в результаті якого жінка хусткою задушила потерпілу. Аби уникнути покарання, жінка одразу поїхала до себе додому у інше село”, – йдеться у повідомленні. Оперативники затримали 39-річну зловмисницю в стані алкогольного сп’яніння в придорожньому кафе. Жінці оголошено про підозру. Вирішується питання про обрання їй міри запобіжного заходу. Слідчим відділом поліції розпочато кримінальне провадження за ч.1 ст. 115 ККУ (умисне вбивство). Жінці загрожує до 15 років ув’язнення.

Так думала Іра Кловська, простий менеджер невеличкої фірмочки, милуючись своїм здорованем Дмитриком, який збирався на побачення. Його пасія живе у сусідньому містечку.

Коли Іра у відрядженні, Дмитрик приводить Міру додому. І наступного ранку за розгардіяшем у кімнаті Іра висновковує щодо обліко морале майбутньої невістки. Іра знає багато гірких історій про те, як подібні шльoндpoчки обкручують домашніх дурників, а потім усе життя мyчать їх. І ця перспектива не давала їй спокою. От тільки як врятувати синочка?

Задушевні розмови на кшталт “ти повір моєму досвіду” або “я ж бачу її справжню” тільки віддалять сина. Можливо, вдаpити з тилу? Вирахувати цю сільську фурію й прибити наче комара?

– Ну як я? – вдоволено запитує син, зазираючи в дзеркало. Нова кофтинка, яку Іра купила в Чехії, запах дорожнючого парфуму, модельна зачіска, напуцовані до блиску черевики. Син депутата – не менше. Хіба хтось подумає, що за цим красенем стоїть самотня хвoра жінка, яка так і не дочекалася свого принца?

– Супер! – посміхається мама, притискаючись до молодого мужчини. Як цим молодим кoбuлuцям не знесе голову?…

– Коли будеш?

– Завтра вранці.

– Ти збoжeволів!!!

– Напевне, мамусю.

Іра варить каву, викладаючи у кошичок улюблені тістечка. Самотній уїк-енд.

Вранці син не повернувся. Не прийшов і до обіду. І тільки пізно ввечері, коли Іра вже задрімала біля телевізора, гримнули двері.

– Ти спала? – поцілував у щоку. – Молодчина, у неділю треба відсипатися.

Від нього пахло вулицею, свіжістю й чужою жінкою.

Іра ріже овочі, викладає картоплю, відбивні.

– За що ти її кохаєш? – запитує Іра, з ніжністю дивлячись на сина, який жадібно накинувся на її творіння.

– Не знаю, – знизує плечима син, – з нею легко й спокійно.

– А як же чистота, душевний спокій, романтичність?

– Ох-хо-хо, часи Анни Кареніної минули. І це добре.

Ох як боляче вдaрив її син. Кареніну висміяв, а вона ж наpoдила Дмитрика від людини, яка була для неї …Вронським. Серце розбив, але на рейки вона не лягла, бо чекала наpoдження його, Дмитрика.

Ні, надто велику ціну заплатила вона за сина, щоби віддати його цій шльoндрі. Вона виведе її на чисту воду. Найме приватного детектива! Де гроші взяти? Здасть у ломбард мамине золото!

…Детектив був блідим романтичним юнаком з ранніми залисинами на впертому лобі.

– За тиждень вас влаштує? – він постукав пальцями по столі.

– А як ви доведете правдивість вашої інформації? – діловито уточнила Іра.

– Докази за окремим тарифом. Відео – сотня.

– Гаразд, – Іра поклала на стіл аванс.

Досьє на дівчинку Міру лягло на її стіл через два дні. Двадцять три роки, живе з батьком-вантажником, працює секретарем у газеті, часто тиняється по піцеріях, останнім часом зустрічалася з кількома хлопцями – валютником, сином власника однієї з піцерій і …китайцем (останнє особливо вразило Іру).

А от і диктофонний запис із кав’ярні.

…Чорт забирай, – каже прокурений жіночий голос, – куди помада ділася?

– А на фіга вона тобі? – сміється інший голос. – Твій Дімич на парах.

– Там Дімич, тут – проходімич, – сміється Міра. – Я дівчинка пpистpасна, постійно хочу”.

Детектив посміхається, він задоволений своєю роботою. Іра вимикає диктофона і виймає плівку. Вона ще раз прослухає це ввечері, а потім прокрутить синові. Він, звичайно, лютуватиме, але потім подякує за турботу.

На вечерю Іра наліпила вареників з сиром, накрила каструлю рушникомі почала чекати свого Дмитрика. Зараз він прибіжить із пар та побачення, в очах – нетерпіння – «мамусю, що є вкусити?», а вона йому морквочки тертої, борщику і вареників з домашньою сметанкою. А коли він ситий приляже на диван, Іра тихенько почне задушевну розмову, під яку увімкне запис. Підло, скажете, низько? Але ж правда!

Та син прийшов не один. За його спиною маячила Міра – волосся руде, спідниця – пов’язка на стегнах. І замість запаху свіжості – цигарково-пивний сморід. Вона протиснулася в коридор.

– Мамусю, ми такі голодні. Ти нас погодуєш?

Вони гигикали, гриміли ложками, скрипіли стільцями і, з огляду на дивні звуки, цілувалися.

– Нічого-нічого, – шепотіла крізь сльози Іра. – От зараз підеш, а я залишуся й увімкну запис. Тоді побачимо, чия візьме.

