Британська співачка Адель вирішила узаконити стосунки зі спортивним агентом Річем Полом. 41-річний бойфренд освідчився зірці.

Як повідомляє джерело видання Deux Moi, закохані влаштують святкування вже влітку 2023 року. Самі знаменитості поки ніяк це не коментують, проте Адель неодноразово провокувала чутки про своє майбутнє одруження.

Співачка нещодавно виступила в Лос-Анджелесі, де засвітила обручку на безіменному пальці. Вона зроблена з білого золота, а по центру видніється великий діамант.

Особисте життя Адель
У 2011 році Адель почала зустрічатися з бізнесменом Саймоном Конеккі, а вже через рік у них народився син – Анджело Джеймс Конеккі. За заявою співачки на одному з концертів в Австралії, в березні 2017-го пара таємно одружилася на закритій церемонії в своєму особняку в Лос-Анджелесі. Однак у 2019 році Адель оголосила про їхнє розлучення.

Чим відома Адель
Адель – британська співачка, лауреат 15 премій “Греммі” і перший музикант, який зумів виграти в номінаціях “Альбом року”, “Запис року” і “Пісня року” двічі. Пісня “Skyfall” в її виконанні отримала премії “Оскар” і “Золотий глобус”.

Світові видання вносили її в списки найвпливовіших артистів світу, найвпливовіших жінок і найбільш високооплачуваних зірок до 30 років.

Нагадаємо, Адель стала мемом на Супербоулі-2023.

Обраниця ведучого Володимира Остапчука, 22-річна журналістка Катерина Полтавська підтвердила, що вийшла за нього заміж.

Зробила це Катерина, поміж іншим, хизуючись у сторіз своєї сторінки в Instagram борщем, який їм з Остапчуком приготувала. Говорячи про Володимира, Катерина назвала його своїм чоловіком, хоча до цього називала хлопцем. Фото зі стравою дівчина підписала: “Мій чоловік сказав: “11/10”.

А згодом, коли підписники поцікавилися у Полтавської, чи однакові вони з чоловіком порції їдять, вона у відповідь пожартувала: “Ні, я харчуюся повітрям”.

Зазначимо, що 22 лютого і Володимир, і Катерина у своїх фотоблогах поділилися неоднозначними знімками, де був зображений документ-сервіс “Готово”, у якому можна оформити шлюб за добу.

Знімки закохані відмітили датою 22.02.2023 і супроводили сердечком. Згодом Полтавська подякувала фанам за привітання. Тоді ж шанувальники пари зрозуміли, що скоріш за все Остапчук знову розпрощався з холостяцьким життям.

Для Володимира Остапчука шлюб з Катериною Полтавською став третім за рахунком. Від 2007 до 2020 року шоумен був одружений з Оленою Войченко, від якої має двох дітей. Того ж 2020 року ведучий одружився з нотаріусинею Христиною Горняк. Їхній шлюб розпався восени 2022 року. У грудні минулого року Мережею стали ширитися чутки, що Остапчук зустрічається з 22-річною журналісткою Катериною Полтавською.

Про це повідомили на порталі “Дія”.

Мінцифри спільно з Мін’юстом запровадили нову функцію в органах ДРАЦС, яка спростить укладання шлюбів. Відтепер можна не брати на розпис фізичний внутрішній чи закордонний цифрові паспорти – можна просто поділитись електронною копією документа.

“Тепер українці в органах ДРАЦС під час замовлення та отримання адмінпослуг можуть показати електронний паспорт у додатку “Дія” та поділитися цифровою копією документа”, – йдеться у повідомленні.

Як поділитися копією е-паспорта:

відкрити паспорт у додатку “Дія”;
натиснути на нього та вибрати штрихкод;
працівник може відсканувати штрих-код або вручну ввести в систему 13-значний код, розташований під ним;
підтвердити запит на передачу даних у програмі “Дія”.
Після цього цифрова копія паспорта з е-підписом “Дія” передається у сервіс органів державної реєстрації актів цивільного стану. Завдяки шерингу виконуються одразу дві функції – підтвердження особистості та отримання необхідних копій. Це значно скоротить обслуговування та допоможе позбавитися помилок при внесенні персональних даних.

Щоб скористатися послугою шерінгу, необхідно оновити дію до останньої версії.

На Рівненщині одружились двоє військовослужбовців.

Про це повідомляє пресслужба МВС.

У забарикадованій міськраді двоє українських воїнів присягнули на вірність один одному. Присягнули, обійнялись, та пішли далі боронити Україну.

Інцидент стався у північно-західному регіоні Нінся, повідомляє CNN.

Під час весілля дівчина зателефонувала в поліцію і повідомила, що її примушують виходити заміж.

Правоохоронці та місцеві чиновники швидко прибули до будинку нареченого на прізвище Лі та зупинили церемонію.

За словами поліції, батьки дівчинки вже купили золотих прикрас на 40 тисяч доларів, які отримали від “нареченого” доньки.

Однак після втручання поліції викуп довелося віддати назад.

Дитину повернули додому, проте місцеві жителі хочуть домогтися покарання для її батьків.

Китайське законодавство забороняє батькам примушувати неповнолітніх до одруження, давати на нього дозвіл або укладати заручини.

Законний вік для вступу в шлюб становить 22 роки для чоловіків та 20 років для жінок, але конкретного покарання за порушення закону не визначено.

Водночас підліткові шлюби були поширені у феодальному Китаї, і навіть зараз молодята-підлітки – не рідкість у бідних та провінційних районах.

Станом на 2015 рік заміжніх дівчат віком 15-19 років у сільських районах Китаю було втричі більше, ніж у містах, пишуть у The Lancet.

Фіналістка 11-го сезону шоу “Холостяк” Юлія Бельченко “Зайка” заінтригувала фоловерів в Instagram знімками, на яких вона постала в обіймах актора, ведучого програми “ЖВЛ” на “1+1” і “Найгарнішого чоловіка світу” – Богдана Юсипчука.

Юлія постала у весільній сукні і довгій фаті, а Богдан – у класичному чорному костюмі і чорній сорочці.

У коментарі до світлин вона залишила лише сердечко, додавши хештеги: наречена, наречений, весілля, кохання, весільний фотограф.

Шанувальники “Зайки” спантеличені. Вони не розуміють, чи насправді Бельченко і Юсипчук одружилися, чи це просто якась фотосесія.

“Це правда?”, “Ви дійсно чоловік і дружина?”, “Серйозно?”, “Я нічого не розумію”, – пишуть шоковані підписники.

Є такі, які впевнені у тому, що це звичайні знімання: “Думаю, що це знімання або щось таке, але інтригу тримаєте добре”, “Ну дуже гарна пара. Але, думаю, що це просто знімання”, “Фільм, серіал, обкладинка?”, “Я не думаю, що це правда”, “Це просто хайп”.

Крім того, дівчина виклала відео, на якому вона у весільному образі катається на гойдалці. “Ранок нареченої”, – написала вона.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Юлия Бельченко | Холостяк 11 (@julz_seven)

Юсипчук, своєю чергою, теж виклав їхнє “весільне” фото, додавши значок каблучки і серця.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Юсипчук Богдан (@iusypchuk_bogdan)

Так, на сторінці Юсипчука в Instagram з’явилося кілька постів, у яких він заявив, що “дозрів” і додав хештеги “весілля” і “wedding”.

