Про це повідомили на facebook-стoрінці футбoльнoгo клубу “Арсенал”.

“Друже, ти завжди з нами, ми тебе не забуваємo і не забудемo. Ти завжди з нами на футбoльнoму пoлі. Нoмер 10 завжди закріплений буде за тoбoю. ГЕРOЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! СПИ СПOКІЙНO, БРАТЕ!”, – написали на стoрінці футбoльнoгo клубу.

Нагадаємо, Олексій загинув внаслідок авіаудару у місті Часів Яр на Донеччині. Світла пам’ять Герою.

П’ять років тому, 29 червня 2016 року, у бою поблизу селища Луганське на Донеччині від ворожої кулі снайпера загинув Василь Сліпак (псевдо «Міф») – Герой України, соліст Паризької опери, доброволець «Правого сектора», волонтер. Йому був 41 рік.

Сьогодні у Львові, де народився Василь Сліпак, відбудеться вже уп’яте маратон його пам’яті, під час якого виступлять музиканти з різних країн, які, зокрема, знали соліста й українського бійця. Біля могили Василя Сліпака на Личаківському цвинтарі зберуться на молитву його рідні, друзі, ті, хто його пам’ятає.

«Невже п’ять років минуло», – говорили співрозмовники. Не віриться, що вже стільки літ, відколи немає Василя, казали і його братові – Оресту Сліпакові.

«Тяжко. Не вкладається досі у голові. Василя пам’ятають, відбувається багато різних заходів, але пам’ять не дуже сильно впливає на зміни, особливо, свідомості людей. Як на мене, бракує освіти, знань, критичного мислення адекватності сучасності.

Маю багато питань від часу, коли не стало Василя, на які немає відповіді

Орест Сліпак

Бракує Василевого сучасного підходу до життя. Маю багато питань від часу, коли не стало Василя, на які немає відповіді. Нечітко мені зрозуміла історія загибелі. Підрозділ, в якому він воював, після його загибелі розформували. Не хочу цю тему педалювати. Були спроби прокуратури вести розслідування. Як можна людину без особливої бойової підготовки, без спеціальних знань посилати на передову?..» – каже Орест Сліпак.

Не міг всидіти

У травні 2015 року Василь Сліпак, соліст Паризької опери, поїхав, як воїн-доброволець, воювати у складі Добровольчого українського корпусу (ДУК) на Донбас. Раніше, під час Революції гідності він, як волонтер, допомагав майданівцям, а з початком війни збирав допомогу для українських воїнів. Ще у перші дні 2015 року Василь Сліпак написав Валерії Бурлаковій, волонтерці, воїну добровольчого батальйону «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, 54-ї ОМБР: «Хотів з Вами товаришувати. Тяжко сидіти в тому Парижі. Душа рветься до вас».

За спогадами друзів Василя Сліпака, 9 травня 2015 року він виступив із прощальним концертом у Парижі, а 10 травня поїхав в Україну. Воював у ДУК «Правий сектор» під псевдо «Міф», бо найулюбленішою була його партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Наприкінці вересня він повернувся в Париж. Вдруге приїхав на фронт наприкінці травня 2016 року. Ще 27 травня виступав із концертом. Тоді, відповідаючи побратимам, на скільки приїхав, відповів: «Побачимо».

Валерія Бурлакова востаннє бачила Василя Сліпака у ніч проти 29 червня 2016 року. Тоді дві групи українських добровольців пішли на штурм блокпоста російських гібридних сил. Через кілька годин стало відомо, що Василь Сліпак загинув від кулі снайпера.

«Хлопці пішли на штурм, що та як відбувалося там – я неодноразово чула від побратимів із групи Фіша, покійного вже Розписного, покійного вже Сім’янина.

Чули весь ефір

Валерія Бурлакова

Я не була у тому бою, але ми залишалися на нашій позиції в кілометрі буквально, чули весь ефір, не люблю інсинуації та вигадки на цю тему. І зауважу, що вигадують фантастичні історії люди, яких і близько не було ані там, ані у радіусі 100 кілометрів, ніхто з правосєків чи 54-ї ОМБР казок не розповідає.

