32-річний Андрій Филяк пішов воювати торік у квітні, був командиром танкового взводу 25-ї бригади. Під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав поранення, несумісне з життям, йдеться в ТСН.

На подвір’я родини Филяк йдуть натовпи людей, щоб вшанувати односельця-захисника. Дружина розповідає, що в день його загибелі відчула щось лихе, а телефон чоловіка не відповідав. “Я це відчула вночі, страшний біль у грудях, я вже відчувала, що його немає. Зателефонувала до побратимів, сказали, що він загинув”, – розповідає дружина Галина.

Андрію було 32 роки, працював будівельником. Торік у квітні отримав повістку і пішов воювати. Офіцер був командиром танкового взводу. Понад рік захищав Україну в запеклих боях. Загинув 16 травня в селі Новосадове на Донеччині. “Дрон їх засік, якраз вони вийшли з танка, і по них прилетіло, хлопці поранені, а в мого чоловіка дуже важке поранення, несумісне з життям”, – додає жінка.

Без батька залишилося двоє дітей – семирічний син і донька, якій виповнилося всього чотири. Він мріяв, що його діти житимуть у мирній країні, а про любов до родини говорив у кожній розмові і в останній – напередодні загибелі. “Коли мені повідомили вже офіційно, що він загинув, перші слова, що мені сказали – тримайтеся, він вас дуже сильно любив. Всі про це знали. Він усім розказував, як мене любить, і постійно телефонував”, – каже Галина.

У селі Андрія дуже поважали, сусіди кажуть, він був безвідмовний і допомагав завжди. Коли торік для його взводу потрібна була машина – гроші збирало все село. “Андрій людина-душа, ми жили на одній вулиці, то в селі проти нього ніхто поганого слова не сказав. Людина-душа, поможе, підкаже”, – розповідає сусід Андрій.

Про це пише РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал ДБР.

“Працівники ДБР розпочали розслідування за фактом побиття військовослужбовця однієї з частин Нацгвардії на Івано-Франківщині. Відео, на якому офіцер нецензурно лається та б’є військовослужбовця сьогодні з’явилося на одному з українських телеграм-каналів”, – пише пресслужба.

Наразі працівники ДБР проводять невідкладні слідчі дії на території військової частини й опитують свідків, а також потерпілого. Також вдалось встановити й інші факти знущання офіцера з військовослужбовців.

В рамках ч. 5 ст. 426-1 КК України, офіцеру загрожує покарання у вигляді 12 років позбавлення волі.

В Івано-Франківську офіцер у військовій частині, 26 березня, побив солдата-строковика.

Відео цього інциденту опублікували у соцмережах.

На відео видно, як військовий з кулаками накинувся на свого підлеглого, обзиваючи його нецензурною лайкою, з вимогою йти до штабу.

Причина цього конфлікту наразі невідома.

У Західному територіальному управлінні Національної гвардії відреагували на побиття солдата і заявили, що за даним фактом розпочато службову перевірку та повідомлено Територіальне управління Державного бюро розслідування розташованого у місті Львові.

“У сучасній армії та у сталому суспільстві немає місця для приниження честі та гідності людини та, зокрема, військовослужбовця. У свою чергу надаємо всебічну підтримку правоохоронцям у проведенні розслідування для надання належної правової оцінки діям офіцера”, – йдеться у повідомленні.

Згодом начальниця групи інформації і комунікації Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, капітан Аліна Новікова повідомила, що офіцера військової частини відсторонили від службових обов’язків, пише “Суспільне”.

З її слів, керівництво Західного територіального управління Національної гвардії, як і усе суспільство, “обурене діями офіцера військової частини з Івано-Франківська стосовно солдата строкової служби”.

Обережно! Відео містить сцени насилля та нецензурну лексику (18+).

Суд призначив цілодобовий домашній арешт командиру взводу однієї з військових частин у Житомирській області, який побив солдата-строковика у навчальному центрі. Про це УНІАН повідомили у Державному бюро розслідувань.

“Богунський районний суд міста Житомира обрав запобіжний захід командиру взводу однієї з військових частин Житомирщини у вигляді цілодобового домашнього арешту”, – зазначили в ДБР.

