На Рівненщині вшанували пам’ять жертв спецзагону НКВС

«У цій «Долині смерті» спочивають вічним сном українські патріоти та їхні родини, закатовані бойовиками спецзагону НКВД з листопада 44-го по грудень 1946 року» – пам’ятний знак із таким надписом і зображенням калини й свічі постав у далекій від автошляхів місцині.

Криниці на Волинській височині сягають ста метрів глибини. Скільки замордованих людей отримали вічний спочинок не на цвинтарі, а в цьому зрубі, достеменно знали хіба що їхні кати, боївку яких очолював завербований енкаведистами Сафат Панасюк. Однак відомо, що лише з Пащихи тут покояться останки 35 убитих селян. У 60-х роках минулого століття замість криниці тут виріс пагорб, а в роки Незалежності постав хрест. Відтоді щороку в літню пору тут відбуваються панахиди за невинно вбитими земляками.

Софія Мартинюк із сусідньої Яблунівки знає, що тут обірвалося життя її тітки, вдови червоноармійця, і 17-річного рідного брата, учасника УПА. Про це розповіла їй нині вже покійна мама-зв’язкова УПА.

«До цієї криниці звозили з усього повіту. Тут спочиває мій рідний брат Ткачук Сергій Никифорович. Його псевдо було «Скакун». І тут спочиває моя тітка Ткачук Зося Іванівна. А дядько загинув на фронті. І за те, що дядько воював на фронті, її закатували, вивезли сюди, кинули в криницю. Багато тут наших односельців. Моя покійна мама нарахувала з нашого села, з округи, 47 людей. Вони їх зловили і катували тут, у Пащисі. Там клуня Чайки – там їх били, після того кров по стінах лилася. Вони ще були молоді – по 17-18 років… За те, що вони служили Україні, що були націоналісти», – розповідає жінка.

Софія Мартинюк каже, що цей загін спеціально знищував «передову молодь, найбільш активних і енергійних», видаючи себе за бійців УПА.

Те ж саме творилося і в сусідньому селі Дермань, свідчить ветеран УПА Василь Кирилюк.

«Дуже страшна була агентура совєтська. Вони мали віковий досвід – вони вбивали своїх, ви знаєте історію… Великий досвід агентурний, продажний. Наші сили, патріотичні, боролися, але витримати з ними не можна було. Чернов – начальник міліції – він був у Мізочі деякий час, а я з Дерманя, це цей район – щось пов’язане, то вони теж у нас створили криниці, і теж убивали і кидали, і називали своїх близьких бандитами. І вони знайшли ще тут Сафата. Вони співали гімн, рано вставали, співали пісні про УПА. У них була групка, яка приходила – «у нас дані про бандитів» – отой, отой, отой. Хто? Кращі селяни, кращі, розумніші, люди – «їх сьогодні треба забрати»… І кидали в цю криницю», – розповідає Василь Кирилюк.

За два роки діяльності перевертні банди Сафата знищили близько півтисячі людей, підтверджує історик Андрій Жив’юк. Редактор видання «Реабілітовані історією» посилається на довідку Наркома внутрішніх справ УРСР Рясного, надану наркомові внутрішніх справ СРСР Берії, згідно з якою, на території Західної України станом на 20 червня 1945 року в Західній Україні було створено 1567 таких спецгруп, 49 із яких діяли на території Рівненщини.

«Це довідка, підготовлена УКДБ у Рівненській області у 1968 році, тобто після завершення цих подій. У ній сказано, що на початку 1945 року Демидівським райвідділом УКДБ із колишніх учасників ОУН, які з’явилися з «повинною» в органи радянської влади, створені спеціальні групи для боротьби з підпіллям ОУН. Учасники цих груп перебували на нелегальному становищі… Була створена спецгрупа під керівництвом Зборовського Андрія Миколайовича (Сич), до складу якої входив Панасюк Сафат Андрійович, або Курик. Ця група діяла переважно на території Козинського району. Частина учасників вказаних груп була легалізована в жовтні-листопаді 1945 року. Інші легалізувалися 17 січня 1946 року, і включені до винищувальних батальйонів по райвідділах НКВД», – розповідає Жив’юк.

Микола Руцький, син воїна УПА на псевдо «Довбуш», посилаючись на розповіді батька, проводив дослідження документів розсекречених архівів КДБ, серед яких і звіт про боротьбу з українських Рухом опору. Він видав книгу про діяння спеціального створеного задля дискредитації національно-визвольного руху проводу НКВС-МГБ «Схід», 47 груп якого діяли під виглядом УПА.

Микола Руцький

Це підтверджувалося у радянські часі самими членами цих груп, які хвалилися своїми діяннями. Зокрема, керівник спецоперацій у Млинівському і Демидівському районах полковник КДБ Олексій Чернов, працюючи у 80-і роки в «особовому відділі» рівненського заводу «Газотрон», хизуючись, розповідав про їхні повоєнні «подвиги», від яких холонула кров.

Зі здобуттям Незалежності України свідки та родичі закатованих почали розповідати про звірства «банди Сафата», однак широкий розголос блокували. Тепер, коли вже є документальне підтвердження фактів, місцеві жителі і депутати різних рівнів ініціювали встановлення пам’ятного знаку і спорудили його за власний кошт.