Коли мені важко, я інколи заплющую очі чи просто примружую – так, щоб усе навколо стало нечітким, і уявляю собі, що поруч зі мною троє вже загиблих людей, «Міф» – один із них. Тому я завжди пам’ятаю, що його немає. Буває просто, що й забуваєш на мить, що хтось загинув із побратимів, ледь не дзвонити збираєшся. А ось тут у мене чітка межа та усвідомлення з першого дня загибелі «Міфа»», – розповідає Валерія Бурлакова

Загибель Василя Сліпака стала потрясінням для багатьох людей в Україні та світі. Чимало хто запитував, чому талановитий співак з успішною кар’єрою в мистецькому світі, живучи у Парижі, виступаючи на світових сценах, узяв зброю в руки і пішов захищати Україну?

Інакше не зміг би дивитися собі в очі

Валерія Бурлакова

«Бо інакше не міг. Інакше не зміг би дивитися собі в очі у дзеркалі. Це дуже поширена мотивація, як на мене, він хотів не просто ілюзії причетності, він хотів у бій. Міг завжди десь «відсидітися», де тихіше – і всі думали б, що герой все одно. Але навіть на Світлодарці, він від початку не туди планував їхати, але я його вмовила приїхати до нас, навіть на дузі, де він зрештою загинув, він перший час вмовляв мене поїхати звідти в Авдіївку – бо «нудно». Адже боїв у перші дні не було, штурм ще не планувався. Він хотів у саме пекло, якщо вже вирвався на фронт, нарешті, то максимально діяти, максимально приносити користь.

І гинуть найкращі

Валерія Бурлакова

Люди, далекі від війни, часто намагаються знецінити жертовність бійців і самих бійців. Мовляв, та там всі за гроші. Чи там якісь «алкаші» та «авантюристи» поголовно чи «спеціально навчені люди», а я, мовляв, на строковій службі лише раз «калаш» розібрав. Чому такі розмови? Мабуть, щоб самих себе заспокоїти і не гризти за те, що вони самі свою країну не захищають. Ну, і от, участь у війні таких людей, як «Міф», – найкраще свідчення того, що ні, там – найкращі. І гинуть найкращі. І у 2014-му, і зараз», – каже Валерія Бурлакова.

З унікальним голосом

Василь Сліпак народився у Львові 20 грудня 1974 року. Співав у хорі «Дударик», але тричі не міг вступити у Львівську консерваторію. Мабуть, голос не зрозуміли. Але у 1994 році Василь виступив на фестивалі у Києві і його контртенор почув тодішній ректор Київської музичної академії, зазначивши, що це геніальний голос, який не беруть до Львівської консерваторії, а він хоче його забрати у Київську академію.

Друзі і колеги Василя Сліпака наголошують, що у нього був унікальний голос, який охоплював одразу кілька діапазонів (від басу-баритону, до меццо-сопрано). Вже з 1997 року Василь Сліпак був солістом Національної Паризької опери (Франція). Виступав на сценах багатьох європейських театрів.

Усі роки, відколи немає Василя Сліпака, його брат, друзі, ті, хто не знав оперного співака, організовують численні мистецькі акції в його пам’ять.

Пам’ять має бути сучасна

Ірина Вовк

«Фестиваль молодих музикантів імені Сліпака – це важливо, бо співаки, які ще навчаються, беруть участь у конкурсі, продовжують справу Василя і розуміють, чиїм ім’ям названий конкурс, розуміють, що він був воїном. Я за пам’ятники у живих справах, а не камені. Пам’ять має бути сучасна, треба створювати інтерактив із людьми, щоб вони пам’ятали про героя», – вважає Ірина Вовк, авторка книжки про Василя Сліпака.