Як повідомляв УНІАН, нещодавно у соцмережах оприлюднили відео, на якому офіцер ногами б’є солдата-строковика.

За даними ЗМІ, офіцером виявився командир другого взводу роти охорони лейтенант Віктор Вітусевич.

Сам Вітусевич на своїй сторінці в Facebook записав відеозвернення, в якому визнав побиття та заявив про свою готовність понести покарання.

Після оприлюднення відео з побиттям у мережі Інтернет, ДБР порушило кримінальне провадження.

Вчора, 16 березня, ДБР повідомило про підозру молодшому лейтенанту про підозру за фактом перевищення службових повноважень, вчиненого в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 426-1 КК України)

Зазначається, що “виховна бесіда” із солдатом відбулась начебто через те, що той був напідпитку. У ДБР також зазначили, що військовий визнав свою провину.

Командира відсторонено від посади на час розслідування. Йому може загрожувати до 12 років позбавлення волі.

Саме з «Фейсбуку» я довідалась про долю ІВАНКИ БУРЛАКИ з Шаргорода, однієї із моїх «зірочок».
По закінченню Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, вона здійснила свою заповітну мрію – стала кореспондентом. Працювала на полтавському телебаченні. Багато кому припав до душі її репортаж про жінку, яка підгодовувала на ставку родину нутрій. Та й інші публікації були цікавими і неординарними.
Коли у тому ж ФБ на фото поряд із Іванкою з’явився молодий чоловік, а її прізвище стало «ДІМОВА», я зрозуміла, що вона знайшла своє щастя. Вони обоє знайшли. Достатньо було бачити очі дівчини та її обранця, сяючі коханням.
Той самий ФБ повідомив, що БОЙОВИЙ ОФІЦЕР ВЯЧЕСЛАВ ДІМОВ ЗАГИНУВ НА ЗАПОРІЖЖІ ПІД ЕНЕРГОДАРОМ, ЗАХИЩАЮЧИ УКРАЇНУ ВІД ВОРОГА.
Щастя Вячеслава та Іванни Дімових тривало лише три роки.
ОСЬ ЩО НАПИСАЛА ІВАНКА КОХАНОМУ У СВОЄМУ ОСТАННЬОМУ, ПРОЩАЛЬНОМУ ЛИСТІ:
«Сьогодні вже тиждень, як тебе не стало… Сім днів, як мою душу розстріляли і поховали разом з тобою в домовині.
Ще тиждень тому я сиділа з родиною за святковим столом, відзначала католицьку Пасху. І тут цей страшний телефонний дзвінок з невідомого номера: «Алло, це Іванна Дімова? Наші щирі співчуття. Вячеслав загинув. Підірвався на протитанковій міні, виконуючи бойове завдання…»
І все… Нас вже немає. Лише суцільний біль до нудоти. І пустота.
А потім була невідомість. До останнього я не знала, чи привезуть шматки твого тіла в закритій труні? Чи все ж зможу востаннє на тебе глянути?
Навесні ми планували повінчатися і відгуляти пишне весілля. Війна змінила наші плани. І замість розкішної фати, моя мама одягла мене в чорну хустку.
Але попереду було найстрашніше – твій похорон. Сотні людей з Марганця вийшли на площу, аби віддати тобі шану, провести, як Героя. На колінах стояли родичі, знайомі, товариші по службі, друзі. А я стояла поруч з тобою. Стояла, стиснувши кулаки, і співала Гімн України, кожне слово ковтаючи зі сльозами.
Востаннє я була в твоєму рідному місті минулого року. Рівно рік тому, на Пасху, ти повів мене на кладовище, аби познайомити із бабусею. Тепер я йшла цією ж стежкою, але за твоєю труною.
На могилі я стояла, дивилася, як тебе опускають в землю, а разом з тобою наше сімейне життя, наших ненароджених дітей, нашу щасливу старість. Ніколи і нікому в житті я не побажаю пережити таке.
Твоє життя не було марним, адже ти весь цей час захищав свою країну. З 2014 року ти потом і кров’ю в зоні бойових дій виборював для нас майбутнє. І твоя смерть не була марною. Ти помер за мене, за українців, за нашу свободу і незалежність.
Я мала за честь стати дружиною бойового офіцера, командира розвідувального взводу Десантно-штурмових військ Збройних сил України. І допоки я жива, про тебе пам’ятатимуть лише, як про Героя, який не боявся ні куль, ні ворогів, ні смерті.
Тепер ти мій ангел-охоронець…
16.04.2022 – Вячеслав Дімов народився для неба».
Двадцятидев’ятирічний Вячеслав був єдиним сином у батьків. Обірвалось не просто життя молодої людини. Обірвалась гілка родинного дерева сім’ї Дімових, яка вже ніколи не вкриється весняним цвітом.
Через якихось тридцять років він міг би сидіти в колі великої родини, поряд з коханою дружиною Іванкою, дітьми, онуками.
Вже не буде. Не сидітиме…
І згорьовані батьки вже ніколи не радітимуть щастю свого єдиного сина, ніколи не пригорнуть онуків та правнуків. Ніколи…
А скільки таких скривавлених доль є і скільки ще буде на нашій знедоленій українській землі? І скільки ще ридатимуть матері та дружини, обіймаючи холодні тіла своїх найдорожчих, які загинули за Україну?
НЕ ПРОБАЧИМО.
НЕ ЗАБУДЕМО.
НІКОЛИ.