«У тих місцях, де існують такі пам’ятні знаки, там жива Україна. Тому що душі померлих дякують поколінням за те, що про них згадують і їх шанують», – переконаний голова Демидівської районної ради Сергій Радченко.

Під час відкриття пам’ятного знаку у «Долині смерті», яку ще називають «Сафатовою долиною», стало відомо, що днями після сильної зливи неподалік відкрилася ще одна засипана землею криниця.

Цитати з щоденника опублікував у своєму акаунті в “Живому журналі” український блогер, який пише під ніком Andreistp.

Блогер повідомив, що щоденник старшого лейтенанта Федора Боброва зберігається в архіві російського історика, професора СПбДУ Віктора Зіборова. Власне, вся стаття належить перу трьох російських істориків – Зіборова, Іванова і Ходякова, вона спочатку опублікована в науковому журналі “Новітня історія Росії” №2 за 2015 рік, а блогер лише представив її широкій інтернет-публіці.

У публікації описана біографія старшого лейтенанта держбезпеки Боброва, який під час блокади займав посаду помічника директора Ленінградського металевого заводу, що випускав різні види озброєння, танки, снаряди. Бобров був одружений і мав двох дітей. “Записки Боброва збереглися фрагментарно. Початок записів датований 5 квітня 1942 р, закінчення – 2 січня 1943 р”, – повідомив блогер Andreistp.

Далі в пості наведені уривки з щоденника старшого лейтенанта, в яких він описує події свого повсякденного життя, причому майже кожен день згадує про те, що саме їв.

Наприклад, у записі від 5 квітня 1942 року повідомляло: “Вранці поснідав непогано. Вдень ходив в управління міліції для здачі печатки та домовився про замовлення нової круглої печатки. Був вдома, затопив піч. Зайшов в поштамт, послав матусі грошей 1000 руб. Був у Наді, заніс їй білого хліба кілограм і 200 грам борошна. Зайшов в управління. Увечері отримав від Наркомату копченої ковбаси і шпик “.

Запис від 10 квітня 1942 року говорить: “Вранці добре поснідав. Їв капусту з цибулею і кашу пшоняну з маслом, пив каву. Відправив людей на полігон. Прийняв відвідувачів. Підготував бригади по облаві. Займався з 3 і 4 цехом з підготовки кадрів. Справа йде погано, кадри поки не виявимо, не знаючи профілю роботи “.

Запис 7 листопада 1942: “Вранці огляд цехів. Вимився під душем, поголився. Вдень був обід з горілкою. Увечері з ікрою і залишилося 500 р. Решту часу був у себе. Поїхав до Наді, але не доїхав”.

Публікація Andreistp від 1 березня 2017 року викликала ажіотаж в Мережі – багато коментаторів в “Живому журналі” стверджували, що це “український фейк”.

“Це мало того, що явний фальшак, та ще написаний так незграбно”, – написав користувач Олег Дьомін.

Однак інші нагадували, що спочатку публікація вийшла в науковому виданні в Росії, і висловлювали переконання в достовірності щоденників. Власне, той факт, що офіцер НКВД міг жирувати, поки інші вмирали від голоду, мало кому здається неправдоподібним.

“Ну не всім же під танки з гранатою, треба комусь і в тилу Перемогу кувати – з горілочкою і “ікорочкою”, – написав користувач під ніком shuldickov2013.

“Ну Надю недорого купив. За кілограм хліба і півфунта борошна. Ось же с…ка, а? Повечеряв непогано і Надю переночував. Прямим текстом”, – написав користувач під ніком F-H-V-Silow

Російський блогер Рустем Адагамов також вражений щоденниками Боброва. Про це він написав на своїй сторінці в Facebook. Адагамов підкреслив, що найбільше його вразив один факт: в той же самий час, який описує Бобров, а саме в травні 1942 року, в двох кварталах від будинку старшого лейтенанта НКВД вмирала від голоду сім’я Тані Савічевой, дівчинки, яка залишила після себе один з найбільш трагічних щоденників періоду Другої світової війни.

“В історії з щоденником старшого лейтенанта НКВД найприголомшливіше для мене те, що між місцем, де цей Бобров жер ікру, пив горілку, за буханку хліба трах….в свою Надю і будинком, де В ЦЕЙ САМИЙ ЧАС, в травні 1942 року вмирала сім’я Тaні Савичевой , що стала символом всього блокадного жаху, вСЬОГО П’ЯТСОТ МЕТРІВ на мапі Ленінграда. Ну тобто два квартали пройти і повернути за ріг. Дівчинка пише “Савічеви померли всі”, а через два квартали лейтенант держбезпеки вечеряє з горілочкою. Ось це справжня історія війни “, – написав Рустем Адагамов.

Його пост отримав понад 2,3 тис. лайків і близько 300 перепостів. У коментарях користувачі обговорювали обставини і причини блокади, підкреслювали, що істинним винуватців такої кількості смертей було радянське керівництво, яка відмовилася вчасно евакуювати жителів Ленінграда, а також проводили паралелі між сучасною Росією і СРСР в тому, що як і раніше існує розшарування на класи, і поки одні жирують, інші намагаються зібрати гроші на ліки для своїх вмираючих родичів.