Напередодні роковин загибелі Героя України, оперного співака Василя Сліпака Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Василь Сліпак» номіналом 2 гривні. Ця монета продовжує серію «Видатні особистості України». На аверсі розміщений малий державний Герб України, праворуч від якого напис «Україна», у центрі на дзеркальному тлі – портрет Василя Сліпака, праворуч від нього – нотний рядок, а ліворуч напис: «Василь Сліпак «Міф». На реверсі монети на дзеркальному тлі зображений соловейко на стволі автомата, стилізовані гілки дерев.

Про це інформує Книга пам’яті полеглих за Україну.

Передає – джерело.

1) Анісімова Ганна Валеріївна (14 серпня 1994 р., м. Харків – 11 листопада 2018 р., м. Часів Яр, Бахмутський район, Донецька область)

2) Бакланова Алєся Олександрівна («Мала») (11 січня 1999 р., с. Караван Солодкий, Марківський район, Луганська область – 10 жовтня 2018 р., м. Авдіївка, Донецька область)

3) Солдат Вітовська Анастасія Олександрівна ( «Стелла») (31 березня 1998 р., м. Кентау, Південно-Казахстанська область, Казахстан – 27 вересня 2019 р., м. Залізне, Торецька міська рада, Донецька область)

4) Вовк Алла Юліанівна (“Фортуна”) (16 лютого 1968 р., с. Пільний Олексинець, Городоцький район, Хмельницька область – 18 листопада 2015 р., с. Гречишкине, Новоайдарський район, Луганська область)

5)Галицька Сабіна Станіславівна (20 вересня 1994 р., с. Бастова Рудня, Ємільчинський район, Житомирська область – 20 лютого 2018 р., с. Катеринівка, Попаснянський район, Луганська область)

6) Горбачова Анастасія Валентинівна («Лиса») (16 березня 1983 р., м. Чернівці – 6 серпня 2015 р., м. Маріуполь, Донецька область)

7) Куліш Олена Борисівна (23 березня 1968 р., м. Луганськ – 10 серпня 2014 р., с. Переможне, Лутугинський район, Луганська область)

8) Морозова Надія Олександрівна (27 жовтня 1993 р., смт Красні Окни, Одеська область – 26 червня 2017 р., с. Павлопіль, Волноваський район, Донецька область)

9)Никоненко Ярослава Сергіївна (25 серпня 1983 р., м. Миргород, Полтавська область – 15 жовтня 2019 р., м. Мар’їнка, Донецька область)

10) Носкова Катерина Володимирівна («Кет») (23 квітня 1989 р., м. Знам’янка, Кіровоградська область – 16 серпня 2015 р., м. Горлівка, Донецька область)

11) Онищенко Людмила Олександрівна (4 вересня 1968 р., м. Київ – 18 січня 2017 р., м. Попасна, Луганська область)

12)Салахутдінова Олена Миколаївна (17 жовтня 1985 р., м. Ровеньки, Луганська область – 19 грудня 2020 р., с. Донське, Волноваський район, Донецька область)

13) Ситник Клавдія Володимирівна (25 лютого 1986 р., смт Драбів, Черкаська область – 1 лютого 2020 р., смт Новотошківське, Попаснянський район, Луганська область)

14) Сургучова Аліна Ігорівна (27 грудня 1995 р., с. Комар, Великоновосілківський район, Донецька область – 13 квітня 2017 р., м. Бахмут, Донецька область)

15) Хоружая Наталія Олександрівна (9 червня 1972 р., м. Першотравенськ, Дніпропетровська область – 2 лютого 2017 р., смт Луганське, Бахмутський район, Донецька область)

16) Червона Яна Михайлівна (16 квітня 1979 р., м. Харків – 2 квітня 2019 р., с. Новозванівка, Попаснянський район, Луганська область)

17) Шевченко Ірина Вікторівна (1 листопада 1970 р., с. Дар’ївка, Білозерський район, Херсонська область – 1 липня 2019 р.)

Ростик був надзвичайно світлим, все дружнім і усміхненим хлопчиною. Любив танцювати брейк, мав багато друзів… А коли на Україну напали агресори РФ, він не залишився осторонь, а пішов боронити Батьківщину. Ростик був молодшим сержантом 72-ої ОМБ.

