У географічному центрі Європи розташоване місто, що розкинулося на лівому і правому берегах широкої річки Дніпро: Київ. Колись він був столицею слов’янського світу і нервовим центром Київської Русі. У 2017 році сили, що чинять вплив на Україну, походять не тільки від неї самої, але і від більш могутніх столиць Росії, США і Європи.

Київ — це точка рівноваги, що акуратно балансує між політичною вагою Заходу, з одного боку, і Росії – з іншого. Нахилися він сильніше до кого‑небудь з них, інший обрушиться з усією своєю силою. Але вистачить клішованого геополітичного бурчання. Дозвольте спробувати розповісти про це місце інакше.

Лазня (ім.,) — процес переходу від неймовірно спекотної до вкрай холодної атмосфери в процесі побиття березовими гілками (моє власне визначення).

Щоб по‑справжньому отримати задоволення від тепла, спочатку потрібно замерзнути, а потім, щоб відчути, наскільки приємний холод,— випробувати нестерпну спеку. Ідеологія розгойдування між крайніми точками вшита у психологію українців, і, схоже, все тут працює за принципом лазні.

Таких порівнянь у Києві безліч: люди або ворожі стосовно один одного, або неймовірно ласкаві; архітектура або прекрасна, або потворна; ви бачите або широкі щирі посмішки, або скам’янілі обличчя; привабливі жінки, а чоловіки — ні (тут є деякі винятки); п’ють багато чи мало; чудовий сервіс або жахливий; одні ледь виживають, інші — багаті (середній клас — невеликий); погода постапокаліптично жахлива або ж приємно мотивує.

Скромний, але багатий

Мій переїзд у Київ став випадковістю з елементами чогось невловимого — це було рішення, продиктоване радше внутрішнім поривом, аніж прийняте на основі раціональних аргументів. Я можу відзначити очевидне: життя тут недороге, розташування дозволяє бути на зв’язку з усім світом (дві години польоту до Стамбула чи Берліна). Це місце для пригод, у нього є душа, жінки тут прекрасні, а місто справжнє, з глибокими людськими зв’язками, скромне, але з багатою історією.

Втім, одних лише цих причин було недостатньо, щоб відірвати мене від життя в Сан-Франциско. Тут було щось більше — щось, що працює на інстинктивному рівні, який складно пояснити.

Я приїхав у Київ з Італії, щоб побачити друзів, які жили тут минулого літа. Планував провести в місті кілька днів, а потім вирушити в довгий зворотний шлях у Рим через Східну Європу — поїздами та автобусами. Але за два тижні так і не вибрався з радіусом 3 км у межах старої частини міста.

Тоді як Рим та Італія здавалися застиглими, застряглими у своїх схемах, занадто туристичними, зів’ялими і емоційно нестабільними, Київ подавав ознаки надії, сили і новизни — як міцна квітка, що пробивається крізь твердий грунт. У місцевої молоді відчувався оптимізм — пристрасна енергія, яка перетікає у нові концепції ресторанів, кав’ярень, майстерне виготовлення відмінних меблів і якісного текстилю. Я відчував Київ у масштабних арт-інсталяціях на стінах старих будинків і в звуках скрипки, що лунають у бетонних переходах метро.

Тут багатство власне у землі. Якось я проходив повз відкритий люк, подивився на нього і побачив століття міста: кладку, грунт, стару бруківку на кілька дюймів нижчу, камені під бруківкою. Я бачив шари історій — про війну і кров, про ейфорію і радість, про розставання і любов — жодна з цих сил ніколи не трималася настільки довго, щоб створити одновимірну ідентичність, але все ж протрималася достатньо, щоб зробити місто тим, чим воно є зараз.

Зазирнути в очі

Місцеві скажуть вам про правий і лівий береги міста. Коли я подивився на Google Maps, правий берег був ліворуч, а лівий — праворуч. Але коли ви живете в самій країні, процес звикання відбувається сам собою, і відповіді приходять в потрібний момент або ж стають результатом раптового усвідомлення.

Я пов’язав своє занепокоєння з однією з відмінностей у сприйнятті в лінгвістичному контексті. Наприклад, в англійській мові слово clock зв’язується з реальним, відчутним об’єктом, а в російській мові цей фізичний предмет ідентифікується з його функцією вимірювання часу — time.

Коли яструб летить у небі, слідуючи за течією річки з півночі на південь, він бачить правий берег у зворотній перспективі, і тому правий берег визначається за течією річки.