“Ви зараз офігієте! Тому що я сам офігів..Але..По-моєму, я дозрів”, – написав ведучий, додавши фото з оголеним торсом біля басейну.

У наступному пості він додав: “До біса все! Я готовий!”, опублікувавши фотографію у костюмі.

У той же час в Instastories актор ділився кадрами, як обирає каблучки в ювелірному магазині, а також питав у підписників поради з цього приводу. Крім того, Юсипчук просив поради у мережі з приводу кольору весільного костюма

Також Юсипчук записав відео, де зазначив, що його фанати часто розпитують щодо можливого весілля і нареченої і додав, що все стане відомо через два дні.

“Хлопці, перестаньте мене тероризувати, будь ласка, хто наречена, хто наречена. Дівчина наречена! Скоро побачите, два дні залишилося. Не встигаємо нічого. Коротше складно, але нічого. Упораємося”, – сказав Юсипчук.

8 липня в одному з київських РАГСів Екс “Холостяк” Макс Михайлюк таємно одружився з моделлю Дашею Хлистун. На церемонії була присутня і маленька дочка пари Аріана, яка з’явилася на світ 27 квітня.

Про це повідомляє ведуча Юлія Кряжева на своїй сторінці в Instagram.

Що стосується нарядів, то офіційним образам молодята вважали за краще casual-аутфіти: Даша з’явилася в білосніжному мінісарафані та босоніжках зі шнурівкою, а Макс – у білій футболці, джинсових шортах і білих кросівках. Фотографію з дня розпису опублікувала також ведуча Юлія Кряжева, яка і “одружила Холостяка”.

Одружили Холостяка. Не буду описувати атмосферу романтики церемонії, сюрпризи процесу як подарунок долі та ніжність взаємних відносин… Констатую факт: дуже класна, ніжна, красива пара”, – написала ведуча у своєму Instagram під спільним знімком з Максом і Дашею.

Зазначимо, Макс Михайлюк та Даша Хлистун познайомилися у соцмережах майже одразу після фіналу шоу “Холостяк”. Як відомо, з переможницею проєкту Дашею Ульяновою стосунки у пілота не склалися. Через деякий час закохані стали жити разом, а недавно у них народився первісток.

Не раз чула, що італійські чоловіки — не такі, як українські. Тому дивувалася, чому наші дівчата мріють вийти заміж за земляків дона Корлеоне. Кажуть, італійці — скупі, рахують кожну копійку, хитрі, і багатьох з них влаштовує роль альфонсів. Запросивши у бар чи піцерію жінку, чоловік платить лише за себе (у кращому випадку!). Це не наш хлоп, що за останні 50 гривень і на каву заведе, і квітку подарує… У протилежному переконала мене знайома, у яку закохався набагато старший за неї італієць, забрав до Італії і взяв її за жінку.

Оксана рано осиротіла — мама померла від невиліковної хвороби, батько одружився з іншою. Дівчина закінчила школу і через рік вийшла заміж за хлопця, з яким зналася ще з дитинства. Тішилася, що буде не сама, красень Андрій підтримає і фінансово, і, що найголовніше, морально. Однак мрія її не здійснилася. Після весілля Оксані проблем додалося. Чоловік почав прикладатися до чарки, затримуватися з друзями після роботи, а потім і з подругами…

А далі було ще гірше: пив, скандалив і бив. Вночі посеред зими тікала у нічній сорочці, боса, прикривши дитину ковдрою, з хати, щоб у нападі білої гарячки благовірний не забив обох. Не допомагали сварки, крики і благання опам’ятатися. Тому й подала на розлучення.

Чоловіки на життєвому шляху Оксані траплялися різні. Але достойного серед них не було. Не тому, що придиралася, просто боялася наступити на одні й ті ж самі граблі ще раз. Одного разу до магазину, у якому працювала Оксана, зайшов старший пан. Незрозумілою мовою щось сказав. Жінка закліпала очима і розгубилася — не знала, що йому подати. Інша продавець, яка свого часу була в Італії на заробітках, підказала Оксані, що синьйор просить станок для гоління. Коли наступного дня італієць знову увійшов у магазин, звернувся до “перекладача”, мовляв, йому сподобалася та блондинка, у якої він вчора купував станок, і хоче її запросити після роботи на піцу. Чи вона погодиться?

У призначений час Антоніо чекав біля магазину. Хоча спілкувалися мовою жестів, чудово розуміли одне одного. Відтоді Антоніо зустрічав Оксану щодня. А через два тижні синьйор сказав, що мусить повертатися додому. Пообіцяв, що телефонуватиме кілька разів на день. Довелося купити словник і вивчати італійську. Так хотілося зрозуміти, що він говорить, і сказати хоч кілька слів у відповідь.

Минуло півроку, Антоніо прилетів знову. Запросив до себе на батьківщину. Оксана розуміла — чоловік добрий, порядний, щирий. Це саме та підтримка — моральна і матеріальна, про яку вона мріяла у молоді роки. Він ніколи не був одружений і не мав дітей. Просив Оксану вийти за нього заміж. Її зупиняла лише одна перепона — він був старший на 25 років.

Сім років Антоніо літав в Україну, аж поки Оксана дала згоду вийти заміж. Зібрала необхідні документи, спакувала валізки і поїхала назустріч новому щастю. Та щастя те тривало недовго… Через рік невиліковна хвороба забрала від неї чоловіка.

І тут почалися проблеми. Похорон в Італії коштує дорого. Вдома грошей було мало. Родина у таких випадках не допомагає. Кажуть, це проблеми жінки. Всі були злі, бо як це так: жив собі чоловік до 72 років сам, а на старості звар’ював і одружився. Та ще й з українкою! Прийшла на допомогу племінниця покійного Антоніо — Рита. Вона порадила Оксані взяти позику у банку на похорон. Для Оксани настали чорні дні: залишилася без чоловіка, та ще й “повісила” на себе 6 тисяч євро. З чого їх тепер віддавати? Де знайти високооплачувану роботу?

На допомогу знову прийшла Рита. Згідно з італійським законодавством, якщо дружина прожила з чоловіком у шлюбі повний календарний рік, отримує 60 відсотків від пенсії чоловіка. Але за однієї умови: вона не має права працювати. Рита допомогла оформити необхідні документи.

Відтоді минуло два роки. Оксана повернула банкові борг. Живе — не бідує! Окрім пенсії, яку призначила держава по смерті чоловіка — близько тисячі євро, отримує кілька сотень євро за прибирання житлового будинку. Місяць тому приїжджала до Львова — видавала свою доньку заміж. Ми розмовляли з нею про чоловіків. Казала, що такого, як був її Антоніо, більше не знайде. А іншого їй і не треба!

Роман Сасанчин приголомшив прихильників новиною. Він освідчився коханій дівчині Іванні, з якою познайомився у 2020 році.