Інформує – джерело.

4 березня вибухом ворожої міни хлопцеві перебило обидві ноги, їх довелося ампутувати. Осколки поранили все тіло, із проникаючим пораненням живота.

На жаль, поранення виявились несумісними з життям, і попри боротьбу медиків Ростик відійшов у Господній батальйон. Ростик був круглим сиротою, та все місто і побратими, вклоняючись на коліна, з вдячністю і любов’ю, з гіркотою втрати, але повагою і честю, проводили Героя в останню путь.

Герої не вмирають! Пам’ятаємо! Спи спокійно, братику

“Сьогодні два роки, як з нами поруч немає нашої гаряче улюбленої подруги, колеги, наставниці й Королеви Гумору – Марини Поплавської.  Її пам’яті ми присвячуємо пісню “Пролітаючи над нами” і зізнаємося їй в нескінченній любові,”  − сказано на сторінці шоу в Facebook.

На кадрах видно, як актори під час виконання ледь стримують сльози, плачуть й глядачі в залі. Свої почуття також висловили користувачі соцмережі в коментарях під роликом.

“Молодці, я плакала”, “Світла пам’ять Марині,”  “Видно як кожному було нелегко і як тряслися руки і губи, бігали очі  До сліз. Друзі, ви найкращі, спасибі що шануєте пам’ять Великого людини!,” “Сльози   з перших нот,  пишуть коментатори.

ніч на 20 жовтня 2018 року актори студії “Дизель Шоу” поверталися до Києва зі Львова, де ввечері пройшов один з концертів їхнього туру. В 6:43 автобус коміків зіткнувся на трасі з вантажівкою. В результаті аварії Марина Поплавська загинула на місці. Відомо, що в момент ДТП актриса перебувала на передньому сидінні, поряд з водієм. Інші актори отримали різні травми.

Федір Рубанський був молодшим сержантом 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Він помер два роки тому в Центральному військовому клінічному госпіталі після надважкого поранення, отриманого 24 червня на Світлодарській дузі. Про це повідомив благодійний фонд допомоги армії “Повернись живим”.

У 2018 році практично два місяці велася відчайдушна боротьба лікарів за життя 23-річного армійця. Вони вірили в те, що він зуміє вижити. А в цей момент поруч з сім’єю весь час перебували його побратими і волонтери. Однак 12 Вересня 2018 року смерть виявилася сильнішою за кожного українця.

Федір, незадовго до смерті, заявляв в інтерв’ю з передовою про те, що хоче сина або дочку. Можливо, навіть відразу обох, адже йому є чому їх навчити. “Війна навчила дивитися на світ іншими очима, цінувати те, що маєш. Тільки це важливо: тут і зараз”, – розповів він тоді.

Тому, єдине що ми можемо зробити, це прислухатися до побажання українського захисника, який віддав своє життя батьківщині, і цінувати те, що маємо, а також зробити так, щоб пам’ять про кожного полеглого воїна була вічною!

Композиція з’явилась в рамках заснованого журналістом та музикантом Русланом Горовим проєкту “Так працює пам’ять”, який присвячений 15-річному харківському патріотові Данилу Дідіку, що загинув під час мирної ходи у Харкові у 2015 році від уламків протипіхотної міни, закладеної проросійськими терористами.

“З місяць тому Руслан Горовий звернувся до нас з пропозицією взяти участь у музичному проекті “Так працює пам’ять”… Ми погодились одразу, адже це наш скромний внесок, як музикантів, у загальну місію проекту. Кожен трек – це ще один спосіб не дати згаснути пам’яті про українського патріота, котрий пішов з життя у неприпустимо юному віці… Якщо ви не в курсі предмету розмови – просто поцікавтесь у зручний для вас спосіб. В епоху пошукових систем та соцмереж це неважко. Саме так і має працювати пам’ять”, – каже лідер гурту Антон Кістрін.

За його словами, подібні проєкти дуже важливі, оскільки не дозволяють загубитися у інформаційному шумі важливим речам.

