Як повідомляє Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, старший лейтенант Віталій Бартош служив заповзято, вирізнявся хоробрістю у боротьбі з ворогом, був у пошані серед офіцерів та підлеглих.

Загинув Віталій під час виконання бойового завдання 6 березня, у річницю свого весілля.

«Війна, за що ти забираєш у нас таких молодих хлопців? Серце просто розривається… Однак, я переконана, що росія відповість за це пекло і за свої злочини на нашій землі. Я пишаюся тобою, Віталіку. Ти захищав мене, наших батьків, рідних, друзів. Ти захищав Україну і Український народ! Ти боровся мужньо, до останнього подиху, до останньої миті життя!», – зазначила у фейсбуці Ангеліна Бартош.

Указом Президента України старший лейтенант Віталій Бартош нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі.

Інститут міжнародних відносин (ІМВ) університету імені Тараса Шевченка багато років вважають чи не найпрестижнішим вишем країни. Серед випускників – президенти, судді, прокурори. Навряд чи є вихованець інституту, який би не чув про Валентину Вікторівну Дайнеко. Уже 30 років вона очолює кафедру іноземних мов. Бездоганна репутація, професорські регалії і державні нагороди. І лише зараз задавнені образи на викладачку вихлюпнулися назовні.

“Одягніться, мені огидно на вас дивитися”, – так професорка відреагувала на студентку Марію Музиченко, коли та 2 вересня дозволила собі прийти на пару в блузі без рукавів.

Саме Марія одразу після присвоєння Дайнеко чергового ордена написала про неї у фейсбуку. Тоді своїми спогадами почали ділитися інші.

“Вислухали з мамою і з вітчимом достатньо різкі образи в її кабінеті про те, що мене зґвалтують під першими ж сходами, що я вступаю сюди тільки для того, щоб вийти заміж за іноземця і виїхати за кордон”, – говорить Іветта Делікатна, випускниця ІМВ університету імені Тараса Шевченка.

Цькування дівчат серед студентства підтверджують і молодші вихованці ІМВ.

“Дівчата, жінки не можуть бути дипломатами, тому що слова “дипломата” немає в словнику, а отже, у житті”, – цитує слова викладачки випускниця Єлизавета Землянко.

Однак і хлопці часто теж упадали в немилість, особливо не кияни, запевняють випускники.

“Вона принижувала. Вона казала, що “у вас погані гени, тому що наш інститут селективний, і ви не маєте права тут учитися”, – розповідає випускник Ілля Удовиченко.

До слова, Ордени княгині Ольги Дайнеко отримувала і від Віктора Ющенка, і від Петра Порошенка. Цього року вже за кілька днів після одкровення скривджених студентів на сайті ІМВ з’явилося звернення інших випускників – на підтримку скандальної професорки. Серед підписантів – голова Офісу президента Андрій Єрмак, голова ради реформ Міхеіл Саакашвілі, екснардеп Василь Горбаль.

Останній визнає, Дайнеко сувора й вимоглива, але кожен її вихованець гарантовано знає англійську. Не зовсім так, заявляють молодші випускники.

“Вибачте, шість років після Революції Гідності, а ми вчилися за радянськими підручниками, де Куба – “вільна країна”, звісно, підручники російською, і те, що американські імперіалісти експлуатують іспанський народ”, – розповідає випускниця Єлизавета.

Домовитися про інтерв’ю з самою Дайнеко журналістам ТСН не вдається.

“Я себе дуже поважаю, тому коментаря не даватиму. Дякую за турботу і дзвінок”, – зазначила вона телефоном.

В ректораті університету Шевченка, в Офісі президента і в самому ІМВ теж відмовилися коментувати цю ситуацію. Тим часом прибічники Дайнеко обурюються, чому студенти десятиліттями мовчали, якщо їх справді цькували. Все просто, пояснюють учорашні випускники.

“Коли ти студент і живеш у гуртожитку, то знаєш: якщо ти напишеш заяву, то тебе можуть вигнати!”, – говорить Єлизавета.

Вперше в історії України орден «За мужність» III ступеня отримав молодий хлопець. 17-річний Олександр Гаркуша з Дніпропетровської області ціною свого здоров’я врятував життя п’ятьох дітей, коли вихопив у них гранату.

Про це повідомляє газета «Експрес». Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/society/vryatuvav-pyatoh-ditey-vpershe-orden-za-muzhnist-otrimav-17-richniy-hlopec-694923.html

Зазначається, що також на мундирі Олександра є кілька нагород. Він отримав орден «Івана Сірка» III ступеня, і три медалі – «За гідний вчинок», «За вірність національній ідеї» та «Захисник Вітчизни».