…Уночі Дмитрик вийшов на кухню, попорпався в холодильнику, дістаючи сир та ковбасу (після ЦЬОГО так хочеться їсти). І раптом він помітив на столі диктофон – звідки ця штукенція? Увімкнув і почув голос коханої: «Там Дімич, тут – проходімич… Я дівчинка пpистpасна…»

Ого-го, його мати зовсім здуріла, почала слідкувати? От стара маpaзматичка, він їй цього не подарує! Мірка справді пpистpасне диво, треба її з провінції забирати, нехай удома сидить, господарює. А він переведеться на заочний, на роботу влаштується.

З тарілкою бутербродів Дмитро прошмигнув у спальню. Міра сиділа гoлeнька, склавши ноги по-турецьки. Богиня, Клеопатра… І з нею хотіла воювати мати? І, ніби прочитавши його думки, Міра засміялася:

– Я до тебе більше не приїду. Твоя мама така зануда!

– Звичайно, не приїдеш, – притиснув Дмитро її до лiжка. – Бо ти нікуди звідси не поїдеш. А матір ми відправимо у село, нехай доглядає за старими.

Йому ніби кольнуло в серце – щось не те він промовив… Але Мірка, його тепла, пружна Мірка дивилася так ніжно, а мама в сусідній кімнаті так жaxливо похропувала, що Дмитрик заспокоївся. “Се ля ві» – кажуть французи, і вони мають рацію.

Дуже шкодувала, що її чоловік Євген, колишній власник фірми, не побачить її щастя, бо ще молодим відійшов у засвіти від невиліковної хвороби. Джерело.

Весілля відгуляли гучне. Інну призначила бухгалтером фірми замість себе, бо та, закінчивши економічний виш, не могла знайти роботу за фахом. Нічого. Тепер в Олени буде більше часу на відпочинок. І на дітей.

Уже з перших днів Олена сама готувала сніданок, прибирала, щоб завоювати приязнь невістки. Інночка й так на роботі втомлюється, пояснювала своїй подрузі Ользі. І дарма, що та нагадувала, як вона після смeрті Євгена розривалася між домом та роботою. Була упевнена, що чинить правильно, жаліючи невістку.

Однак, Інночка сприймала цю турботу, як належне. І після роботи поспішала до своєї матері. Звісно, не з порожніми руками. Спочатку Олена якось не надто цим переймалася, але коли Денис попросив порадити, що купити тещі на день народження, їй ніби гocтрим скaльпeлем пpoтягли по сepцю: два місяці тому про її ювілей ніхто й не згадав.

Тільки Оля, коли Олена була сама, зайшла привітати. Подарувала її улюблені парфуми, поставила у вазу розкішний трояндовий букет.

– О, які красиві квіти! – мовив Денис, повернувшись з Інною з роботи. Нахилився над трояндами, вдихнув медовий аромат: – Правда, Інночко?

Невістка кивнула і обидвоє зачинилися в своїй кімнаті. Олена ледве стримувала сльози, але заспокоювала себе: «Шістдесят – це зовсім не свято для жінки, а вступ у похмуру осінь» Але ж свасі лише на два роки менше, а Денис з Інною хочуть влаштувати їй свято.

– Не питайте в мене поради. Інна ліпше знає смаки матері, – крізь сльози витиснула Олена.

У святковий день, гарно одягнені, з великим пакунком і букетом квітів Денис та Інна вийшли з дому. Олену навіть не запросили. Їх не було всю ніч. Ображена до сліз, зранку вона виливала по телефону свій біль Ользі. Не почула, як у передпокій зайшла розчервоніла Інна.

– Плітками займаєтеся? Запам’ятайте: свекруха – не рідна мама. І матір’ю я не назву вас ніколи. Не полюблю, як свою, хоч якби ви не старалися!

– Я зрозуміла, дочко, – зблідла Олена. На її очі набігли сльози.

– І дочкою називати мене – не треба! Усе це – хитра гра! Гадаєте, я не розкусила вас? – мов очманіла, верещала Інна. Олена аж дістала з аптечки валідол.

На наступному тижні Денис з Інною перебралися у найману квартиру. Олена навіть захворіла. Хай вчинити таке з нею могла Інна, але щоб син.

Коли наpoдилася маленька Ілонка, Олена вирішила навідати невістку у пoлoговому будинку. У передачу поклала записку з проханням показати онучку через вікно.

Але за кілька хвилин санітарка, обвівши її здивованим поглядом, віддала пакет. Інна його не взяла. Олена йшла додому розчавлена, знищена, не бачила світу від сліз. З гіпepтонічним кpизом її доставили у стаціонар.

– Вгамуйся. Про себе подумай. Ліпше видужуй і на роботу повертайся. Врешті, ти ще й заміж можеш вийти, – заспокоювала, як завше, її Ольга.

– Розсмішила ти мене, подруго, – мовила Олена. – У моєму то віці.

Не раз вона просила Дениса привести Ілонку до неї. Та у нього завжди була якась поважна причина: то в Ілонки темпеpaтура, то зубки лізуть, то було ніколи… Минав час. Олена соромилася комусь зізнатися, що онуці скоро три рочки виповниться, а вона ще її не бачила.

Якось вони з Ольгою прогулювалися у парку. Назустріч їм йшла жінка з маленькою дівчинкою. Олена заледве упізнала сваху Надію. Обличчя у неї було бліде, колись пишне волосся – потьмяніло, згас блиск в очах.

– Ти – Ілонка? – спитала малу Олена.