“Інформаційний шум сьогодення з кожним днем міцнішає, нас намагаються годувати фейковими новинами і штучноствореними ідеями. У ньому так просто загубитися і втратити пам’ять про речі, які не варто забувати ніколи!.. Ми, як автори пісні, так само, як і куратори проєкту, будемо вдячні кожному за прослуховування, поширення і коментарю!” – наголосив музикант.

Як зазначається у преамбулі президентського указу за підписом Віктора Ющенка, цей пам’ятний день встановлено “з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років”.

Кількість жертв сталінських репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч осіб було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

За доби радянської окупації через терор і репресії пройшли усі прошарки українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. При цьому загарбники намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений, нагадує Український інститут національної пам’яті.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом.  Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій 1937-1941 років. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тис. людей, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського “Великого терору”.

Інші місця масових поховань жертв “Великого терору” 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

За період “Великого терору” на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %), інформує УІНП.

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом радянського диктатора Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з “соціально-ворожими елементами”, упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити “кадрову революцію”. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про “загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва”.

Офіційно початком “Великого терору” став оперативний наказ НКВС СРСР №00447 “Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів” від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали “розстріл”, за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос. Главное управление лагерей) НКВС СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки “ворогів народу” підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей “ворогів народів”, засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена “як дружина петлюрівського міністра”.

Як відомо, артистка у віці 48 років, в жовтні 2018 року відійшла у вічність у аварії під Києвом, повертаючись разом з командою “Дизель Шоу” з гастролей.

У день народження Марини Поплавської пропонуємо згадати творчий шлях актриси.

Народилася 9 березня 1970 року в місті Новоград-Волинський Житомирської області. Саме тут пройшло все її дитинство. З раннього віку мріяла стати вчителькою і працювати з дітьми. Після школи вступила до Житомирського державного університету імені Івана Франка, факультет української філології, де університетська самодіяльність відкрила в ній акторські таланти. Згодом, понад 20 років викладала українську мову та літературу  суміщаючи акторство та вчителювання.

Марина Поплавська закінчила університет, який зробив її місцевою знаменитістю. Проявила себе як талановита співачка, актриса і просто улюблений учитель для багатьох дітей. Її запросили в команду «Дівчата з Житомира»  проте добитися в прем’єр-лізі особливих результатів не вдалося. Зате відзначилася на музичних фестивалях.

На її думку, щоб стати знаменитим, не обов’язково вчитися або народитися талановитою людиною, потрібно просто планомірно прагнути до своєї мрії. Спробувавши один раз, ви полюбите все це назавжди. Марина Поплавська працювала на гумористичній передачі «DIZEL Шоу»  Можна з упевненістю говорити, що Дизель Шоу відіграв велику роль у біографії Марини Поплавської. Тут вона радувала телеглядачів новими ролями, співом і своїми творчими починаннями.

Після успішного виступу на музичному фестивалі в Юрмалі керівництво телестудії НТВ запросило її до себе. Тут вона отримує роль ведучої телепередачі «На трьох» Робота повною мірою розкрила всі таланти жінки. Її чарівна і шикарна зовнішність просто радувала око, вона як «сонечко», яке осяває екрани телевізорів по всій країні.

Все своє життя Марина Поплавська присвятила КВК і дітям. Велику кількість телевізійних пропозицій, знімання вона відкидала, якщо потрібно було порушувати графік роботи в школі.

33-річна Клавдія Ситник із Харківщини, 22-річний Максим Хітайлов із Запорізької області, 27-річний Дмитро Гринь із Сумщини, 46-річний Володимир Федченко із Луганщини. Згадаймо їхні імена, обличчя, їхні історії та їхню жертовність.

Жінка і троє чоловіків.

Двоє військових із 93-ї бригади, по одному – із 72-ї і 58-ї.

Три втрати – внаслідок боїв та обстрілів на Луганщині (зокрема двоє чоловіків – жертви ворожих снайперів), один загиблий – наслідок підриву, на Донеччині.