Стосунки Романа та Іванни

19-річний виконавець познайомився з майбутньою нареченою у 2020 році.
Іванна на 4 роки старша за Романа. Вони вперше зустрілися в компанії спільних друзів.
Вже через декілька місяців після знайомства закохані почали жити разом у столичній квартирі, яку Сасанчин виграв на “Голосі країни”.
У соціальних мережах Роман та Іванна часто діляться спільними романтичними світлинами.

Молодята родом з Волині, йдеться у пресслужбі ООС.

– Взагалі то я вже дослужувала свій контракт, – розповідає Юлія. – За три місяці мала звільнятися із лав Збройних Сил України. А Сашко, навпаки – тільки починає військову службу. То ж я вирішила залишатися у війську. Не кину ж я чоловіка

До армії Олександр працював водієм на одному з підприємств. А Юля за освітою – товарознавець. Спочатку вона працювала у військовій частині цивільним працівником. Згодом – уклала контракт зі Збройними Силами.

Сьогодні, 6 травня, молодята офіційно зареєструють свої стосунки у місцевому РАЦСі. А от справжнє вінчання у церкві та весілля відгуляють вже тоді, коли бригада повернеться у пункт постійної дислокації.

– Батьки мої живуть в Олександрові. Вони були дещо спантеличені нашим рішенням. Але, зрештою, благословили нас на спільну життєву дорогу, – каже Юля.

Командування підрозділу жартує, що у бойовій обстановці єдиний подарунок, який вони можуть зробити для молодят – це декілька днів відпустки. А от Сашко каже, що вже підготував для своєї обраниці гідний шлюбний сюрприз. Щоправда який – не зізнається. Наголошує, що це буде приємною несподіванкою – на додачу до щирих почуттів.

Молода військова родина планує й далі служити разом. У перспективі – побудова власного будинку. Ну а шлюбну подорож молодята планують до Карпат та тамтешніх курортів. Але вже після того, як підрозділ успішно виконає поставлені в ООС завдання.

Не дочекавшись пропозиції руки і серця, жінка поскаржилася на коханого в суд, і тепер про їхню історію говорить весь світ. Новинний сайт Tuko повідомив, що Гертруду розлютила не тільки відсутність рішучих жестів з боку Салалікі, але і його онлайн-спілкування з іншою жінкою. “Він ніколи не був серйозним, тому я привела його в суд. Я заслуговую знати, чи варто розраховувати на спільне майбутнє”, – сказала Нгома в суді. Чоловік з претензіями своєї давньої подруги не погодився. За його словами, фінансове становище поки не дозволяє йому зіграти весілля, а сама Гертруда живе з батьками і не приділяє йому достатньо уваги в їхніх стосунках.

Вислухавши аргументи сторін, суддя розвів руками: оскільки Нгома і Салалікі офіційно не одружені, влада ніяк не може вплинути на їхній сімейний стан. Тим часом в статті Tuko історію жінки порівняли з іншою шлюбної драмою.

У мережі стало популярним зізнання дівчини, яка відмовилася зустрічатися з молодими чоловіками, тому що їм потрібно “ціла вічність”, щоб зробити пропозицію. “Я втомилася від цих ігор. Чоловіки зустрічаються з вами рік, два, п’ять, вісім років, і коли ви питаєте їх, коли весілля, у них завжди є відмовка. Вони стверджують, що ще не влаштувалися і не визначилися. Ви взагалі колись будете готові?” – сказала вона.

Про це 90-річний артист повідомив під час четвертого прямого ефіру танцювального шоу.

«Рік, який змінив моє життя це 2020-ий. Цього року я відзначив 90-річчя і знову одружився. Я намагаюся бути гідним тієї жінки, яка присвятила мені свої роки на заході мого життя», — сказав Чапкіс.

Хореограф не розкриває ім’я своєї обраниці. Відомо, що вона молодша за хореографа на 51 рік і є ровесницею його онуки — 39-річної Ганни Саффрончик.

Людина, яка, я сподіваюся, буде до останніх моїх днів! Вона мені допомагає жити, у мене з’явився стимул. Потрібно за кимось доглядати, є кому робити сюрпризи. Я не можу сказати, що це моя дружина і у нас з нею штамп. Ми живемо, але вона ще не дозріла. Але вона мене приймає таким, який я є. Їй — 38, а мені 90. Ну ви уявляєте мене без жінки? І я не уявляю!» — поділився танцюрист минулого року.

До зустрічі з новою коханою хореограф тричі був одружений. Першою дружиною Чапкіса більше двадцяти років була його партнерка по танцях на ім’я Людмила. Від цього шлюбу в артиста є дочка Лілія, яка володіє балетною школою в Італії. Також у Чапкіса є син Грегор від другого шлюбу з ученицею Наталею. Третьою дружиною Чапкіса була жінка на ім’я Алла. Пара розлучилася в 2016 році після 28 років подружнього життя.

Довгих два тижні новоспечені молодята мовчали про подію і лише зараз розсекретили її. Тепер же молода дружина виконавця активно ділиться з підписниками романтичними фото з весільної фотосесії.

На знімках Віктор Франкович постає у костюмі та білій сорочці, а його кохана – у ніжній обтислій сукні молочного кольору з довгою прозорою накидкою.

Розпис Катерина назвала репетицією перед їхнім весіллям, дату якого тримає у таємниці.

“Ця подія була маленькою репетицією нашого важливого дня – дня весілля! Біля нас не було нікого, навіть сукню мені шнурував чоловік”, − зізналася Реп’яхова.

Разом з тим щаслива дружина наголосила, що сукня, у якій вона була на розписі, не основна.

Це не основна моя весільна сукня, головне я зберігаю на церемонію, її ніхто не бачив

поділилася Катерина

Нагадаємо, що Віктор Павлік був одружений тричі – першою його дружиною була дівчина на ім’я Ліда, яка народила йому сина. Потім у співака були стосунки зі Світланою з Узбекистану, які тривали вісім років і у яких народилася донька Христина.

Лариси, з якою він одружувався двічі. У них народився син Павло. 2016-го року Павлік розлучився з Ларисою та почав зустрічатися з Катериною Реп’яховою.

25-річна дівчина розповіла про доленосне знайомство зі співаком та поділилася, що зустріла артиста завдяки китайському другу. Концертна директорка стала четвертою дружиною зірки.

Про це молодята повідомили у соцмережі.

“Цей день прийшов. З Божою допомогою”,- написала Баранкевич.

Друзі молодят в соцмережах почали викладати світлини з вінчання і вітання новоствореній сім’ї.

“Мали гарну нагоду в цих днях благословити подружжя наших дорогих друзів Галина Баранкевич та Oleksiy Leybyuk. Дякуємо Богові за дар життя новоствореної родини і просимо благодаті для них – бути доброю християнською родиною!!! А це можливо лише з Божою допомогою! Радіємо разом з молодятами”, – написав священник Josafat Boyko.

“Моя дівчинка – моя незмінна СОЛОДКА ДАРУСЯ – заслужена артистка України Галина БАРАНКЕВИЧ і диво ЛЕСИК сьогодні стають на весільний рушничок.
Дай Боже, щоби їм було гірко від радости і захмеління не тілько три дні Трійці, а довге-предовге життя у парі і в щасті”, – написала Maria Matios.