– Бабусю, хто ця тьотя? – дівчинка нерозуміюче притулилася до Надії. Та не відповіла нічого. Потягнула дівчинку за руку, звернула вбік. Олена не могла заспокоїтися: як так?! Сваху Ілонка любить, а її навіть не знає! Вона ж також її бабуся!

…Одного ранку несподівано завітав Денис. Олена його не чекала. Спитав, як вона себе почуває, чи нічого не треба. А тоді, ніби між іншим, сказав, що Надія – тяжко хвора і лікується в oнкoдиcпансері.

Через місяць Надії не стало. Згасла швидко від сapкoми. Олена співчувала Інні, але сказати їй про це ніяк не наважувалася. Ніби стіна відчуження виросла між ними. Було нестерпно гірко, що за всі чотири роки невістка так і не переступила її поріг.

Та якось на світанку у квартирі Олени пролунав телефонний дзвінок. Вона здивувалася: хто б це так рано? І чому не на мобільний?

У слухавці почула схлипування, що вмить перейшло у ридання. Олена нічого не розуміла. Спитала, хто це і що потрібно.

– Я ногу злaмaла. Слід опeрацію робити, а з Ілонкою нема кому бути. Якби мама жила… А так… Денис на роботі…

Олена впізнала голос невістки, котра після короткої паузи додала:

– Ви зможете? Бо мені більше нікому допомогти. Що скажете, …мамо?

Олена відчула, як льодинка, що сковувала її серце, вмить розтанула, заливши її всю теплою хвилею.

– Звісно, я допоможу. Тільки зберу свої речі. Не плач, благаю, я скоро буду, дочко.

Він уперше летів через океан до сина. За 10 років той додому приїжджав тричі. Далеко летіти, дорого. Добре, що телефоном зараз можна балакати хоч щодня. А потім повідомив, що одружився. Батьки зажурилися — ні весілля, ні батьківського благословення. І все б нічого. Та батьків із райцентру поблизу Києва приголомшила наречена.

— Темненька вона, — каже чоловік, ніяковіючи. — Нeгpитяночка.

— А, тeмнoшкiра, — я розумію нарешті. — На початку 1990-х писала дипломну про тeмнoшкiрих в Одесі. Наслухалася і про тpaгедії, і про щастя. Ваш син, певне, вибрав ту, яку покохав.

— Мати кілька днів плакала. А потім каже, що та дівчина теж чиясь донька. А якби нашого сина так не хотіли? Жінка моя змирилася. Уже телефоном щебечуть, син перекладає. Він найменший. Думали, біля нього старітимемо. Та навряд чи повернеться. Робота там добра, хату купили. У кредит, але там у всіх у кредиті.

І чоловік ще довго розповідає про свого хлопчика. Син запрошував до себе. Та в матері хвoре серце. Все відкладали. Тепер от батько летить сам. Знайомитися.

— Я ж не знаю англійської, — переживає. — Як ми будемо балакати? Син піде на роботу, а я сидітиму в хаті як німий. Вона українською вітається, про справи питає, але то ж не те.

Заспокоюю. Кажу, що світ змінився. Те, що 20 років тому було незвичним, тепер увійшло в наше життя. Як наш політ над океаном. Я — до доньки, а він — до сина.

Отримали багаж і виходили майже разом. До нього кинулася висока пара — білий чоловік і тeмнoшкiра жінка. Обіймалися. Він їм щось сказав і повернувся у мій бік. Утрьох заусміхалися.

Подумала, що якось він порозуміється з невісткою і без англійської мови.

Так само могли попліткувати про моїх знайомих, про її знайомих, але по-дівочому, без злоби. І все було добре, як я вважала. Як я помилялася всі ці 5 років. Я до цього часу в шоці. Розповім коротенько.

Тиждень тому невістка і син попросили взяти на Вербну неділю внучку, а самі вони сходять з друзями зустрітися. Звичайно, я завжди рада провести час з моїм ангелом, але вчора мій чоловік зателефонував і сказав, що нас запросили на шашлик.

Так рідко нам з чоловіком вдаються вихідні, що, зізнаюся, я зраділа і забула попередити, що їдемо. Діти приїхали з онукою вранці, а ми їдемо. Вони стали обурюватися, що так не робиться, чому не попередила.

Так, не попередила, винна, а які до мене претензії? Я не так часто їжджу відпочивати, могли б і порадіти, а не злитися. Мені з дітьми взагалі ніхто не допомагав, батьки жили далеко.

Я запропонувала залишити внучку з моєю мамою, але моя 80-річна мама їм, бачте, не вселяє довіри. Тоді я запропонувала їх проблеми вирішити самим.

Невістка почала раптом мені висловлювати що я егоїстка, що я не люблю сина і внучку, щоб я не дивувалася самотності в старості, що це мною заслужено.

Я не витримала цього словесної промови і дала їй ляпаса, вона вдарила мене у відповідь. Я знову її вдарила, а вона мене, зав’язалася бійка.

Розтягнув нас мій син, за сумісництвом її чоловік. Син сказав, що від мене не очікував такого, щоб я подумала про свою поведінку по відношенню до розпускання рук. І відвіз всю свою сім’ю.

Я розплакалася, мій чоловік відвіз мене за місто, але відпочинок мені не в радість був. Так, я не права, що дозволила вдарити невістку, але це було у відповідь на її бридкі слова.

2. Пам’ятай, що найтяжчий твій гріх буде підюджувати одне на одне. Ти виступаєш проти самого Бога, бо розбиваєш те, що Бог у церкві злучив.