Про це повідомили в “Vesti.ua”.

6 листопада до Нацполіції із заявою про подію звернувся черговий військової частини та заявив, що молодший сержант Тетяна Алфьорова застрелилася з пістолета “Форт”. Командир 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів вистрілила собі у груди.

Відомо, що напередодні загибла спілкувалася по телефону зі своїм знайомим. Деталі розмови невідомі.

На місці події знайшли мобільний телефон Алфьорової та пістолет. Проводиться перевірка.

Офіцер 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу Василь Стефурак почав свій бойовий шлях ще в далекому 2014 році, передають Патріоти України з посиланням на Цензор.НЕТ.

“22 вересня 2014 року Василь був під Дебальцевим. Саме тоді він святкував свій день народження, проте замість святкових вогнів на торті, він отримав “подарунок” від російських окупантів, які обстріляли його підрозділ з артилерії”, – зазначає журналіст Михайло Ухман.

Василь вижив, вижив, проте два дні не виходив на зв’язок і не знав, яка трагедія розігралася в той день у селищі Піски. Там був його молодший брат Степан, який воював в лавах Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”. Степан пішов на війну таємно, так, щоб не знали батьки.

22 числа він подзвонив татові, в якого теж був день народження, привітав його, сказав, що перебуває на навчанні, хоча саме в той момент, Степан виконував бойове завдання. До Василя він не зміг додзвонитися, а через кілька годин Стьопа загинув від розриву міни. Василь про все дізнався через день, коли зателефонувала мама і сказала, що Степана вбили.

Василь – мрійник і реаліст одночасно, саме тому йому моментами важко буває на війні. Адже воювати на фронті, він розпочав рядовим солдатом, проте згодом пішов навчатися на офіцера, щоб закрити відсутність професійних командирів, яких дуже часто бракувало у 2014 році. Закінчивши навчання, він очолив один із взводів вищезгаданої бригади, де продовжив боротьбу з російськими окупантами, притому, не покидаючи нести свої ідеали у маси. А реальність фронтова у нас набагато жорсткіша, наповнена цинізмом, намаганням просто вижити і нажитися. Героїзм і любов до України, не завжди стоять на першому місці. І дуже добре, що в нашій країні, нашій армії є такі, яким справді не байдужа доля Батьківщини.

В результаті підриву бойової машини піхоти поблизу Кримського на Луганщині загинув командир механізованого взводу батальйону 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Збройних сил України лейтенант Дмитро Фірсов. Про це повідомляється на 93-ї ОМБ “Холодний Яр” на сторінці в Facebook.