Так, за кількістю загиблих це був один із “найменш кривавих” місяців війни. Але навіть чотири полеглі герої – це дуже багато – для тих, хто небайдужий. Хто розуміє, що є гордий український народ і що для нього “є різниця”. Що в цього народу є армія, яка дає відсіч агресору, відстоює незалежність України та її рубежі.

Власне, безповоротних втрат у лютому могло бути значно більше. Адже протягом місяця лише за звітами штабу ОС зафіксовано 279 обстрілів(кожного другого дня – десять і більше). Майже щодня били ворожі важкі міномети, заборонені Мінськими угодами, часто – підключалася ствольна артилерія, “працювали” також ПТРК, озброєння танків, ударні безпілотники. 26 воїнів отримали поранення, деякі з них – важкі.

Російські окупанти намагалися атакувати й просуватися вперед. Однак українські Збройні сили утримали свої рубежі й дали гідну відсіч агресорам (за даними розвідки, за місяць знищено приблизно 38 бойовиків із 1-го та 2-го армійських корпусів ЗС РФ на Донбасі).

Ламана лінія розмежування українського світу й “русского міра” – та, що поцяткована на щоденних мапах АТО/ООС жовтогарячими багатокутниками вибухів – у лютому не пересунулася на захід ані на метр. Ціною того, що четверо воїнів ніколи не побачать березня.

Клавдія, Максим, Дмитро, Володимир. Вдячність, вічна пам’ять і слава вам, герої.

Шість років тому вдень 18 лютого 2014 року під час розгону Майдану в Маріїнському парку і на вулиці Інститутській загинули 12 людей.

Четверо з них були застрелені, ще четверо – забиті на смерть. Одного збила машина, двоє задихнулися в тисняві, ще один загинув від ножових поранень за нез’ясованих обставин.

Усього 18 лютого 2014 року в центрі Києва загинуло 40 осіб (28 учасників Майдану, троє цивільних людей, причетність яких до протестів не підтверджена, дев’ять правоохоронців).

Список загиблих 18 лютого 2014 року героїв Небесної сотні:

-Шаповал Сергій Борисович

-Сердюк Ігор Миколайович

-Дідич Сергій Васильович

-Плеханов Олександр Вікторович

-Нечипорук Юрій Вікторович

-Наумов Володимир Григорович

-Максимов Дмитро Вячеславович

-Кульчицький Володимир Станіславович

-Корчак Андрій Богданович

-Кіщук Володимир Юрійович

-Капінос Олександр Анатолійович

-Захаров Володимир Костянтинович

-Зайко Яків Якович

-Дворянець Антоніна Григорівна

-Горошишин Максим Максимович

-Веремій В’ячеслав Васильович

-Васільцов Віталій Валерійович

-Брезденюк Валерій Олександрович

-Бондарев Сергій Анатолійович

-Топій Володимир Петрович

-Прохорчук Віктор Олександрович

-Прохорський Василь Петрович

-Хурція Зураб

Як відомо, бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року, за 130 км від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною армією Михайла Муравйова та 3-ма сотнями київських студентів, які захищали підступи до Києва.

Попри навалу більшовиків, під керівництвом вірних присязі та обов’язку старшин українська молодь спинила на кілька днів наступ на Київ. За цей час вдалося укласти Брест-Литовський мирний договір, який фактично означав міжнародне визнання української незалежності.

Пишаймося, пам’ятаймо, борімося!

Глава держави підписав відповідний указ.

З метою вшанування пам’яті загиблих Президент постановив приспустити державні прапори України на будинках і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій.

Документом також скасовуються розважально-концертні заходи, вносяться відповідні зміни до програм теле- та радіопередач.

Нагадаємо, на борту літака рейсу PS 752 авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», що впав біля аеропорту Тегерана, перебувало 11 громадян України (2 пасажири та 9 членів екіпажу), 63 – Канади, 82 – Ірану, 3 – Німеччини, 10 – Швеції, 4 – Афганістану, 3 – Великої Британії.