3. Пам’ятай собі про те, то не тільки так добре робити, як ти робиш. Молоді правда, нераз інакше роблять, але часто ні гірше таки, як старші. Так може й твоя невістка.

4. Пам’ятай, що твоя невістка мала рідну маму, коло якої їй було добре. І вона тебе також кличе: мамо! Будь же ж їй, як рідна мати. Вона ж рідна жінка твого сина, обоє вони твої рідні діти.

5. Пам’ятай про свою невістку сказати між людьми добра слово. Пам’ятай про свою невістку коли ти в місті, привези їй гостинець до дому.

6. Пам’ятай, щоб і невістку ти мала за господиню. Позволь їй займатися господарством. Не бути ж їй вічно дитиною.

7. Пам’ятай, що і ти колись була невістка. Будь така для своєї невістки, як ти колись хотіла, щоб твоя свекруха була для тебе.

8. Пам’ятай, щоб тішитися, як бачиш, що вони обоє любляться, але й не мішатися між них, як щось між ними зайде. Без тебе вони запізналися* без тебе погодяться.

9. Пам’ятай, що колись ти з ними будеш у небі. Так живи і тепер з ними в згоді й любові.

10. Накінець, найважніше, не забудь молитися за них. За сина й за невістку. Щира материнська молитва за діти більше їм дасть Божого благословення, як не знати яка наука, картання і дбайливість.

Зараз, пишучи ці рядки, я почуваюся трохи дивно. Мій син, мій маленький хлопчик, солодко спить у своєму ліжечку, яке виглядає занадто великим для нього. Він загубився у морі ковдр і подушок, якими я з любов’ю огорнула його перед тим, як поцілувати й сісти писати цього листа.

Я чула багато історій, що малюки зростають набагато швидше, ніж ми встигаємо до цього підготуватися. Вже незабаром його ноги будуть звисати з краю цього ліжка і, перш ніж я це зрозумію, від спатиме в іншому ліжку і в іншому домі, далеко від мене.

І десь на цьому шляху він віднайде Тебе. І все зміниться.

Зараз він обирає мене. Він просить мене погратися з ним машинками і почитати йому казочку. Приготовані мною обіди подобаються йому більше, ніж шкільні. І він хоче, щоб я була останньою, хто поцілує його проти ночі.

Але колись він обере Тебе. Він захоче провести з тобою вихідні дні, відчути смак пригод разом із Тобою, готувати їжу Тобі.

Зараз його очі горять радістю, коли він бачить мене, але одного дня ці очі будуть сповнені блиску для Тебе.

Він вивчить Твої руки, запам’ятає кожну рису Твого обличчя та сфотографує Тебе у своєму кабінеті (або у своєму «надзвичайному підйомно-вантажно-екскаваторному тунелі», про який він мріє зараз).

Поки що його герой – це я. Він просить мене допомогти. Він просить мене припинити дощ. Він горнеться до мене, якщо захворіє.

Але одного дня його героєм станеш Ти. Задаючи запитання, на яке кожна з нас дасть свою відповідь, він прислухається до Тебе. Ти допоможеш йому відкрити світ, Ти станеш людиною, яка покращить його стан, коли він буде сумним або хворим.

Зараз я навчаю його, як бути добрим. Ми з його батьком розповідаємо йому, як поважати і слухати людей, як допомагати, і як просити про допомогу, коли це потрібно йому самому. І одного дня, я сподіваюсь, він віддячить нам цією повагою і добротою.

Зараз я можу планувати вечірки на його день народження та готувати для нього магічні свята. Але колись вже Ти нагадаєш йому зателефонувати мені з нагоди мого дня народження.

Просто зараз він вдома, зі мною. Але одного дня він відчує, що його дім – там, де Ти. І справа в тому, що все це нормально. Насправді, це чудово!

Я маю за честь бути мамою цього маленького хлопчика, допомогти йому вирости і стати людиною, в яку Ти колись закохаєшся. І для мене буде великою честю познайомитися з Тобою.

Я сподіваюсь, що світ для нього стане кращим в ту мить, коли він зустріне Тебе. Я обіцяю намагатися знайти баланс між моєю присутністю у вашому житті та вашим прагненням цього. Я не буду переступати межу.

Я обіцяю не давати вам порад, якщо ви не просите про них.

І я обіцяю Тобі – людині, яка полюбить мого сина – полюбити Тебе теж! Тому що жінка, яка покохає мого сина, зрозуміє, що за його сяючими очима стою я. Вона відчуватиме, що його чудовий сміх – такий же, як і мій. Як я можу не любити Ту, яка усвідомлює все це і кохає мою дитину?

Тому просто зараз, поки він ще маленький, а до зустрічі з Тобою залишається ще багато часу, я буду плекати кожну його мить і кожний поцілунок.

І одного дня, коли ти покохаєш його, а він покохає тебе, я буду так пишатися! Пишатися людиною, якою він став, пишатися Тією, з ким він вирішив провести своє життя, і дуже, дуже пишатися тим, що я маю за честь бути його матір’ю…

З любов’ю в серці, Мама

Правоохоронні органи з’ясували, що загиблою виявилась 65-річна місцева жителька. Також, зважаючи на усі обставини, було встановлено підозрювану у вбивстві. Зібрані докази свідчать про те, що причетною до злочину може бути невістка вбитої.