“З великою скорботою і болем в серці ми повідомляємо, що сьогодні 93 бригада Холодний Яр вп’яте за цю ротацію втрачає бійця! Під час виконання бойового завдання віддав своє життя командир взводу механізованого батальйону лейтенант Дмитро Борисович Фірсов із позивним “Фірс”. Він загинув від мінно-вибухової травми, не сумісної з життям. 5 січня йому виповнилося 40 років”, – йдеться в повідомленні.

До війни він із родиною мешкав у Донецьку. Спочатку був добровольцем у батальйоні “Донбас”, брав участь у боях за висоту 93-17 біля Донецького аеропорту в січні 2015 року. Влітку 2015 року він вже підривався на БМП під час боїв за Невельське, отримавши контузію. Під час підриву восени того ж року боєць пошкодив ногу й око. Фірсов брав участь у міжнародних навчаннях – ORBITAL і Combined Resolve. Дмитра Фірсова поховають у понеділок, 9 березня, у Вінниці, де нині живе його сім’я. Церемонія прощання розпочнеться об 11:00 у Будинку офіцерів.

Як повідомляв УНІАН, 6 березня один український військовослужбовець загинув, ще троє отримали травми внаслідок підриву БМП на вибуховому пристрої поблизу населеного пункту Кримське.

Для артилерійської бригади у Тернополі – це був особливий день. Біля штабу частини в бригадній каплиці було вінчання. Обітниці вічного кохання дали капітан Сергій та волонтерка Тетяна.

Першим молодят привітав командир.

Пару поєднала війна

Познайомились наречені три роки тому. Сергій шукав людей, які плетуть маскувальні сітки, а Тетяна у Львові саме займалася волонтерством.

Побратись вони вирішили давно та війна повсякчас вносила свої корективи. І ось довгоочікуваний день нарешті настав.

Тож для того, щоб церемонія вийшла, як задумали, пара чекала, поки їх побратим та військовий капелан повернуться з війни, аби їх повінчати.

Весілля у військовій частині

Артилерійська бригада, в якій служить Сергій, кілька днів тому у повному складі без втрат повернулася з Донбасу. То ж в найближчий час подружжя Новікових планує обживатися у Тернополі. Попереду у Сергія ще служба, але чоловік знає — вдома тепер на нього чекає кохана дружина.

“Я народилася в Одесі, в Україні. Уперше приїхала сюди в 1998 році з групою дітей-сиріт, яких благодійники доправили до США. Тоді я навчалася в Одеському національному університеті. Мені було 17 років. Після закінчення вишу з дипломом математика я назавжди переїхала сюди. Це був 2003 рік. Коли мені виповнилося 30, закортіло зробити щось значуще в житті і я вирішила взяти участь у патрулюванні (ініціативі, коли цивільні їздять в патрульній машині з черговим поліцейським і він розповідає, як працює поліція). Це одразу мені дуже сподобалося, -розповіла Юлія Волд.

Щоб стати офіцером українка пройшла письмовий тест, який включав математику. Здавала фізичну підготовку: біг на 300 метрів, 1,5 милі та мінімум 70 відтискань за хвилину.

“Потім була доволі сувора й довготривала перевірка, адже більшу частину життя я провела за межами країни. Вони також зв’язалися з моїми бабусями та дідусями в Україні. Пройшла тест на поліграфі. Потім була співбесіда з начальником поліції. Після перевірки зору й медичного огляду мене взяли на роботу. У 2011 році я вступила в Поліцейську академію. Навчання тривало 5 місяців, а потім ми провели 4 місяці польової підготовки, тобто тут, на місці”.

Українка входить до команди перемовників зі звільнення заручників, яка, своєю чергою, є частиною спецназу — SWAT.

“Вони входять до тактичної групи, тобто людей, які виламують двері, приблизно, як це показують по телевізору. Також є координатори, які поставляють обладнання, і 6 переговорників. Я одна із цих 6 людей. Наша задача — мирно визволити із забарикадованого будинку людину. Приміром, це може бути людина із суїцидальними нахилами або заручник”.