Прогулянка по Києву — завжди живий людський досвід. Люди рухаються тут у різних темпах, але частіше за все поспішають з виглядом “я запізнююся на роботу”. Зоровий контакт — поширене явище, і погляди можуть бути довгими. Я не знаю, викликано це історичним контекстом (ухвалою наближення загрози) або ж це непереборна цікавість подивитися у “дзеркало душі”, як тут називають очі. У будь-якому разі це додає барв спілкуванню, і хоча обличчя українців можуть здаватися холодними, їхні очі демонструють повний набір емоцій, що нерідко доповнюється величезною цікавістю і жагою інтриги. Тут мало лукавства: люди посміхаються, якщо хочуть цього, і не посміхаються, якщо не хочуть.

Ще тут поширені дві речі (і зазвичай вони перебувають на відстані не більше 200 м один від одного): аптеки, кафе з однаковими видами тортів. Я не впевнений, чи є між ними якийсь зв’язок.

Життя в протиріччях

У Києві все протиставляється одне одному. Біля моєї квартири розташований розкішний салон тайського масажу, а поруч — старенька будівля, поросла травою, тут же дорогою проїжджають машини. Червоний лондонський дворівневий автобус перебуває на розі, через вулицю від того самого старого будинку. Всередині автобус творчо перероблений у чарівне кафе з сучасною кавовою машиною, інкрустованими столиками і стільцями.

Над автобусом, немов айсберг, підноситься бетонна будівля радянських часів. У маленькому парку неподалік — “посольство bitcoin”. Всюди меморіали, статуї і дерева.

Нижче по вулиці розташована аптека, всю вітрину якої займає зображення медсестри в міні-спідниці. Трохи далі — кафе з першокласними круасанами, які могли б позмагатися з конкурентами, спеченими у Парижі або Монреалі. Вгору здіймаються кілька сучасних багатоповерхівок. Поруч з тротуаром у великому рожевому равлику на коліщатках продають каву на винос. На вулицях бабусі і дідусі торгують консервованими овочами та фруктами.

Великий відсоток цього покоління втілює собою радянські часи. Світ пройшов повз них. Бюрократи, що кричать про утопічну ідеологію, давали їм обіцянки і тут же порушували їх. Вони — постійне нагадування, повз яке я проходжу щодня і кажу собі: ніколи не довіряй системі, оскільки те, що є сьогодні, завтра може зникнути без сліду. І жоден регіон світу від цього не застрахований.

Багато представників старшого покоління не розуміють технології, які рухають майбутнє, не визнають професії, пов’язані з аналітикою або програмуванням, попит на які тепер набагато вищий, аніж на відносно низькооплачуваних, але високоповажних економістів. Принаймні, так багато з них говорять з рідними: “Ваню, ти повинен стати економістом, юристом чи лікарем, якщо хочеш досягти успіху”. Але насправді талановитий програміст тут заробляє більше, ніж більшість інших фахівців (з тих, хто заробляє чесним шляхом).

Майбутнє України туманне, і в таких умовах складно будувати плани. Але є перевага: тут живуть сьогоднішним моментом
Суспільство дуже тисне на молодь, схиляючи її до того, щоб брати шлюб, народжувати дітей і “осідати” в юному віці. Це помітно навіть у серці європейської столиці, найбільш прогресивної частини країни. І подібний тиск тут місцями сильніший, аніж у деяких столицях ісламського світу.

Молоде майбутнє

Розумні і талановиті молоді кияни цікавляться стартапами, криптовалютою, всім, що пов’язано з Кремнієвою долиною, Uber, створенням різноманітних речей і вивченням англійської. Вони усвідомлюють потенціал, який відкривається для них у роботі над собою і прагнуть всього, що може запропонувати світ. Я бачу тут потужну комбінацію розуму, оптимізму, підприємництва, пристрасті і душі. За великим рахунком, майбутнє України залежить від її молодого покоління.

І якщо майбутнє країни — відображення її молоді, то на Україну чекає яскраве майбутнє. Багато хто говорить про “стару гвардію”, відмирання радянської ментальності та появу більшого простору для прогресивної ідеології, яка зможе штовхати країну вперед.

Цікаво спостерігати, як американська влада прагне завоювати серця і уми молодих українців і витягнути їхню свідомість з російської орбіти. Я бачив цю гру в м’яку силу в багатьох країнах світу. У Сирії до громадянської війни була потужна хвиля м’якої сили, спрямована на молодь в Дамаску як з американського, так і з російського боку — кожен намагався завоювати симпатію сирійської молоді.

У Києві це переконання проявляється в Американському домі — комфортному місці, де українці можуть проводити час, відвідувати цікаві події, користуватися комп’ютерами і камерами в оточенні різноманітних американських речей — все безкоштовно, за рахунок уряду США.

Я був вражений кількістю освіченої молоді. Я вважаю, що Америка — швидше країна фахівців: людей, які знайшли свою нішу і домінують у ній. І, можливо, в Штатах це необхідно, оскільки конкуренція у кожній сфері там жорстка. Але в Києві у багатьох загалом значно ширші знання.