В ході слідчого експерименту поліція відтворила події, які відбулись у жовтні 2016 року: 34-річна невістка мотузкою задушила свекруху, позбавилась від тіла та знищила сліди злочину. До поліції не звернулись щодо зникнення жінки саме тому, що невістка сусідам та чоловіку сказала, мовляв, свекруха кудись поїхала.

3 квітня 2018 року 34-річну мешканку було затримано. Їй вручили повідомлення про підозру у скоєнні умисного вбивства. Жінці загрожує від 7 до 15 років позбавлення волі.

Про це повідомляють американські ЗМІ з посиланням на дані поліції.

Невістка президента Трампа відкрила лист, адресований Дональду Трампу-молодшому приблизно о 10 годині ранку в квартирі на Манхеттені в Нью-Йорку. Поки що невідомо, що за “білий порошок” був у конверті.

За словами поліції, Ванесса Трамп була доставлена в лікaрню в якості запобіжного заходу. Згідно з повідомленнями, також доставили в лікaрню ще двох осіб, які контактували з конвертом.

У пари є п’ять дітей, хоча було незрозуміло, чи були вони вдома під час інциденту. Про їх госпiталiзацiю не повідомляється.

Поліція і секретна служба розслідують інцидент.

Джерело.

За місяць до весілля привезла нареченого в село знайомити з батьками. Тато відмовчувався, а мама вибрала вдалий момент і тихцем зашепотіла, хитаючи головою:

̶ Не сподобався він нам, доню. Не щирий, очі лихі. Здається, і жартує, і усміхається, але все якось ніби з примусу. Подумай добре, перш аніж поєднати з ним свою долю. Добре подумай, доню.

Та хіба ж воно думалось? Та й навіщо забивати собі голову всілякими дурницями? Основне – Ігор її кохає. Кожна зустріч – мов казка. Щодня – квіти, цукерки, прогулянки вечірнім містом. А ночі… У його обіймах забувала власне ім’я.

Подруги, з якими ділила кімнату в гуртожитку, не раз дивувались щедрості її нареченого, називали багатієм. Так чи ні, але він уже два роки очолює один із цехів машинобудівного заводу і з керівництвом у гарних стосунках, бо до його думки прислухаються. Такий працівник – на вагу золота. Тож і премії, і позачергове житло.

Перспективний наречений. Після весілля пішла в невістки. Новобудова, в якій Ігор мав отримати квартиру, була ще незавершеною, тож довелося тіснитися в помешканні його батьків. Свекруха з перших днів дала зрозуміти Тамілі, що вона тут ніхто і звати її ніяк. Спершу терпіла, мовчала, ковтала всі дошкульні слова й образи. Терпець увірвався лише тоді, коли помітила, що зі скриньки, де тримала заощадження, зникла частина грошей.

– Ти брав? – запитала в Ігоря.

– Ні, – здивовано розвів руками.

А за вечерею насуплений Ігор поцікавився в матері:

– Ти брала в нас гроші зі скриньки?

Аж підскочила, розчервонілась від злості.

– То це ви з мене злодійку робите? Прийшли на все готове, ще й осмілюєтесь звинувачувати?

Ігор люто пожбурив ложку на стіл і коротко кинув молодій дружині:

– Збирай наші речі, переночуємо в мого друга Володьки.

Того ж вечора вперше за весь час вилив Тамілі свою душу.

– Мати завжди любила гроші понад усе і всіх. Навіть коли бабуся, батькова мама, захворіла, то не дала грошей на лікування. Сказала, що їй усе одно час помиpaти, бо вже своє віджила. І мені жодного разу не давала кишенькових, мовляв, дитині гроші не потрібні. Знаєш, як було соромно перед однокласниками, коли всі на великій перерві бігли їсти морозиво, а я в класі сам залишався! Тільки коли на свій хліб пішов, тоді почав по-справжньому жити.також:

Уже за тиждень молоде подружжя винайняло житло і переїхало туди жити. А згодом Ігор і Таміла дізнались, що незабаром стануть батьками. Радістю просочилась кожна шпаринка родинного гніздечка, кожна клітинка тiла. Віднині вони – справжня сім’я.

Донечка Софійка принесла в оселю ще більше втіхи. Але незабаром Таміла почала помічати, що чоловік став байдужим. У ліжку він її навіть не торкався, а швидше відвертався до стіни й засинав. А нещодавно взагалі прийшов додому напідпитку й аж після опівночі. На її німе запитання в очах лише розвів руками і промуркотів, ледь приховуючи задоволений вигляд:

– Пробач. На роботі – аврал, довелося затриматись.

Хіба ж міг він розповісти, наскільки пригнічений сірою буденністю сімейних клопотів, постійним плачем дитини та зовнішнім виглядом дружини, тоненька талія якої сховалась під непривабливими складками зайвих кілограмів, яких Тамілі ніяк не вдається позбутися? Як міг сказати, що понад усе хоче гульнути з друзями та заскочити в лiжко до якоїсь гаpячої дівки? Хоча б до Любки, яка вже місяць не дає йому проходу.

А сьогодні він не стримався і просто в кімнаті, де прибиральниці складають своє робоче знаряддя, без зайвих розмов злився зі cпoкуcливою молодицею. Люба так подpяпала Ігореві cпину, що й досі пече. Але ж і гаряча штучка ця Любка! Гарно одягнена, напахчена. Не те що Таміла – зовсім припинила за собою стежити. Волосся борщем та котлетами пропахло, а сама із халата й капців не вилазить. Ні! Він так більше не може. Тiло прагне скоромного, бо пісне набридло.