У минулому році 1 липня Олександр йшов до своєї дівчини і по дорозі помітив п’ятьох дітей віком від чотирьох до 12 років, які гралися боєприпасом. Пізніше експерти скажуть, що це ВОГ 25 – боєприпас підствольного гранатомета.

Коли боєприпас загорівся, Олександр знав, що у нього є чотири секунди до вибуху. Він вихопив його з рук дітей, але викинути не встиг. Він подзвонив своєму батькові й сказав, що йому відірвало пальці.

Батько героя швидко схопив з дому аптечку і прибіг на місце інциденту. Чоловік розповів, що у сина кишківник був зовні, а на правій руці уцілів тільки мізинець. Також у хлопця були численні осколкові поранення по всьому тілу.

Його батько зробив йому протишоковий укол – це і врятувало життя героя, який втратив півтора літра крові. У нього також була контузія II ступеня.

Коли Олександр прийшов до тями в лікарні, то хотів відключитися від апаратів, які підтримували його життя. Кілька днів він нічого крім вибуху не пам’ятав.

Що стосується дітей, то молодша дитина отримала проникливе поранення в живіт, решта відбулися легкими пораненнями або контузією. Всі діти одужали, але якби не Олександр, то загинули б.

Олександр три з половиною місяці провів в лікарні і переніс три клінічні смерті і п’ять операцій, шосту – на цьому тижні. Лікарі пропонували йому продовжити відновлення в санаторії, але він повернувся до навчання, до своєї роти.

Він мріяв стати військовим і після дев’ятого класу вступив до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Далі планував продовжити навчання у вищому військовому навчальному закладі.

Досягнення боксера відзначили в рамках VІ церемонії “Майбутнє нації” в залі Національної опери України.

Після отримання нагороди Олександр підкреслив, що до успіху приводить лише 1% таланту і 99% копіткої праці.

“Нам даються знаки від Всевишнього, і коли ми починаємо їх бачити – тоді все добре в нашому житті. Талант – це таке гучне слово. 1% таланту, 99% копіткої праці. Працювати, працювати і молитися. І тоді все вийде. Друзі, любімо одне одного, простімо і поважаймо, і тоді в нас буде все добре. Слава Богу за все”, – заявив Усик.

Її фаховість та заповзятливість помітили і запросили до полікліники Дарницького району Київщини. І зараз керівництво лікувального закладу не нарікає, а навпаки – пишається тим, що їхня працівниця знаходиться далеко від Дарниці. Бо Юлія Зозуля – на війні… З перших днів АТО ( а правди не сховаєш – справжньої війни…) жінка почала важку волонтерсько-медичну роботу у складі громадської організації “Територія підтримки Бориспіль”. Бійці намагались оберігати її, але зупинити Юлю було практично не можливо – часто проривалась до поранених туди, де було пекло… В одному з боїв отримала важке поранення у груди і тоді з поля бою витягали вже її. Вилікувалась, пройшла реабілітацію і поїхала…не додому, а військовим медиком до відомого загону “Хоттабич”. Служить там й понині…

На передових лініях в районі Горлівки та Зайцеве і на найближчих до них позиціях допомагає не тільки пораненим бійцям, а й місцевим жителям “сірих зон”, які постійно перебувають під обстрілом бойовиків…Побратими називають її “світлячком”. Бо ж недаремно кажуть: ” У темні часи добре видно світлих людей”… Днями у Тернопільському медуніверситеті “світлячку” заслуженно вручили орден “За спасіння життя” імені академіка Леоніда Ковальчука. Отримавши високу нагороду, Юлія Зозуля, зізналась, що не шкодує, що займається зараз саме військовою медициною, адже дуже хоче, щоб незабаром українці взагалі забули про страшні цифри втрат – “200”(убиті) і “300”(поранені)….

І дещо з історії ордена “За спасіння життя”, який отримала Юлія Зозуля. Саме для відзначення таких героїв – медиків і волонтерів, нагорода була заснована благодійним фондом “Вірую”. І не випадково фундатори відзнаки присвоїли їй ім”я академіка Леоніда Ковальчука. Він теж – все своє життя – присвятив порятунку інших. Відомий в Україні хірург, доктор медичних наук, професор, ректор Тернопільського державного медичного університету помер два роки тому, але залишив по собі не тільки численних учнів і наукові праці. Його ім”я відтепер житиме в ордені. Були й інші нагороджені, про них ми вже розповідали і продовжимо це робити. А вручив ордени “За спасінні життя” імені академіка Леоніда Ковальчука Голова Нагороджувальної Ради , архієпископ Тернопільський,Кременецький і Бучацький УПЦ КП Владика Нестор.