Будинок жінки на Київщині вцілів, проте вщент зруйновано гараж та літню кухню, там вистояла лише піч, тож Віра Пилипівна вирішила не зраджувати великодньої традиції і пекти паски, йдеться в ТСН.

До своєї напівзруйнованої печі Віра Пилипівна пробирається через згарище, яке влаштував тут російський “Град”. Розводить вогонь із паперу книжки: «От бачите спалюю “Актуальні проблеми научного комунізму”. Комунізм палю», – посміхаючись каже жінка.

З евакуації у рідну Горенку 83-річна Віра Пилипівна поверталась із мрією, що на Великдень спече паски у своїй печі. Коли на своєму обійсті побачила руїни, від цієї ідеї не відмовилась. Газу в селі на той час не було, тож вона узялася латати піч самостійно. «Я прийшла, а вона розвалена. Я своїми руками виклала вниз цеглу. Діти із мене сміялись. Потім вимастила там глиною все. Подивилась, вилізла по тих цеглинках, вимостила дорожку. Взяла відро з глиною, змастила там все це», – розповідає жінка.

Донька Тетяна маму спочатку відмовляла, пропонувала купити паски у магазині. Проте Віра Пилипівна зраджувати великодньої традиції не хотіла. Як мама пече паски, донька вирішила сфотографувати, ці світлини облетіли соцмережі. «Коли вона сказала, що я буду пекти, я сказала, що це треба зазняти для дітей і для внуків. Така поведінка людей, українців – це говорить про те, що нашу націю знищити не можна. Ми невмирущі, з такими людьми, як моя мама – вона нас всіх тут держить, вона є нам прикладом», – розповідає донька жінки.

«Перший день пасочки спекла, роздала людям, бо ні у кого тут не було. Електрики на стовпах працювали, я їм винесла», – розповідає жінка.

На початку березня росіяни активно почали обсрілювати Горенку з важкої артилерії. На вулиці, де мешкає Віра Пилипівна чимало будинків пошкоджено, деякі знищені вщент і от 6 березня родина наважилась виїжджати звідси, аби врятувати своє життя. На обійсті пані Віри окрім літньої кухні, згорів гараж, пошкоджений курник та купа металобрухту, але будинок вцілів. Щоправда його сильно посікло осколками, побитий шифер, вікна вже встигли затягнути плівкою. «Воно прилетіло, собаку вбило, все розвалило, трубу вже заварили», – показують жінки.

Осколками пронизано усе й всередині будинку: стіни, стелі та меблі. Пані Віра у кімнаті ховалась під час обстрілів, укриттям для неї стала столітня шафа. «В цій шафі, придумала так. Воно там літає, я позакривала всі ці двері, відкрила шафу, сіла, або лягла і з грілкою з водою, і сиділа в шафі. Ніч пересиділа до другого ранку, а на другий ранок донька в погреб до себе забрала», – розповідає бабуся.

Віра Пилипівна згадує, під час Другої світової їй теж довелося ховатись у погребі. Жінці тоді було лише шість років, вона пережила окупацію. Каже, попри те, що коїли нацисти – таких звірств, які чинили росіяни нині у Буч тоді тут не було. Цивільних, каже, гітлерівці не чіпали. «Такого звірства як це, не було, це звірство. Щоб це знущатись. Як глянула, що він стріляє в лице дитині, я так плакала, так плакала. Це не порівняти ні з чим на світі, це не людина. Розумієте, як би той Путін був людиною… Не можна дивитись на цю Бучу», – переконує пані Віра.

Кімнати в будинку увішані образами. Жінка каже, щодня молиться за наших воїнів та всіх невинно вбитих українців. Вірить, що разом ми зможемо подолати ворога, адже об’єднані як ніколи раніше. «Прості люди, які це все пережили на собі – ми як паркани поставили, раніше не було такого спілкування. А війна нас всіх об’єднала, ми як прийшли, всі обіймались, як не знаю що… Люди кажуть, як ми не цінували того, як ми жили», – додає вона.

І хоча в селі вже почали відновлювати газ, бабуся каже, все одно час від час готуватиме у своїй печі, бо страви тут виходять набагато смачніші. Попри те, що довелося пережити у свої 83, жінка не втрачає оптимізму і заряджає ним усіх хто поруч.«Жити треба, не треба марніти. А то мені телефонують, «ой у мене там з хатою» – не надо падати духом. Треба держатися, молитися і вірить. І сподіватись на майбутнє. Не можна голову вішати, треба триматись, щоб не було, я і своїм так кажу, не надо не хникати, треба вперед», – дає настанову пані Віра.

Про це у вівторок, 27 квітня, повідомили в пресслужбі Командування об’єднаних сил Збройних Сил України

У заході з передачі великодніх пасок взяв участь і командувач КОС генерал-лейтенант Сергій Наєв.

“Особовий склад Командування висловлює свою підтримку, вдячність і демонструє духовну єдність з побратимами, яка є надзвичайно важливою в цей час. Ми доклали зусиль, щоб наші хлопці, які зараз далеко від рідних, відчули себе частиною великої сім’ї, адже ці паски символізують частинку рідного й домашнього побуту”, — цитує Наєва його пресслужба.

Крім того, як передає пресслужба ПЦУ, Епіфаній під час окремої зустрічі нагородив генерал-лейтенанта Сергія Наєва орденом святого великомученика Юрія Переможця. А Наєв вручив предстоятелю ПЦУ свою відзнаку.

Ресторатор Дмитро Борисов радить замішувати святкове тісто із найголовнішими інгредієнтами. Паску він пече за традиційним українським рецептом з авторським вкрапленням – рідким шоколадом усередині.

Він готує їх з особливою відповідальністю, бо ж із ресторану в самісінькому серці Києва його паски поїдуть на фронт.

Для приготування такої паски знадобляться: жовтки, борошно, молоко, цукор та дріжджі. Потрібно засипати 50 грамів попередньо замочених родзинок і перемішати.

На прохання напекти пасок для бійців на передовій ресторатор відгукнувся миттєво. Дмитро Борисов займається волонтерством багато років – допомагає військовому шпиталю, підтримує родини загиблих воїнів.

Коли паска вже спеклася – її потрібно начинити розтопленим шоколадом. Потім її прикрашають великоднім зайцем і декоративними крашанками.

До великоднього кошика, окрім паски, кладуть домашні ковбаски та буженину. Також додають крашанки та торт.

Десять таких смачних наборів від Дмитра знімальна група Фактів ICTV розвезе по позиціях військових. Щоб і на передовій відсвяткували Великдень, як у ресторані.