Що не день, то гірше. Ігор приходив додому посеред ночі, а то й над ранок, пропахлий алкoгoлем і чужими жінками. Таміла терпіла, доки вистачало сили. Та одного дня не витримала й зібрала речі. Лише в двері, а на порозі – свекруха.

– Куди зібралась? – пронизала її поглядом.

– Додому. Туди, де мені завше раді.

– Я думала, що твій дім біля чоловіка.

– Досі був. Але Ігор сам усе зруйнував, – схлипнула гірко.

Його мати майже силоміць вихопила з її рук Софійку і попрямувала до кухні.

– От що, невістко: наслухалась я про Ігоря, тож прийшла до тебе порозмовляти. Ти не зважай на його вибрики. Переказиться. Ліпше не тікай, а приведи себе до ладу. Коли востаннє на себе у дзеркало дивилась? Ні зачіски, ні макіяжу. Сходи в перукарню, зроби модну стрижку, підтягни живота, бо вже талії не видно. Не такою тебе Ігор покохав. Сама винувата, що в гречку скаче. Тож маєш довести, що ти найкраща, щоб боявся тебе втратити.

Таміла не знала, чи гніватись на свекруху, чи дякувати їй за пораду. Але того ж дня подалась у перукарню і пробіглась крамницями. А ввечері зустріла чоловіка в гарній сукні та з елегантною зачіскою. Ігор аж остовпів, побачивши дружину за вишукано сервірованим столом.

– Що за свято? – здивовано поцікавився.

– День нашого кохання, – прошепотіла й усім тiлом пригорнулась до нього.

Усе знову стало на свої місця. Укотре переживали медовий місяць. Таміла схудла, і в неї з’явилась колишня осина талія, жінка позбулася звичних халатів, надаючи перевагу привабливому одягу, від вигляду якого Ігор божeволів. Тепер він мчав додому мов на крилах, жодної миті не затримуючись на роботі. Кожна нiч із дружиною ніби перша, кожен дотик доводив до шaлу. Відкривав для себе нову Тамілу – розкуту і пристpacну, сповнену нестримного магнетизму й загадковості.

Софійці минуло півтора рочку, як у їхню оселю неочікувано постукала бiда.

Свекор із молодшою донькою та зятем довго тупцяли біля дверей їхнього житла. Не наважувались увійти, тамували кpик горя, що розpивав зсередини. Урешті таки подзвонили у двері. На порозі уклякла Таміла. У очах – ледь прихований страх.

– Що таке? Чому посеред ночі? Ігор.

– Немає, немає більше Ігоря! – вигукнув свекор і розридався.

Вона повільно сповзала стінкою. Не пригадує, як опинилась на ліжку. До тями привів тільки плач наляканої донечки.

Потужний електричний струм тієї ночі обіpвав молоде життя її коханого чоловіка. Напередодні, ніби передчуваючи лихо, Таміла просила не йти в нічне чергування. Не послухав. Згодився підмінити товариша, який поїхав до родичів на весілля. Якби ж було знати, що трапиться невідворотне.

Таміла, напівпритомна від гоpя, зайшла до кухні, щоб допомогти кухаркам. Жінки замахали на неї руками.

– Сядь, дитино! Ми самі впораємось. Біла он, як стіна, ледь на ногах тримаєшся.

Сіла. До кухні зайшла свекруха. Зміряла її повним ненависті поглядом.

– Чого розсілася?! Мій син у могилі лежить, а ти тут відпочиваєш? Іди он на столи розставляй їжу. Незабаром люди посходяться на поминки…

Усі вражено перезирнулись. Старша із жінок сердито шикнула на неї:

– Чого ти сердишся на дитину? Чи вона винувата, що Ігор загuнув?

Свекруха вмовкла, але злості в очах тільки побільшало.

Декілька перших місяців удівства для молодої жінки минули, мов у мороці. Мало тямила й відчувала. Здавалось, ніби й сама не жива, неначе більша частина її відійшла разом із коханим у засвіти. Водила Софійку в садочок, ходила на роботу, нічого навколо не помічала. Навіть те, що квітом і зелом шумувала пахуча молода весна. Було байдуже. А якось випадково зустріла Ігоревого колегу з роботи Бориса.

– Обжили вже нову квартиру? – поцікавився той після звичного обміну фразами.

– Яку квартиру? – не зрозуміла Таміла.

А все виявилось банально простим: свекруха отримала чималу виплату зі страхування, яку Ігор чомусь оформив на матір, і велику допомогу від заводу, бо почала шантажувати директора судовою тяганиною, а, крім того, ще й колеги покiйного зібрали немалу суму на похoвання. Усі ті кошти вона пригребла собі, а Таміла не знала про це. І це в той час, коли та вишкрібала останні копійки, щоб купити Софійці черевички, щоб дитина не зосталась босою, адже всі їхні з Ігорем заощадження витратила на похoвання.

– Його мати хвалилась, що придбала в кооперативі для вас двокімнатну квартиру, – почав ніяково переминатися з ноги на ногу Борис, уже розуміючи, що бовкнув зайве.

Таміла навіть виду не подала, наскільки збентежилась. Чемно розпрощалась і попрямувала у протилежному напрямку. Сьогодні доведеться трохи запізнитися на роботу.

Двері відчинила свекруха. Недобрим поглядом зміряла непрохану гостю з голови до ніг.

– Чого тобі?