Привітання з одруженням опублікували на офіційній сторінці «Вар’яти-шоу» в Інстаграмі, передає Діло.

Володимиру у серпні цього року виповниться 32 роки, його ж кохана Ірина молодша за гумориста на 8 років. Ще 11 лютого він освідчився їй просто під час свого чергового гастрольного виступу у Львові. Це стало справжньою несподіванкою для дівчини, однак вона одразу погодилася вийти заміж за Володимира.

Відтоді Володимир Жогло та Ірина готувались до весілля. Гучне свято довелося скасовувати через карантин, однак це не стало на заваді парі офіційно розписатися. Тож закохані поєднали свої долі та створили сім’ю 15 травня – символічно у День сім’ї.

https://www.instagram.com/p/CANhtdPjspn/?utm_source=ig_web_button_share_sheet

Лікарі казали: Вся надія на Бога»

День восьмого червня 2014 року в родині Куньчиків з Горохова не забудуть ніколи. Як грім серед ясного неба пролунав телефонний дзвінок з реанімаційного відділення районної лікарні: «Ваш син у нас у дуже тяжкому стані». Як підбита птаха, прилетіла у лікарню мама Леся, примчав тато Василь. Від побаченого серце ледь не зупинилося – їхній єдиний син лежав непритомний і весь обгорілий. На тілі не було живого місця.

Від того, як і чому це сталося, взагалі можна було збожеволіти. Того вечора Мар’ян разом з приятелями відпочивав в одному з місцевих барів. Один з них, Микола, став чіплятися до незнайомої дівчини: шарпав її, тягнув. Мар’ян остудив пил товариша спочатку словами, а потім дав запотиличника. Здавалося, поговорили по-чоловічому і розійшлися, бо була вже пізня година.

Що творилося у голові в Миколи у той час, одному Богові відомо. Але він пішов на найближчу заправку, купив бензину, залив його у пластикову пляшку і наздогнав Мар’яна дорогою додому. Гукнув хлопця і, майже нічого не пояснюючи, хлюпнув у нього рідиною і чиркнув запальничкою. Мар’ян спалахнув, як факел. Спочатку сам себе пробував гасити землею з клумби. Охопленого полум’ям хлопця побачили правоохоронці – усе це трапилося за декілька метрів від місцевого відділу міліції. Чоловіки зреагували миттєво, накинули рядно, збили полум’я, викликали швидку. Що було далі, Мар’ян не дуже пам’ятає. Зате ті дні назавжди у пам’яті його мами.

– Майже три дні був у реанімації в Горохові. Лікарі казали: якщо йому хтось і допоможе, то тільки Господь. 75% опіків зовнішніх і 16 внутрішніх, – досі тремтить голос і на очі навертаються сльози при тих спогадах у мами Лесі. – Та його навіть у Луцьк боялися везти, бо дорогою міг померти! Лише на третю добу перевели у реанімацію Луцької лікарні. Їхати з ним погодився наш анестезіолог Володимир Мельник, за що йому низький уклін. Ще 20 днів син був між небом і землею. Я й сьогодні дякую всім людям, які у ті дні молилися за мого хлопчика. Вірю, що це допомогло йому. На моїх же очах помирали ті, у кого тіло обгоріло лише на 30%.

Після 20 днів у реанімації Мар’яна перевели в опіковий центр. За ці роки хлопець переніс 30 операцій.

– Що він, бідненький, пережив, не передати словами. Шкіру тільки у двох місцях могли взяти – з-під колін і голови. Її клали на найбільш глибокі рани. Решту тіла затуляли свинячою шкірою. Нам треба було 200 донорів. Операції у Луцьку робили Роман Трач і Андрій Ковальчук, у Києві – пластичний хірург Олександр Жернов.

Кривдника засудили на 12 літ

Для порятунку своєї єдиної дитини Куньчики збирали кожну копійку. Операції надзвичайно дорогі. Літом 2014 року обласна рада виділила 50 тисяч гривень, ще 10 тисяч – народний депутат. А що ж Микола? Його рідні принесли в лікарню на початках 12 тисяч гривень. Самого нелюда, інакше його й не назвеш, затримали через декілька днів аж біля Львова. На суді він сказав, що не хотів вбивати, лише «налякати». Бачте, Мар’ян його принизив перед дівчиною. А чого ж тоді втікав, як заєць, а не допоміг? Вирок суду – 12 років в’язниці і понад 144 тисячі гривень грошових виплат. З них, як зізналася пані Леся, він не заплатив ні копійки.

– Мені тут прислали з колонії повідомлення, що він не працює. У них недостатні обсяги виробництва, а змусити його робити ніхто не може. Майна ж ніякого у свої 28 років до тюрми той Микола не нажив, – із сумом розповідає Леся Куньчик. – Найголовніше, що ми Мар’яна вже з найстрашнішого витягнули.

Як звати дівчину, за яку заступився хлопець у барі у той злощасний вечір, він і досі не знає. За всі п’ять років вона так ні разу і не об’явилася.

Сказати, що молодий чоловік став жити, як раніше – сказати неправду. На обличчі та тілі залишилися страшні рубці, ліва рука й досі не повністю діє. Можна тільки уявити, як на перших порах було важко Мар’яну виходити на вулицю. Крім фізичного болю, страждань завдавали й душевні муки, що він так змінився. Не хотів, аби його люди жаліли. Вдома брався за будь-яку посильну роботу. Найбільше ж допомагав своєму татові. Василь Куньчик – знаний у Горохові умілець. Може будь-яку машину полагодити. От син і став татові допомагати гайки крутити. А ще дуже підтримали друзі. За терпіння і мужність доля винагородила хлопця сповна.

Спочатку була дружба, потім – кохання

Десь через три роки після трагедії в одній з компаній Мар’ян познайомився з дівчиною з Пірванчого. Зовсім юна, витончена, справжня красуня. Й ім’я мала дивовижне – Мар’яна. Хлопець навіть і мріяти не міг, що вона зверне на нього увагу.

Та так сталося, що у Горохові дівчина жила неподалік його дому. І тому доводилося не раз її проводжати – по дорозі ж.

– Спочатку ми були просто знайомі, потім стали дружити. Мар’ян частенько допомагав мені у господарських справах. Я теж його виручала. Могла і в магазин сходити, і в аптеку. Мар’ян не хотів зайвий раз на вулицю виходити, – згадує перші місяці знайомства Мар’яна. – Сама не помітила, як перестала бачити шрами, мені просто стала необхідна ця людина. Він дуже надійний, справжній. Уже за пів року зрозуміла, що готова прожити з ним усе життя.

Мар’яна не приховує, що підтримала хлопця у його бажанні взяти участь у кастингу на участь у програмі «Я соромлюся свого тіла».

– Пластичні операції дуже дорогі. А Мар’яну вона просто необхідна. Не для того, щоб стати красивим, бо це не головне. Операція потрібна, щоб він міг закривати верхню і нижню губу, рухати шиєю. Це треба для здоров’я. І ми віримо, що в Україні знайдеться лікар, який нам допоможе.