“Під час перемовин у нас різні ролі: головний перемовник — це єдина людина, яка безпосередньо веде переговори. Є тренер, він прослуховує телефонну розмову і робить помітки. Також є людина, яка підтримує зв’язок між командою перемовників, тактичною групою і командним центром. Окрема команда збирає інформацію про людину, з якою маємо справу: про членів його родини, проблеми, чи має він психічні захворювання тощо”.

Про це повідомили у прес-службі військової прокуратури Центрального регіону України.

Як сказано у повідомленні, 27 листопада група військовослужбовців робила ремонт у класі штабу військової частини. Відповідальним за проведення робіт був офіцер.

Коли один із солдатів сидів на підлозі офіцер вдарив його кувалдою по голові. Від удару хлопець втратив свідомість. Його госпіталізували. При цьому експертиза встановила, що офіцер і солдат перебували у стані наркотичного сп’яніння.

Чоловік виграв справу у Верховному суді у середу, 12 липня, пише The Independent.

У 2015 році Уокер зазнав поразки у апеляційному суді. Тоді судді постановили, що його вимога не може бути задоволена, оскільки закон про громадянські партнерські відносини був поширений на геїв пізніше.

Уокер і його чоловік разом з 1993 року.

Закон про громадянське партнерство 2004 року набрав чинності 5 грудня 2005 року. У січні 2006 року пара уклала договір про громадянське партнерство, який пізніше було переоформлено на шлюб.

Уокер пішов у відставку після 20 років служби, і всі ці роки зробив ті самі внески до пенсійної системи, що і його гетеросексуальні колеги.

У середу судді Верховного суду таки винесли рішення про те, що чоловік пана Уокера має право, після смерті колишнього військовослужбовця, отримувати його пенсію, якщо вони залишаться одруженими.

“Нарешті, ця абсурдна несправедливість була передана книгам історії – і мій чоловік і я тепер можемо продовжувати насолоджуватися рештою нашого життя разом”, – зазначив позивач.

Правозахисна організація Liberty, яка представляє пана Уокера, сказала, що це рішення може “кардинально змінити життя тисяч одностатевих пар”.

Там уточнюють, що справа “оскаржує звільнення від Закону про рівність, який дозволяє роботодавцям виключати одностатевих партнерів з подружніх виплат, що сплачуються в пенсійний фонд до грудня 2005 року, коли громадянське партнерство стало законним”.

“Більшість людей, які надходили на військові кафедри, використовували цю справу, щоб їх не закликали на строкову службу. Отримували звання офіцерів запасу і всі, дуже зручно себе почували. Раніше в таких офіцерів не було особливої необхідності. Але зараз в Україні особливий період, дефіцит офіцерського складу. Офіцерів запасу закликати у ВСУ поки не будуть, запропонують контракт, але все може змінитися”, – зазначив Романенко.

Він підкреслив, що насамперед офіцери потрібні в зоні проведення бойових дій на Донбасі.

“Звичайно, офіцери в першу чергу потрібні в зоні АТО. Ми звільнили мобілізованих, набрали в минулому році 70 тисяч контрактників, але це не закрило проблему некомплекту саме офіцерського складу. Обставини змінилися, країна воює, потрібні в тому числі офіцери запасу”, – резюмував Романенко.

Про це повідомила прес-служба Військової прокуратури Південного регіону.

 

Згідно з інформацією, офіцер, який відповідав за комплектацію військових частин, у тому числі в зоні АТО, у травні 2015 року відкрито відмовився виконати наказ командувача Сухопутних військ та військового комісара РВК й вибути до нового місця служби, тобто до військової частини, яка дислокується у зоні АТО.

Овідіопольський райсуд Одеської області визнав військовослужбовця винним у непокорі, і призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

A man uses an elevator in a Paris’ office October 22, 200

Працівники відділу поліції помітили, що один з ліфтів почав частенько приходити в несправність. Щоб розібратися, в чому справа, поліцейські встановили в ліфті приховану камеру.

І що ти думаєш, кого ж вони там побачили?

Стриманий і суворий офіцер Шерб постав перед камерою в зовсім несподіваному образі.

Пізніше до нього приєдналася ще одна співробітниця поліції. А що далі? Дивіться відео…

джерело http://ibilingua.com/