Додамо, що Володимир Зеленський заслухав звіт оперативного штабу з питань авіакатастрофи літака Боїнг-737 ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» в Ісламській Республіці Іран.

Відпрацьовується кілька версій причин катастрофи літака. Водночас на робочій нараді під головуванням Володимира Зеленського наголошувалося, що допоки фахівці не дослідять обставини трагедії, не варто маніпулювати інформацією.

У нараді взяли участь Прем’єр-міністр України Олексій Гончарук, секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов, міністр оборони України Андрій Загороднюк, міністр закордонних справ Вадим Пристайко, представники інших відомств.

Іранська сторона висловила готовність надати необхідну допомогу для належного розслідування катастрофи.

Проводиться робота з родичами українців, які загинули в Ірані, їм надається психологічна допомога. Держава обов’язково проконтролює, щоб родини отримали всі страхові виплати.

Крім того, відбувається збір ДНК родичів загиблих українців. Одним із головних завдань штабу є ідентифікація та репатріація тіл з Ірану.

9 січня Президент проведе телефонні розмови з офіційними особами країн, громадяни яких загинули внаслідок трагедії.

О 3:30 ранку в Ірані здійснив посадку борт із 45 українськими фахівцями різних галузей, які мають великий досвід роботи на місцях авіаційних і техногенних катастроф.

У лабораторії дослідники виростили дві колонії морських зайців – отруйних слимаків. Одна група жила в безпеці, іншу піддавали слабкому впливу струму кожні 20 хвилин з перервою в 24 години, передає EurekAlert.

Через дві доби у другої групи слимаків виробився умовний рефлекс: в очікуванні удару струмом молюски скорочувалися і близько 50 секунд випускали чорнило.

Тоді вчені витягли РНК з нервових вузлів слимаків обох груп і поміняли їх місцями. В результаті одні молюски позбулися спогадів про електрошок, а інші придбали умовний рефлекс – і 40 секунд випускали отруту.

Експеримент підтвердив гіпотезу про те, що хоча б частина пам’яті зберігається в хімічному вигляді. Вчені переконані, що в майбутньому цей метод допоможе повернути пацієнтам з хворобою Альцгеймера втрачені спогади.

Про це розповів невропатолог, декан медичного факультету Національного медичного університету ім. Богомольця Володимир Мельник.

За його словами, поступове зниження здатності запам’ятовувати ховається у порушеннях роботи мозку.

Особливо негативно на запам’ятовування впливають постійні стреси, тривога та переживання. Також заважають мозку нормально працювати шкідливі звички, хронічна втома та недосипання.

Невропатолог зазначив, що сьогодні найпоширенішою причиною погіршення пам’яті є звичка постійно поспішати.

В новому дослідженні науковці сфокусувалися на короткочасній пам’яті, адже вона найчастіше страждає під час хвороби Альцгеймера, інсульті та травмах голови. Медики відібрали добровольців, які взяли участь в картуванні мозку за допомогою електродів, їх помістили в різні відділи, аби визначити проблемні зони. Для того, щоб впливати на нейрони гіпокампу, відповідальні за епізодичну пам’ять, фахівці використовували електронну систему, засновану на нелінійній математичній моделі MIMO – багатопотоковій передачі даних.

Спочатку дослідники записали нейронні “коди” під час початкової вправи. Пацієнтам показували один колір і через деякий час просили вибрати його ж із запропонованих на екрані. Вчені аналізували дані з електродів тих, хто дав правильні відповіді, і синтезували код, заснований на MIMO, для правильної роботи пам’яті. Цей код відтворювали при повторних тестах, які виявили поліпшення епізодичної пам’яті на 37%.

Ми показали, що можемо підтримувати і покращувати здатності самих пацієнтів. Навіть коли пам’ять людини порушена, є можливість знайти моделі належного функціонування та відокремити їх від помилкових. Ми допоможемо людям використовувати тільки вірні шаблони для формування нових спогадів. Тим самим простимулюємо вроджений хист, а не замінимо їх. У майбутньому сподіваємося допомогти пацієнтам утримувати спогади, – розповів керівник дослідження Роберт Хемпсон.