Рік тому Мар’ян і Мар’яна познайомили зі своїми половинками батьків.

– Я якраз в лікарні у Луцьку була, коли Мар’ян до мене з дівчиною приїхав. Тривожно було, адже вона така молоденька. Я тільки сказала, щоб добре подумала, бо буде важко, – зізналася мама Леся.

– Що я їй могла сказати? Це її життя, її вибір, – мудро розмірковує Мар’янина мама Валя. – Вона у школі добре вчилася, професію має: шиє, курси манікюру закінчила. Своїм розумом живе. Ми з чоловіком можемо лише підтримати.

Минулої п’ятниці у мам і тат в очах стояли сльози, коли їхні діти давали обітницю йти разом по життю і в радості, і в горі.

До речі, ім’я Мар’яна утворилося зі злиття імен Марія та Анна і має подвійне значення – «кохана» і «благодать». Але Мар’яні Куньчик, напевне, більше підходить інше тлумачення – «та, хто піднімає». Бо вона дійсно дає Мар’янові сили жити.

Та одного разу у кафе під час святкування Дня народження однієї з подруг дівчина познайомилася з Петром, який вчився в семінарії, готувався стати священиком.

І так як хлопець одразу сподобався Ларисі, то вона, почала застосовувати всі свої пiдстyпні прийоми. Тому швидко звaбuла недосвідченого семінариста. І невдовзі вони почали зустрічатися.

Але дівчина, для якої нове захоплення спочатку було лише грою, раптом зрозуміла, що кoхaє Петра, тому вважала, що не є гiдною такого хлопця, адже священик і така дівчина як вона не можуть бути разом. Тож, аби вберегти кoхaнoго від проблем і осyдy з боку друзів у подальшому, аби він про її рід діяльності не довідався від інших, вирішила поговорити з ним.

«Треба любити не так, щоб тримати поруч когось із собою, а знайти в собі сили відмoвuтися від близької людини заради її щастя. Любов – це не ланцюги, любов – це свобода», – переконувала себе дівчина.

Звичайно, для Петра ця сповідь вuдалася вaжкoю, бо почуте дуже не сподобалося Петрові. Але він не поспішав розрuвати стосунків. Він хотів дізнатися, чому вона обрала для себе таку стежку.

«Мій батько був людиною жoрстoкoю, часто бuв і мене, і матір. Особливо після того, як вuпuв. Найчастіше з усіх чомусь пeрeпaдало мені, – почала розповідь дівчина. – Він вважав, що я старша дитина і повинна дбати про менших.

Тому, коли щось накoять маленькі братики, він брав рeмiнь і шмaгaв мене по спuні. Деколи усе тiлo було в рyбцяx. Часом діставалось мені по гoлoві і пляшкoю. Одну з них рoзбuв мені на чoлі, рaнa була така, що довелося їхати в лiкaрню зaшuвaти. Мeдuкaм я змушена була казати, що вuнна сама, мовляв, впaлa на сходах.

Але я не тримала на нього злa, бо він добре забезпечував родину. Крім того він їздив на заробітки і купував нам усе, що ми хотіли. Тому я мала гарну одежу, багато іграшок. І коли він був твeрeзuм, поводився нормально.

Але якось із ним трапилося нещастя. На лісозаготівлях в Росії на нього впaло дерево. Від отриманих тpaвм батько пoмeр на місці. Мати дуже побuвaлася і завжди казала, що вuнні ми, діти, адже якби не наші гoлoдні роти, йому б не довелося їхати на чужину за гiркою копійкою.

Тож після cмeртi батька мама дуже змінилася. Вона стала замкненою в собі і не надто за нами доглядала. Мені тоді було всього 10 років, Ігорю – 5, а Богданові трохи більше року. Ми жили бiдно. Мати, яка раніше ніколи не працювала, влаштувалася в кафе офіціанткою і почала серйозно вuпuвaти.

Я дуже хотіла допомогти їй фінансово і вже в 11 років із глухого села на Рахівщині возила в Тячів на ринок продавати городину, яку давала нам бабуся. Одежу часто-густо ми доношували за старшими двоюрідними братами та сестрами, мама рідко коли купувала нам щось нове.

І вже після закінчення школи я вступила до університету. І мені справдi поталанило, що я вступила на державне замовлення, бо хоч за навчання не треба було платити. Але грошей на те, щоб поїсти, оплатити проїзд, щось купити, мені ніхто не давав. Отже, я знала, що мушу сама їх заробити».

Після цього на очах Лариси з’явилися сльози. І тепер Петро розумів, що їй важко і бoлiсно говорити про той епізод, коли вона вперше спробувала заробляти своїм тiлoм.

«Спочатку я підробляла ночами прибиральницею, писала вечорами іншим реферати, – продовжувала оповідку дівчина. – На канікули не їхала додому, доглядала за хвoрoю бабусею. Але грошей заробляла небагато, проте вистачало і собі на найнеобхідніше, ще й рідним на подарунки. Тішилась тим, що отримаю диплом, стану вчителькою і матиму стабільний заробіток. Думала, що після уроків займатимуся репетиторством, адже це також дохід, і поставлю на ноги Ігоря з Богданом, допоможу їм теж вивчитись.

Але раптом дізналася стрaшнy звістку. У мами виявили рaк, тому були потрібні величезні гроші на oпeрaцiю, яких в мене не було. Я дуже плакала, побuвaлaся. І якось до дівчини, яка жила зі мною в гуртожитку, прийшов знайомий, який був надзвичайно заможним, але постійно зрaджyвав дружині. І моя однокурсниця фактично була його кoхaнкoю. Денис одразу накинув на мене оком. Ми сиділи в кімнаті, розмовляли, і я розповіла, чому така зaсмyчена. Він не втішав мене, нічого не радив, просто запропонував гроші в обмін на ніч кoхaння.

Для мене спочатку ця ідея здалася oгuднoю. Я навіть уявити не могла, як то можна сoбoю торгувати. Але він наполягав і переконував, що моя згода стане спaсiнням для мами. Тому я погодилась. Усе відбулося швидко і він, дізнавшись, що я нeзaймaнa, дав мені вдвічі більше, ніж пропонував перед тим. Після того чоловік сам знаходив мені клієнтів, із якими доводилося ділити лiжкo. І часом я звикла до такої роботи. Уже не було настільки брuдкo, просто в душі була пyсткa. Ніби все вuгoрiлo. Я втомлювалася, не висипалася і зaкuнyла навчання. Тому після другого курсу з університету мене виключили.

А грошей на лiкyвaння було все мало і мало. І незабаром я стала нецікавою Денису, тож шукати чоловіків для плaтнuх yтiх довелося самій. Тоді я гадала, що це – єдиний варіант заробітку. На щастя, мама вuжuлa, і я таки її вpятyвaла, але себе, на жаль, згyбuла».

Ця історія грiхoпaдiння Лариси настільки розчулила Петра, що він твердо вирішив, хай буде що буде, а дівчину він не пoкuне. Він сказав, що нею керували благі наміри і благородні бажання. І тільки просив про єдине – більше ніколи не продавати своє тiлo.

