Так у своєму дописі Максим Дорофєєв пише наступне:

“Особисте. Вагався чи писати.
На світлині мама і її синочок. Багато хто знає звідки вони і чому вони вдвох.
Так сталося, що вже вдвох.
Батько в спогадах і серцях. Не тільки їхньої родини. Бо був гідним не тільки чоловіком і батьком. Був побратимом, українцем людиною.
Нещодавно йому могло б бути 33.
Але його хрест стався раніше через тих самих недолюдків, які намагалися вбити Правду і Любов. Не вийшло дві тисячі років тому, не вийшло і зараз. Не може таке статися.
Батьківська Правда, Олегова Правда в Синові! Подивіться! Це ж наче сам Олег обіймає Аніку! Він в синові, в його усмішці, в його променях Світла і Чистоти! Ну, придивіться—малий несе те проміння Сонця, що дарував світові і його батько!
І Любов вбити неможливо. Це довела і доводить щодня ця тендітна красуня, що втратила життя коханої людини, але назавжди зберігла їхню любов.
Не треба сліз.
Прекрасні очі мають шукати прекрасне, а не сумне. І це прекрасне поруч. Воно оберігає свою мамочку, бо розуміє, що тепер він її Лицар і захисник!
Малий, знай, що якщо треба буде допомога від усіляких темних подій, то гукай! Бо для нашої свободівської родини це теж справа честі захищати твою святу мамочку і тебе, майбутній козак Супруненко!
Честь Олегу Супруненку і його чудовій родині!
(Не міг не написати цього. Вибачте, якщо не треба було).
Не плакати, а пишатися! І пишається не тільки славний Миргород, але й уся Україна!”