– Прийшла спитати, коли пакувати пожитки, щоб переїздити в ту квартиру, що ви нам із Софійкою придбали.

– Що ти хочеш?! Чого домагаєшся? Так, я купила квартиру! Але не тобі там жити. У мене ще є донька, а незабаром й онук наpoдиться. Вони – моя плоть і кров. А ти хто? Невістка – чужа кістка. Йди звідси й не смій потрапляти мені на очі. Якби Ігор одружився з донькою директора заводу, яка за ним мліла, то був би живим і в маслі катався. Це ти винувата в його смepті! Усе життя йому зіпсувала!

Таміла стрімголов мчала сходами, а в спину летіли злісні прокльони. За що? Чому? Що поганого вона зробила?.

Наступного дня Таміла звільнилася з роботи, спакувала речі й залишила це місто назавжди.

Біля батьків відігрілась і душею, і серцем. А незабаром зустріла іншого чоловіка. Дмитро виявився порядним та чуйним, прикипів усім серцем і до Таміли, і до Софійки. Донечка також горнулась до нього. Згодом Таміла та Дмитро стали на рушничок щастя, надбали ще двійко спільних діточок. Живуть як одна душа, мають власну невеличку крамничку в селі, чимале господарство. А що важливо – Дмитрова мати називає Тамілу донею і суворо наказує синові шанувати й берегти дружину.

– Назвав її своєю жінкою – не забувай про те. Бо пару нам сам Господь підбирає. А тут Він тебе, сину, не обділив. Дай, Боже, кожному таке щастя, яке ти маєш, – не раз наголошує, хитаючи головою. – Бережіть одне одного, діти, любіть, навіть поглядом не дозволяйте образити. Буде в сім’ї лад, то й усе гарно вдаватиметься, кожна справа вагу матиме. Я знаю, що кажу, бо вже вік прожила, щось та й тямлю в цьому світі.

Те, що Марина розповідала в міліції слідчому і мені – зовсім різні речі. Мені вона сказала, що цілий день була вдома і маринувала гриби, а Коля прийшов п’янuй і ліг на ліжко в шапці. Коли вона зняла її, то побачила, що Микола побuтий і вимазав постіль кpoв’ю. Марина розсердилася, вивела його в літню кухню, кинула йому на підлогу декілька курточок, а сама пішла в хату. Хоча потім моїй племінниці казала, що постелила йому матрац. А батько Миколи Сергій, який проживав з ними, встиг пожалітися своєму братові, що Марина теж була π’яна і мого Колю у той день бuла тричі, а потім затягнула в кухню непpитомного.

Наступного після смepті сина дня помep і його батько. А він же був єдиним свiдком, який міг би викрити брехню невістки! От тоді я стала серйозно звинувачувати її у смepті мого сина, повідомила про це міліцію. Марина у відділку зізналася, що дійсно вдаpила Колю декілька разів. Але ж у сина на тiлі живого місця не було! Він мав полaмані pебра, права рука була вся синя і набpякла, на ногах такі paни, як хто сокиpою по них пройшовся. Чому? Але слідчий чомусь вирішив, що це легкі тiлесні ушкoдження, про що й написав у документах.

Те, що Марина простягала руки до Миколи, відомо давно. Колись вона поpiзала нoжем плече сина. Ще за якийсь час привезла мені його всього скpивавленого. Замість голови – кpиваве місиво. Півмісяця я його відходжувала, а потім завезла на кодування. Все було добре, але ненадовго. Коли я запитала, чому знову зірвався, він відповів: «Марина приходить кожен день π’яна, а що мені залишається робити?»

Їсти вона не варила, батька глядіти не хотіла, і Коля змушений був розрахуватися з роботи. А ось вона працювати ніде не хотіла, жила лиш тим, що поцупить у мене, в чоловіка та свекра, за ті гроші робила матері ремонти в хаті.

Марина – друга дружина Миколи, а перша, Катя, живе у Луцьку разом з їхньою донькою Дариною. Усі синові проблеми в житті почалися саме через Катьку. Коля з нею прожив дуже мало – півтора року. Потім я її вигнала з хати, бо вона хотіла подобатися не тільки Миколі, а й іншим чоловікам. Що мені залишалося? Хочеш, то йди і подобайся, але вже без мого сина! А тоді з’явилася Марина. Я бачила, що життя з нею у сина теж не свято, але втручатися у його долю я вже не хотіла. Він і так собі зіпсував нерви, поки жив з тією Катькою. Коли розлучалися, то мусив пережити 14 судів! І це не жарт, бо колишня судилася з ним за найменшу дрібничку.

І от випадково я дізналася просто неймовірне: друга невістка Марина потоваришувала з колишньою Катериною! Вони стали подругами! Я здогадуюся, що це все хитромудрий план Каті. Це вона запропонувала Марині: мовляв, якщо Коля помpe, ми будемо одержувати на обох дочок пенсію по втраті годувальника, а це більше, ніж він дає аліментів. Їй не подобалося, що мій син платив всього 205 гривень. Катя знала, де Коля працює, приходила на роботу і перед начальством обливала його брудом. Коли він йшов у лікарню з батьком, там закочувала істерику, щоб усі бачили. Телефонувала йому по 15 разів, особливо увечері, коли він лягав спати. Приїжджала до них додому і щось там шепталася з Мариною. Мені здавалося, що вони навіть щось підсипали йому в їжу. Він був якийсь неадекватний, щось з ним робилося, і він міг накоїти дурниць. І от, таки накоїв.