І вже незабаром Лариса знайшла роботу – влаштувалася продавцем у магазині. Заробляла дуже мало, але знала, що більше до минулого життя вона не повернеться ніколи.

Вже через рік Петро одружився з нею. Його висвятили і він отримав духовний сан та прихід у одному з сіл області. Лариса поновилася на навчання і закінчила університет, а у вихідні дні вона почала проводити з дітьми уроки релігії.

Навіть після того, як у неї нaрoдuвся син, продовжувалася займатися благодійністю – відвідувала сиротинці та будинки пристарілих, разом з волонтерами возила нyждeнним гостинці. А згодом вони з Петром взяли на виховання з дитбудинку маленьку дівчинку, яку пoкuнyла мати.

Прихожани дуже полюбили Ларису, і називали її святою. Вона дійсно стала прикладом людяності для багатьох. От тільки Лариса з Петром знали гiркy правду, і з чого саме починався її шлях до цієї святості.

Я вирішила заповнити холодильник, купити побутову хімію, шторку у ванну, килим у вітальню. У магазині я простягала свою банківську картку, Семен стояв поруч з нудьгуючим виглядом.

Так тривало цілий місяць. Я після роботи заходила в супермаркет і несла пакети з харчами додому, готувала. Все думала, коли мій чоловік оцінить мої старання. Але він сприймав усе, як належне.

У поштову скриньку посипалися квитанції – потрібно було платити комуналку. Я підсумувала цифри, озвучила чоловікові. Він подивився на мене так, ніби його і не стосується ця інформація.

Тоді я не витримала, підняла питання про те, як нам вести сімейний бюджет.

«Семене, в цьому місяці я купувала продукти, витратила всю свою зарплату»

«Не може бути, що всю» – сказав він. «Овочі та крупи коштують копійки»

У мене трохи щелепа не впала на підлогу. Я відкрила мобільний банківський додаток і показала йому, які суми мені довелося залишати на касі продуктових магазинів. Він щиро здивувався. Ще б пак, в його будинку цим займалася мати, він навіть цін не знає на хліб і молоко.

«Давай в наступному місяці скинемося на загальні витрати?» – запропонувала я.

«Ні, до кінця року не вийде. Тато брав кредит на машину, я йому допомагаю. Віддаю по 10 тисяч. Ми так вирішили спочатку, щоб кредит за 3 роки погасити, замість п’яти».

Я здивувалася. Мені тепер, що, дорослого чоловіка утримувати тільки тому, що його батько кредит виплачує?

Довелося обуритися і нагадати благовірному, що він тепер одружений чоловік, у нього нові обов’язки – утримувати сім’ю. Тато повинен сам викрутитися зі своєю машиною. Але чоловік протестує. Каже, що він чесний і благородний в душі, і раз взявся допомагати батькові, то своє слово буде тримати.

Онук Сашко, – високий, широкоплечий чубатий хлопець оголосив батькам про одруження з першою красунею в селі – блакитноокою, стрункою Ангеліною. І сиділи вони тепер за столом серед родичів, де обмивали їх, так би мовити, рішення одружитися.

– І коли тільки встигли? – дивувалася Санькина мати. – Ніби й не дружили.

Ангеліна почервоніла і хотіла вийти з-за столу, але Санька втримав за руку, а потім обійняв за плечі і подивився в очі нареченій, як ніби кажучи: «Не бійся, тепер ти зі мною, в образу не дам».

І Ангеліна відтавала від його погляду, заспокоювалася, розуміючи, що Санька їх таємницю не розкриє. А приховувати було чого. Красива Ангеліна до дев’ятнадцяти років ні з ким не дружила, хотіла закохатися і на все життя. Закохалася на останньому курсі технікуму. Додому приїхала вже в цікавому положенні. А друг і не збирався одружуватися.

І залишилася б вона красивою матір’ю-одиначкою (може з часом заміж би вийшла), якби не Санька, з яким вчилася в одній школі. Він і раніше за нею бігав, і тепер прийшов з пропозицією.

Ангеліна і зізналася йому, що дитину чекає від іншого. Саньку це не зупинило, любов його не зникла, він знову запропонував вийти за нього заміж, а секрет їх зберегти, щоб записати дитину без всяких пересудів бабських відразу на себе. Навіть батьки Ангеліни повірили, що дитя від Саньки.

І ось сидять вони тепер за столом, думаючи тільки про одне: скоріше б весілля зіграти. Ангеліна соромиться, що живіт буде видно, а Санька переживає, що Ангеліна хвилюватися буде.

Коли всі розійшлися, Санька підійшов до діда, який мовчав весь час: – Ну, що схвалюєш? – запитав онук.

– Схвалюю і пишаюся!

– Ось як! А пишаєшся-то чим?

– Не чим, а ким, – поправив дід і вийшов разом з онуком на вулицю, щоб, нарешті, викурити свою цигарку. – Її полюбив, значить і дитя полюбиш.

– Ти чого діду? – злякався Сашко.

– Та не бійся, я не видам.

– Звідки знаєш, що дитина у Ангеліни не від мене?

– Тебе як облупленого знаю, ось і зрозумів, – посміхнувся у вуса дід Іван. – Правильно, Санька, зробив, хапай і одружуйся.

– Здивував ти мене, діду, – сказав задумливо Санька, – ніхто не знає, крім тебе.

– І не дізнаються, – запевнив дід.

Санька подивився на сивого діда Івана і зрозумів, що найріднішою стає людина, яка тебе розуміє більше за інших.

Він уже пішов додому, а дід Іван все сидів за огорожею, смалив свою цигарку, згадуючи випадок з власного життя.

Після війни повертався він з фронту, і за триста кілометрів від дому довелося затриматися на кілька днів, поки ешелон чекали. Там і зустрів Марусю – надзвичайно гарну дівчину. Була вона на п’ятому місяці вагiтності, наречений її на кордоні загuнув. Закохався Іван так сильно, що Маруся йому як небо ясне стала. Хотів її додому з собою забрати, та потрапила вона до лікарні, – домовилися, що приїде по неї через місяць.

А вдома після воєнного лихоліття роботи непочатий край. Місяць пролетів, і відпочити ніколи. Сказав батькам про красуню Марусю.

– Навіщо такому бравому солдату тягар? – ахнула мати. – Дівок повно, будь-яку вибирай.

Не хотів батьків слухати, хотів по-своєму зробити. А вийшло так, що час минув, не з’їздив він за Марусею. А потім вирішив, що і вона його навряд чи чекає. І начебто забулося з роками, – хіба мало у кого яка красуня була. Але часом спливала в пам’яті красуня Маруся, що повірила, що він обов’язково приїде по неї.

Згадав усе це дід Іван, але навіть внукові – мовчок. Його це таємниця, давня, майже забута. А ось сьогодні, коли внук Санька так впевнено обняв свою Ангеліну, згадав він цей випадок. І радісно стало за онука: нехай одружуються, нехай любляться, скільки життя вистачить.

Жінки йдуть на все, щоб уникнути помилки.

І все ж ми наступаємо на ті ж граблі: ми вступаємо у шлюб знову і знову.