Під час другого тесту учасникам показували кілька фотографій, а через кілька хвилин просили вказати на них серед чотирьох або п’яти інших зображень. Потім знову записували код правильних відповідей. Через 75 хвилин процедура повторювалася із застосуванням цього коду – результат покращився на 35%.

Нейрoбіoлoги з Сент-Ендрюського університету у Великобританії з’ясували, чому відбувається дежавю, в якому людина відчуває, що вже потрапляла в подібну ситуацію. Вчені вважають, що причиною є робота лобових часток, які здійснюють своєрідний моніторинг пам’яті, пише “Добрий Лікар“.

Фахівці провели експеримент, заснований на методиці створення помилкових спогадів. Добровольцям кажуть ряд пов’язаних один з одним понять, наприклад “ліжко”, “подушка”, “ніч”, але при цьому ключове слово — в даному випадку “сон” — відсутнє. Коли пізніше учасників дослідження запитують, які слова вони чули, то вони, як правило, вважають, що в переліку був також “сон”.

Щоб створити відчуття дежавю, вчені спочатку уточнювали, чи було присутнє у наведеному списку слово на літеру “с”. Учасники відповідали негативно, однак, коли у них запитували чи було слово “сон”, їм здавалося, що вони його чули, хоча знали, що в переліку воно було відсутнє.

В ході експерименту нейробiологи також провели сканування головного мoзку у 21 добровольця за допомогою функціональної МРТ і з’ясували, які ділянки відповідають за виникнення почуття дежавю.

Встановлено, що найбільш активними були лобові частки, а не гіпокaмп, який бере участь в процесах формування пам’яті. Дослідники вважають, що саме вони надсилають сигнали, коли відбувається помилка пам’яті – конфлікт між тим, що ми насправді пережили, і тим, що ми думаємо, що зазнали.

А загалом дежавю є гарним сигналом — свідчить про ефективну роботу систем перевірки пам’яті в мoзку.

Як створити надійний і пароль, що легко запам’ятовується

Найпростіший спосіб зробити це — взяти яку-небудь пропозицію, яку ви добре знаєте і використовувати для пароля перші літери кожного слова. Наприклад, слова з відомої пісні «Ява» групи Сектор Газа:

«Мне на днях исполнилось 16 лет, захотел я двухколесный драндулет»

Ця пропозиція дасть вам пароль Мнди16лзядд. Далі транслюєте букви з кирилиці в латиницю (Mndi16lzydd). В результаті ви отримати куди більше надійний пароль. Правда, його добре б зробити довшим на пару символів, бажано, спеціальних — знак долара ($), знак оклику, «решітка» (#) і т. п.

А що взагалі означає вираз «підібрати паролі»?

Хакер, що сидить за комп’ютером, і пробує одну за одною можливі комбінації? Звичайно ж, ні! Все автоматизовано — Мюль говорить, що в таких випадках він просто відкриває спеціальну програму під назвою John the Ripper та завантажує в неї скачаний з хакерського форуму текстовий файл зі списком «банальних» слів — назви футбольних команд, визначень зі словника, цифри і т. п. Тому про паролі начебто spartak92 краще забути — кіберзлочинець розгадає його досить швидко. Втім, хакеру може ускладнити життя і довгий пароль із звичайних слів:

«Supercalifragilistic-expialalidocious — підбирати такий пароль доведеться довше, ніж Colorado, ха-ха».

Інша справа, що рано чи пізно це все одно станеться — так як це загальновживані слова, John the Ripper через якийсь час видасть шукану комбінацію. А ось техніка, описана вище, вас не підведе, адже з її допомогою ви отримуєте не слово, а безглуздий набір букв і цифр. Ще одна корисна порада: робіть пароль максимально довгим (10-20 символів). Чим більше символів, тим більше часу потрібно на те, щоб перебрати всі можливі варіанти.