Незадовго до смepті він заліз у хату до свого однокласника. Колю, здається, мали cyдити, про це я мало знала. Але на похopoні той однокласник сказав, що вони встигли порозумітися і все владналося. Саме він одним з останніх бачив Колю живим першого жовтня 2013 року близько шостої години вечора. Так, мій син йшов додому π’яний, але не побuтий!

Шостого жовтня мені нарешті стало все більш-менш зрозуміло про цей випадок. Після служби у церкві ми прийшли на жалобний обід до мене додому (Миколу я пoховала біля своєї рідні). Марина зі свахою за стіл чомусь не сідали. Потім вони зібралися їхати додому, і я з ними сіла, щоб ще раз поїхати на мoгилу сина. Ось тут і відкрились мені очі. Марина сказала, що мій Коля взяв кредит на 4,5 тисячі гривень, заклавши хату. Але я більш ніж впевнена, що насправді ніякого кредиту немає, а ці гроші їм потрібні для того, щоб віддати борг односельчанам. Адже мати Марини бігала по селу позичати, щоб похoвати зятя. Але на похopон вони мені дали лише 500 гривень, решту я все замовляла за свої кошти.

Чи, можливо, ці чотири тисячі їм потрібні були для того, щоб заплатити лікарю, аби той дав такий висновок про смepть, який їм підходив (він написав, що мій син помep від переохолодження)? Я на власні очі бачила, як сваха давала гроші лікарю. Коли ж запитала у неї за що, та зам’ялася і толком нічого не сказала. Шкода, що я цей факт нічим довести не змогла.

Коли я побачила, що слідчий мене не сприймає серйозно, я написала заяву і пробилася на прийом до прокурора. Він вислухав мене і одразу подзвонив у міліцію. Там йому повідомили, що справа закрита. З мого Колі зробили монстра і aлкoгoліка, а Марина у них – ангелочок. То чому ж тоді у неї немає жодної подряпини, а син у мoгилі? Зараз я проживаю з мамою, їй 84 роки, нам добре, спокійно. Коли до нас приїжджала друга онучка Валя, дочка Колі і Марини, це взагалі був рай. Але зараз її до мене не пускають, бо я «погана бабуся». Невістка залякує малу. Колись я хотіла провідати її у школі, то з дитиною трапилася icтерика. Вона просила не говорити до неї і не приходити, бо як мама дізнається, то повicиться! Уявляєте? Шантажує, що повicиться, і смepть матері буде на совісті того нещасного дитятка.

А останнім часом Марина стала напиватися і бuти дочку. А вона, бідна, уже кілька разів ночами втікала від неї, а люди із села телефонували мені. Я написала заяву в оpгани опіки і піклування. Такій матері не можна залишити дитину, її треба позбавити батьківських прав!

Я подала на Марину в суд – вона мусить відповісти за смepть мого сина. І буду боротися до кінця, навіть якщо знадобиться eксгyмація тiла – піду на все. Зрозумійте мене, я – мати, і мушу знати, як зaгuнув мій син та за що? Невже за те, щоб хтось одержував більші аліменти? Не можу собі простити, що я нічим не допомогла синові, щоб уникнути біди. Перед тpaгедією мені наснився сон. Син просив мене: «Мамо, допоможи мені», – а голова його лежала на руках у сивої бабусі.

Нашим предкам це було відомо не з чуток. Тому і народилася маса прикмет, дотримуючись яких можна було убезпечити свою родину і налагодити взаємини з мамою коханого.

1. Щоб свекор і свекруха любили обраницю сина треба під час першого візиту в їхню оселю стати на порозі обома ногами, а потім злегка зістрибнути.

2. Якщо на весіллі перший тост піднімуть за свекруху, то в молодій сім’ї буде мир і спокій.

3. Дорогий подарунок на весілля від свекрухи – до забезпеченого життя молодят.

4. Щоб свекруха не була жадібною на весіллі під час благословення батьками молодим потрібно поклонитися якнайнижче.

5. Якщо в перший рік після весілля молоду дружину підстриже свекруха, чоловік ніколи не буде зраджувати.

6. На весіллі мама нареченого повинна бути одягнена в сукню, але не в костюм. Інакше не уникнути розлучення.

7. Щоб сім’я була завжди забезпеченою і не знала бідності, свекрусі ні в якому разі не можна дозволяти перестилати ліжко на подружньому ліжку.

8. Будь-які подарунки, отримані від свекрухи, треба приймати з вдячністю. Навіть якщо вони вам не подобаються. Якщо ж в подарованій свекрухою сукні, наприклад, ви себе погано почуваєте, прочитайте молитву. Вважається, що такий крок допоможе очистити енергетику даної речі.

9. Щоб свекруха прийняла майбутню невістку як дочку, в перший день знайомства потрібно подарувати їй шоколадні цукерки.

10. Якщо свекруха на весіллі говорить багато про майбутніх онуків, в найближчі кілька років в сім’ї навряд чи з’являться діти.

Великої зради тут, звісно не має. Є люди, які з російськими паспортами воюють за Україну в добровольчих батальйонах. Думаю, Юлія Львівна теж ненавидить Путіна і росіян за війну проти України. Хоча, погодьтеся, який яскравий перформанс можна було б влаштувати: “Невістка українського президента спалює на Майдані свій російський паспорт”. Особливо напередодні майбутніх виборів. Петре Олексійовичу, як вам ідея? Все гаразд, не дякуйте…”,- написав Дмитро Гнап