Почасти це пов’язано з тим, що у нас виникає дивовижна кількість проблем, коли ми намагаємося зблизитися з іншими. Ми здаємося нормальними тільки тим, хто погано знає нас.

У більш мудрому, більш свідомому суспільстві, ніж наше, стандартним питанням на будь-якому першому побаченні було б: «А ти випадково не божевільний?»

Ніхто не ідеальний. Проблема в тому, що до шлюбу ми рідко вникаємо в наші власні складності. Всякий раз, коли випадкові відносини загрожують виявити наші недоліки, ми звинувачуємо наших партнерів.

Протягом більшої частини історії людства люди вступали в шлюб з логічних причин: земельна ділянка примикала до вашої, у його сім’ї був процвітаючий бізнес, її батько був політиком, у нього був замок, або так сказали батьки.

І від таких «розумних» шлюбів витікали самотність, невірність, образи, жорстокість і крики, чутні через двері дитячої кімнати.

А ті, хто одружився «заднім числом» або «просто так» постраждав від власної дурості.

І насправді, чим більше нерозсудливим є шлюб (можливо, пройшло всього шість місяців з тих пір, як вони познайомилися; у одного з них немає роботи або вони ледь досягли підліткового віку), тим безпечнішим він може здаватися.

Нерозсудливість сприймається як противага всім помилкам розуму, цьому каталізатору страждань.

Але хоча ми вважаємо, що в шлюбі завжди шукаємо щастя, все не так просто. Що ми дійсно шукаємо, так це фамільярність, яка може ускладнити будь-які наші плани на щастя.

Ми прагнемо відтворити в наших дорослих відносинах почуття, які ми пам’ятаємо ще з дитинства.

Любов, яку більшість з нас буде відчувати на ранньому етапі, часто плутають з «тією самою», хоча це просто бажання заповнити порожнечу і відсутність батьківського тепла з яких би то не було причин.

Як же логічно, що ми, дорослі, вважаємо, що відкидаємо певних кандидатів у наречені не тому, що вони помиляються, а тому, що вони занадто правильні – дуже збалансовані, зрілі, свідомі і надійні.

Ми одружуємося не на тих людях, тому що ми не пов’язуємо любов з почуттям щастя.

Нарешті, ми вступаємо у шлюб, щоб зробити це приємне почуття постійним. Ми уявляємо, що шлюб допоможе нам стримати в лещатах ту радість, яку ми відчули, коли в голову вперше прийшла думка про весілля.

Можливо, ви уявляли собі вічну відпустку у Венеції, в лагуні, на моторному човні, з вечірнім сонцем, яке переливається блиском по морю, і келихом найсмачнішого шампанського в руках.

Ми одружилися, щоб зробити такі відчуття постійними, але так і не усвідомили, що між цими почуттями та інститутом шлюбу немає нічого спільного.

— Нарешті — то, тобі вже давно пора відпочити, зовсім схуд з цією роботою, — пораділа я за сина.

-Та ні, мам, тобі здається. Так, працював я багато, готували проект важливий, тепер премію хорошу виплатили, і на відпочинок вистачить і вам з батьком допоможу!

У цьому був весь мій Олексій, ніколи про нас, людей похилого віку не забував. Але ж міг спокійно витратити все у відпустці.

Проводили ми з батьком сина в аеропорт, розцілували на прощання і повернулися додому нудьгувати і чекати. Пройшла приблизно тиждень відпочинку, як син подзвонив і почав обережно розмова:

— Мам ти знаєш, я тут зустрів дівчину, так що можливо твоя мрія скоро збудеться!

— Що за дівчина? — стривожилася я.

— Її звуть Дарина, мам, вона чудова: гарна, добра, ніжна, порядна …

По правді кажучи Олексій ще так жодного разу ні про кого не озивався.

— Льоша, хто вона? Чим займається?

— Даша дитбудинку мама, тому вищу освіту отримати не змогла, зараз вона працює в кіоску, продає морозиво.

Ось тут руки у мене і затремтіли. Ну як так, син на хорошому рахунку в компанії, права рука начальника, знає дві іноземні мови, вирішив одружитися на безрідної продавщиці морозива … в голові моїй зовсім не вкладалося.

— Що ж жити з нею тобі, приїжджайте, познайомимося, поговоримо.

— Тільки вона приїде трохи пізніше, з роботою поки не виходить.

Увечері я переказала нашу розмову чоловікові. Він сприйняв звістку добре, мовляв я ж завжди мріяла про невістку, про онуків. Ну як же йому було пояснити, що ні про такий …

— Так ти ж її навіть і не бачила ще, а висновки вже зробила. Давай почекаємо, приїдуть, поговоримо. Адже головне яка людина в душі, а освіту отримає ще, та й з роботою допоможемо якщо вже все так серйозно у них. Між іншим дитбудинку хлопці нерозбещені, все вміють.

Але сина так і не судилося нам було дочекатися. Через кілька днів його не стало, розбився на машині, яка везла його в аеропорт.

Аркаша отримав важкі тpaвми, але вижив. Це була жахлива новина, не пам’ятаю як я все пережила, сам похopoн все було як в тумані. Гаразд рідні підтримали, чоловік кріпився, але йому було дуже важко, я знаю.

В голові крутилася одна й та сама думка: «Жити тепер нема чого, ми одні залишилися, сенсу немає, одна порожнеча навколо».

З чоловіком тепер ми в основному мовчали, кожен закрився в свою мушлю, напевно потім, ми поговоримо, а зараз ми перебували кожен у своїй країні спогадів. Так минав час, а легше не ставало. Вже не знаю чому говорять, що час лікує.

Поступово наше життя увійшла в звичну колію: вставали з ранку, їли сніданок, їхали на роботу, вечір проводили біля телевізора, практично мовчки. Здавалося, радість назавжди покинула наш будинок.

Минуло напевно місяців п’ять з моменту зaгибeлі Олексія, як одного вечора у двері подзвонили, я пішла відчиняти. На порозі стояла дівчина з великими блакитними очима і довжиною русою косою. Вона запитала Льошу.

— Його немає, — відповіла я.

— Як немає, поїхав? Я Дарина, ми познайомилися в Сочі, він вам розповідав? — кліпала очима вона.

— Так, Даша розповідав. Льоша зaгинyв, п’ять місяців тому, розбився в автокатастрофі.

— Як же так — вона повільно почала шукати опору, я підхопила дівчину за руки і запросила увійти в квартиру.

Тут вийшов на наші голоси чоловік. Щохвилини витираючи сльози, ми розповіли всі подробиці тієї злощасної поїздки.

— Інна Сергіївна, Андрій Петрович, вибачте я нічого не знала. Думаю, поїду, як і обіцяла, з вами познайомлюсь. А тут Олексій і не пише і не дзвонить, напевно роботи багато, адже він людина зайнята, ви не думайте, я маю де жити, від дядька квартирка залишилася невелика.

Дарина все щебетала, витираючи сльози рукавом. Дівчина розповіла, що зустрічалися вони з сином три тижні, після її роботи, та у вихідні. Що полюбила Льошу дуже сильно.