Наприклад, для молодого 20‑річного програміста нормально говорити не тільки про свою сферу, але і про історію, філософію, геополітику, музику та мистецтво. І, швидше за все, він у змозі робити це трьома мовами. Але, хай там як, йому бракує тієї маркетингової, рекламної жилки, яка не закодована в ДНК народу так, як у ДНК американців. Через це українці часто не розуміють, як вивести свій продукт на західні ринки.

У деяких відносинах Україна — країна можливостей. Це країна, пронизана корупцією, але відрізняється вигідним оподаткуванням (залежно від структури бізнесу) та великою кількістю молодих талантів. У мене є друг-француз, який запустив тут стартап винних рекомендацій, і він сказав мені: “Можливості — в Києві, а не в Парижі”. У Франції, говорить він, недбайливого працівника звільнити майже неможливо — податки шалено високі, а у французькій культурі присутня потужна негативна ідеологія, що подає підприємництво як жадібність і гріх.

Інший мій знайомий із Сан-Франциско найняв тут шість розробників, щоб ті допомогли йому створити стартап; вдома він не зміг би собі цього дозволити. Ще двоє з Сан-Франциско розташували тут свої команди з продажу та розвитку, оскільки робоча сила в Києві кваліфікована, а витрати низькі.

Тут і зараз

На вулицях, як правило, набагато безпечніше, ніж в американських містах. Бідність помітна, але слідів наркотиків і серйозних психічних захворювань менше. Не настільки багато людей провалилися крізь тріщини суспільства. У Сан-Франциско я щодня натикався як мінімум на трьох людей, які волають до неба, на гаражні двері або ще щось неживе. За три місяці в Києві я тільки раз натрапив на людину з таким рівнем божевілля.

Багаті люди вкрай ефективно ізолюють себе. У цій культурі існує ментальність “забери все і розчав усіх”. Звісно, така поведінка є і в інших країнах світу, просто тут воно показна. Господиня нашої найманої квартири належить до цієї категорії. Вона залітає до нас, охоплена гнівом і панікою. Вона не довіряє нам, і їй здається, що треба тиснути на нас, щоб домогтися плати за квартиру, хоча її вже чекає заготовлена пачка стодоларових купюр.

Щодо місцевої мови, то тут є складнощі, оскільки говорять двома мовами — російською та українською. Але все ж є в українців чудова властивість — вони завжди готові допомогти, раді, якщо ви намагаєтеся говорити українською або російською, раді, що ви тут, ради приділити вам час. Французи в Парижі, як правило, роблять не такий привітний прийом.

Мова — потужний інструмент; у багатьох сенсах це фундамент національної ідентичності. Навіть незважаючи на те, що в Києві для більшості жителів основною є російська, а не українська, йде дуже активне просування української. На російськомовних радіостанціях як мінімум одна пісня з чотирьох повинна бути українською. Велика частина покажчиків і вивісок замінені на українські.

Незважаючи на рівень корупції та олігархічну ментальність, тут дивовижна кількість вільної преси (принаймні, англомовної). Журналістські розслідування про те, як багаті політики і бізнесмени безсоромно обкрадають країну за допомогою тіньового бізнесу або корупції — поширені явища. Їх навіть називають злочинцями, злодіями або олігархами і розміщують їхні великі фото на перших шпальтах — як американські газети в ХІХ столітті з фото грабіжника банку та підписом “Розшукується”.

У багатьох сенсах життя тут здається дуже вільним. Це, звісно, залежить від різних чинників, зокрема соціоекономічних реалій людини. Але загалом в Україні не так багато дріб’язкових правил, як на Заході. Одного разу в місцевому лісі я бачив величезний мотузковий атракціон. Він обіцяв подарувати не лише солідну дозу веселощів, але і пару серйозних травм, хоча поруч не спостерігалося жодного попереджувального знаку про небезпеку або відповідальність і він був відкритий для всіх. Всі розуміють, що ти будеш сам винен, раптом щось трапиться.

Майбутнє Києва та України туманне, і в таких умовах складно будувати довгострокові плани. Але є перевага: тут живуть сьогоденням, тоді як у США — завтрашнім днем, часто втрачаючи нинішній.

Утім, незалежно від невпевненості, молодь сповнена надій і енергії, душа глибока, а лазня завжди готова — готова провести вас через всі контрасти української ментальності. І щойно ви відчуєте ці контрасти, все інше здаватиметься жвавішим та більш справжнім.

Тому яструб, який пролітає високо в небі, дивиться на правий берег річки, на старий Київ, і відчуває щось могутнє, що не можна проігнорувати. І він інтуїтивно вирішує сісти, оскільки це цікаве місце, сповнене загадок і таємниць, що закликає його досліджувати.