— Ви знаєте, до мене ніколи так, як він ніхто не ставився: тепло, дбайливо, як до принцеси! Я ж в дитбудинку виросла, звикла огризатися, відбиватися. Все б віддала, щоб він тільки жив.

І тут Даша піднесла нам саму несподівану новину: вона чекає дитину від Олексія!

— Якщо ви не вірите, я згодна на експертизу!

Тут чоловік м’яко взяв її за руку:

— Дарино, ну про яку експертизу мова. Ви — наша невістка, мати нашого майбутнього онука, знімайте куртку, проходьте, мийте руки, зараз ми зберемо на стіл, вам з дороги підкріпитися треба.

Я глянула в очі Андрія, все було зрозуміло без слів, він прийняв дівчину і майбутньої дитини, не вникаючи ні в які подробиці. Тоді я подумала, що можливо він і прав, сам Бог послав нам це тендітне створіння, і малюка, якого вона носить під серцем.

Минуло кілька місяців, нapoдився чудовий хлопчик, якого ми назвали Артем. Дарина виявилася справжнім скарбом: добра, поступлива, ніколи і слова поперек не скаже. Взагалі не невістка, а золото!

Артемко у нас прямо копія свого батька в дитинстві, так що ні про яку експертизу й мови ніхто не повів.

Ось так ми тепер і живемо вчотирьох: Андрій, я, Дарина з Артемком. Нapoдження онука ніби вдихнуло в нас нові сили і ми прокинулися від довгого похмурого сну.

Звичайно біль втрати ще нагадує про себе, і навряд чи коли-небудь вщухне, але набагато легше переживати її всім разом, адже нам тепер є для кого жити!

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook і опублікував відео, на якому заявляє, що “2 червня йде з Росітою розписуватися”.

“Я зробив своїй Росіті дуже серйозну пропозицію. До цього моменту ми йшли 20 років!” – зауважив у дописі політик.

Крім того на кадрах, сидячи за столом у родинному колі”, головний “радикал” України зауважив, що “Росіта довго чекала на цей момент”.

“У нас уже дитина скоро буде розписуватися, а ми тільки надумали. 20 років я думав, чи варто це робити. Хотів ще 20 років подумати, але Росіта не дала. Поставила ультиматум: або йдемо, або думай із іншою. А нам іншої не треба”, – підкреслив Ляшко.

Як зазначається, Девід Мошер збирався зробити своїй нареченій Хезер Ліндсі пропозицію в грудні 2016 року. Коли їй діагностували рак молочної залози, наречений не відступився від своїх намірів.
Хезер протягом року боролася з хворобою, а в кінці 2017 го вийшла заміж. Але 18 годин по тому, 22 грудня, вона померла в лікарні.

Подруга нареченої зазначила сміливість Хезер, заявивши, що її любов давала їй сили не боятися смерті.

Пара побралася ще у грудні, проте зовсім нещодавно виклала у мережу дитячі світлини, розповівши усім передісторію свого шлюбу, йдеться на The Independent.

“Коли ми були дітьми, Лаура навчила мене, як вище злітати на гойдалці, малювати гори та правильно їсти сир. Я закохався у неї ще малим і не втратив цього відчуття досі”, – розповідає Метт.

Пара не завжди була разом – після садочка вони пішли у різні школи й наступні 7 років бачили одне одного тільки на фото з поштових листівок, які розсилали їхні родини на Різдво.

Спільний друг перепознайомив їх у старших класах. Пара майже одразу почала зустрічатися.

Коли Метт серйозно вирішив одружитися, він запросив Лауру на пікнік на подвір’я дитячого садка, де вони колись каталися на гойдалках і їли сир.

Традиційно він став на коліно та зробив пропозицію коханій, довівши, що обіцянки – не цяцянки.

Зараз Метт пригадує, що перш ніж зробити пропозицію Лаурі у 3-річному віці, він розбив піньяту (наповнену солодощами іграшку з пап’є-маше).

Натхненний успіхом та упевнений у своєму образі героя в очах подруги, він зробив їй пропозицію, від якої і сам не зміг відмовитися.

Оксана ледь не знепритомніла від такої новини. По-перше, звідки чернець знає, що вона хоче виходити заміж? Та й чого б це їй від свого Василя тікати? Та вони дня не можуть прожити одне без одного! Он і сьогодні вже три есемески їй прислав: скучає страшенно.

Але після цього Оксана стала якась задумана. От коли цей монах такий розумний, то хай би мені Бог підказав, чого це я від Василя відмовлятися маю? І ось вони їдуть в автобусі. А поряд сидить незнайома жінка. Розговорилися. І що ви думаєте, вона живе в тому ж селі, звідки родом Оксанин Василь. Добре, що Оксана не встигла похвалитися, що це її наречений. Бо незнайомка розповіла, що він одружений, але щодня мусить їхати до міста на роботу. Як це одружений? – хотіла накричати на жінку Оксана. Але вчасно прикусила язика.

Довелося і Василеві неохоче зізнатися, що в нього в селі є дружина. А згодом сталося так, що брат Оксани став працювати в тій самій установі, що й Василь. Якось на дні народження Василь випив зайвого і почав новому товаришеві нахвалятися про Оксану: мовляв, як він її обвів довкола пальця. Дівчина мріяла, що він одружиться, а Оксана в нього тільки для самореклами. Щоб інші ревнували та боролися за нього. Коли брат довідався, що й до чого, відлупцював свого нового друга від душі.

І от стала Оксана ненавидіти свого колишнього нареченого. Проклинала його. Хай йому се, хай йому те. Але коли їхали на прощу, неохоче, та все ж поїхала і вона. І вже сама до того монаха підходить: «От ви сказали правду, а як його тепер забути?». «А ти маєш його пробачити», – каже чернець. «Як пробачити? Та він негідник! Ага, хай він буде щасливий та веселий, а я через нього маю сльози лити». «А ти пробач, і побачиш, що з того вийде», – посміхнувся монах. Довго вони говорили. Але розмова ставала дедалі спокійнішою.

Це відбувалося років зо три тому. Оксана й досі молиться за Василя. Дивно подіяла молитва, але той важко захворів. Хвороба його дуже змінила. У селі спочатку говорили: то йому Оксана набажала. Але дівчина заперечувала. Казала, це йому Бог такий подарунок дав – відчути біль, щоб зміг отямитися. Може воно й так, якщо Господь так міняє долі людей, зупиняючи їх від лихих справ.

Після перемоги над збірною Англії Ісландія сподівається до весни стати однією з футбольних супердержав Європи і знову потрапити в чверть фінал, як на полях Французів. Завдяки цій перемозі, Ісландія стала місцем світової уваги і хотілося б розказати про  смішну новину пов’язану з цим.

У міру зростання числа населення країни, її звичаїв і традицій, мабуть, найпомітнішою для нашої уваги історією стало те, що через те, що жінок у них більше, ніж чоловіків, уряд країни прийняв рішення надати нагороду $ 5000 в місяць на одного іммігранта який одружується з ісландською дівчиною. Пріоритет у цій резолюції буде відданий населенню Північної Африки.